РЕФЕРАТ

На тему:

Органи правосуддя в Україні

ПЛАН

1. Суди — виключні органи правосуддя в Україні

2. Система судів загальної юрисдикції

3. Функції і повноваження судів загальної юрисдикції

4. Основні засади судочинства в Україні

5. Вища рада юстиції України: порядок формування, склад, основні функції
і повноваження

6. Адвокатура

1. Суди — виключні органи правосуддя в Україні

Правосуддя в Україні, згідно з Конституцією України (ст. 124),
здійснюється виключно судами, не допускається делегування функцій судів,
а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особа ми.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у
державі.

Правосуддя є видом державної діяльності; пов’язаним з вирішенням
соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом
розгляду на судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ з
додержанням встановленої законом процесуальної форми.

Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом
випадках, народні засідателі і присяжні. Конституція України встановлює
певні вимоги до посади судді. Ним може бути лише громадянин України, не
молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж
роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як
десять років та володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів
можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих
судів. Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та
їх професійного рівня встановлюються законом. Професійні судді не можуть
належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій
політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які
оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової,
викладацької та творчої.

Судді зобов’язані при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та
законів України; забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд
судових справ; додержуватися службової дисципліни та розпорядку роботи
суду; не розголошувати відомості, що становлять державну, військову,
службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати,
відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони
дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення
нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;
не допускати вчинків та будь-яких дій, що ганьблять звання судді і
можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та
незалежності.

Відповідно до Конституції України (ст. 129), судді при здійсненні
правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Незалежність суддів є
важливою умовою самостійності і авторитетності судової влади, можливості
об’єктивно здійснювати правосуддя, у повній відповідності до закону
захищати права і законні інтереси громадян. Конституція і чинне
законодавство України встановлює правові гарантії незалежності суддів,
які забезпечуються:

1. Встановленим законом порядком їх обрання і звільнення з посади.
Згідно з Конституцією України (ст. 128), перше призначення на посаду
професійного судді строком на п’ять років здійснює Президент України.
Всі судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються
Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у
разі: закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення
суддею шістдесяти п’яти років; неможливості виконувати свої повноваження
за станом здоров’я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення
суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або
оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про
звільнення з посади за власним бажанням;

2. Незмінюваністю суддів. Відповідно до Конституції України (ст. 126),
судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду
України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше;

3. Недоторканністю суддів. Недоторканність суддів означає посилений
режим їх захисту державою порівняно з іншими громадянами і проявляється
в установленні особливого порядку притягнення суддів до кримінальної і
адміністративної відповідальності. Суддя не може бути без згоди
Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення
обвинувального вироку судом. Недоторканність судді поширюється на його
житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію,
належне йому майно та документи. Проникнення в житло чи службове
приміщення суддів, в його особистий або службовий транспорт, проведення
там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов,
особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції,
речей і документів можуть провадитись тільки з санкцій Генерального
прокурора України за наявності порушеної кримінальної справи;

4. Передбаченою законом процедурою здійснення правосудця; таємницею
прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

5. Забороною впливу на судців у будь-який спосіб. Незалежність
процесуальної діяльності суддів означає їх незалежність від впливу
органів державної влади і управління, посадових осіб, партій і
громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян;
від судів вищого рівня; від висновків прокуратури, слідчих органів,
учасників судового процесу, тобто можливість судці вільно брати участь у
дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішення за власним
переконанням. Багато тут залежить від самого судді, від його розуміння
свого місця у державному механізмі. Судцям має бути притаманне відчуття
відповідальності за долю людини, життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпеку якої Конституція визнає найвищою соціальною
цінністю;

6. Відповідальністю за неповагу до суду чи судді. Прояв неповаги до суду
або судді з боку осіб, які беруть участь у справі або присутні у
судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим засіданням
будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду чи судці у зв’язку з
їх службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідальність згідно з
законом;

7. Правом судді на відставку, тобто на звільнення його від виконання
обов’язків за власним бажанням або у зв’язку з закінченням строку
повноважень за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років.
За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі
ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку;

8. Створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов
для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням судців
відповідно до їх статусу;

9. Системою органів суддівського самоврядування.

Згідно з Законом України про органи суддівського самоврядування, воно
здійснюється через конференції суддів загальних судів Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, конференцію суддів
військових судів України, збори суддів Верховного Суду України, збори
судців Вищого арбітражного суду України, конференцію суддів арбітражних
судів України, з’їзд суддів України.

Конституційне положення про підкорення судців при здійсненні правосуддя
лише закону означає, що судді зобов’язані вирішувати справи на підставі
Конституції і законів України, міжнародних договорів України в порядку,
передбаченому законом. У випадках, передбачених законом, суд застосовує
норми права інших держав. У разі відсутності закону, що регулює спірні
відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при
відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту
законодавства України.

2. Система судів загальної юрисдикції

Згідно з Конституцією України (ст. 125), система судів загальної
юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та
спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної
юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами
спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють
апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не
допускається.

Принцип територіальності означає, що юрисдикція окремих ланок судової
системи поширюється на певні території, які можуть збігатися або не
збігатися з адміністративно-територіальними одиницями. Побудова судової
системи за принципом територіальності з урахуванням зв’язку між
населеними пунктами забезпечує наближення судів до населення.

Спеціалізація судів і судців з розгляду справ певних категорій сприяє
підвищенню професіоналізму судців завдяки поглибленому вивченню окремих
галузей законодавства та практики його застосування, а тому більш
надійному захисту прав і законних інтересів громадян.

Конституція України не дає повного визначення судової системи, вона
встановлює лише базові положення для подальшого розвитку системи судів
України і законодавства з питань організації та діяльності судів
загальної юрисдикції.

Проект Концепції судово-правової реформи, розроблений на підставі нової
Конституції України, передбачає таку систему судів загальної юрисдикції:
місцеві суди — районні (міські) суди, апеляційні суди, вищі суди,
Верховний Суд України.

Районні (міські) суди, згідно з проектом Концепції судово-правової
реформи, розглядають по першій інстанції усі цивільні та адміністративні
справи суддею одноособове та кримінальні справи про злочини, за які
законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі: 1) на строк до
п’яти років включно — суддею од-ноособово; 2) до десяти років включно —
судом у складі одного судці і двох народних засідателів; 3) понад десять
років або смертної кари — судом у складі судді і шести присяжних (судом
присяжних). У районних (міських) судах застосовується спеціалізація
суддів з цивільних, адміністративних і кримінальних справ. Передбачений
Конституцією України судовий контроль за правомірністю процесуальних дій
і рішень органів дізнання і слідчих здійснюють судді з адміністративних
справ.

Апеляційні суди, відповідно до Концепції, утворюються в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. В їх складі
формуються відділення в цивільних, адміністративних та кримінальних
справах. Вони розглядають апеляції на рішення районних (міських) судів
колегіально у складі трьох суддів відповідного відділення. По першій
інстанції апеляційні суди справ не розглядають. Голова апеляційного суду
або призначений ним один з його заступників вирішують питання про дозвіл
підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, на негласне
проникнення в жилі та службові приміщення, візуальне спостереження в
них, зняття інформації з каналів зв’язку, застосування інших технічних
засобів отримання інформації та контроль телеграфно-поштових
відправлень.

Концепція судово-правової реформи в Україні передбачає, що військові
суди гарнізонів, регіонів і Військово-Морських Сил розглядають лише
справи про військові злочини, вчинені військовослужбовцями, та справи за
скаргами військовослужбовців на неправомірні дії військових посадових
осіб і органів військового управління. У перспективі розгляд усіх справ
щодо військовослужбовців може бути передано до компетенції невійськових
судів. Військові суди гарнізонів розглядають по першій інстанції всі
справи, віднесені до компетенції військових судів, у тому ж складі, як і
районні (міські) суди. Військові апеляційні суди регіонів і
Військово-Морських Сил є апеляційною інстанцією у справах розглянутих по
першій інстанції військовими судами гарнізонів і розглядають ці справи
колегіально у складі трьох суддів.

Систему господарських судів, згідно з Концепцією, складають господарські
суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя,
окружні і Вищий господарський суд, який входить до складу Верховного
Суду України. Господарські суди Автономної Республіки Крим, областей,
міст Києва та Севастополя розглядають по першій інстанції одноособове
або колегіально у складі трьох суддів, залежно від ціни позову, усі
господарські справи. Окружні господарські суди обслуговують по кілька
областей Західного, Центрального, Південного та Східного регіонів і є
апеляційною інстанцією щодо господарських судів Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Вони розглядають справи
колегіально у складі трьох суддів. Рішення або ухвали цих судів можуть
бути переглянуті лише в касаційному порядку або за нововиявленими
обставинами Вищим господарським судом України.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів
загальної юрисдикції. До його складу, відповідно до Концепції, входять
Вищий цивільний суд, Вищий господарський суд, Вищий адміністративний
суд, Вищий кримінальний суд, Виший військовий суд. Вищі суди справ по
першій інстанції не розглядають, вони є касаційною інстанцією для
місцевих та апеляцій них судів. Пленум Верховного Суду судових справ не
розглядає, а лише дає роз’яснення з питань застосування судами чинного
законодавства на основі узагальнення судової практики.

Згідно з Перехідними положеннями Конституції України, в перехідний
період (до п’яти років) зберігається діюча система судів.

Сьогодні в Україні існує три підсистеми судової влади: 1) Конституційний
Суд України; 2) загальні суди; 3) арбітражні суди.

Закон України «Про судоустрій» від 5 червня 1981 р. (з наступними
змінами і доповненнями) закріплює таку систему загальних судів України:
Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим,
обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд,
міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів,
Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Судова система України складається з ланок, тобто з сукупностей судів,
які мають однакову компетенцію, єдиний порядок здійснення правосуддя,
тотожний структурний склад. Загальні суди України складаються з трьох
ланок. Першою ланкою є районні (міські), міжрайонні (окружні) суди та
військові суди гарнізонів. Другу ланку складають Верховний Суд
Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський
міські, міжобласний суд, військові суди регіонів, Військово-Морських
Сил. Третя ланка — Верховний Суд України, до складу якого входить воєнна
колегія.

Районний (міський) суд утворюється у складі кількох або одного судді в
районі, місті (крім міст районного підпорядкування), районні в місті.
Міжрайонні (окружні) суди, до яких може входити декілька районних
(міських) судів, утворюються для забезпечення колегіального розгляду
судових справ районними (міськими) судами, до яких обрано недостатню
кількість суддів. Міжрайонний (окружний) суд розглядає справи у складі
трьох суддів районних (міських) судів.

Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і
Севастопольський міські суди діють у складі президії суду, судової
колегії в цивільних справах і судової колегії в кримінальних справах.
Президія цих судів утворюється у складі голови, заступників голови і
судців у кількості, встановленій згідно з чинним законодавством. Судова
колегія в цивільних справах і судова колегія в кримінальних справах
затверджуються президією Верховного суду Автономної Республіки Крим,
обласного, Київського і Севастопольського міських судів з числа суддів
відповідного суду. Судові колегії очолюють заступники голови суду.

Міжобласний суд є судом першої інстанції і в межах своїх повноважень
розглядає на особливо режимних об’єктах, розташованих на території
України, всі цивільні і кримінальні справи, а також справи про
адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законодавством
України.

Військові суди здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших
військових формуваннях, передбачених законодавством України. В Україні
утворюються військові суди гарнізонів, регіонів і Військове Морських
Сил. Військовий суд гарнізону утворюється на території, на якій
розташовано один або кілька військових гарнізонів. Суддями військових
судів можуть бути громадяни України, які відповідають вимогам,
встановленим законодавством України, перебувають на військовій службі І
мають військове звання офіцерського складу.

Верховний Суд України діє в складі Пленуму Верховного Суду, судової
колегії в цивільних справах, судової колегії в кримінальних справах,
військової колегії; ^ для розгляду організаційних питань роботи
Верховного Суду утворюється Президія Верховного Суду України. Пленум
Верховного Суду діє в складі Голови Верховного Суду, заступників
Голови і членів Верховного Суду. ‘ Склад судової колегії в цивільних
справах, судової колегії в кримінальних справах і військової колегії
затверджується Пленумом Верховного Суду України з числа суддів
Верховного Суду Судові колегії Верховного Суду України розглядають у
межах своїх повноважень р справи як суди першої інстанції, у касаційному
порядку, порядку нагляду і зв’язку з нововиявленими обставинами.
Президія Верховного Суду утворюється в складі Голови, заступників Голови
і членів Верховного Суду в кількості, що визначається чинним
законодавством України. Президія Верховного Суду розглядає питання
організації роботи судових колегій і апарату Верховного Суду, а також
подає допомогу судам нижчого рівня у правильному застосуванні
законодавства.

Систему арбітражних судів, згідно з Законом України про арбітражний суд,
складають: Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної
Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя.
Арбітражні суди України складаються з двох ланок. Першою ланкою є
арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей,
міст Києва і Севастополя. Другою ланкою є Вищий арбітражний суд України.

Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражний суд області,
міст Києва і Севастополя складається з голови, першого заступника
голови, заступників голови та арбітрів. Для вирішення організаційних
питань вказані арбітражні суди можуть утворювати президію відповідного
арбітражного суду.

Вищий арбітражний суд України є найвищим органом у вирішенні
господарських спорів і здійсненні нагляду щодо рішень, ухвал, постанов
арбітражних судів України та контролю за їх діяльністю. Вищий
арбітражний суд складається з Голови, першого заступника Голови,
заступників Голови та суддів і діє у складі: пленуму Вищого арбітражного
суду, президії Вищого арбітражного суду, арбітражних колегій по розгляду
спорів та перегляду рішень, ухвал, постанов Пленум Вищого арбітражного
суду діє у складі Голови Вищого арбітражного суду, його заступників,
суддів Вищого арбітражного суду, голови арбітражного суду Автономної
Республіки Крим, голів арбітражних судів областей, міст Києва і
Севастополя за посадою. Президія Вищого арбітражного суду
утворюється у складі Голови, заступників Голови за посадою і
кількох суддів. Склад судової колегії затверджується президією Вищого
арбітражного суду з числа суддів Вищого арбітражного суду України.

3. Функції і повноваження судів загальної юрисдикції

Основними функціями загальних судів є охорона від посягань на:
конституційний лад України, соціально-економічні, політичні і особисті
прав й свободи громадян, права і законні інтереси юридичних осіб.

Районні (міські) суди є основною ланкою в системі загальних судів. Це
обумовлено передусім широкою компетенцією цих судів і великим обсягом
роботи, яка фактично ними виконується. Районні (міські) суди розглядають
всі цивільні і кримінальні справи, за винятком справ, віднесених до
відання інших судів. У випадках, передбачених законодавством України,
вони розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і
Севастопольський міські суди розглядають у межах своїх повноважень
справи як суди першої Інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду
і в зв’язку з нововиявленими обставинами; здійснюють нагляд за судовою
діяльністю районних (міських), міжрайонних (окружних) судів, вивчають і
узагальнюють судову практику, аналізують судову статистику; здійснюють
інші повноваження, надані їм законодавством.

Верховний Суд України у межах своїх повноважень розглядає справи як суд
першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду І в зв’язку з
ново виявленими обставинами; вивчає й узагальнює судову практику,
аналізує судову статистику і дає керівні роз’яснення судам у питаннях
застосування законодавства, що виникають при розгляді судових справ, які
є обов’язковими для судів, інших органів і службових осіб, що
застосовують закон, по якому дано роз’яснення; здійснює контроль за
виконанням судами керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України;
вирішує в межах своїх повноважень питання, що випливають з міжнародних
договорів України; здійснює інші повноваження, надані йому
законодавством.

Військові суди розглядають справи про всі злочини, вчинені
військовослужбовцями Збройних Сил та інших військових формувань
України, а також військового-зобов’язаними під час проходження ними
зборів; всі справи про шпигунство; справи про злочини проти
встановленого порядку несення служби, вчинені особами начальницького
складу виправно-трудових установ; справи про злочини, вчинені певними
категоріями осіб, що визначаються законодавством України; справи про
адміністративні правопорушення військовослужбовців; справи за скаргами
військовослужбовців на неправильні дії військових службових осіб і
органів військового управління; справи про захист честі і гідності,
сторонами у яких є військовослужбовці або військові організації; інші
справи, пов’язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших
громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ і
організацій. У разі обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні
кількох злочинів, якщо справа хоча б про один із злочинів підсудна
військовому суду, а інші — загальному суду, справа про всі злочини
розглядається військовим судом. У разі обвинувачення групи осіб у
вчиненні одного або кількох злочинів, що не є військовими злочинами,
якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду,
справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом.

Основними функціями арбітражних судів є захист прав і охоронюваних
законом інтересів учасників господарських правовідносин, сприяння
зміцненню законності у сфері господарських відносин.

Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражний суд області,
міст Києва і Севастополя вирішує господарські спори, віднесені до його
компетенції; розглядає справи про банкрутство; переглядає в порядку
нагляду рішення, ухвали, постанови цього арбітражного суду; вивчає і
узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику
вирішення господарських спорів, вносить пропозиції Вищому арбітражному
суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання
господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;
веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері
господарських відносин; здійснює інші повноваження, надані йому
законодавством.

•- Вищий арбітражний суд України вирішує господарські спори, віднесені
до його компетенції, може в межах підвідомчості арбітражних судів
України прийняти до свого провадження будь-який господарський спір;
переглядає в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови арбітражного
суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів областей, міст Києва
і Севастополя; вивчає і узагальнює практику застосування законодавства,
забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення
господарських спорів, дає роз’яснення арбітражним судам з питань
практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в
господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів, які є
обов’язковими для арбітрів і учасників господарських правовідносин, що
застосовують законодавство, з якого дано таке роз’яснення; веде роботу,
спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;
здійснює організаційне керівництво арбітражним судом Автономної
Республіки Крим, арбітражними судами областей, міст Києва і Севастополя,
несе відповідальність за організацію, стан та вдосконалення їх
діяльності, перевіряє й поширює позитивний досвід роботи арбітражних
судів України; забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді,
підвищення кваліфікації працівників арбітражних судів, організовує
роботу по матеріально-технічному забезпеченню арбітражних судів;
здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

4. Основні засади судочинства в Україні

Конституція України (ст. 129) визначає такі основні засади судочинства:
1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом
і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та
свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх
переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді
прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність
судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8)
забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім
випадків, встановлених законом; 9) обов’язковість рішень суду.

Законність» Згідно з Конституцією України (ст. 6), органи законодавчої,
виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених
Конституцією межах і відповідно до законів України. Правосуддя у
цивільних і кримінальних справах здійснюється у точній відповідності з
законодавством України; у випадках, передбачених міжнародними угодами,
суди України застосовують законодавство відповідно до порядку,
встановленому цими угодами.

Принцип законності визначається в першу чергу тим, щоб суд у своїй
діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно
і точно виконували вимоги матеріального і процесуального права. Вся
діяльність суду підпорядковується процесуальному законодавству і
здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Гарантіями
реалізації принципу законності є нагляд судів вищого рівня, право осіб,
які беруть участь у справі, на оскарження рішень і вироків суду тощо.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом,,
Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед
законом і судом. Конституція України (ст. 24) проголошує, що не може
бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та Інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими
ознаками.

Рівність громадян перед законом означає, що при розгляді цивільних і
кримінальних справ до всіх громадян застосовується одне І те ж
матеріальне І процесуальне законодавство, ніхто при цьому не має ніяких
привілеїв і не піддається ніяким обмеженням.

Рівність громадян перед судом передбачає рівну можливість усіх громадян
брати участь і нести відповідальність перед судами, які входять до
єдиної судової системи України, не може бути при цьому ніяких привілеїв
чи обмежень. Правосуддя в господарських відносинах здійснюється на
засадах рівності перед законом і арбітражним судом усіх підприємств та
організацій незалежно від організаційної форми, форми власності майна,
місцезнаходження, підлеглості та інших обставин.

Чинне законодавство України передбачає винятки з принципу рівності
громадян перед законом стосовно Президента України, народних депутатів,
суддів.

Забезпечення доведеності вини. Відповідно до Конституції України (ст.
62), особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути
піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в
законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не
зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до цього конституційного положення, обов’язок доведеності
вини обвинуваченого покладається на відповідних суб’єктів: органи
дізнання та попереднього слідства, прокурора, а у справах приватного
обвинувачення — на потерпілого або його представника. Обвинувачення не
може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на
припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її
користь. Навіть визнання обвинуваченим своєї вини є недостатнім для
винесення обвинувального вироку, якщо винуватість обвинуваченого не
підтверджується усією сукупністю доказів. До остаточного вирішення
кримінальної справи і офіційного визнання особи винуватою з нею не можна
поводитись як з винуватою, публічно, в засобах масової інформації, в
офіційних документах стверджувати, що дана особа є злочинцем.

Згідно з проектом нового Кримінально-процесуального кодексу,
розробленого на основі Конституції України, коли винуватість
обвинуваченого не доведена, суд зобов’язаний прийняти рішення про його
невинуватість. Норми про предмет доказування сформульовані таким чином,
що вони орієнтують дізнавча, слідчого, прокурора на з’ясування не тільки
обставин діяння і участі в його вчиненні конкретної особи, а й тих
обставин, які виключають або пом’якшують кримінальну відповідальність.
Реалізацією принципу презумпції невинуватості стало надання
обвинуваченому права на поводження з ним як з невинуватим до набрання
обвинувальним вироком законної сили. Покладення обов’язку доказування на
обвинувача зумовило розширення прав і можливостей захисту щодо
спростування доказів обвинувачення.

Принцип презумпції невинуватості має гуманний зміст, важливе юридичне і
етичне значення, він, поруч з іншими конституційними гарантіями, сприяє
вирішенню одного з головних завдань правосуддя — не допустити засудження
невинуватих.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у
доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність означає, що в
судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір дві сторони:
позивач і відповідач (у кримінальному процесі — сторони обвинувачення й
захисту), відстоюючи наданими їм процесуальним законодавством засобами
свою позицію, права і законні інтереси. Цивільне процесуальне
законодавство встановлює, зокрема, що кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть
участь у справі.

Необхідною передумовою реалізації принципу змагальності є процесуальна
рівність сторіїі Чинне цивільне і кримінальне процесуальне законодавство
забезпечує рівні права сторін знайомитись з матеріалами справи, подавати
докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні
і письмові пояснення користуватись іншими процесуальними правами,
наданими законом.

Принцип змагальності є важливою процесуальною гарантією всебічного,
повного і об’єктивного встановлення дійсних обставин справи і прийняття
справедливого судового рішення.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Розкриваючи
завдання прокурора в судовому процесі, Закон України про прокуратуру
(ст. 34) визначає, що прокурор, додержуючись принципу незалежності
суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про
всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових
рішень, що ґрунтуються на законі Підтримуючи державне обвинувачення,
прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування
щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При
цьому прокурор керується вимогами закону і об’єктивною оцінкою зібраних
по справі доказів. У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде
висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення
підсудного, він зобов’язаний відмовитись від обвинувачення.

Необхідно відмітити, що останнім часом прокурори беруть участь у судових
розглядах лише приблизно 50 % кримінальних справ. Правовою основою цього
є закріплене ст. 36 Закону України про прокуратуру право прокурора брати
участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і
ступеня суспільної небезпеки діяння. Відсутність прокурора при розгляді
кримінальної справи в суді змушує суд брати на себе ту частину
процесуальної роботи, яку мав би виконувати прокурор, здійснювати
невластиву для суду, як органу правосуддя, обвинувальну діяльність. Тому
проект нового Кримінально-процесуального кодексу України містить
принципові зміни. Суд звільняється від будь-яких функцій обвинувачення.
Передбачається, зокрема, що прокурор, не затверджує обвинувальний
висновок, а сам складає його на основі матеріалів попереднього слідства;
вручає обвинуваченому копію обвинувального висновку; направляє справу до
суду; представляє її в суді при попередньому розгляді; зачитує
обвинувальний висновок в суді. Встановлюється обов’язкова участь
прокурора у розгляді усіх кримінальних справ; відмова прокурора від
підтримання обвинувачення в суді тягне за собою закриття справи, якщо
функцію обвинувачення не бере на себе потерпілий.

Забезпечення обвинуваченому права на захист. Чинне
кримінально-процесуальне законодавство України встановлює, що
підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на
захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, судця і суд
зобов’язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного
роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також
надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від
пред’явленого обвинувачення.

Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи,
які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За
згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або
піклувальники. Захисник допускається до участі в справі з моменту
пред’явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у
вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття
під варту — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або
постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти
чотирьох годин з моменту затримання. У разі коли дізнання або попереднє
слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після
віддання обвинуваченого до суду.

Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в
розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою,
крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від
захисника. Відмова від захисника не може бути прийнята у справах осіб,
які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18
років; у справах про злочин осіб, які через свої фізичні або психічні
вади не можуть самі реалізувати своє право на захист; у справах осіб,
які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; коли санкція статті,
за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; при провадженні
справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Захисник зобов’язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту
з метою з’ясування обставин, що виправдовують підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного або пом’якшують чи виключають його
відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Не
допускається відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього
слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
Чинне законодавство України встановлює, що розгляд справ у всіх судах
відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони
державної таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за
мотивованою ухвалою суду у справах про злочини осіб, які не досягли
16-річного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах
з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя
осіб, яких притягнуто по справі; у випадках, коли цього вимагають
інтереси забезпечення безпеки потерпілого, свідка чи інших осіб, які
беруть участь у справі, членів їх сімей чи близьких родичів; в
арбітражних судах — коли це суперечить інтересам охорони комерційної
таємниці. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші
шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі,
або свідками.

Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх
правил судочинства. Рішення і вироки судів у всіх випадках
проголошуються прилюдно.

Важливим є закріплення Конституцією правила про повне фіксування
технічними засобами судового процесу, оскільки, фіксуючи свідчення
учасників процесу (на слух), секретарі засідань, цілком природно,
випускають певні деталі, які можуть виявитись необхідними для прийняття
рішення у справі.

Гласність судового розгляду сприяє здійсненню судом попереджувальної і
виховної функції, посиленню громадського контролю за діяльністю судців,
слідчих органів і прокурорів, підвищує почуття відповідальності у судців
та інших учасників судового розгляду.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім
випадків, встановлених законом. Концепція судово-правової реформи в
Україні (проект), виходячи з вимог Конституції України, передбачає
створення, поряд з касаційним, апеляційного перегляду судових рішень,
які не набрали законної сили, як додаткової гарантії правосудності
рішень і вироків судів першої інстанції.

Проект нового Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України
встановлює перегляд в апеляційному порядку вироків, поставлених судом
першої інстанції (крім вироків суду присяжних та вироків, поставлених
після скороченого судового слідства), а також постанови про застосування
примусових заходів виховного і медичного характеру. Суд апеляційної
інстанції має право повністю або частково, шляхом проведення судового
слідства, безпосередньо дослідити докази, у тому числі й ті, які не
розглядалися судом першої інстанції. Апеляційний суд вправі, скасувавши
вирок суду першої інстанції, постановити свій вирок, причому
допускається погіршення становища підсудного, але лише за умови, якщо
про це ставилось питання в апеляції прокурора, потерпілого або його
представника.

У касаційному порядку передбачається перегляд ви— років суду присяжних
та вироків, поставлених після скороченого судового слідства, вироків і
постанов суду апеляційної інстанції, ухвал (постанов) суду про закриття
справи або направлення на додаткове розслідування, а також окремих ухвал
(постанов). Суд касаційної інстанції вправі переглянути судові рішення
лише з точки зору додержання під час розслідування і судового розгляду
справи норм кримінального і процесуального права. Підставами для
скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови у касаційному порядку є
істотне порушення кримінально-процесуального законодавства, неправильне
застосування кримінального закону, невідповідність призначеного
покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Суд касаційної
інстанції може вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується
становище засудженого чи виправданого. Суд касаційної інстанції не
вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин.
Скасування обвинувального вироку за мотивів необхідності застосування
закону про більш тяжкий злочин, а також виправдувального вироку можливе
не інакше як за касаційним поданням прокурора, касаційною скаргою
потерпілого чи його представника.

Обов’язковість рішень суду. Згідно з чинним законодавством рішення,
вироки, ухвали і постанови суду або судді, що набрали законної сили, є
обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій,
посадових осіб та громадян і підлягають обов’язковому виконанню на всій
території України.

Конституція України (ст. 129) встановлює, що законом можуть бути
визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових
юрисдикцій. Закон України про арбітражний суд (ст. 4) закріплює,
зокрема, такий специфічний принцип арбітражного судочинства, як принцип
арбітрування. Зміст цього принципу, згідно зі ст. 73 Арбітражного
процесуального кодексу України, полягає у тому, що арбітражний суд
сприяє досягненню угоди між сторонами; умови угоди викладаються в
адресованій арбітражному суду письмовій заяві, підписаній представниками
сторін; арбітражний суд приймає рішення відповідно до цієї угоди, якщо
угода між сторонами не суперечить законодавству, фактичним обставинам і
матеріалам справи.

5. Вища рада юстиції України: порядок формування, склад, основні функції
і повноваження

Згідно з Конституцією України (ст. 131), в Україні діє Вища рада
юстиції, яка складається з двадцяти членів. Верховна Рада України,
Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд
представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ
призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська
конференція працівників прокуратури — двох членів Вищої ради юстиції. До
складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду
України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

До відання Вищої ради юстиції належить внесення подань про призначення
суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття рішення
стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду
України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення
про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та
місцевих судів, а також прокурорів.

6. Адвокатура

Відповідно до Конституції України (ст. 59), для забезпечення права на
захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні
справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням,
покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та
представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб
без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.
Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту,
стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох
років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на
заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті,
органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально,
відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в
колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання.

Адвокати дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і
письмові довідки щодо законодавства, складають заяви, скарги та інші
документи правового характеру; здійснюють представництво в суді, інших
державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають
юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють
правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності
громадян і юридичних осіб; виконують свої обов’язки відповідно до
кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання і
попереднього слідства, здійснюють інші види юридичної допомоги,
передбачені законодавством.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право представляти і
захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у
всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції
яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти,
які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських,
кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення,
зокрема запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств,
установ, організацій, об’єднань, а від громадян — за їх згодою,
ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з
необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за
винятком тих, таємниця яких охороняється законом, отримувати письмові
висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, виконувати
інші дії, передбачені законодавством.

При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний
неухильно додержуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі
передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та
юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду
особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого
на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Адвокат не
має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках,
коли він у даній справі подає або раній не подавав юридичну допомогу
особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з
проханням про ведення справи, коли в розслідуванні або розгляді справи
бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних
стосунках, та в інших випадках, передбачених законодавством. Адвокат
зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської
таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталася до
адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей,
одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків.

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом.
Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від
адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників
адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З
цих питань вони не можуть бути допитані як свідки. Документи, пов’язані
з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню
чи вилученню без його згоди, забороняється прослуховування телефонних
розмов адвокатів у зв’язку з оперативно-розшуковою діяльністю без
санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Не може
бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також
винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі.
Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.

Похожие записи