Неподаткові доходи

При розгляді різних податків, було з’ясовано їхні основні ознаки,
зроблено висновок, що майже всі доходи бюджетів є обов’язковими
платежами, та основне місце серед них займають податки. Закон України
«Про систему оподаткування» виділяє доходи бюджету на податки і збори,
називаючи останні обов’язковими платежами. Це призвело до того, що в
цьому Законі регламентуються податки та обов’язкові платежі, до яких
віднесені збори, мито, внески до Пенсійного фонду та до Фонду
гарантування вкладів фізичних осіб, хоча між цими видами платежів є
суттєва різниця.

За бюджетною класифікацією (розділ 1 «Класифікація доходів бюджетів») до
податкових надходжень віднесені (крім різних податків): збори за
спеціальне використання природних ресурсів (лісових та користування
земельними ділянками лісового фонду); збір за спеціальне використання
водних ресурсів; платежі за користування надрами; збір за
геологорозвідувальні роботи, що виконані за рахунок державного бюджету;
плату за використання інших природних ресурсів. Про сутність податків і
податкових відносин мова йшла раніше, тому ще раз розбирати питання про
те, що податки — це безеквівалентний для окремого платника платіж, не
варто. Якщо людина користується природними дарами, за них треба платити,
але не податок, а обов’язковий, встановлений державою, збір (платіж).

До податкових платежів віднесено і ввізне та вивізне мито (податки на
міжнародну торгівлю) та кошти, отримані за здійснення консульських дій.

Проте, на нашу думку, мито, що справляє митниця, не варто відносити до
податків. Хоча відомі вчені (наприклад, професори Д. А. Бекерська та О.
М. Козирін) вважають митні платежі податками, ми їх все ж таки зарахуємо
до неподаткових примусових платежів, оскільки їх вносять ті юридичні й
фізичні особи, які одержують послуги від державних органів при перетині
митного кордону. Митні органи справляють мито обов’язково, але без
встановлення певного співвідношення із вартістю наданих послуг. Таким
чином, мито відрізняється: 1) від інших видів неподаткових платежів тим,
що це платіж на користь держави, місцевого органу або іншого публічного
органу (а не на користь будь-яких установ); 2) він стягується примусово,
а не включається в ціну цим платникам; 3) суб’єкту платежу надається
послуга від митного органу (це ж не податок, за сплату якого
індивідуально платник не отримає нічого); 4) послуга, що надається
платнику мита, не співвідноситься з розмірами платежу, тобто це не
просто збір1. М. П. Куче-рявенко вірно відмічає, що мито — це не тільки
фіскальний інструмент, але й бар’єр, який не дозволяє ввезення
конкурентоспроможних товарів на митну територію України.

Мито, що справляється при перетинанні митного кордону України,
регулюється Законом України «Про єдиний митний тариф», митний режим на
території України, встановлений Митним кодексом України, прийнятим
Верховною Радою України 11 липня 2002 р.2

Платниками мита виступають особи, які ввозять, перевозять товари через
митний кордон. Платником може бути не тільки власник товару (предмету),
але й декларант — особа, що пред’являє товар митниці.

Основою для обчислення митного платежу є замовлена вартість. Визначення
митної вартості товарів, що Імпортуються на територію України, за Митним
кодексом, буде здійснюватися за методами, встановленими в Кодексі. Мито
сплачується разом із поданням митної декларації.

Мито залежно від напряму руху товарів та їх походження поділяється на:
ввізне — імпортне та вивізне — експортне. Сезонні встановлюються на
окремі товари та інші предмети на термін не більше чотирьох місяців з
метою тимчасово ускладнити ввезення або вивезення товарів або, навпаки,
сприяти вивезенню або ввезенню.

Виходячи з класифікації ставок, мито поділяється на: адвалорне (лат. асі
уаІогет — від вартості) — у відсотках до митної вартості; специфічне, що
встановлюється в певній сумі коштів з одиниці виміру товарів, що
обкладаються митом, та комбіноване, коли застосовуються обидва види.

При сплаті мита застосовуються пільги і преференції—особливі пільги, що
надаються Україною окремим державам у вигляді звільнення від мита,
зниження ставок на ввезення товарів із держав, що разом з Україною
входять до митних союзів. Тарифні пільги надаються на окремі групи
товарів у вигляді повернення раніше сплаченого мита, зниження ставок на
підставі законодавства1. Порядок сплати мита й ставки визначаються
митним тарифом України, а строком сплати мита є дата прийняття митної
декларації до оформлення2.

До неподаткових доходів належить єдиний збір, справляння якого
передбачено Законом України «Про єдиний збір, який справляється в
пунктах пропуску через державний кордон України1′ від 4 листопада 1999
р.3 Єдиний збір сплачують власники транспортних засобів, які перетинають
державний кордон України. Його стягують за здійснення митного,
санітарного, ветеринарного, фїтосанітарного, радіологічного й
екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд
транспортних засобів автомобільними дорогами України, за проїзд
автотранспортних засобів, що перевищують установлені розміри загальної
маси, основних навантажень або габаритних розмірів. Платниками
виступають власники транспортних засобів і вантажів та уповноважені
власником або перевізником особи.

Ставка збору визначається видом транспортного засобу, обраховується в
євро, сплачується в гривнях за курсом НБУ. Кошти від збору
перераховуються до Державного бюджету.

Одним з обов’язкових зборів, які визначаються Законом України «Про
систему оподаткування» є державне мито, що сплачується кожним
громадянином і юридичною особою, які звертаються до уповноважених
органів і посадових осіб за здійсненням юридично значимих дій або за
видачею документів. Правовою основою справляння цього збору є Декрет
Кабінету Міністрів України «Про Державне мито» від 21 січня 1993 р. та
Закон України від 16 січня 2003 р. «Про внесення змін в Декрет Кабінету
Міністрів України «Про Державне мито»1.

Платниками державного мита виступають юридичні і фізичні особи за
здійснені в їх інтересах юридично значимі дії, тобто за надані їм
послуги. Іноземні громадяни й особи без громадянства не сплачують
державне мито за реєстрацію їх паспортів, але сплачують його за
продовження строку дії візи для в’їзду в Україну або транзитного проїзду
через її територію.

Об’єктом обкладання є певні дії, з яких І справляється цей платіж (з
позовних заяв в суди, заяв із переддоговірних спорів, за видачу судами
копій документів, за реєстрацію місця проживання, за реєстрацію актів
громадянського стану, за право виїзду за кордон, видачу паспорта
громадянина України, за видачу дозволу на право мисливства і
риболовства, за проведення аукціонів, торгів тощо).

Ставки державного мита залежать від характеру послуги, що надається, І
встановлюються у відсотках: ціни позову до вартості майна, сум, що
надходять від проведення експертиз; у твердих сумах або в сумах, що
виникли у відповідних частинах до неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян.

Державне мито сплачується в національній або іноземній валюті.

Законодавство повністю звільняє від сплати державного мита учасників і
інвалідів війни, осіб, що постраждали від катастрофи на Чорнобильській
АЕС, робітників за позовами про стягнення невиплаченої зарплати та інших
позовів, пов’язаних Із трудовими правовідносинами, пенсійними справами,
за позовами про стягнення аліментів тощо.

Протягом року після сплати державного мита можна за заявою платника
отримати її назад.

Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів
України.

Держава намагається захистити природу від недбалих користувачів і їх
самих від користування забрудненим повітрям, землею, всіляко оберігає
ліси, водні ресурси, все навколишнє природне середовище. Причому охорону
забезпечують не тільки платежі, встановлені податковим законодавством.
На це спрямовано екологічне законодавство і, в першу чергу, Закон
України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відповідно до
законодавства Кабінет Міністрів України визначає порядок встановлення
нормативів збору І справляння зборів за забруднення навколишнього
природного середовища та Інструкції про порядок обчислення і сплати
цього збору, затвердженої наказом Мінекобезпеки і Державної податкової
адміністрації України від 19 липня 1999 р.1

Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється
на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє
природне середовище і розміщення відходів промислового,
сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва.

Платники цього збору — суб’єкти підприємництва незалежно від форми
власності, їх відділення і всі відокремлені підрозділи; бюджетні
установи, громадські та інші організації; громадяни, які розміщують на
території України і у межах її континентального шельфу І виключної
(морської) економічної зони, розміщення відходів, викиди і скиди
забруднюючих речовин в оточуюче природне середовище.

Об’єктом обкладання є об’єм забруднюючих речовин, який встановлюється
платником самостійно. Усі підприємства перебувають на обліку й
зобов’язані подавати інформацію про об’єми викидів, скидів і розміщення
відходів. Нормативи збору встановлюються у вигляді фіксованих сум за
одиницю забруднюючих речовин. До нормативів збору застосовують
коефіцієнти, які збільшують суму збору. Вони залежать від чисельності
жителів населеного пункту, територіальних екологічних особливостей,
місця розміщення відходів тощо.

За понадлімітне розміщення сума збору підвищується в 5 разів.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування
земельними ділянками лісового фонду. Відповідно до ст. 89 Лісового
кодексу України від 21 квітня 1994 р. (зі змінами і доповненнями)
спеціальне використання лісових ресурсів, користування земельними
ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства,
культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних І туристичних цілей та
проведення науково-дослідних робіт є платним.

Платниками збору за спеціальне використання лісового фонду виступають
юридичні та фізичні особи — лісокористувачі, які одержали спеціальний
дозвіл — лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток на підставі правил
відпуску деревини на пні в лісах України, затверджених постановою
Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. У спеціальному дозволі
проставляється сума, яку треба сплатити лісокористувачу. Якщо сума збору
не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
лісокористувач повинен сплачувати збір щокварталу (тобто сума
поділяється на 4 і сплачується 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 20
січня).

Постановою Кабінету Міністрів України у Правилах відпуску деревини на
пні в лісах України встановлені розміри майнових стягнень за їх
порушення. Наприклад, за рубку дерев на непризначених для цього
ділянках, рубку без лісорубного квитка — десятикратна таксова вартість
незаконно зрубаної або пошкодженої деревини1.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів. Відповідно до ст. 29
Водного кодексу України передбачено для забезпечення раціонального
використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів видачу
дозволів на водокористування; встановлення нормативів плати І розмірів
платежів за забір води та скидання забруднюючих речовин; встановлення
нормативів плати і розмірів платежів за користування водами для потреб
гідроенергетики та водного транспорту; надання водокористувачам
податкових, кредитних та Інших пільг у разі впровадження ними
маловідходних, безвідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій,
здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують
негативний вплив на води; відшкодування у встановленому порядку збитків,
заподіяних водним об’єктам у разі порушення вимог законодавства.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за
користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є
підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а
також громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують
водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і
водного транспорту.

Об’єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є
фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням
обсягу втрат води в їх системах водопостачання, а для обчислення збору
за користування водами для потреб гідроенергетики І водного транспорту
є: обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій, та тоннаж
(місце) — доба експлуатації вантажних самохідних І несамохідних та
пасажирських суден.

На спеціальне використання водних ресурсів встановлюються ліміти, які
визначаються в дозволах на поставку води.

На користування водами для потреб гідроенергетики І водного транспорту
ліміти не встановлюються.

Не справляється збір за використання водних ресурсів:

— за воду, що використовується для задоволення питних і
санітарно-гігієнічних потреб населення;

— за воду, що використовується для протипожежних потреб;

— за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою
територій міст та інших населених пунктів;

— за воду, що використовується у шахтах для пилозаглушення;

— за морську воду, крім води з лиманів;

— за воду, що забирається науково-дослідними установами для наукових
досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису;

— за воду, втрачену в магістральних і міжгосподарських каналах
зрошувальних систем;

-— за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії
вод (забруднення, підтоплення, засолення, заболочення, зсув тощо);

— за воду, що забирається підприємствами й організаціями для
забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риб та Інших водних
живих ресурсів у природні водойми і водосховища.

Збір за користування водами для потреб водного транспорту не
справляється з морського водного транспорту, який використовує річковий
водний шлях виключно для заходження з моря у морський порт, розташований
у пониззі річки, без використання спеціальних заходів забезпечення
судноплавства (попуски води з водосховищ та шлюзування).

Не справляється збір за користування водою під час експлуатації водних
шляхів стоянковим, службово-допоміжним І буксирним флотами та
експлуатації водним транспортом ріки Дунаю.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики не справляється з
гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комплексі з
гідроелектростанціями1.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин.
Відповідно до ст. 28 Кодексу України про надра від 27 липня 94 (зі
змінами і доповненнями) користування надрами — платне.

GРозміри платежів за користування надрами континентального шельфу і в
межах виключної (морської) економічної зони визначаються залежно від
площі ділянки, що надається у користування, глибини моря та мети
користування надрами. Нормативи плати встановлюються Кабінетом Міністрів
України.

Закон України «Про порядок встановлення ставок податків та зборів
(обов’язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг
щодо оподаткування» від 14 жовтня 1998 р. та постанова Верховної Ради
України від 24 грудня 1998 р. «Про застосування нормативно-правових
актів з питань оподаткування в Україні» підтвердили, що справляння
зборів за забруднення навколишнього природного середовища, за спеціальне
використання природних ресурсів і за геологорозвідувальні роботи,
виконані за рахунок державного бюджету, здійснюються у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до законів України.

Платниками за користування надрами для видобування корисних копалин є
всі суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності,
які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи підприємства з
іноземними Інвестиціями.

Об’єктами обчислення плати є обсяг фактично погашених у надрах
балансових і позабалансових запасів корисних копалин, обсяг фактично
видобутих з надр корисних копалин, вартість мінеральної сировини чи
продукції її первинної переробки, віднесення до обсягу видобутку чи
обсягу погашених в надрах запасів корисних копалин’.

За наднормативні втрати корисних копалин під час їх видобування, а також
за обсяги видобування понад установлені ліміти плата встановлюється у
подвійному розмірі. Сплата платежу проводиться платниками щокварталу не
пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного
бюджету2. Цей збір, відповідно до ст. 33 Кодексу України про надра,
справляється з користувачів надр, які здійснюють видобування корисних
копалин на раніше розвіданих родовищах, і повністю надходить до
Державного бюджету та спрямовується на розвиток матеріально-сировинної
бази.

Порядок встановлення нормативів відрахувань за виконані
геологорозвідувальні роботи та їх справляння визначається Кабінетом
Міністрів України. Таке повноваження підтверджене постановою Верховної
Ради України від 24 грудня 1998 р. «Про застосування нормативно-правових
актів з питань оподаткування в Україні».

Цей збір регламентується Кодексом про надра та постановою Кабінету
Міністрів від 29 січня 1999 р. «Про затвердження Порядку встановлення
нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок
державного бюджету, та його справляння» зі змінами і доповненнями //
Офіційний вісник. — 1999. — № 5. — Ст. 169; № 29. — Ст. 1509; наказом
Комітету з питань геології та використання надр і ДПА України від
23.06.99 «Про затвердження Інструкції про порядок справляння збору за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету».

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є надро-користувачі всіх
форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які
видобувають корисні копалини на родовищах, розташованих у межах
території України, її континентального шельфу та виключної (морської»)
зони: раніше розвіданих та переданих в установленому порядку для
промислового освоєння; з попередньо оціненими запасами, що за згодою
заінтересованих надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової
розробки і промислового освоєння.

Об’єктом обчислення збору за геологорозвідувальні роботи є обсяг
видобутих корисних копалин та обсяг погашених у надрах запасів корисних
копалин.

Величина збору залежить від того, за рахунок яких коштів проведено
розвідку корисних копалин на родовищах, де здійснюється їх видобуток:

— якщо тільки за рахунок бюджетних коштів, то сума збору обчислюється
виходячи з обсягів видобутих корисних копалин, нормативів зборів,
установлених Урядом, з урахуванням індексу інфляції;

— якщо розвідка виконувалася частково за рахунок коштів
надрокористувача, то сума збору обчислюється виходячи з обсягів
видобутих (погашених запасів) корисних копалин, нормативів збору з
урахуванням Індексу інфляції та застосуванням до збору відповідних,
установлених Інструкцією відповідних коефіцієнтів (від 1,2 до 0,2).

Збір сплачується щомісяця. Розрахунок складається на кожний квартал
окремо.

Неподаткові доходи включаються до бюджетів різного рівня. Перелік
неподаткових доходів, які входять до державного бюджету, вміщені у
Бюджетній класифікації та встановлюються щороку у статтях Закону України
«Про Державний бюджет», а порядок їх справляння регулюється постійно
діючим податковим законодавством чи постановами Кабінету Міністрів
України.

Як правило, до неподаткових доходів належать доходи від використання
державних і муніципальних природних багатств і майна, що належить до
державної або муніципальної власності; майна, що переходить до держави
або муніципальних органів за рішеннями або вироками судів, або на праві
спадщини; кошти від орендної плати або від продажу майна, що (находиться
у державній або муніципальній формі власності тощо. До неподаткових
доходів належать також: фінансова допомога у міжбюджетних відносинах;
безвідплатні перерахування від фізичних і юридичних осіб, міжнародних
організацій і урядів іноземних держав, штрафні та інші примусові
стягнення.

Бюджетна класифікація віднесла до неподаткових надходжень:

— доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження від
перевищення валових доходів над витратами Національного банку України;
надходження від грошово-речових лотерей; надходження від розміщення в
установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів; дивіденди, що
нараховані на акції (долі, паї») господарських товариств; рентна плата;
інші надходження; надходження коштів, що отримані від продажу акцій
відкритих акціонерних товариств за компенсаційні сертифікати;
надходження коштів від відшкодування збитків сільськогосподарського та
лісогосподарського виробництва;

— адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та
побічного продажу (плата за утримання дітей в школах-інтернатах; плата
за утримання вихованців шкіл, профтехучилищ соціальної реабілітації;
плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх
справ; плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна;
державне мито; митні збори; єдиний збір, що стягується в пунктах
пропуску через державний кордон України);

— надходження від штрафів та фінансових санкцій (суми, стягнуті з осіб,
що винні за шкоду, яка нанесена підприємству, установі, організації;
перерахування підприємцями частки вартості виготовленої нестандартної
продукції за дозволом на тимчасове невиконання вимог відповідних
стандартів; адміністративні штрафи та інші санкції; надходження штрафних
санкцій за порушення правил пожежної безпеки);

— інші неподаткові надходження (надходження сум різниці в ціні на
природний газ; відрахування від сум перевищення розрахункового розміру
фонду оплати праці; пеня за порушення строків розрахунків у сфері
зовнішньоекономічної діяльності та невиконання зобов’язань; доходи від
операцій з кредитування та надання гарантій; власні надходження
бюджетних установ; плата за послуги, що надаються бюджетними установами,
інші джерела власних надходжень бюджетних установ; додаткові збори на
сплату пенсій).

Є й Інші обов’язкові платежі, які сплачуються за різного роду послуги.

Збір за використання радіочастотного ресурсу введено відповідно до
Закону України «Про радіочастотний ресурс України»1 від 1 червня 2000 р.
Платниками цього збору виступають юридичні й фізичні особи, які
використовують радіоелектронні або радіомовні пристрої. Об’єкт збору —
полоса радіочастот у всіх регіонах, яка використовується платниками.
Ставки збору визначаються Кабінетом Міністрів України в гривнях окремо
по кожному регіону. Сума збору підраховується платником самостійно І
залежить від ставки і ширини радіочастотної полоси, вноситься щомісячно
і зараховується до державного бюджету2.

Відповідно до Закону України «Про електроенергетику» встановлено збір у
вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову
енергію. Цільові надбавки встановлює Національна комісія регулювання
електроенергетики України. Сплачують цей збір учасники оптового ринку
електроенергії в Україні (крім бюджетних організацій і населення).
Порядок використання коштів за цим збором визначає Кабінет Міністрів
України. У 2005 р. загальну суму цього збору визначила Верховна Рада в
Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний
бюджет України на 2005 рік» (ст. 91).

Збір у вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ. Закон про
систему оподаткування доповнився ще одним обов’язковим збором у вигляді
цільової надбавки у розмірі 2 відсотків до діючого тарифу на природний
газ для споживачів усіх форм власності.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на
2005 рік'» Кабінет Міністрів України затвердив порядок механізму
внесення до спеціального фонду державного бюджету збору у вигляді
цільової надбавки до тарифу на природний газ.

Платником збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на
природний газ є споживачі газу усіх форм власності.

Збір, отриманий від споживачів під час реалізації газу, включається до
валового доходу, а під час внесення (нарахування) надбавки до бюджету —
до валових витрат. Відповідальність за правильність нарахування і
своєчасність внесення збару до спеціального фонду несуть платники, а
контроль здійснюють органи державної податкової служби.

Рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат. Законом
України «Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий
конденсат»1 визначено загальнодержавні рентні платежі за нафту,
природний газ і газовий конденсат, які сплачуються з вартості обсягів
нафти, природного газу І газового конденсату, видобутих на території
України, І платниками яких є суб’єкти підприємницької діяльності, що
здійснюють їх видобуток на території України.

Об’єктом рентних платежів за нафту, природний газ і газовий конденсат є
обсяги нафти, природного газу і газового конденсату, видобуті на
території України, за винятком обсягів фактичних втрат цих речовин.
Нормативи втрат встановлює орган, визначений Кабінетом Міністрів
України.

Диференціація ставок рентних платежів установлена Законом залежно від
середньої глибини свердловини на родовищі та обсягів видобутих нафти,
природного газу, газового конденсату, гірничо-геологічних умов та ціни
реалізації. Місячні суми рентних платежів вносяться платниками до
Державного бюджету протягом 10 календарних днів, наступних за останнім
днем граничного строку подання розрахунку цих платежів.

Закон закріпив перелік пільг по сплаті рентних платежів. Звільняються
від сплати обсяги нафти, природного газу і газового конденсату:

— видобуті в межах територіальних вод і виключної (морської) економічної
зони України;

— видобуті з родовищ, що залягають на глибині понад 500 метрів;

— понад базові обсяги нафти, природного газу І газового конденсату,
видобуті з родовищ, затверджених Кабінетом Міністрів України як такі, що
мають важковидобувні та виснажені запаси.

Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та
теплову енергію сплачується відповідно до Закону України «Про
електроенергетику»1 від 16 жовтня 1997 р. Цільові надбавки
встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики
України. На 2005 р. сума цільової надбавки становить 2 080 000 тис.
гривень2. Платниками цього збору виступають учасники оптового ринку
електроенергії в Україні (крім бюджетних установ і населення). Об’єктом
є повний об’єм електричної або теплової енергії, яка відпускається за
регульованим (оптовим) тарифом.

Надходження цього збору використовуються у порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про збір на розвиток
виноградарства, садівництва та хмілярства» цей збір сплачують
підприємства торгівлі. Об’єкт збору — виторг від реалізації алкогольних
напоїв та пива. Ставка збору встановлена в розмірі 1 відсотка виторгу.
Збір нараховується на всю суму виторгу, включаючи ПДВ. Для збору
відкривають спеціальні рахунки у казначействі. Порядок справляння збору
і використання коштів встановлено постановою Кабінету Міністрів України
«Про затвердження порядку справляння збору І використання коштів на
розвиток виноградарства, садівництва та хмілярства» від 29 червня 1999
р. № 1170.

Гастрольний збір. Законом України від 10 червня 2003 р. № 1115 «Про
гастрольні заходи в Україні» було введено загальнодержавний збір,
платником якого є суб’єкти господарювання, що займаються організацією
гастролей на території України. До гастрольних належать видовищні
заходи, які проводяться підприємствами, організаціями культури, творчими
і тимчасовими, окремими виконавцями за межами їх постійних сценічних
майданчиків, з метою одержання прибутку.

Об’єкт обкладання збором—виручка від реалізації білетів на гастрольний
захід. Ставка збору — 3 відсотки об’єкта. Кошти від збору розподіляються
таким чином: 30% — до місцевих бюджетів, 70% — відраховуються на
спецрахунок Державного Казначейства для підтримки гастрольних заходів
вітчизняних гастролерів на загальнодержавному рівні1.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Похожие записи