Обмежена осудність: теоретичні проблеми
Процеси демократизації, які відбуваються в Україні, супроводжуються
імплікацією поняття справедливість у законодавство та життя суспільства.
Правосуддя прагне максимально індивідуалізувати відповідальність,
покарання застосовувати лише з метою профілактики повторних
правопорушень. Фундаментальне положення права – відповідальності
підлягають лише ті особи, які реально вчинили усвідомлені, довільні,
кримінально протиправні діяння.
Постає проблема кримінальної відповідальності й покарання злочинців із
психогенетичними аномаліями та психофізичними особливостями, які можуть
усвідомлювати суспільно-небезпечний характер своєї поведінки чи керувати
нею, але в силу специфічних процесів, що відбуваються у їхній психіці,
обмежується спроможність свідомої довільної регуляції вчинюваного ними
інкримінованого протиправного діяння в повній мірі, що властиво осудній
особі.
Зважаючи на актуальність проблеми та тривале її обговорення,
широкомасштабні епідеміологічні наукові дослідження контингентів
пенітенціарних закладів кримінальний кодекс України закріпив у окремій
статті ознаки обмежено осудної особи з такими специфічними
властивостями.
Питання про обмежену осудність по-різному вирішувалось у законодавстві
зарубіжних країн. Серед різних шкіл кримінального права (класичної,
соціологічної та антропологічної) не було єдиної думки з приводу оцінки
та практичного використання категорії обмеженої осудності у боротьбі зі
злочинністю. Необхідність врахування всієї іманентної сторони злочинця
зумовлена демократичними перетвореннями, що останніми роками
відбуваються у пострадянських державах, та диктується завданням
правосуддя виправити особу.
°
?
?
но і посилатися на власний, часом сумнівного характеру досвід. На
практиці нерідко трапляються помилки в діагностуванні психічних
захворювань, у встановленні глибини патологічних порушень, що знижують
здатність суб’єкта злочину здійснювати вірний вибір поведінки у
конкретній ситуації.
Під час проведення судово – психіатричної експертизи при оцінюванні
психічного стану обвинуваченого психіатри -експерти визначають
відсутність чи наявність у нього психічних порушень та у випадку їх
виявлення діагностують захворювання, що було їх джерелом.
Якими ж повинні бути критерії, необхідні для розмежування неосудності та
обмеженої осудності?
Здається, що обмежена осудність, на відміну від неосудності, не є
перманентним станом, що виражається тільки за ступенем вираженості
психічних порушень, а є динамічним параметром усього життя, що виникає у
кожному конкретному випадку при констеляції.
Кримінальний кодекс України створює невизначеність змісту обмеженої
осудності через закріплення таких категорій, як “психічний розлад”,
“інший хворобливий стан психіки”. Межі обмеженої осудності занадто
слабко окреслені. Дискусійним залишається питання співвідношення вини і
обмеженої осудності.
Теорія обмеженої осудності є досить хиткою. Обмежена осудність не є
стабільним клінічним межовим станом між осудністю і неосудністю, а є
певною обмеженою ланкою осудності. Здається необхідним наукове
розроблення диференціації ступенів обмеженої осудності з метою кращого
висвітлення вираження психічних аномалій, їх співвідношення з психічними
захворюваннями у континуумі осудності.
Загалом проблема психічних аномалій потребує подальшого удосконалення та
вивчення.
Література
А. Лукаш, студентка 3 курсу Національної юридичної академії України ім.
Ярослава Мудрого, м. Харків
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
