.

Нормативно-правове регулювання діяльності органів, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
236 2983
Скачать документ

Реферат

на тему:

Нормативно-правове регулювання діяльності органів, які ведуть боротьбу з
організованою злочинністю

Загальновідомо, що організована злочинність – як національна, так і
транснаціональна – представляє собою зростаючу загрозу громадянському
суспільству. Тому по мірі глобалізації і росту міжнародної торгівлі,
розширення господарчої діяльності, а також все більшого розмивання
політичних кордонів кількість злочинів, скоєних організованими
злочинними угрупованнями, буде зростати.

Так, протягом 2004 року правоохоронними органами держави виявлено 695
організованих груп і злочинних організацій (на 9,6 % більше ніж 2003
р.), що скоїли 5582 злочини, з яких 467 – з міжрегіональними та
міжнародними зв’язками. Як правило, більшість з них (понад 83 %) мають
ступінь особливо тяжких (3809) і тяжких (830) та мають резонансний
характер, що, в свою чергу, і викликає справедливу недовіру населення до
органів влади через неспроможність належно протидіяти цьому негативному
явищу. Так, із 5582 злочинів, вчинених організованими злочинними
угрупованнями, 3026 – проти власності, 967 – у сфері обігу наркотичних
засобів, 363 – службової і 332 господарчої діяльності, 242 – проти
авторитету органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
139 – проти безпеки руху та експлуатації транспорту, 90 – проти
громадського порядку, 68 – проти життя та особи та ін. Від злочинних
посягань загинуло 9773 особи.

У зв’язку з повільністю їх розкриття та, як правило, безкарністю
організаторів злочинів така ж тенденція зберігається і протягом дев’яти
місяців 2005 року. Із загальної кількості зафіксованих органами
внутрішніх справ та прокуратури кримінальних проявів майже половина (46
%) – тяжкі та особливо тяжкі. За цей же період виявлено 494 організовані
групи і злочинні організації (на 25,2 % більше ніж у січні-вересні 2004
року), що скоїли 7208 злочинів, 87,4 % з яких тяжкі та особливо тяжкі,
кількість яких зросла в 1,5 раз. У загальній кількості злочинів 56,8 %
становили злочини проти власності, 13,6 – злочини у сфері обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів,
4,7 – злочини проти життя та здоров’я особи, 4,5 – злочини у сфері
службової діяльності. Скоєно 2503 умисні вбивства та замахи на вбивство,
717 зґвалтувань та замахів на зґвалтування. Кількість грабежів,
порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 15,3 % та
становила 34 тис., розбоїв – на 18,5 (4,7 тис.), та випадків шахрайства
на 21,4 % (13,8 тис.)

Найбільшого поширення організована злочинність набула у Донецькій
області, де виявлено 63 організовані групи та злочинні організації, з
яких 41 мала загальнокримінальну спрямованість, решта – 22 – економічну;
у Луганській виявлено 41 злочинне угруповання, з них 24
загальнокримінальної спрямованості, 17 – економічної; у Харківській – 35
злочинних угруповання (29 – загальнокримінальної, 6 – економічної); в АР
Крим виявлено 32 групи. Членами цих злочинних формувань було скоєно
протиправних дій: у Донецькій області – 343, Луганській – 157,
Харківській – 265, на території АРК Крим – 528 злочинів. У місті Києві
62 особи у складі 16 кримінальних угруповань скоїли 2892 злочини.
Внаслідок злочинних посягань загинуло 7129 особи, з числа яких кожний
п’ятий – в результаті нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень,
кожного третього було вбито. Кількість потерпілих від злочинів за 9
місяців 2005 року становила 235,6 тис. осіб. Найбільша їх кількість від
крадіжок – 119,8 тис. осіб (50,9 % від загальної кількості потерпілих).
Від грабежів постраждало 34,2 тис. осіб, серед яких майже кожна третя
жінка (12,3 тис.); від розбоїв – 1,5 тис. жінок, що на 20,1 % більше,
ніж за відповідний період минулого року.

Із загальної кількості причетних до злочинів осіб (183,3 тис.),
встановлених органами внутрішніх справ, кожний четвертий скоїв його у
групі (23,8 %); 13,6 % – вчинили злочини у стані алкогольного сп’яніння;
19,6 – раніше були засудженими, з яких майже кожний другий має не зняту
або не погашену судимість. З виявлених осіб 13.6 % – жінки, 9,8 % –
неповнолітні. Питома вага працездатних осіб, підозрюваних у скоєнні
злочинів, які на момент вчинення злочину не працювали і не навчались,
становила 66,3 %.

Все це свідчить, що держава в певній мірі не в змозі належним чином
через правоохоронну і систему кримінального правосуддя забезпечити
надійний захист законних прав та інтересів громадян від злочинних
посягань.

Тому на сьогодні організована злочинність стала одним із вкрай
негативних дестабілізуючих факторів громадського життя, справжнім
соціальним лихом. Спричинюючи значну шкоду державі, громадським
об’єднанням і громадянам, організована злочинність прагне набути
політичного впливу, заволодіти керівними висотами в різних сферах життя,
включаючи і міжнародні зв’язки, тому належна організація боротьби з
організованою злочинністю в державі є вкрай актуальним завданням.

Вивчення стану і тенденцій організованої злочинності в державі, її
аналіз свідчить також, що процеси, які сьогодні відбуваються у
кримінальному середовищі, набувають стійкої тенденції до трансформації,
характеризуються різким зростанням небезпечних насильницьких злочинів із
застосуванням зброї і, насамперед, з боку організованих злочинних
угруповань. Розраховуючи на раптовість, залякування погрозами, зброєю,
сучасні гангстери діють майже відкрито, зухвало і жорстоко, нерідко з
використанням вибухових речовин та пристроїв. Але самим небезпечним є
те, що організована злочинність стала більш професіональною, виробила
достатньо методів захисту від правоохоронних та контролюючих органів,
діє приховано і під захистом корумпованих можновладців та політиків.
Особливо це стосується таких сфер, як фінанси і приватизації великих
ліквідних об’єктів державної власності. Значних розмірів набуває так
звана політична корупція. Дослідження свідчить, що функціонування
організованих злочинних угруповань стало можливим завдяки різноманітним
факторам, які відбуваються в Україні і зокрема: послабленню ролі держави
в суспільстві, втраті нею ряду важливих функцій в економіці, повільному
проведенню реформи державних органів, у тому числі правоохоронних,
відтоку професійних кадрів правоохоронців із-за низького матеріального
забезпечення у комерційні структури. Присутнє також і таке вкрай
негативне явище, як зрощування працівників правоохоронних органів з
кримінальними структурами. Це дає можливість злочинним угрупованням
швидше удосконалювати свою організаційну структуру,
професіоналізуватись, озброюватись, інтернаціоналізуватись та визначати
шляхи збагачення, займатись розподілом сфер впливу і позбавлятися
конкурентів. Більше того, наявні факти намагання організованих злочинних
угруповань проникнути і легалізуватися у депутатському корпусі різних
рівнів та вплинути на визначення складу уряду.

Організована злочинна діяльність корумповано зрощених із суто
кримінальними елементами вищих посадових осіб за останні роки набула
рівня реальної загрози конституційним основам державного ладу в Україні,
стала негативно впливати на внутрішню і багато в чому також на зовнішню
політику держави та її сприйняття у цивілізованому світі. Реалізація
злочинних корисливих інтересів певних великих організованих злочинних
груп і злочинних організацій, які намагаються контролювати, зокрема і
правоохоронні органи та судову систему, постійно призводить до
величезних соціально-економічних втрат, реально гальмує розвиток
держави, має вкрай негативні політичні наслідки довготривалої дії.

Не повсюдно і в повному обсязі забезпечується вжиття рішучих заходів
щодо припинення діяльності організованих злочинних угруповань та їх
економічного підґрунтя шляхом перевірки додержання законодавства під час
корпоратизації підприємств, які мають важливе значення для економіки і
державна частка яких віддана в управління холдинговим та іншим
компаніям. Вкрай рідко здійснюються узгоджені заходи, спрямовані на
виявлення фактів приховування доходів від оподаткування, легалізації
коштів, здобутих злочинним шляхом, у тому числі й з використанням
фіктивних підприємств, блокування їх розрахункових рахунків, скасування
державної реєстрації та вилучення з “тіньового” обігу грошових коштів і
товарно-матеріальних цінностей.

Потребують подальшого опрацювання, вдосконалення і закріплення питання
нормативно-правового регулювання діяльності органів, які ведуть боротьбу
з організованою злочинністю, а також з урахуванням світового досвіду
створення у складі апарату РНБО спеціально уповноваженого підрозділу,
який координував би дії правоохоронних органів щодо протидії
організованій злочинності та корупції. Тому у зв’язку з важливістю і
проблемністю зазначеного питання, на нашу думку, воно має бути
розглянутим на засіданні РНБО України. Аналітичне і науково-методичне
забезпечення боротьби з організованою злочинністю за доцільне
представляється покласти на Міжвідомчий науково-дослідний Центр з
проблем боротьби з організованою злочинністю, який уже понад 10 років
здійснює цю діяльність зі залученням висококваліфікованих фахівців
різних галузей народного господарства, а також міністерств і відомств.

Не приділяється належної уваги питанням повернення в Україну валютних
коштів, які незаконно знаходяться за кордоном, і соціальної адаптації
осіб, які звільняються з місць виконання покарань.

Не забезпечуються належним чином оперативно-розшукові заходи щодо
запобігання створенню та знешкодженню транснаціональних організованих
злочинних угруповань, а також – припинення зловживань у сфері
приватизації, земельної реформи, енергоринку та банківської діяльності.

Відсутній механізм дієвого контролю за цільовим використанням тимчасово
ввезеного на територію України майна (технологічного обладнання,
сировини тощо), що надходять в рамках реалізації інвестиційних проектів
у спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку.

Наслідки дослідження стану організованої злочинності дають підстави
стверджувати, що в правоохоронній системі країни існує ряд проблем
організаційно-правового характеру. Їх аналіз свідчить про необхідність
вирішення питання щодо організації центрального координуючого органу
управління цією системою. Такий висновок пояснюється тим, що в системі
державного управління відчутну роль відіграють саме центральні органи
управління, крім того, в умовах сучасного розвитку суспільства їх
значення підсилюється. У той же час центрального органу управління
системою боротьби з організованою злочинністю не існує.

Так, Положення про координаційну діяльність правоохоронних органів по
боротьбі зі злочинністю та корупцією було практично основним нормативним
документом який у повному обсязі регламентував весь механізм
координаційної діяльності правоохоронних органів. Воно схвалене 17 липня
2000 року Координаційним комітетом по боротьбі з корупцією і
організованою злочинністю при Президентові України. Зважаючи на це,
можна дійти висновку, що правовий механізм координації дій
правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю визначений нормативним
документом, був прийнятий не законодавчим органом, та й діяльність його
на сьогодні припинена. На нашу думку, вирішити цю проблему можливо
шляхом затвердження нового Положення Указом Президента, або окремим
законом України. Положення (Закон) про координуючу діяльність необхідне
не лише сьогодні, воно має бути розрахованим на перспективу. Прийняття
такого нормативного акту створить міцну базу для координації боротьби з
організованою злочинністю і корупцією, значно підвищить її ефективність,
тому що багатоаспектність завдань координації, коло її учасників,
характер їх діяльності обумовлюють необхідність законодавчого
врегулювання. А з урахуванням того, що функції Координаційного комітету
по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю покладені на РНБО
України, вважаємо за доцільне їх виконання доручити одному з її
структурних підрозділів. Слід зазначити, що сама ідея утворення в
Україні центрального органу управління у сфері боротьби з організованою
злочинністю і корупцією та спеціального державного правоохоронного
органу розглядається вже понад 7 років. Проблема, що знаходиться в
основі відповідного рішення, полягає у намаганнях політичних діячів,
представників силових структур, науковців, підвищити ефективність
системи боротьби з організованою злочинністю і корупцією, по-перше,
шляхом централізації у сфері правоохоронної діяльності, тобто надання
широкого кола прав, поєднання завдань, функцій різних правоохоронних
органів, у тому числі й спеціалізованих, у єдиному органі, по-друге –
шляхом створення центрального координуючого органу, здійснюючого
управління макросистемою боротьби з організованою злочинністю як
організаційно-функціональною системою.

У свою чергу, діюча Інструкція “Про взаємодію правоохоронних та інших
державних органів України у боротьбі із злочинністю”, затверджена
Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України,
Державним комітетом у справах охорони державного кордону України,
Державним митним комітетом України, Національною гвардією України,
Міністерством оборони України, Міністерством юстиції України 10 серпня
1994 року № 4348/138/151/11-2-2870/172/148–407/2-90-442 та зареєстрована
в Міністерстві юстиції України 21 вересня 1994 р. за № 225/435 [1], не
несе в собі належної напруги, направленої на якісну, безумовну і
всеохоплюючу організацію взаємодії перелічених органів, має формальний
характер і при проведенні спільних дій у сфері боротьби зі злочинністю
фактично не використовується тому також потребує значного доопрацювання
і оновлення.

Дослідження також свідчить, що для успішної боротьби зі злочинністю,
особливо з її організованими проявами, необхідне стабільне, ефективне
нормативно-правове регулювання цієї діяльності. Ця потреба виникає з
низки передумов, наприклад таких, як утвердження справедливості,
створення оптимальних умов для домінування дії в суспільстві економічних
і духовних чинників. Відсутність же ефективного механізму правового
регулювання спричиняє нестабільність у суспільному житті.

Вчені-юристи визначають правове регулювання як результативний,
нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини, що здійснюється
за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правовідносин,
індивідуальних розпоряджень й ін.) з метою їх упорядкування, охорони та
розвитку відповідно до суспільних потреб.

Удосконалення законодавства у сфері боротьби з організованою злочинністю
є одним із актуальних завдань на сучасному етапі розбудови нашого
суспільства. Важливим моментом у цьому напрямі є вдосконалення правового
регулювання управління [2].

Держава намагається забезпечити захист законних прав й інтересів
громадян від злочинних посягань, головним чином через правоохоронну і
систему кримінального правосуддя.

Уряд прагне підвищити ефективність зазначених систем шляхом укріплення
правоохоронних органів і вдосконалення їх роботи, упорядкування системи
судочинства, виведення зі сфери дії системи правопорушників, що вчинили
менш тяжкі діяння та посилення покарання за тяжкі злочини, а також
розширення діапазону каральних заходів по відношенню до рецидивістів.

Правоохоронні (спеціальні) органи (прокуратура, органи внутрішніх справ,
Служба безпеки України та ін.), покликані, відповідно до Конституції у
специфічних формах здійснювати охорону, захист і гарантування
функціонування всієї системи національного права України. Їх діяльність
повинна будуватися на засадах моральності, справедливості, що дозволяє
гарантувати права і свободи людини.

Важливим напрямом вдосконалення цієї діяльності правоохоронних органів в
сучасних умовах є зосередження їх зусиль на безумовному забезпеченні
прав та свобод людини і громадянина в Україні. Проте механізм їх
реалізації, який становить основу правоохоронної діяльності, на жаль,
далеко не досконалий. Він має зумовлювати режим точного і неухильного
виконання та дотримання законів, відповідних підзаконних актів всіма
суб’єктами оперативно-розшукової діяльності. Зміст цієї передумови
відображає послідовне проведення в життя принципово важливого положення
про те, що законність в оперативно-розшуковій діяльності – це окремий
випадок законності як одного з провідних політико-правових інститутів
суспільства і держави.

Боротьба з організованою злочинністю вимагає не тільки чіткого знання
норм чинного законодавства, його неухильного дотримання на практиці, а й
глибокого розуміння сутності правоохоронної діяльності, знання
закономірностей, за якими вона розвивається, завдань, що висуваються
перед суб’єктами, задіяними у відповідній справі.

Аналіз стану законодавчого регулювання у сфері боротьби з організованою
злочинністю показує – до публічно-правових актів, що визначають державну
політику і стратегію, які регулюють питання боротьби з організованою
злочинністю та корупцією, входять засновані на конституційних засадах
юридичні норми практично всіх трьох гілок державної влади (законодавчої,
виконавчої та судової): закони та постанови Верховної Ради України;
укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження
Кабінету Міністрів України, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Пріоритетами у боротьбі зі злочинністю визначені формування досконалої
правової бази боротьби зі злочинністю і корупцією, виявлення і
знешкодження злочинних угруповань, викорінення “тінізації” економіки та
ін.

В сучасному законодавстві України системоутворюючими нормативними актами
щодо прямого регулювання боротьби з організованою злочинністю та
корупцією як інституції публічного права можна вважати закони України
HYPERLINK “http://mndc.naiau.kiev.ua/zak/orgpr.htm” “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю ” від
30 червня 1993 р. та HYPERLINK
“http://mndc.naiau.kiev.ua/zak/corrupt.htm” “Про боротьбу з корупцією ”
від 5 жовтня 1995 р. [3].

В той же час чинне кримінальне законодавство не містить типізації
організованих злочинних угруповань, що ускладнює кваліфікацію злочинів,
вчинених ними.

Тому, враховуючи значну кількість складів злочинів, що можуть бути
скоєні злочинними угрупованнями, таким способом є необхідність виділити
типи організованих злочинних угруповань за наступними критеріями: 1) за
кримінально-правовими ознаками злочинних угруповань; 2) за характером
складу учасників злочинних угруповань; 3) за рівнем наявних корумпованих
зв’язків злочинних угруповань; 4) за видом структурованості злочинних
угруповань; 5) за етнічною структурою злочинних угруповань; 6) за
географією діяльності злочинних угруповань; 7) за характером виникнення
злочинних угруповань; 8) за наявністю легального прикриття діяльності
злочинних угруповань. Діяльність організованих злочинних угруповань
повинна аналізуватися відповідними підрозділами правоохоронних органів з
урахуванням одночасно всіх зазначених критеріїв їх класифікації.

Сучасне кримінальне законодавство дозволяє виділити наступні типи
організованих злочинних угруповань: 1) організована група; 2)
сутенерська організована група, яка забезпечує діяльність з надання
сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання
прибутків (ч. 4 ст. 303 КК України); 3) організована група, створена у
виправній установі з метою тероризування засуджених або нападу на
адміністрацію (ст. 392 КК України); 4) банда (ст. 257 КК України); 5) не
передбачене законом воєнізоване або збройне формування (ст. 260 КК
України); 6) група, діяльність якої здійснюється під приводом
проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і
поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою (ст.
181 КК України); 7) терористична група чи терористична організація (ч. 4
ст. 258 КК України); 8) злочинна організація (ст. 255 КК України); 9)
транснаціональна організація, яка займається порушенням встановленого
законом порядку трансплантації органів або тканин людини, вилученням у
людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх
трансплантації або незаконною торгівлею органами або тканинами людини
(ч. 5 ст. 143 КК України) [4].

Аналіз діяльності слідчих підрозділів МВС та СБ України дає підстави
визначити основні питання кримінально-процесуального характеру щодо
методики і тактики розслідування кримінальних справ про злочини, що
вчинюються організованими угрупованнями, які мають будуватися на
спеціальних процесуальних нормах та рекомендаціях криміналістики і
зокрема.

Нечіткість законодавчого визначення компетенції підрозділів по боротьбі
з корупцією та організованою злочинністю щодо порушення ними
кримінальних справ та провадження дізнання спричиняє тяганину і гонитву
за “паличками” і “відсотками”, розкриття злочинів в більшості випадків
без встановлення суми збитків, структури організованого угруповання,
організаторів, підбурювачів. Тому, на нашу думку, підлягає перегляду
доцільність негативної практики місячної, квартальної, піврічної та
річної звітності, так як оперативне опрацювання та реалізація його
наслідків не завжди вміщаються у зазначені терміни і потребує більш
кропіткої роботи і часу, чим встановлення одних лише виконавців. Та й
світова практика свідчить, що поліція тривалий час, іноді роками, працює
для виявлення глибоко “ешелонованих” груп, їх організаторів та інших
членів і має позитивні наслідки у знешкодженні всієї структури окремо
взятого організованого злочинного угруповання.

На практиці також постають питання, які потребують як наукового
обґрунтування, так і законодавчого врегулювання, а саме: чи можуть
порушувати спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ і Служби
безпеки України як органи дізнання кримінальні справи про злочини, що
вчинені організованими групами, або пов’язані з корупцією, тобто
віднесені ч. 5 ст. 12 до їх відання, але не підслідні слідчим цих
відомств, а також провадити у таких кримінальних справах дізнання; які
із злочинів, вчинених організованими угрупованнями, відносяться до
відання спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ, а які із них –
до відання спеціальних підрозділів Служби безпеки України.

Складнішим є питання щодо визначення компетенції спеціальних підрозділів
по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю як органу дізнання.

У пункті 2 статті 101 КПК України вказано, що вони є органами дізнання у
справах, віднесених Законом до їх відання. Але сам термін “відання”
законодавством не визначено. В частині 5 статті 12 Закону України “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”
йдеться про те, що “… спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою
злочинністю можуть порушувати й розслідувати… кримінальні справи про
злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями…”. Виходячи зі
змісту цієї статті, вбачається, що спеціальним підрозділам СБУ надано
право порушувати будь-які кримінальні справи про злочини, вчинені
організованими злочинними угрупованнями (ст. 28 КК), незалежно від їх
підслідності (ст. 112 КПК) і провадити у них дізнання [5]. Таким чином,
виходячи зі змісту ст. 112 КПК і ч. 5 ст. 12 Закону України “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”,
“відання” спеціального підрозділу СБУ як органу дізнання і
“підслідність” слідчих СБУ – не тотожні поняття. “Відання спеціального
підрозділу СБУ як органу дізнання” ширше, ніж “підслідність слідчих СБУ”
[3]. Слід враховувати й ту обставину, якщо до компетенції спеціальних
підрозділів СБУ чинним законодавством віднесено виявлення та розкриття
злочинів, вчинених організованими групами за допомогою
оперативно-розшукових заходів та методів, то зовсім нелогічною,
необґрунтованою та такою, що не відповідає чинному законодавству, є
думка деяких вчених і практиків, що ці підрозділи не можуть як органи
дізнання порушувати кримінальні справи за вказаними злочинами.

Окрім того, й сама конструкція ч. 5 ст. 12 Закону України “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, в
якій зазначається, що “… спеціальні підрозділи по боротьбі з
організованою злочинністю можуть порушувати й розслідувати… кримінальні
справи про злочини, вчинені організованими злочинними угрупуваннями …”
не відповідає принципу публічності, згідно з яким виконання відповідними
державними органами діяльності, в тому числі й підрозділом “К” як
органом дізнання, по порушенню кримінальних справ в інтересах
суспільства й держави незалежно від розсуду заінтересованих осіб. Тому
ця норма, на наш погляд, повинна бути узгоджена зі ст. 4 КПК України.

Разом з тим слід зазначити, що в Україні все таки існує достатня
нормативно-правова база щодо організації та діяльності суб’єктів
боротьби з організованою злочинністю. Однак, проведене дослідження дає
підстави стверджувати, що залишаються проблемними питання щодо створення
ефективної міжвідомчої нормативної бази для налагодження механізму
взаємодії спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, як з
оперативними службами в системі МВС України і СБ України так із іншими
державними органами, насамперед правоохоронними.

У той же час формування та реалізація державної політики у сфері
боротьби з організованою злочинністю потребує прийняття цілеспрямованих,
системних та комплексних правових заходів з врахуванням раніше
зазначених пропозицій. Вдосконалення нормативно-правового регулювання
діяльності органів, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю,
зумовлена реаліями сьогодення і є важливим тактичним заходом протидії
цьому негативному явищу.

 

Список використаних джерел

1. Інструкція “Про взаємодію правоохоронних та інших державних органів
України у боротьбі із злочинністю”: Затв. Міністерством внутрішніх справ
України, Службою безпеки України, Державним комітетом у справах охорони
державного кордону України, Державним митним комітетом України,
Національною гвардією України, Міністерством оборони України,
Міністерством юстиції України 10 серпня 1994 року №
4348/138/151/11-2-2870/172/148-407/2-90-442, зареєстрована в
Міністерстві юстиції України 21 вересня 1994 р. за № 225/435.

2. Указ Президента України від 6.02.2003 р. № 84 “Про невідкладні
додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і
корупцією”.

3. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з
організованою злочинністю” // Відомості Верховної Ради України. – 1993.
– № 35. – Ст. 357; Закон України “Про боротьбу з корупцією” // Відомості
Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 265.

4. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. –
2001. – № 25–26. – Ст. 131.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України // Бюл. законодавства і
юридичної практики України. – 2001. – № 9.

О.Ф. Дудар, Ю.П. Мірошник. Нормативно-правове регулювання діяльності
органів, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю. “Боротьба з
організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 12’2005.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020