Реферат на тему:

Організаційно-правові засади реорганізації міліції в умовах формування
України як правової держави

Необхідність реформувати систему ОВС була спричинена рядом важливих
чинників, а саме: по-перше, надбудова правової держави зумовлює потребу
приведення функціонування органів державної виконавчої влади України у
відповідність з новими умовами їхньої діяльності та розвитку. Оскільки
чинна система МВС, незважаючи на певні зміни, все ще неповністю
відповідає сучасним політичним, економічним та соціальним реаліям
України, то, як результат, діяльність ОВС не завжди встигає за процесами
розбудови держави. По-друге, організація управління та структура системи
МВС громіздкі, дублюють одна одну, а це спричиняє неузгодженість
функцій, низький рівень впливу управлінських структур на ефективну
діяльність системи. По-третє, МВС з підпорядкованими йому органами
міліції і внутрішніми військами є основною ланкою забезпечення
правопорядку та боротьби зі злочинністю у державі, тому згідно з
положеннями Конституції України воно повинно було переорієнтувати свою
діяльність на забезпечення насамперед захисту прав і свобод людини.

На даний час ОВС разом із суспільством переживають значні зміни. А
виконання міліцією багатьох функцій, які безпосередньо не стосуються
охорони громадського порядкуі подолання злочинності, негативно
позначаються на її діяльності. Незважаючи на значну чисельність
працівників ОВС, ефективність роботи, спрямованої на захист прав і
свобод людини, на жаль, виявляється недостатньою.

Щоб усунути ці та ряд інших недоліків, необхідно виконати такі завдання:
максимально підвищити ефективність управління і службово-бойову
готовність міліції; створити повноцінну базу її функціонування; широко
використовувати форми і методи оперативної, службової і службово-бойової
діяльності, які позитивно зарекомендували себе на практиці; впровадити
наукові рекомендації та прийнятний в умовах України позитивний
зарубіжний досвід; поліпшити роботу з кадрами, підвищити рівень їх
професіоналізму, виконавської дисципліни та наукової організації праці;
зміцнити ділове співробітництво з іншими правоохоронними органами;
встановити та підтримувати на новій основі тісний взаємозв’язок і
взаємодію із населенням і громадськими інститутами на місцях; постійно
розширювати та поглиблювати взаємовигідні міжнародні зв’язки; поставити
на необхідний рівень фінансове і матеріальне забезпечення; вирішити
важливе завдання правового і соціального захисту особового складу
міліції та членів їхніх сімей [1].

Для вирішення цих завдань був обраний шлях інтенсифікації правоохоронної
діяльності, яка передбачала створення високопрофільної, технічно і
морально забезпеченої структури із чіткими, суто міліцейськими
завданнями.

Трансформування ОВС є одним з найскладніших завдань, яке довелося
вирішувати міліції України в її новітню історію. Його складність
полягала в непростих фінансово-економічних умовах, необхідності зміни
психологічного сприйняття реформ більшою частиною особового, насамперед
керівного, складу та, що мабуть найголовніше, в забезпеченні достатнього
соціального захисту працівників міліції у процесі реформ. Розпочинаючи
їх, керівництво МВС України виходило з того, що структура та чисельність
органів і підрозділів внутрішніх справ повинні забезпечувати ефективне
їх функціонування за будь-яких умов, особливо за недостатнього
фінансування з державного та місцевого бюджетів. Стратегічна мета –
створення якісно нової української міліції, яка б відповідала сучасним
європейським стандартам.

Починаючи з 1995 р. МВС України пройшло вже певний шлях перетворювань,
імпульс яким дала Концепція розвитку системи МВС України на 1996–2000
рр. І те, що вдалося не допустити кримінального обвалу в державі та
протистояти злочинності, є певною мірою результатом структурних змін,
зміщення акцентів і досягнення комплексності в роботі української
міліції [2].

Приступаючи до реформування сучасної системи МВС, керівництво
міністерства врахувало особливості етапу політичної та економічної
розбудови держави та вивчало міжнародний досвід. За основу було взято
структурні побудови МВС таких країн, як Німеччина, Польща, Франція,
Угорщина та інші.

Розглянемо, яких конкретних змін зазнала міліція України при виконанні
Концепції розвитку системи МВС у 1996–2000 рр.

Перш за все було створено відповідну правову базу для реформування
системи МВС України. Затверджено нову, більш досконалу
організаційно-штатну структуру міністерства, його управлінь у регіонах і
на транспорті, міськрайорганів, переглянуто статус підпорядкованих їм
підрозділів. Було встановлено граничну штатну чисельністьатестованого
складу регіональних управлінь внутрішніх справ та управлінь ВС на
транспорті, яка утримується з державного бюджету.

На виконання постанови Кабінету Міністрів на базі
експертно-криміналістичних підрозділів системи МВС створені Державний
науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України та
науково-дослідні центри при ГУМВС, УМВС, УМВСТ[3]. Для поліпшення
профілактики та розкриття злочинів з використанням вибухових пристроїв в
експертно-криміналістичні підрозділи введено вибухотехнічну службу [4],
а в карний розшук – підрозділи боротьби з незаконним обігом зброї,
боєприпасів і вибухових речовин.

Проаналізувавши ситуацію, яка склалася у системі ОВС, МВС з’ясувало, що
близько 25 % функцій, виконуваних міністерством, не властиві
правоохоронній діяльності. Тому наступним кроком реформи було зміцнення
пріоритетних напрямів діяльності міліції: оперативно-розшукової функції,
слідчої частини та охорони громадського порядку. З метою позбавлення
міністерства невластивих правоохоронній системі функцій з 1 січня 2000
року була припинена діяльність медичних витверезників. Керівництвом МВС
прийнято рішення про реорганізацію підрозділів транспортної міліції з
метою оптимізації їх структури та чисельності. З метою подальшої
активізації роботи органів внутрішніх справ з населенням і громадськими
формуваннями, посилення боротьби зі злочинністю і профілактики
правопорушень у структурі служби дільничних інспекторів міліції ГУМВС,
УМВС, міськрайвідділів та у службі охорони громадського порядку УМВС на
транспорті і лінійних відділів міліції були створені підрозділи по
роботі з населенням та громадськими формуваннями [5].

Зі складу міністерств виведено пенітенціарну систему. Головне управління
виконання покарань реорганізовано в державний Департамент України з
питань покарань. До речі, у радянській історії пенітенціарним закладам
сім разів доводилося змінювати вивіски.

Взагалі оптимізація чисельності всіх ОВС на початок 2000 р.
характеризується таким формальним показником, як 20 відсотків (це понад
50 тис. працівників). Взагалі за ті роки, коли в системі МВС почалися
кардинальні перетворення, з 1995 р. ОВС у кадровому відношенні „схудли”
з 596 тис. осіб (у цифру входять абсолютно всі працівники, у тому числі
вільного найму і служба ДСО) до 408 тис. Для порівняння: у Франції –
243, Німеччині – 300, Італії – 209, Польщі – 336 тис. [6].

Зрозуміло, ситуація, як і в сучасний період, жорстко пов’язувалася з
об’єктивними реаліями – станом фінансування. Воно почало загострюватися
вже наприкінці 1991 р. У той же час гостро постало питання щодо
фінансування працівників міліції, що утримувалися за рахунок коштів
підприємств, організацій та колгоспів. У зв’язку з підвищенням
заробітної плати, ростом цін на обмундирування та інших витрат, грошові
затрати на утримування одного співробітника міліції виросли в той час
більш ніж у 3 рази. Тому багато керівників господарських органів,
посилаючись на кризове становище в економіці відсутність коштів,
відмовлялися фінансувати ці посади, а в ряді випадків розривали існуючі
договори з цього питання. Це особливо проявилось у Кіровоградській,
Одеській, Полтавській, Хмельницькій областях [7].

Після здобуття незалежності, особливо з 1995 р., фінансування щорічно
зменшувалося майже на третину від обсягів попереднього року. Усе це
викликало необхідність продовжитизвільнення МВС від невластивих
правоохоронній структурі завдань шляхом скороченням чисельності МВС.

Однак лише самим скороченням чисельності особового складу реформа не
обмежувалася. Керівництво МВС України пішло також на делегування значної
частини повноважень на місця – в УМВС в областях та міськрайвідділи
внутрішніх справ. Зокрема, тодішній міністр внутрішніх справ Кравченко
Ю.Ф. підписав директиву, згідно з якою начальникам міськрайорганів
дозволялося самостійно проводити набір на службу в міліцію. Крім того,
начальникам УМВС у регіонах було надано право присвоювати своїм наказом
усі чергові звання за винятком звання „полковник” [8].

Необхідно зазначити, що реформа МВС України проходила дуже нелегко. На
шляху реформ позначилися застарілі погляди на роль і місце апаратів
управління, форми та методи діяльності, які треба постійно долати.
Незважаючи на уже здійснене, подальшого вдосконалення потребує структура
ОВС, якій ще і сьогодні притаманні громіздкість, дублюючі ланки,
паралелізм функцій, неузгодженість, розпорошеність і недостатня
ефективність діяльності.

Щоб запобігти такому стану речей, колегією МВС було прийнято рішення про
подальше реформування системи, оптимізацію її структури та чисельності.
У процесі реформування передбачався перехід до нових технологічних
систем, зокрема у сферах збирання, узагальнення, та використання
інформації, забезпечення безпеки дорожнього руху, криміналістичного
супроводження правоохоронної діяльності.

Необхідно зазначити, що реформування системи МВС України, незважаючи на
всі труднощі, проходило шляхом поступового еволюційного процесу, без
революційних потрясінь, різких дій, які можуть розбалансувати систему.
Внаслідок цього на першому етапі вдалося частково ліквідувати рудименти
радянської епохи, які були пов’язані з виконанням міліцією невластивих
їй функцій.

Це підсумки перетворень в ОВС України за 1995–2000 рр.

Протягом 2000–2005 рр. було зроблено такі кроки на шляху реформування.

Тут необхідно зазначити, що однією з характерних рис сучасного етапу
розвитку незалежної України є проголошена адміністративна реформа. Тому
подальша реорганізація системи МВС України проходить в її контексті.
Перш за все всі подальші перетворення відбуваються поступово, після
затвердження відповідних нормативно-правових актів [9]. Продовжується
робота, спрямована на вдосконалення центрального апарату МВС, розроблено
нову модель функціонування системи МВС, схему міністерства та його
регіональних підрозділів, остаточне втілення якої планувалося здійснити
до кінця 2005 р. Вона передбачає насамперед спрощення структури
відомства, усунення паралелізму та дублювання функцій.

Відповідно до цієї моделі була затверджена нова структура центрального
апарату міністерства. Реорганізоване міністерство вже сьогодні
складається з двох блоків – оперативного та цивільного. Перший виконує
функції, що безпосередньо пов’язані з протидією злочинності та охороною
громадського порядку. У другому працюють цивільні особи, які
забезпечують діяльність оперативного блоку. Згідно з цим МВС України
стане центральним органом виконавчої влади, який формує та реалізує
державну політику у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів
суспільства та держави від протиправних посягань, організує і координує
діяльність ОВС у боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку і
забезпеченні громадської безпеки.

Замість головних управлінь та управлінь запроваджено відповідні
департаменти. Департамент – структурне утворення міністерства, яке
здійснює керівництво окремою галуззю, виконуючи при цьому організацію та
координацію діяльності функціональних підрозділів ОВС. У складі
підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, кримінальної
міліції та міліції громадської безпеки було створено блок профілактики
та протидії злочинності. Кінцевою метою реформування повинна стати
трансформація міліції України в поліцію. І це знову ж таки не просто
зміна назви. Це зумовлено тим, що поняття „міліція” залишилось у
спадщину від Радянського Союзу і розумілося як добровільна армія, яка
створюється в особливих умовах для виконання певної функції державного
органу. Поліція – державний орган, що виконує правоохоронні функції на
професійній основі. Тому заміна назви „міліція” на „поліція” є лише
одним з кроків реформування системи МВС України, основною метою якого є
створення в Україні оптимальної структури загальнонаціональної поліції,
спроможної належно виконувати правоохоронні функції держави [10].

У процесі реформи подальшого значного реформування зазнають підрозділи
ДАІ.

Необхідно вказати на те, що остаточний штатний розклад органів і
підрозділів внутрішніх справ буде створено після прийняття закону про
адміністративно-територіальний устрій держави та затвердження нової
структури центрального апарату міністерства та апаратів регіональних
управлінь.

Аналізуючи вищесказане, можна визначити подальші кроки, які були
здійснені на шляху реформування системи МВС України керівництвом МВС.
Було продовжено курс на позбавлення міліції України невластивих їй
функцій.

Необхідно зазначити, що керівництво МВС України на початку 2000 р.
дійшло висновку: далі зменшувати чисельність особового складу неможливо.
Особливо відчутний некомплект особового складу в цей час є в службах
громадської безпеки, кримінальної міліції, в слідчих підрозділах,
чергових частинах міськрайорганів. Навантаження на особовий склад у цих
підрозділах зросло майже вдвічі. Тому керівництвом МВС було вжито
заходів для збереження чисельності органів і підрозділів внутрішніх
справ, які безпосередньо протидіють, злочинності.

Ці заходи повною мірою відповідають вимогам Концепції адміністративної
реформи в Україні, запровадженої Указом Президента України від 1998
р. [11].

Одним із конкретних кроків на шляху подальшого реформування системи МВС
став наказ МВС України під 5 квітня 2000 року „Про заходи щодо
максимального заміщення посад рядового та начальницького складу органів
внутрішніх справ цивільними особами” [12]. Цей наказ було підписано на
виконання доручення Президента України від 2 грудня 1999 року та
відповідно до Концепції розвитку системи МВС України з метою
запровадження поступової заміни посад рядового і начальницького складу
ОВС відповідними посадами, які підлягають заміщенню цивільними особами.
У подальшому, як уже зазначалося, це повинно привести до створення в
міністерстві цивільного блоку, який буде виконувати функції допоміжного
характеру та забезпечувати діяльність основних підрозділів.

Наприкінці 90-х рр. міліція України зробила ще один важливий крок на
шляху посилення боротьби зі злочинністю. Цим кроком стало відродження
взаємодії міліції і населення щодо участі громадськості в охороні
порядку та боротьбі зі злочинністю, які мали позитивний досвід ще за
радянських часів. Свіже повітря у правову порожнечу вдихнув нарешті Указ
Президента України від 16 червня 1999 року „Про додаткові заходи щодо
поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань
з охорони громадського порядку” [13].

Таким чином, можна зробити висновок, що в результаті проведення
запланованих заходів міліція України поступово набуває ознак і
функціональних можливостей, властивих сучасним європейським
правоохоронним системам.

Література:

1. Пелих Н. Реформування міліції України: окремі проблеми // Право
України. – 2000. – № 10. – С. 34.

2. Зозуля Є.В. Міліція Донбасу на шляху реформування // Історія України.
Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. – Випуск 18. –
Київ-Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2001. –
С. 82.

3. Про затвердження Положення про діяльність експертно-криміналістичних
підрозділів ОВС України: Наказ МВС України від 9 березня 1992 року № 140
// ДА МВС України, ф. 46, оп. 2, спр. 173, арк. 62.

4. Про створення вибухотехнічних підрозділів МВС України: Наказ МВС
України від 19 червня 1995 року № 378// Архів ВІТ при УМВС України в
Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3204,т. 4, арк. 53

5. Про затвердження типових штатів та Типового положення про підрозділи
ОВС по роботі з населенням та громадськими формуваннями; Наказ МВС
України № 400 від 24 червня 1997 року // ВДЗР УМВС України в
Кіровоградській області, ф. 5, спр. 944, т. 3, арк. 295.

6. Кінцевий пункт реформування – європейська модель МВС // Іменем
Закону. – 2000. – № 17. – 28 квітня. – С. 3.

7. Про деякі тенденції розвитку негативних проявів у республіці і заходи
запобігання їм // ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 25, спр. 3190, арк. 144.

8. МВС України відчутно „полегшало”: Інтерв’ю з міністром внутрішніх
справа України Ю. Кравченком / Записав М. Гелетко // Іменем Закону. –
1998. – № 20. – 16 квітня. – С. 3.

9. Кравченко Ю.Ф. Громадська думка – дзеркало діяльності міліції //
Іменем закону. – 2000. – № 35. – 25 серпня. – С. 3.

10. Проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України у зв’язку з реформуванням системи Міністерства внутрішніх
справ України” // Сектор законопроектів Верховної Ради України від 29
вересня 2000 року № 6106-1.

11. Ануфрієв М. Процесам реформування в органах внутрішніх справ ніщо не
може завадити // Міліція України. – 2001. – № 5. – С. 6.

12. Про заходи щодо максимального заміщення посад рядового та
начальницького складу органів внутрішніх справ цивільними особами: Наказ
міністра внутрішніх справ України від 5 квітня 2000 року № 207 // ДА МВС
України, ф. 46, оп. 4, спр. 492, арк. 67.

13. Михайленко П. Громадські формування з охорони порядку і боротьба зі
злочинністю: минуле і сьогодення // Міліція України. – 2001. – № 4. –
С. 14.

Похожие записи