Реферат на тему:

Організаційно-правові основи торговельної діяльності

Поняття торговельної діяльності та загальні умови її здійснення.
Торговельна діяльність — це ініціативна, самостійна діяльність юридичних
осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного
споживання з метою отримати прибуток.

Оскільки торговельна діяльність відповідно до ст. 1 Закону України «Про
підприємництво» від 7 лютого 1991 р. є одним з видів підприємництва,
вона характеризується також тим, що є систематичною, на власний ризик
діяльністю.

Матеріальну основу торговельної діяльності становить власність.
Власність як економічна категорія — це відносини між людьми з приводу
речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ
одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди,
засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, кошти,
цінні папери тощо) для здійснення торговельної діяльності. Разом з тим
власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист
прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну
спрямованість економіки.

Всі суб’єкти права власності рівні перед законом у роздрібній торгівлі

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про підприємництво» та п. З Порядку
заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування
населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8
лютого 1995р. № 108, суб’єктами торговельної діяльності можуть бути:

• громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності
або дієздатності;

• юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про
власність».

Не допускається заняття торговельною діяльністю громадян таких
категорій: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури,
суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного
нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані
здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України «Про
державну службу» від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України «Про
боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям або
іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено
займатися підприємницькою (в тому числі торговельною) діяльністю
безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, входити
самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління
чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ,
господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань,
кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Декретом Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності
суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних
підприємств» від 31 грудня 1992 р. заборонено безпосередньо займатися
підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних
підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів, а також
посадовим особам державних органів, органів місцевого та регіонального
самоврядування. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати
дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи
відповідно до своєї частки майна у статутному фонді господарського
товариства тощо).

Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету,
вважаються працівники, діяльність яких пов’язана зі здійсненням
державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих,
адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських
рішень. Збереження за цими особами лише права на отримання дивідендів
(доходів) означає, цю право на управління належним їм майном (це — друга
складова корпоративного права) зазначені у Декреті посадові особи на
період зайняття вказаних посад можуть передавати довіреним особам
відповідно до чинного законодавства.

Згідно з ч.4 ст. 5 Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22
квітня 1993 р. також забороняється безпосередньо займатися торговельною,
посередницькою та виробничою діяльністю аудиторам, що не виключає їх
права отримувати дивіденди вщ акцій та доходи вщ інших корпоративних
прав.

Особи, яким суд заборонив займатися торговельною діяльністю, не можуть
бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення торговельної
діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які
мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі
злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не
можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також
займати у підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях)
керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Суб’єкти торговельної діяльності мають право без обмежень приймати
рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному
законодавству. Однак свобода торговельної діяльності не означає, що Ті
суб’єкти діють на власний розсуд, не дотримуючись ніяких норм. Державне
регулювання торговельної діяльності, в першу чергу, полягає в
законодавчому забезпеченні порядку заняття торговельною діяльністю,
встановленні правил торговельного обслуговування населення.

Держава законодавче забезпечує також свободу конкуренції між
підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та
монополізму у сфері торговельної діяльності.

Разом з тим втручання державних органів у торговельну діяльність
господарюючих суб’єктів не допускається, якщо воно не зачіпає
передбачених законодавством України прав державних органів контролю за
діяльністю підприємців, що займаються торговельною діяльністю.

Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям, що
займаються торговельною діяльністю, вказівки тільки відповідно до своєї
компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи
іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам
законодавства, підприємець має право звернутися до суду чи арбітражного
суду із заявою про визнання такого акта недійсним. Збитки, завдані
підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або
їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також
внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими
особами передбачених законодавством обов’язків щодо підприємця,
підлягають відшкодуванню цими органами.

Спори про відшкодування збитків вирішує суд чи арбітражний суд.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності. Господарюючі
суб’єкти здійснюють торговельну діяльність після їх державної реєстрації
як суб’єктів підприємницької діяльності.

Заняття підприємницькою (в тому числі торговельною) діяльністю без
державної реєстрації тягне за собою накладення штрафу від трьох до
восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією
виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст.
164 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії
вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за
такі самі порушення, фізична особа, що винна у вчиненні їх, може бути
притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу до 200
мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати певні
посади або займатися торговельною діяльністю на строк до трьох років
(ст. 1483 КК У країни).

Державна реєстрація суб’єктів торговельної діяльності здійснюється
відповідно до ст. 8 Закону України «Про підприємництво» та Положення про
державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р. № 740.

Державна реєстрація суб’єктів торговельної діяльності проводиться у
виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або у районній,
районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за їх
місцезнаходженням (місцем проживання).

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної
особи власник (власники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник)
особисто подають до органу державної реєстрації:

а) установчі документи:

рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення
суб’єкта підприємницької діяльності. Якщо власників або уповноважених
ними органів два І більше, таким рішенням є установчий договір, протокол
установчих зборів;

статут (якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної
організаційної форми суб’єкта підприємництва);

б) реєстраційну картку, яка є водночас заявою про державну реєстрацію; .

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію
суб’єктів підприємницької діяльності;

г) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до
статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності у розмірі,
передбаченому законодавчими актами;

д) рішення Антимонопольного комітету про згоду на створення,
реорганізацію (злиття, приєднання) .суб’єктів підприємницької
діяльності, якщо законодавчими актами України передбачена необхідність
такої згоди.

У разі реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається.

Якщо власником (одним із власників) суб’єкта підприємницької діяльності
є юридична особа, додатково подається нотаріально засвідчена копія
свідоцтва про державну реєстрацію цієї юридичної особи.

Якщо власником (власниками) суб’єкта підприємницької діяльності є
фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах
потребує нотаріального засвідчення.

Установчі документи не повинні містити положень, що суперечать
законодавству. Відповідальність за відповідність законодавству
установчих документів несе власник (власники) або уповноважені ним
(ними) органи, які подають документи для реєстрації.

Громадянин, який має намір проводити підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи (заявник), подає до органу державної
реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка водночас є
заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, і
документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію, а також
пред’являє документ, що посвідчує його особу.

За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлений
Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєстрації
суб’єктів підприємницької діяльності» від 25 травня 1998 р. № 740 і
залежить від суб’єкта підприємництва, обраної організаційної форми та
сфери підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації не має права вимагати від заявника подання
інших документів, не передбачених законодавством або оформлених за
іншими вимогами, ніж це визначено у Положенні про державну реєстрацію.

За наявності всіх документів, передбачених Положенням про державну
реєстрацію, орган державної реєстрації протягом п’яти робочих днів з
дати надходження цих документів зобов’язаний провести державну
реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності і видати заявникові
свідоцтво про державну реєстрацію та один примірник установчих
документів з відповідною відміткою органу державної реєстрації (для
юридичної особи).

Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для відкриття
розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків1,
виготовлення печаток і штампів.

Безпосередньо торговельну діяльність можуть здійснювати не лише суб’єкти
підприємництва— юридичні особи, а й створені ними філії, представництва,
відділення та інші відокремлені підрозділи. За загальним правилом, вони
не потребують державної реєстрації.

Виняток становлять представництва іноземних суб’єктів господарської
діяльності, які мають бути зареєстровані у порядку, встановленому
Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів
господарської діяльності в Україні, затвердженою наказом МЗЕЗторгу
України від 18 січня 1996р.

Суб’єкти підприємницької діяльності підлягають внесенню:

• юридичні особи та їх філії, представництва, відділення та Інші
відокремлені підрозділи — до Єдиного державного реєстру підприємств та
організацій, що його ведуть органи державної статистики. Порядок
внесення визначається Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств
та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України від 22 січня 1996 р. Nв 118.

Орган державної статистики після внесення суб’єкта підприємницької
діяльності до реєстру проставляє у свідоцтві про державну реєстрацію
ідентифікаційний код і дату включення до реєстру,

• фізичні особи — до державного реєстру фізичних осіб — платників
податків та інших обов’язкових платежів, що його ведуть податкові
адміністрації. Порядок внесення визначається Законом України «Про
державний реєстр фізичних осіб—платників податків та інших обов’язкових
платежів» від 22 грудня 1994р.

Суб’єкти торговельної діяльності з різних причин можуть з часом
змінювати своє місцезнаходження (місце проживання). У таких випадках
суб’єкт підприємництва у 7-денний термін з дня виникнення такої зміни
зобов’язаний:

• подати документ, що засвідчує нове місцезнаходження суб’єкта
підприємницької діяльності (договір купівлі-продажу, оренди тощо);

• внести відповідні зміни до своєї реєстраційної картки;

• подати свідоцтво про державну реєстрацію для внесення відповідних
змін.

Невиконання цієї умови у зазначений термін є підставою для звернення
органу державної реєстрації до суду чи арбітражного суду а позовом про
скасування державної реєстрації.

Якщо зміна місцезнаходження (місця проживання) суб’єкта підприємницької
діяльності пов’язана із зміною адміністративного району (міста), орган
державної реєстрації, на обліку якого перебував суб’єкт підприємництва,
у 10-денний термін надсилає реєстраційну картку та реєстраційну справу
органові державної реєстрації за новим місцезнаходженням (місцем
проживання) цього суб’єкта.

Разом з тим суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний у 30-денний
термін з дня зміни місцезнаходження (місця проживання) звернутися до
органу державної реєстрації за новим місцезнаходженням (місцем
проживання), щоб стати на облік і подати свідоцтво для внесення до нього
відповідних змін.

У разі втрати (знищення тощо) свідоцтва про державну реєстрацію власнику
(власникам) або уповноваженій ним особі видається дублікат свідоцтва про
державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, для чого до
органу державної реєстрації подають опубліковане в офіційній пресі
оголошення про визнання недійсним втраченого свідоцтва про державну
реєстрацію та документ, що засвідчує сплату збору за видачу дубліката
свідоцтва про державну реєстрацію (за видачу дубліката сплачується 40
відсотків реєстраційного збору, а за державну реєстрацію змін до
установчих документів — ЗО відсотків реєстраційного збору).

Скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності
здійснюється з підстав, передбачених Положенням про державну реєстрацію
(наприклад, за особистою заявою власника або уповноваженого ним органу,
а також на підставі рішення суду чи арбітражного суду у разі визнання
недійсними установчих документів, провадження діяльності, яка суперечить
установчим документам чи законодавству).

Скасування державної реєстрації є підставою для проведення заходів щодо
ліквідації суб’єкта підприємницької діяльності як юридичної особи.

Статусу юридичної особи суб’єкт підприємницької діяльності позбавляється
після здійснення всіх заходів щодо ліквідації.

Ліцензування торговельної діяльності. Торгівля окремими видами товарів
відповідно до законів України «Про підприємництво», «Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення»1 та інших
законодавчих актів тривалий час здійснювалася на підставі спеціальних
дозволів (ліцензій).

Відповідно до ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення
заняття підприємницькою діяльністю без спеціального дозволу (ліцензії)
тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції,
засобів виробництва і сировини чи без такої.

В разі, якщо ці дії вчинено протягом року після накладення
адміністративного штрафу за такі самі порушення, винна особа може бути
притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу до 200
мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати певні
посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 1483
КК України).

Порядок видачі ліцензій на заняття торговельною діяльністю, перелік
документів, необхідних для одержання ліцензії, були встановлені
Положенням про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності
спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 1994р.
№ 316, та нормативними актами, прийнятими відповідно до цього Положення.
Так, згідно з підпунктом 19 п. 1 зазначеного Положення (у редакції
постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1996р. № 975)
ліцензії на право здійснення торговельної діяльності видавалися:

• у сфері роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо реалізації
продовольчих і непродовольчих товарів (крім алкогольних напоїв та
тютюнових виробів) — відділами з питань торгівлі та побутового
обслуговування населення районних, районних у містах Києві та
Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами міських рад за
місцем діяльності підприємця;

• у сфері оптової торгівлі продовольчими (крім спирту етилового,
коньячного і плодового) і непродовольчими товарами — Міністерством
торгівлі, зовнішньоекономічних зв’язків і захисту прав споживачів
Автономної Республіки Крим, управліннями з питань торгівлі та побутового
обслуговування населення обласних, управліннями з питань торгівлі
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Порядок видачі зазначених ліцензій визначений Інструкцією про порядок
видачі ліцензій на здійснення торговельної діяльності у сфері оптової,
роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо реалізації
продовольчих та непродовольчих товарів, затвердженою наказом Ліцензійної
палати при Мінекономіки України та МЗЕЗторгу України від 8 жовтня
1996р.№ЛП-34/652.

Відповідно до цієї Інструкції ліцензія видавалася на три роки окремо на
кожний вид торговельної діяльності: оптову торгівлю продовольчими
товарами; оптову торгівлю непродовольчими товарами; роздрібну торгівлю
продовольчими товарами; роздрібну торгівлю непродовольчими товарами;
торговельну діяльність у сфері громадського харчування щодо реалізації
продовольчих товарів.

Щоб одержати ліцензію на здійснення торговельної діяльності, суб’єкт
підприємництва мав подати до органу, уповноваженому видавати ліцензії,
такі документи:

а) заяву на одержання ліцензії із зазначенням:

:

>

L

V

¤

KTHK,MINbOePFR6TBW®YP[’^?_?a$d–d?gi^k moooooooooooooooooooooooooooo

•th—:™?™i?o©f?»«»¬Ae¬aeO°oooooooooooooooooooooooooooo

U найменування, організаційно-правової форми, місцезнаходження та даних
про розрахункові рахунки у відповідних банках;

для громадянина-підприємця — прізвища, імені, по батькові, паспортних
даних (серія, номер, коли і ким виданий, місце проживання);

виду торговельної діяльності, на яку видається ліцензія;

переліку територіальне відокремлених об’єктів, на яких здійснюватиметься
заявлена діяльність;

б) для юридичної особи — копії установчих документів, засвідчених
нотаріусом, а також копію свідоцтва про державну реєстрацію;

для громадянина-підприємця — копію документа, що підтверджує статус
підприємця;

в) для підприємця-громадянина — копію документа, що засвідчує рівень
освіти і кваліфікації, необхідний для здійснення торговельної
діяльності;

г) копію правовстановлюючого документа (договір оренди, документ про
право власності тощо) про наявність відповідних торговельних приміщень
для роздрібної торгівлі, складських приміщень для оптової торгівлі (крім
транзитних операцій) із зазначенням адреси, їхньої площі, підписану
керівником і головним бухгалтером юридичної особи орендодавця та
скріплену його печаткою;

д) копію документа, засвідченого підписом керівника і скріпленого
печаткою податкової адміністрації за місцем реєстрації юридичної особи
чи громадянина-підприємця, про реєстрацію електронних контрольно-касових
апаратів, які внесені до державного реєстру (для роздрібної торгівлі);

е) довідку державної податкової адміністрації про те, що заявник став на
облік як платник податків.

Вимагати від заявника подання документів, не передбачених Інструкцією,
забороняється.

Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії приймається у 15-денний
термін від дня отримання і реєстрації заяви та всіх необхідних
документів.

Письмове рішення про відмову у видачі ліцензії надсилається суб’єктові
підприємницької діяльності з обґрунтуванням причин відмови. Таке рішення
може бути оскаржене до суду (громадянином-підприємцем) чи до
арбітражного суду (юридичною особою) у порядку, встановленому відповідно
Цивільним процесуальним кодексом України чи Арбітражним процесуальним
кодексом України.

Слід мати на увазі, що дія ліцензії на роздрібну торгівлю продовольчими
і непродовольчими товарами, а також на торговельну діяльність у сфері
громадського харчування щодо реалізації продовольчих товарів поширюється
тільки на територію, підвідомчу органові, який видав ліцензію

Якщо вид діяльності, що ліцензується, здійснюється на кількох
територіальне відокремлених об’єктах, у тому числі розташованих на
залізничному, авіаційному, морському і річковому транспорті, суб’єкту
підприємницької діяльності разом з ліцензією видаються копії на кожний
об’єкт із зазначенням його місцезнаходження. Копії ліцензій видаються
безплатно.

За видачу ліцензій на здійснення торговельної діяльності у сфері
оптової, роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо реалізації
продовольчих і непродовольчих товарів відповідно встановлюється така
плата:

• з громадян-підприємців — у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян;

• з юридичних осіб — у розмірі 12 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.

Оформлену ліцензію видають особисто заявникові при пред’явленні ним
документа, що засвідчує особу, або уповноваженому на те представникові
заявника при пред’явленні нотаріально засвідченого доручення на право
отримання ліцензії.

Видану ліцензію суб’єкт торговельної діяльності подає до державної
податкової адміністрації за місцем торгівлі для реєстрації, про що
робиться відмітка на зворотному боці ліцензії, яка засвідчується
печаткою.

Ліцензії не можна передати або продати іншим суб’єктам підприємницької
діяльності. Після припинення суб’єктом господарювання підприємницької
діяльності видана ліцензія та її копії втрачають силу.

У разі порушення суб’єктом підприємницької діяльності умов і правил
проведення відповідного виду торговельної діяльності Ліцензійна палата
при Мінекономіки, МЗЕЗторг або орган, що видав ліцензію, може дати
розпорядження про усунення порушень чи зупинити дію ліцензії на
визначений термін або до усунення цих порушень.

У разі повторного або грубого порушення правил проведення торговельної
діяльності, на яку видано ліцензію, ця ліцензія може бути анульована за
рішенням Ліцензійної палати при Мінекономіки, МЗЕЗторгу або органу, що
її видав.

Орган, уповноважений на ведення ліцензійної діяльності, у 3-денний строк
після прийняття рішення про призупинення дії ліцензії або про її
анулювання інформує про це у письмовій формі власника ліцензії та
державну податкову адміністрацію за місцем торгівлі суб’єкта
підприємницької діяльності.

Рішення про накладення на суб’єкта підприємницької діяльності стягнення
може бути оскаржене в порядку, визначеному чинним законодавством.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про
підприємництво» (в редакції від 12 лютого 1998 р.) нині без ліцензії не
можуть здійснюватися, зокрема, реалізація алкогольних напоїв, спирту
етилового, коньячного та плодового, а також тютюнових виробів.
Торговельна діяльність, як вид підприємницької діяльності, підлягає
патентуванню.

Патентування торговельної діяльності. Законом України «Про патентування
деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р.1 на
території України запроваджено патентування діяльності у сфері
роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою (включаючи операції з
готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з
кредитними картками), а також діяльності з надання послуг у сфері
грального бізнесу.

Дія цього закону не поширюється, зокрема, на роздрібну торговельну
діяльність:

1) підприємств і організацій системи Укоопспілки та торгово-виробничих
підприємств робітничого постачання;

2) суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб, які:

• сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією у
межах ринків, створених за рішенням органів місцевого самоврядування;

• сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним
законодавством.

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на
промисел» від 17 березня 1993 р. М» 24-932 платниками податку на
промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця
проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти
підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше як 4 рази
протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої
продукції, речей і товарів.

У разі, коли продаж товарів здійснюється протягом календарного року
більше як 4 рази, така діяльність вважається систематичною і зобов’язує
громадян зареєструватися як суб’єктів підприємництва відповідно до
чинного законодавства.

Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту
на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником
сумарної вартості товарів і ставки податку. Ставка податку на промисел
встановлюється в розмірі 10 відсотків зазначеної в декларації вартості
товарів, що підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не
менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення
терміну продажу товарів до семи календарних днів ставка податку
подвоюється.

Мінімальний термін дії одноразового патенту — три, максимальний — сім
календарних днів.

На громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових
патентів або з порушенням терміну їх дії чи продають товари, не
зазначені у деклараціях, начальники державних податкових адміністрацій
та їх заступники накладають адміністративні штрафи у розмірі від одного
до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії,
вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного
стягнення, — від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на
присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва,
худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх
забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції
власного бджільництва;

• сплачують державне мито за посвідчення договорів відчуження власного
майна в разі, якщо відчуження кожної окремої категорії товарів
відбувається не частіше як один раз на календарний рік. Ставки
державного мита за посвідчення договорів відчуження жилих будинків,
квартир, дач, садових будинків, гаражів та іншого нерухомого майна,
земельних ділянок, транспортних засобів, Інших самохідних машин і
механізмів встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне
мито» від 21 січня 1993р. № 7-93;

3) суб’єктів підприємницької діяльності, створених громадськими
організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно з чинним
законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами
вітчизняного виробництва.

Не потребує патентування діяльність суб’єкта підприємництва з реалізації
продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають у
трудових відносинах з таким суб’єктом підприємницької діяльності, через
пункти роздрібної торгівлі, вбудовані у виробничі приміщення або
приміщення в адміністративних будинках такого суб’єкта.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта
підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого)
підрозділу займатися роздрібною та оптовою торгівлею, обміном готівкових
валютних цінностей наданням послуг у сфері грального бізнесу.

Порядок придбання торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі
загалом визначається нормами Закону України «Про патентування деяких
видів підприємницької діяльності», а докладніше — Положенням про порядок
реалізації, обліку торгових патентів і контролю за їх використанням,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 1996 р.
М 563.

Торговий патент придбавається:

по-перше, на здійснення операцій з роздрібної торгівлі — для кожного
пункту роздрібного продажу товарів (магазину, кіоску, палатки,
автомагазину, лотка тощо).

Роздрібна торгівля — це торгівля товарами та виконання при цьому
супутніх робіт (послуг) за готівку, а також за інші готівкові платіжні
засоби, включаючи кредитні картки.

Пунктами роздрібного продажу товарів відповідно до вищезгаданого закону
є:

• магазини, які займають окремі приміщення або будівлі мають
торговельний зал для покупців;

• кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі
приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;

• автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

• лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для
роздрібної торгівлі місцях, крім тих, що надаються в оренду суб’єктам
підприємницької діяльності — фізичним особам та які перебувають на
території ринків;

• стаціонарні, малогабаритні та пересувні автозаправні станції, заправні
пункти, які здійснюють роздрібну торгівлю нафтопродуктами;

по-друге, на здійснення операцій з торгівлі готівковими валютними
цінностями — для кожного пункту обміну іноземної валюти, за винятком
операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями, що їх здійснюють
банківські установи у власних операційних залах.

Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності
встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від
місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку
товарів. Вартість патенту за календарний місяць встановлюється в межах
таких граничних рівнів:

• на території м. Києва, обласних центрів — від 60 до 320 грн.;

• на території м. Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім
обласних центрів) і районних центрів — від 30 до 130 грн.;

• на території інших населених пунктів — до 80 грн. Закон України «Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності» дозволяє в окремих
випадках безплатно видавати торговий патент, в якому обов’язково
наводиться повний перелік товарів, передбачених для реалізації. Зокрема,
торговий патент видається безплатно суб’єктам підприємництва, які
здійснюють операції з роздрібної торгівлі виключно з використанням таких
видів товарів національного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби;
борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна;
молоко та молочна продукція; продукти дитячого харчування; безалкогольні
напої; яловичина та свинина, домашня птиця; риба;

ягоди та фрукти; картопля та плодоовочева продукція тощо.

Підставою для придбання торгового патенту на право здійснення
відповідного виду підприємницької діяльності є заявка суб’єкта
підприємницької діяльності за встановленою формою, яку він подає до
державної податкової адміністрації, що контролює сплату податку та
прибуток суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи (або
структурного підрозділу цього суб’єкта).

Торговий патент видається суб’єктам підприємницької діяльності у
триденний термін. Датою його придбання є дата, зазначена у торговому
патенті.

Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності
становить 12 календарних місяців, а операцій з торгівлі готівковими
валютними цінностями — 36 календарних місяців.

Законодавством встановлено певний порядок використання торгового
патенту. Так, торговий патент має бути розміщений:

• на фронтальній вітрині магазину, а якщо такої немає — біля касового
апарата;

• на фронтальній вітрині кіоску, палатки та іншої малої архітектурної
форми;

• на табличці — для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної
торговельної мережі, а також для лотків, прилавків та інших видів
торгових точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності
місцях;

• у пунктах обміну іноземної валюти.

Торговий патент має бути відкритим і доступним для огляду.

За порушення вищевикладеного порядку використання торгового патенту
суб’єкти підприємницької діяльності сплачують штраф у розмірі вартості
торгового патенту за один календарний місяць.

За здійснення роздрібної, оптової торгівлі чи торгівлі готівковими
валютними цінностями без одержання відповідних торгових патентів або за
передачу торгового патенту іншому суб’єктові підприємницької діяльності
чи іншому структурному (відокремленому) підрозділові суб’єкти
підприємницької діяльності сплачують штраф у подвійному розмірі вартості
торгового патенту за повний термін його дії.

До дня сплати зазначених штрафів та до придбання торгового патенту або
оформлення безплатного торгового патенту діяльність відповідних
суб’єктів підприємництва зупиняється. Штрафи підлягають сплаті
порушником у п’ятиденний термін з дня вручення державною податковою
адміністрацією постанови про накладення штрафу.

Правила торговельного обслуговування населення. Суб’єкти підприємницької
діяльності повинні знати та виконувати вимоги Закону України «Про захист
прав споживачів», Порядку заняття торговельною діяльністю і правил
торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 108, Правил продажу
продовольчих товарів, Правил комісійної торгівлі непродовольчими
товарами, Правил роботи підприємств громадського харчування,
затверджених наказами МЗЕЗторгу від 28 грудня 1994 р. № 237, від 13
березня 1995 р. № 37, від З липня 1995 р. № 129, Правил продажу товарів
тривалого користування у кредит, Правил торгівлі на ринках, Правил
продажу непродовольчих товарів. Правил роботи дрібнороздрібної
торговельної мережі, затверджених наказами МЗЕЗторгу від 18 грудня 1995
р. М5′ 169, від 12 березня 1996 р. № 157, від 27 травня 1996 р. № 294,
від 8 липня 1996 р. № 369, а також інших нормативних документів, що
регламентують торговельну діяльність.

Господарюючий суб’єкт самостійно вирішує питання забезпечення
торговельних приміщень торговельно-технологічним обладнанням
(холодильним, піднімально-транспортним, ваговимірювальним, касовим тощо)
відповідно до існуючих нормативів.

На фасаді торговельного приміщення господарюючого суб’єкта має бути
вивіска із зазначенням назви господарюючого суб’єкта та власника або
уповноваженого ним органу. Біля входу до цього приміщення на видному
місці розміщується інформація про режим роботи.

У разі здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також продажу товарів з
використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця
встановлюється табличка із зазначенням назви, місця розташування і
номера телефону господарюючого суб’єкта, що організував торгівлю, а
також прізвища, імені та по батькові продавця. На робочому місці
громадянина-підприємця встановлюється табличка із зазначенням його
адреси, номера свідоцтва про державну реєстрацію господарюючого суб’єкта
та назви органу, що здійснив цю реєстрацію.

Режим роботи господарюючого суб’єкта встановлюється за погодженням з
виконкомами місцевих рад народних депутатів.

У разі планового закриття торговельного приміщення (для проведення
санітарних заходів, ремонту, технічного переобладнання тощо)
господарюючий суб’єкт повинен не пізніше як за 5 днів повідомити про це
громадян, вмістивши поряд з інформацією про режим роботи оголошення про
дату та період закриття.

Певні вимоги встановлені законодавством і щодо здійснення
торговельно-виробничої діяльності підприємств громадського харчування.
Таку діяльність зазначені підприємства проводять відповідно до меню або
переліку продукції, затвердженого відповідно до типу, націночної
категорії даного підприємства власником або керівником підприємства.
Підприємство зобов’язане забезпечити наявність страв, виробів,
перелічених у меню, асортиментному переліку, протягом усього робочого
дня або періоду, визначеного для їх реалізації (сніданок, обід, вечеря).

Виробляючи продукцію, підприємство громадського харчування повинно
додержуватися вимог, передбачених нормативними документами. Разом з тим
воно має право розробляти 1 виробляти у встановленому порядку нові,
фірмові страви та продукцію.

У разі відпуску неякісної або виготовленої з порушенням технології
страви (виробу) підприємство зобов’язане замінити її або сплатити
споживачеві її вартість.

Законодавством заборонено встановлювати мінімум вартості замовлення і
пропонувати споживачеві обов’язковий асортимент продукції.

Підприємства громадського харчування зобов’язані забезпечувати
зберігання речей відвідувачів у гардеробі. За пропажу речей з гардероба
підприємство несе відповідальність згідно з чинним цивільним
законодавством.

Похожие записи