Глава 6 Органи виконавчої влади

§ 1. Поняття, ознаки та правове становище органів виконавчої влади

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні
здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої
повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів
України.

Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої
влади, що здійснюють функції державного управління економічним,
соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Від
результатів діяльності цих органів понад усе залежить
соціально-економічний та політичний стан країни. Саме ці органи
виступають основним суб’єктом адміністративного права.

В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається
частина державного апарату (організація), яка має власну структуру та
штат службовців і в межах встановленої компетенції здійснює від імені і
за дорученням держави функції державного управління в економічній,
соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного
життя. Це поняття має найбільш вагомі ознаки органів виконавчої влади.
Такі органи є державними і разом з органами законодавчої та судової
влади складають єдиний державний апарат. Тому органи виконавчої влади
мають усі найважливіші ознаки державних органів, але, крім того, вони
мають і власні специфічні риси, які обумовлені завданнями та особливим
характером державного управління. Органи виконавчої влади створюють і
свій власний апарат — апарат державного управління, який належить до
числа складних самоврядних систем. Він являє собою цілісне утворення,
яке складається з великої кількості різноманітних частин — окремих
органів та їх структурних підрозділів.

Органи виконавчої влади реалізують функції держави, виконуючи положення
Конституції та законів України, актів Президента України, а також
нормативні акти органів державного управління вищого рівня.

Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави,
має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень
юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення
мети виконавчо-розпорядчої діяльності. Органи виконавчої влади
наділяються необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх
компетенції — предметах відання, правах, обов’язках, територіальних
межах діяльності кожного окремого органу. Компетенція — це певний обсяг
державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань,
передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він
має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що
вирішуються міністерством, визначається у положенні про відповідне
міністерство; відомством — у положенні про відповідне відомство).

Кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження
використовувати різні атрибути з державною символікою (гербовим штампом,
бланками з офіційними найменуваннями та ін.). Більшість органів
виконавчої влади та методи їх діяльності визначаються Конституцією та
законами України, актами Президента України.

Діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий
характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі та на виконання
закону. Але, реалізуючи свою компетенцію, виконуючи положення законів та
правових актів інших державних органів, органи виконавчої влади мають
повноваження розпоряджатися з конкретних питань та приймати підзаконні
нормативні акти. Отже, в процесі виконавчої та розпорядчої діяльності
органи управління діють юридично-владно, застосовуючи різні правові
засоби нормотворчого, оперативно-виконавчого (розпорядчого) та
юрисдикційного (правоохоронного) характеру.

Будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади мають власну
внутрішню структуру та штат службовців. Організаційна структура
державного апарату — це поділ цілого на організаційно відокремлені
одиниці та мережа управлінських зв’язків у ньому, особлива форма поділу
і кооперації управлінської діяльності, стійка схема розподілу його
завдань та функцій.

Орган виконавчої влади становить собою організацію — колектив людей —
державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або
конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної
виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі. В рамках
колективу даного органу поміж структурними підрозділами і службовцями
розподілені повноваження і відповідальність за доручену справу,
встановлені та розвиваються різні організаційно-правові зв’язки. Усе це
спрямоване на забезпечення ефективної діяльності органів виконавчої
влади.

Органи виконавчої влади багато в чому відрізняються від органів
законодавчої та судової влади — своїм цільовим призначенням, функціями,
характером діяльності, порядком утворення окремих органів та
взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком
заміщення ними посад, формами та методами здійснення своїх
юридично-владних повноважень.

Органи виконавчої влади істотно відрізняються від підприємств,
об’єднань, установ, організацій, в тому числі й державних. Головне, чим
відрізняються органи виконавчої влади від підприємств, об’єднань,
установ і організацій, є те, що перші мають державно-владні
повноваження, вони керують об’єктами, до числа яких входять і самі
підприємства, об’єднання, установи, які знаходяться ззовні їх,
виступають від імені держави; а підприємства, об’єднання, зайняті
господарською діяльністю, установи — соціальним обслуговуванням,
організації (будівельно-монтажні, житлово-експлуатаційні, шляхові та
ін.) будують або експлуатують виробничі чи інші об’єкти.

В органах виконавчої влади, починаючи з центральних і закінчуючи
місцевими (районними), всі службовці (за винятком обслуговуючого
персоналу, який створює тільки умови для нормального функціонування
органу) здійснюють різні функції управління, а їх праця є одним із видів
управлінської діяльності. На підприємствах, в установах їх працівники
виконують різну за характером роботу. Одна (більша) частина працівників
зайнята безпосередньо у виробничому процесі або процесі соціального
обслуговування, вона виробляє певну продукцію (матеріальні цінності,
послуги). Інша, значно менша частина працівників здійснює управлінську,
владно-організаційну діяльність. Ця діяльність не є основною для
підприємства (установи), але вона забезпечує, створює належні умови для
основної — виробничої діяльності або діяльності з соціального
обслуговування.

Підприємства (установи) в цілому не виконують управлінських функцій,
такі функції виконує спеціально організована група людей, яку називають
адміністрацією підприємства (установи).

Дирекція школи, правління акціонерного товариства, головний лікар
поліклініки мають адміністративно-владні повноваження, здійснюють
виконавчо-розпорядчі функції усередині даного об’єкта, видають
індивідуальні та нормативні акти, які є обов’язковими до виконання
працівниками цих підприємств, установ.

Ураховуючи саме ці ознаки, адміністрації державних підприємств, установ
також відносять до органів державного управління, називають їх при цьому
органами безпосереднього управління або органами предметної компетенції.

Наведене дає можливість зробити висновок про те, що орган виконавчої
влади (державного управління) — це організація, яка с частиною
державного апарату, мас певну компетенцію, структуру, територіальний
масштаб діяльності, утворюється у порядку, встановленому законам або
іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена
повноваженнями виступати за дорученням держави і покликана у порядку
виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою,
соціально-культурним будівництвом та адміністративно-політичною
діяльністю.

§ 2. Види органів виконавчої влади

Органи виконавчої влади є численними та різноманітними, що обумовлено
безпосередньою спрямованістю виконавчо-розпорядчої діяльності. Для
кращого вивчення особливостей організації і діяльності органів
державного управління, а також виявлення закономірностей у
взаємозв’язках окремих органів здійснюють їх класифікацію, в основу якої
кладуться різні критерії. Найбільш важливими з них є територіальний
масштаб діяльності, обсяг і характер компетенції, порядок вирішення
підвідомчих питань, предмет спрямованості компетенції, становище та
місце в системі органів.

Залежно від територіального масштабу діяльності органи виконавчої влади
поділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади
Автономної Республіки Крим (далі — АРК), міжтериторіальні, місцеві.

Центральними є ті органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється
на всю територію України. Такі органи реалізують державну політику,
здійснюють загальне або галузеве управління, спеціальний
(функціональний) вплив на об’єкти незалежно від їх місцезнаходження на
терирорії України. До них належать: Кабінет Міністрів України,
міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи
виконавчої влади зі спеціальним статусом.

До органів виконавчої влади АРК належать: Рада міністрів АРК,
міністерства, республіканські комітети та інші органи виконавчої влади
АРК. Вони здійснюють загальне або галузеве управління чи виконують
спеціальні функції державного управління об’єктами, які розташовані на
території АРК, в межах компетенції, визначеної Конституцією і законами
України, Конституцією АРК.

Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю певну частину
території України, територію декількох адміністративно-територіальних
одиниць або територію, межі якої взагалі не залежать від
адміністративно-територіального поділу України. Такі органи забезпечують
галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній
частині території України (наприклад, військові напрямки, митниці,
управління залізниць тощо).

До місцевих органів виконавчої влади належать ті, повноваження яких
поширюються на територію певної адміністративно-територіальної одиниці
(області, міста (Київ, Севастополь), району). Вони виконують завдання
загального управління та координації чи функції відповідних центральних
органів виконавчої влади на території певної області, району, міста. Це
місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади, наприклад, Харківська обласна
державна адміністрація. Управління Міністерства внутрішніх справ по
Харківській області, районний відділ освіти тощо.

Від того, який обсяг і характер компетенції мають органи виконавчої
влади, вони поділяються на: органи загальної компетенції, органи
галузевої компетенції, органи спеціальної (функціональної) компетенції,
органи предметної компетенції.

Органи загальної компетенції— це органи, які в межах підвідомчої їм
території здійснюють державне управління та координацію усіх або
більшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої чи
функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ
на відповідній території (на всій території України, території АРК,
області, району, міста). Тому вони здійснюють загальне керівництво і
координацію діяльності органів галузевої та функціональної компетенції,
підприємств, установ, організацій та інших об’єктів. До органів
загальної компетенції належать: Кабінет Міністрів України, Рада
міністрів АРК, місцеві державні адміністрації.

Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній
галузі. Галузь — це поєднання об’єктів управління під керівництвом
відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності
незалежно від їх географічного розташування. Органами галузевої
компетенції є: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, що
мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші структури і
тим самим керують певною галуззю (Міністерство оборони. Міністерство
освіти і науки. Державний комітет України по водному господарству та
ін.), а також місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади.

Адміністративна реформа спрямована на зміни в побудові системи
міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади і
передбачає перехід до використання функціонального принципу утворення
міністерств у поєднанні з галузевим принципом у тому разі, коли це
обумовлено специфікою відповідних секторів державного управління та
поточним станом соціально-економічного розвитку держави. Окремі
міністерства можуть бути багатогалузевими або надгалузевими (наприклад,
охоплювати такі галузі, як промисловість, сільське господарство,
транспорт і зв’язок, енергетика).

Органи спеціальної (функціональної) компетенції забезпечують реалізацію
державної політики у певній сфері, здійснюють керівництво з питань, які
мають загальний характер для всіх чи багатьох галузей господарства,
соціально-культурного будівництва.

Органами предметної компетенції с адміністрації державних підприємств,
установ, які керують діяльністю відповідних підприємств, установ.

Залежно від порядку вирішення підвідомчих питань органи виконавчої влади
поділяються на єдиноначальні та колегіальні.

На чолі єдиноначального органу стоїть одна особа — керівник, який має
право особисто приймати рішення з усіх основних питань компетенції цього
органу. Єдиноначальність забезпечує оперативність керівництва,
використання індивідуальних здібностей та досвіду керівників і водночас
підвищує їх персональну відповідальність, оскільки на особу керівника
лягає відповідальність за діяльність усього органу державного
управління. До єдиноначальних належить більшість органів виконавчої
влади: міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві
органи виконавчої влади.

Проте і в єдиноначальних органах для вирішення найбільш важливих питань
створюються колегіальні органи (колегії, науково-технічні,
техніко-економічні ради тощо). Вони виконують допоміжні, консультативні
функції, оскільки їх рішення затверджуються рішенням керівника або
втілюються в життя через рішення керівника.

На чолі колегіального органу стоїть група осіб, які входять до складу
цього органу, тобто е організаційно і юридичне оформленими. Основні
питання, які віднесені до компетенції такого органу, обговорюються та
вирішуються на засіданнях колективно. Для винесення рішення з
обговорюваного питання необхідно мати кворум. Рішення в колегіальних
органах частіше за все приймаються абсолютною більшістю голосів, тобто
коли за дане рішення проголосувало більше половини присутніх членів
органу. Як правило, це пов’язано з великим обсягом їх компетенції та
широкими завданнями керівництва, які стосуються багатьох галузей та
функцій державного управління. Колегіальність дозволяє правильно
вирішувати найбільш складні питання керівництва за участю фахівців, з
використанням їх досвіду. Тому до колегіальних органів насамперед
належать: Кабінет Міністрів України та Рада міністрів АРК, а також деякі
інші органи. Але і в цих органах колегіальність доповнюється
єдиноначальністю керівників, які особисто вирішують деякі оперативні
організаційні питання діяльності очолюваного ними органу.

Залежно від предмета спрямованості компетенції органи виконавчої влади
поділяються на:

а) органи управління господарським виробництвом, економікою та сферою
соціального обслуговування: промисловістю, сільським господарством,
транспортом, зв’язком, внутрішньою торгівлею, житлово-комунальним
господарством та побутовим обслуговуванням населення;

б) органи управління соціальним розвитком і культурою: освітою, охороною
здоров’я, фізичною культурою та спортом, розвитком науки, культури,
соціальним забезпеченням;

в) органи управління в адміністративно-політичній сфері: обороною,
державною безпекою, внутрішніми справами, юстицією, зовнішніми
стосунками;

г) органи, міжгалузевого управління, які здійснюють функції:

ціноутворення, статистики, фінансового регулювання, стандартизації,
сертифікації та ін.

Якщо брати за критерій класифікації становище та місце в системі органів
виконавчої влади, то вони поділяються на вищі та нижчі. Так, обласна
державна адміністрація буде нижчою відносно Кабінету Міністрів України,
але вищою відносно районної державної адміністрації. Звідси —
підпорядкованість, підконтрольність, підзвітність нижчих органів перед
вищими, обов’язковість рішень вищих органів до виконання нижчими.

§ 3. Система органів виконавчої влади та принципи їх побудови

Численні та різноманітні органи виконавчої влади утворюють відповідну
систему, ефективність діяльності якої залежить від ступеня
упорядкованості, організованості, злагодженості в усіх ланках. В єдину
систему їх об’єднує зміст діяльності — виконавчо-розпорядчий та спільна
основа заснування (утворення) — державна власність. Кожний орган
виконавчої влади — від центрального до місцевого— виступає суб’єктом
права державної власності, наділяється статусом юридичної особи і
водночас вирішує різні питання оперативного управління та охорони цієї
власності.

Отже, органи виконавчої влади — не просто спільність однорідних одиниць,
а цілісна система, тобто така сукупність, в якій усі складові частини
(окремі органи та їх структурні підрозділи) є взаємопов’язаними і
водночас складають самостійні підсистеми з своїми особливостями
структури, функцій, компетенції.

Побудова цієї системи ґрунтується на засадах єдності та цілісності
державної території, поєднання принципів централізації та

децентралізації, збалансованості соціально-економічного розвитку
регіонів залежно від адміністративно-територіального устрою країни.
Система органів виконавчої влади утворюється з урахуванням забезпечення
державного суверенітету і економічної самостійності України, проведення
фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у
сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки,
культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, а
також здійснення загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального та культурного розвитку України.

Побудова та удосконалення системи і підсистем органів виконавчої влади
відбуваються з урахуванням необхідності єдиного центру керівництва
економічними та соціальними справами на підставі планування, ринкових
відносин, рівності усіх форм власності, поєднання галузевого і
територіального принципів управління, їх централізації з відповідною
самостійністю регіонів та окремих адміністративно-територіальних
одиниць, господарською самостійністю підприємств, об’єднань та інших
суб’єктів.

Утворення органів виконавчої влади, формування їх системи та її
функціонування здійснюються згідно з принципами демократизму і
законності. Конституція України надає громадянам право брати участь в
управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих
референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади
та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним
правом доступу до державної служби, а також до служби в органах
місцевого самоврядування (ст. 38).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові
особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19
Конституції України). Організація і діяльність органів виконавчої влади,
основи державної служби визначаються законами України.

Важливою особливістю побудови та функціонування органів виконавчої влади
є організаційні зв’язки структурних одиниць системи, що виявляються в
розпорядництві, підпорядкованості, підконтрольності, підзвітності та
координації.

Розпорядництво одного органу управління відносно інших виявляється перш
за все в обов’язковості для них його наказів. У свою чергу воно
обумовлене підпорядкованістю тих чи інших органів тому, хто
розпоряджається. Так, Кабінет Міністрів України в межах своєї
компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до
виконання міністерствами та іншими органами виконавчої влади, роботу
яких він спрямовує і координує.

Підконтрольність означає, що вся діяльність органів або якийсь їх обсяг
перевіряються вищими органами або органом, спеціально створеним для
здійснення контролю чи нагляду.

Підзвітність виражається в обов’язку органу інформувати про свою роботу
вищий орган, який, керуючись даними звітів, оцінює діяльність
підзвітного в цілому чи за окремими напрямками. Так, місцеві державні
адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого
рівня.

Координація виявляється в об’єднанні координуючим органом
підпорядкованих або підконтрольних йому органів для виконання певних
завдань.

Як вже зазначалося, система органів виконавчої влади має свої
підсистеми, ланки та окремі органи, які відрізняються між собою за
певними критеріями. Найбільш важливими з них є обсяг компетенції та
територіальний масштаб діяльності. Згідно з цими критеріями до системи
органів виконавчої влади входять такі ланки:

Кабінет Міністрів України — вищий орган в системі органів виконавчої
влади;

міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої
влади;

органи виконавчої влади АРК;

обласні державні адміністрації, управління, відділи міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади;

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, управління,
відділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в
містах;

районні державні адміністрації, відділи та відділення міністерств та
інших центральних органів виконавчої влади;

адміністрації державних підприємств, установ, організацій. Система та
підсистеми органів виконавчої влади мають відповідні організаційні
структури, які відображують взаємозв’язки між окремими ланками системи і
підсистем, субординацію по вертикалі та горизонталі, стосунки з вищими
органами, підпорядкованими і підконтрольними об’єктами. Оптимальність
організаційних структур цієї системи с одним із чинників підвищення
ефективності виконавчої влади.

§ 4. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади

Відповідно до розділу V Конституції України Президент України е главою
держави. Основні повноваження Президента у сфері виконавчої діяльності
закріплені у ст. 106 Конституції України. Деякі повноваження у цій сфері
Президент України здійснює за згодою Верховної Ради України, інші —
самостійно чи за поданням Прем’єр-міністра України.

За згодою Верховної Ради України Президент України призначає
Прем’єр-міністра України; призначає на посади та звільняє з посади за
згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України,
Голову Фонду державного майна України, Голову державного комітету
телебачення і радіомовлення України.

За поданням Прем’єр-міністра України Президент України призначає членів
Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів
виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та
припиняє їхні повноваження на цих посадах:

утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра
України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. діючи в
межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Президент України скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради
міністрів АРК; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;
призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил
України, інших військових формувань:

здійснює керівництво у сфері національної безпеки та оборони держави;
очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка ( координаційним
органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові
України; вносить до Верховної Ради України по дання про оголошення стану
війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі
збройної агресії проти України; приймає відповідно до закону рішення про
загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні
або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній
незалежності України; приймає у разі необхідності рішення про введення в
Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також
оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами
надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень
Верховною Радою України; присвоює вищі військові звання, вищі
дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини.
Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України
та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

здійснює помилування.

Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має
право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним
поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

На основі та на виконання Конституції та законів України Президент
України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на
території України. У випадках, передбачених ч. 4 ст. 106 Конституції
України, акти Президента України скріплюються підписами Прем’єр-міністра
України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

§ 5. Правове становище Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та
законами України, актами Президента України.

Загальні засади правового становища Кабінету Міністрів України
встановлені у розділі VI Конституції України. Відповідно до ст. 113
Конституції Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів
виконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом України та
підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених
у ст. ст. 85, 87 Конституції України (розгляд і прийняття рішення про
схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди
на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України; здійснення
контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України; вирішення питання про
відповідальність Кабінету Міністрів України та ін.).

Кабінет Міністрів виконує свої функції у сфері виконавчої влади в
тісному взаємозв’язку з Президентом України, бере участь у вирішенні тих
завдань, які ставить Президент перед Кабінетом Міністрів. Діяльність
Кабінету Міністрів України має бути врегульована Законом України «Про
Кабінет Міністрів України».

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України,
Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри.

Кабінет Міністрів очолює Прем’єр-міністр, який призначається Президентом
України за згодою більш ніж половини від конституційного складу
Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України
призначається також Президентом України за поданням Прем’єр-міністра
України. Останній керує його роботою, спрямовує її на виконання Програми
діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 116 Конституції України на Кабінет Міністрів покладено
забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності
України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання
Конституції і законів України, актів Президента України. Він вживає
заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової,
інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й
зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури,
охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і
здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного,
соціально-культурного розвитку України; організовує і забезпечує
здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.
Кабінет Міністрів забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;
здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує
виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету
України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної
безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої
влади.

Прем’єр-міністр України входить з поданням до Президента України про
утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом
України на утримання цих органів. Кабінет Міністрів виконує інші
функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента
України.

У межах своєї компетенції Кабінет Міністрів видає постанови і
розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Ці акти підписує
Прем’єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів
України підлягають реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообраним Президентом
України. Прем’єр-міністр, інші члени Кабінету Міністрів України мають
право заявити Президентові України про свою відставку. Відставка
Прем’єр-міністра має наслідком відставку всього складу Кабінету
Міністрів України.

Прем’єр-міністр України зобов’язаний подати Президентові України заяву
про відставку Кабінету Міністрів за рішенням Президента України чи у
зв’язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри.
Резолюція недовіри приймається більшістю від конституційного складу
Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів, відставку якого прийнято Президентом України, за його
дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи
новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят
днів.

Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих
органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову
діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у
позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради
підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Основні принципи та організація діяльності Кабінету Міністрів України,
повноваження щодо здійснення виконавчої влади визначені Конституцією
України.

Кабінет Міністрів України є колегіальним органом, що приймає рішення
після обговорення питань на своїх засіданнях. Про свою діяльність
Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість.

Новосформований Кабінет Міністрів України подає на розгляд Верховної
Ради України Програму своєї діяльності, яка повинна містити
концептуальне викладення стратегії діяльності, засобів та строків
виконання завдань Кабінету Міністрів України.

Основні функції та повноваження Кабінету Міністрів України пов’язані зі
сферами економіки та фінансів, правової політики, законності,
забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зовнішньої політики,
національної безпеки та обороноздатності, соціальної політики, охорони
здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, охорони навколишнього
природного середовища, державної служби. Крім функцій, визначених
Конституцією та законами України, Кабінет Міністрів виконує також
функції, визначені актами Президента України.

Кабінет Міністрів спрямовує, координує і контролює роботу міністерств,
інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення
державної політики у відповідних сферах і галузях суспільного і
державного життя країни, а також Ради міністрів АРК, місцевих державних
адміністрацій щодо виконання Конституції та законів України, актів
Президента України, Кабінету Міністрів України.

Робочим органом Кабінету Міністрів України є урядовий комітет.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2000 p. «Про урядові
комітети» утворено чотири урядові комітети, а саме:

Урядовий комітет економічного розвитку; Урядовий комітет соціального та
гуманітарного розвитку; Урядовий комітет з реформування
паливно-енергетичного комплексу; Урядовий комітет з реформування
аграрного сектору з питань екології, які діють на підставі Загального
положення про Урядовий комітет. Основним завданням цих комітетів е
формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно
із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України.

§ 6. Центральні органи виконавчої влади

Конституція України відносить до центральних органів виконавчої влади
міністерства та інші органи виконавчої в л а д и. До них належать:
державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус
яких прирівнюється до Державного комітету України (Вища атестаційна
комісія. Пенсійний фонд. Головне контрольно-ревізійне управління.
Державне казначейство); центральні органи виконавчої влади зі
спеціальним статусом (комітети, адміністрації, служби, комісії, державні
комісії, державні департаменти, управління тощо). У разі необхідності
відповідно до Конституції України можуть створюватися й інші центральні
органи виконавчої влади України зі спеціальним статусом, який
визначається Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 15 ст. 106 та ч. 5 ст. 114 Конституції України
Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням
Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади в межах коштів, передбачених на утримання органів
виконавчої влади. Вони підпорядковані Кабінету Міністрів, який спрямовує
і координує їх роботу.

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України здійснює
державну політику у відповідній сфері. У своїй діяльності вони керуються
Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради
України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і
розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також положенням про
відповідний центральний орган виконавчої влади.

До системи центральних органів виконавчої влади України належать
міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи
виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних
органів виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалізації
державної політики у певній сфері діяльності. Керівництво міністерством
здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто
відповідає за розробку і впровадження Програми діяльності Кабінету
Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у
визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій
сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з
питань, віднесених до його відання.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої
влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр-міністр України
або один із віце-прем’єрів чи міністрів. Державний комітет (державна
служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики
відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її
реалізацію у певній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а
також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань,
віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює
його голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені
Конституцією та законодавством України особливі завдання і повноваження,
щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення,
реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також
призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань.
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його
голова.

Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему центральних
органів виконавчої влади» з метою вдосконалення структури органів
виконавчої влади та підвищення ефективності державного управління
утворені нові міністерства та одночасно ліквідовані інші, деякі
центральні органи виконавчої влади, наприклад, державні комітети,
державні комісії, державні департаменти, приєднані до міністерств або
підпорядковані їм. Указом затверджено перелік міністерств державних
комітетів та інших центральних органів виконавчої влади, схему їх
організації та взаємодії (Указ Президента України «Про зміни у структурі
державних органів виконавчої влади»). Указом Президента України від 12
березня 1996 p. затверджено «Загальне положення про міністерство, інший
центральний орган державної виконавчої влади України», уточнені загальні
правові засади діяльності центральних органів виконавчої влади України в
сучасних умовах.

Відповідно до Загального положення міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади узагальнюють практику застосування законодавства
з питань, що належать до їх компетенції, розробляють пропозиції щодо
вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносять їх на
розгляд Президенту України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх
повноважень міністерства та інші центральні органи виконавчої влади
організовують виконання актів законодавства, здійснюють систематичний
контроль за їх реалізацією.

Компетенція міністерств та інших органів виконавчої влади визначається
галузевими чи міжгалузевими рамками, які у свою чергу залежать від
особливостей системи даного центрального органу виконавчої влади.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади беруть участь у
формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за
відповідними напрямами, розробляють механізм її реалізації; прогнозують
розвиток економіки у виробничій, науково-технічній,
мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній,
соціальній, фінансовій та інших сферах; беруть участь у розробленні
Державної програми економічного та соціального розвитку України,
Державного бюджету України; готують пропозиції та беруть участь у
формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок
продукції для державних потреб; розробляють цільові перспективні
програми, опрацьовують комплекс заходів, спрямованих на поглиблення
економічної реформи; реалізують державну стратегію розвитку відповідної
галузі (групи суміжних галузей); здійснюють інші функції.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади мають такі
права: залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої
влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх
керівниками) для розгляду питань, що належать до їх компетенції;
представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних
організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;
одержувати в установленому законодавством порядку від міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,
представницьких органів інформацію, документи, матеріали; скликати в
установленому порядку наради з питань, що належать до їх компетенції;

притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних
органів міністерств, підприємств, установ і організацій, що належать до
сфери їх управління; самостійно або за участю роботодавців підприємств
недержавної форми власності проводити переговори і укладати галузеві
угоди з представниками найманих працівників.

У процесі виконання покладених на центральні органи виконавчої влади
завдань вони взаємодіють з іншими центральними і місцевими органами
державної виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого
самоврядування, представницькими органами, а також з відповідними
органами інших держав.

У межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства
центральні органи виконавчої влади видають накази, організують і
контролюють їх виконання. У випадках, передбачених законодавством,
рішення міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади є
обов’язковими до виконання центральними та місцевими органами виконавчої
влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами,
підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності
та громадянства.

Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів
виконавчої влади підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції
України відповідно до «Положення про державну реєстрацію нормативних
актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського
управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси
громадян або мають міжвідомчий характер», затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 p.

Міністерство та інший центральний орган виконавчої влади очолює міністр
(керівник), якого призначає Президент України. Міністр (керівник) має
заступників, які призначаються відповідно до законодавства. Розподіл
обов’язків між заступниками проводить міністр (керівник). Він здійснює
керівництво дорученими йому сферами діяльності і несе відповідальність
перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за стан справ у
цих сферах, визначає ступінь відповідальності заступників міністра
(керівника), керівників підрозділів.

Для обговорення найважливіших напрямів діяльності центральних органів
виконавчої влади, погодження питань, що вирішуються, та розвитку галузі
у міністерстві та інших центральних органах виконавчої влади утворюються
колегії у складі міністра (керівника), заступників міністра (керівника)
за посадою, а також інших керівних працівників цих органів. До складу
колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої
влади, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери
управління міністерства. Рішення колегії проводиться в життя наказами
міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних
напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та
інших питань у центральних органах виконавчої влади може утворюватись
науково-технічна (наукова) рада з учених і висококваліфікованих
фахівців. Склад науково-технічної (наукової) ради і положення про неї
затверджує міністр (керівник). Центральними органами виконавчої влади з
урахуванням специфіки їх діяльності можуть утворюватися й інші дорадчі
та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них
затверджує міністр (керівник).

Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників центрального
апарату міністерства та інших центральних органів виконавчої влади
затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру центрального апарату цих
органів затверджує віцс-прсм’єр-міністр України. Штатний розпис
центрального апарату міністерства і положення про його структурні
підрозділи затверджує міністр (керівник).

Центральні органи виконавчої влади є юридичною особою, мають самостійний
баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного
гербу України і своїм найменуванням.

§ 7. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим та інших
суб’єктів

Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в
межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання,
віднесені до її відання (ст. 134 Конституції України).

Урядом АРК є Рада міністрів АРК. Голова Ради міністрів АРК призначається
на посаду та звільняється з посади Верховною Радою АРК за погодженням з
Президентом України. Повноваження, порядок формування і діяльності
Верховної Ради АРК і Ради міністрів АРК визначаються Конституцією
України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради
АРК з питань, віднесених до її компетенції.

Відповідно до ст. 137 Конституції України АРК здійснює нормативне
регулювання з питань: 1) сільського господарства і лісів; 2) меліорації
і кар’єрів; 3) громадських робіт, ремесел та промислів;

благодійництва; 4) містобудування і житлового господарства; 5) туризму,
готельної справи, ярмарків; 6) музеїв, бібліотек, театрів, інших
закладів культури, історико-культурних заповідників; 7) транспорту
загального користування, автошляхів, водопроводів; 8) мисливства,
рибальства; 9) санітарної і лікарняної служб.

До відання АРК належить:

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК, затвердження складу
виборчої комісії АРК;

2) організація та проведення місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить АРК;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної
податкової і бюджетної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань
соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального
природокористування, охорони довкілля — відповідно до загальнодержавних
програм;

6) визначення статусу місцевостей як курортів; встановлення зон
санітарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди,
сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національної мов
і культур в АРК; охорона і використання пам’яток історії;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення
депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон
надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її

місцевостях.

Законами України АРК можуть бути делеговані також інші повноваження (ст.
138 Конституції України).

Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів АРК
не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються
відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента
України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі згідно
з ст. 118 Конституції України та Законом України «Про місцеві державні
адміністрації» здійснюють місцеві державні адміністрації, склад яких
формують голови місцевих державних адміністрацій, що призначаються на
посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету
Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при
здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і
Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам
виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині
повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної
місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України
приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові
обласної чи районної державної адміністрації висловили дві третини
депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення
про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать
Конституції та законам України, іншим актам законодавства України,
можуть бути скасовані Президентом України або головою місцевої державної
адміністрації вищого рівня.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі
визначаються окремими законами України.

Місцеві державні адміністрації мають у своїй структурі управління та
відділи, які здійснюють функції галузевого та міжгалузевого управління
господарською, соціально-культурною та адміністративною діяльністю на
відповідній території.

На території своєї діяльності місцеві державні адміністрації
забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента

України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади,
додержання прав і свобод громадян, законність і правопорядок, підготовку
та виконання відповідних обласних і районних бюджетів, звіти про їх
виконання. Важливі функції місцевих державних адміністрацій полягають
також у забезпеченні виконання державних і регіональних програм
соціально-економічного та культурного розвитку, охорони довкілля, а в
місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин —
також програм їх національно-культурного розвитку.

Забезпечуючи взаємодію з органами місцевого самоврядування, місцеві
державні адміністрації реалізують делеговані їм відповідними радами
повноваження та повноваження, що надані їм державою.

Слово «система» грецького походження і означає порядок, обумовлений
планомірним, правильним розташуванням частин цілого.

Див.: Офіційний вісник України. 2000. X» 7. Ст. 283.

Див.: Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ
Президента України // Уряд. кур’єр. 1999. 17 груд. № 237.

Див.: Офіційний вісник України. 1999. № 50. Ст. 2434.

Див.: Офіційний вісник України. 1999. № 50. Ст. 2435.

Див.: Уряд. кур’єр. 1996. № 58-59. С. 5.

Див.: ЗПУ України. 1993. № 1-2. Ст. 28.

Похожие записи