Реферат на тему:

Основи конституційно-правової регламентації правового статусу політичних
партій в зарубіжних країнах

Політичні партії є особливим політичним інститутом у структурі влади
тих держав, де вони створені. Щодо визначення поняття політичних партій
серед сучасних учених єдиної думки немає. Найпоширеніше за своєю суттю
визначення цього поняття в світовій політичній науці вважається те, яке
називає політичну партію організованою частиною суспільства, члени якої
об’єднуються з метою вибороти владу в державі і утримати її. Як
видається, це визначення й справді найповніше відображає зміст
політичної партії, хоча в окремих державах завдання політичних партій
значно ширші. Наприклад, за законом «Про політичні партії» ФРН,
політичні партії – це «об’єднання громадян, які постійно або тривалий
час впливають на формування політичної волі в межах Федерації або однієї
з земель і прагнуть брати участь у представництві народу в Бундестазі
або одному з ландтагів за умови, що вони достатньою мірою гарантують
серйозність таких намірів загальним характером їх фактичного ставлення
до справи і, зокрема, чисельністю та активною громадською діяльністю»
(1, ст. 3, п. 1). Подібне визначення містить й закон «Про політичні
партії Російської Федерації: «…політична партія – це громадське
об’єднання, створене з метою участі громадян Російської Федерації в
політичному житті суспільства за допомогою формування і вираження їхньої
політичної волі, участі в суспільних і політичних акціях, у виборах і
референдумах, а також з метою представлення інтересів громадян в органах
державної влади і органах місцевого самоврядування» (2, ст. 3, п. 1). Як
відомо, слово «партія» походить від латинського слова «pars», що означає
«частина». Отже, це завжди частина суспільства, як правило, найбільш
організована й активна, об’єднана спільними інтересами, метою або
ідеалами і яка намагається оволодіти державною владою або рішуче
впливати на її здійснення (7, с. 253).

Вивчати сучасну державу без вивчення ролі партій сьогодні неможливо. У
зв’язку «держава – суспільство» партіям належить провідна роль, вони
беруть активну участь як у формуванні державних органів, так і в їхній
діяльності упродовж усього часу. Зростання ролі політичних партій в
сучасному державному і суспільному житті зумовило зміну правової
регламентації статусу політичних партій. Положення про політичні партії
містяться, зокрема, у конституціях, законах про політичні партії,
регламентах парламенту, постановах і декретах уряду, судових рішеннях.
До Другої світової війни у конституціях не було жодних згадок про
політичні партії, як і не було іншої правової регламентації. І тільки
згодом положення про політичні партії з’являються у конституціях Італії
1947 р., Японії 1948 р., ФРН 1949 р. Дещо пізніше правовий статус
політичні партії отримали й в конституціях інших держав а саме: Франції
1958 р., Бразилії 1969 р., Греції 1975 р., Португалії 1976 р., Іспанії
1978 р. На сьогодні більшість конституцій держав світу містять положення
про політичні партії або об’єднання громадян, які стосуються також і
політичних партій.

Конституції визначають загальні напрями інституціоналізації політичних
партій, що зумовлено зростанням їхньої ролі в суспільстві, ускладненням
форм і методів їх діяльності. За визначенням проф. Б. Страшуна,
інституціалізація виявляється у двох напрямах: у конституціоналізації і
в законодавчій інституціоналізації.

Наприклад, за Основним законом ФРН, «партії сприяють формуванню волі
народу» (1, ст. 21, п. 1); за Конституцією Іспанії – партії «є основним
іструментом участі в політичному житті» (2, ст. 6). Конституції
закріплюють принцип вільного утворення і діяльності політичних партій як
важливий чинник демократії, зокрема у ФРН партії «можуть вільно
утворюватися» (1, ст. 21, п. 1). Проте конституції встановлюють і межі
утворення і діяльності політичних партій: «партії, які своєю метою або
діями своїх прихильників прагнуть спричинити шкоду основам вільного
демократичного ладу або скинути його, або поставити під загрозу
існування Федеративної Республіки Німеччини антиконституційні»
(1, ст. 21, ч. 2). Іноді в конституціях вводиться пряма заборона: в
Італії «забороняються таємні товариства і такі об’єднання, які хоча б
опосередковано дбають про свої політичні цілі за допомогою організацій
військового характеру» (3, ст. 18, ч. 2). Заборона діяльності політичних
партій можлива лише в судовому порядку. Наприклад, у 1956 р.
Федеративний конституційний суд Німеччини виніс рішення про заборону
Комуністичної партії Німеччини. Заборона може стосуватись також
недопустимості створення фашистських партій та організацій. Подібні
спеціальні закони були прийняті в Італії «Закон про заборону фашистських
партій 1952 р.» і в Португалії – «Закон про заборону фашистських
організацій 1976 р.»

Законодавча інституціоналізація містить правове регулювання окремих
елементів статусу політичних партій, як, наприклад, поняття політичних
партій та їх місця в політичній системі держави, порядок утворення і
припинення діяльності, вимоги до програмних документів, вимоги до
фінансово-економічної бази, участь у виборах, заборона діяльності.
Закони про політичні партії детально регламентують порядок утворення і
діяльності політичних партій, визначають їхні функції, завдання, роль у
політичному та державному житті. Важливо те, що такі закони
регламентують не лише участь політичних партій у формуванні органів
влади, але й участь їх у подальшій діяльності цих органів. Це і
представництво членів політичних партій у складі обраних органів, участь
у виробленні державної політики, у формуванні політичних поглядів
громадян, сприяння їх політичній освіті, у підтримці зв’язку між народом
та органами держави. Встановлюючи певний порядок реєстрації відповідними
органами, закони встановлюють і певний мінімум громадян, необхідний для
такої реєстрації. Наприклад, у Португалії це 5 тис. голосів, у Швеції –
1,5 тис. голосів. У більшості держав ці особи мають бути громадянами
своєї держави. Закони чітко встановлюють вимоги до назви партії, її
символіки, обов’язковість звітів про фінансування, визначають органи,
які проводять реєстрацію політичних партій. Такими органами є
Міністерство Внутрішніх справ, Міністерство Юстиції, Верховний Суд чи
податкове управління. У багатьох державах саме ці закони визначають
участь політичних партій у виборах – порядок висування кандидатів,
порядок їх реєстрації, порядок проведення агітаційної роботи, опитувань
громадської думки, а також їхню подальшу участь у діяльності центральних
і місцевих органів влади і управління.

?ими з яких є: значне ускладнення виборчих технологій, зростання
політичної активності бізнесу, масштабна корупція політичної еліти.
Законодавець у такий спосіб намагається захистити демократичні
інститути, зменшити витрати, пов’язані з участю грошей у політиці, і
взагалі навести у цій сфері певний порядок (4, с. 179). Тому фінансові
закони регулюють розміри і порядок надання пожертв, встановлюють
контроль за використанням політичними партіями фінансових ресурсів,
вводять інститут державного фінансування політичних партій. Саме цей
напрямок – державне фінансування, зумовлює певну специфіку у відносинах
«держава – партії». Адже партії є певним посередником між державою і
народом, а відтак – чи не потрапляють вони у фінансову залежність від
держави, представляючи ці інтереси?

Законодавець пішов по шляху обмеження прямих дотацій – вони в жодній
країні не покривають усіх фінансових потреб партій, а тому потрібні й
інші джерела фінансування, наприклад, приватні пожертви. Порядок надання
державних дотацій партій у різних державах різний. Зокрема, у ФРН це
фінансування передвиборних затрат, у Швеції – ще інших видатків, у США –
тільки президентських виборів. Розмір дотацій буває різним. Частіше він
відповідає кількості набраних на виборах голосів, як наприклад, у
Німеччині. В Австрії «кожній політичний партії на її вимогу повинні бути
виділені кошти для цілей її громадської діяльності» (5, ст. 2,
параграф 2.1). Такі кошти найперше надаються тій політичній партії, яка
має в Національній раді не менше ніж п’ять депутатів. Ті ж партії, які
не представлені у Національній раді, але дістали на виборах, понад
1% голосів, теж мають право вимагати дотацію для своєї громадської
діяльності. Державне фінансування вимагає звітності політичних партій
перед державою за використані кошти. Норми, які регламентують фінансову
звітність політичних партій, є досить жорсткими. Порядок звітності
детально регламентований. Австрійський закон передбачає створення
спеціальної Комісії для перевірки коштів, призначених на передвиборну
агітацію. За порушення законодавства передбачені певні санкції,
наприклад штраф, позбавлення державних дотацій, позбавлення права бути
претендентом на виборах і навіть позбавлення волі. Закон вимагає також
від політичних партій публічної звітності за свою фінансову діяльність:
«…кожна політична партія, яка дістала кошти, … повинна публічно
звітувати» (5, ст. 2, параграф 4, п. 4).

Крім спеціальних законів, правовий статус політичних партій
врегульовується регламентами парламентів. У регламентах визначаються
поняття партійних фракцій, їх права, вимоги до утворення тощо.
Наприклад, параграф 10 регламенту бундестага ФРН характеризує фракції як
об’єднання членів бундестагу, які належать до однієї й тієї ж партії або
до таких партій, які мають однакову мету і не конкурують між собою в
жодній із земель. Останнім часом спостерігається більш детальна
регламентація діяльності партійних фракцій у парламенті.

Іншим джерелом правового статусу політичних партій є акти уряду, якими
може врегульовуватись таке питання, як питання про надання партіям
ефірного часу в ході виборчої кампанії (Франція, Великобританія). У
Німеччині це питання врегульовується відповідною адміністрацією радіо і
телекорпорацій (в тому числі і на рівні земель).

Деякі держави погоджуються з нормами, створеними самими партіями. Це
стосується партійних статутів, затверджених державою. До інших джерел
права, що врегульовують діяльність політичних партій, належать судові
прецеденти і правові звичаї.

Правове регулювання утворення і діяльності політичних партій у різних
державах неоднакове. Наприклад, у США це питання не врегульоване ані
конституцією, ані спеціальним законом. Організація і діяльність
політичних партій у цій державі регулюється законодавством штатів,
зокрема законами про вибори. У Великобританії також немає спеціального
закону про політичні партії, вони розглядаються у контексті інших
громадських організацій. У цих та деяких інших державах (Швеція)
законодавець не подає чіткого визначення самого поняття політична
партія, проте в інших державах таке визначення чітко сформульоване. Так,
закон про політичні партії Німеччини визначає політичні партії як
об’єднання громадян, які постійно або упродовж тривалого часу впливають
на формування політичної волі в рамках федерації або землі і прагнуть
брати участь у представництві народу в німецькому бундестазі чи лантазі.

Відмінності стосуються і статусу політичних партій. У низці федеративних
держав партії можуть бути як загальнонаціональними, так і такими, що
діють на рівні суб’єктів федерації (США, ФРН, Індія). Партійні
організації можуть бути такими, що визнаються на місцевому рівні
(Іспанія, Швеція), або такими, що не визнаються (Бразилія).

Правовій регламентації підлягає і можливий розпуск політичних партій – у
випадку порушення законодавства, вчинення певних протиправних дій,
зменшення кількості членів партії до числа, коли вона не визнається як
така. За законодавством деяких держав, наприклад Швеції, можлива втрата
реєстрації. Це означає викреслення партії із спеціального реєстру і
втрату статусу партії. У цій державі партії втрачають реєстрацію у
випадку, коли вони на двох поспіль чергових виборах не висували
кандидатів. Депутати, обрані в парламент від таких партій, не втрачають
при цьому своїх мандатів. Законодавством встановлено, що втрата
реєстрації проводиться тими ж органами, які проводили реєстрацію.

Отже, у різних державах світу правовий статус політичних партій має
певні відмінності. Правове регулювання статусу політичних партій
розпочалося у другій половині ХХ ст. із введенням відповідних статей у
конституції, а згодом – із прийняттям спеціальних законів про політичні
партії та іншого законодавства.

Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій є важливим
чинником у питанні формування зовнішньої і внутрішньої політики держави,
оскільки партії відіграють у багатьох державах провідну роль у
формуванні виконавчої та законодавчої гілок влади, координують
діяльність важливих ланок зовнішньополітичного механізму, узгоджують їх
дії у проведенні зовнішньополітичного курсу держави.

Література

Основной Закон Федер. Р-ки. Германии // Конституции Государств
Европейского Союза. – М.: НОРМА, 1997.

Конституция Іспании. – Там же.

Конституция Італьянской Республики. – Там же.

Конституционное право зарубежних стран: Учебник для вузов. //Под ред.
чл.-кор. РАН проф. М.В. Баглая, д.ю.н., проф. Ю.Л. Лейбо, д.ю.н., проф.
Л.М. Энтина. – М.: НОРМА,2000.

Федеральный закон от 2 июля 1975 г. о задачах, финансировании и
предвиборной агитации политических партий (Закон о партиях).//
Австрийская Республика. Конституция и законодательные акты. – М.:
Прогресс, 1985.

Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты. –
М.: Прогресс,1991.

Конституционное (государственное) право зарубежних стран: Учебник Под
ред. проф. Б. Страшуна. – Общая часть. – М.,1996.

Похожие записи