правознавство

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Органи і посадові особи, які беруть участь у кримінальному процесі

ПЛАН

стор.

Вступ____________________________________________________________ 3

РОЗДІЛ 1: Слідчий і начальник слідчого відділу як суб’єкти кримінального
процесу______________________________4

РОЗДІЛ 2. Органи дізнання_____________________________________8

2.1 Поняття і кримінально-процесуальна діяльність органів
дізнання___________________________________________8

Міліція, як орган дізнання____________________________14

Статус дізнавача та начальника органу дізнання_________ 15

РОЗДІЛ 3. Процесуальна діяльність прокурора__________________ 19

РОЗДІЛ 4. Суддя (суд), народні засідателі та присяжні____________ 22

Висновок_________________________________________________________28

Використані джерела______________________________________________ 29

ВСТУП

Зростання злочинності та інших порушень закону, загрозливе погіршення
криміногенної ситуації, збільшення кількості тяжких злочинів,
поєднаних з насильством, жорстокістю, зухвальством, незадовільна
боротьба з організованими формами злочинності й корупцією,
порушеннями громадського порядку та іншими правопорушеннями
загострюють соціальну напруженість в Україні, завдають моральної
і матеріальної шкоди суспільству, дезорганізують роботу
підприємств, установ, організацій, призводять до зневіри людей у
дієвості закону та гарантованості захисту прав і свобод державою.

Правоохоронні органи і їх посадові особи в основному забезпечують
правильне застосування законів, здійснення оперативно-розшукових
заходів, справедливий розгляд судових справ і скарг громадян. Разом з
тим у їх діяльності є чимало недоліків і упущень, що негативно
позначаються на ефективності правосуддя. Не завжди повно і
всебічно встановлюються обставини злочину, допускаються помилки при
дослідженні та оцінці доказів, застосуванні норм кримінального та
кримінально-процесуального законодавства, призначенні покарання.
Мають місце факти необґрунтованого притягнення до відповідальності і
засудження громадян.

Все це вимагає докорінного поліпшення роботи правоохоронних органів і їх
посадових осіб, які своєю діяльністю покликані сприяти зміцненню
законності й правопорядку в Україні, надійно захищати права та
свободи людини і громадянина. До згаданих органів і посадовців даної
категорії належать: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання,
особа, яка провадить дізнання, прокурор, суддя (суд), присяжні і народні
засідателі.

Саме їх, як представників влади, держава наділила особливим правовим
статусом, встановлює для них певні законні переваги над іншими
підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, здійснюючи
нагляд за законністю вчинених дій чи прийнятих ними рішень.

РОЗДІЛ 1: Слідчий і начальник слідчого відділу як суб’єкти кримінального
процесу.

Слідчий — суб’єкт кримінального процесу, уповноважений провадити
досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справах провадиться
слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими
податкової міліції, слідчими органів Служби безпеки України.

Слідчими органів Служби безпеки України провадиться розслідування
злочинів проти основ національної безпеки, проти миру, безпеки людства
та міжнародного правопорядку, справи щодо контрабанди, найманства,
терористичних актів та деяких інших тяжких злочинів, визначених у
законі.

Слідчі прокуратури розслідують справи про найбільш тяжкі злочини проти
життя, прав і свобод людини, проти правосуддя, встановленого порядку
несення військової служби, про злочини у сфері службової діяльності,
бандитизм та деякі інші злочини, визначені в ст. 112 КПК України.
Слідчим прокуратури виходячи із суб’єкта злочину підслідні справи про
злочини:

• вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне
становище, відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про
державну службу» та особами, посади яких віднесено до 1-3 категорії
посад;

• вчинені працівниками правоохоронних органів.

Слідчі органів внутрішніх справ розслідують справи про злочини проти
власності та в сфері господарської діяльності, злочини проти здоров’я,
честі і гідності особи, громадської безпеки, порядку і моральності,
злочини проти статевої свободи та недоторканності особи, злочини проти
довкілля та деякі інші злочини, а також усі справи з обвинувачення
неповнолітніх.

Слідчі податкової міліції розслідують справи про злочини проти
податкової, а в певній мірі і валютної та фінансової системи держави.

Розслідування злочину, передбаченого ст. 209 КК України (легалізація
грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом), може
здійснюватись як слідчими СБУ, так і слідчими прокуратури, органів
внутрішніх справ, податкової міліції.

Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під час розслідування
у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов’язки,
проводять розслідування в одному і тому самому процесуальному порядку,

Слідчий зобов’язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити
справу та прийняти її до свого провадження, провести об’єктивне
розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення
об’єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян,
відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення й усунення причин та
умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного застосування
закону,

Слідчий вправі самостійно провадити всі слідчі та інші передбачені
законом процесуальні дії в межах своєї компетенції.[14, ст.368]

Для реалізації своїх прав та обов’язків слідчий має широкі процесуальні
повноваження.

Під час провадження досудового слідства всі рішення про напрям слідства
та проведення слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком
випадків, коли щодо цього законом передбачено рішення суду чи отримання
санкції прокурора, і несе повну і відповідальність за їх законне та
своєчасне проведення.

Вмотивоване рішення суду (судді) необхідно для провадження огляду та
обшуку житла чи іншого володіння, накладення арешту на кореспонденцію та
зняття інформації з каналів зв’язку, обрання запобіжного заходу у
вигляді взяття під варту та ін.

Крім того, закон передбачає, що для прийняття і реалізації окремих
рішень слідчого потрібно одержати санкцію чи згоду прокурора або ж
необхідно, щоб він затвердив ці рішення. Санкція прокурора необхідна у
випадках: відсторонення обвинуваченого від посади, провадження обшуку,
за винятком житла чи іншого володіння особи, виїмки документів, що
становлять державну таємницю та ін.

Згода прокурора потрібна: для направлення справи до суду для вирішення
питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності
на підставах, передбачених статтями 72, 8, 9, 10, 111 КПК та ін.
Прокурор затверджує: постанову слідчого про ексгумацію трупа,
обвинувальний висновок та ін.

У разі необхідності отримання рішення суду чи згоди прокурора на
провадження тієї чи іншої процесуальної дії слідчий звертається до них
з поданням, до якого додає матеріали, якими обґрунтовується необхідність
прийняття відповідного рішення. Закон передбачає, що при необхідності
слідчий може бути викликаний до суду чи до прокурора для дачі
відповідних пояснень з цього питання.

Одна з гарантій встановлення об’єктивної істини у справі — забезпечення
справжньої процесуальної самостійності слідчого.

Начальник слідчого підрозділу має адміністративну владу (вирішує питання
премій, розміру зарплати, присвоєння звання і просування слідчого по
службі, звільнення його роботи) і наділений правом процесуального
контролю за розслідуванням кримінальних справ, що може тягти негативні
наслідки. Слід принципово розмежувати адміністративну владу і
процесуальну діяльність, спрямовану на забезпечення судочинства.

Процесуальний контроль і нагляд за законністю при проведенні досудового
розслідування мають здійснювати виключно особи, стосовно яких слідчий не
перебуває в адміністративній чи іншій підлеглості. Функції
процесуального контролю з боку начальника слідчого підрозділу, на мою
думку, слід скасувати взагалі.

Слідчий повинен негайно приступити до провадження слідства у порушеній
або прийнятій ним до свого провадження справі. У разі необхідності
проведення слідчих або розшукових дій в іншому районі слідчий має право
провадити їх особисто або доручити провадження цих дій відповідному
слідчому чи органу дізнання, який повинен виконати доручення в строк не
більше десяти діб,

Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки про
провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання
сприяння під час провадження окремих слідчих дій.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону у кримінальній справі,
що перебуває в його провадженні, є обов’язковими для виконання всіма
підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та
громадянами.

Слідчий має право на забезпечення безпеки відповідно до закону. Доцільно
було б надати йому статус недоторканності, ідентичний статусу судді.

Слідчий не може брати участі у розслідуванні справи та підлягає відводу
в таких випадках:

1) якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним
відповідачем або родичем будь-кого з них, а також родичем
обвинуваченого;

2) якщо він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач,
захисник або був представником інтересів потерпілого, цивільного
позивача або цивільного відповідача;

3) якщо він або його родичі заінтересовані в результатах справи;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумніви в його
об’єктивності.

За наявності вказаних підстав для відводу слідчий повинен заявити
самовідвід. За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід
обвинуваченим, захистком, а також потерпілим, цивільним позивачем,
цивільним відповідачем або їх представниками. Питання про відвід
розв’язується прокурором протягом двадцяти чотирьох годин.

Чинне кримінальне законодавство передбачає кримінальну відповідальність
за втручання в діяльність слідчого з метою перешкодити виконанню ним
своїх функцій

Так, згідно зі ст. 343 КК України: «Вплив у будь-якій формі на
працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним
службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень —
карається штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або
арештом на строк до шести місяців. Ті самі дії, якщо вони перешкодили
запобіганню злочинові чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені
службовою особою з використанням свого службового становища,— караються
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною дальністю
на строк до п’яти років або арештом на строк до шести місяців, або
обмеженням волі на строк до чотирьох років».

Гадаю, що відповідальність за втручання в діяльність слідчого має бути
викладена в розділі про злочини проти правосуддя в окремій нормі і
передбачати більш тяжке покарання — до трьох років позбавлення волі.

Побудова правової держави передбачає непримиренну боротьбу зі
злочинністю, поліпшення якості роботи слідчих підрозділів. Для того щоб
боротьба зі злочинністю була наступальною, щоб розслідування стало більш
ефективним, необхідно насамперед створити надійні гарантії правової та
соціальної захищеності слідчих, співробітників карного розшуку та
підрозділів боротьби з організованою злочинністю.

У цьому напрямі вважається за можливе та необхідне здійснити такі
заходи:

— об’єднати всі підрозділи оперативно-розшукової юрисдикції МВС в єдину
організацію — кримінальну міліцію, яка б підпорядковувалась тільки
Міністерству внутрішніх справ України та була виведена з будь-якого
підпорядкування місцевих органів влади;

— об’єднати слідчі апарати МВС та прокуратури й утворити єдиний слідчий
комітет;

— прийняття і звільнення з посади слідчого здійснювати Указом Президента
України (до речі, судовий слідчий у дореволюційній Росії призначався на
посаду і звільнявся з неї за наказом його величності імператора, що
зміцнювало його незалежність від місцевої влади, впевненісгь,
принциповість);

— на слідчих та оперативних працівників слід поширити статус
недоторканності, аналогічний статусу недоторканності суддів;

— ввести у практику переміщення оперативних працівників та слідчих з
одного району в інший після п’яти років роботи з гарантуванням житла та
працевлаштування за спеціальністю членів їхньої родини. У разі виходу на
пенсію слідчим та співробітникам кримінальної міліції має бути
забезпечено право вибору іншого місця проживання з вирішенням житлової
проблеми.

Начальник слідчого підрозділу — суб’єкт кримінального процесу, який
здійснює процесуальний контроль за вирішенням слідчим завдань
кримінального процесу і дотриманням законності.

Начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи,
давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про
притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг
обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих
дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати
розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у
провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство,
користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Начальник слідчого відділу може створювати слідчо-оперативні групи чи
особисто в повному обсязі провадити досудове розслідування, користуючись
при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються
слідчому у письмовій формі і є обов’язковими для виконання. Оскарження
цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків,
передбачених частиною другою статті 114 КПК України, а саме, в разі
незгоди слідчого з вказівками начальника слідчого відділу чи прокурора.
Про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й обсяг
обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до
суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищому
прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор
або скасовує вказівки начальника слідчого відділу, або доручає
провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Такий статус начальника органу дізнання може бути використаний як на
користь встановленню істини та вирішенню інших завдань судочинства, так
і навпаки. Для забезпечення об’єктивності і неупередженості
розслідування слідчий має бути максимально процесуально самостійним та
незалежним. Начальник слідчого підрозділу має виконувати організаційні
функції щодо забезпечення діяльності слідчого підрозділу та функцію
процесуального контролю, згідно з якою мав би право звертатись з
поданням до прокурора щодо відміни незаконних рішень слідчого, а не
функцію керування слідчим шляхом давання обов’язкових до виконання
вказівок.[14, ст.378]

РОЗДІЛ 2: Органи дізнання.

2.1 Поняття і кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання.

Досудове розслідування включає у себе досудове слідство та дізнання.
Термін «дізнання » походить від досить поширеного у минулому на Русі
слова, «дізнатися» — довідатися, з’ясувати що-небудь шляхом вивчення,
розкрити таємницю, дошукатися до істини, тобто точно пересвідчитися та
переконатися в чому-небудь.

Дізнанням іменують основану на законі розшукову, доказувальну та
правозастосовчу діяльність наділених процесуальними повноваженнями
органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямовану
на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та
викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального
судочинства.

Органи дізнання — це органи, уповноважені кримінально-процесуальним
законом порушувати та розслідувати кримінальні справи у зв’язку з
інформацією, що надійшла про вчинення злочину, та відсутністю можливості
у слідчого приступити до провадження слідства

Поняття дізнання традиційно асоціювалось з діяльністю різних
поліцейських органів, які в своїй діяльності могли застосовувати не
тільки гласні дії, а й здійснювати розвідувально-розшукові заходи —
«таємно дізнатись».

Вчені дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, розуміючи під
дізнанням засоби, які мали застосовувати різноманітні державні органи,
що першими стикались з подією злочину, для встановлення по «гарячих його
слідах» ознак самого злочину та особи, що його скоїла, здебільшого
відокремлювали поняття «дізнання» від досудового слідства і розглядали
їх як різні стадії кримінального судочинства.

Безумовно така концепція будувалась на законодавстві тих часів. Так,
наприклад, покладаючи на поліцію обов’язок впевнитись за допомогою
дізнання, чи дійсно мала місце протиправна подія та чи містить вона
склад злочину чи проступку, ст. 254 Уставу кримінального судочинства
1864 року визначала, що «при провадженні дізнання поліція всі необхідні
відомості одержує за допомогою розшуків, словесними розпитуваннями й
негласним спостереженням, не проваджуючи ні обшуків, ні виїмок в домах».

Пізніше В.І. Громов розглядав дізнання як «початкову або найпростішу
форму розслідування». На такій позиції стоять і деякі процесуалісти
сьогодення. Так, Джига М В., Баулін О.В., Лук’янець С.І. та Стахівський
С. М, зазначають: «Як нам здається, у власному розумінні дізнання — це
одна з форм попереднього розслідування, яка полягає у проведенні органом
дізнання та уповноваженими ним службовими особами (дізнавачами)
процесуальних дій по встановленню обставин злочину і винних у його
вчиненні осіб, а також прийнятті відповідних рішень у кримінальній
справі з метою досягнення загальних завдань кримінального
судочинства.[10, ст.213]

Ця дефініція заслуговує на окрему увагу. Автори чи не вперше називають
дізнавача окремим самостійним учасником кримінального процесу. Такий
підхід отримав розуміння і втілення в новому КПК Росії 2001 року.

На думку багатьох авторів, характерною рисою дізнання є поєднання
оперативно-розшукової і слідчої функцій, «Дізнання, — вказує А, М,
Донцов, — це діяльність деяких адміністративних органів держави, яка
випливає із завдань попередження, припинення і забезпечення розкриття
злочинів, виконання котрих для одних із цих органів обумовлюється
безпосередньо їхнім призначенням, а для інших — особливими умовами, в
яких вони знаходяться, і полягає в перевірці наявності в отриманих
повідомленнях і заявах ознак події злочину у виявленні обставин, що
перешкоджають виникненню кримінальної справи, шляхом проведення
кримінально-процесуальних і оперативно-розшукових заходів, а також у
забезпеченні успішного ведення по кримінальній справі досудового
слідства шляхом здійснення невідкладних слідчих дій».

Це визначення, можна визнати найбільш вдалим. Автор не безпідставно
включає в поняття дізнання так звану «дослідчу перевірку».

Отже, поняттям «дізнання» охоплюються такі форми
кримінально-процесуальної діяльності: перевірка заяв і повідомлень про
злочини в стадії порушення кримінальної справи (дослідче провадження),
провадження невідкладних слідчих дій по порушеній кримінальній справі
(на даний час, залежно від тяжкості злочину, виділяють окремо дізнання
по злочинах, що не є тяжкими та дізнання по тяжких і особливо тяжких
злочинах), протокольну форму досудової підготовки матеріалів.

Виконання окремих доручень слідчого та участь представників органів
дізнання в провадженні окремих слідчих дій, які здійснюються слідчим, не
є власне дізнанням, а належить до форм взаємодії слідчого і органів
дізнання. В даному випадку є порушена кримінальна справа, що
розслідується слідчим — проводиться слідство, а органи дізнання сприяють
в його проведенні, а не здійснюють дізнання як самостійний вид
діяльності,

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів являє собою одну з
форм дізнання, яке провадиться без порушення кримінальної справи
засобами та методами, характерними для стадії перевірки заяв і
повідомлень про злочини.

З урахуванням історичного досвіду існування дізнання та правових основ
його діяльності сьогодні можливо дати таке визначення:

Дізнання — це основана на законі розшукова, доказувальна та
правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями
органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, що полягає
в перевірці наявності в отриманих повідомленнях і заявах ознак події
злочину й доказуванні його обставин та спрямована на виявлення,
попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття
винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

Сутність дізнання полягає в доказуванні, здійснюваному невідкладно після
отримання повідомлення про злочин чи при безпосередньому його виявленні
(збиранні, закріпленні, дослідженні та перевірці доказів), а також в
попередженні злочинів та запобіганні продовженню злочинних дій та спроб
підозрюваних протидіяти встановленню істини.

Органи дізнання — це державні органи і посадові особи
оперативно-розшукової чи адміністративної юрисдикції, які наділені
правом провадження кримінально-процесуальних дій за відсутності
можливості їх проваджувати слідчим, виконують процесуальну функцію
розслідування, забезпечуючи виконання завдань кримінального процесу і
досягнення мети правосуддя.

У кримінально-процесуальному законі дано вичерпний перелік органів,
наділених правом провадити дізнання. Для них усіх функція дізнання не є
основним видом діяльності. З необхідністю провадити розслідування
злочинів вони зустрічаються лише у певних випадках, коли це потрібно та
неминуче. В таких випадках дії цих органів регулюються нормами
кримінально-процесуального закону, і вони виступають як органи дізнання.

Органами дізнання є: міліція, податкова міліція, органи безпеки — у
справах, віднесених законом до іх відання; командири військових частин,
з’єднань, керівники військових установ та Військова служба правопорядку
у Збройних силах України — щодо злочинів, які вчинені
військовослужбовцями та військовозобов’язаними під час проходження ними
зборів та працівниками Збройних сил України під час виконанням ними
службових обов’язків або з розташуванні військової частини, з’єднання,
установи чи на військових об’єктах; митні органи — у справах про
контрабанду, керівники кримінально-виконавчих установ, слідчих
ізоляторів, лікувальних та трудових профілакторіїв — у справах про
злочини проти встановленого порядну несення служби, вчинені працівниками
цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні
вказаних установ, органи державного пожежного нагляду — у справах про
пожежі та порушення протипожежних правил; органи прикордонної охорони —
у справах про порушення державного кордону; капітани морських суден, що
перебувають у далекому плаванні.

Кожен з названих органів здійснює дізнання в межах своєї компетенції.
Закон надав лише органам міліції право провадити дізнання у справах про
будь-який злочин, якщо його не віднесено до компетенції іншого органу
дізнання, а капітанам морських суден — про всі злочини, вчинені на судні
під час його перебування у далекому плаванні. 3 огляду на це ці органи
дізнання в літературі деколи називають органами дізнання з універсальною
компетенцією.

Завдання органу дізнання, Згідно зі ст. 4 КПК України на орган дізнання
покладається обов’язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин.
Закон визначає, що орган дізнання зобов’язаний в межах своєї компетенції
порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину,
вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину,
осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Під розкриттям злочину мається на увазі встановлення особи, яка вчинила
злочин, та всіх фактів, епізодів, елементів і ознак злочинного діяння.

Факт розкриття злочину в практичній діяльності органів досудового
розслідування формально ототожнюється з затриманням підозрюваного, його
арештом чи притягненням особи як обвинувачуваного. Але слід мати на
увазі, що указані рішення можуть прийматись тільки при одержанні такої
несумнівної системи доказів, яка б беззаперечно підтверджувала, що саме
підозрюваний (обвинувачуваний) скоїв злочин і виключала б можливість
іншого твердження.

Викриття винних означає встановлення всіх осіб, які причетні до
вчиненого злочину, та отримання неспростовних доказів, що підтверджують
винність кожного з них, з’ясування і доведення з допомогою доказів всіх
епізодів злочинної діяльності кожного із обвинувачуваного.

Встановлення об’єктивної істини — це досягнення такого рівня певності
знань, що, без сумніву, відповідає дійсності, повне і всебічне
дослідження всіх обставин справи, як тих, що викривають, так і тих, що
виправдують обвинуваченого, а також тих, що пом’якшують або обтяжують
його відповідальність, встановлення всіх фактів, що входять до предмета
доказування і необхідні для розв’язання справи по суті.

Задача відшкодування матеріальних збитків та інших шкідливих наслідків,
завданих злочином, покладається на орган дізнання, слідчого, прокурора і
суд, які зобов’язані визнати відповідну особу потерпілою, роз’яснити їй
право на цивільний позов та вжити заходів щодо накладення арешту на
майно і вклади обвинувачуваного і відшкодування завданої потерпілому
шкоди. В справах про злочини невеликої тяжкості відшкодування шкоди в
поєднанні з іншими обставинами — дієвим каяттям, або примирення з
потерпілим — може стати умовою звільнення особи від кримінальної
відповідальності.

Охорона прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб —
одна з найважливіших задач кримінального процесу. Згідно зі ст. З
Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають
зміст і спрямованість діяльності держави.

На органи дізнання, згідно зі ст. 104 КПК України, покладається вжиття
необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину
і осіб, що його вчинили. Про виявлений злочин і почате дізнання орган
дізнання негайно повідомляє прокурора. Оперативно-розшукова діяльність
може здійснюватись лише тими органами дізнання, які уповноважені
здійснювати у відповідності з законом про оперативно розшукову
діяльність.

Згідно закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативним
підрозділам надається право: опитувати осіб з їх згоди; проводити
контрольні закупки товарів з метою виявлення фактів протиправної
діяльності; витребувати, збирати та вивчати документи та дані, які
характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також
спосіб життя окремих осіб; негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого
злочину, документи та інші предмети, які можуть бути доказами підготовки
або вчинення такого злочину, або отримувати розвідувальну інформацію,
знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби
отримання інформації тощо.[14, ст.380]

Суб’єктами оперативно-розшукової діяльності є спеціальні оперативні
підрозділи органів національної безпеки, органів внутрішніх справ,
прикордонних військ, управління охорони вищих посадових осіб, а саме:
право здійснювати ОРД мають оперативні підрозділи: МВС — кримінальної та
спеціальної міліції, підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю,
оперативно-розшукові підрозділи ДАІ, оперативно-режимні підрозділи місць
позбавлення волі; СБУ — підрозділи розвідки, контррозвідки, захисту
національної державності, боротьби з корупцією та організованою
злочинністю, оперативно-технічні та оперативного документування,
Прикордонних військ — підрозділами по ОРД; Управління державної охорони
— підрозділом оперативного забезпечення охорони; Державної податкової
служби — оперативними підрозділами податкової міліції.

Не допускається здійснення оперативно-розшукової діяльності іншими
підрозділами вищезазначених органів, підрозділами дізнання інших
міністерств і відомств, у т. ч. органами державного пожежного нагляду,
митними органами, командирами військових частин Збройних сил, капітанами
людських суден, а так само громадськими, приватними детективними
агентствами та окремими особами.

Митні органи можуть в окремих випадках брати участь у оперативних
комбінаціях, що включають контрольовану поставку наркотичних засобів
через кордон в разі необхідності провадження митного догляду для
фіксації певних елементів злочину чи при затриманні злочинців з речовими
доказами.

Наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України «Про заходи протидії
незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів
та зловживанню ними»: «Державний митний комітет України та державні
органи (підрозділи), які мають право здійснювати оперативно-розшукову
діяльність, з метою виявлення джерел і каналів незаконного обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, осіб, які
беруть участь в цьому, в кожному окремому випадку за домовленістю з
відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних
договорів України можуть використовувати метод контрольованої поставки,
тобто допускають під контролем і оперативним наглядом цих органів
ввезення в Україну, вивезення з України чи транзит через її територію
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Контрольована
поставка може використовуватися також щодо незаконного перевезення та
пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які
здійснюються в межах території України. Порядок проведення
контрольованої поставки визначається Митним кодексом України і
нормативним актом Державного митного комітету України, Міністерства
внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державного комітету у
справах охорони державного кордону України, погодженим з Генеральною
прокуратурою України і Міністерством юстиції України».

Особливістю правового статусу міліції, органів національної безпеки,
включаючи управління охорони вищих посадових осіб,
кримінально-виконавчих установ та слідчих ізоляторів МВС України
(оперативно-режимних підрозділів), прикордонних військ, як органів
дізнання є те, що в їх компетенцію при цьому входить як провадження
процесуальних дій, так і здійснення оперативно-розшукових заходів. Тому
тут особа, яка провадить дізнання, одночасно здійснює і процесуальну, і
оперативно-розшукову функції, має можливість поєднувати здійснення
оперативних заходів і слідчих дій. Таке поєднання в одній особі
оперативних та процесуальних повноважень дозволяє оперативно реагувати
на заяви та повідомлення громадян або факти безпосереднього знайдення
ознак злочинів, найбільш оптимальним шляхом реалізувати оперативні дані,
а в кінцевому підсумку своєчасно запобігати злочинам, швидко та повно
розкривати скоєні злочини, забезпечувати належний захист прав та
законних інтересів громадян.

Процесуальний закон наділив органи оперативно-розшукової юрисдикції
правом здійснення слідчих дій саме з метою ефективного використання
оперативно-розшукової діяльності в розкритті злочинів. Задум законодавця
полягає в тому, щоб на першому етапі розслідування (розслідування «по
гарячих слідах») велася активна, наступальна робота з розкриття злочину
з використанням усього арсеналу заходів і засобів правоохоронних
органів.

Кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання має здійснюватись
лише в передбаченій процесуальним законом формі і з дотриманням
принципів кримінального процесу, вона включає:

— прийняття, реєстрацію, розгляд, перевірку заяв та повідомлень про
злочини та вжиття по них необхідних заходів або вирішення питання про
порушення кримінальної справи у разі безпосереднього виявлення ознак
злочину (ст. 94-100 КПК України);

— провадження дізнання у справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини
(ч. 2 ст. 104 КПК України);

— провадження дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими чи
особливо тяжкими (ч. 1 ст. 104 КПК України);

— досудову підготовку матеріалів у протокольній формі (ст. 425-429 КПК
України),

— провадження слідчих дій в порядку виконання окремих доручень слідчого
або іншого органу дізнання (ст. 114, 118 КПК України);

— участь в окремих слідчих діях, що провадяться слідчим (ч. З ст. 114
КПК України).

З числа названих видів процесуальної діяльності органу дізнання власне
дізнанням, як таким, вважається лише самостійна процесуальна діяльність
органу дізнання щодо розгляду заяв про злочин й порушення кримінальної
справи, провадженню невідкладних слідчих дій, провадження в рамках
протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

Дізнання здійснюється за правилами, встановленими
кримінально-процесуальним законом для провадження досудового слідства,
за декотрими спеціально обумовленими винятками, доповненнями та
положеннями. До числа загальних положень, що характерні для всіх форм
дізнання та не властиві попередньому слідству, можна віднести такі.

Особа, яка провадить дізнання, не користується процесуальною
самостійністю в тому обсязі, яким користується слідчий. При незгоді з
вказівками прокурора щодо питань про притягнення як обвинуваченого, про
кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи до
суду або про зупинення справи орган дізнання (особа, яка провадить
дізнання) має право оскаржити їх вищому прокурору, але не припиняючи
виконання цих вказівок. Такі вказівки прокурора обов’язкові до
виконання, так само як і вказівки про обрання, зміну або скасування
запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих
дій та розшук осіб, які вчинили злочин.

Повноваженнями по провадженню тих або інших процесуальних дій закон
наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а «орган дізнання». Тому
для особи, яка безпосередньо провадить дізнання, обов’язковими є
вказівки керівника органу дізнання. Крім того, ті процесуальні
документи, в яких відображається рішення органу дізнання (рішення,
приймати які закон уповноважив орган дізнання), підлягають обов’язковому
затвердженню керівником органу дізнання.

Отже, затвердженню керівником органу дізнання підлягають постанови
особи, яка провадить дізнання, про виконання таких процесуальних рішень
і дій: порушення кримінальної справи, направлення заяви (повідомлення)
за підслідністю; відмову в порушенні кримінальної справи; направлення
кримінальної справи за підслідністю; закриття, зупинення, поновлення
провадження у справі; розшук обвинуваченого; проведення таких слідчих
дій, як обшук, виїмка, освідування, зняття інформації з технічних
каналів зв’язку, накладення арешту на майно, вклади та кореспонденцію,
ексгумацію трупа, затримання підозрюваного; обрання, зміну або
скасування запобіжного заходу; притягнення особи як обвинуваченого;
привід свідка, потерпілого, привід чи розшук обвинуваченого;
відсторонення обвинуваченого від посади.

Затвердженню керівником органу дізнання безперечно підлягають всі
процесуальні акти, які має санкціонувати прокурор, чи які проваджуються
лише за рішенням суду. Ті документи, які підлягають затвердженню тільки
керівником органу дізнання, набувають юридичної сили з моменту їх
затвердження останнім.

Низка процесуальних актів не потребує затвердження їх керівником органу
дізнання. Це протоколи всіх слідчих дій (за винятком протоколу
затримання); постанова про виділення або об’єднання кримінальних справ,
постанова про визнання особи потерпілою, цивільним позивачем або
цивільним відповідачем; постанова про приєднання речових доказів до
кримінальної справи; протокол явки з провиною та інші документи.
Складання таких документів віднесено до компетенції особи, яка провадить
дізнання, а не органу дізнання, вони набирають законної сили з моменту
їх підписання особою, яка провадить дізнання.

2.2 Міліція як орган дізнання.

Органи внутрішніх справ є правоохоронними органами виконавчої влади, до
складу яких входить міліція. Саме міліція розглядає більшість заяв і
повідомлень про злочини та, порушуючи кримінальні справи, нерідко
проваджує дізнання.

Дізнання в міліції здійснюють карний розшук, державна служба боротьби з
економічною злочинністю, органи охорони громадського порядку, ДАІ,
паспортні підрозділи тощо.

Міліція, особливо районної і міської ланки, найбільш наближена до
населення. Тому співробітники міліції, як правило, першими виявляють
злочини і вживають заходів щодо їхнього розкриття. Цим і пояснюється те,
що міліція наділена правом порушувати кримінальні справи і здійснювати
оперативно-розшукові заходи і слідчі дії з переважної більшості скоєних
злочинів.

Важливою особливістю правового статусу міліції є те, що вона як орган
дізнання наділяється правом здійснення оперативно-розшукових заходів та
провадження процесуальних дій, В цьому є певний сенс. Такий підхід дає
можливість ефективно поєднувати оперативно-розшукові заходи з
провадженням слідчих і інших процесуальних дій для забезпечення
розкриття злочинів.

З огляду на це спроби створення в органах внутрішніх справ спеціальних
підрозділів — відділів дізнання, співробітники яких позбавляються
оперативних повноважень, а займаються провадженням слідчих дій у межах
повноважень органів дізнання є недоречними . Як по суті, то це дорівнює
створенню в системі МВС ще одного малопрофесійного і в юридичному плані
недостатньо підготовленого для здійснення процесуальної діяльності
слідчого підрозділу. Співробітники таких відділів дізнання «вже не
оперативники та ще не слідчі» — покликані працювати на найбільш
відповідальному етапі розслідування. Образно кажучи — в бій на «найбільш
гарячу лінію фронту» йдуть новобранці.

Не зайве нагадати, що за законом органом дізнання в системі МВС є
міліція, а не спеціально створені, але спеціально не навчені відділи
дізнання,

Міліція — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає
життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне
середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція є складовою системою органів Міністерства внутрішніх справ
України й виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову,
кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах)
функції.

Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян,
захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання правопорушенням
та їх припинення, охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення
і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; захист власності від
злочинних посягань.

Міліція складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції
громадської безпеки; транспортної міліції; державної автомобільної
інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.

Дізнавачем, як мислив законодавець, мав би бути кожен працівник
підрозділу міліції (кримінального розшуку, боротьби з організованою
злочинністю та іншого оперативно-розшукового підрозділу), який
займається питаннями боротьби зі злочинністю. Ст.101 КПК України до
органів дізнання відносить саме міліцію а не підрозділи дізнання в
системі ВМС.

Однак підрозділи дізнання були створені і діють в даний час хоча і
показали свою неефективність. В зв’язку з цим все більшу дискусію
викликає питання про реформування дізнання як такого. Висловлюються
пропозиції повернутись до раніше діючої схеми коли дізнання по окремих
справах проводилось місяць і закінчувалось складанням обвинувального
висновку. Учасники процесу при цьому зі справою не знайомились. Але це
вже було і себе не зарекомендувало. Історичний досвід свідчить на
користь запровадження класичної моделі дізнання, органи дізнання
зосереджують свої зусилля на перевірці повідомлень про злочини,
безпосередньому виявленні злочинів та їх розкритті, поєднуючи при цьому
надані законом адміністративні та оперативно-розшукові повноваження з
провадженням невідкладних слідчих та інших процесуальних дій.

2.3 Статус дізнавача та начальника органу дізнання.

В юридичній науці внесені пропозиції щодо удосконалення статусу
слідчого. Проте проблема удосконалення статусу дізнавача, а тим більше
начальника органу дізнання розглянута недостатньо. На практиці, як
правило, начальник органу дізнання здійснює контроль за своєчасністю дій
особи, що здійснює дізнання по розкриттю і по попередженню злочинів,
уживає заходів до найбільш повного всебічного й об’єктивного
провадження розслідування. Керівнику органу дізнання належить право
перевірки справ, давання вказівок щодо провадження тих або інших дій,
про притягнення особи як обвинувачуваного, кваліфікації злочину й обсягу
обвинувачення. Він вправі передати справу від одного співробітника
дізнання другому, доручити розслідування групі співробітників.

Для більш чіткого законодавчого регулювання дізнання в законі доцільно
було б визначити такі основні поняття:

«Начальник органу дізнання — це керівник органу влади, що наділений
повноваженнями органу дізнання, який вступив в кримінально-процесуальні
правовідносини у зв’язку з виявленням злочину чи отриманням заяв і
повідомлень про його скоєння й виконує функцію дізнання».

«Дізнавач — це посадова особа органу дізнання, яка уповноважена
керівником даного органу проваджувати дізнання, прийняла згідно з
нормами кримінально-процесуального права матеріали перевірки повідомлень
про злочин чи справу до свого провадження, в зв’язку з чим, як учасник
кримінального процесу, здійснює відповідно до закону дізнання з метою
розкриття злочину і забезпечення розв’язання інших завдань судочинства».

В стадії порушення кримінальної справи дізнавач здійснює перевірку заяв
і повідомлень про злочини відповідно до вимог кримінально-процесуального
законодавства в передбачені законом строки. Прийнявши кримінальну справу
до свого провадження, дізнавач вправі здійснювати всі слідчі дії,
передбачені законом для розкриття злочину і забезпечення вирішення
завдань кримінального процесу. При цьому, якщо дізнавач є суб’єктом ОРД
— може, разом з тим, вживати і необхідні оперативно-розшукові заходи,
безпосередньо або через начальника органу дізнання може звертатись до
відповідного оперативного підрозділу з клопотанням щодо проведення
невідкладних розшуковик заходів.

Особа, що здійснює дізнання, наділена правом самостійно приймати рішення
щодо провадження необхідних слідчих дій і виконувати їх. Проте, якщо
дізнання провадиться не керівником органу, який має на це право, рішення
з найважливіших процесуальній питань розслідування, у першу чергу про
напрямок справи (порушення, припинення, поновлення справи), про
застосування заходів процесуального примусу (затримання підозрюваного,
привід, обшук, накладення арешту на майно) та з інших питань, повинні
бути затверджені начальником органу. Таке затвердження не потрібно в тих
випадках, коли в законі в зв’язку з прийняттям конкретного
процесуального рішення говориться не про орган дізнання, а про особу,
яка здійснює дізнання .

Нагляд за діяльністю органів дізнання та дізнавачів здійснюється
відповідним територіальним прокурором. При цьому прокурор має більш
широкі права, ніж при нагляді за слідчими. Зокрема, всі вказівки
прокурора органу дізнання чи дізнавачу мають обов’язковий характер, а їх
оскарження не зупиняє їх виконання.

Статус дізнавача має бути визначений в законі. Пропонуємо включити до
КПК України статтю під назвою «Статус дізнавача», яка може бути
викладена таким чином:

«Дізнавач процесуально самостійний, діє тільки на підставі й у межах
закону та наданих йому прав. При провадженні дізнання всі рішення про
провадження слідчих й інших процесуальних дій дізнавач приймає
самостійно за винятком випадків, коли законом передбачено отримання
згоди начальника органу дізнання, санкції прокурора або рішення суду, та
несе повну відповідальність за їх законне й своєчасне проведення.

Постанови дізнавача, винесені згідно з законом у кримінальних справах,
які перебувають в його провадженні, обов’язкові для виконання всіма
підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та
громадянами.

Дізнавач зобов’язаний:

у кожному випадку отримання повідомлень про злочин негайно приступити до
перевірки таких повідомлень, а в разі виявлення ознак злочину, у межах
своєї компетенції порушити за згодою з начальником органу дізнання
кримінальну справу та негайно приступити до провадження необхідних
слідчих дій чи здійснити дізнання в протокольній формі досудової
підготовки матеріалів;

при провадженні дізнання вживати всіх передбачених законом заходів,
використовувати всі свої повноваження та наявні в його розпорядженні
науково-технічні методи, засоби й свої знання для розкриття злочину,
викриття осіб, винних у вчиненні злочину, встановлення істини,
всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, захисту
прав і свобод людини, розв’язання задач кримінального процесу;

у взаємостосунках з підозрюваним виходити з конституційного принципу
презумпції невинуватості, згідно з яким він не вважається винним, доки
його провина не буде доведена, всі сумніви у справі, якщо вичерпані
можливості їх усунути, тлумачити та розв’язувати на користь
підозрюваного;

при провадженні слідчих та інших процесуальних дій роз’яснити учасникам
процесу їх права та обов’язки, а також надавати можливість їх
реалізації, вжити всіх передбачених законом заходів щодо забезпечення
безпеки учасників процесу.

Дізнавач вправі:

здійснювати слідчі та інші процесуальні дії на підставі, у межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами Україну
застосовуючи при цьому звукозапис, фотографування, кінозйомку,
відеозапис та інші науково-технічні засоби й методи, які не є
небезпечними для життя й здоров’я людини;

затримувати та допитувати особу, яка підозрюється у вчиненні злочину,
застосовувати інші примусові заходи в разі крайньої необхідності на
підставі та в порядку, передбаченому законом;

давати доручення оперативним підрозділам щодо проведення
оперативно-пошукових заходів та окремі доручення органам дізнання щодо
провадження розшукових і слідчих дій, якою їх провадження необхідно в
іншій місцевосгі за межами юрисдикції дізнавача, вимагати від них
сприяння в провадженні окремих слідчих дій;

вносити подання щодо усунення причин і умов злочину,

призначати підозрюваному захисника з числа адвокатів чи інших фахівців у
галузі права в разі відсутності у обвинуваченого коштів для оплати
послуг захисника;

вимагати забезпечення власної безпеки шляхом вжиття передбачених законом
заходів;

подавати скарги на дії та рішення начальника органу дізнання в
передбаченому законом порядку.

У разі незгоди дізнавача з рекомендаціями чи вказівками начальника
органу дізнання про затримання підозрюваного, обрання чи зміну
запобіжного заходу, дізнавач має право подати справу вищому прокурору з
письмовим викладом своїх заперечень. У такому випадку прокурор передає
справу слідчому.

Дізнавачу забороняється:

проваджувати дії, не передбачені законом чи в такому порядку, який не
відповідає вимогам чинного законодавства;

без наявності передбачених законом підстав і умов крайньої необхідності
обмежувати конституційні та інші права й свободи людини;

проваджувати розслідування за наявності підстав для самовідводу;

домагатися показань та здобувати докази шляхом насильства,

погроз або інших незаконних заходів;

використовувати самому та залучати до справи недостовірні і фактичні
дані, джерело і засіб отримання яких невідомі чи дані, здобуті
незаконним шляхом;

розголошувати дані про обставини особистого життя людини, які стали йому
відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків, якщо такі дані не є
доказами вчинення злочину;

використовувати свої повноваження на шкоду інтересам правосуддя.

Дізнавач несе кримінальну відповідальність за примушування давати
показання шляхом незаконних дій — за статтею 373 КК України, грубі
порушення права особи на захист — за статтею 374 КК України, завідомо
незаконні затримання, привід або арешт особи — за статтею 371 КК
України, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності
— за статтею 372 КК України та в інших передбачених законом випадках.

Гарантії діяльності дізнавача:

Дізнавач процесуально самостійний і при провадженні дізнання
підкоряється тільки закону. Ніхто не має права вимагати від нього
інформацію, яка є у кримінальній справі. Кримінальна справа може бути
витребувана лише прокурором, начальником органу дізнання, слідчим та
начальником слідчого підрозділу чи їхніми заступниками, у межах
повноважень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом та їх
функціональними обов’язками.

Дізнавач недоторканний, притягнення дізнавача до кримінальної
відповідальності можливе тільки з дозволу Генерального прокурора
України, його заступників чи прокурора області,

Дізнавач вважається діючим в стані ризику і тому не підлягає
кримінальній, цивільній чи іншій відповідальності у зв’язку з визнанням
судом незаконними його рішень, якщо при цьому з боку дізнавача не були
допущені зловживання владою, які спричинили настання тяжких наслідків.
Обов’язок відшкодування шкоди, заподіяної особам відповідними
незаконними діями дізнавача, покладається на державу.

РОЗДІЛ 3. Процесуальна діяльність прокурора.

Прокурор — суб’єкт кримінального процесу, на якого згідно зі ст. 121
Конституції України покладаються:

• представництво інтересів громадян або держави а суді у визначених
законом випадках;

• нагляд за додержанням законів органами досудового слідства, дізнання
та оперативно-розшукової юрисдикції;

• підтримання державного обвинувачення в суді;

• нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні примусових заходів,
пов’язаних з обмеженням свободи громадян.[10, ст.210]

Представництво прокурором інтересів громадян чи держави в суді полягає у
здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій,
спрямованих на забезпечення інтересів держави та захисту прав, свобод і
законних інтересів громадян, у разі неспроможності ними самостійно їх
захищати. Частково функція представництва може здійснюватись і в стадії
досудового розслідування.

Формами представництва є: звернення до суду з позовними заявами, участь
у судовому розгляді справи і використання при цьому своїх повноважень
обвинувача та представника, внесення апеляційного та касаційного подання
на судові рішення або заяви про перегляд справи в порядку виключного
провадження за нововиявленими обставинами.

Нагляд — це діяльність прокурора із забезпечення додержання законів
органами дізнання, досудового слідства та іншими органами, що ведуть
боротьбу зі злочинністю.[12, ст.76]

Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання та досудового
слідства, прокурор зобов’язаний:

вживати заходів до того, щоб жодний злочин не залишився нерозкритим та
жоден злочинець не ухилився від відповідальності;

суворо наглядати за тим, щоб жоден громадянин не зазнав незаконного та
безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності або іншого
незаконного обмеження в правах;

стежити за неухильним додержанням встановленого кримінальним
законодавством порядку провадження дізнання, оперативно-розшукової
діяльності та досудового слідства;

суворо стежити за тим, щоб ніхто не був заарештований інакше як за
постановою суду;

при вирішенні питання про підтримку клопотання перед судом щодо
прийняття рішення про арешт, обшук житла чи іншого володіння, виїмку
поштово-телеграфної кореспонденції, прослуховування телефонних розмов чи
зняття інформації з каналів зв’язку прокурор зобов’язаний ретельно
проаналізувати матеріали, що обґрунтовують проведення названих заходів.

Наділений повноваженнями по нагляду за додержанням законів органами
дізнання та досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції
вправі:

— давати вказівки про провадження дізнання та досудового слідства, про
обрання, зміну або відміну запобіжного заходу щодо підозрюваного та
обвинуваченого, про притягнення особи як обвинуваченого, про
кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, а
також про провадження окремих слідчих дій та розшук злочинців, що
переховуються;

— вимагати від органів дізнання та слідчого для перевірки кримінальні
справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід
дізнання, досудового слідства та розшуку злочинців;

— брати участь у проведенні дізнання та досудового слідства та у
необхідних випадках особисто провадити досудове слідство або окремі
слідчі дії у будь-якій справі;

— повертати кримінальні справи органу дізнання та слідчому зі своїми
письмовими вказівками про провадження додаткового розслідування;

— відміняти незаконні та безпідставні постанови органів дізнання та
слідчого;

— усувати особу, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого
ведення дізнання або слідства, якщо вони припустилися порушення закону
при розслідуванні справи;

— витребувати будь-яку справу від органу дізнання та передавати її
слідчому, а також передавати справу від одного слідчого іншому з метою
забезпечення найбільш повного та об’єктивного розслідування справи;

— доручати органам дізнання виконання окремих слідчих дій та розшукових
заходів у справах, що перебувають у провадженні слідчих органів
прокуратури;

— санкціонувати: постанови про застосування заходів безпеки щодо
учасників кримінального процесу в передбачених законом випадках; обшук
особи, службового чи іншого приміщення (окрім житла чи іншого приватного
володіння особи, обшук яких може проваджуватись лише за рішенням суду);
виїмку документів, що становлять державну та банківську таємницю;
відсторонення обвинуваченого від посади; затверджувати постанови: про
ексгумацію трупа; про встановлення строку ознайомлення зі справою; про
накладення арешту на вклади;

— давати згоду або подавати самому до суду подання про обрання
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження
строку тримання під вартою в порядку, передбаченому законом,

— порушувати, відмовляти в порушенні та закривати кримінальні справи;

— затверджувати обвинувальний висновок або повертати кримінальну справу
слідчому для провадження додаткового розслідування;

— змінювати обвинувальний висновок слідчого або складати новий висновок;

— давати письмову згоду на направлення справи до суду для вирішення
питання про застосування примусових заходів виховного або медичного
характеру.[7, ст.24]

Письмові вказівки прокурора органам дізнання та досудового слідства є
обов’язковими для виконання. Оскарження отриманих вказівок вищому
прокурору не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, коли в разі
незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як
обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про
направлення для попереднього розгляду справи суддею або про закриття
справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з
письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує
вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій
справі іншому слідчому.[1, ч.2 ст.114]

Прокурор підлягає відводу за тими самими підставами, що й суддя. Проте,
якщо прокурор брав участь у проведенні досудового слідства у справі,
підтримував обвинувачення в суді або робив висновок при розгляді справи
в апеляційному чи касаційному порядку, то ці обставини не можуть бути
підставою для відводу.

Відвід, заявлений прокурору при розгляді справи в суді, розв’язується
судом, а при розслідуванні справи — вищим прокурором.

Підтримка державного обвинувачення — одна з функцій прокурора, яка
полягає в безпосередній його участі в розгляді судом справи і
використанні повноважень обвинувача для всебічного дослідження доказів,
захисту прав потерпілого та інших учасників процесу, забезпечення
правосуддя і невідворотності кримінальної відповідальності за вчинений
злочин.

Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього
вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та
суспільства, і зобов’язаний, додержуючись принципу незалежності суддів і
підкорення їх тільки закону, своєчасно вжити передбачених законом
заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили,
сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний
розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні
доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального
закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується
вимогами закону й об’єктивною оцінкою зібраних по справі доказів. У
разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового
слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов’язаний
відмовитись від обвинувачення.

Обвинувач — прокурор, що підтримує в суді державне обвинувачення, а
також потерпілий у справах приватного обвинувачення та в справах, де
прокурор відмовився від обвинувачення, який у відсутності прокурора
виконує функцію обвинувачення і користується правами обвинувача.

У разі відмови прокурора від обвинувачення потерпілий вправі вимагати
продовження розгляду справи, У цьому випадку він самостійно підтримує
обвинувачення

Обвинувач як учасник процесу з’являється в стадіях судового розгляду
справи.

Обвинувач, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням,
підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь
у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо
клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з
приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо
підсудного.[16, ст.43]

Розділ 4. Суддя (суд), народні засідателі та присяжні.

Суддя (суд) — суб’єкт кримінального процесу, який виконує функцію
правосуддя. Згідно зі ст. 124-129 Конституції України судочинство
здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках
— народні засідателі та присяжні. Вироки та рішення суду виносяться
іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території держави.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість
призначення покарання у виді довічного позбавленні волі, в суді першої
інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних
засідателів, які при здійсненні правосудді користуються всіма правами
судді.

Розгляд справ у апеляційному і касаційному порядку
здійснюється відповідно апеляційними і касаційними судами складі трьох
суддів. Розгляд справ у виключному порядок здійснюється
апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів.

Право на зайняття посади судді місцевого суду має громадянин України,
який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту та стаж
роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як
десять років та володіє державною мовою. [6, ст.13]

Суддею апеляційного суду може бути громадянин України який досяг на день
обрання 30 років, має вишу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права
не менш як п’ять років, у тому числі не менш як три роки на посаді
судді.

Присяжним засідателем при розгляді кримінальної справи в суді може бути
громадянин України, який досяг 30 років.

Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не
молодший 30 років, який має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі
права не менш як сім років, проживає в Україні не менш як десять років
та володіє державною мовою.

Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг
на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за
юридичною спеціальністю не менш як десять років, у тому числі не менш як
п’ять років на посаді судді.

Необхідною умовою для зайняття посади судді є складання кваліфікаційного
екзамену.

Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності
або визнана недієздатною за рішенням суду.

До повноважень суду належать:

• прийняття рішень, пов’язаних з підготовкою і призначенням справи до
судового розгляду;

• розгляд кримінальних справ по першій інстанції, і постановлення
вироку або прийняття іншого передбаченого законом рішення;

• прийняття рішень про взяття під варту, обшук житла чи іншого
володіння особи, поміщення особи до медичного закладу, накладення арешту
на поштово-телеграфну кореспонденцію та її виїмку;

• розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку;

• перегляд судових рішень, що набрали законної сили;

• звернення судового рішення до виконання ;

• розгляд питань, що виникають при виконанні вироку;

• зняття судимості;

• розгляд у передбачених законом випадках скарг на рішення начальника
органу дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора.

Суд має право самостійно та незалежно здійснювати судове слідство та
судовий розгляд, визнати особу винною у вчиненні злочину та призначити
їй покарання. Під час судового розгляду суд має владно-розпорядчі
повноваження та керує процесом. За непідкорення розпорядженню
головуючого в суді або порушення порядку під час судового засідання
громадяни несуть відповідальність за законодавством про адміністративні
правопорушення.

За результатами розгляду справи суд має право: винести вирок
(обвинувальний або виправдувальний), закрити справу, направити справу на
додаткове розслідування.

Суд (суддя) має встановити об’єктивну істину та вирішити справу по суті,
вживши заходів до захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних
осіб та до усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

Під час розгляду кримінальної справи суд не пов’язаний висновками
органів досудового слідства, а також думками учасників процесу. Всі
питання, що підлягають вирішенню в судовому розгляді та у вироку, судді
вирішують на підставі закону, згідно з правосвідомістю, за своїм
внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному та
об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, за умов, що
виключають сторонній вплив на суддів.

Відповідно до ст. 275-277 КПК України суд, виявивши в процесі судового
слідства в діях обвинуваченого наявність більш тяжкого злочину або
злочину, за яким обвинувачення йому не було пред’явлено, повідомляє про
це прокурора, який вправі змінити обвинувачення.

Прокурор змінює, обвинувачення так само й за умови, що така зміна
пов’язана з погіршенням стану обвинуваченого. При цьому прокурор повинен
ознайомити з прийнятим рішенням обвинуваченого та інших зацікавлених у
справі учасників процесу. Суд відкладає судове засідання на три доби
після надання обвинуваченому копії постанови прокурора щодо нового
обвинувачення. За цей строк обвинувачений, захист та інша сторона мають
ознайомитись з новим обвинуваченням і підготуватись до судового розгляду
справи з його врахуванням. Через три дні суд відновлює судовий розгляд
справи. Потерпілому надається право підтримувати обвинувачення в
попередньому обсязі.

Для виконання своєї функції судді наділяються не тільки і суттєвими
повноваженнями, а й статусом, який гарантує їм принциповий, незалежний,
неупереджений і справедливий розгляд справи.

Незалежність суддів забезпечується:

• встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень
та звільнення з посади;

• передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

• таємницею прийняття судового рішення і забороною його розголошення;

• забороною під загрозою відповідальності втручання у) здійснення
правосуддя;

• відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

• недоторканністю суддів;

• створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов
для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів
відповідно до їх статусу.

• особливим порядком фінансування судів;

• системою органів судового самоврядування. У значній мірі незалежність
суддів гарантується особливою системою їх призначення на посаду і
звільнення.

Кожен громадянин України, який відповідає вказаним в законі вимогам, має
право скласти кваліфікаційний екзамен та звернутися до відповідної
кваліфікаційної комісії судців із заявою про рекомендацію його на посаду
судді. Результати складеного кваліфікаційного екзамену дійсні протягом
трьох років. Кваліфікаційна комісія рекомендує на посади суддів
кандидатів, ясі виявили найкращі знання, у кількості, необхідній для
заміщення вакантних посад.

Перше призначення на посаду судді строком на п’ять років здійснюється
Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду
України, обираються безстрокове Верховною Радою України. Вперше обраний
суддя приймає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно
виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки
закону, бути об’єктивним і справедливим».

Судді недоторканні. Судді не можуть бути притягнуті до кримінальної
відповідальності і взяті під варту без згоди Верховної Ради України.
Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також
підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в
порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя,
затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного
правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку,
повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи.

Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення,
транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, належне йому майно і
документи. Стаття 13 Закону України «Про статус суддів» передбачає, що
проникнення до житла або в службове приміщення судді, в його особистий
чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки,
особистий обшук судді, речей і документів можуть провадитись тільки за
судовим рішенням. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус
суддів» суддя не повинен давати будь-які пояснення у справах, що ним
розглянуті або розглядаються.

Згідно зі ст. 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який
спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради
України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку
судом». Будь-яке не передбачене законом втручання в діяльність судді
щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою
відповідальність згідно з законодавством.

Прояв неповаги до суду або судді з боку осіб, які беруть участь у справі
або присутні у судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим
засіданням будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду чи судді
у зв’язку з їх службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідальність
згідно з законом.

Втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити
виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного
рішення — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або
арештом на строк до шести місяців.

Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню
особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого
службового становища,— караються позбавленням права обіймати певні
посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або
арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до
трьох років.[2, ст.376]

Згідно Кримінальним кодексом України «погроза вбивством, насильством або
знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи
присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю,
пов’язаною із здійсненням правосуддя,— карається виправними роботами на
строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або
обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той
самий строк.

Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх
близьким родичам побоїв, летких або середньої тяжкості тілесних
ушкоджень у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням
правосуддя,— карається обмеженням волі на строк до п’яти років або
позбавленням волі на строк до шести років.

Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх
близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з їх
діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя,— карається
позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.[2, ст.377]

Відповідно до статті 378 КК України «умисне знищення або пошкодження
майна, що належить судді, народному засідателю чи присяжному або їх
близьким родичам, у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням
правосуддя,— караються арештом на строк до шести місяців, або
позбавленням волі на строк до п’яти років, ті самі дії, вчинені шляхом
підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що
спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, — караються
позбавленням волі на строк від шести до п’ятнадцяти років».

Згідно зі ст. 379 КК України посягання на життя судді, народного
засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із
здійсненням правосуддя, а саме вбивство або замах на вбивство судді,
народного засідателя чи присяжного або їх близьких рол у зв’язку з їх
діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, караються позбавленням
волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням
волі.

Суддями та народними засідателями в конкретних кримінальних справах
можуть виступати тільки особи, які не підлягають відводу. Суддя не може
брати участь у розгляді справи та підлягає відводу у таких випадках:

— якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним, відповідачем
або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка
провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

—якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст,
перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник
або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або
цивільного відповідача;

— якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання
щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування
запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою або
розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні
кримінальної справи або закриття справи;

— якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про
усунення захисника в порядку, передбаченому статтею 61-1 КПК України;

— якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи;

— за наявності інших обставин, які викликають сумнів щодо об’єктивності
судді або народного засідателя.

Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої
інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи
касаційному порядку, а так само брати участь в новому розгляді справи в
суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття
справи, поставлених з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не
може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в
касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи в касаційній
інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може
брати участі в розгляді тієї самої справи в суді першої інстанції і в
апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи, якщо
постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано.

Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в
розгляді цієї справи в порядку виключного провадження.

До складу суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть входити
особи, які є родичами між собою.

Останніми роками до компетенції суду належить розгляд скарг учасників
процесу на рішення, що приймаються слідчим та прокурором, а саме: на
постанову про відмову в порушенні справи, на постанову про закриття
справи.

Скарги на незаконність вказаних рішень розглядаються суддею одноосібно.
За результатами розгляду скарга суддя приймає одне з двох рішень:
скасовує незаконне рішення слідчого або прокурора; залишає вказані
рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суддя, який розглядав
зазначені скарги, не може пізніше розглядати відповідну справу по суті
та підлягає відводу.

За наявності вказаних обставин суддя має взяти самовідвід. Відвід судді
або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним,
захисником, а також потерпілим і його представником, цивільним позивачем
і цивільним відповідачем або їх представниками. Заяви про відвід
подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід
допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після
початку судового слідства.

Таким чином, у законодавстві знаходить відбиття турбота про те, щоб у
всіх випадках була забезпечена участь у вирішенні всіх кримінальних
справ тільки таких суддів, повна неупередженість і незалежність яких не
викликає жодних сумнівів,

Судді, слідчі, особи, які проводять дізнання, прокурор мають право на
забезпечення безпеки в передбачених законом випадках відповідно до
положень КПК України.[14, ст.306]

ВИСНОВОК

Таким чином, до органів і посадових осіб, які беруть участь у
кримінальному процесі належать: слідчий, начальник слідчого відділу,
орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суддя (суд),
присяжні і народні засідателі.

Слідчий є суб’єктом кримінального процесу, уповноважений провадити
досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справах провадиться
слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими
податкової міліції, слідчими органів Служби безпеки України. Начальник
слідчого підрозділу — суб’єкт кримінального процесу, який здійснює
процесуальний контроль за вирішенням слідчим завдань кримінального
процесу і дотриманням законності.

Органи дізнання — це органи, уповноважені кримінально-процесуальним
законом порушувати та розслідувати кримінальні справи у зв’язку з
інформацією, що надійшла про вчинення злочину, та відсутністю можливості
у слідчого приступити до провадження слідства. Дізнанням є основана на
законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених
процесуальними повноваженнями органів адміністративної та
оперативно-розшукової юрисдикції, що полягає в перевірці наявності в
отриманих повідомленнях і заявах ознак події злочину й доказуванні його
обставин та спрямована на виявлення, попередження, запобігання та
розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення
завдань кримінального судочинства. Для більш чіткого законодавчого
регулювання дізнання в законі доцільно було б визначити такі основні
поняття:

«Начальник органу дізнання — це керівник органу влади, що наділений
повноваженнями органу дізнання, який вступив в кримінально-процесуальні
правовідносини у зв’язку з виявленням злочину чи отриманням заяв і
повідомлень про його скоєння й виконує функцію дізнання».

«Дізнавач — це посадова особа органу дізнання, яка уповноважена
керівником даного органу проваджувати дізнання, прийняла згідно з
нормами кримінально-процесуального права матеріали перевірки повідомлень
про злочин чи справу до свого провадження, в зв’язку з чим, як учасник
кримінального процесу, здійснює відповідно до закону дізнання з метою
розкриття злочину і забезпечення розв’язання інших завдань судочинства».

Однією з основних посадових осіб, які беруть участь у кримінальному
процесі є прокурор — суб’єкт кримінального процесу, на якого згідно зі
ст. 121 Конституції України покладаються: представництво інтересів
громадян або держави а суді у визначених законом випадках; нагляд за
додержанням законів органами досудового слідства, дізнання та
оперативно-розшукової юрисдикції; підтримання державного обвинувачення в
суді; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні примусових заходів,
пов’язаних з обмеженням свободи громадян.

Суддя (суд) є основним суб’єктом кримінального процесу, який виконує
функцію правосуддя. Правосуддя здійснюють професійні судді, а у
визначених законом випадках — народні засідателі та присяжні. Вироки та
рішення суду виносяться іменем України і є обов’язковими до виконання на
всій території держави.

Використані джерела:

Кримінально-процесуальний кодекс України. — К., 2001.

Кримінальний кодекс України.— К.: Юрінком Інтер, 2001.

Закон України «Про судоустрій України» // Відомості Верховної Ради
України.— 1992.— № 358 .

Закон України від 20.12.1990 «Про міліцію» // Відомості Верховної Ради
України.— 1991.— № 4.

Закон України від 18.02.1992 «Про оперативно-розшукову діяльність»//
Офіційний вісник України,— 2001,— № 8.

Закон України «Про статус суддів» // Відомості Верховної Ради України.—
1993.— № 8.

Закон України «Про прокуратуру»// Офіційний вісник України.— 2001,— №
29.

Закон України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних
органів»//Відомості Верховної Ради України.— 1994.— № 11.

Закон України «Про службу безпеки України» //Відомості Верховної Ради
України.— 2000.— № 10.

–––––––––––––––––––––––––

Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України.—
К., 1999.

Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. посібник
для студентів юрид. спеціальностей вищих закладів освіти / За ред.
Ю.М.Грошевого. – Харків: Право, 2002.

Омельченко О. Нагляд прокурора за виявленням та усуненням причин і умов,
які сприяли вчиненню злочину // Право України. – 2003. №1.

Обиход М. Слідчий аппарат і боротьба з організованою злочинністю //
Вісник прокуратури.— 1999.— № І.— С.40-44.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник.
4-те вид., допов. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003.

Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального
кодексу України.— Харків: Арсіс, 2000.

Шумський П. В. Прокуратура України.— К., 1998.

Юридична енциклопедія.— К., 1993.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи