.

Обмеження прав та свобод військовослужбовців як одна з особливостей їх правового статусу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
183 3448
Скачать документ

Обмеження прав та свобод військовослужбовців як одна з особливостей їх
правового статусу

Нормативно-правові акти України не містять дефініції “правовий статус
військовослужбовців”. Тому постає питання про прийняття нового
законодавчого акту який би передбачав поняття “правовий статус
військовослужбовців” та про скасування Закону України “Про соціальний і
правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня
1991 року із наступними змінами. Новий закон повинен вміщувати поняття
правового статусу військовослужбовців, чітко врегульовувати права,
свободи, їх певні правові обмеження (які компенсуються шляхом надання
додаткових прав та пільг), обов’язки, відповідальність, право на захист
та ряд інших важливих питань. Реалізація цього закону буде сприяти
створенню сучасної професійної армії, яка забез-печуватиме надійну
оборону Вітчизни, сприятиме демократизації суспільних відносин у
військовій організації, підвищенню соціальної та правової захищеності
військовослужбовців, покращенню умов служби, праці, побуту
військовослужбовців та їх сімей.

Правовий статус військовослужбовців має особливий характер у зв’язку з
природою військової служби. Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України “Про
внесення змін до Закону України “Про загальний військовий обов’язок та
військову службу” від 18 червня 1999 року військова служба у Збройних
Силах України та інших військових формуваннях є державною службою
особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до
неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом
Вітчизни.

Отже, статус суб’єкта військової служби – військовослужбовця –
особливий, містить багато повноважень, якими не володіє цивільна особа,
і разом з тим, передбачає багато обмежень, які компенсуються державою у
вигляді пільг та інших соціальних гарантій.

Необхідно відмітити, що конституційні права і свободи
військовослужбовців можуть бути обмежені як самою Конституцією, так і
військовим законодавством. Можливість таких обмежень допускається низкою
міжнародних документів та визнана у законодавстві зарубіжних країн.
Загальна Декларація прав людини 1948 року встановлює підстави та межі
можливих обмежень прав та свобод. У п.2 ст 29 говориться: “кожен
здійснюючи свої права та обов’язки підлягає лише тим обмеженням, які
встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і
поваги до прав і свобод інших осіб і задоволення справедливих вимог
моральності, громадського порядку та загального добробуту в
демократичному суспільстві”3. Цей же термін вживається і в ст. 4 Пакту
про економічні, соціальні та культурні права 1966 року. Термін
“обмеження” в Пакті про громадянські та політичні права тлумачиться як
“відступ від своїх обов’язків”. А в Європейській конвенції про захист
праві основних свобод людини в 5 травня 1950 року вживається два терміни
як однозначні: “обмеження” (ст. 8-11, 18) та “відступ від своїх
обов’язків” (ст. 15) .

Отже, міжнародно-правові документи припускають можливість обмеження прав
та свобод військовослужбовців; віддають пріоритет у вирішенні даного
питання внутрішньодержавному законодавству; припускають обмеження прав і
свобод тільки законом і лише в інтересах забезпечення порядку та
безпеки, моральності та загального добробуту; не дають повного переліку
прав та свобод, в яких можуть бути обмежені військовослужбовці.

Поняття “обмеження”, як певне міжнародно-правове явище, загалом можна
охарактеризувати такими елементами: правовою базою, яка визначає
характер та зміст обмежень, метою обмежень, обставинами, які викликають
необхідність обмежень, правами і свободами, які можуть бути обмежені,
правами і свободами, які підлягають обмеженням, інформуванням світового
співтовариства про введення обмежень.

6

:

x|4

6

4 його правах та свободах.

Права людини за певних умов, вказаних у міжнародно-правових документах,
можуть бути обмеженими. Право на обмеження прав вперше було проголошено
у Загальній декларації прав людини, а реалізовано воно було у
міжнародно-правовому договірному документі регіонального рівня –
Європейській конвенції прав і свобод людини після другої світової війни.
У документах глобального масштабу обмеження прав людини юридично були
закріплені лише у 1960 році в Міжнародних пактах про права.

Військове законодавство України не містить норм про можливість обмежень
прав і свобод військовослужбовців. Пункт 9 Статуту внутрішньої служби
ЗСУ лише зазначає, що “військовослужбовці мають права й свободи громадян
України з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією
України, законами України з військових питань, військовими статутами та
іншими нормативно-правовими актами”. Ця норма передбачає наявність як
однієї з особливостей – обмеження прав і свобод військовослужбовця,
прямо не вказуючи на них.

Здійснення та реалізація загальногромадянських прав та свобод громадян,
які перебувають на військовій службі, безпосередньо залежать від
інтересів служби, умов військової організації. Тобто, слід передбачити,
що обмеження можливі (і обмеження яких конкретно прав та свобод), але з
дотриманням певних умов (обставин), з вказівкою обсягів цих обмежень, із
визначенням суб’єктів, які б мали право обмежувати військовослужбовців у
конкретному праві чи свободі та з посиланням на компенсації даних
обмежень військовослужбовцю, в результаті чого можна досягти балансу
прав і обов’язків військовослужбовців як громадян держави. Оскільки
військове законодавство містить або відсилочні норми, або не врегульовує
окремі обмеження прав взагалі.

Особливу увагу слід звернути не на декларування самого принципу
компенсування, а на механізм гарантування прав і свобод
військовослужбовцям. Крім того, слід визначити у статтях Конституції про
адекватну компенсацію обмежень таких конституційних прав як право на
свободу пересування, право на вибір місця проживання, можливість
займатися підприємницькою діяльністю, право на участь у мітингах та
страйках тощо. Мова йде про права і свободи військовослужбовців, які не
можуть бути відмінені чи применшені актами нижчої юридичної сили.

Міжнародні стандарти в галузі захисту прав військовослужбовців
виконуються тільки тоді, коли відносини “держава -військовослужбовець”
базуються на максимальній реалізації правових норм. Та поки що в державі
спостерігається не тільки порушення міжнародних стандартів прав людини,
але й не дотримання власних конституційних та інших військово-правових
норм про правовий та соціальний захист військовослужбовців.

Література

1 Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх
сімей: Закон України від 20 грудня 1991 року// Відомості Верховної Ради
України. – 1992. -№ 15. -ст. 190.

2 Про загальний військовий обов’язок і військову службу: Закон України
від 25 березня 1992 року в редакції Закону України від 18 червня 1999
року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 33. – Ст. 270.

3 Загальна декларація прав людини, проголошена Організацією Об’єднаних
Націй 10 грудня 1948 року // Права людини. Міжнародні договори України:
декларації, документи / Упорядник Ю.К. Качуренко. – К.: Наукова думка,
1992.

4Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. – К.:
Укр Правнича Фундація, Вид-во “Право”. – 1995.

5 Конвенція про захист прав і основних свобод людини // Практика
Європейського Суду з прав людини. Випуск 1 / За ред. П.М. Рабиновича. –
Львів: Кальварія, 1997.

6 Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх
сімей: Закон України від 20 грудня 1991 року// Відомості Верховної Ради
України. – 1992. -№ 15. -ст. 190.

7 Статут внутрішньої служби Збройних сил України, затверджений Законом
України від 24 березня 1999 року// Військові статути Збройних сил
України. -К.: Варта, 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020