РЕФЕРАТ

На тему:

Некорисливі посягання на власність

Цю групу складають злочини, передбачені статтями 194—197. їх об’єднує і
водночас відрізняє від інших злочинів проти власності те, що вони: 1) є
некорисливими; 2) пов’язані із заподіянням майнової шкоди власникові
специфічними способами — шляхом знищений або пошкодження майна (погрози
його знищення) чи порушення .обов’язків щодо охорони майна.

Злочини цієї групи можна поділити на дві підгрупи, першу з яких
складають діяння, що пов’язані із знищенням або пошкодженням майна чи
погрозою його знищення (статті 194—196), другу — діяння, що полягають у
порушенні обов’язків щодо охорони майна (ст. 197).

Майну як предмету злочинів проти власності, пов’язаних з його знищенням
чи пошкодженням (статті 194—196), притаманні певні особливості порівняно
з майном як предметом викрадення, привласнення, вимагання майна,
заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм
службовим становищем (статті 185-187, 189-191). Адже, як правило,
неможливим є викрадення нерухомого майна, лісів, надр як таких. Знищення
ж перелічених об’єктів або їх пошкодження є реально можливим. З іншого
боку, можна вимагати право на майно, але знищити чи пошкодити таке право
неможливо.

Предметом злочинів проти власності, пов’язаних з його знищенням чи
пошкодженням, може бути будь-яке рухоме або нерухоме майно, крім
випадків, коли знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого
самостійного складу злочину або способом вчинення більш тяжкого злочину
(наприклад, статті 113, 189, 338, 399,411).

Предметом знищення чи пошкодження майна може бути лише чуже майно.
Знищення чи пошкодження власного майна, у тому числі майна, яке є
спільною власністю винного та інших осіб, не утворює складу цього
злочину. Знищення або пошкодження особою майна, яке було предметом
вчиненого нею викрадення, кваліфікується тільки як викрадення.

Злочини проти власності цієї групи з суб’єктивної сторони
характеризуються умисною (умисне знищення або пошкодження майна, погроза
знищення майна) або необережною (необережне знищення або пошкодження
майна, порушення обов’язків щодо охорони майна) формою вини.

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК).

Додатковими факультативними об’єктами цього злочину можуть виступати
громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров’я людини.

Об’єктивна сторона складу цього злочину характеризується су спільно
небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна,
наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв’язком між
вказаними діями і наслідками.

Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який
спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ
водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших
рідинах тощо). Умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу,
вибуху чи іншим загально-небезпечним способом утворює кваліфікований
склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194.
Використання майна за його призначенням, що призвело до припинення його
існування (наприклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб
його знищення чи пошкодження, а тому не утворює складу розглядуваного
злочину. За наявності для того підстав зазначені діяння можуть
розглядатися як привласнення чи розтрата такого майна.

Якщо знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого злочину, то такі
дії, за загальним правилом, кваліфікуються за статтею, що передбачає
відповідальність за цей злочин. Додатково кваліфікувати їх ще й за ст.
194 необхідно лише у випадках, якщо зазначені дії вчинювались способом
чи спричинили суспільне небезпечні наслідки, які не враховані у статті,
що передбачає відповідальність за такий злочин. Такою (за ч. 2 ст. 355
та ч. 2 ст. 194), наприклад, має бути правова оцінка дій, які знайшли
вираз у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових
зобов’язань, поєднаному з пошкодженням чи знищенням майна шляхом вибуху,
підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом.

Термінологічна конструкція «знищення або пошкодження» передбачає як
вчинення певного роду діяння, так і настання відповідних суспільно
небезпечних наслідків. При цьому наслідки мають головне значення,
оскільки саме з ними закон пов’язує момент закінчення злочину.

Знищення майна — це доведення майна до повної непридатності щодо його
цільового призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або
повністю втрачає свою цінність.

Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності речі
або доведення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим
призначенням стан.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок
вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням
або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання,
необхідно призначати відповідну експертизу.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194, є
матеріальним. Обов’язковими ознаками його об’єктивної сторони є
заподіяння цим діянням великої шкоди і причинний зв’язок між діянням та
заподіяною шкодою.

Шкода у великих розмірах — ознака оціночна. Вирішення питання про те, чи
є заподіяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з
урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості
предметів, значущості його для власника, матеріального становища
потерпілого тощо). Виходячи із законодавчого визначення значної шкоди як
кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності (п. 2
примітки до ст. 185), видається, що шкода у великому розмірі в складі
умисного знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим
злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті
п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів
громадян.

Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошкоджено або
знищено і шкода від цього є великою.

Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річ-ного (ч. 1
ст. 194) або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим
умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в
результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.

У разі знищення чи пошкодження майна загально небезпечним способом
винний передбачає, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а
так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб,
крім майна, на яке вчинюється посягання, або повинен і міг це
передбачати.

Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки,
психічне ставлення винної особи може характеризуватися як умисною, так і
необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного
знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим
загальнонебезпечним способом потерпілому з необережності було заподіяно
смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194. Якщо ж винний
передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії
мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194
і відповідною частиною ст. 115.

Мотив і мета не є обов’язковими ознаками цього злочину, але їх
встановлення є важливим у плані відмежування його від інших злочинів,
вчинення яких може супроводжуватись знищенням чи пошкодженням чужого
майна. Це, зокрема, стосується таких злочинів, як диверсія (ст. 113),
вимагання (ст. 189), терористичний акт (ст. 258), масові заворушення
(ст. 294).

Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є: 1)
вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним
способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах,
або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Підпал полягає у свідомому викликанні пожежі шляхом застосування джерела
вогню до певних об’єктів.

Умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або
пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза
життю чи здоров’ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних
збитків (коли такий підпал є загальнонебезпечним). Тому умисне знищення
або пошкодження майна вогнем, яке не створювало такої загрози
(наприклад, спалення у печі), не може розглядатися як кваліфікуюча цей
злочин ознака і тягне відповідальність за ч. 1 ст. 194.

Вибух — це займання певних об’єктів внаслідок миттєвого хімічного
розкладання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення
сильно нагрітих газів.

Під іншим загальнонебезпечним способом розуміється будь-який інший, крім
підпалу та вибуху, спосіб знищення або пошкодження майна, внаслідок
якого створюється небезпека життю чи здоров’ю багатьох людей, заподіяння
шкоди багатьом матеріальним об’єктам тощо (затоплення, поміщення у воду
дроту високовольтної лінії електропередач, застосування сильнодіючої
отрути для отруєння свійських тварин, забруднення парку, пляжу чи іншої
місцевості небезпечними відходами, організація катастрофи тощо).

Загальнонебезпечність способу знищення чи пошкодження майна визначається
з урахуванням факту створення небезпеки для життя чи здоров’я громадян,
властивостей майна, якому заподіюється шкода, засобів знищення чи
пошкодження, місця вчинення діяння.

Майнова шкода в особливо великих розмірах, як і майнова шкода у великих
розмірах, — ознаки оціночні. З урахуванням законодавчих критеріїв
визначення значної шкоди, великого і особливо великого розміру у складах
злочинів проти власності, передбачених статтями 185-191 КК, можна
зробити висновок, що майнова шкода в особливо великих розмірах у складі
умисного знищення або пошкодження майна матиме місце у разі, коли такими
діями заподіяно майнову шкоду приблизно на суму, яка в шістсот і більше
разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель
людей, належать випадки вчинення такого діяння, внаслідок якого сталася
смерть хоча б однієї особи.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, заподіяння тяжких
тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних
ушкоджень двом та більше особам, залишення людей без житла або засобів
до існування, виведення з ладу повністю або на тривалий час важливих
споруд, техніки, тривале припинення або дезорганізацію роботи
підприємства, установи, організації тощо. Питання про те, що слід
розуміти під іншими тяжкими наслідками, вирішується у кожному
конкретному випадку стосовно конкретних обставин справи.

Умисне знищення чи пошкодження майна в процесі вимагання охоплюється
відповідною частиною ст. 189 КК. Додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194
воно потребує лише у випадку, коли знищення чи пошкодження майна було
здійснене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.

Погроза знищення майна (ст. 195 КК).

Додатковим обов’язковим об’єктом цього злочину є психічна
недоторканність особи.

З об’єктивної сторони злочин полягає в активних діях, спрямованих на
залякування потерпілого (власника чи законного володільця майна, особи,
у віданні або під охороною якої перебуває майно, іншої особи, яка
заінтересована у збереженні цього майна) знищенням майна шляхом підпалу,
вибуху або іншим загальнонебезпечним способом.

Погроза знищення майна полягає в залякуванні негайно або в майбутньому
знищити певне майно, яке є для винного чужим. Погроза знищення чужого
майна утворює розглядуваний склад злочину лише у випадках, коли винний
погрожує це зробити шляхом підпалу, вибуху або загальнонебезпечним
способом. Поняття знищення чужого майна, підпалу, вибуху та іншого
загальнонебезпечного способу визначені при висвітленні об’єктивної
сторони складу злочину, передбаченого ст. 194.

Погроза пошкодження майна не є самостійним кримінальне караним діянням.
Кримінальна відповідальність за таке діяння може наставати лише у
спеціально передбачених кримінальним законом випадках, коли погроза
пошкодження майна є складовою іншого складу злочину, наприклад,
примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань
(ст. 355).

Погроза знищення майна може бути виражена усно, письмово, жестами,
демонструванням засобів, якими можна привести майно у непридатність
(зброя, вибухівка тощо).

Обов’язковою ознакою погрози в складі цього злочину є наявність реальних
підстав побоюватися здійснення цієї погрози. Реальність погрози
передбачає достатність підстав побоюватися її виконання, які у кожному
випадку є різними. При визначенні реальності погрози особливе значення
має суб’єктивне ставлення до неї самого винного та сприйняття погрози
потерпілим, а також присутніми при цьому іншими особами.

Погрозу знищення майна, яка утворює склад злочину, передбаченого ст.
195, слід відрізняти від публічних закликів до погромів, підпалів,
знищення майна, які утворюють склад злочину, передбаченого ст. 295. В
останньому випадку, на відміну від погрози, має місце не залякування
потерпілого чи інших осіб знищенням певного майна, а підбурювання
невизначеної кількості людей до вчинення зазначених дій, прагненням
викликати намір знищити чи пошкодити певне майно.

Цей злочин вважається закінченим у момент сприйняття погрози знищення
майна особою, якій вона адресується.

Суб’єкт цього злочину — загальний.

Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим

умислом.

Погроза знищити майно може бути способом вчинення інших злочинів
(наприклад, вимагання — ст. 189, протидія законній господарській
діяльності — ст. 206, перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого,
експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку —
ст. 386), складом яких вона охоплюється і додаткової кваліфікації за ст.
195 не потребує.

Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК).

Обов’язковим додатковим об’єктом цього злочину є здоров’я або життя
особи.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується суспільно небезпечними
діями або бездіяльністю, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень
або загибелі людей і причинним зв’язком між вказаними діями і
наслідками.

Особливістю відповідальності за необережне знищення чи пошкодження
чужого майна є те, що, на відміну від злочину, передбаченого ст. 194,
спосіб знищення чи пошкодження майна на кваліфікацію вчиненого не
впливає. Відповідальність за цей злочин обумовлена лише його наслідками.
Необережне знищення або пошкодження чужого майна утворює склад злочину
лише у випадку, коли такі дії призвели до тяжких тілесних ушкоджень або
загибелі людей.

Необережне знищення або пошкодження деяких спеціальних і видів майна
визнається кримінальне караним і при настанні інших суспільне
небезпечних наслідків (наприклад, необережне знищення або пошкодження
військового майна, утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 412, у
разі, коли воно заподіяло шкоду у великих розмірах, а спричинення
загибелі людей або інших тяжких наслідків ч. 2 ст. 412 визнає
кваліфікуючими ознаками цього діяння).

Зміст таких ознак об’єктивної сторони цього злочину, як знищення та
пошкодження чужого майна, загибель людей є аналогічним до змісту цих
ознак у складі злочину, передбаченому ст. 194.

Поняття тяжких тілесних ушкоджень визначено у ст. 121 КК

Цей злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді
тяжких тілесних ушкоджень або смерті хоча б однієї людини.

Суб’єкт злочину — загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини:
особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій чи бездіяльності
можуть виникнути такі наслідки, як знищення (пошкодження) чужого майна
та пов’язані з ними тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, але
легковажно розраховує на відвернення вказаних суспільне небезпечних
наслідків або не передбачає можливості настання вказаних наслідків, хоча
була могла їх передбачати.

Необережне ставлення до діяння і наслідків може виражатись у порушенні
як спеціальних правил безпеки, так і загальних заходів обережності.

Якщо особа необережно ставиться тільки до наслідків у вигляді
спричинення тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей, а до наслідків
у вигляді знищення чи пошкодження майна — умисно, вчинене нею слід
кваліфікувати за ч. 2 ст. 194.

Необережне знищення або пошкодження майна, яке сталося в результаті
порушення спеціальних правил (охорони, експлуатації, безпеки, поводження
тощо), що утворює самостійний склад злочину (проти довкілля, проти
громадської безпеки, проти безпеки виробництва тощо), підлягає
кваліфікації не за ст. 196, а за статтею, яка містить спеціальну
кримінально-правову норму про відповідальність за порушення таких правил
(наприклад, статті 276, 281,282, 291 КК).

Порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Суспільна небезпека злочину полягає у полегшенні протиправної
діяльності інших осіб, які вчинюють посягання на власність, створенні
передумов для небезпечного впливу на матеріальні цінності стихійних сил
природи та інших негативних факторів.

Об’єктом злочину є порядок виконання працівниками обов’язків щодо
зберігання та охорони чужого майна, який забезпечує право власності.

Предметом злочину виступає чуже майно, зберігання чи охорона якого були
доручені винній особі.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризує сукупність трьох ознак: 1)
діяння у формі невиконання або неналежного виконання особою, якій
доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків; 2)
суспільне небезпечні наслідки у вигляді тяжких наслідків для власника
майна; 3) причинний зв’язок між діянням і суспільне небезпечними
наслідками.

Діяння полягає у невиконанні або у неналежному виконанні особою
обов’язків, які покладались на неї у встановленому порядку, не виходили
за межі її компетенції і належне виконання яких покликане було
забезпечити зберігання й охорону чужого майна. У цьому зв’язку в кожному
випадку вчинення такого діяння має бути встановлено, які саме обов’язки
покладались на дану особу та які з цих обов’язків не виконані або
виконані неналежним чином, а також які конкретні нормативні акти
порушено винним.

Відповідальність за ст. 197 настає лише у разі, якщо особа була • не
лише зобов’язана, а й мала реальну можливість виконати належним чином
покладені на неї обов’язки по зберіганню чи охороні? чужого майна.

Не буде цього складу злочину в діях особи, якій доручено зберігання чи
охорона чужого майна, у випадку, коли невиконання чи неналежне виконання
нею своїх обов’язків, що спричинило тяжкі наслідки для власника, стало
результатом неправомірного впливу на неї з боку інших осіб (застосування
до неї фізичного насильства, незаконне позбавлення волі тощо) або
результатом нездоланної сили.

Тяжкі наслідки — оціночна категорія, яка підлягає встановленню у кожному
конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Такими
наслідками можуть бути визнані неправомірне вилучення у власника,
знищення чи пошкодження майна у великих розмірах, у великій кількості чи
майна, яке мало надзвичайно важливе значення для виробничої діяльності
їх власника чи було сімейною реліквією тощо.

Між порушенням обов’язків щодо охорони майна і тяжкими наслідками для
його власників має існувати причинний зв’язок: зазначене діяння створює
передумови для настання таких наслідків. В результаті невиконання або
неналежного виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого
майна, створюється можливість для викрадення такого майна, його
знищення, пошкодження, загибелі тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільне небезпечних
наслідків — тяжких наслідків для власника майна.

Суб’єкт злочину — спеціальний. Ним може бути неслужбова особа, яка
досягла 16-річного віку і на яку на підставі трудового договору чи
спеціального доручення покладається юридичний обов’язок охороняти або
зберігати чуже майно (охоронник, сторож, водій-експедитор, кур’єр,
гардеробник, пастух тощо).

Невиконання чи неналежне виконання службовою особою своїх службових
обов’язків, у тому числі пов’язаних з охороною та зберіганням чужого
майна, через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотної шкоди
охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або
державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних
осіб, розглядається як службова недбалість і кваліфікується за ст. 367.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю у формі
злочинної недбалості або злочинної самовпевненості. При цьому обов’язки
щодо охорони майна винним можуть бути порушені як необережно, так і
умисно.

Література.

Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем:
навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.-
208с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 352 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 656 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид.
спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.
Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Похожие записи