Лекція № 5.
Тема. Основи трудового права і соціального забезпечення.
Мета:
ознайомити студентів з основами трудового права та соціального
забезпечення;
виховати повагу до трудового колективу;
розвинути правосвідомість студентів.
План лекції.
Поняття трудового права та його основні принципи.
Трудовий колектив.
Колективний і трудовий договір.
Робочий час.
Трудові спори.
поняття соціального забезпечення.
Література:
Конституція України. – К.. 1996.
Основи правознавства. – К., 1998.
Кодекс законів про працю України. – К., 1998.
Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991.
1. Сучасний етап законодавства про працю зумовлює необхідність внесення
до них нових змін, спрямованих на адекватне умовам соціально –
економічного розвитку країни регулювання трудових відносин.
Особливістю Законодавства про працю є те, що до цього часу
застосовуються нормативні акти колишнього СРСР, якщо вони не суперечать
КУ та закономірною Підставою для застосування законодавства є постанова
Верховної Ради від 12 вересня 1991р. “Про порядок тимчасової дії на
території України окремих актів законодавства України”. Кодекс законів
про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи
збагаченню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, ефективності
суспільного виробництва і піднесення на цій основі матеріального і
культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і
поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву
потребу кожної працездатної людини і поступовому перетворенні праці на
благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Право громадян на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не
нижче встановленою державою мінімального розміру, включаючи право на
вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
Держава повинна створити умови для ефективної зайнятості населення,
сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню кваліфікації, а при
необхідності забезпечує перепідготовку осіб, у результаті переходу на
ринкову економіку.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору
про роботу на підприємстві, установі або організації або з фізичною
особою. Працівники мають право на відпочинок, відповідно до законів про
обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані
відпустки, право на здорові і безпечні умови праці , на об‘єднання в
профспілки та на вирішення колективних трудових конфліктів у
встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, та
матеріального забезпечення в порядку соціального страхування в старості,
на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду
для вирішення трудових спорів незалежно від Характеру виконуваної роботи
чи займаної посади:
Право кожного на працю.
Вільність вибору праці та професії.
Заборона примусової праці.
Наявність відповідних умов праці: заробітна плата не нижча від
мінімальної заробітної плати.
Заборона роботи жінок і дітей на небезпечних для їхнього здоров‘я
роботах.
Заборона незаконного звільнення.
Право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Право на відпочинок.
Право на соціальний захист.
Право на освіту в різних формах навчання.
Рівність трудових прав незалежно від походження, соціального і майнового
стану, расової і національної приналежності, статі, релігійних
переконань, роду і характеру занять.
Основними джерелами законодавства є КУ (ст. 43-46, 53, 56, 57, 60, 68),
КпПУ та нормативно-правових актів законодавства України (бл. 250).
2. Згідно ст. 252 КЗпПУ трудовий колектив підприємства утворюють всі
громадяни України, що своєю працею беруть участь у його діяльності на
основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що
регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження
трудового колективу визначаються законодавством.
Підприємство – основна організаційна ланка народного господарства
України. Підприємство – самостійний господарюючий суб‘єкт, що має право
юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку, комерційну
діяльність з метою одержання відповідного прибутку.
Підприємство має самостійний баланс, рахунковий та інші розрахунки в
установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для
товарів та послуг.
Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Підприємство
здійснює будь-яку господарську діяльність, якщо вона не заборонена
законодавством України і відповідає цілям, передбаченим статутом
підприємства.
У разі збиткової діяльності підприємства держава, якщо вона визначає
продукцію цього підприємства суспільно-необхідною, може надавати таким
підприємствам дотацію, інші пільги. Існують принципи управління
підприємством:
Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі
поєднання прав власника щодо господарського використання щодо
господарського використання свого майна і принципів самоврядування
трудового колективу. Власник здійснює свої права по управлінню
підприємством безпосередньо чи через уповноважені органи.
Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника
майна підприємства.
Рішення з соціально-економічних прав, що стосуються діяльності
підприємства, виробляються і приймаються його органами управління, з
участю трудового колективу.
Вищим керівним органом колективного підприємства загальні збори
власників майна. Виконавчі функції по управлінн6і колективним
підприємством здійснює правління.
Існують в законодавстві поняття повноважень трудового колективу:
1. Трудовий колектив з правом найняття робочої сили:
розглядає і затверджує проект колективного договору;
розгляд і вирішує згідно з статутом підприємства питання самоврядування
трудового колективу;
визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам соціальних
пільг;
бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної
праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушує
клопотання про представлення працівників до державних нагород.
2. Трудовий колектив державного підприємства, в якому частка держави
більше 50%:
розглядає разом з засновниками зміни і доповнення до статуту
підприємства;
визначає разом з засновниками умови найняття керівника;
бере участь у вирішенні питання про виділення із складу підприємства
одного чи двох структурних підрозділів для створення нового
підприємства;
вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об‘єднання підприємств;
приймає рішення про оренду підприємства, створеного на основі трудового
колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.
При частковому викупі – трудовий колектив є співвласником, а
підприємство стає спільним. Після повного викупу – трудовий колектив
набуває права колективного власника.
Соціальні повноваження:
А) трудовий колектив вирішує питання соціального розвитку;
Б) підприємство зобов‘язане забезпечити для всіх працюючих безпечні та
нешкідливі умови праці;
В) підприємство здійснює підготовку кваліфікованих робітників, їх
економічного і професійного навчання у власних навчальних закладах і
повинна надавати пільги випускникам професійних училищ, середніх
спеціальних та вищих навчальних закладів згідно законодавства України;
Г) піклування про пенсіонерів, що працювали на цьому підприємстві;
Д) поліпшувати умови праці жінок і підлітків, забезпечувати роботою в
денний час;
Е) має право встановлювати додаткові відпустки, скорочений робочий день,
а також заохочувати працівників;
Ж) має право встановлювати пенсію інваліду, що став на даному
підприємстві, незалежно від розмірів пенсії;
З) в разі смерті працівника підприємство добровільно чи за рішенням
суду забезпечує працівника допомогою.
Повноваження трудових колективів по забезпеченні трудової дисципліни:
затверджує за поданням адміністрації і профспілкового суспільства
правила внутрішнього трудового розпорядку, вживають заходів щодо
забезпечення їх додержання;
здійснюють заходи щодо зміцнення трудової дисципліни;
застосовують заходи громадського заохочення і нагородження;
встановлюють додаткові пільги і переваги для новаторів і передовиків;
ставлять питання про притягнення до відповідальності порушників трудової
дисципліни;
має право знімати накладені ним стягнення.
3. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства,
прийнятих сторонами зобов‘язань з метою регулювання виробничих, трудових
і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників,
власників і уповноважених ними органів.
Колективний договір укладається на підприємствах, в установах,
організаціях незалежно від форми власності і господарювання, що
використовують найману працю і мають права юридичної особи.
Колективний договір укладається між власником чи уповноваженим органом з
однієї сторони і однією чи кількома профспілковими чи іншими
уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі
відсутності таких органів представниками трудящих, обраними і
уповноваженими трудовими колективом.
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх
компетентності. У колективному договорі встановлюються взаємні
зобов‘язання сторін щодо їх регулювання виробничих, трудових,
соціально-економічних відносин, зокрема:
зміст в організації виробництва і праці;
забезпечення продуктивної зайнятості;
нормування оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів зарплати
та інших трудових виплат;
встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
участі трудового колективу у формуванні, розподілі, використанні
прибутку підприємства, установи організації;
режиму роботи, тривалості робочого часу, відпочинку;
умов і охорони праці;
забезпечення соціально-побутового обслуговування;
гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій
трудящих;
умов регулювання фондів оплати праці.
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним
законодавством і угодами гарантій, соціально-побутові пільги.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників
підприємства незалежно того чи є вони членами профспілки і є
обов‘язковими як для власника, так і для працівників підприємства.
Колективний договір набирає чинності з дня його підписання
представниками сторін або з дня, що визначений у договорі. Після
закінчення дії колективний договір продовжує діяти до того часу, коли
сторони не укладуть новий, чи не переглянути старий.
В разі структурної перебудови підприємства чи зміни власника колективний
договір зберігає свою чинність на встановлений термін або може бути
переглянутий.
Проект колективного договору обговорюється у трудовому колективі і
виноситься на розгляд загальних зборів колективу. Після схвалення
проекту колективного договору загальними зборами він підписується в
5-денний термін з моменту його схвалення.
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства,
установи чи організації або уповноваженим ним органом чи фізичною
особою, за якою працівник зобов‘язується виконувати роботу, визначену
цією угодою з підляганням внутрішньому розпорядку, а власник
підприємства зобов‘язується виплачувати працівникові зарплату
забезпечувати умови праці необхідні для виконання роботи, передбачені
законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здатності до продуктивної і творчої
діяльності шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно
на декількох підприємствах, організаціях, якщо інше не передбачене
законодавством або одночасно декількох підприємствах, в установах,
організаціях, якщо інше не передбачене трудовим договором чи угодою
сторін.
Особливою формою трудового договору контракт в якому строк дії, права,
обов‘язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і
організації праці, умови розірвання договору можуть встановлюватись
угодою сторін.
Строки дії трудового договору:
Безстроковий;
На визначений строк;
На час виконання певної роботи.
Трудовий договір укладається у письмовій формі. Обов‘язки є при
організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору в
районах з особливим природним, географічним і геологічними умовами
підвищеного ризику для здоров‘я; при укладенні контракту; коли працівник
наполягає на укладанні письмового трудового договору; при укладанні з
неповнолітніми (ст.. 187 КЗпПУ); в інших випадках.
При укладанні трудового договору громадянин зобов‘язаний подати паспорт
чи документ, що засвідчує особу, трудову книжку, документ про освіту,
про стан здоров‘я.
Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням
власника або уповноваженого органу. Трудовий договір вважається
укладеним і тоді, коли наказ не було видано, але працівника фактично
допустили до роботи.
Особі, що була запрошена в порядку переведення за погодженням між
установами, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
При укладанні трудового договору може бути обумовлене випробування з
метою перевірки відповідності працівника роботі. Випробування не
встановлюється ставка:
Неповнолітнім;
Молодих спеціалістів після закінчення професійних навчально-виховних
закладів і вищих навчальних закладів;
Звільнених у запас з військової служби;
Інвалідів.
Строк випробування не може перевищувати трьох місяців. Якщо після
закінчення випробуваного терміну робітник продовжує працювати ,
вважається, він витримав випробування.
Стаття 36 КзпПУ визначає підстави припинення трудового договору:
Угода сторін;
Закінчення строку, крім випадків коли фактично трудові відносини
тривають і сторони не вимагають їх припинення;
Призов чи вступ на військову службу;
Розірвання трудового договору з ініціативи працівника чи власника або на
вимогу профспілки;
Переведення працівника за його згодою на інше підприємство;
Відмова працівника від переведення, а також відмова від продовження
роботи у зв‘язку і з зміною істотних умов праці;
Набрання законної сили вироку суду, яким працівника засуджено до
позбавлення волі;
Підстави, передбачені контрактом.
Зміна власника чи підпорядкованості не припиняє дії трудового договору.
Безстроковий трудовий договір може бути розірваний власником у разі:
Змін в організації виробництва і праці;
Виявлення невідповідності працівника посаді;
Систематичне невиконання працівником своїх обов‘язків;
Прогулу (більше трьох годин);
Поява в нетверезому стані;
Розкрадання за місцем роботи;
Одноразового грубого порушення трудових обов‘язків керівництвом
організації;
Винних дій працівника, що обслуговує грошові або товарні цінності;
Аморальний вчинок.
Основними документами про трудову діяльність працівника є трудова
книжка. Ведуться на всіх працівників, що пропрацювали більше 5 днів.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40
годин на тиждень. Підприємства і організації при укладанні трудового
договору можуть встановлювати меншу тривалість робочого часу.
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, а для
осіб віком від15 до 16 років – 24 години;
для працівників, що працюють на шкідливому для здоров‘я роботі – не
більше 36 годин на тиждень;
для окремих категорій (учителів, лікарів);
для жінок, що мають дитину віком від 14 років.
Для працівників встановлюється 5-ленний робочий тиждень з двома
вихідними днями. На тих де введення 5-денного робочого тижня є
недоцільним, тривалість робочого тижня поденно встановлюється:
7годин – при 40 год.;
6 год. – при 36 год.;
4 год. – при 24 год.
Напередодні святкових і неробочих днів тривалість робочого дня
працівників скорочується на 1 годину.
При роботі в нічний час встановлюється тривалість роботи скорочується на
1 годину. Таким вважається час з 10 до 6 годин ранку. Забороняється до
залучення до роботи в такий час:
Вагітних жінок, і жінок, що мають дітей до 3-х років;
Осіб, молодших 18 років.
Робота жінок в нічний час не допускається за винятків випадків, що
передбачено законодавством. Час закінчення і початку щоденної роботи
передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками
змінності.
Надурочні роботи, як правило не допускаються. Можуть проводитися лише у
таких випадках:
При проведенні робіт необхідних для оборони країни, відвертання
громадянського чи стихійного лиха, виробничих аварій;
При проведенні громадсько-необхідних робіт по водопостачанню, опаленню,
і т.п.
При необхідності закінчення роботу, яка через непередбачені обставини чи
технічну затримку не могла бути закінчена і може привести до псування чи
загибелі громадського чи державного майна.
При необхідності виконання вантажувально-розвантажувальних робіт з метою
недопущення чи усунення простою рухомого складу.
Неповний робочий час встановлюється а угодою між працівником і власником
і може встановлюватись, як при прийнятті на роботу так і згодом.
Встановлюється для вагітної жінки, жінки, що має дитину до 14 років чи
дитину-інваліда; доглядає хворого члена сім‘ї.
Існує і понад нормований робочий день. Використовується для осіб
адміністративного, управлінського, технічного і господарського
персоналу;
для осіб, яка підлягає в рахунку часу;
для осіб, що розглядають час для роботи за своїми можливостями;
для осіб, робочий час яких по характеру роботи ділиться на невизначені
частини.
Час відпочинку, це певний часовий період, коли працівник звільнений від
обов‘язку працювати. В законодавстві це: перерва на обід, вихідні дні,
святкові і неробочі дні, відпустки.
Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не
більше двох годин. Надається через чотири години після початку роботи.
Загальним вихідним є неділя. Другий вихідний визначається за графіком
роботи. У випадку, коли святкові чи неробочий день збігається з вихідним
днем, вихідний день переноситься наступний.
Стаття 73 КзпПУ визначається перелік святкових і неробочих днів на
Україні:
1 січня – Новий рік;
7 січня – Різдво Христове;
8 березня – Міжнародний жіночий день
1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня – День Перемоги;
28 червня – День Конституції;
24 серпня – День Незалежності;
7 і 8 листопада.
Всім працівникам надаються щорічні відпустки із збереженням посади і
середнього заробітку. Щорічна відпустка надається робітникам тривалістю
не менше як 15 робочих днів. Працівникам молодше 18 років – відпустка в
1 календарний місяць.
Щорічні додаткові відпустки надаються:
Працівникам, зайнятим на шкідливих для здоров‘я роботах;
Працівники, що мають тривалий стаж на одному підприємстві;
Працівникам з ненормованим робочим днем;
Працівникам, що працюють на крайній прівночі і місцевостях,
прирівнюваних до них.
Відпустки за перший рік роботи надається після 11 місяців безперервної
роботи. В подальшому відпустка надається за графіком, який встановлює
трудовий колектив. Можна відпустку розділити на частини (не менше 6 днів
для дорослих і 12 для неповнолітніх). Щорічна відпустка може бути
перенесена на інший термін. Існує відпустка без збереження заробітної
плати.
5. вивчення судової практики в справах про трудові спори показує, що в
основному ці справи судами України розглядаються і вирішуються
правильно.
Трудові спори виникають, як правило, внаслідок порушення прав
працівників підприємства та законодавства про працю України, трудового
договору.
Трудові спори розглядають:
комісії по трудовим спорам;
районні міські суди.
Суди, згідно ч.2, ст. 232 КзпПУ безпосередньо розглядають позови про
укладання трудових договорів:
працівників у порядку переведення з іншого підприємства;
молодших спеціалістів;
вагітних жінок, жінок з дітьми до 14 років і дітьми-інвалідами;
працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу.
Комісія по трудовим спорам обирається загальними зборами трудового
колективу з числа працюючих не менше 15 чоловік. Робітників має бути не
менше половини. Вона є первинним органом по розгляду трудових спорів.
Працівник може звернутись у 3-місячний термін з дня коли він дізнався
про розуміння прав комісія розглядає справу у 10-денний строк,
розглядається у присутності працівника і власника (уповноваженого).
Працівник тим може виставити уповноваженого у тому числі адвоката.
Комісія приймає рішення більшістю голосів її членів. В разі незгоди з
рішенням комісії працівник чи власник можуть оскаржити її рішення в
суді. В 10-денний термін подають в виписку з протоколу.
Рішення комісії підлягає виконанню в 3-денний термін.
В разі звільнення без законної підстави або незалежного неведення на
іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі,
органом, що розглядає трудовий спор. Одночасно вирішуються питання про
виплату працівникові середнього заробітку за часи вимушеного прогулу
або різниці в заробітку за часи вимушеного прогулу або різниці в
заробітку за час виконання тимчасово оплачуваної роботи.
В разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання
рішення органу, що розглядав трудовий спір, цей орган виносить ухвалу
про виплату середнього заробітку або різниці в заробітку за час
затримки.
6. Закон України про пенсійне забезпечення відповідно о Конституції
України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на
матеріальне забезпечення за рахунок спільних фондів споживання шляхом
надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно-корисна
праця, як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює
єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів
колгоспів, інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення
пенсій на рівні орієнтованому на прожитковий мінімум, а також
регулярного перегляду їх розмірів у зв‘язку з збільшенням розміру
мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки
країни.
Громадяни України мають право на державне, пенсійне забезпечення за
віком, по інвалідності, у зв‘язку з втратою годувальника та інших
випадків, передбачених Законом.
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні,
мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах,
передбачених законодавством.
Види державних пенсій:
трудові пенсії, за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника,
за вислугу років.
соціальні пенсії.
Стаття 3. Особи, які мають право на трудову пенсію, зайняті суспільною
працею. Особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях,
кооперативах незалежно від використовуваних форм власності або є членами
колгоспів та інших кооперативів. За умови сплати підприємствами та
організаціями страхових внесків до пенсійного фонду.
Особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на
особистій власності фізичної особи та виключно її праці, – за умови
сплати страхових внесків до пенсійного фонду.
Члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є членами
таких спілок за умови пенсійного фонду України.
Інші особи, які підлягають державному соціальному страхуванню.
Працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному
соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу
фельд’єгерської служби Міністерства зв’язку України.
Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, аспіранти.
Особи, які стали інвалідами у зв’язку з виконанням державних чи
громадських обов’язків або у зв’язку з виконанням дій по рятуванню
людського життя, охороні державної, колективної та індивідуальної
власності, а також по охороні правопорядку.
Особи, які здійснюють догляд за інвалідами 1 групи або
дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за
висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.
Члени сімей осіб, вказаних у цій статті, і пенсіонерів з числа цих осіб
–у разі втрати годувальника.
Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а
також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та
членів їх сімей встановлюється Законом України Про пенсійне забезпечення
військовослужбовців. Їм надається також право на одержання пенсій на
підставах, передбачених цим законом, незалежно від місця проходження
військової служби. При цьому всі види грошового забезпечення
військовослужбовців , а також осіб начальницького і рядового складу
органів внутрішніх справ враховуються нарівні із заробітною платою
робітників.
Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні громадяни на умовах,
що визначаються цим Законом.
Стаття 6. Право вибору пенсії.
Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії,
призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам
внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при
захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов’язків військової служби
або внаслідок захворювання, зв’язаного з перебуванням на фронті.
Стаття 7. Звернення за призначенням пенсії.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час
після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від
того, припиненно роботу на час звернення за пенсією, чи вона
продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні
роботи.
Право на пенсію за віком мають:
Чоловіки – після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25
років.
Жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20
років.
Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала
інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після
припинення роботи.
Пенсії в разі втрати годувальника
Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени
сімей померлого годувальника, які були на його утриманні. При цьому
дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були на вони на
утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні,
також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до
існування.
Пенсії за вислугу років.
Пенсії за вислугу років встановлюється окремими категоріями громадян,
зайнятих на роботах виконання яких призводить до втрати професійної
працездатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Призначення пенсій.
Заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а
непрацюючим – до районного (міського) відділу соціального забезпечення
за місцем проживання заявника.
Пенсії призначаються районними (міськими) відділами соціального
забезпечення.
Виплата пенсій.
Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за
місцем фактичного проживання пенсіонера незалежно від прописки.
Соціальні пенсії.
Соціальні пенсії призначаються і визначаються непрацюючим громадянам,
крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію.
Відповідальність підприємств та організацій і громадян. Розв‘язання
спорів з пенсійних питань.
Відділи соціального забезпечення мають право вимагати відповідні
документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також
необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства і організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду,
заподіяну, громадянинові або державі внаслідок несвоєчасного оформлення
або надання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних
документів, і відшкодовують її.
Література:
“Галичина” №187 (346) 18 грудня 1991р. Закон України про пенсійне
забезпечення
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
