Реферат

на тему:

Нормативно-правове регулювання страхової діяльності – пріоритетний
напрям боротьби зі злочинністю на ринку фінансових послуг

Становлення та розвиток вітчизняних ринків фінансових послуг
супроводжується негативними процесами. Наявні непоодинокі випадки
правопорушень у сфері діяльності учасників страхових відносин, які, у
свою чергу, є суб’єктами ринку фінансових послуг України [1].

Запобігання та протидія правопорушенням, що мають місце на ринку
фінансових послуг України, є одним із пріоритетних завдань діяльності
правоохоронних органів. За останні три-чотири роки дані види
правопорушень набули організованих транснаціональних форм та потребують
комплексного підходу у вирішенні питання організації протидії їм.

Так, відповідно до статті 2 Закону України “Про страхування” [2] цей вид
діяльності здійснюється в Україні страховиками, якими визнаються
фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних
товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з чинним
законодавством із врахуванням особливостей, передбачених Законом України
“Про страхування”, та отримали у встановленому порядку ліцензію
Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на
право здійснення страхової діяльності. При цьому, страхова діяльність в
Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України.

Здійснення страхової діяльності в Україні страховиками-нерезидентами або
нестраховиками є порушенням чинного законодавства і тягне за собою
майнову (при наявності складу цивільного правопорушення), а в разі
наявності у діях винних осіб складу адміністративного правопорушення або
складу злочину, відповідно, – адміністративну або кримінальну
відповідальність.

Згідно зі статтею 15 Закону України “Про страхування” страхова
діяльність в Україні може проводитися за участю страхових посередників.
Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери,
страхові агенти.

Страхові або перестрахові брокери-нерезиденти можуть надавати послуги в
сфері страхової діяльності лише через постійні представництва в Україні,
які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до
законодавства України та включені до Державного реєстру страхових або
перестрахових брокерів, ведення якого здійснює Державна комісія з
регулювання ринків фінансових послуг України (ч. 9 ст. 15 Закону України
“Про страхування”).

При цьому, відповідно до норми ч. 8 ст. 15 Закону України “Про
страхування” посередницька діяльність на території України з укладання
договорів страхування з іноземними страховиками не допускається, крім
договорів перестрахування, з дотриманням вимог статті 30 названого
Закону.

Укладення договорів страхування з іноземними страховиками (в тому числі
– продаж страхових полісів чи сертифікатів, які є формою договору
страхування) на території України страховим посередником-резидентом
України заборонено.

Згідно зі статтею 9 Конституції України та ст. 46 Закону України “Про
страхування” у випадках, коли міжнародним договором України, згода на
обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші
правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то на території України
застосовуються правила міжнародного договору.

Україна не укладала міжнародних договорів, які дозволяють реалізацію на
території України страхових полісів іноземних страховиків.

Відповідно до пункту 3 статті 37 Закону України “Про страхування” та пп.
9 п. 5 Положення про Державну комісію з регулювання ринку фінансових
послуг остання має право видавати приписи страховикам про усунення
виявлених порушень законодавства про страхову діяльність, а у разі їх
невиконання – зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до
усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання
ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків
(перестраховиків).

Відповідно до пункту 11 статті 37 Закону України “Про страхування” та
пп. 14 п. 5 Положення про Державну комісію з регулювання ринку
фінансових послуг остання має право звертатися до суду з позовом про
скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або
страхового посередника у випадках, передбачених законом. Таким законом є
норма законодавства, згідно з якою скасування державної реєстрації
здійснюється в разі здійснення діяльності, що суперечить законодавству
України, зокрема: ст. 2 та ч. 8 ст. 15 Закону України “Про страхування”.
Згідно зі статтею 58 глави 6 розділу ІІ Господарського кодексу України
[3] скасування державної реєстрації юридичної особи позбавляє суб’єкта
підприємницької діяльності статусу юридичної особи.

Заходи впливу, передбачені чинним законодавством, можуть бути
застосовані до страхових компаній і страхових посередників-резидентів
України у разі виявлення фактів реалізації страхових полісів і
сертифікатів іноземних страховиків або реалізації інших документів, що
підтверджують факт укладання договору страхування з іноземним
страховиком.

У випадках виявлення ознак злочину при реалізації таких полісів
(сертифікатів) юридичними і фізичними особами, які не є страховиками чи
страховими посередниками, Державна комісія з регулювання ринків
фінансових послуг України в порядку, передбаченому ст. 97 та ст. 112
Кримінально-процесуального кодексу України, направлятиме матеріали для
прийняття рішення до правоохоронних органів [4].

Крім цього, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг
України має право в межах наданих їй повноважень застосовувати
відповідні заходи впливу до учасників ринку страхових послуг, внаслідок
порушення останніми чинного законодавства, яке регулює дану сферу
правовідносин. Такими заходами впливу є:

– зобов’язання стосовно порушника вжити заходів для усунення порушення;

– вимагання скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;

– накладання штрафів відповідно до закону;

– тимчасове зупинення (обмеження) або анулювання (відкликання) ліцензії
на здійснення діяльності з надання фінансових послуг;

– відсторонення керівництва від управління фінансовою установою та
призначення тимчасової адміністрації;

– затвердження плану відновлення фінансової стабільності фінансової
установи;

– порушення питання про ліквідацію установи.

Дані та інформація, яка може містити ознаки порушення, може бути
отримана Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг
України з:

– матеріалів, отриманих за результатами перевірок, проведених фахівцями
даної комісії;

– звітності, що подається до даної комісії;

– повідомлень, отриманих від органів державної влади;

– повідомлень, отриманих від міжнародних організацій, іноземних органів
державної влади, неурядових організацій;

– звернень громадян;

– повідомлень, отриманих від юридичних осіб;

– повідомлень, опублікованих у засобах масової інформації;

– інших джерел [5].

Найпоширенішими правопорушеннями страхових компаній, які здійснюють свою
діяльність у сфері страхування та інших організаціях з відшкодуванням
шкоди при настанні страхового випадку, є:

– розкрадання колективного майна в особливо великих розмірах шляхом
присвоєння та зловживання посадовим становищем;

– заволодіння індивідуальним майном громадян шляхом шахрайства;

– неналежне (недбале) виконання своїх службових обов’язків, які
спричинили тяжкі наслідки для суспільних інтересів.

Особливостями способів вчинення зазначених видів злочинів, в результаті
яких завдається шкода інтересам окремих страхувальників та майну
страхової компанії, є:

– видача страхового полісу без сплати страхового платежу у випадку
обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників
транспортних засобів;

– внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей про
настання страхового випадку (про місце певного страхового випадку;
страхові випадки, яких з клієнтами не відбувалося);

– порушення у веденні бухгалтерського обліку (видача грошових коштів із
каси під звіт на придбання нібито іноземної валюти, основних фондів;
невідображення у звітних документах сум страхових внесків);

– кредитування та безпідставне перерахування коштів через підставну
фірму;

– встановлення нереальних розмірів відсоткових ставок по договорах
страхування;

– незаконне проведення страхової діяльності (тобто відсутність ліцензії
на здійснення певного виду страхування);

– інші правопорушення, здійснювані страховими компаніями (ухилення від
сплати податків тощо).

Злочинні посягання даної категорії, у своїй переважній більшості,
здійснюються мобільними, оснащеними високотехнологічним устаткуванням,
спеціальною технікою і всілякими пристосуваннями організованими
злочинними групами, що нерідко мають міжнародні кримінальні зв’язки.
Тому злочинні діяння здебільшого добре плануються і підготовлюються на
всіх стадіях їх вчинення.

Дуже часто в якості знарядь підготовки та вчинення кримінально карного
діяння почали виступати різноманітні розроблені, пристосовані і
запрограмовані спеціальні технічні пристрої негласного одержання
інформації.

На жаль, дотепер надійність заходів забезпечення безпеки страхової
діяльності залишається недостатньо високою. Кількість злочинів у цій
сфері, має тенденцію до зростання. Дана проблема охоплює досить значну
кількість країн у світі.

У зв’язку з цим наведемо приклади найбільш поширених видів зловживань та
інших правопорушень, що мають місце на страховому ринку України:

– правопорушення, що вчинюються під час укладання та протягом чинності
договору страхування;

– порушення порядку та умов здійснення страхових виплат та страхового
відшкодування;

– недотримання вимог законодавства страховиками щодо забезпечення
платоспроможності;

– порушення страховиками порядку ведення бухгалтерського обліку та
звітності;

– порушення порядку одержання ліцензій на проведення конкретних видів
страхування;

– хабарництво та корупція;

– відмивання “брудних” грошей шляхом незаконного переказу безготівкових
коштів у готівку окремими комерційними структурами внаслідок укладання
короткострокових договорів страхування на випадок нанесення моральної
шкоди чи настання таких страхових випадків, як наклеп, неправомірні дії
адміністрації, угода, що не відбулася, несподіване захворювання, образа;

– підробка “зелених карток” (страхових полісів для осіб, які виїжджають
(слідують) за кордон);

– незаконне отримання грошових коштів на підставі пред’явлення у
страхову компанію підроблених довідок про настання страхового випадку
або видача страхових відшкодувань на “підставних” осіб за фіктивними
угодами страхування [6, С. 90–69].

Враховуючи викладене, а також з метою зменшення кількості злочинних
проявів на вітчизняному страховому ринку, і як наслідок, – покращання
загальної ситуації на ринку фінансових послуг України, необхідно
розбудовувати чинне законодавство, що сприятиме унеможливленню
використання страхової системи для ухилень від оподаткування, розмиванню
активів підприємств, відмиванню “брудних” коштів та їх вивезення за
кордон і т. ін.

Список використаних джерел

1. Указ Президента України “Про Положення про Державну комісію з
регулювання ринків фінансових послуг України” від 4 квітня 2003 року №
292.

2. Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 року № 85,
Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 18. – Ст. 78.

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV //
Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19–20, № 21–22. –
Ст. 144.

4. Лист Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України
від 1 серпня 2003 року № 157.

5. Про затвердження Положення про застосування Державною комісією з
регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу: Розп. Держ.
комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 13 листопада 2003
року № 125.

6. Попередження та викриття зловживань в установах, що здійснюють
діяльність у сфері страхування та в інших організаціях, пов’язаних з
відшкодуванням шкоди при настанні страхового випадку: Посібник / В.Ф.
Ущаповський, С.Н. Баліна, А.Г. Бойков та ін., за ред. В.Д. Сущенка та
В.І. Литвиненка. – К.: Національна акад. внутрішніх справ України, 2003.
– 136 с.

О.П. Лебедєв. Нормативно-правове регулювання страхової діяльності –
пріоритетний напрям боротьби зі злочинністю на ринку фінансових послуг.
“Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”
13’2006.

Похожие записи