Реферат на тему:

Організація і діяльність судових органів у Галичині (1772-1848 рр.)

У Галичині в перші роки після захоплення її Австрією майже без змін
зберігалась попередня судова система. Різниця полягала лише в тому, що
відтепер заборонялось подавати апеляції в трибунали, які існували раніше
(наприклад, Люблінський), оскільки вони опинились за кордоном. Усі
рішення державних судів виносили від імені австрійської імператорської
влади. Кожному надавалось право оскаржувати рішення судів до
губернатора, а смертні вироки виконували лише після перевірки справи
губернатором.

Усі суди поділялися на шляхетські, духовні і міські [6, с.15].

Шляхетськими судами першої інстанції були земські і гродські суди.

Для духовенства існували особливі єпископські суди у Львові, Перемишлі і
Кракові. Хоча їх компетенція не була чітко визначена, можна встановити,
що до 1784 р. вона поширювалась і на кримінальні справи духовних осіб. З
1784 р. компетенція духовних судів була обмежена лише духовними справами
у вузькому розумінні цього слова. У світських справах, зокрема
кримінальних, духовних осіб позбавляли сану духовним судом і потім
передавали світському суду [5, с.76].

Для міського населення існували магістратські суди в містах, які
користувались магдебурзьким правом. Суд ради міста розглядав цивільні
справи, а також спадкові та земельні спори [3, c.62].

Оскільки коронні суди після першого поділу Польщі опинились у межах
іншої держави, в 1773 р. у Львові був заснований верховний
губернаторський суд на чолі з губернатором. Він вважався апеляційною
інстанцією для всіх інших нижчіх судів Галичини. Лише під час розгляду
особливо важливих справ цей суд діяв як перша судова інстанція. У 1774
році замість нього у Львові був створений королівський трибунал, який
називався імператорсько-королівським.

Він складався з призначеного монархом голови, віце-голови і
трибунальських радників та займався цивільними і кримінальними справами
шляхти, будучи апеляційною інстанцією для міських чиновників-шляхтичів,
а також для міст у цілому як общин, так і корпорацій. Йому належало
право судового нагляду в справах міського населення і, зрештою, право
помилування засуджених до страти селян за винятком тих, хто вчинив
особливо тяжкі порушення закону, коли таке право належало лише
імператору [1, с.176].

У 1780 р. при трибуналі була заснована крайова табуля, тобто заведені
книги, в яких повинно було бути вказане становище кожного повітового
маєтку.

 

?і верховної судової палати, що перебувала у Відні. Одночасно із
заснуванням королівського трибуналу при губернаторстві був створений суд
з фінансових справ, а в 1775 р. – так звана апеляційна рада. Вона як
перша інстанція розглядала справи осіб, котрі не належали до
шляхетського стану, але займали офіційні посади, а також справи
закордонної шляхти; затверджувала вироки з кримінальних справ нижчих
міських і сільських судів, якщо можливим покаранням було не менше ніж
два роки ув’язнення. Трибунал і апеляційна рада перебували під контролем
верховної судової палати.

У 1784 р. на Галичину мало поширена дія судової реформи 1782 р., тобто
введене таке ж судочинство, яке існувало в Австрії.

Судами першої інстанції для сільського населення стали вотчинні чи
домініальні суди, для міського населення – магістратські суди, а для
шляхти та інших привілейованих станів – земський суд (його не слід
ототожнювати з колишніми польськими земськими судами). Цей суд називався
шляхетським [4, c.54].

У 1787 р. в Галичині, Буковині, як і в інших австрійських провінціях,
було створено 19 кримінальних судів. Ними стали магістратські суди 13
великих міст, у тому числі і Львівський магістратський суд, до
компетенції якого входив розгляд політичних справ усього краю. Решта 6
судів були засновані самостійно.

Як вища судова інстанція для Галичини і Буковини в 1784 р. у Львові був
створений апеляційний суд. Вищою інстанцією, яка здійснювала нагляд над
судами краю, була верховна судова палата.

Реформування системи державного апарату в середині XIX ст., викликане
революцією 1848 р., торкнулось і системи судових органів. Зміни
виявились в остаточному відокремленні судочинства від адміністрації, у
відмові від станового суду [2, c.48].

Повна реорганізація судового апарату відбулася на підставі Положення
1849 р., поширеного на Галичину і Буковину в 1850 р.

Такою була система судових установ Галичини в кінці XVIII – початку
XIX ст. у складі Австрії, яка разом з іншими органами держави
забезпечувала панування дворянства.

Література

История государства и права Украинской ССР. – К., 1987. – Т.1.

Kallas M. Historia ustroju Polski. X-XX w. – Warszawa, 1997.

Кульчицький В.С., Тищик Б.Й., Настюк М.І. Історія держави і права
України. – Львів: Світ, 1996.

Нариси з історіі держави і права УРСР. – К., 1957.

Учреждения Западной Украины до воссоединения ее в едином Украинском
советском социалистическом государстве: Справочник. – Львов, 1955.

Хейфиц Ю.Я. Галиция. Политическое, административное и судебное
устройство. – Пг.,1915.

Похожие записи