.

Незалежність та безвідкличність гарантії за цивільним кодексом України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
227 2476
Скачать документ

Реферат на тему:

Незалежність та безвідкличність гарантії за цивільним кодексом України

Цивільний кодекс (ЦК) України виділив гарантію в спеціальний інститут,
вихідні положення якого наближені до принципів регулювання банківської
гарантії, що склались у міжнародній банківській практиці, і передусім в
Уніфікованих правилах для гарантії на вимогу 1992 року, які активно
використовуються практично у всіх країнах з розвинутою ринковою
економікою.

Гарантія в цивільному законодавстві кваліфікувалась як різновид договору
поруки. За новим ЦК України, гарантія з порукою має мало спільного. Вона
є самостійним способом забезпечення виконання зобов’язань. Це зумовлено
специфічними рисами гарантії, особливим суб’єктним складом відносин, які
виникають під час видачі та виконанні гарантії, досить своєрідним
змістом відповідних правових зв’язків.

Новели ЦК України щодо такого способу забезпечення виконання зобов’язань
не були предметом глибокого наукового дослідження, тому важливим
завданням доктрини цивільного права є аналіз і теоретичне обґрунтування
цих нововведень, а також узагальнення практики їхнього застосування,
виявлення недоліків у правовому регулюванні та їх усунення.

Метою статті є дослідження незалежності гарантії від основного
зобов’язання та її безвідкличності як важливих ознак, що відрізняють
гарантію від інших способів забезпечення виконання цивільно-правових
зобов’язань.

Питання незалежності та безвідкличності банківської гарантії
висвітлюються у працях російських вчених: М. Брагінського і
В. Вітрянського [1], Б. Гонгало [2], Ю. Петровського [3], Л. Єфімової
[4] та ін. Проте дослідження даних ознак гарантії базується на
цивільному законодавстві Російської Федерації, яке має певні відмінності
у порівнянні з ЦК України.

Аналіз гарантії як самостійного способу забезпечення виконання
зобов’язань є досить складним і повинен здійснюватись виходячи із змісту
конкретних норм ЦК України.

Однією з головних відмінних ознак гарантії, які виділяють її серед інших
способів забезпечення виконання зобов’язань, є незалежність гарантії від
основного зобов’язання. Зокрема, Ю.В. Петровський зазначає:”…
враховуючи, що дана ознака є ключовою (можна навіть сказати виключною –
тобто характерною зі всіх способів забезпечення зобов’язань тільки для
гарантії) в сутності та призначенні гарантії як способу забезпечення
виконання зобов’язань, вважаю можливим визначити незалежність
банківської гарантії, як спеціальний принцип, властивий даному інституту
цивільного права”[3, с.44].

Зауважимо, що принцип незалежності гарантійного зобов’язання значною
мірою визначає специфіку змісту правовідносин, які виникають між
суб’єктами гарантії.

Цей принцип знайшов своє законодавче закріплення у ст.562 ЦК України
(“Незалежність гарантії від основного зобов’язання”), в якій вказується,
що зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного
зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в
гарантії міститься посилання на основне зобов’язання.

Правильне розкриття змісту незалежності гарантії має певну теоретичну
значимість і практичну цінність.

Проаналізувавши положення ст.562 ЦК України, можна зробити висновок, що
від основного зобов’язання не залежить саме зобов’язання гаранта, а не
вся гарантія, яка є складним за юридичним змістом правовідношенням.

Проте гарантія все ж зберігає певний зв’язок з основним договором. У
міжнародному праві це виявляється у трьох формах.

По-перше, у змісті більшості банківських гарантій прямо вказується, з
яким основним договором вона пов’язана. При видачі гарантії банк вказує
відповідне основне зобов’язання (чи майбутній договір, який буде
укладено).

По-друге, зв’язок має непрямий характер. Банківські гарантії побудовані
на тому, що бенефіціар не має права поступатися правом вимоги іншій
особі. В результаті цього банківська гарантія є непрямо пов’язаною з тим
основним договором, стороною в якому є вказаний в ній бенефіціар.

Третій випадок – зв’язок, підтверджений рішенням суду. Практично у всіх
країнах, які використовують новий тип банківської гарантії, існує судова
практика, коли суди беруть до уваги особливості поведінки бенефіціарів
як учасників основних договорів і на підставі встановлених фактів
ухвалюють рішення, які тимчасово призупиняють виплату гарантами
відповідних сум [5, с.57].

Фактичні обставини таких справ різноманітні. Проте спільне полягає в
тому, що заява подається до суду раніше, ніж бенефіціар звернувся до
гаранта з вимогою про виплату грошової суми. Найчастіше з подібною
вимогою звертається принципал, який володіє інформацією про поведінку
бенефіціара в основному договорі і, намагаючись попередити зловживання
одержаною гарантією, він просить суд дозволити гаранту тимчасово
утриматись від виплати.

У чому ж виявляється принцип незалежності зобов’язання гаранта?

Способи забезпечення виконання зобов’язань, передбачені ЦК України,
надають кредитору додаткову можливість досягнути мети одержання ним
належного за зобов’язанням. Будь-який із встановлених способів
забезпечення призводить до того, що крім основного, забезпечуваного
зобов’язання, виникає нове зобов’язання між сторонами за договором або
між кредитором і третьою особою. Нове зобов’язання є додатковим до
основного, тобто має акцесорний характер. Із цього випливає, що
забезпечуватись будь-яким із встановлених способів може лише дійсна
вимога. Недісність основного зобов’язання тягне за собою недійсність
зобов’язання, яке його забезпечує [6, с.323].

Це положення не поширюється на гарантію відповідно до ст.562 ЦК України,
зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного
зобов’язання.

Незалежність гарантії від основного зобов’язання виявляється в тому, що
вона:

не припиняється з припиненням основного зобов’язання і не змінюється з
його зміною;

не визнається недійсною при визнанні недійсним основного забезпечуваного
зобов’язання;

не дає гаранту права посилатися при пред’явленні до нього вимоги
бенефіціаром на заперечення, які пов’язані з забезпечуваним
зобов’язанням;

не ставить дійсність зобов’язання гаранта перед бенефіціаром у
залежність від будь-яких вимог чи заперечень принципала, заснованих на
відносинах принципала з гарантом чи бенефіціаром;

встановлює, що зобов’язання гаранта сплатити грошову суму повинно бути
виконане при повторній вимозі бенефіціара навіть у тих випадках, коли
зобов’язання, забезпечене банківською гарантією, повністю або в частині
вже виконане, припинилось з інших підстав або є недійсним [3, с.46].

Отже, положення ч.3 ст.565 ЦК України остаточно закріпило правову силу
гарантії, як найбільш надійного способу забезпечення виконання
зобов’язань, її незалежність.

????????????¤?$??????Підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора
можуть бути винятково підстави, пов’язані із недодержанням умов самої
гарантії, що не мають жодної причетності до основного зобов’язання, а
саме: невідповідність вимоги або доданих до неї документів умовам
гарантії, подання вимоги поза строком дії гарантії [7, с.409].

Відповідно до ч.2 ст.265 ЦК України, гарант повинен негайно повідомити
кредитора про відмову від задоволення його вимоги. Метою такого
повідомлення є надання кредитору можливості усунути виявлені недоліки у
вимозі, а також пред’явити нову вимогу у межах строку дії гарантії.

У ст.565 ЦК України не вказано, що гарант зобов’язаний повідомляти про
підстави відмови. Проте у будь-якому випадку бенефіціар має право
вимагати подібного пояснення, оскільки мова йде про відмову задовольнити
належне йому право [8, с.91].

Відтак гарант, спираючись на положення даної статті, має право
відстрочити виконання зобов’язання до одержання повторної вимоги
бенефіціара.

Російські вчені-цивілісти зазначають, що принцип незалежності гарантії
від основного зобов’язання в деяких випадках має відносний характер [4,
с.52].

Як зазначає Ю.В. Петровський “суб’єктам банківської гарантії необхідно
враховувати, що єдиним винятком із принципу незалежності банківської
гарантії від основного зобов’язання може бути тільки встановлена судом
(з урахуванням і залежно від фактичних обставин конкретної справи)
недобросовісність вимоги (обман) з боку бенефіціара, що і дасть
можливість кваліфікувати його дії як зловживання правом”[3, с.48]. Проте
необхідною умовою є те, що обман має бути умисним, тобто бенефіціар у
момент пред’явлення повторної вимоги повинен усвідомлювати обманний
характер вчинюваних ним дій, які виявляються у пред’явленні гаранту
повторної вимоги про сплату грошової суми за гарантією, незважаючи на
одержання належного виконання від принципала за основним зобов’язанням.

Проблема обману в гарантійному зобов’язанні давно відома в міжнародній
практиці і має свої підходи у вирішенні. Саме обман, якщо у банку наявні
прямі докази вчинення бенефіціаром обманних дій, є єдиним винятком із
принципу незалежності в закордонній банківській діяльності.

Застосування цього положення буде доцільним і у вітчизняній юридичній
практиці. Це дасть змогу попередити зловживання кредиторами своїм
правом, а також захистити гарантів від необґрунтованих вимог
бенефіціарів.

Факт обману має встановлювати суд на підставі таких умов:

основне зобов’язання повинно бути припинено на підставі його належного
виконання;

до пред’явлення повторної письмової вимоги про вчинення платежу за
гарантією бенефіціару повинно бути відомо про припинення основного
зобов’язання належним виконанням;

гарант повинен володіти доказами настання перших двох умов і мати
можливість при потребі пред’явити їх під час розгляду спору судом
[3, с.49-50].

Принцип незалежності гарантії від основного зобов’язання недостатньо
досліджений у юридичній літературі. Викладені у ст.562 ЦК України
положення є новелою цивільного права України, оскільки із змісту ст.194
ЦК 1963 року випливало, що гарантія припинялась із припиненням основного
зобов’язання.

Ще однією важливою ознакою гарантії є її безвідкличність. Відповідно до
ч.3 ст.561 ЦК України гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в
ній не встановлено інше. Тому з моменту набрання нею чинності гарант
стає зобов’язаною перед кредитором особою. Це означає, що коли гарант
взяв на себе таке зобов’язання, то він вже не має можливості відкликати
гарантію і має відповідати перед бенефіціаром у випадку неналежного
виконання зобов’язання боржником (принципалом). Проте у тексті
банківської гарантії гарант має право вказати, що дане гарантійне
зобов’язання є відкличним. За таких обставин сформульоване вище загальне
правило про безвідкличність гарантії не діє [9, с.310].

Оскільки положення про безвідкличність гарантії є диспозитивним, це дає
право поділяти гарантії на відкличні та безвідкличні.

Право на відкликання гарантії може бути безумовним або може залежати від
настання певних умов (наприклад, визнання принципала банкрутом, зміни
змісту забезпечуваного зобов’язання). Право на відкликання гарантії
повинно відповідати умовам угоди між принципалом та гарантом про видачу
гарантії. Якщо гарант, який наділений правом відкликати гарантію,
реалізує його, то з моменту одержання бенефіціаром письмового
повідомлення гаранта про відкликання гарантії, зобов’язання гаранта, які
випливають з неї, припиняються. Проте, якщо гарант не використав право
на відкликання гарантії, а бенефіціар пред’явив до нього вимогу про
виконання зобов’язання, яке випливає з гарантії, то гарант не має права
її відкликати, оскільки право на відкликання припиняється фактом
пред’влення вимоги бенефіціаром [8, с.89].

Отже, із вище викладеного випливає, що гарант має право відкликати
гарантію тільки до моменту пред’явлення до нього вимоги бенефіціаром про
виконання зобов’язання за гарантією. Відкликання гарантом гарантії,
виданої на умовах безвідкличності, не припиняє зобов’язань гаранта за
нею.

Застосування гарантії як способу забезпечення виконання зобов’язань
завдяки високій ефективності забезпечувальної функції, спрямованої на
захист інтересів кредитора у разі порушення зобов’язання боржником, має
важливе значення у сучасному цивільному обороті. Проте для її
правильного практичного використання необхідно на теоретичному рівні
дослідити особливості гарантії, основні відмінності від інших способів
забезпечення зобов’язань.

Література

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. –
М., 2000.

Гонгало Б.М. Общие положения об обеспечении обязательств и способах
обеспечения обязательств. Цивилистические записки. – М., 2001.

Петровський Ю.В. О независимости банковской гарантии // Банковское
право. – 2000. – №3. – С.44-50.

Ефимова Л. Банковская гарантия и договор // Хозяйство и право. – 2000. –
№10. – С.50-59.

Рубанов А. Международная унификация правил о банковской гарантии и
гражданский кодекс России // Хозяйство и право. – 2000. – №5. – С.56-67.

Гражданское право БССР. / Под ред. Чигира В.Ф. – Минск, 1975. – Т. 1.

Цивільний кодекс України: Коментар. – Харків: ТОВ “Одіссей”, 2003.

Гражданское право: В 2 т. / Под ред. Суханова Е. А. – М.: Изд-во БЕК,
2003. Полутом І. – Том 2.

Свод хозяйственных договоров и документооборота предприятий с
юридическим, арбитражным и налоговым комментарием. / Под. ред.
Брызгалина А. В. – М., 2000. Т.1.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020