НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

МУЗИКА

Анатолій Ананійович

УДК 343. 3/. 7

НЕЗАКОННИЙ ОБІГ

НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ В УКРАЇНІ

(кримінально-правове та кримінологічне дослідження)

Спеціальність: 12.00.08 ( кримінальне право і кримінологія;

кримінально-виконавче
право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Київ ( 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького
Національної Академії Наук України

Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових
наук України

Яценко Станіслав Сергійович (суддя Конституційного Суду України)

Офіційні опоненти:

1. Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових
наук України

Баулін Юрій Васильович (професор кафедри кримінального права
Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого).

2. Доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук
України

Закалюк Анатолій Петрович (начальник Управління по зв’язках з
державними, судовими, правоохоронними органами Академії правових наук
України).

3. Доктор юридичних наук, професор

Стрельцов Євген Львович (проректор Одеського державного університету ім.
І.І. Мєчнікова, завідувач кафедри публічного і приватного права
економіко-правового факультету).

Провідна установа:

Львівський державний університет ім. Івана Франка Міносвіти України (м.
Львів)

Захист відбудеться ( 27 ( листопада 1998р. о 14-00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.50.24.02 по захисту дисертацій на здобуття
наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права
ім. В.М. Корецького Національної Академії Наук України (252001, м. Київ
( 1, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького Національної Академії Наук України (252001, м. Київ
( 1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий ( 23 ( жовтня 1998 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук Кучеренко І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Наркоманія і незаконний обіг наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів належать до суспільно
небезпечних явищ, які тісно пов’язані з організованою злочинністю і
мають глобальний характер. Враховуючи це, Україна підтримує ініціативи
міжнародної спільноти щодо боротьби з незаконним розповсюдженням
зазначених засобів і речовин. Вона ратифікувала відомі Конвенції ООН
1961, 1971, 1988 рр. За ініціативою України Генеральна Асамблея ООН у
1990 р. прийняла політичну декларацію та всесвітню програму дій,
оголосивши 90-ті роки десятиріччям боротьби з незаконним виробництвом та
розповсюдженням наркотичних засобів і психотропних речовин.

Суспільно небезпечні наслідки поширення наркоманії і токсикоманії
викликали потребу поряд із вжиттям соціальних, економічних, медичних та
інших заходів, спрямованих проти незаконного обігу наркотичних засобів,
переглянути чинне у цій сфері національне адміністративне і кримінальне
законодавство.

15 лютого 1995 р. Верховна Рада України прийняла Закони: “Про обіг в
Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і
прекурсорів”, “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”, “Про
внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку
з прийняттям Закону України “Про обіг в Україні наркотичних засобів,
психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” та Закону України “Про
заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів та зловживанню ними”.

Отже, Українська держава з метою забезпечення та охорони суспільних
відносин у сфері народного здоров’я встановила особливий правовий режим
обігу наркотичних засобів (державна монополія щодо їх обігу, спеціальний
перелік цих засобів і речовин, обмеження їх використання лише окремими
видами наркотиків і тільки з метою задоволення медичних і наукових
потреб, контроль за їх обігом). Цей режим обумовлено біохімічними
властивостями групи речовин природного і штучного походження, немедичне
вживання яких згубно впливає на людину.

Прийняття антинаркотичних законів 1995 р. було викликане, зокрема,
необхідністю узгодження національного законодавства з
міжнародно-правовими актами в цій галузі. У Кримінальний кодекс України
було внесено суттєві доповнення та зміни: з’явилися нові склади
злочинів, пов’язаних з наркоманією (їх загальна кількість сягнула
двадцяти); розширено й конкретизовано предмет таких злочинів; диспозиції
(cтарих( статей доповнені новими кваліфікуючими ознаками; змінено
санкції кримінально-правових норм; по-іншому сформульовано умови
звільнення осіб від кримінальної відповідальності (заохочувальні норми).
Тому виникла потреба наукового осмислення нового законодавства.

Дієвість оновленого законодавства послаблювалась тим, що правоохоронні
органи та суди до останнього часу не мали узагальнених даних про
практику його застосування. Підготовлений ще в 1992 р. (на основі
старого законодавства) проект постанови Пленуму Верховного Суду України
з питань відповідальності за злочини, пов’язані з наркотичними засобами,
містив істотні недоліки і, мабуть, тому не був прийнятий. Відсутність
такого документа негативно відбивалася на правозастосовчій діяльності. У
цьому зв’язку теоретичне й прикладне значення розгляду питань, що
складають предмет дослідження, посилюється за рахунок використання
дисертантом нещодавно прийнятої постанови Пленуму Верховного Суду
України (27 лютого 1998 р., № 3) (Про судову практику в справах про
злочини, пов’язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами та
прекурсорами(.

Оновлення та реформування законодавства про відповідальність за
незаконний обіг наркотичних засобів конче потребують своєчасного та
належного теоретико-правового забезпечення. Проте сучасні наукові
дослідження з розглядуваної тематики не відповідають вимогам життя.
Ретроспективний погляд на досягнення та здобутки в цій галузі оптимізму
не додає. За минулий радянський період, включаючи “епоху перебудови”, і
в останні роки в Україні не було підготовлено жодної докторської
дисертації, присвяченої правовим проблемам боротьби з незаконним обігом
наркотичних засобів. Автори окремих дисертаційних досліджень торкалися
цієї теми побіжно, виходячи з інтересів висвітлення суміжних проблем.

Увага вчених-юристів зосереджувалася в основному на аналізі складів
злочинів, пов’язаних з наркотичними засобами, і була зумовлена не тільки
складністю даної теми, а й її практичною значущістю, оскільки питома
вага цих правопорушень у загальній структурі злочинності останнім часом
значно зросла. Нині інтерес правників до кримінально-правових аспектів
проблеми незаконного обігу наркотиків мав би грунтуватися й на
суспільній небезпечності поширення наркоманії і високому ступені
латентності цього явища. До того ж багато питань, які стосуються цієї
проблеми, є дискусійними і дотепер недостатньо розроблені, що ускладнює
боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів.

Так, недостатньо досліджено питання щодо об’єкта та предмета
розглядуваних злочинів (зокрема, виникли нові поняття ( “психотропні
речовини”, “прекурсори”, “аналоги наркотичних засобів і психотропних
речовин”); чимало суперечливих моментів трапляється при кваліфікації
діянь, пов’язаних з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів
(відмежування розкрадання їх від розкрадання державного чи колективного
майна, придбання від вживання наркотиків, визначення розмірів предмета
злочинів, вчинюваних на грунті наркоманії, і моменту їх закінчення,
тощо). Науково-практичний інтерес має й дослідження правових проблем
примусового лікування наркоманів і токсикоманів, які вчинили злочин. З
прийняттям антинаркотичних законів гостро постала проблема приватизації
підприємств, які займаються виготовленням, реалізацією наркотичних
засобів, що потребує відповідних змін чинного законодавства.

У зв’язку з оновленням законодавства про відповідальність за незаконний
обіг наркотичних засобів постала необхідність вивчення соціальної
обумовленості кримінально-правових заборон, заохочувальних норм, інших
новел. Треба врахувати й істотні недоліки, що існують в діяльності
правоохоронних органів по боротьбі зі злочинами у сфері обігу
наркотиків. Тому, безперечно, одним з актуальних завдань є підвищення
ефективності цієї діяльності, що неможливо без опрацювання питання
правильного застосування норм кримінального права. Така робота
безпосередньо пов’язана з необхідністю грунтовного дослідження
правозастосовчої діяльності у сфері незаконного обігу наркотичних
засобів.

У площині дисертаційного дослідження на особливу увагу заслуговують
проекти Кримінального кодексу України. Вони потребують доопрацювання,
аби майбутнє кримінальне законодавство було оптимально узгоджено з
міжнародно-правовими актами про відповідальність за незаконний обіг
наркотиків.

Отже, обрання теми даного дослідження обумовлено її актуальністю,
науковою новизною та вагомим практичним значенням опанування проблем, що
пов’язані з потенційними заходами протидії незаконному обігу наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними.

Треба зазначити, що радянські вчені, долаючи значні складнощі, викликані
офіційним запереченням існування в соціалістичному суспільстві
наркоманії, намагалися запропонувати об’єктивний погляд на дану
проблему. З кінця 60-х років різні аспекти подолання наркоманії та
боротьби з незаконним обігом наркотиків досліджувалися в кандидатських
дисертаціях, більшість з яких мали гриф (Для службового користування(:
К.Ш. Курманова (1967), Г.Ю. Бувайлика (1968), М.Ф. Орлова (1969), К.А.
Карповича (1972), В.І. Тимофєєва (1976), В.І. Охременка (1977 р.), О.В.
Колесник (1978), Г.М. Білика (1979), І.Н. Дружиніна (1980), Н.М.
Толмачова (1982), А.Е. Реджепова (1983), Н.А. Мірошниченко, А.А. Музики,
М.С. Хруппи, А.С. Якубова (1984), П.М. Сбірунова (1985), З.Х. Абазова,
Д.Є. Метревелі (1988), Е.Г. Гасанова, А.В. Горкіна (1991), І.О.
Никифорчина, Ісси Халеда Фахеда Мостафи, В.І. Омігова (1994), С.А.
Гадойбоєва (1996), О.М. Гуміна (1997) та інших вчених.

У 1991 р. в Казахстані К.Ш. Курмановим і в 1993 р. у Російській
Федерації (Москва) О.Я. Гришком захищено докторські дисертації
відповідно на тему (Кримінально-правові та кримінологічні проблеми
боротьби з наркотизмом( і (Правові та кримінологічні проблеми соціальної
реабілітації хронічних алкоголіків і наркоманів(.

У різні роки дана проблематика досліджувалася такими радянськими та
вітчизняними авторами, як Е.А. Бабаян, Ю.В. Баулін, Б.С. Бейсенов,
Т.А. Боголюбова, А.О. Габіані, С.П. Гарницький, В.О. Глушков, М.Х.
Гонопольський, А.В. Горкін, Р.М. Готліб, О.М. Джужа, С.П. Дідківська,
М.М. Кадиров, О.М. Костенко, Н.Ф. Кузнєцова, І.П. Лановенко, Г.А.
Левицький, В.Г. Лихолоб, Ф.А. Лопушанський, Е.Г. Мартинчик, П.С.
Матишевський, М.І. Ожиганов, П.І. Орлов, О.І. Перепелиця, Б.А.
Протченко, Л.І. Романова, О.Я. Свєтлов, М.П. Селіванов, Д.А. Сепс, В.М.
Смітієнко, В.П. Тихий, В.І. Ткаченко, К.А. Толпєкін, С.Я. Улицький, В.В.
Устименко, Є.В. Фесенко, М.Л. Хоменкер, Е.Х. Чекушев та інші.

Автор широко використовував праці згаданих правознавців, а також
спирався на загальнотеоретичні положення науки кримінального права,
кримінології, що розроблялися такими вченими, як Ю.В. Александров,
Л.В.  Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, С.В. Бородін, Ф.Г.
Бурчак, В.К. Грищук, І.М. Даньшин, М.І. Загородников, А.П. Закалюк,
А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський, В.М. Кудрявцев, П.П. Михайленко, Г.М.
Міньковський, В.Ф. Опришко, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, В.В. Скибицький,
В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій, І.С. Тишкевич,
І.К. Туркевич, Ю.С. Шемшученко, С.С. Яценко та інші.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У 1989 р. тема
дисертації розглядалася на засіданні Координаційного бюро з проблем
кримінального права Всесоюзного інституту по вивченню причин і
розробленню заходів запобігання злочинності, була визнана актуальною і
включена до зведеної координаційної довідки наукових досліджень в СРСР
на 1989 р. Повторно тема докторської дисертації затверджена вченою радою
Національної академії внутрішніх справ України 25 червня 1996 р.

Комплексною цільовою програмою боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки
(розділ Х, п. 70; розділ ХІІІ, п. 84), Національною програмою протидії
зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу на 1994-1997
роки (розділ І, п. 11) передбачено наукове супроводження вирішення
проблеми боротьби зі злочинністю і, зокрема, заплановано провести
дослідження проблем немедичного вживання наркотиків і психотропних
речовин, узагальнити вітчизняну практику та міжнародний досвід боротьби
з незаконним обігом наркотичних засобів.

Дисертація підготовлена відповідно до зазначених програмних положень і
згідно з планом науково-дослідних робіт відділу кримінально-правових і
кримінологічних досліджень Інституту держави і права ім. В.М. Корецького
Національної Академії Наук України.

Мета і завдання дослідження. Дисертаційна робота має за мету комплексне
наукове розроблення кримінально-правових і кримінологічних проблем,
пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, і формування на цій
основі науково обгрунтованих пропозицій щодо чинного кримінального
законодавства, а також практичних рекомендацій у сфері правозастосовчої
діяльності. Зрештою, концептуальною метою дослідження є сприяння
оптимальному розв’язанню питань відповідальності за злочини, вчинювані
на грунті наркоманії, в тому числі й за посягання на здоров’я населення
згідно з новим Кримінальним кодексом України, проекти якого потребують
подальшого вдосконалення.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі основні завдання
дослідження:

( дати загальну характеристику і визначити тенденції поширення
наркоманії в Україні, показати її негативний вплив на ситуацію зі
СНІДом;

( розкрити суспільну небезпечність злочинів, пов’язаних з наркотиками;

( актуалізувати проблему (наркоманія і права людини(;

( виявити національні потреби й міжнародно-правові зобов’язання України
у площині глобальної проблеми (незаконний обіг наркотиків і відмивання
грошей(;

( проаналізувати чинне кримінальне законодавство, що передбачає
відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів;

( узагальнити слідчу й судову практику його застосування;

( сформулювати основні напрями антинаркотичної політики як складової
української карної політики;

( порівняти проекти Кримінального кодексу України, на основі чого
запропонувати доктринальну модель системи норм про відповідальність за
злочини у сфері обігу наркотичних засобів і посягання на здоров’я
населення.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні
монографічним дослідженням за обраною темою ( основних
кримінально-правових проблем відповідальності за злочини у сфері обігу
наркотичних засобів та проблем запобігання наркоманії як пріоритетного
напряму української карної політики. На основі емпіричних даних ( уперше
узагальненої слідчої і судової практики застосування законодавства 1995
р. про відповідальність за незаконний обіг наркотичних засобів (
дисертантом:

а) проведено юридичний аналіз загальних об’єктивних і суб’єктивних ознак
злочинів у сфері обігу наркотичних засобів;

б) визначено прогалини в законодавстві та запропоновано конкретні
пропозиції щодо його вдосконалення;

в) обгрунтовано (з урахуванням проектів Кримінального кодексу України)
науковий прогноз шляхів декриміналізації (в окремих випадках (
криміналізації) певного кола діянь, пов’язаних з наркотиками;

У дисертації висунуто ряд нових концептуальних у теоретичному плані та
важливих для юридичної практики положень і висновків, які виносяться на
захист, а саме:

1. Уперше, після прийняття антинаркотичного законодавства 1995 р., дано
розгорнутий аналіз ситуації з поширенням наркоманії в Україні і стійкої
тенденції до зростання злочинності, пов’язаної з наркотиками, протягом
останніх десятиріч.

2. Уперше в Україні досліджено такі комплексні проблеми, як наркоманія і
права людини, незаконний обіг наркотиків і відмивання грошей, на
підставі чого запропоновані шляхи вдосконалення національного
законодавства в даній сфері; обгрунтовано необхідність посилення
гарантій права на захист підозрюваних і обвинувачених, хворих на
алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію; удосконалено визначення поняття
відмивання грошей, одержаних злочиним шляхом.

3. На основі статистичних даних і матеріалів слідчої та судової практики
зроблено висновок про те, що норми про відповідальність за незаконний
обіг наркотичних засобів, якими доповнено Кримінальний кодекс України у
1995 р., не застосовуються (за винятком статей 22913, 22919 КК).

4. Дістало подальший розвиток дослідження об’єкта аналізованих злочинів
(сформульовано поняття родового об’єкта злочинів, пов’язаних з
наркотичними засобами); обгрунтовано позицію щодо основного
безпосереднього об’єкта злочинів у сфері обігу наркотиків, яким, на
думку дисертанта, є здоров’я окремих громадян.

5. Запропонована класифікація злочинів, пов’язаних з наркоманією, за
родовим об’єктом; обгрунтовано доцільність виокремлення в новому
Кримінальному кодексі України спеціального розділу (Злочини у сфері
обігу наркотичних засобів( поряд із самостійним розділом (Злочини проти
здоров’я населення(; розроблено теоретичну модель системи норм про
відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів і
посягання на здоров’я населення.

6. Уперше в юридичній літературі, після прийняття антинаркотичного
законодавства 1995 р., дана загальна характеристика предмета злочинів,
пов’язаних з наркоманією; обгрунтовується висновок про те, що для певних
складів злочинів наркотичні засоби і психотропні речовини є не
предметом, а засобом чи знаряддям вчинення злочину.

7. Уперше в радянській і вітчизняній літературі розглянуто питання про
аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин та запропоновано
криміналізувати суспільно небезпечні діяння з ними; привернута увага
щодо небезпеки розповсюдження анаболічних стероїдів і обгрунтовано
необхідність проведення окремого дослідження даної проблеми з метою
регламентації відповідальності за певні дії з анаболіками.

8. Удосконалено визначення діянь, які складають незаконний обіг
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, зокрема,
дістало подальше вдосконалення визначення поняття схиляння до вживання
наркотичних засобів або психотропних речовин у зв’язку з появою ст.
22915 КК, яка конкурує зі ст. 2295 КК, а також з урахуванням нового
погляду на спрямованість умислу винуватого.

9. Дістало подальший розвиток обгрунтування позиції про те, що
розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин є самостійним,
особливим деліктом, що відрізняється за об’єктивними і суб’єктивними
ознаками від розкрадання майна.

10. Наведено аргументацію щодо висновку про те, що вимагательство
наркотиків не охоплюється складом розкрадання наркотичних засобів чи
психотропних речовин (такі дії необхідно кваліфікувати за сукупністю
злочинів, передбачених ст. 862 чи 144 КК і ч. 2 ст. 17, ст. 2291 або
2296 КК). Обгрунтовано думку про доцільність криміналізації
вимагательства наркотичних засобів.

11. Обгрунтовано позицію про відсутність юридичних підстав для
кваліфікації збуту наркотичних засобів особам, яких тримають у місцях
позбавлення волі, додатково за ст. 1834 КК (на думку дисертанта, в цьому
випадку дії винуватого необхідно кваліфікувати лише за ст. 2291 КК,
оскільки вони не утворюють ідеальну сукупність злочинів, передбачених
ст. 2291 і 1834 КК).

12. Критично оцінюється рішення Верховної Ради України про ненадання
кримінальному закону зворотної сили до осіб, засуджених за ст. 2299 КК,
у зв’язку з виключенням останньої із Кримінального кодексу.

13. Уперше висвітлено аргументацію про хибну позицію законодавця у
випадку з криміналізацією незаконного публічного вживання наркотичних
засобів, пропонується ст. 22916 КК виключити із Кримінального кодексу
України.

14. Обгрунтовано висновок про те, що найбільш поширеним основним мотивом
вчинення злочинів, пов’язаних із наркотичними засобами або психотропними
речовинами, є мотив вживання (власного чи іншими особами), а не
корисливий мотив, як традиційно стверджується в юридичній літературі.

15. Уперше досліджується мета збуту-придбання макової соломи чи конопель
у контексті ст. 2293 КК як двоєдина мета незаконного посіву або
вирощування снотворного маку чи конопель; дістало подальший розвиток
дослідження мети збуту прекурсорів як обов’язкової ознаки складу
злочину, передбаченого ст. 22919 КК; обгрунтовано висновок про те, що
згідно із ст. 22912 КК мета продовження незаконного обігу наркотичних
засобів, психотропних речовин або прекурсорів стосується лише
використання коштів і майна, здобутих від незаконного обігу зазначених
засобів і речовин, і не є обов’язковою ознакою інших форм відмивання
коштів.

16. Аргументовано висновок про те, що суб’єктом втягнення неповнолітніх
у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають
одурманювання (ст. 2082 КК), схиляння неповнолітнього до вживання
наркотичних засобів або психотропних речовин (ч. 2 ст. 2295 КК) та
залучення неповнолітнього до вчинення певних злочинів (ч. 2 ст. 2291, ч.
2 ст. 2294, ч. 3 ст. 2296 КК) може бути лише повнолітня особа, тобто
така, якій на момент їх вчинення виповнилося 18 років. Наведено критичні
міркування щодо позиціїї Верховного Суду України з цього питання.

17. Дано кримінологічну характеристику осіб, засуджених за злочини у
сфері обігу наркотичних засобів (її основні ознаки можуть бути
використані правоохоронними органами у процесі планування і здійснення
профілактичних заходів).

18. Дістала подальший розвиток критика теорії обмеженої осудності з
урахуванням того, що ця проблема безпосередньо торкається питань
відповідальності осіб, котрі вчинили суспільно небезпечні діяння у стані
наркотичного сп’яніння чи абстиненції. Обгрунтовано позицію про
недоцільність закріплення інституту обмеженої осудності в Кримінальному
кодексі України.

19. Введено в науковий обіг поняття (українська карна політика( (замість
кримінальної політики) й (антинаркотична політика(, дано визначення
останньої; проаналізовано загальний стан вивчення проблеми української
карної політики; виявлено недоліки у здійсненні антинаркотичної політики
в Україні і запропоновано шляхи їх усунення.

20. Досліджено соціальну обумовленість і юридичний зміст заохочувальних
норм, передбачених ст. 22910 КК; запропоновано нову редакцію і місце
даних норм в Особливій частині Кримінального кодексу України; виявлена
відсутність ведення централізованого обліку випадків звільнення від
кримінальної відповідальності осіб на підставі заохочувальних норм,
передбачених ст. 22910 КК, що негативно впливає на можливості
профілактичного потенціалу кримінального законодавства.

21. Дістало подальший розвиток дослідження адміністративної преюдиції,
передбаченої статтями 2293, 2298 КК. Обгрунтовано думку про те, що
адміністративна преюдиція має правове значення, тобто може бути
передумовою притягнення до кримінальної відповідальності лише у випадках
дійсного застосування адміністративного стягнення. Акцентовано увагу на
тому, що відповідно до ст. 241 КпАП заходи впливу, що застосовуються до
неповнолітніх, не є видами адміністративного стягнення, передбаченими
ст. 24 даного Кодексу. Вперше обгрунтовано висновок про необхідність
врахування цього при застосуванні кримінально-правових норм з
адміністративною преюдицією. Наведено додаткові аргументи про
необхідність єдиного централізованого обліку адміністративних
правопорушень (нині існує лише знеособлений облік останніх).

22. Досліджено питання про найбільш суворий захід державного примусу (
кримінальне покарання, яке широко використовується в боротьбі з
незаконним обігом наркотиків. Зокрема, аргументовано висновок про
непослідовне і невиправдане рішення законодавця про повне виключення
покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі із санкцій
статей, що передбачають відповідальність за незаконний обіг наркотичних
засобів.

23. Уперше обгрунтовано доцільність доповнення ч. 3 ст. 2291 КК
кваліфікуючою ознакою (скуповування і перепродаж наркотичних засобів чи
психотропних речовин з метою наживи(, що матиме конкретне спрямування (
боротьбу з наркобізнесом в Україні.

24. Дістала подальший розвиток аргументація позиції Верховного Суду
України щодо необхідності встановлення невеликих, великих і особливо
великих розмірів наркотиків у законодавчому порядку, а не Комітетом з
контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я України (далі
( Комітет).

25. Обгрунтовано висновок про те, що виявлені порушення чинного
кримінального та кримінально-процесуального законодавства свідчать про
низьку якість дізнання й попереднього слідства у справах про злочини,
пов’язані з наркотиками. Це, в свою чергу, нерідко негативно впливає на
вирішення питання про відповідальність всіх осіб, причетних до
незаконного обігу наркотичних засобів, чим ускладнюється подолання
наркоманії в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Протягом багаторічного
дослідження обраної теми дисертантом були одержані результати, які
впроваджено на рівні законодавчої, судової і виконавчої влади. Конкретні
теоретико-правові наробки автора трансформовані, зокрема, в такій
практичній площині:

1. Законах України від 15 лютого 1995 р. “Про обіг в Україні наркотичних
засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”, “Про заходи
протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і
прекурсорів та зловживанню ними”, “Про внесення змін і доповнень до
деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України
“Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх
аналогів і прекурсорів” та Закону України “Про заходи протидії
незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і
прекурсорів та зловживанню ними”.

2. Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1998 р. № 3
(Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з наркотичними
засобами, психотропними речовинами та прекурсорами(.

3. Постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 24 грудня 1987 р. № 12
(Про судову практику в справах про розкрадання наркотичних засобів, а
також незаконне виготовлення, розповсюдження та інші протиправні дії,
пов’язані з наркотичними засобами, сильнодіючими і отруйними речовинами(
(Див.: Лист Київської вищої школи МВС СРСР від 11 лютого 1987 р.
№ ВШ/413. ( Архів Національної академії внутрішніх справ України за 1987
р.).

4. Узагальненні судової практики в кримінальних справах про злочини,
пов’язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами та
прекурсорами (проведено Верховним Судом України в 1996(1997 рр.).

5. Програмі комплексних заходів МВС України по активізації боротьби з
немедичним вживанням наркотичних засобів і психотропних речовин, їх
незаконним обігом на 1991(1995 рр. (довідка МВС України від 6 червня
1997 р. № 40/1(370).

6. Методичному посібнику, який було видано МВС УРСР накладом 6 тис.
примірників, ( (Применение уголовного законодательства о принудительном
лечении алкоголиков и наркоманов: Методические рекомендации в помощь
сотрудникам органов внутренних дел(. ( Киев, 1988. ( 32 с. Настанови, що
містить цей посібник, адресовані дільничим інспекторам, адміністрації
виправно-трудових установ, спеціалізованих лікувальних закладів і
використовуються ними в практичній діяльності (довідка МВС України від 6
червня 1997 р. № 40/1(370).

Дисертант входив до складу авторського колективу по розробці
вищезазначених законів. Ним проведена аналітична робота з питань
порівняльного законодавства і практики застосування антинаркотичного
національного законодавства. Особистим доробком дисертанта як члена
робочої групи є його активна і послідовна позиція з питань захисту прав
людини, що знайшло втілення в нових законах; законодавче розв’язання
проблеми аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин; наукове
обгрунтування необхідності використання в законі назви лише видів
наркотиковмісних рослин ( маку снотворного і конопель; істотні поправки
до визначення поняття наркоманії; формулювання підстав примусового
лікування осіб, хворих на наркоманію; узгодження кримінально-правових
новел з міжнародно-правовими актами. (Довідка Комісії Верховної Ради
України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією від 31
березня 1997 р. № 06(19/20(125).

Протягом IV кварталу 1996 р. ( I кварталу 1997 р. Верховним Судом
України проводилося вивчення та узагальнення судової практики у справах
про злочини, пов’язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами
і прекурсорами. Результати цієї роботи були покладені в основу постанови
Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1998 р. № 3. Дисертант як
член робочої групи Верховного Суду України з підготовки проекту
постанови Пленуму брав безпосередню участь у вивченні та узагальненні
судової практики, був співавтором проекту зазначеної постанови.

Основні положення, висновки і пропозиції, сформульовані в дисертації,
можуть бути використані в процесі подальшого вдосконалення проекту
Кримінального кодексу України (зауваження до проекту направлені 31
березня 1997 р., № НА/687. ( Архів Національної академії внутрішніх
справ України за 1997 р.).

Одержані дисертантом результати використовуються в навчальному процесі
юридичних вузів України.

Особистий внесок здобувача. Окремі положення дисертації викладені в семи
публікаціях, виконаних у співавторстві з іншими юристами. Процентне
співвідношення участі дисертанта у написанні цих праць таке: з
В.К. Матвійчуком ( 90 %, із О.Я. Свєтловим ( 90 %, з О.С. Панєвіним і
М.П. Селівановим ( 20 %, із С.Д. Шапченком ( 50 %, із В.Р. Мойсиком ( 90
%, із Є.Ф. Стрекаловим ( 50 %. Особистим внеском здобувача до всіх
наукових праць, опублікованих у співавторстві, є його власні теоретичні
наробки, що складають наукову новизну одержаних результатів дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації,
теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднено на
міжнародних, всесоюзних, республіканських, регіональних і міжвузівських
науково-практичних конференціях, симпозіумах у містах: Києві (1990,
1992, 1994, 1996, 1997, 1998), Рязані (1990), Харкові (1997), Яремчі
(1998).

Монографія автора (Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних
засобів( (1998), у якій викладено основні результати дисертаційного
дослідження, удостоєна премії першого загальноукраїнського конкурсу на
краще юридичне видання 1997(1998 рр.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано три
монографії і три навчальних посібника. Окремі висновки, пропозиції та
рекомендації викладені в статтях у наукових журналах, збірниках наукових
праць, матеріалах і тезах конференцій (всього 48 публікацій).

У дисертації використано досвід роботи автора у складі творчого
колективу з підготовки законопроектів про врегулювання відносин у сфері
обігу наркотичних засобів; матеріали проведеного за його участю у 1987
р. і протягом IV кварталу 1996 р. ( першого півріччя 1997 р. узагальнень
практики розгляду судами України 450 кримінальних справ про злочини,
пов’язані з наркотиками, а також власний практичний досвід дисертанта у
сфері правозастосовчої діяльності.

Структура дисертації. Праця складається із вступу, трьох розділів, що
об’єднують десять підрозділів, висновків, виносок і приміток, списку
використаних джерел (402 найменування). Повний обсяг дисертації
становить 486 сторінок. Обсяг виносок і приміток та списку використаних
джерел становить 86 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність,
теоретичне і практичне значення, ступінь наукової розробки. Визначено
мету і завдання дослідження. Сформульовані концептуальні у теоретичному
плані та важливі для юридичної практики положення і висновки, які
зумовлюють наукову новизну дисертації.

Перший розділ (Наркоманія і незаконний обіг наркотичних засобів як
соціальна та правова проблема сучасності( складається із трьох
підрозділів. У підрозділі 1.1. (Сучасний стан проблеми( розкривається
суспільна небезпечність поширення наркоманії і розповсюдження
наркотичних засобів в Україні; аналізуються, ( з одного боку, фактичні
дані про взаємодію наркоманії і злочинності, з іншого ( наркоманії і
СНІДу.

Наркоманія належить до явищ соціальної патології і за своїми наслідками
багатолика. Епідемія стрімко поширюється, вона охопила всю територію
України, особливо її південну частину. Ін’єкційні наркомани становлять
уже 80% ВІЛ-інфікованих. За даними Міністерства внутрішніх справ (далі (
МВС), загальна кількість наркоманів, що перебувають на обліку, становить
близько 67 тис. чоловік (понад 0,1% населення країни). Разом з тим
насправді кількість хворих на наркоманію значно більша. З урахуванням
коефіцієнта 9,4 (його застосовують у багатьох країнах світу для
визначення дійсної кількості осіб, які допускають немедичне вживання
наркотиків), їх в Україні близько 630 тис.

Станом на жовтень 1997 р. в Україні зареєстровано понад 24 тис. носіїв
вірусу імунодефіциту людини. Щомісяця їх виявляється ще майже півтори
тисячі. Проте лікарі та правоохоронці стверджують, що для визначення
реальної кількості хворих на СНІД ці цифри потрібно збільшити на
порядок.

Наведені факти свідчать, що діяльність правоохоронних органів по
подоланню наркоманії тісно пов’язана з виявленням заражених СНІДом,
наданням практичної допомоги органам охорони здоров’я.

За повідомленням МВС, рівень злочинності, пов’язаної з обігом
наркотиків, становить понад 80 випадків на 100 тис. жителів України і
сягає 42 тис. злочинів, що більше, ніж в усьому СРСР наприкінці 80-х
років. Це кожний десятий злочин по лінії карного розшуку. В 1996 р. у
порівнянні з 1992 р. злочинність зросла в 2,5 рази, а в окремих регіонах
набагато більше: в Автономній Республіці Крим у 5 разів, у Миколаївській
області ( в 4, Житомирській ( майже в 6, в Луганській ( у 12 разів.

На грунті наркоманії вчиняється велика кількість різних злочинів. За
даними МВС, наркоманами та особами в стані наркотичного сп’яніння
вчинено злочинів: у 1992 р. ( 2 тис., у 1993 р. ( 6 тис. (втричі
більше), у 1994 р. ( 7,6 тис. (+25,9%), у 1995 р. ( 11 тис. (+44,6%),
1996 р. ( 16,3 тис. (+47,2%). Отже, з 1992 р. по 1996 р. кількість
злочинів, вчинених зазначеними особами, зросла у вісім разів. У 1996 р.
наркоманами вчинено 366 грабежів, 91 розбійний напад і 41 вбивство.

Такими ж тривожними є і статистичні дані про судимість за злочини,
пов’язані з наркотичними засобами. За них засуджено: в 1992 р. ( 6498
осіб, у 1993 р. ( 11 918 (+83,4%), у 1994 р. ( 14 004 (+17,4%), у 1995
р. ( 17 870 (+27,7%), у 1996 р. ( 21 571 (+20,7%). З 1992 р. по 1996 р.
число засуджених зросло більше, ніж утричі. Якщо ж порівнювати ці дані
з 1988 і 1989 рр., коли в Україні щороку засуджувалося по 2,5 тис. осіб,
то судимість зросла майже в 9 разів. Отже, динаміка судимості корелює зі
станом злочинності в даній сфері. В загальній структурі судимості
частка засуджених за злочини, пов’язані з наркотичними засобами,
збільшилася з 5,6% у 1992 р. до 8,9% ( у 1996 р.

Аналіз даних про судимість показує, що найбільш поширеним видом злочинів
у даній сфері є незаконні вироблення, виготовлення, придбання,
зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів. У 1996 р. за
вчинення таких дій засуджено: за ст. 2296 КК (без мети збуту наркотичних
засобів чи психотропних речовин) 18 491 особу (85,7%); за ст. 2291 КК
(за діяння, вчинені з метою збуту, а також за збут наркотичних засобів
або психотропних речовин) 2005 (9,3%); за ст. 2298 КК (за діяння,
вчинені без мети збуту в невеликому розмірі наркотичних засобів або
психотропних речовин) 48 (0,2%).

Статистичні дані Мін’юсту України свідчать про те, що в 1995 — 1996 рр.
за статтями 22911, 22912, 22914 ( 22919 КК не було засуджено жодної
особи, тобто нові статті Кримінального кодексу, за винятком двох ( 22913
і 22920, можливо, взагалі не застосовувались на практиці. Чому вони не
“працюють” ( через надмірну правову регламентацію відповідних суспільних
відносин чи з причин іншого порядку (небажання правоохоронних органів
навантажувати себе “зайвою” роботою; фінансова незабезпеченість
потенційного збільшення обсягу роботи у зв’язку з новим законодавством),
( є важливим питанням, яке потребує спеціального дослідження. Але треба
уникати й іншої крайності ( “поліпшення” ситуації шляхом оголошення і
проведення чергової кампанії для звіту про удавану активність у боротьбі
з поширенням наркоманії.

Результати дослідження свідчать про те, що боротьбу з незаконним обігом
наркотичних засобів не можна визнати успішною. По суті, боротьба
ведеться із споживачами наркотиків ( переважно хворими на наркоманію,
наркоділки ж майже не викриваються. Є над чим замислитись адміністрації
виправно-трудових установ. За даними автора, 17% опитаних наркоманів
вперше вжили наркотичний засіб у місцях позбавлення волі.

Для незаконного обігу наркотиків є характерними міжнародні злочинні
зв’язки. Тому ситуація, яка складається у найближчих сусідів України, не
може не хвилювати нас.

Російські вчені та практики провели в 1996 р. міжвідомче соціологічне
дослідження з питань контрабанди наркотиків у Російську Федерацію, в
процесі якого з’ясувалося, що серед колишніх союзних республік у цьому
плані виділяються Узбекистан ( 17,1%, Україна ( 16,8, Таджикистан (
13,6, Казахстан ( 12,7, Азербайджан ( 11,2%.

Викладене має враховуватися правоохоронними органами у процесі
розроблення заходів, спрямованих на профілактику контрабанди наркотиків
та інших пов’язаних з ними злочинів.

У підрозділі 1.2. (Наркоманія і права людини( шляхом аналізу конвенцій,
національного законодавства, відомчих нормативних актів про боротьбу з
незаконним обігом наркотичних засобів, поширенням наркоманії та практики
їх застосування автор доводить, що у цій галузі не все гаразд з правами
людини. Оскільки значна кількість негативних фактів даної теми
сприймається, на перший погляд, як парадоксальні речі, це надало
дисертанту підставу існуючі проблеми так і назвати (
проблемами-парадоксами. До них належать такі соціально-правові явища:
(не лікувати, а карати(, (щодо легалізації вживання наркотичних
засобів(, (примусове лікування є порушенням прав людини(, (заборона
культивування наркотиковмісних рослин порушує права людини(, (законні(
заходи, що порушують права людини(.

Автор привертає увагу до того, що Президія Верховної Ради УРСР,
спираючись на висновок Комітету конституційного нагляду СРСР від 25
жовтня 1990 р. про невідповідність Конституції СРСР і міжнародним актам
про права людини окремих положень чинного законодавства з питань
примусового лікування і трудового перевиховання осіб, хворих на
хронічний алкоголізм і наркоманію, постановою від 10 грудня 1990 р. “Про
порядок звільнення деяких категорій осіб від примусового лікування,
кримінального покарання або адміністративного стягнення” визнала за
необхідне звільнити деякі категорії осіб з лікувально-трудових і
лікувально-виховних профілакторіїв. Пункт 7 постанови містить таку
норму: “…підставою для направлення до лікувально-трудового або
лікувально-виховного профілакторію громадян, які ухиляються від
лікування алкоголізму чи наркоманії або продовжують пиячити після
лікування, є лише систематичне порушення ними громадського порядку або
прав інших осіб” (виділено нами. ( А. М.).

При відпрацюванні пакета законопроектів про заходи протидії незаконному
обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів
були спроби повернутися до старого законодавства, яке підставою для
застосування примусового лікування особи передбачало лише ухилення від
лікування. Беручи участь у розробленні антинаркотичних законів, автору
вдалося захистити існуючу з цих питань законодавчу базу від руйнації. В
Законі від 15 лютого 1995 р. “Про заходи протидії незаконному обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню
ними” враховані права людини. В ньому втілені уже демократично вирішені
питання примусового лікування наркоманів, які узгоджені з Конституцією
України і міжнародно-правовими актами.

Далі розглядається проблема легалізації вживання наркотичних засобів. У
цілому дисертант не заперечує проти її втілення в життя, але з одним
важливим застереженням ( програму легалізації вживання наркотиків
необхідно розглядати як один із напрямів державної політики в галузі
соціальної реабілітації наркологічних хворих.

Треба чітко усвідомити, що легалізація вживання наркотиків і відсутність
відповідальності за їх немедичне вживання (чи декриміналізація таких
дій) ( це різні, хоча й близькі, тісно пов’язані питання. У зв’язку з
цим наголошується на тому, що скасування відповідальності за вживання
наркотичних засобів без призначення лікаря не означає легалізацію
немедичного вживання наркотиків. Останнє передбачає втілення в життя
комплексу державних заходів щодо забезпечення хворих на наркоманію
відповідною опікою і контролем. Це своєрідна наркологічна допомога.

Автор зазначає, що встановлення у 1995 р. кримінальної відповідальності
за незаконне публічне вживання наркотичних засобів (ст. 22916 КК)
порушує права людини, суперечить чинному Указу Президії Верховної Ради
Української РСР від 28 січня 1991 р. “Про внесення змін і доповнень до
деяких законодавчих актів Української РСР( (ним була скасована
кримінальна і адміністративна відповідальність за немедичне вживання
наркотиків), вказує на існування в даному випадку колізії у праві.

Проблема-парадокс (примусове лікування є порушенням прав людини(
полягає, зокрема, в неоднозначному ставленні окремих фахівців до самої
назви такого лікування.

При визначенні соціально-правового заходу, яким є примушування
наркоманів до лікування, законодавець правильно відхилив терміни
“недобровільне лікуання”, “обов’язкове лікування” і визначив його
поняттям “примусове лікування”.

При висвітленні проблеми-парадоксу (заборона культивування
наркотиковмісних рослин порушує права людини( автор зосереджує увагу,
зокрема, на неоднозначності визначення в Законі України від 20 грудня
1990 р. “Про міліцію” (п. 15 ст. 11) її прав щодо виконання норм
адміністративного законодавства, передумовою виконання яких є входження
в жилі приміщення громадян та на їх земельні ділянки. На практиці це
призводить до порушення конституційних прав громадян (ч. 2 ст. 30, ст.
41 Конституції України). Пропонується внести зміни до чинного
законодавства, аби забезпечити права людини в цих випадках.

Коли готувався Закон України “Про заходи протидії незаконному обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню
ними”, текст його ст. 8 “Огляд транспортних засобів, вантажів і
особистих речей громадян” спочатку не мав ні чітких правових підстав, ні
гарантій законності проведення таких оглядів. У цьому, зокрема,
проявилася проблема-парадокс “законні” заходи, що порушують права
людини(.

Автор доклав значних зусиль, аби ця стаття Закону не породжувала
зловживань з боку працівників правоохоронних органів. Її кінцевий
варіант враховує права людини і містить норму-противагу щодо можливих
порушень закону правоохоронцями.

Підрозділ 1.3. (Незаконний обіг наркотичних засобів і відмивання грошей
(міжнародно-правовий досвід і національні проблеми їх запобігання)(
містить характеристику ситуації у світі та в Україні з даної проблеми,
аналіз чинних конвенцій, інших документів, які становлять
нормативно-правову базу в галузі боротьби з відмиванням грошей.

Згідно з оцінками ООН, вартісний обсяг незаконного обігу наркотичних
засобів і психотропних речовин складає приблизно 400 млрд. дол. США на
рік, причому 50 ( 70 % його припадає на готівковий обіг. У зв’язку з цим
у торговців наркотиками виникає необхідність перевести величезну
кількість готівкових коштів у безготівковий обіг, який забезпечує їх
використання з найменшим ризиком. Для цього такі особи вдаються до
послуг кредитно-фінансових установ, використовуючи останні з метою
відмивання доходів, одержаних від незаконного обігу наркотиків. Крім
того, для приховування джерела походження своїх статків торговці
наркотиками вкладають злочинно добуті кошти в різну рухому й нерухому
власність.

Виходячи з положень ст. 3 Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного
обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р., ст. 6
Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію
доходів, одержаних злочинним шляхом, від 8 листопада 1990 р.,
сформульовано визначення відмивання грошей. Це злочинна діяльність,
переважно міжнародного масштабу, що характеризується умисним
приховуванням дійсного характеру (походження) джерела майна чи
фінансових коштів шляхом незаконного їх використання (привласнення,
передача, володіння, розміщення, переміщення тощо) з метою “легалізації”
злочинних доходів, і, зокрема, від наркобізнесу.

За довідками Програми ООН з міжнародного контролю за наркотиками,
сьогодні на території України діє міжнародна наркомафія. Про це свідчать
регулярні випадки відмивання наркодоларів шляхом різних легендованих
переказів грошових коштів на рахунки місцевих недержавних організацій з
наступним їх поверненням офіційними каналами. За твердженнями експертів
США, мають місце й прямі пропозиції з боку сумнівних кредиторів надати
Україні значні позики, скоріше за все у наркодоларах, про що свідчать
досить низькі відсотки й великі строки їх погашення. Тож потрібно
терміново покласти край відмиванню та введенню таких доходів у легальний
обіг, бо якщо сьогодні представники злочинного світу посядуть економічні
висоти, то завтра вони посядуть політичні, і ми матимемо справу з
кримінальною ринковою економікою на зразок колумбійської чи
болівійської.

На конкретних прикладах автор доводить обгрунтованість цього висновку і
зазначає, що ця проблема для вітчизняних правників є новою, оскільки
науковці раніше нею не займалися. У цьому контексті варто звернути увагу
на ту обставину, що відомі два проекти Кримінального кодексу України в
перших варіантах взагалі не мали статей про відповідальність за
відмивання “брудних” грошей.

Робиться висновок, що подолання (або принаймні блокування) такого явища,
як відмивання грошей, потребує комплексного підходу. Це означає, перш за
все (і найголовніше), законодавчу і організаційну перебудову фінансової
діяльності, тобто усі фінансові установи повинні працювати узгоджено з
правоохоронними органами. Отже, потрібно негайно розробити досі невідому
нашому законодавству нормативну базу в галузях банківського,
фінансового, податкового, цивільного та адміністративного права, і вже
тільки після цього ( приймати кримінально-правові норми.

Утім, сьогодні є необхідні юридичні підстави в площині міжнародних
зобов’язань для боротьби з відмиванням грошей, оскільки Україна
ратифікувала Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію
доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 р. Окрім того, і національне
законодавство (ст. 22912) передбачає відповідальність за використання
коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів.

Поряд з цим пропонується розробити і прийняти Закон (Про боротьбу з
відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом(.

У розділі другому (Проблеми кримінальної відповідальності за незаконний
обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів(
(складається із п’яти підрозділів) на базі чинного антинаркотичного
законодавства, практики його застосування та наукових розробок дається
загальна характеристика елементів складів злочинів, пов’язаних з
наркотиками. Пропонуються відповідні рекомендації щодо вдосконалення
законодавства в галузі боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів.

Підрозділ 2.1. (Визначення об’єкта злочинів у сфері обігу наркотичних
засобів( висвітлює загальнометодологічні підходи до вчення про об’єкт
злочину, які досить грунтовно розроблені в теорії радянського й
українського кримінального права і є визначальними в даному дослідженні.
Автор виходить з того принципового висновку, що об’єктом злочину в
кримінальному праві є суспільні відносини, які охороняються кримінальним
законом від злочинних посягань. На користь цієї позиції наведені
необхідні аргументи.

Аналізуються точки зору щодо визначення об’єкта злочинів, пов’язаних з
наркотиками. Дисертант поділяє висловлену в юридичній літературі думку
про те, що народне здоров’я — це не біофізіологічний чи психологічний
стан населення, а “суспільні відносини, що регулюються відповідними
правилами та забезпечують сприятливі умови для нормального
функціонування і життєдіяльності людського організму”. Це визначення,
загалом правильне, на думку автора, треба дещо уточнити, конкретизувати
в тому плані, що умовами нормального функціонування та життєдіяльності
організму людини є забезпечена суспільством і охоронювана державою
можливість перебувати в живому стані, відчувати радість живого,
здорового буття. Наявність такої можливості у певної людської спільноти
і в окремої особи як її члена є основним, глибинним змістом категорії
здоров’я населення, яке охороняється кримінальним законом. Саме
можливість стану життєдіяльності людей, який відповідає інтересам
суспільства, є головним у змісті здоров’я населення як об’єкта злочинних
посягань.

Суспільна сутність і небезпечність злочинів, пов’язаних з наркотичними
засобами, у тому й полягає, що вони руйнують цю можливість. Врешті-решт
злочинним наслідком аналізованих діянь стає хвороба — наркоманія
(токсикоманія). Наркомани тому і є хворими, що позбавлені можливості
перебувати у здоровому стані, користуватися благами життя, що порушена
їх життєдіяльність. Наркоманія як хвороба є протилежністю здоров’ю
населення. Сутність наркоманії має певне значення для характеристики
об’єкта цих злочинів, оскільки злочинні наслідки належать одночасно до
об’єктивної сторони і до об’єкта злочину.

Наркоманія як злочинний наслідок вказує на руйнацію здоров’я населення і
дає змогу найбільш повно й грунтовно розкрити його зміст як об’єкта
аналізованої категорії злочинів.

На підставі викладеного зроблено висновок, що родовим об’єктом злочинів
у сфері обігу наркотичних засобів є суспільні відносини, які
забезпечують невизначеному колу осіб можливість і сприятливі умови для
перебування у живому стані, радісного і здорового буття.

Ці суспільні відносини є суспільно-громадським змістом здоров’я
населення як правової матерії. Механізм заподіяння шкоди народному
здоров’ю (родовому об’єкту) полягає в тому, що “наркотичні” злочини
руйнують ці суспільні можливості, перетворюють їх на неможливість для
потерпілих від таких злочинів, оскільки наслідками останніх є загроза чи
реальне настання тяжкої хвороби — наркоманії (або токсикоманії).

Очевидно, що за родовим об’єктом не всі склади злочинів, що пов’язані з
наркотиками, належать до посягань у сфері народного здоров’я (винятком
є, зокрема, статті 22912, 22915, 22916 КК). Проте вони були розміщені
серед злочинів проти народного здоров’я на підставі спільної для них
антинаркоманійної спрямованості. Обраний шлях заперечує науково
обгрунтований метод побудови глав Особливої частини Кримінального
кодексу за ознаками родового об’єкта. Відхилення від цього метода
обов’язково призведе до ускладнень в застосуванні кримінального
законодавства, зруйнує апробовану систему його кодифікації і позбавить
законодавця надійного інструмента останньої.

Автор переконаний, що певні негаразди, які трапляються в процесі
розбудови Особливої частини чинного Кримінального кодексу України (так
само як і при розробленні проекту нового), викликані не якимись
помилковими методами її конструювання, а складністю правильного і
чіткого визначення родового об’єкта злочину.

Дисертант дійшов висновку, що певні злочини (наприклад, передбачені
статтями 2291, 2292, 22917, 22919, 22920 КК) загрожують здоров’ю не
певних, конкретних осіб, а більш-менш широкого, невизначеного кола осіб
(що постраждали від розповсюдження наркотиків). Тому їх родовим об’єктом
є здоров’я не окремої особи, а здоров’я людей (кількох осіб, більш-менш
значного їх числа, які або зовсім заздалегідь не відомі злочинцеві, або
про яких він має лише загальне уявлення). За вказаних об’єктивних
підстав ці злочини можуть бути визнані посяганнями на здоров’я людей
(населення). Найголовнішим об’єднуючим началом “наркотичних” злочинів в
одну групу посягань на здоров’я населення є їх здатність завдавати
однорідної шкоди у вигляді поширення наркоманії і токсикоманії шляхом
незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і
прекурсорів.

Отже, усі злочини, які прямо чи побічно пов’язані з наркотичними
засобами, на думку автора, можна згрупувати за родовим об’єктом таким
чином:

1) злочини, що посягають на здоров’я населення (статті 701, 2082, 2291 —
2298, 22911, 22917, 22919, 22920 КК);

2) злочини, що посягають на здоров’я чи життя особи (ст. 22915 КК);

3) злочини, що посягають на громадський порядок (ст. 22916 КК);

4) злочини, що посягають на порядок управління (статті 22913, 22914,
22918 КК);

5) злочини, що посягають на економічну систему держави (ст. 22912 КК);

6) злочини, що посягають на правосуддя (статті 1834, 184, 186, 187 КК).

Запропонована класифікація наочно свідчить, що далеко не всі злочини,
які є елементами незаконного обігу наркотичних засобів, посягають на
народне здоров’я.

На підставі даної класифікації злочинів може бути розроблена теоретична
модель системи норм про відповідальність за злочини, пов’язані з
наркотиками. Це, в свою чергу, дає можливість обгрунтувати доцільність
виокремлення в новому Кримінальному кодексі України спеціального розділу
(Злочини у сфері обігу наркотичних засобів( поряд із самостійним
розділом (Злочини проти здоров’я населення(.

Автор дійшов висновку, що кримінально-правові заборони у сфері обігу
наркотичних засобів, які спрямовані на охорону здоров’я населення,
досягають своєї головної і кінцевої мети опосередковано через охорону
здоров’я конкретної людини. Саме воно і повинно визнаватися основним
безпосереднім об’єктом першої групи злочинів, пов’язаних з наркотиками.

У підрозділі 2.2. (Характеристика предмета злочинів, пов’язаних з
наркоманією( автор зазначає, що в узагальненому вигляді предмет
аналізованих злочинів складають:

1) наркотичні засоби, які є предметом злочинів, передбачених статтями
701, 2291 2292, 2296, 2298 КК;

2) психотропні речовини (статті 7011, 22911, 2292, 2296, 2298 КК);

3) прекурсори (статті 701, 22919, 22920 КК);

4) снотворний мак чи коноплі (ст. 2293 КК);

5) фінансові кошти, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів і
використовувані з метою їх відмивання (ст. 22912 КК);

6) документи (підроблені чи незаконно одержані) на отримання наркотичних
засобів (ст. 22913 КК);

7) офіційні документи, які містять завідомо неправдиві відомості про
обіг наркотичних засобів (ст. 22918 КК);

8) рецепт (незаконно виданий) на право придбання наркотичних засобів або
психотропних речовин (ст. 22914 КК);

9) обладнання, призначене для виготовлення наркотичних засобів або
психотропних речовин (ст. 22917 КК);

10) дім та приміщення для вживання чи виготовлення наркотичних засобів,
психотропних речовин або для вживання одурманюючих засобів (статті 2294,
22911 КК).

?

?

 

¬

O

R T c ? t

¬

o

oe

o

Z

?

?

?

?

¬

O

U

  c ? t

oe

o

¬ ae

`

R T O

O

a

a

R T ? O ?

1/4

R Зокрема, розглянуто класифікацію наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів, які перебувають у незаконному обігу, та кількісне
значення їх невеликих, великих і особливо великих розмірів. Ці питання
регламентовано документами, що затверджуються Комітетом.

До них належать насамперед Перелік наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю
у відповідності з чинним законодавством України. Перелік являє собою
таблиці класифікації наркотичних засобів, психотропних речовин і
прекурсорів (цих таблиць чотири). Розкривається зміст зазначених
таблиць.

Поряд з виданням Переліку до компетенції Комітету законом віднесено
також визначення розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і
прекурсорів (примітки до статей 701, 2291, 2298, 22919 КК). Нормативно
таке визначення спочатку було оформлено Комітетом у вигляді чотирьох
Висновків від 18 квітня 1995 р. Потім замість них Комітет затвердив
Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у
незаконному обігу.

Таблиці розмірів узгоджено з таблицями (і їх списками) класифікації
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, тобто з
Переліком.

Порівняльний аналіз даних про види наркотичних засобів і психотропних
речовин, що знаходяться в незаконному обігу, доводить відсутність
сталості у їх структурі. На запитання, які наркотики або психотропні
речовини найчастіше є предметом немедичного вживання та незаконного
обігу, не можна відповісти однозначно. Все залежить від конкретного
регіону країни і досліджуваного періоду. Це необхідно враховувати
правоохоронним органам при плануванні відповідних профілактичних
заходів.

Наводяться порівняльні дані про найбільш поширені види наркотиків, які
були в незаконному обігу в колишньому СРСР і в УРСР наприкінці 80 років,
і тепер в Україні.

У вивчених автором справах даної категорії, розглянутих судами України в
1995 р. ( I півріччя 1997 р., найчастіше предметом злочину були
наркотичні засоби рослинного походження: макова солома, опій-сирець,
опій екстракційний або ацетильований, гашиш, марихуана (близько 80%).
Тепер в обігу з’явилися особливо небезпечні наркотичні засоби — героїн,
морфій, кокаїн (приблизно 17%). Серед психотропних речовин в основному
зустрічається ефедрин, а серед прекурсорів — ацетон, ангідрид оцтової
кислоти, сірчана й соляна кислоти.

Предмет посягання тісно пов’язаний з такими ознаками об’єктивної
сторони складу злочину, як засоби і знаряддя вчинення останнього.
Правильне встановлення предмета посягання, намірів і цілей використання
засобів і знарядь вчинення злочину може мати велике доказове значення у
кримінальних справах і в зв’язку з цим остаточно визначати кваліфікацію
злочину.

Досліджуючи це питання, автор дійшов висновку, що наркотичні засоби,
психотропні речовини в одних випадках (наприклад, передбачених статтями
2291, 2292 КК) є предметом злочину, в інших — засобом (зокрема, статті
2295, 22916 КК) або знаряддям (ст. 22915 КК) його вчинення. Проте вони
можуть і не належати до згаданих категорій, а бути частиною тексту
кримінально-правової норми (статті 22912, 22917, 22918 КК).

Згідно з чинним законодавстовом України операції з аналогами наркотичних
засобів і психотропних речовин не утворюють незаконного обігу, а тому не
містять складу злочину і, отже, — не є предметом розглядуваних злочинів.

Спеціальну увагу зосереджено на тому, що останнім часом спостерігається
зростання попиту на анаболічні стероїди (речовини, котрі збільшують
м’язову масу й фізичну силу), зростають і масштаби їх вилучення. Фахівці
дійшли висновку про досить шкідливі соціальні наслідки зловживання
анаболіками. Зокрема, є небезпека формування фізичної і психічної
залежності організму людини внаслідок вживання великих доз анаболічних
стероїдів (проводились, хоча й в обмежених масштабах, наукові
дослідження таких випадків). Пропонується проаналізувати чинне
законодавство з точки зору посилення контролю за обігом анаболічних
стероїдів.

Підрозділ 2.3. (Зміст об’єктивної сторони злочинів, пов’язаних з
наркотичними засобами(. Об’єктивна сторона більшості злочинів у сфері
обігу наркотичних засобів відзначається тією особливістю, що диспозиції
кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за дані
злочини, є бланкетними, — їх зміст визначається не тільки цими нормами,
а й підзаконними актами інших галузей права.

Аналізовані злочини взагалі є порушенням правового режиму обігу
зазначених засобів і речовин. Цей режим регламентовано нормами
міжнародного права — Конвенціями ООН про боротьбу з незаконним обігом
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів 1961, 1971, 1988
рр., національним законодавством та іншими нормативними актами.

Об’єктивна сторона складів злочинів у сфері обігу наркотичних засобів
характеризується таким чином: 1) всі ці злочини (статті 701, 2082, 2291
( 2298, 22911 ( 22920 КК) вчиняються шляхом дії (злочини, передбачені
ст. 2297 КК, можуть бути вчинені також шляхом бездіяльності); 2)
переважна їх більшість мають так звані формальні чи скорочені склади; 3)
значна частина кримінально-правових норм, що передбачають
відповідальність за ці злочини, побудована за принципом спеціальних
норм; 4) всі ці злочини, як правило, не мають факультативних ознак
об’єктивної сторони складу злочину — їх кваліфікація не залежить від
способу, часу, місця, обстановки і знарядь вчинення злочину (лише в ст.
22915 КК є вказівка на вчинення злочину проти волі потерпілого, тобто
способом насильства, у ч. 2 ст. 2292 і ч. 2 ст. 22919 КК та ч. 3 цих
статей — на кваліфікуючі ознаки розкрадання наркотичних засобів або
психотропних речовин чи прекурсорів відповідно способом насильницького
грабежу і способом розбійного нападу, а в ч. 2 ст. 2291, ст. 22916 КК
передбачено таку обов’язкову ознаку об’єктивної сторони, як місце
вчинення цього злочину — в громадських місцях); 5) кваліфікуючі ознаки
цих злочинів майже типові: повторність вчинення злочину, вчинення
злочину за попереднім зговором групою осіб, або організованою групою,
або особливо небезпечним рецидивістом; 6) окремі злочини мають
специфічні кваліфікуючі ознаки, пов’язані з особливостями премета
злочину, — великі та особливо великі розміри наркотичних засобів,
психотропних речовин або прекурсорів; особливо небезпечні наркотичні
засоби чи психотропні речовини; 7) дві норми мають адміністративну
преюдицію (статті 2293, 2298 КК).

Спеціальними кваліфікуючими ознаками об’єктивної сторони окремих
злочинів є, наприклад: а) збут наркотичних засобів або психотропних
речовин у громадських місцях, а саме “у місцях, що використовуються для
проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших
місцях масового перебування громадян” (ч. 2 ст. 2291 КК); б) розкрадання
наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів особою, якій
зазначені засоби і речовини було довірено у зв’язку з її службовим
станом чи під охорону (ч. 2 ст. 2292, ч. 2 ст. 22919 КК); в) незаконний
посів або вирощування снотворного маку чи конопель у кількості п’ятисот
і більше рослин (ч. 2 ст. 2293 КК).

Аналізуються об’єктивні ознаки злочинів, пов’язаних з наркотичними
засобами.

На думку окремих юристів, у разі незаконної передачі наркотичних засобів
особам, яких тримають у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах,
лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях, дії винних
осіб треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями
1834 і 2291 КК. Наведені судження щодо правової оцінки зазначених дій
навряд чи можна визнати коректними. Автор обгрунтовує свою позицію
відповідними аргументами.

Український законодавець поряд з нормами про відповідальність за
розкрадання державного чи колективного майна (статті 81 ( 84, 86, 861
КК) передбачив також відповідальність за розкрадання наркотичних засобів
або психотропних речовин (ст. 2292 КК), розкрадання обладнання,
призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психотропних
речовин (ст. 22917 КК), і розкрадання прекурсорів (ст. 22919 КК).
Необхідність таких заборон викликана насамперед специфікою предмета
злочинів, передбачених статтями 2292, 22917, 22919 КК, і зумовленим цим
особливим правовим режимом обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів. Водночас ці склади злочинів відрізняються між
собою за об’єктивними та суб’єктивними ознаками. Їх не тільки
об’єднують, а й відрізняють особливості предмета посягання,
обов’язковість мети збуту (для розкрадання прекурсорів), ознаки суб’єкта
злочинів. Але найголовніше те, що вони відрізняються від розкрадання
державного чи колективного майна.

Розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 2292 КК) —
це умисне протиправне їх вилучення будь-яким способом із державних,
колективних чи приватних підприємств, установ, організацій, із
правомірного чи незаконного володіння громадян, а, за певних умов, також
збирання наркотиковмісних рослин або їх частин для протиправного
використання.

Дано також визначення розкрадання прекурсорів (ст. 22919 КК) і
розкрадання обладнання (ст. 22917 КК).

У критичному плані розглянуті точки зору юристів, які одним із способів
розкрадання наркотиків називають вимагательство. Дисертант вважає, що
випадки вимагательства наркотичних засобів або психотропних речовин
потрібно кваліфікувати не як розкрадання цих предметів (ст. 2292 КК), а
за сукупністю злочинів, передбачених ст. 862 чи 144 КК і ч. 2 ст. 17,
ст. 2291 або 2296 КК. У той же час викладене свідчить про наявність
прогалини в законодавстві. Враховуючи суспільну небезпечність
вимагательства наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів
було б виправданим встановити кримінальну відповідальність за такі дії.

Виключення ст. 2299 із Кримінального кодексу і зміна диспозиції ч. 1
ст. 2293 потягли за собою необхідність законодавчого тлумачення питання
про застосування (незастосування) зворотної сили закону щодо осіб,
засуджених за ст. 2299 КК. Автор вважає, що рішення Верховної Ради
України з цього питання не повною мірою відповідає принциповим
положенням законодавства про зворотну силу закону (ч. 2, 3 ст. 6 КК),
наводить доводи і міркування на обгрунтування цієї думки.

У підрозділі 2.3. дається також узагальнений аналіз окремих
кваліфікуючих ознак, які характерні для багатьох складів злочинів у
сфері обігу наркотиків.

Підрозділ 2.4. (Особливості суб’єктивної сторони злочинів, пов’язаних з
наркоманією(. Усі злочини, пов’язані з наркотичними засобами (статті
701, 2082, 2291 ( 2298, 22911 ( 22920 КК), вчиняються умисно. Лише один
з них, що передбачений ст. 2297 КК (порушення встановленних правил
обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів) може бути
вчинено як умисно, так і необережно.

На умисний характер певних діянь вказує законодавче формулювання окремих
статей, яке містить посилання на мотиви й мету злочину (ст. 2291, ч. 2
ст. 2293, 2294, ст. 22911, 22912, 22914, ч. 3 ст. 22917, ст. 22919, ч. 2
ст. 22920 КК), завідомість (ст. 22918 КК), адміністративну преюдицію (ч.
1 ст. 2293, ст. 2298 КК). Робиться висновок, що аналізовані злочини може
бути вчинено лише з прямим умислом.

Особливістю двох складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 2297 і ч. 2 чи
3 ст. 22915 КК, є те, що вони допускають вчинення відповідних діянь з
подвійною формою вини (її ще називають змішаною формою вини). Це питання
аналізується в дисертації.

Усі злочини, пов’язані з наркоманією, вчиняються за певними мотивами,
хоча в більшості випадків останні не передбачені законом як обов’язкові
ознаки цих злочинів. Але аналіз суб’єктивної сторони зазначених злочинів
дозволяє зробити висновок про мотиви їх вчинення.

Враховуючи вартість (ціну) наркотичних засобів і психотропних речовин на
“чорному” ринку, прибутковість торгівлі ними, можна помилково визнати,
що перше місце серед мотивів аналізованих злочинів посідає корисливий
мотив. Так, він дійсно може бути рушійною силою при вчиненні будь-якого
злочину, пов’язаного з наркоманією. Однак це не означає, що більшість чи
якась частина розглядуваних злочинів вчиняється лише з корисливих
мотивів. Аналіз кримінального законодавства в цій галузі доводить, що
тільки окремі склади злочинів містять вказівку на корисливий мотив або
корисливу мету. Нарешті, судова практика красномовно свідчить: приблизно
90% засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів — це особи, які незаконно виробили,
виготовили, придбали тощо ці засоби й речовини для власного вживання.

Викладене доводить, що найбільш поширеним основним мотивом вчинення
злочинів, пов’язаних із наркотичними засобами або психотропними
речовинами, є мотив вживання (власного чи іншими особами). Це повинно
бути враховано в процесі подальшого вдосконалення антинаркотичного
законодавства, яке нині спрямоване в основному проти споживача
наркотиків, нерідко хворої людини (наркомана).

Усі злочини, поєднані з наркоманією, вчиняються з тією чи іншою метою
(без мети не буває вчинку), але не в усіх цих злочинах мета є
обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони.

Наприклад, особливим змістом наповнена суб’єктивна сторона незаконних
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання
прекурсорів. Хоча в ч. 1 ст. 22920 КК немає вказівки на мету вчинення
цих дій, її наявність і встановлення у справах даної категорії є
обов’язковими. Перелічені дії матимуть злочинний характер лише за певної
мети — коли вони вчиняються саме для подальшого виготовлення наркотичних
засобів або психотропних речовин.

У деяких складах злочинів, пов’язаних з наркоманією, мета їх вчинення є
конструктивною ознакою суб’єктивної сторони. Таку роль відіграють:

мета збуту наркотичних засобів або психотропних речовин при їх
незаконному виробленні, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні
чи пересиланні (ст. 2291 КК ); мета збуту прекурсорів при їх розкраданні
(ст. 22919 КК) та незаконному виготовленні, придбанні, зберіганні,
перевезенні або пересиланні (ч. 2 ст. 22920 КК); мета збуту-придбання
макової соломи чи конопель при незаконному посіві або вирощуванні
снотворного маку чи конопель (ч. 2 ст. 2293 КК); корислива мета при
організації або держанні дому для вживання чи виготовлення наркотичних
засобів, психотропних речовин (ч. 2 ст. 2294 КК); мета одурманювання
лікарськими та іншими засобами, що не є наркотичними або психотропними
(ст. 22911 КК); мета продовження незаконного обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин або прекурсорів при використанні певного роду
коштів і майна (ст. 22912 КК); мета виготовлення особливо небезпечних
наркотичних засобів або психотропних речовин при розкраданні, незаконних
виготовленні, придбанні, зберіганні, передачі чи продажу іншим особам
обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або
психотропних речовин (ч. 3 ст. 22917 КК).

Особу можна притягти до відповідальності за цими кримінально-правовими
нормами лише у тому разі, коли передбачені ними діяння були вчинені із
зазначеною метою.

Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів (ст. 22912 КК), відбувається в трьох
альтернативних формах, кожна з яких має специфічні комбінації ознак.
Цими формами є: а) розміщення фінансових коштів, здобутих від
незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або
прекурсорів, у банках, на підприємствах та в інших структурах незалежно
від форм власності; б) придбання на такі кошти об’єктів, що підлягають
приватизації, чи обладнання для виробничих та інших потреб; в)
використання таких коштів і майна з метою продовження незаконного обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

На думку дисертанта, мета продовження злочинної діяльності, пов’язаної з
наркоманією, стосується лише третьої форми використання коштів, здобутих
від наркобізнесу. Втім, закріплення в ст. 22912 КК спеціальної мети
треба визнати зайвим. Вона не повинна бути передумовою відповідальності
у рамках цієї статті

Автор аналізує точки зору юристів щодо розуміння мети збуту-придбання
макової соломи чи конопель (ч. 2 ст. 2293 КК). У дисертації
обгрунтовується думка про те, що зазначена мета передбачає не
альтернативні дії — збут чи придбання (не випадково в цій конструкції
відсутні сполучники ”або”, “чи”), а охоплює й об’єднує вчинення обох цих
дій. Мета збуту-придбання наркосировини є двоєдиною — як за
характристикою суб’єктивної сторони дій кожного із співучасників, так і
за проявом об’єктивної сторони злочину. Це спільна мета виробника й
замовника наркотиковмісних культур. Вона об’єднує складне психічне
ставлення до своїх дій і їх наслідків двох сторін, а тому обтяжує їх
відповідальність.

Обгрунтовується думка про те, що кримінальна відповідальність за
схиляння до вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин настає
за ст. 2295 КК не тільки за наявності мети викликати у потерпілого
бажання вживати ці засоби чи речовини, а й тоді, коли винуватий мав на
меті добитися від потерпілого згоди їх вжити, і незалежно від того, чи
вживала ці засоби й речовини особа, яку до цього схиляли.

Підрозділ 2.5. (Суб’єкт незаконного обігу наркотичних засобів(. Згідно
із законом суб’єктами більшості злочинів у сфері обігу наркотичних
засобів є особи, які досягли 16-річного віку. Винятком є розкрадання
наркотичних засобів або психотропних речовин, вчинене шляхом крадіжки,
грабежу і розбійного нападу (ст. 2292), — кримінальна відповідальність
за нього настає з 14-ти років. Зауважується, що аналогічні дії з
прекурсорами, а також з обладнанням, призначеним для виготовлення
наркотичних засобів або психотропних речовин (статті 22919, 22917 КК),
не включені до ч. 2 ст. 10 КК, а тому суб’єктом цих злочинів можуть бути
особи, що досягли 16-ти років.

На особливу увагу заслуговує питання про мінімальний вік притягнення до
відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст. 2082 КК
(втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших
засобів, що викликають одурманювання), ч. 2 ст. 2295 КК (схиляння
неповнолітнього до вживання наркотичних засобів або психотропних
речовин), ч. 2 ст. 2291, ч. 2 ст. 2294, ч. 3 ст. 2296 КК (незаконні
вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення,
пересилання з метою чи без мети збуту, а так само збут наркотичних
засобів або психотропних речовин, організація або держання дому для
вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин із
залученням неповнолітнього).

Усі названі вище злочини фактично є різновидами втягнення
неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність (ст. 208
КК).

Донедавна Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 23 грудня
1983 р. № 6 “Про практику застосування судами України законодавства про
відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу
антигромадську діяльність” роз’яснював, що “під схилянням
неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, відповідальність за яке
настає за ч. 2 ст. 2295 КК, необхідно розуміти умисні дії дорослої особи
(виділено нами. — А.М.), спрямовані на те, щоб збудити у неповнолітнього
бажання вживати наркотики”.

Спираючись на це тлумачення закону, автор вважає, що суб’єктом втягнення
неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що
викликають одурманювання, а також вчинення незаконних операцій з
наркотичними засобами й психотропними речовинами із залученням
неповнолітнього може бути лише повнолітня особа, тобто така, якій на
момент їх вчинення виповнилося 18 років. Якщо, приміром, неповнолітнього
схиляє до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин інший
неповнолітній, дії останнього не можна кваліфікувати за ч. 2 ст. 2295
КК; у даному разі відповідальність настає без урахування цієї
кваліфікуючої ознаки. На жаль, п. 9 згаданої постанови в редакції від 3
грудня 1997 р. слів (дорослої особи( вже не містить. Така позиція
Пленуму Верховного Суду України (який, до того ж, у постанові від 27
лютого 1998 р. № 3 це питання обійшов увагою) нічим не обгрунтована і
може дезорієнтувати правозастосовчі органи.

Певні склади злочинів, пов’язаних з наркоманією, мають спеціальний
суб’єкт. У дисертації розглядається це питання. Дається кримінологічна
характеристика осіб, засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних
засобів.

Аналізується ставлення фахівців до проблеми обмеженої осудності.
Звернуто увагу на те, що за ст. 14 проекту Кримінального кодексу,
підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України, неосудність
може бути викликана хронічним психічним захворюванням, тимчасовим
розладом психічної діяльності, недоумством чи іншим хворобливим станом
психіки. У ст. 15 написано, що обмежена осудність також виникає
внаслідок хворобливого стану психіки.

Які ж тоді критерії треба мати в цьому випадку для розмежування
неосудності та обмеженої осудності? Чи будуть визнавати наркологічних
хворих (алкоголіків, наркоманів і токсикоманів) обмежено осудними? Це
запитання не вигадане, оскільки має реальне підгрунтя. В Законі “Про
заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів та зловживанню ними” поняття наркоманії
визначається саме як хворобливий психічний стан (ст. 1).

Доречно зазначити, що над проблемою обмеженої осудності Український
науково-дослідний інститут соціальної та судової психіатрії працює понад
три роки. Проте дослідники даної проблеми слушно зауважують, що на
сьогодні немає чіткої, науково обгрунтованої теорії обмеженої осудності.

Обгрунтовуючи свою позицію, автор заперечує доцільність закріплення в
Кримінальному кодексі України інституту обмеженої осудності.

Розділ третій (Українська карна політика в галузі боротьби з незаконним
обігом наркотичних засобів( складається із двох підрозділів. У
підрозділі 3.1. (Запобігання незаконному обігу наркотиків як
пріоритетний напрям української карної політики (кримінологічні та
кримінально-правові проблеми)( розглядається поняття політики в галузі
боротьби зі злочинністю, обгрунтовується доцільність позначення її
терміном (карна політика( (рос. — (уголовная политика(). Аналізується
стан дослідження карної політики українськими юристами на сучасному
етапі.

Автор вважає, що карна політика обов’язково зосереджує в собі, поряд з
іншими, заходи протидії незаконному обігу наркотиків і поширенню
наркоманії в Україні. Таке відгалуження (елемент, підсистему) державної
політики в галузі боротьби зі злочинністю можна назвати антинаркотичною
політикою. На думку дисертанта, антинаркотична політика — це комплекс
заходів державного, громадського, релігійного, приватного та іншого
характеру, спрямованих проти незаконного обігу наркотиків і поширення
наркоманії в Україні, що охоплює програми боротьби з незаконними
пропозиціями і (чи) попитом на наркотики, профілактику зловживання ними
(в тому числі антинаркотичну пропаганду), формування правильної
громадської думки щодо хворих на наркоманію, лікування і створення
альтернативних систем медико-соціальної реабілітації наркологічних
хворих та осіб, що допускають немедичне вживання наркотиків.

В арсеналі антинаркотичної політики є різні засоби організаційного,
медичного, соціального та правового характеру. Серед
кримінально-правових засобів запобігання наркоманії та незаконному обігу
наркотиків особливу роль відіграють заохочувальні норми, адміністративна
преюдиція, примусове і профілактичне лікування наркоманів та кримінальне
покарання. Розглядаються їх зміст і механізм дії.

У процесі узагальнення судової практики автору не трапився жоден випадок
застосування ст. 22910 КК. Як з’ясувалося, облік застосування норм
ст. 22910 КК (як і ч. 2 ст. 44 КпАП) не ведеться. На думку дисертанта,
це шкодить створенню нормальних умов для реалізації профілактичних
функцій антинаркотичного законодавства. Адже відсутність необхідної
інформації з цього питання може свідчити і про те, що положення ст.
22910 КК взагалі не застосовуються. І якщо це так, то подібна практика
спотворює карну політику в галузі подолання наркоманії, породжує
правовий нігілізм у громадян і посадових осіб. Отже, централізований
облік застосування ст. 22910 КК і ч. 2 ст. 44 КпАП обов’язково має бути
впроваджений.

Дисертант вважає, що заохочувальні норми потребують вдосконалення.
Доцільно об’єднати дві частини ст. 22910 КК в одну норму, розпочати її
положенням щодо хворих на наркоманію чи токсикоманію і передбачити для
них можливість звільнення від відповідальності за ті ж злочини, що
перелічені в ч. 1 ст. 22910 КК. Аналогічні зміни й доповнення необхідно
внести до адміністративного законодавства.

Досліджуючи інститут адміністративної преюдиції в кримінальному
законодавстві, автор критично оцінює підхід законодавця до вирішення
питання про притягнення громадянина до кримінальної відповідальності,
коли в його основу покладено не діяння, а особу.

Адміністративну преюдицію мають два склади злочинів, пов’язаних з
наркотичними засобами і психотропними речовинами (статті 2293, 2298 КК).
Колишня редакція ст. 2293 КК адміністративної преюдиції не передбачала.
Вирішуючи питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності
за ч. 1 ст. 2293 або ст. 2298 КК, необхідно всебічно і повно
досліджувати всі матеріали справи, в тому числі обставини, пов’язані із
застосуванням заходів адміністративного стягнення.

Особливо ретельно належить досліджувати адміністративні матеріали щодо
неповнолітніх. Необхідно пам’ятати, що Кодекс України про
адміністративні правопорушення 15 листопада 1994 р. було доповнено ст.
241 (заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх). Згідно з цією
статтею до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років
можуть бути застосовані за вчинення адміністративних правопорушень певні
заходи впливу (застереження, догана, сувора догана тощо). Оскільки дані
заходи не є видами адміністративного стягнення (вони не згадуються серед
останніх у ст. 24 КпАП, а саме про них йдеться у ч. 1 ст. 2293, ст. 2298
КК), то застосування до неповнолітнього ст. 241 КпАП виключає врахування
повторності дій в разі вчинення нового правопорушення. Тобто за таких
обставин щодо особи не можуть бути застосовані кримінально-правові норми
з адміністративною преюдицією.

Використання в кримінальному законодавстві заходів, що належать до
арсеналу інших галузей права, критично оцінюється багатьма правниками.
Не випадково новим Кримінальним кодексом РФ адміністративна преюдиція
повністю вилучена з правового обігу. Можливо, таким шляхом піде й
український законодавець. Якщо ж збережеться стара законодавча практика,
то треба визнати недостатнім використання адміністративної преюдиції як
профілактичного напрямку кримінально-правової політики у сфері боротьби
з незаконним обігом наркотиків. Часткової декриміналізації за допомогою
інституту адміністративної преюдиції в такому випадку потребують
суспільно небезпечні діяння, передбачені ч. 2 ст. 229, ч. 1 ст. 2297, ч.
1 ст. 22920 КК.

За глибоким переконанням автора, адміністративна преюдиція, що
закріплена в статтях 2293, 2298 КК (та в інших подібних складах
злочинів), має правове значення, тобто може бути передумовою притягнення
до кримінальної відповідальності, лише у випадках дійсного застосування
адміністративного стягнення. Будь-який інший підхід до цього питання є
небезпечним, оскільки приховує в собі потенційне порушення законності та
прав людини.

Підрозділ 3.1. завершується аналізом практики призначення кримінального
покарання за злочини, пов’язані з наркотиками. У 1996 р. в Україні за
статтями 701, 2291 ( 2298, 22913, 22920 КК засуджено 21 571 особу, з
них: до позбавлення волі — 11 058 (51,3%); до виправних робіт — 451
(2,1%); умовно із застосуванням ст. 45 КК — 3214 (14,9%); з відстрочкою
виконання вироку відповідно до ст. 461 КК — 4712 (21,8%); до штрафу —
1898 (8,8%); до інших видів покарання — 1; звільнено від покарання у
зв’язку з амністією — 237 (1,1%). Крім того, до 1340 (6,2%) засуджених
за ці злочини застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації
майна; до 5018 (23,3%) засуджених на підставі ст. 14 КК застосовано
примусове лікування від наркоманії.

Ясна річ, що зменшення кількості вироків, за якими призначено покарання
у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, є наслідком
непослідовного і невиправданого рішення законодавця про повне виключення
цього покарання із санкцій статей, що передбачають відповідальність за
незаконний обіг наркотиків. Відповідальність за вчинення злочинів,
пов’язаних з наркоманією, має бути диференційована за допомогою
різноманітних правових інститутів, у тому числі й покарання. Це
спрямовувало б органи правосуддя на повне використання профілактичного
потенціалу Кримінального кодексу України.

Необхідно звернути увагу на те, що вартісним критерієм розміру штрафу як
виду покарання за злочини, пов’язані з наркотиками, визнано мінімальний
розмір заробітної плати (ч. 1 ст. 2293, ч. 1 ст. 2296, ст. 2297, ст.
2298, ст. 22911, ч. 1 ст. 22913 — ч. 1 ст. 22917, ст. 22918, ч. 1 ст.
22919, ч. 1 ст. 22920 КК). Ці положення узгоджено зі ст. 32 КК (штраф).
Однак поряд з наведеним критерієм у Кримінальному кодексі
використовується ще одна одиниця виміру розміру штрафів —
неоподатковуваний мінімум доходів громадян (наприклад, у ч. 1 ст. 167,
ч. 1 ст. 172 КК). Цей самий критерій закріплено для визначення певних
кваліфікуючих ознак посадових злочинів (ст. 164 КК). Викладене потребує
уваги законодавця, з тим щоб уніфікувати вартісні критерії розміру
штрафів та окремих кваліфікуючих ознак складів злочинів.

Розглядається практика призначення примусового лікування, передбаченого
ст. 14 КК.

Підрозділ 3.2. (Проблема криміналізації та декриміналізації діянь,
пов’язаних з наркоманією(. Хоча українське кримінальне законодавство про
боротьбу з незаконним обігом наркотиків зовсім недавно зазнало суттєвих
змін, проблема криміналізації (декриміналізації) діянь у цій сфері, як
показує аналіз чинних кримінально- й адміністративно-правових норм та
узагальнення практики їх застосування, залишається досить актуальною. До
того ж, вона загострюється розробленням нового Кримінального кодексу
України, що повинен продемонструвати більш високу якість кодифікації
законодавства в цій галузі.

Як уже зазначалося, робочою групою Кабінету Міністрів України
підготовлено черговий варіант проекту Кримінального кодексу України за
станом на 12 червня 1997 р. Загальний нормотворчий і науковий рівень
його підготовки відповідає вимогам сьогодення. Виконано велику, копітку,
плідну роботу, і творчий колектив, до складу якого залучено широко
відомих практиків та науковців, заслуговує на подяку.

Вартий уваги також альтернативний проект Кримінального кодексу України
(розроблений групою науковців України і Російської Федерації на чолі з
професором В.М. Смітієнком).

Спираючись на предмет власних наукових інтересів, автор зосередив свою
увагу в основному на першому документі. В ньому, на думку дисертанта,
проблеми кримінально-правової регламентації відповідальності за
незаконний обіг наркотичних засобів висвітлено більш повно і чітко.

Проект містить розд. ХIII “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів та
проти здоров’я населення” (тут і далі йдеться про розділи Особливої
частини, якщо не буде зазначено інше). До його складу, поряд з іншими
нормами, входять 18 статей, які передбачають відповідальність за
злочини, що вчиняються на грунті наркоманії. Загалом автори проекту
повністю (за деякими незначними винятками) сприйняли нове законодавство
у цій сфері і продублювали його в статтях 279 ( 295, 297 даного розділу.

Автор вважає, що чинне кримінальне законодавство про боротьбу з
незаконним обігом наркотиків не є досконалим, а тому й розд. ХШ проекту
Кримінального кодексу потребує доопрацювання.

Треба вельми критично підійти до побудови розділу, де визначатимуться
злочини проти здоров’я населення. Для цього необхідно порушити
традиційний підхід, згідно з яким злочини проти здоров’я населення — це
обов’язково (і головним чином) злочини у сфері обігу наркотичних
засобів. Пропонується сформувати на базі розд. ХIII два самостійні
розділи: “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів” і “Злочини проти
здоров’я населення”. У дисертації розроблено теоретичну модель системи
норм цих розділів.

Маючи на увазі, що чинне законодавство спрямоване в основному проти
споживачів одурманюючих речовин, часто хворих на наркоманію (а це не
може задовольняти наше суспільство, оскільки не відповідає завданням і
цілям карної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних
засобів), і керуючись принципом економії кримінальної репресії, автор
пропонує вилучити з проекту такі статті: 279. Контрабанда наркотичних
засобів, психотропних речовин або прекурсорів; 288. Незаконне введення в
організм наркотичних засобів або психотропних речовин; 290. Незаконне
публічне вживання наркотичних засобів; 292. Незаконне виготовлення,
підроблення, використання чи збування підроблених документів на
отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів;
293. Незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або
психотропних речовин; 295. Повідомлення зазнаки неправдивих відомостей
про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

У дисертації наведені відповідні аргументи на користь позиції автора.
Зокрема, висловлені категоричні заперечення проти збереження
кримінальної відповідальності за незаконне публічне вживання наркотичних
засобів. Намагання подолати незаконний обіг наркотиків шляхом покарання
хворих свідчить про спрощене ставлення до завдань і можливостей
кримінального права.

Пропонується внести певні корективи до окремих статей проекту
Кримінального кодексу. Насамперед це стосується ст. 280 “Використання
коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів” і ст. 193 “Легалізація (відмивання) грошових
коштів та іншого майна, здобутих незаконним шляхом”. Ці два склади
злочинів, які передбачають відповідальність за одні й ті ж дії —
відмивання грошей (відмінність полягає лише в джерелах надходження
доходів, що пов’язано з різними видами злочинної діяльності), повинні
мати тотожні об’єктивні та суб’єктивні ознаки. В даному ж випадку цього
нема. Водночас побудова розглядуваних складів злочинів вимагає
врахування відповідних положень згаданої Конвенції Ради Європи 1990 р.
та Конвенцї ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів
і психотропних речовин від 1988 р. Іншими словами, конструювання
диспозицій статей 193 і 280 проекту треба пов’язувати з визначенням
самого поняття (відмивання грошей(.

Необхідно дещо змінити редакцію ст. 280 проекту (аби запобігти
неправильному її тлумаченню): а) вказати, що йдеться про використання
коштів, завідомо здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин чи прекурсорів; б) виключити з ч. 1 посилання на
мету продовження незаконного обігу цих засобів і речовин, оскільки така
ознака суб’єктивної сторони злочину взагалі унеможливить застосування
цієї статті на практиці; в) при формулюванні змісту статті треба
використати міжнародно-правове визначення поняття (відмивання грошей( і
назвати її “Відмивання доходів, одержаних від незаконного обігу
наркотичних засобів’’ (варіант: “Відмивання доходів, одержаних злочинним
шляхом”).

Дисертантом привернуто увагу й до інших статей розд. ХIII проекту
Кримінального кодексу.

У площині досліджуваної проблеми криміналізації (декриміналізації) діянь
у сфері обігу наркотиків має значення діяльність Комітету, якому законом
надано право, зокрема, відносити засоби й речовини до наркотичних,
психотропних чи прекурсорів та встановлювати їх розміри. На конкретних
прикладах демонструється, що в цій діяльності Комітет не завжди додержує
вимог закону.

Конституція України передбачає, що діяння, які є злочинами, та
відповідальність за них визначаються виключно законами України (п. 22 ч.
1 ст. 92). У цьому зв’язку, на думку автора, є необхідним переглянути
положення аналізованого законодавства, з тим щоб невеликі, великі й
особливо великі розміри наркотиків встановлювалися в законодавчому
порядку.

У висновках праці міститься підсумок проведеного дослідження. Викладено
загальнотеоретичні результати, одержані в дисертації, і сформульовані
положення щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства в
галузі боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів; окреслено коло
питань, які потребують роз’яснень з боку Пленуму Верховного Суду
України; визначені напрями подальших досліджень проблем подолання
наркоманії і незаконного обігу наркотиків. Зокрема, пропонується:

1. Враховуючи законодавче визначення наркоманії (хворобливий психічний
стан), з метою посилення гарантій права на захист підозрюваного чи
обвинуваченого у справах відносно наркоманів, алкоголіків, токсикоманів
участь захисника на попередньому слідстві і в суді треба визнати
обов’язковою. У зв’язку з цим ст. 46 КПК необхідно доповнити таким
положенням: (6) у справах осіб, які визнані хворими на алкоголізм,
наркоманію чи токсикоманію(.

2. Сьогодні існує нагальна потреба у прийнятті кримінально-правової
норми про профілактичне лікування засуджених, які не виявляють ознак
наркоманії чи токсикоманії, але викриті в немедичному вживанні
наркотичних засобів (психотропних речовин). Це буде кроком у напрямі
запобігання наркологічним захворюванням на ранніх стадіях. Було б
виправданим доповнити ст. 14 КК частиною п’ятою приблизно такого змісту:

“Суд зобов’язує осіб, які вчинили злочини і зловживають спиртними
напоями, наркотичними засобами, психотропними речовинами чи іншими
одурманюючими засобами, пройти курс профілактичного лікування і
періодично з’являтися до лікаря-нарколога протягом контрольного строку”.

Невиконання засудженим цього припису може розглядатися, наприклад, як
підстава для незастосування щодо нього умовно-дострокового звільнення
від покарання чи заміни останнього більш м’яким (статті 52, 53 КК), а
також акта амністії.

3. Дисертант вважає, що заохочувальні норми (ст. 22910 КК) доцільно
викласти приблизно в такій редакції:

(Особа, яка до порушення щодо неї кримінальної справи добровільно
звернулася до медичного закладу і розпочала лікування від наркоманії чи
токсикоманії, або добровільно здала наркотичні засоби, психотропні
речовини, прекурсори чи вказала джерело їх придбання, сприяла розкриттю
злочинів у сфері обігу цих засобів і речовин, звільняється від
кримінальної відповідальності за їх незаконні вироблення, виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення, пересилання (частина 1 статті 2291,
частина 1 статті 2296, стаття 2298, частина 1 статті 22920 цього
Кодексу)(.

4. З метою диференціювання відповідальності за дії, що мають різний
ступінь суспільної небезпечності, пропонується як варіант така редакція
ст. 2294 КК:

“Стаття 291. Організація або держання притону чи надання приміщення

для розповсюдження наркотичних засобів, психотропних

чи інших одурманюючих речовин

Надання приміщення для вживання, вироблення або виготовлення наркотичних
засобів, психотропних чи інших одурманюючих речовин —

карається позбавленням волі на строк до трьох років чи виправними
роботами на строк до двох років.

Організація чи держання притону з тією ж метою —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з
конфіскацією майна або без такої.

Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів або із залученням
неповнолітнього, —

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з
конфіскацією майна”.

5. Назріла об’єктивна потреба врегулювати відповідальність за незаконні
дії з аналогами наркотиків на кшталт відповідальності за незаконний обіг
наркотичних засобів і психотропних речовин. У цьому зв’язку автор вважає
виправданим доповнити гл. Х Кримінального кодексу України (розд. ХІІІ
проекту КК) статтею такого приблизно змісту:

“Стаття… Незаконний обіг аналогів наркотичних

засобів чи психотропних речовин

Незаконні дії з аналогами наркотичних засобів чи психотропних речовин —

караються відповідно до статей… цього Кодексу”.

6. Пропонується сформувати на базі розд. ХIII проекту Кримінального
кодексу України два самостійні розділи: “Злочини у сфері обігу
наркотичних засобів” і “Злочини проти здоров’я населення”. До
останнього доцільно включити такі статті розд. II, VIII, IХ, ХIII
(нумерація, що в проекті Кодексу):

296. Вироблення, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання,
зберігання з метою збуту або збут отруйних і сильнодіючих речовин.

298. Порушення правил боротьби з епідеміями.

299. Порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими
біологічними агентами чи токсинами.

300. Заготівля, перероблення або збування радіоактивно забруднених
продуктів харчування чи іншої продукції.

301. Посягання на здоров’я людей під приводом виконання релігійних
обрядів.

125. Зараження вірусом імунодефіциту людини.

126. Неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження
вірусом імунодефіциту людини.

128. Зараження венеричною хворобою.

228. Порушення ветеринарних правил.

239. Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами.

240. Погроза вчинити розкрадання або використати радіоактивні матеріали.

242. Незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної
сировини.

7. Розділ “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів” доцільно
розташувати після розділу “Злочини проти здоров’я населення”. Теоретична
модель системи норм про відповідальність за злочини у сфері обігу
наркотичних засобів (як проект нового розділу) могла б мати, наприклад,
таку структуру:

Стаття… Відмивання коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних
засобів та іншої злочинної діяльності.

Стаття… Незаконні дії з наркотичними засобами або психотропними
речовинами з метою збуту.

Стаття… Розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин.

Стаття… Розкрадання прекурсорів.

Стаття… Вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або
прекурсорів.

Стаття… Незаконні дії з обладнанням, призначеним для виготовлення
наркотичних засобів або психотропних речовин.

Стаття… Незаконне культивування наркотиковмісних рослин.

Стаття… Організація або держання притону чи надання приміщення для
розповсюдження наркотичних засобів, психотропних чи інших одурманюючих
речовин.

Стаття… Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних чи
інших одурманюючих речовин.

Стаття… Незаконні дії з прекурсорами з метою їх використання для
виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин.

Стаття… Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів.

Стаття… Незаконні дії з наркотичними засобами чи психотропними
речовинами без мети збуту.

Стаття… Незаконний обіг аналогів наркотичних засобів чи психотропних
речовин.

Основні положення дисертації відображені в таких опублікованих

працях автора:

І. Монографії

1. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. — К.:
Логос, 1998. — 324 с.

2. Примусові заходи медичного і виховного характеру. — К.:
Національна академія внутрішніх справ, 1997. — 125 с.

3. Мирошниченко Н.А., Музыка А.А. Уголовно-правовая борьба с
наркоманией. — Киев; Одесса: Вища шк., 1988. — 208 с. Рец.: Pravny
obzor. ( 1989, № 1. ( S. 100 ( 101.

ІІ. Навчальні посібники

4. Квалификация органами внутренних дел преступлений, совершаемых на
почве наркомании: Учеб. пособие. — Киев: Киевская высшая школа МВД СССР,
1988. — 89 с.

5. Деятельность органов внутренних дел по применению принудительного
лечения алкоголиков и наркоманов (уголовно-правовые и организационные
аспекты): Учеб. пособие. — Киев: Киевская высшая школа МВД СССР, 1987. —
84 с.

6. Применение уголовного законодательства о принудительном лечении
алкоголиков и наркоманов. — Киев, 1988. — 32 с.

ІІІ. Статті, тези наукових доповідей, рецензії

7. Принудительное лечение от токсикомании нуждается в законодательном
урегулировании // Вопросы организации принудительного лечения и
профилактики рецидивов алкоголизма: Сб. науч. тр. — Киев: РИО МВД УССР,
1984. — С. 127 — 128.

8. Использование специальных знаний в области наркологии в процессе
расследования уголовных дел // Криминалистика и судебная медицина. Респ.
междуведомств. науч.-метод. сб. — Киев, 1985. — Вып. 30 — С. 100 — 105.

9. Музыка А.А., Марчук А.И. Рецензия на монографию: Лисицин Ю.П., Копыт
Н.Я. Алкоголизм: социально-гигиенические аспекты. — 2-е изд., перераб. и
доп. — М.: Медицина, 1983. — С. 264 // Врачебное дело. — 1985. — № 12. —
С. 106 — 108.

10. Принудительное лечение наркоманов как мера профилактики преступлений
// Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в
деятельности органов внутренних дел: Межвуз. сб. науч. тр. — Киев, 1986.
— С. 70 — 75.

11. Види та кримінально-правове значення сп’яніння // Рад. право. —
1986. — № 5. — С. 64 — 67.

12. Назначение принудительного лечения алкоголикам и наркоманам,
совершившим преступление // Роль органов внутренних дел в обеспечении
правовых мер усиления борьбы с пьянством и алкоголизмом: Межвуз. сб.
науч. тр.. — Киев, 1986. — С. 94 — 99.

13. Актуальні питання призначення примусового лікування в порядку ст. 14
КК УРСР // Рад. право. — 1987. — № 2. — С. 57 — 61.

14. Юридическая природа принудительных мер медицинского характера,
предусмотренных ст. 62 УК РСФСР // Вопросы борьбы с преступностью: Сб.
науч. тр. — М., 1987. ( Вып. 45. — С. 64 — 74.

15. Социально-политическая характеристика алкоголизма //
Социально-правовые проблемы борьбы с пьянством и алкоголизмом: Межвуз.
сб. науч. тр. — Киев, 1987. — С. 25 — 31.

16. Матвейчук В.К., Музыка А.А. Наркомания: своевременное
уголовно-правовое исследование. Рецензия на монографию: Икрамова М.Г.
Уголовно-правовая борьба с наркоманией. — Ташкент, 1982. — 110 с. //
Социально-правовые проблемы борьбы с пьянством и алкоголизмом: Межвуз.
сб. науч. тр. — Киев, 1987. — С. 174 — 178.

17. Отграничение хищения социалистического имущества от хищения
наркотических веществ // Органы внутренних дел в борьбе с
бесхозяйственностью, расточительством и хищениями социалистической
собственности (экономико-правовые аспекты): Межвуз. сб. науч. тр. —
Киев, 1987. — С. 118 — 125.

18. Панєвін О.С., Селіванов М.П., Музика А.А. Розгляд справ про злочини,
пов’язані з наркоманією // Рад. право. — 1988. — № 6. — С. 32 — 36.

19. Підтримуємо, пропонуємо змінити й доповнити // Рад. право. — 1989. —
№ 3. — С. 16 — 17.

20. Светлов А.Я., Музыка А.А. Совершенствовать уголовное
законодательство о борьбе с наркоманией // Советское государство и
право. — 1989. — № 3. — С. 99 — 105.

21. Уголовно-правовые понятия посева и выращивания наркотикосодержащих
растений // Проблемы правоведения: Респ. межведомст. науч. сб. — Киев,
1989. ( Вып. 50. — С. 128 — 133.

22. Предмет злочинів, передбачених ст. 2293 і 2299 КК УРСР // Рад.
право. — 1989. — № 6. — С. 52 — 54.

23. Музика А., Шапченко С. Праця з проблем кримінально-правової охорони
здоров’я населення. Рец. на монографію В.М. Смітієнка: Уголовно-правовая
охрана здоровья населения в СССР. — Киев: Вища школа. Головное изд-во,
1989. — 243 с.) // Рад. право. ( 1989. — № 9. — С. 93 ( 94.

24. Светлов А.Я., Музыка А.А.. Имеет ли указ о борьбе с наркоманией
обратную силу? // Социалистическая законность. — 1990. — № 6. — С. 57 —
58.

25. О социальной и правовой защищенности лиц, страдающих
наркологическими заболеваниями // Концепция социальной реабилитации
хронических алкоголиков и наркоманов, направляемых на принудительное
лечение. Тезисы науч.-практ. конф. — Рязань, 1990. — С. 54 — 57.

26. Наркомания: проблемы законности и совершенствования национального
законодательства // Развитие национальной государственности союзных
республик на современном этапе. Тезисы респ. науч.-практ. конф. — Киев,
1990. — С. 265 — 266.

27. Наркомания: некоторые направления криминализации (декриминализации)
и общественное мнение // Материалы IV советско-западногерманского
симпозиума по криминологии, уголовному праву и процесу (Киев, 8 — 10
октября 1987 г.). — Киев: Наукова думка, 1990. — С. 114 — 117.

28. Про концепцію соціальної реабілітації наркологічних хворих // Рад.
право. — 1991. — № 5. — С. 48 — 51.

29. О контроле над аналогами наркотических средств и психотропных
веществ // Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні. Тези доп. і
повідомл. на респ. наук. конф. — К., 1992. — С. 67 — 68.

30. Питання забезпечення законності у сфері боротьби з наркоманією
(ретроспективний погляд) // Забезпечення законності в діяльності органів
внутрішніх справ України: Зб. наук. пр. — К.: Українська академія
внутрішніх справ, 1993. — С. 165 — 171.

31. Права людини в площині правозахисної діяльності // Право України. —
1995. — № 9 — 10. — С. 23 ( 27.

32. Право на захист в проекті Кримінально-процесуального кодексу України
// Український часопис прав людини. — 1996. — № 1. — С. 41 — 48.

33. Злочини в галузі обігу наркотичних засобів (зауваження до глави XIII
проекту КК України) // Право України. — 1996. — № 12. — С. 58 — 63.

34. Правовые проблемы приватизации предприятий, осуществляющих
деятельность по обороту наркотических средств // Предпринимательство,
хозяйство и право. — 1996. — № 12. — С. 24 — 27.

35. Про узгодження кримінального законодавства України з положеннями
міжнародно-правових актів у боротьбі з наркоманією // Удосконалення
кримінального законодавства України: Зб. наук. пр. — К.: Українська
академія внутрішніх справ, 1996. — С. 32 — 34.

36. Від ст. 22912 КК України до національного закону про відмивання
грошей // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. — 1997.
— № 1. — С. 76 — 87.

37. Міркування щодо проекту Кримінального кодексу України // Науковий
вісник Української академії внутрішніх справ. — 1997. — № 2. — С. 106 —
123.

38. Наркоманія і права людини // Український часопис прав людини. —
1997. — № 2. — С. 44 — 51.

39. Мойсик В.Р., Музика А.А. Чи завжди коментар Кримінального кодексу
України є науково-практичним? // Вісник Верховного Суду України. — 1997.
— № 2. — С. 58 — 61.

40. Про предмет злочинів, пов’язаних з наркоманією // Право України. —
1997. — № 3. — С. 62 — 66.

41. Загальна характеристика об’єктивної сторони злочинів, пов’язаних з
наркоманією // Право України. — 1997. — № 5. — С. 67 — 73.

42. Особливості суб’єктивної сторони злочинів, пов’язаних з
наркоманією // Право України. — 1997. — № 9. — С. 50 — 55.

43. Об’єкт злочинів, пов’язаних з наркоманією // Право України. — 1997.
— № 12. — С. 90 — 95.

44. Кримінально-правові засоби боротьби з незаконним обігом наркотичних
речовин // Правова держава: Сб. наук. пр. — К., 1997. ( Вип. 8. — С. 221
— 225.

45. Міжнародні конвенції та українське законодавство про боротьбу з
відмиванням грошей // Ідеологія державотворення в Україні: історія і
сучасність. Матеріали наук.-практ. конф. 22 — 23 листопада 1996 р. — К.:
Генеза, 1997. — С. 396 — 399.

46. Про необхідність судового тлумачення законів // Державно-правова
реформа в Україні. Матеріали наук.-практ. конф. (19 листопада 1997 р.).
— К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. — С. 316 —
318.

47. Стрекалов Є.Ф., Музика А.А. Застосування судами законодавства про
відповідальність за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів // Коментар судової практики в кримінальних та
адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України
(1995 — 1997). — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 88 — 131.

48. Ще раз про обмежену осудність // Право України. — 1998. — № 4. — С.
38 — 41, 49.

Анотація

Музика А.А. Незаконний обіг наркотичних засобів в Україні
(кримінально-правове та кримінологічне дослідження). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за
спеціальністю 12.00.08. — кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право. — Інститут держави і права ім. В.М.
Корецького НАН України, Київ, 1998.

Дисертацію присвячено кримінально-правовим проблемам відповідальності за
злочини у сфері обігу наркотичних засобів та проблемам запобігання
наркоманії і незаконному обігу наркотиків. Уперше в Україні досліджені
такі комплексні проблеми, як наркоманія і права людини, незаконний обіг
наркотиків і відмивання грошей, визначені напрями вдосконалення
законодавства в даній сфері. Запропоновано класифікацію злочинів,
пов’язаних з наркоманією, за родовим об’єктом. Обгрунтовано науковий
прогноз шляхів декриміналізації (криміналізації) певного кола діянь,
пов’язаних з наркотиками. Основні результати праці впроваджено при
розробленні антинаркотичних законів 1995 р. і постанови Пленуму
Верховного Суду України від 27 лютого 1998 р. № 3.

Ключові слова: наркотичні засоби, незаконний обіг, права людини,
відмивання грошей, кримінальна відповідальність.

Аннотация

Музыка А.А. Незаконный оборот наркотических средств в Украине
(уголовно-правовое и криминологическое исследование). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по
специальности 12.00.08 — уголовное право и криминология;
уголовно-исполнительное право. — Институт государства и права им. В.М.
Корецкого НАН Украины, Киев, 1998.

Диссертация посвящена уголовно-правовым проблемам ответственности за
преступления в сфере оборота наркотических средств и проблемам
предупреждения наркомании и незаконного оборота наркотиков. Впервые в
Украине исследуются такие комплексные проблемы, как наркомания и права
человека, незаконный оборот наркотиков и отмывание денег, определены
направления совершенствования законодательства в данной сфере.
Предложено классификацию преступлений, связанных с наркоманией, по
родовому объекту. Обосновано научный прогноз декриминализации
(криминализации) определенного круга деяний, связанных с наркотиками.
Основные результаты работы внедрены при разработке антинаркотических
законов 1995 г. и постановления Пленума Верховного Суда Украины от 27
февряля 1998 г. № 3.

Ключевые слова: наркотические средства, незаконный оборот, права
человека, отмывание денег, уголовная ответственность.

Annotation

Muzyka A.A. Illicit traffic of narcotic drugs in Ukraine (criminal legal
and criminological investigation). — Manuscript.

The dissertation for obtaing a scientific degree of Doctor of Sciences
(Law), speciality 12.00.08 ( Criminal Law and Criminology;
Criminal-Executive Law. V.M.Koretsky Institute of State and Law of the
National Academy of Sciences of Ukraine; Kyiv, 1998.

The dissertation is devoted to the research of criminal legal problems
of responsibility for crimes in the sphere of illegal operations with
narcotic substances and questions of prevention of narcomania and
illicit traffic of narcotic drugs. For the first time in Ukraine such
complex problems as narcomania and human rights, illicit traffic of
narcotic drugs and money-laundering are investigated and the directions
of improving legislation in this field are shown. The classification of
crimes connected with narcotic drugs abuse according to a gender object
is proposed.

The scientific prognosis of ways of decriminalization (criminalization)
of certain actions connected with drugs is made. The main results of the
thesis are translated into practice during the elaboration of
antinarcotic laws of 1995 and Resolution No 3 of the Plenum of the
Supreme Court of Ukraine of 27 February 1998.

Key words: narcotic drugs, illicit traffic, human rights,
money-laundering, criminal responsibility.

PAGE 1

Похожие записи