РЕФЕРАТ

на тему:

“Необхідність проведення земельних реформ”

ПЛАН

1. Земельні відносини

2. Земельна реформа

3. Роздержавлення і приватизація земель

4. Форми власності на землю

5. Суб’єкти права власності на землю

6. Паювання сільськогосподарських угідь

Список використаної літератури

1. Земельні відносини

Земельні відносини — це суспільні відносини з приводу володіння,
користування, розпорядження і управління землею на державному,
господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об’єктом
господарювання, так і засобами виробництва у сільському господарстві.

Поняття земельних відносин охоплює широке коло питань економічного
(виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить
категорія власності на землю. Тому зміну і розвиток земельних відносин
пов’язують зі зміною і розвитком форм власності на землю. Земельні
відносини як складова виробничих відносин, можуть бути як стимулюючим,
так і стримуючим фактором у розвитку продуктивних сил.

Характерною ознакою трансформації земельних відносин на сучасному етапі
є приватизація землі, розвиток багатоукладної економіки на основі
поєднання переваг колективної форми організації праці і приватної
власності, особистого інтересу в підвищенні продуктивності праці на
землі. Приватизація земель сільськогосподарського призначення
здійснюється через визначення частки кожного члена колективу у спільній
власності на землю, передану у колективну власність
сільськогосподарських підприємств. Земельні відносини регулюються
спеціальним земельним законодавством, яким визначаються правовідносини
щодо землі як об’єкта земельних відносин, що виникають у процесі
сільськогосподарського виробництва між суб’єктами земельних відносин.

Об’єктами земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва
є землі сільськогосподарського призначення (рілля, землі під
багаторічними насадженнями, сіножатями і па-совищами) всіх форм
власності і господарювання, Суб’єктами земельних відносин є окремі
громадяни (фізичні особи) та юри-дичні особи, держава в особі
відповідних органів державної влади та територіальні громади сіл, селищ
і міст в особі відповідних рад. Суб’єктами правовідносин щодо землі
діють у межах чинного законодавства.

2. Земельна реформа

Земельна реформа — це комплекс правових, економічних, технічних і
організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення
земельних відносин, перехід до нового земельного ладу, що відповідає
характеру регульованої, соціальне орієнтованої ринкової економіки
країни. Вона є складовою частиною економічної реформи. Об’єктом
земельної реформи оголошено всі землі України.

Завдання реформи полягає в перерозподілі земель з одночасною передачею
їх у приватну та колективну власність, а також у користування
підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для
рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування
багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.
Земельна реформа відіграє провідну роль у формуванні і розвитку аграрної
політики на сучасному етапі, яка передбачає докорінну перебудову
земельних відносин, спрямовану на роздержавлення земель, зміну
землевласників і форм господарювання.

Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом
України у справах земельних ресурсів. Республіканським комітетом
Автономної Республіки Крим у справах земельних ресурсів і єдиного
кадастру, обласними, Київським та Севастопольським міськими
управліннями, районними відділами земельних ресурсів. Для проведення
земельної реформи створена відповідна правова база.

Етапом розвитку земельної реформи стали положення Указів Президента
України від 10 листопада 1994 р. «Про невідкладні заходи щодо
прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського
виробництва» та від 8 серпня 1995 р. «Про порядок паювання земель,
переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і
організаціям», а також Закону України від 6 жовтня 1998 р. «Про оренду
земель», якими визначено механізм здійснення земельної реформи.
Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами передбачено:
роздержавлення земель з визначенням категорій земель, що залишаються у
державній власності; безплатне передавання земель у колективну та
приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції на
добровільних засадах; розробку методики і проведення грошової оцінки
земель; поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні
частки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості); видачу кожному
члену підприємства, кооперативу, товариства сертифіката на право
приватної власності на земельну частку (пай); запровадження права
розпорядження земельною часткою (паєм), яке може бути об’єктом
дарування, міни, успадкування, застави, а також оренди після виділення
частки в натурі; гарантування права безперешкодного виходу члена
колективного сільськогосподарського підприємства зі своєю земельною
часткою (паєм) і виділення її в натурі з видачею Державного акта на
право приватної власності на землю з відповідними правами розпорядження
земельною ділянкою без зміни її цільового призначення; надання права
власникам добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок
спільні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські
кооперативи та акціонерні товариства, інші кооперативні підприємства,
передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під
заставу, надавати в оренду й продавати громадянам України без зміни
цільового призначення земельних ділянок; включення вартісної (грошової)
оцінки земель в обіг аграрного капіталу.

Єдина державна землевпорядна служба здійснює контроль за дотриманням
земельного законодавства під час проведення земельної реформи та
забезпечує її моніторинг. Для підвищення відповідальності власників
земельних ділянок і землекористувачів за використання й охорону земель
запроваджується реєстраційна система права юридичних та фізичних осіб на
земельні ділянки і земельні частки (паї) та їх руху. Важливим завданням
земельної реформи є удосконалення системи відтворення
природно-ресурсного потенціалу на основі запровадження економічних
важелів стимулювання землеохоронної діяльності власників і користувачів
земельних ділянок та переходу до некапіталомістких способів захисту
земель, зокрема шляхом вилучення з обробітку малопродуктивних і
еродованих земель, залуження та заліснення земель, що не
використовуються в сільськогосподарському виробництві.

3. Роздержавлення і приватизація земель

Роздержавлення і приватизація земель сільськогосподарських підприємств
та організацій є першим етапом земельної реформи, який здійснюється
згідно з проектами, розробленими за рекомендаціями щодо складання
проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських
підприємств та організацій (затверджені Держкомземом України і погоджені
з Міністерством сільського господарства і продовольства України та
Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації
виробництва України 15 травня 1992 р.) відповідно до Постанови Верховної
Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»
від 13 березня 1992 р.

Для проведення роздержавлення і приватизації земель
сільськогосподарських підприємств та організацій за рішенням сільської,
селищної, міської рад або їх виконкомів створюється спеціальна комісія.
Замовниками на складання проектів роздержавлення і приватизації земель
сільськогосподарських підприємств та організацій є відповідні обласні.
Київське і Севастопольське міські управління Державного комітету України
у справах земельних ресурсів.

Проекти роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських
підприємств та організацій розробляють державні землевпорядні
організації за участю керівництва цих підприємств і організацій,
фахівців місцевих органів Державного комітету України у справах
земельних ресурсів. Розроблені проекти схвалюються трудовими колективами
підприємств і організацій та затверджуються за поданням сільської,
селищної, міської рад районною (міською) радою. На підставі
затвердженого проекту роздержавлення і приватизації земель
сільськогосподарських підприємств та організацій земельні ділянки
передаються у колективну власність колективним сільськогосподарським
підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським
акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та
інших державних сільськогосподарських підприємств, або у власність
громадян у порядку, встановленому в ст. 17 Земельного кодексу України, і
видаються Державні акти на право колективної власності на землю, на
право постійного користування землею, на право приватної власності на
землю.

4. Форми власності на землю

Основу формування і розвитку земельних відносин у будь-якій
суспільно-економічній формації складає власність на землю.

Відповідно до Законів України, прийнятих у 1991-1992 р. «Про власність»,
«Про форми власності на землю», Земельного кодексу України, у нашій
державі запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на
землю. Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 р., колективна
власність на землю не передбачена. Крім державної і приватної, нею
запроваджено комунальну форму власності. Таким чином, Конституцією
України передбачено такі форми власності на землю: суспільна, яка
включає державну і комунальну власність на землю, та приватна, яка
поділяється на приватну власність громадян та приватну власність
недержавних юридичних осіб. Отже, земельне законодавство, що
сформувалося до прийняття Конституції України, має бути приведене у
відповідність з Основним Законом країни. У державній власності
перебувають всі землі України, за винятком переданих у колективну та
приватну власність. Держава може передавати землі у колективну або
приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування,
у тому числі в оренду. Водночас Земельним кодексом передбачені категорії
земель, які не передаються ні в колективну, ні у приватну власність. До
них належать землі загального користування населених пунктів; землі
гірничодобувної промисловості, транспорту, зв’язку та оборони; землі
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення; землі лісового фонду, понад 5 га, і водного — понад 3 га;
землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних
закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних
закладів; землі господарств з вирощування хмелю, ефіро-олійних,
лікарських рослин, плодів і винограду.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних
сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів,
сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на
базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Площа земель, що передається у колективну власність, становить різницю
між загальною площею земель, які знаходяться у віданні відповідної ради,
і площею земель, що залишаються у державній власності (землі запасу,
лісовий, водний та резервний фонди) і у власності громадян. У приватну
власність земельні ділянки передаються громадянам України місцевими
радами відповідно до їх компетенції для ведення селянського
(фермерського) господарства, особистого підсобного господарства,
будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель
(присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.
Право приватної власності на земельну ділянку громадяни набувають також
у разі одержання її у спадщину, одержання частки землі у спільному майні
подружжя, купівлі-продажу, дарування, обміну, одержання земельної частки
(паю) у натурі (на місцевості) при виході з колективного та іншого
недержавного сільськогосподарського підприємства.

Земельні ділянки у приватну власність для вищенаведених цілей
передаються безплатно. Виняток становить передавання земель для ведення
селянського (фермерського) господарства. У даному разі безплатно
передається середня земельна частка або земельна частка (пай), при
виході громадянина з колективного сільськогосподарського підприємства.
Решта земель, тобто площа, яка перевищує середню земельну частку або
земельний пай, передається за плату.

5. Суб’єкти права власності на землю

Власність на землю в Україні має дві форми: суспільна, що включає
державну і комунальну, і приватна.

Суб’єктами права державної власності на землю є Кабінет Міністрів
України та підпорядковані йому місцеві органи державної виконавчої влади
— Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та
Севастопольська міські, районні державні адміністрації відповідно до
законодавства.

Суб’єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади
сіл, селищ та міст. Право комунальної власності на землю реалізується
територіальними громадами безпосередньо або від їх імені органами
місцевого самоврядування, а на земельні ділянки, що знаходяться у
спільній власності територіальних громад та перебувають в управлінні
районних і обласних рад — відповідними районними та обласними радами.

Суб’єктами права приватної власності на землю є громадяни України та
зареєстровані в Україні недержавні юридичні особи.

Суб’єктами права колективної власності на землю є сільськогосподарські
підприємства, яким земля передана у колективну власність, та члени таких
підприємств як колектив співвласників. З 28 червня 1996 р. колективна
власність на землю втратила свою легітимність і застосовується як
перехідна форма для забезпечення передачі земель сільськогосподарського
призначення шляхом їх паювання у приватну власність членів таких
підприємств.

6. Паювання сільськогосподарських угідь

Паювання сільськогосподарських угідь — це визначення розміру земельної
частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного
сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу,
сільськогосподарського акціонерного товариства, іншого недержавного
сільськогосподарського підприємства без виділення земельних ділянок у
натурі (на місцевості).

Воно здійснюється відповідно до Указів Президента України «Про
невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері
сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 р. та «Про
порядок паювання земель, переданих у колективну власність
сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р.
за рішенням трудових колективів на добровільних засадах. Паювання земель
радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств проводять
після перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства.
Воно здійснюється за методикою, розробленою Інститутом аграрної
економіки за участю спеціалістів Держкомзему України. Нею передбачено,
що вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток
(паїв) усіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного
сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу,
сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери,
які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного
підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що
додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Для здійснення паювання земель у підприємствах, кооперативах,
товариствах утворюються комісії з числа їх працівників, які
затверджуються загальними зборами (зборами уповноважених) членів
підприємства. Рішення про затвердження розмірів земельної частки (паю),
обчислених комісією, приймається районною державною адміністрацією.

Після затвердження результатів паювання земель відповідна районна
державна адміністрація видає (з одночасною реєстрацією) кожному члену
колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського
кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства сертифікат
на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка.

Список використаної літератури

Земельний кодекс України від 25. 10. 2001.

Закон України “Про оренду землі” від 06. 10. 1998 року.

Постанова Верховної Ради України “Про земельну реформу” від 18. 12.
1990.

Указ Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у
колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”
від 08. 08. 1995.

Земельна реформа в Україні. Проект “Аграрна політика для людського
розвитку”. – К., – 2004. – 40 с.

Земельна реформа в Україні у 2001 – 2002 роках. Звіт
інформаційно-ресурсного центру “Реформування земельних відносин в
Україні за 2001 – 2002 роки”. – К., 2003. – 160 с.

Земельне право України: Підручник / За ред. М. В. Шульги. – К.: Юрінком
Інтер, 2004. – 368 с.

Управління земельними ресурсами. / За ред д. е. н., проф. В. Г. В’юна. –
Миколаїв: МФ НаУКМА, 2002. – 316 с.

Гуревський В. К. Право приватної власності громадян України на землі
сільськогосподарського призначення: Монографія. – Одеса: Астро-принт,
2000. – 136 с.

Похожие записи