Об’єктивна сторона складу злочину

Поняття та значення об’єктивної сторони складу злочину.

Суспільно-небезпечне діяння та його види.

Суспільно-небезпечні наслідки.

Причинний зв’язок між діяннями та суспільно небезпечними наслідками.

Місце, час, обстановка, засіб та способи вчинення злочину.

Поняття та значення об’єктивної сторони складу злочину

Наступним обов’язковим елементом складу злочину є об’єктивна сторона.
Вивчення даної теми дасть змогу визначити, які діяння є злочинними,
відмежувати один злочин від іншого.

Об’єктивна сторона складу злочину — це сукупність передбачених
кримінальним законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно
небезпечного діяння (дії чи бездіяльностї), що посягає на об’єкти
кримінально-правової охорони, а також об’єктивні умови цього посягання.

Об’єктивна сторона визначає:

у чому полягає злочин,

яким чином він скоюється,

у яких умовах місця, часу, обстановки він відбувається,

за допомогою яких засобів і знарядь вчиняється.

Студенти повинні звернути увагу на значення об’єктивної сторони:

об’єктивна сторона є елементом складу злочину і входить до підстав
кримінальної відповідальності;

визначає ступень суспільної небезпеки злочинного діяння, визначає
характер заподіяної шкоди об’єкту кримінально-правової охорони.

дає можливість відмежовувати один злочин від іншого, а також
відмежовувати злочинні діяння від не злочинних. Наприклад, розбій за
об’єктивною стороною схожий з вимаганням, при якому суб’єкт також
намагається заволодіти чужим майном чи правом на майно, але не шляхом
нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я
особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства
(ст. 187 КК), а шляхом пред’явлення вимоги про передачу чужого майна,
яка супроводжується погрозою насильства над потерпілим чи його близькими
родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб,
пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому
віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи
його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (ст. 189 КК).

допомагає правильно кваліфікувати злочин. Наприклад, об’єктивна сторона
крадіжки полягає в таємному викраденні чужого майна (ст. 185 КК),
грабежу — у відкритому викраденні чужого майна (ст. 186 КК), в той час
як об’єкт названих злочинів, суб’єкт і суб’єктивна сторона їх співпадає.

Ознаки об’єктивної сторони з боку їх описування у диспозиціях статей
Особливої частини КК України поділяються на дві групи:

основні (обов’язкові) ознаки

факультативні ознаки.

До основних ознак відноситься діяння у формі дії або бездіяльності.

До факультативних ознак відносяться:

суспільне небезпечні наслідки,

причинний зв’язок між суспільне небезпечним діянням і суспільне
небезпечним наслідком (у злочинах із матеріальним складом).

спосіб,

місце,

час,

обстановка,

знаряддя

засоби вчинення злочину.

Якщо суспільно-небезпечні наслідки, спосіб, місце, час, обстановка,
знаряддя засоби вчинення злочину вказані у диспозиції статті Особливої
частини КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають
значення об’єктивної сторони складу злочину і виступають основними
ознаками.

2. Суспільне небезпечне діяння та його види

Суспільне небезпечне діяння є обов’язковою, ознакою об’єктивної сторони.

Діяння — це суспільно-небезпечний, протиправний, свідомий, вольовий акт
поведінки людини.

Ознаки діяння:

Суспільна небезпечність полягає в тому, що злочинне діяння спричиняє
суттєву шкоду суспільним відносинам, що охороняються кримінальним
законом. Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК не є злочином дія або
бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння
передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної
небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди
фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Протиправність означає, що діяння є злочином, що передбачено КК (ч. 1
ст. 11 КК).

Вольове діяння — полягає в прояві волі особи. Особа не несе кримінальної
відповідальності, якщо вона вимушена діяти проти власної волі під
впливом фізичного примусу, внаслідок якого воля особи була повністю
паралізована і вона не могла керувати своїми вчинками (ст. 40 КК).
Психічний примус (погроза вбивством, завданням тілесних ушкоджень,
знищенням майна, шантаж, інші подібні дії) та фізичний примус, внаслідок
якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, виключають
кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним
інтересам, якщо особа, що зазнала такого впливу, була у стані крайньої
необхідності. Кримінальна відповідальність не настає при непереборній
силі, під якою розуміється дія сил природи, механізмів, людей, звірів та
інших факторів, через які особа реально позбавлена можливості виконати
покладений на неї обов’язок.

Свідоме діяння — особа, яка його вчинює усвідомлює свої дії
(бездіяльність) і керує ними.

Діяння у злочинах проявляється у формі:

Дії. Наприклад, грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), незаконне
заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) і багато інших злочинів.

Бездіяльності. Наприклад, ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов’язкових платежів (ст. 212 КК), ухилення від призову на строкову
військову службу (ст. 335 КК) тощо.

Дії або бездіяльності. Наприклад, порушення встановлених законодавством
вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК), службова недбалість (ст. 367 КК).

Дія — активна, супільно-небезпечна, вольова, свідома поведінка особи, що
вчиняє злочин.

Бездіяльність — це пасивна, суспільно небезпечна вольова поведінка
особи, що полягає у невиконанні дій, які особа повинна була і могла
виконати чи попередити настання суспільне небезпечного наслідку.

Обов’язок діяти може випливати з:

закону (наприклад, обов’язок нести військову службу);

підзаконного акту (наприклад, обов’язок водія зупинити автомашину при
червоному світлі світлофора);

законного наказу чи розпорядження (наприклад, військового начальника);

характеру сімейних відносин (наприклад, обов’язок батьків утримувати
неповнолітніх дітей);

характеру професії (наприклад, обов’язок лікаря надавати медичну
допомогу).

Залежно від викладених положень злочини в теорії кримінального права
поділяються на:

прості,

складні (складені),

триваючі,

продовжувані.

Особливістю простих злочинів є те, що при їх вчиненні:

а) посягання здійснюється на один безпосередній об’єкт;

б) об’єктивна сторона складається з одного діяння;

в) діяння виконується одною і тою ж особою;

г) суб’єктивна сторона характеризується однією формою вини;

ґ) кваліфікація дій винної особи здійснюється за однією статтею
Особливої частини КК.

До простих злочинів відносяться, зокрема, умисне вбивство матір’ю своєї
новонародженої дитини (ст. 117 КК), крадіжка (ст. 185 КК), втрата
документів, що містять державну таємницю (ст. 329 КК).

Складними є злочини:

а) об’єктивна сторона яких складається з двох або більше різних дій,
кожна з яких за умови окремого (ізольованого) вчинення являла б собою
самостійний злочин, кожен із яких кваліфікувався б за окремою статтею
КК. Наприклад, незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з
насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого (ч. З ст.
289 КК). Вчинення зазначених дій у різний час необхідно було б
кваліфікувати за ч. 1 ст. 289 КК та як відповідний злочин проти
здоров’я;

б) які посягають на два і більше безпосередніх об’єктів. Наприклад,
розбій (ст. 187 КК) посягає на власність та на здоров’я особи, що
зазнала нападу;

в) об’єктивна сторона яких характеризується двома і більше злочинними
наслідками. Наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого
настала смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК);

г) із змішаною (складною) формою вини. Наприклад, незаконне проведення
аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або
смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК). У даному разі психічне ставлення до
факту проведення аборту характеризується умисною формою вини, а щодо
настання зазначених наслідків — необережністю.

Триваючі злочини характеризуються:

по-перше, безперервним здійсненням злочинного діяння (дії або
бездіяльності). Об’єктивна сторона такого злочину протікає, тягнеться
протягом певного часу. Наприклад, незаконне носіння або зберігання
вогнепальної зброї (ст. 263 КК) може продовжуватись до певної події, яка
припиняє його вчинення, — втрати, викрадення, збуту тощо. Прикладами
подібних злочинів є ухилення від сплати аліментів на утримання дітей
(ст. 164 КК), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335
КК) тощо;

по-друге, одноактним діянням і подальшим безперервним злочинним станом
винної особи, який зберігається невизначено тривалий час і припиняється
з моменту явки з повинною, затриманням, смертю чи іншою подією.
Прикладами таких злочинів є, зокрема: втеча зі спеціалізованого
лікувального закладу (ст. 394 КК), дезертирство (ст. 408 КК).

&

&

&

&

&

&

&

&

ння вчиняється одним і тим же способом, всі дії цього злочину об’єднані
одним умислом і спрямовані на досягнення єдиної мети.

3. Суспільно небезпечні наслідки

Злочинні наслідки — це визначена кримінально-правовою нормою матеріальна
чи нематеріальна шкода, заподіяна злочинними діяннями об’єкту, який
охороняється кримінальним законом.

Шкода може бути:

а) фізичною (наприклад, при вбивстві (ст. ст. 115-119 КК);

б) майновою (наприклад, при грабежі (ст. 186 КК), умисному знищенні або
пошкодженні майна (ст. 194 КК);

в) моральною (наприклад, при незаконному позбавленні волі або викраденні
людини (ст. 146 КК);

г) політичною (наприклад, при посяганні на державного чи громадського
діяча (ст. 112КК).

В залежності від наявності чи відсутності злочинних наслідків, злочини
поділяються на:

злочини з матеріальним складом

злочини з формальним складом

У злочинах із матеріальним складом суспільне небезпечні наслідки
передбачені в якості обов’язкової ознаки об’єктивної сторони складу
злочину. Злочини з матеріальним складом вважаються закінченими з моменту
настання суспільне небезпечного наслідку, який передбачено в диспозиції
статті Особливої частини КК у якості обов’язкової ознаки конкретного
злочину. Якщо передбачений у законі наслідок не настав, злочин
вважається незакінченим. Наприклад, смерть людини при вбивстві (ст. 115
КК);

Злочини з формальним складом — це злочини, для визнання яких закінченими
достатньо самого факту скоєння суспільне небезпечного діяння. У таких
злочинах наслідки не включені в об’єктивну сторону і на кваліфікацію
діяння не впливають. Злочини з формальним складом фактично можуть
заподіювати суспільне небезпечні наслідки але як правило нематеріальні.
Вони є факультативними. Наприклад, державна зрада (ст. 111 КК), підміна
чужої дитини (ст. 148 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК),
підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут,
використання підроблених документів (ст. 358 КК), давання хабара (ст.
369 КК), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст.
407 КК).

4. Причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками

Причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечним наслідком —
обов’язкова ознака об’єктивної сторони в злочинах із матеріальним
складом.

Причинний зв’язок в кримінальному праві — це об’єктивно існуючий зв’язок
між діянням і суспільно-небезпечними наслідками, коли дія або
бездіяльність породжує настання таких наслідків.

Наприклад, при дії — причинний зв’язок між пострілом і настанням смерті
особи (ст. 115 КК «Умисне вбивство»); суспільне небезпечні наслідки при
бездіяльності — залишення в небезпеці, якщо внаслідок цієї бездіяльності
настала смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 135 КК
«Залишення в небезпеці»).

Правила встановлення причинного зв’язку:

Причинний зв’язок може бути тільки в злочинах з матеріальним складом.

Причинний зв’язок — це об’єктивно існуючий зв’язок між причиною і
наслідками.

Причинний зв’язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною
умовою , без якої неможливо настання наслідку. З цього слідує, що:

причинна повинна передувати наслідку;

причина повинна викликати наслідок;

дії повинні бути необхідною умовою настання таких наслідків;

діяння може бути причиною при умові необхідності, а не випадковості.

Ці положення можна показати на наступних прикладах. Варіант 1: водій
порушив правила безпеки дорожнього руху, збив пішохода, внаслідок чого
сталась смерть потерпілого. У даному разі між дією водія — порушенням
правил безпеки дорожнього руху і наслідком, який настав — смерть
потерпілого — є безпосередній причинний зв’язок. Водій повинен нести
кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 286 КК, тобто за порушення
правил безпеки дорожнього руху, в результаті чого такі діяння спричинили
смерть потерпілого.

Варіант 2: водій порушив правила безпеки дорожнього руху, збив пішохода,
спричинивши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження, але з місця
події втік, залишив потерпілого на морозі без допомоги. Потерпілий, як
встановила судово-медична експертиза, помер від охолодження. У даному
разі між дією водія — порушенням правил безпеки дорожнього руху і
наслідком, який настав — спричиненням середньої тяжкості тілесного
ушкодження — є безпосередній причинний зв’язок. Водій повинен нести
кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 286 КК, тобто за порушення
правил безпеки дорожнього руху, в результаті чого потерпілому спричинено
середньої тяжкості тілесне ушкодження. Безпосередньою причиною є дія
водія (порушення правил безпеки дорожнього руху), яка неминуче з
внутрішньою необхідністю породила суспільне небезпечний наслідок —
середньої тяжкості тілесне ушкодження. Щодо настання смерті потерпілого,
то тут має місце випадковий причинний зв’язок тому, що смерть настала не
від наїзду, а через випадковий збіг інших обставин. Разом із тим водій
повинен нести кримінальну відповідальність за інший злочин, передбачений
ч. З ст. 135 КК, тобто за завідоме залишення потерпілого без допомоги,
який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений
можливості вжити заходів до самозбереження.

Варіант 3: водій не порушував правила дорожнього руху. Пішохід перед
машиною з’явився раптово в недозволеному місці для переходу дороги.
Водій не встиг зреагувати належним чином, відбувся наїзд на пішохода. В
даному випадку причинного зв’язку між діями водія і смертю пішохода не
існує, а тому кримінальна відповідальність водія виключається.

5 питання. Місце, час, обстановка, засіб та способи вчинення злочину

Факультативні ознаки складають умови скоєння злочину. Названі ознаки
називаються факультативними, тому що вони законом можуть передбачатися
як ознака об’єктивної сторони складу злочину (зазначатися в диспозиціях
статей Особливої частини КК), а можуть і не передбачатися в
кримінально-правових нормах. Якщо такі ознаки передбачені в законі, вони
є для цих злочинів обов’язковими.

До таких ознак об’єктивної сторони відносяться:

1. Місце вчинення злочину — це певна територія або інше місце, де
вчинюється суспільно-небезпечне діяння і настають суспільно-небезпечні
наслідки. Наприклад, місцем вчинення контрабанди є митний кордон України
(ст. 201 КК), самовільного без нагальної потреби зупинення поїзду —
поїзд (ст. 283 КК).

2. Час вчинення злочину — певний проміжок часу, протягом якого скоюється
злочин. Так, часом вчинення злочину, як самовільне залишення поля бою
або відмова діяти зброєю — час бою (ст. 429 КК).

3. Обстановка вчинення злочину — це конкретні об’єктивно-предметні
умови, в яких вчинюється злочин. В одних випадках обстановка вказує на
ті умови, в яких відбувається злочинне діяння, наприклад, вчинення
військового злочину в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 402). В інших —
обстановка вказує на умови в яких перебуває потерпілий. Наприклад,
залишення в небезпеці (ст. 135 КК), ненадання допомоги особі, що
перебуває в небезпечному для життя стані (ст.136 КК).

4. Знаряддя і засоби вчинення злочину — це речі матеріального світу, за
допомогою яких було вчинено злочин або використовувались для полегшення
вчинення злочину.

Знаряддя — це предмети, використовуючи які особа вчинює фізичний вплив
на матеріальні об’єкти. До них можна віднести зброю, інструменти,
транспортні засоби.

Засоби — це предмети, які полегшують вчинювати злочин. Наприклад,
підроблені документи, форма працівника міліції тощо.

Наприклад, зброя є обов’язковою ознакою складу бандитизму (ст. 257 КК),
транспортні засоби — кваліфікований склад незаконного полювання (ст. 248
КК).

5. Спосіб вчинення злочину — це форма прояву суспільне небезпечного
діяння (методи та форми вчинення злочину). Наприклад, крадіжка
вчинюється шляхом таємного викрадення чужого майна (ст. 185 КК); грабіж
— шляхом відкритого заволодіння чужим майном (ст. 186 КК).

Рекомендована література:

Даньшин І., Лисодед О. До питання про поняття злочинної діяльності
//Академія правових наук України. Вісник…-Харьків,1998.-Вип. 3(14).

Зелінський А. Злочинна діяльність: поняття та відповідальність
//Радянське право.-1991.»№12.

Эрделевский А. Моральный вред в уголовном праве и процессе
//Законность.-1997.-№3.

Коваленко М.И. Общественно опасные последствия преступления и диспозиция
уголовного закона //Сов. гос. и право. — 1990.-№10.

Кривошеий П.К. Практика применения уголовного законодательства по делам
о продолжаемых преступлениях: Учеб, пособие. -К., 1990.

Смирнов В,И. К вопросу о сущности преступного деяния (критический
очерк),-Харьков,1998.

Ткаченко В.И. Насилие, не опасное для жизни и здоровья, как
уголовно-правовая категория //Государство и право.-1992.-№12.

Клименко П.І., Сагайдак П.Г. Засоби і знаряддя здійснення злочинів
(кримінологічні і кримінально-правові питання //Актуальні питання
розслідування злочинів у сучасних умовах: тактика, методика,
інформаційне забезпечення. -К.,1996.

Матвійчук В.К. Відмежування знарядь від засобів злочину //Удосконалення
кримінального законодавства. — К., 1995.

Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. —
Харьков, 1982.

Похожие записи