Реферат на тему:
Організаційно-правові питання формування державної інформаційної
політики України
З початку 90-х років ХХ століття проблематиці формування державної
інформаційної політики приділяється значна увага в багатьох державах,
особливо у контексті інформаційної безпеки. Зазначені проблеми
знаходяться і у полі зору Верховної Ради, Президента та Уряду України.
Стимулом цього виступають також взяті Україною зобов’язання щодо
інтеграції у світове співтовариство, у тому числі відповідно до Програми
інтеграції України до Європейського Союзу.
Провідне місце у державній інформаційній політиці займають питання такої
складової національної безпеки, як інформаційна безпека. Особливість
інформаційної безпеки полягає у тому, що вона виступає також важливим
фактором економічної безпеки людини, суспільства, держави.
У даній роботі пропонується звернути увагу на таку соціогенну загрозу
національній безпеці, як комп’ютерна злочинність (кіберзлочинність).
У ряді міждержавних нормативно-правових актів визнано, що
кіберзлочинність сьогодні становить загрозу не тільки національній
безпеці окремих держав, а й безпеці людству та міжнародному порядку.
За оцінками Інтерполу, оголошеними на шостому засіданні Робочої групи по
співробітництву правоохоронних органів країн Центральної та Східної
Європи (м. Мюнстер, 28–30 серпня 2000 року) з питань боротьби з
комп’ютерною злочинністю, прибутки комп’ютерних злочинців у світі
посідають третє місце після доходів наркоділків та нелегальних
постачальників зброї.
В Україні сьогодні відсутня концепція стратегії реалізації державної
політики щодо боротьби з кіберзлочинністю. Стурбованість щодо зазначеної
проблематики і розуміння її в контексті державної та міжнародної безпеки
на загальнодержавному рівні висловив Президент України у своєму виступі
на пленарному засіданні Самміту та асамблеї тисячоліття, а також Ради
безпеки ООН (м. Нью-Йорк, вересень 2000 р.).
Проблеми кіберзлочинності у контексті інформаційної безпеки, як
складової національної безпеки, розглядалися неодноразово Радою
національної безпеки і оборони України. Про це, зокрема, свідчать Укази
Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони
України від 17 червня 1997 року “Про невідкладні заходи щодо
впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та
удосконалення державного регулювання інформаційних відносин” від 21
липня 1997 р. № 663; “Про рішення Ради національної безпеки і оборони
від 31 жовтня 2001 року “Про заходи щодо вдосконалення державної
політики та забезпечення інформаційної безпеки України” від 6 грудня
2001 р. № 1193/2001. Окремі заходи визначені Президентом України в
Указах “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та
підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” від 14 липня
2000 р. № 891; “Про заходи щодо розвитку національної складової
глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого
доступу до цієї мережі в Україні” від 31 липня 2000 р. № 928/2000; “Про
деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів у мережі
передачі даних” від 24 вересня 2001 р. № 891/2001 та інших.
У ході дослідження встановлено, що правоохоронними органами з 1994 року
щорічно в Україні офіційно реєструється до десяти злочинів, що
вчиняються з використанням комп’ютерних технологій. Однак статистичні
показники не відповідають реальному становищу. З’ясовано, що цей вид
злочинів у нашій країні має дуже високий рівень латентності: вони
приховані від офіційної статистики. Показники щодо злочинів, які
вчиняються з використанням комп’ютерних технологій, розпорошені у
відомчих обліках. За експертними оцінками, рівень латентності
кіберзлочинності становить 90–95 %.
Високий рівень латентності кіберзлочинності серед інших чинників
зумовлений наступним:
– низьким рівнем спеціального технічного оснащення правоохоронних
органів сучасними засобами комп’ютерної техніки та комп’ютерними
технологіями;
– відсутністю знань та навичок виявлення, розкриття та розслідування
кіберзлочинів через обмеження доступу до відповідних методик, тактики та
техніки;
– низьким рівнем інформаційної культури, підготовленості широкого кола
кадрів правоохоронних органів та суддів щодо притягнення винних до
кримінальної відповідальності;
– недовіра потерпілих до правоохоронних органів (пов’язано з
вищезазначеними чинниками) тощо.
У контексті організації роботи з кадрами та їх підготовки необхідно
зазначити, що аналіз змісту вітчизняних підручників із кримінології,
криміналістики, кримінального та кримінально-процесуального права
свідчить, що зазначеній проблематиці не надавалося належної уваги. Це, у
свою чергу, зумовлено тим, що у навчальних закладах правоохоронних
органів та інших вузах юридичного профілю в нашій країні питання
боротьби з кіберзлочинністю практично не розглядалися фундаментально.
Ґрунтовному дослідженню проблем боротьби з кіберзлочинністю також не
сприяла відсутність показників у державній кримінальній статистиці.
Більшість виявлених злочинів, що вчиняються з використанням комп’ютерних
технологій, у тому числі у сфері економічної (господарської) діяльності,
розпорошені у звітності різних підрозділів правоохоронних органів серед
показників інших видів злочинності.
Порівняльний аналіз досліджень зарубіжного досвіду боротьби з
кіберзлочинністю свідчить, що вона має тенденцію до зростання. Однією з
умов її зростання є ускладнення технічних систем глобального зв’язку
(телефонного, радіо та супутникового, їх взаємоінтеграція через
Інтернет) і спрощення доступу до використання комп’ютерних технологій
широкого кола користувачів через персональні комп’ютери.
У провідних, економічно розвинених країнах (США, ФРН та ін.) рівень
кіберзлочинності вимірюється кількісно тисячами, економічні збитки
становлять мільярди доларів США.
Дослідження проблем боротьби з кіберзлочинністю показало, що орієнтація
тільки на технічні та технологічні засоби забезпечення інформаційної
безпеки (технічного захисту інформації) в умовах інформатизації, зокрема
профілактики кіберзлочинів, не має значного успіху. Особливо це
відчувається з приєднанням до міжнародних систем телекомунікації нових
країн та підвищення інтелектуального рівня користувачів комп’ютерної
техніки.
Парадокс полягає в тому, що чим складнішим стає комп’ютерне
програмно-математичне забезпечення, тим вразливіші традиційні
організаційні заходи та засоби інженерно-технічного захисту інформації в
автоматизованих (комп’ютерних) системах, зокрема щодо несанкціонованого
доступу.
Проблемою наступного порядку також є і те, що з розвитком сучасних
електронних засобів інформації розвиваються технічні засоби перехоплення
та доступу до інформації, яка обробляється і передається в електронних
системах телекомунікації. Доступ до цих засобів не є великою проблемою
для злочинних формувань.
Найбільшу небезпеку для суспільства, держави становить транскордонна
організована кіберзлочинність: комп’ютерний тероризм; диверсії, інші
прояви антагоністичної інформаційної боротьби кримінальних формувань із
державою, правоохоронними органами; крадіжки інформації з
комп’ютеризованих баз даних та порушення права інтелектуальної власності
на комп’ютерні програми; шахрайства з використанням комп’ютерних
технологій, особливо у сфері міжнародних економічних відносин
(кредитно-фінансові, банківські) тощо.
Серед державних організаційно-правових заходів щодо протидії
кіберзлочинності можна визначити наступні:
1. Урядом України створено ряд спеціальних організаційних структур щодо
координації напрацювання державної політики у сфері
організаційно-правового забезпечення входження нашої держави у світове
інформаційне суспільство. Серед них виділимо декілька:
Урядова комісія з питань інформаційно-аналітичного забезпечення органів
виконавчої влади. Комісією, серед інших проектів нормативно-правових
актів, розглянуто розроблений науковцями МНДЦ спільно з науковцями
НАВСУ, НДЦ правової інформатики Академії правових наук України та
Академії державної податкової служби проект Концепції реформування
законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин шляхом
розробки Кодексу про інформацію. За своїм змістом ця Концепція
спрямована на системну, комплексну організаційно-правову реалізацію на
законодавчому рівні державної політики у сфері суспільних інформаційних
відносин. Кодифікація інформаційного законодавства сприятиме, поряд з
іншим, правовому забезпеченню боротьби з кіберзлочинністю. Заходи щодо
розробки остаточного варіанта і реалізації зазначеної Концепції включені
до завдань Національної програми інформатизації України. Проте
реалізація даної Концепції не здійснюється через ряд організаційних,
бюрократичних чинників.
Питаннями удосконалення правового регулювання, визначення та організації
реалізації державної політики у сфері інформаційних відносин займаються
також Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об’єкти
інтелектуальної власності, Міжвідомча робоча група з розроблення та
узгодження Концепції легалізації програмних продуктів та боротьби з
нелегальним їх використанням.
Розпорядженням № 181-р від 6 травня 2001 р. Уряду України створено
Міжвідомчу робочу групу щодо розробки проекту Концепції інформаційної
безпеки та Програми боротьби зі злочинами у сфері інформаційних
технологій. Повідомлень про діяльність зазначеної групи у засобах
масової інформації немає.
Результативність діяльності державних структур визначається введенням
економічних санкцій США до нашої країни за неналежну боротьбу з
порушеннями права інтелектуальної власності, переважно щодо комп’ютерних
програмних продуктів та включення України Міждержавною групою розробки
фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей до списку країн, що не
співробітничають з іншими державами.
Аналіз емпіричного матеріалу дозволяє зробити прогноз, що у разі
невирішення проблем щодо боротьби з організованою кіберзлочинністю,
особливо у сфері міжнародних економічних відносин до України з боку
міжнародного співтовариства буде посилений інформаційний, політичний та
економічний тиск.
2. Відповідно до Указу Президента України № 1193 від 6 грудня 2001 року
“Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня
2001 року “Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної
політики та забезпечення інформаційної безпеки України” Уряду доручено
ініціювати ряд нормативно-правових актів, у тому числі: проект Концепції
національної інформаційної політики та інформаційної безпеки України, а
також проект Стратегії впровадження національної інформаційної політики
на розгляд Верховної Ради України.
Правові засади щодо протидії комп’ютерній злочинності на національному
рівні вже визначені у прийнятому новому Кримінальному кодексі України
(КК). У КК окремі види комп’ютерних злочинів (кіберзлочинів) виділені в
окремий розділ VI Особливої частини – “Злочини у сфері використання
електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних
мереж” (ст. 361, 361, 363). Окремі види злочинів, у яких комп’ютерні
продукти зазначені як засіб злочину, розміщені також в інших розділах
Особливої частини: Розділ V Злочини проти виборчих, трудових та інших
особистих прав і свобод людини і громадянина (ст. 163, 176, 177 );
Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності (ст. 200).
Комп’ютерні засоби можуть бути предметами злочинного посягання і
вчинення злочинів і в окремих інших видах злочинів, об’єктом (предметом)
суспільних відносин яких є інформація, наприклад ст. 109–111, 113–114,
120, 129, 132, 138, 142, 145, 156–162, 168, 170–172, 172, 182, 183,
185–199, 201–212, 215–236, 238, 255, 256, 258, 259, 266, 276, 277,
279–285, 290, 292–296, 300, 301, 304, 306, 312, 313, 318,319, 328–330,
338, 340, 343–347, 349–360, 364–370, 373, 374, 376–378, 380, 381,
383–387, 396–399, 401, 405, 409–413, 422–424, 426, 427, 435, 435–437,
439, 440, 445. Підставою такого підходу є застосування законодавцем у КК
таких категорій, як “майно”, “власність”, “інформаційна безпека”,
“таємниця”, “конфіденційна інформація”, “відомості”, “дані”, знання”,
“документи”, “гроші”, “приватизаційні папери, “засоби зв’язку”,
“незаконні дії”, “інші дії”, а також положень теорії кримінального права
щодо застосування бланкетності у нормах кримінального законодавства та
посилань на кримінальну відповідальність у іншому галузевому
законодавстві України.
У зазначеному Указі Президента України від 6 грудня 2001 року №
1193/2001 встановлено кримінальну відповідальність за незаконне
втручання в роботу телекомунікаційного обладнання.
Це потребує додаткового переосмислення вітчизняної практики і теорії,
кримінально-правових уявлень щодо інформаційних (комп’ютерних) злочинів.
У свою чергу це стало підставою для легального формування
кримінально-правових, кримінологічних та криміналістичних досліджень,
пов’язаних із протиправним посяганням на суспільні відносини щодо
комп’ютеризованих інформаційних систем та на інформацію (комп’ютерну
інформацію) як предмети делікту (правопорушення). Щодо цього
пропонується науковцям для обговорення декілька міркувань.
Звичайно, можна нарощувати кількість статей у Особливій частині КК до
тих, що вже існують і тим самим створити ентропію (невизначеність) у
практиків, що неминуче при великій кількості подібних за сутністю і
змістом диспозицій. Але існує і альтернативний шлях, за допомогою якого
можна у комплексі вирішити проблему не тільки кримінально-правової
кваліфікації злочинів, але й юридичної (кримінологічної) статистики.
Зокрема введення у Загальну частину КК спеціальної норми (статті):
– главу III “Злочин, його види та стадії” доповнити статтею 121 такого
змісту:
– “Злочини з використанням комп’ютерних інформаційних технологій”.
“За вчинення злочинів проти основ національної безпеки (конституційного
устрою України): проти життєво важливих інтересів особи, суспільства,
держави, громадської безпеки чи вчинення інших злочинів, передбачених
цим Кодексом, з використанням функціональних можливостей (технологій)
комп’ютерних систем, комп’ютерних мереж, комп’ютерних інформаційних
ресурсів та інших електронних інформаційних технологій, покарання
призначається за статтями Особливої частини, в яких передбачається
відповідальність за такий злочин. При цьому робиться посилання на дану
статтю”.
Такий правовий захід дозволить забезпечити здійснення організаційних та
інших заходів, у тому числі відображення об’єктивного моніторингу та
статистики комп’ютерних злочинів і комп’ютерної злочинності в Україні.
Серед інших організаційних заходів в Україні на урядовому рівні створено
велику кількість робочих груп, які розробляють проекти законодавчих та
підзаконних актів у сфері суспільних інформаційних відносин, які прямо
чи опосередковано відображають питання боротьби з кіберзлочинністю та
взаємодію з різними транснаціональними організаційними структурами.
Аналіз різних ініціатив щодо створення проектів нормативно-правових
актів свідчить, що між зазначеними та іншими державними структурами не
має взаємодії, координації діяльності. На рівні законодавства лобіюються
суперечливі антидержавні потреби та інтереси, на фоні сповідування ідей
правового нігілізму до чинного законодавства, що провокує масовий
правовий хаос, у тому числі у правотворчій діяльності. Сьогодні у сфері
інформаційного законодавства створено умови, які дозволяють злочинцям
“законно” уникати відповідальності, використовуючи конфлікти різних
юридичних норм, особливо у сфері економічної діяльності. Зазначений
чинник можна розглядати як додаткову ознаку латентності
кіберзлочинності.
За результатами науково-дослідної роботи науковцями МНДЦ спільно з
науковцями Національної академії внутрішніх справ України та
Науково-дослідного центру правової інформатики АПрН України, а також
Академії державної податкової служби України розроблено проект Концепції
стратегії реалізації державної політики щодо боротьби з
кіберзлочинністю. Зазначений проект пройшов обговорення у ряді
зацікавлених органів центральної виконавчої влади (у тому числі СБУ, МВС
тощо), у наукових і вищих навчальних закладах України, на
науково-практичних конференціях.
Питання боротьби з економічною кіберзлочинністю у даній Концепції
займають чільне місце.
З проектом даної Концепції можна ознайомитися на WEB-сторінці МНДЦ з
проблем боротьби з організованою злочинністю за адресою
http://mndc.naiau.kiev.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
