Реферат на тему:

Основи теорії криміналістичного прогнозування

Реалізація прогностичної функції криміналістики неможлива без
поглибленої розробки теоретико-методологічної бази, побудови та
перевірки криміналістичних прогнозів, створення необхідного робочого
інструментарію здійснення прогностико-криміналістичних досліджень. При
цьому важливо розрізняти прогностику — теорію розробки прогнозів і
прогнозування — практику розробки прогнозів, добиваючись випереджаючого
розвитку першої у порівнянні з останню.

Криміналістична прогностика — це самостійне вчення, яке являє собою
систему наукових положень про загальні закономірності побудови і
перевірки прогнозів, які відображують перспективи і напрями розвитку
криміналістики та об’єктів її пізнання в майбутньому.

Термін «криміналістичне прогнозування» доцільно розглядати у двох
аспектах:

а) як спеціальну діяльність щодо реалізації положень криміналістичної
прогностики на практиці за допомогою використання найефективніших
прогностичних методик і спрямовану на побудову прогнозів щодо визначення
основних тенденцій, шляхів розвитку криміналістичних об’єктів, їх стану
в майбутньому;

б) як галузь правового (юридичного) прогнозування, що є різновидом
передбачення у сфері боротьби зі злочинністю, де спільною сферою
прогностичних досліджень правознавців, процесуалістів та криміналістів є
передбачення тенденцій і перспектив розвитку та вдосконалення методів і
засобів здійснення розслідування, розширення доказової бази, своєчасного
введення нормативного регулювання і відповідальності.

Оскільки прогнозування є невід’ємною функцією криміналістики, то й
об’єктами прогнозу виступають сама наука криміналістика та об’єкти її
пізнання:

а) злочин (функціональна сторона злочинної діяльності) і породжувані ним
наслідки;

б) діяльність по розкриттю, розслідуванню та попередженню злочинів.

Спрямованість здійснення прогностичних досліджень може мати науковий,
науково-прикладний та практичний характер.

Точність і обґрунтованість криміналістичних прогнозів обумовлена якістю
вихідної інформації, яку можна упорядкувати таким чином:

а) за джерелами — офіційна (відомості, які містяться в різних офіційних
документах, що виходять від компетентних державних органів та посадових
осіб; відомості із матеріалів кримінальних справ та інших офіційних
проваджень) та неофіційна (монографії, періодичні видання, результати
криміналістичного моніторингу тощо);

б) по відношенню до прогнозованої системи — внутрішня (перероблена за
певною схемою, тобто перекодована та згрупована за чіткими ознаками,
наприклад, у кореляційні таблиці, що відображають залежності між
конкретним способом вчинення певного виду злочину та особою злочинця) і
зовнішня (первинна інформація, що характеризує як сам об’єкт прогнозу,
його властивості та ознаки з позиції методології криміналістичного
прогнозування, так і прогнозний фон, тобто чинники-детермінанти, перед
прогнозну ситуацію тощо);

в) за характером відображуваних знань — якісна (фактографічні дані та
експертні оцінки) та кількісна;

г) за функціональним призначенням — інформація для побудови прогнозів у
науці; інформація для науково-прикладного прогнозування; інформація для
практичного прогнозування.

Джерела формування вихідної для прогнозування інформації доцільно
поділити в такий спосіб: 1. Наукові дані:

а) положення загальної теорії та окремих криміналістичних теорій
(наприклад, дані щодо повторюваності способу вчинення і приховання
злочинів, механізмів слідоутворення, навичок злочинної діяльності при
збереженні стабільності детермінуючих чинників);

б) результати наукометричних досліджень у криміналістиці (наприклад,
висновки щодо напрямів, інтенсивності та змісту дисертаційних досліджень
з певних проблем криміналістики);

в) відомості, що характеризують сучасний рівень розвитку природничих та
технічних наук, дані яких використовуються в криміналістиці, а також
тенденції і перспективи розвитку науково-технічного прогресу (наприклад,
результати досліджень у сфері природничих, технічних та суспільних наук
виступають інформаційною базою для побудови прогнозів про шляхи та
напрями трансформації та адаптації цих результатів для удосконалення
науково-технічних засобів криміналістики і методів їх практичного
застосування);

г) результати соціологічних, правових та кримінологічних прогнозів;

ґ) опитувальні дані (результати анкетування, інтерв’ювання наукових і
практичних працівників, а також висновки (думки) експертів щодо об’єкта
і ситуації прогнозу).

2. Статистичні дані:

а) статистичні дані криміналістичних обліків (інформація про осіб, які
вчинили злочини, способи вчинення злочину і відповідні сліди, предмети
злочинного посягання);

б) кількісні характеристики злочинності, її окремих видів, динаміки.

3. Узагальнені дані практики (в тому числі зарубіжний досвід):

а) інформація про нові способи вчинення злочинів, нові різновиди
злочинних посягань, нові види предмета посягань, трансформацію
обстановки, в якій вчиняються ті чи інші злочини;

б) відомості про ефективність тих чи інших засобів, прийомів та методів
криміналістики для процесу розслідування і попередження злочинів певного
виду;

в) інформація про нові засоби і прийоми судового дослідження, що
виникли на практиці тощо.

За масштабом охоплення обставин і фактів, що відображаються в
прогностичних судженнях, та обсягом розв’язуваних завдань в
судово-слідчій практиці прогнозування диференціюється на стратегічне,
тактичне та індивідуальне.

Стратегічне прогнозування пов’язане з прогнозуванням перспектив
розслідування і судового розгляду по справі в цілому, з моделюванням
наслідків процесуальних рішень, що приймаються, і заходів щодо
нейтралізації або мінімізації негативних результатів їх реалізації, а
його висновки є невід’ємною частиною процесу доказування у справі,
забезпечуючи планування, визначаючи найприйнятніші форми взаємодії та
характеризуючи можливі варіанти розвитку слідчих і судових ситуацій та
ін.

Тактичне прогнозування — це прогнозуванням результативності планованих
тактичних операцій, слідчих

дій та прийомів з метою вирішення тактичних завдань у конкретних
ситуаціях розслідування і судового розгляду, а також наслідків
використання одержаних результатів у доказуванні, ступеня тактичного
ризику і засобів його мінімізації тощо.

Індивідуальне прогнозування спрямоване на розробку прогностичної моделі
щодо:

а) можливої поведінки професіональних і не професіональних учасників під
час досудового слідства та судового розгляду (наприклад, поведінка
обвинуваченого на допиті, його реакції, форми протидії та ін.);

б) можливого прояву в невстановленого і незатриманого злочинця та його
спільників елементів доказової поведінки;

в) можливого місця і часу вчинення злочину, що готується (наприклад,
вивчення і аналіз просторового розташування місць вчинення серійних
зґвалтувань і вбивств із зґвалтуванням і розробка на цій підставі
моделей для прогнозування імовірних районів можливих повторних або
серійних злочинів даної категорії дають змогу локалізувати межі пошуку
можливого злочинця в реальних умовах, оскільки вибір злочинцем місця
вчинення задуманого злочину з високим ступенем імовірності пов’язаний із
місцем його проживання або з місцем вихідної «бази», із якої він, як
правило, діє);

г) варіантів підготовки можливих місць переховування осіб, причетних до
вчинення злочину тощо.

Результатом прогностичних досліджень є прогнози, які, у свою чергу,
можуть бути поділені на пошукові та нормативні, конструктивні,
деструктивні або застерігаючи, групові та індивідуальні, поточні,
коротко та довгострокові. Базисними методами розробки цих прогнозів є
опитування експертів, моделювання та екстраполяція (поширення знань з
однієї предметної галузі на іншу, ще не досліджену).

Завершальний етап прогностичних досліджень пов’язаний з визначенням форм
та шляхів реалізації сформульованих прогнозів. При цьому зміст
рекомендацій для осіб (органу), що приймають рішення на основі
прогностичних висновків, видозмінюється залежно від характеру і
специфіки об’єкта прогнозу, цілей прогнозних розробок і спрямованості
проведених досліджень. Так, якщо результатами криміналістичного
прогнозування є судження щодо імовірності появи в майбутньому нових
способів учинення злочинів, нових об’єктів (предметів) посягання і нових
обставин, які сприятимуть вчиненню злочинів даної категорії, то й
рекомендації мають бути деструктивного характеру. У таких рекомендаціях
повинні бути відображені пропозиції, спрямовані на здійснення комплексу
заходів (нормативних, організаційно-технічних, інформаційних та ін.)
щодо запобігання вчиненню злочинів новим способом, недопущення
можливості виникнення нових обставин, що сприятимуть вчиненню злочину,
розробки пропозицій, які активізують процес розкриття злочинів, котрі
вчиняються новим способом і котрі не вдалося відвернути.

Якщо ж йдеться про перспективи розвитку криміналістичних методів,
прийомів та засобів, то й рекомендації повинні носити конструктивний,
відтворюючий характер і сприяти вдосконаленню або створенню нових
техніко криміналістичних засобів і прийомів (наприклад, пропозиції щодо
створення найбільш сприятливих умов для їх розробки тощо). При цьому
пропоновані рекомендації можуть ґрунтуватися на минулому досвіді
вирішення подібних завдань (у тому числі й зарубіжному) і оперуванні вже
апробованими методами, а можуть мати суто пошуковий характер, тобто
включати пропозиції щодо відшукання нових шляхів і засобів, які
забезпечують досягнення прогностичних висновків щодо розвитку об’єктів
дослідження.

Рекомендації щодо реалізації криміналістичних прогнозів у судово-слідчій
і оперативно-розшуковій діяльності повинні бути спрямовані на
оптіматизацгю процесу планування та організації розслідування, дізнання,
судового розгляду, підвищення ефективності слідчих дій і
оперативно-розшукових заходів (наприклад, при висуванні та перевірці
версій, оцінці слідчих, судових та оперативних ситуацій і прийнятті
тактичних рішень відносно визначення оптимальної системи тактичних
прийомів як основних засобів впливу на ситуацію, що склалася, та окремі
її компоненти).

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.

Похожие записи