Опіка та піклування

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих
немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб,
а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно
здійснювати свої права і виконувати обов’язки (ст.55 ЦК).

Водночас, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також
спеціальні цілі щодо двох груп осіб, права й інтереси яких покликаний
захищати інститут опіки і піклування, — неповнолітніх і повнолітніх
фізичних осіб.

Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є виховання
неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських
прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського
піклування, а також захист особистих немайнових і майнових Інтересів цих
дітей.

Щодо повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюються для
захисту особистих немайнових і майнових прав повнолітніх осіб, що за
станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати
свої обов’язки, а також для піклування про створення їм необхідних
побутових умов, здійснення за ними догляду, забезпечення їх виховання,
навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування (ст.ст.67, 69
ЦК, ст.249 СК).

Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки та
піклування, їх права та обов’язки щодо забезпечення прав та інтересів
фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються
законом.

Нині перелік органів опіки та піклування передбачений ст. 129 Кодексу
про шлюб та сім’ю 1969 р., а також п.п.1.3, 1.4 Правил опіки та
піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах
сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони
здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від
26 травня 1999 р. №341/66/131/88. Відповідно до цих актів опіка і
піклування встановлюються державними адміністраціями районів, районів
міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських, районних у
містах, сільських, селищних

рад Безпосереднє ведення справ з опіки та піклування покладається на
відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів
міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у
містах рад. Ведення справ з опіки і піклування у виконкомах районних
(міських) Рад покладається: щодо неповнолітніх — на відділи утворення;
щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, — на
відділи охорони здоров’я; щодо дорослих дієздатних осіб, що потребують
піклування за станом здоров’я — на органи соціального захисту населення.
Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов’язану з призначенням
опіки (піклування), здійснюють організаційні і контрольні функції.

У сільській місцевості опікою та піклуванням відають безпосередньо
виконавчі комітети селищних і сільських рад.

Згідно зі ст.58 ІДК опіка встановлюється над малолітніми особами,
позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані
недієздатними.

Опікун зобов’язаний дбати про збереження та використання майна
підопічного в його інтересах.

Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси,
опікун, здійснюючи управління її майном, повинен врахувати її бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб
підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна тощо.

Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує
постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування
управляти цим майном чи передати його за договором в управління іншій
особі. Опікун зобов’язаний дбати про збереження зазначеного майна, може
здійснювати за його рахунок витрати, необхідні для задоволення потреб
підопічного.

Проте опікуни не несуть обов’язків з утримання своїх підопічних. На такі
цілі витрачається одержувана на підопічного пенсія, аліменти, інші
доходи від його майна тощо.

Опікун, як правило, має проживати разом з підопічним (п.4.3 Правил опіки
та піклування).

Опікун є представником підопічного. Він діє від його імені і в його
інтересах. Оскільки малолітні особи можуть самостійно вчиняти лише
дрібні побутові правочини, а недієздатні особи взагалі не мають права
вчиняти правочини, то від імені малолітньої особи опікун вчиняє
правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а від імені особи,
визнаної недієздатною, — будь-які правочини.

Водночас закон обмежує опікуна у можливості вчиняти низку правочинів від
імені підопічного.

Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а
також зобов’язуватися від його імені порукою.

Крім того, згідно з ч. І ст.68 ЦК, опікун, його дружина, чоловік, а
також близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з
підопічним договорів.

З цього загального правила існує два винятки. Вказані особи можуть:

1) укладати договір дарування на користь підопічного (тобто безоплатно і
безумовно передавати йому майно у власність);

2) укладати договір позички на користь підопічного (тобто безоплатно
надавати йому майно у тимчасове користування).

Деякі правочини з майном підопічного опікун може здійснювати лише з
дозволу органів опіки та піклування. Зокрема, без такої згоди він не
може:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов’язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які потребують нотаріального посвідчення та (або)
державної реєстрації;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право
дати згоду на вчинення таких правочинів лише з дозволу органу опіки та
піклування.

Аналізуючи ч. І ст.71 ЦК, де містяться зазначені обмеження, можна дійти
висновку, що тут може бути два випадки укладення правочинів опікуном:

1) договори та інші правочини, які характеризуються певними
матеріальними фактами: факт відмови від майнових прав підопічного; факт
видачі письмового зобов’язання від імені підопічного; факт укладення
договору, що потребує певної форми. При цьому не має значення цінність
майна, щодо якого такі обставини мали місце;

2) договори з цінним майном (незалежно від їх форми).

У першому випадку достатньо встановлення факту вчинення правочину,
передбаченого п.п.1-3 ч. І ст.71 ЦК. Його наявність свідчить про
порушення закону і спричиняє недійсність правочину (ст.215 ЦК).

У другому випадку суд повинен встановити, чи є майно цінним. Оскільки
закон не містить будь-яких критеріїв цінності майна, при вирішенні цього
питання, очевидно, має враховуватися не тільки його вартість у грошах, а
й цінність його як культурної, духовної спадщини тощо.

Можна припустити, що практично визначальним стане п.4 ч. І ст.71 ЦК,
оскільки, вирішуючи спір, суд має виходити з того, що кожний правочин на
суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян, має вчинятися у письмовій формі (ст.208 ЦК).

Крім опіки над фізичною особою, опіка відповідно до ст.74 ЦК може бути
встановлена також над майном. Це можливо в таких випадках:

1) якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що
знаходиться в іншій місцевості;

2) якщо існує необхідність опіки над майном особи, визнаної безвісно
відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої
невідоме (ст.44 ЦК);

3) якщо це передбачено спеціальним законом.

Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними особами,
позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна
дієздатність яких обмежена (ст.59 ЦК).

Оскільки неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти лише
правочини, зазначені в ч. І ст.32 ЦК, а особа, обмежена в цивільній
дієздатності, може вчиняти лише дрібні побутові правочини, то
піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітніми особами й особами,
обмеженими в цивільній дієздатності, правочинів, які вони не можуть
вчиняти самостійно. Піклувальник також зобов’язаний вживати заходів для
захисту цивільних прав та інтересів підопічного (ч.3 ст.69 ЦК),

Опіка та піклування можуть встановлюватися судом або органами опіки та
піклування.

Згідно зі ст.60 ЦК суд встановлює опіку над фізичною особою в разі
визнання її недієздатною, у разі обмеження її цивільної дієздатності, а
також опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою
особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені
батьківського піклування. Положення, відповідно до якого суд встановлює
опіку у випадку визнання особи недієздатною та піклування у разі
визнання особи обмежено дієздатною, пояснюється тим, що ці справи
розглядаються судом у порядку особливого провадження з обов’язковою
участю представника органів опіки та піклування (гл.34 ЦПК). При
призначенні опікуна або піклувальника суд повинен врахувати висновок
органів опіки та піклування. Позбавлення батьківських прав також
відбувається в судовому порядку. Тому суд, визнавши, що діти позбавлені
батьківського піклування, встановлює над дітьми до 14 років
(малолітніми) опіку, а над дітьми від 14 до 18 років (неповнолітніми) —
піклування.

Згідно зі ст.61 ЦК встановлення опіки та піклування в адміністративному
порядку (органом опіки та піклування) має місце, коли йдеться про опіку
над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім
випадків, передбачених ч. І, 2 ст.60 ЦК.

Призначення конкретного опікуна чи піклувальника проводиться органом
опіки та піклування. При цьому враховується, що відповідно до положень
ст.64 ЦК опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка
потребує опіки або піклування. Випадки такої поведінки передбачені,
наприклад, п.3,2 Правил опіки та піклування, де зазначається, що не
можуть бути опікунами (піклувальниками) особи, які перебувають на обліку
чи лікуються в психоневрологічних і наркологічних закладах; особи, які
раніше були опікунами чи піклувальниками і з їх вини опіка або
піклування були припинені; особи, засуджені за скоєння тяжкого злочину.

Окремими випадками опіки та піклування є встановлення відносин, коли
опікун або піклувальник потрібні, але не призначені. Власне, таких
ситуацій закон передбачає дві:

1) тимчасове виконання функцій опікуна (піклувальника), їх до
призначення опікуна або піклувальника над фізичною особою здійснює
відповідний орган опіки та піклування;

2) постійне виконання таких функцій замість опікуна або піклувальника.
Воно може мати місце щодо фізичної особи, яка перебуває у навчальному
закладі, закладі охорони здоров’я або закладі соціального захисту
населення, і над якою не встановлено опіку чи піклування або не
призначено опікуна чи піклувальника. За таких умов опіку або піклування
над цією фізичною особою здійснює зазначений заклад (ст.66 ЦК).

Опікуни і піклувальники призначаються переважно з осіб, що перебувають у
родинних стосунках з підопічним. Тому, як правило, обов’язки з опіки та
піклування виконуються безоплатно. Водночас ст.73 ЦК передбачає, що
Кабінет Міністрів України визначає підстави виникнення права на оплату
послуг опікуна і піклувальника, розмір і порядок їх виплати. Тобто
принципово питання про оплату обов’язків опікуна або піклувальника не
виключене. У зв’язку з цим варто звернути увагу на колізію норм ЦК та
СК, яка виникає через те, що ч.5 ст.249 СК передбачає безоплатність
виконання обов’язків з опіки та піклування над дитиною. Постає питання:
чи означає це положення СК, що опіка над недієздатним має бути сплатною?

Як видається, принциповий висновок має ґрунтуватися на врахуванні оцінки
ЦК як основного акта цивільного законодавства (ст.4 ЦК). Отже, при
вирішенні цього норми ЦК переважають над положеннями СК.

Звільнення опікуна та піклувальника від виконання їх обов’язків можливе
за однією з двох підстав: за заявою опікуна або піклувальника; за заявою
органу опіки та піклування.

Крім того, піклувальник може бути звільненим від повноважень за заявою
особи, над якою встановлено піклування.

Залежно від підстав звільнення від обов’язків опікуна (піклувальника)
закон визначає такий порядок звільнення.

1) Опікун або піклувальник можуть бути за їх заявою звільнені від
виконання своїх обов’язків органом опіки та піклування.

Така заява повинна бути розглянута протягом одного місяця від дня її
подання. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до
винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна чи
піклувальника або до закінчення місячного строку від дня подання заяви,
якщо вона не розглянута протягом цього строку.

Пункт 5.1 Правил опіки та піклування передбачає можливість звільнення
від виконання обов’язків опікунів і піклувальників на їх прохання за
умови, що орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного
визнає, що це прохання викликане поважною причиною. Припускається, що
поважність причини встановлює орган опіки та піклування.

У разі коли органи опіки та піклування відмовлять у задоволенні прохання
про звільнення від обов’язків опікуна чи піклувальника, їх відмова
згідно з ч.2 ст.79 ЦК може бути оскаржена до відповідного органу, якому
підпорядковані органи опіки та піклування, або до суду.

2) За заявою органу опіки та піклування звільнити особу від повноважень
опікуна або піклувальника може суд — у разі невиконання нею своїх
обов’язків, а також у випадку поміщення підопічного до навчального
закладу, закладу охорони здоров’я або закладу соціального захисту.

3) За заявою особи, над якою встановлено піклування, піклувальник
звільняється від виконання своїх обов’язків (та повноважень) органом
опіки та піклування.

Припинення опіки можливе з таких підстав:

1) у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам), про що
орган опіки та піклування приймає відповідне рішення;

2) у випадку досягнення підопічним 14 років. При цьому особа, яка
виконувала обов’язки опікуна, стає піклувальником без спеціального
рішення щодо цього;

3) у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була
визнана недієздатною. У цьому випадку рішення суду про поновлення
цивільної дієздатності фізичної особи є підставою для рішення органу
опіки та піклування про припинення опіки (ст.76 ЦК);

4) у випадку смерті опікуна або підопічного (п.5.4 Правил опіки та
піклування).

Підставами припинення піклування є:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрація шлюбу неповнолітньої особи;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення судом цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна
дієздатність якої була обмежена (ст.77 ЦК);

5) смерть підопічного або піклувальника (п.5.5 Правил опіки та
піклування).

Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування. Дії опікуна
можуть бути оскаржені заінтересованою особою, у тому числі родичами
підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.

Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржене до відповідного
органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.

Частина 1 ст.79 ЦК передбачає право заінтересованих осіб, у тому числі
родичів підопічного, оскаржити дії опікуна до органу опіки та піклування
або до суду. Слід вважати, що заінтересовані особи мають право оскаржити
дії не тільки опікуна, а й піклувальника.

Рішення органів опіки та піклування можуть бути оскаржені До вищого
органу або до суду (ч.2 ст.79 ЦК, ст.248-4 ЦПК, п.п.1,

4, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. №13
«Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи
бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності,
які порушують права і свободи громадян». Нині вищими органами, яким
підпорядковуються органи опіки та піклування, є обласні, Київська та
Севастопольська міські адміністрації та виконавчі комітети вищестоящих
рад.

Особливим видом відносин у галузі опіки та піклування є передбачений
ст.78 ЦК «інститут помічників». Призначення помічників полягає у наданні
дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні
обов’язків. Специфіка цього інституту в тому, що помічник не є
піклувальником у прямому значенні слова, оскільки призначається для
надання допомоги повністю дієздатній фізичній особі та на її прохання
(за її вибором).

За своїми ознаками, юридичними властивостями інститут «помічників» — це
відносини, що грунтуються на договорі доручення Водночас із врахуванням
специфіки суб’єкта, якому надається помічник (це — завжди дієздатна
фізична особа, яка за станом здоров’я не може самостійно здійснювати
свої права та виконувати обов’язки), і специфіки оформлення відповідних
відносин у ЦК норми, що містять принципові засади «інституту помічників»
вміщені у главі «Опіка та піклування».

Отже, розгляньмо його характерні ознаки:

Помічник призначається на прохання дієздатної особи, яка за станом
здоров’я має право обрати собі помічника.

Помічником може бути дієздатна фізична особа.

За заявою особи, яка потребує допомоги, ім’я її помічника реєструється
органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.

Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати,
поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує
допомоги.

Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи,
яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.

Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади
Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та
організаціях, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення.

Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої
довіреності.

Послуги помічника є сплатними, якщо інше не визначено за домовленістю
сторін.

Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала
допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються (ст.78 ЦК).

Похожие записи