Реферат на тему:

Недбале ставлення до військової служби.Самовільне залишення поля бою.
Здача або залишення ворогові засобів ведення війни. Бездіяльність
військової влади

1. Недбале ставлення військової службової особи до служби, якщо це
заподіяло істотну шкоду,—

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі
на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,—

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені
в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

1. Безпосередній основний об’єкт, а такеж суб’єкт злочинів, передбачених
ст. ст. 423 і 425, збігаються.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечною
бездіяльністю у вигляді недбалого ставлення до служби, суспільне
небезпечними наслідками у вигляді істотної шкоди і при-ч’инним зв’язком
між вказаними бездіяльністю і наслідками.

Недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне
виконання військовою службовою особою своїх службових обов’язків через
недбале чи несумлінне ставлення до них. Якщо особа не мала реальної
можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов’язків
(через хворобу, у зв’язку з виконанням інших покладених на неї
обов’язків, внаслідок нетривалої роботи на посаді та за відсутності
досвіду тощо), не можна говорити про те, що воно було недбалим чи
несумлінним. Детальніше про це див. у коментарі до ст. 367.

Про поняття істотна шкода і тяжкі наслідки (кваліфікуюча ознака злочину)
див. коментар до ст. 423.

3. З суб’єктивної сторони злочин характеризується необережністю —
злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.

4. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах
воєнного стану або в бойовій обстановці.

Бездіяльність військової влади

1. Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, або непорушення
військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи
щодо підлеглого, який вчинив злочин, а також інше умисне невиконання
військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими
обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду,—

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або
позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що
вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Основні безпосередні об’єкти злочинів, передбачених ст. ст, 423 і
426, збігаються.

2. З об’єктивної сторони злочин може проявитися тільки у суспільне
небезпечній бездіяльності. Крім того, його обов’язковими ознаками є
суспільне небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди і причинний
зв’язок між вказаними бездіяльністю і наслідками. Формами цього злочину
є: 1) неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим; 2) непорушення
кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин; 3) інше
невиконання дій, які військова службова особа за своїми службовими
обов’язками повинна була виконати.

Для наявності складу цього злочину у будь-якій його формі потрібно
встановити: а) чи покладався на цю службову особу обов’язок вчинити
певні дії, невчинення яких ставиться їй у вину; б) чи мала службова
особа реальну можливість в конкретних умовах вчинити необхідні дії; в)
чи справді не були виконані обов’язки, які покладені на цю службову
особу.

Згідно з військовими статутами обов’язок вести роботу щодо зміцнення
військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям і злочинам серед
особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини належать до
загальних обов’язків командирів та інших прямих начальників; командир
повинен вимагати дотримання високої військової дисципліни від підлеглих,
не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення;
командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив
заходів для її відновлення, несе за це відповідальність. Обов’язки щодо
припинення правопорушень серед військовослужбовців покладаються
військовими статутами також на чергового частини, чергового роти та
інших осіб зі складу добового наряду, які мають підлеглих за своєю
посадою в добовому наряді. Неприпинення злочину, що вчиняється
підлеглим, означає потурання вчиненню злочину особою, яка була
зобов’язана відвернути злочин (вжити заходів до його недопущення чи
запобігання йому). Ст. 426 є єдиною в КК статтею, яка прямо передбачає
відповідальність за потурання як форму причетності до злочину. Про
поняття підлеглий див. коментар до ст. 423.

Відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командири,
які не порушили кримінальної справи за наявності ознак злочину, несуть
відповідальність згідно із законом. Непору-шення кримінальної справи
щодо підлеглого, який вчинив злочин, є кримінальне караним лише за
наявності, крім зазначених вище загальних, також таких умов: а) існують
передбачені законом приводи і підстави для порушення кримінальної
справи; б) ця справа має бути порушена щодо особи, яка є підлеглим для
даної військової службової особи.

Інше невиконаная дій, які військова службова особа за своїми службовими
обов’язками повинна була виконати, передбачає неприпи-нення нею грубих
правопорушень, що не є злочинами, непорушен-ня кримінальної справи щодо
особи, яка не є підлеглим для даної військової службової особи
(наприклад, непорушення кримінальної справи про порушення державного
кордону начальником органу прикордонної охорони або непорушення
начальником органу СБ кримінальної справи, віднесеної законом до його
відання), невжиття заходів до приведення військ у бойову готовність,
незабезпечення виконання бойового завдання, неприйняття командиром
корабля заходів до спасіння особи, яка впала за борт тощо.

Невжиття військовою службовою особою заходів до усунення зазначених в
окремій ухвалі суду чи окремій постанові судді порушень закону,
залишення без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення
причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, або протесту, припису чи
подання прокурора, невиконання законних вимог прокурора про проведення
перевірки чи ревізії діяльності підконтрольних або підпорядкованих
військових частин і підрозділів або про виділення спеціалістів для
проведення такої перевірки, про подання необхідних матеріалів, якщо це
не заподіяло істотну шкоду, тягне адміністративну відповідальність за
ст. ст. 185-6 і 185-8 КАП.

Про поняття ісотолша шкода І тяжю наслідки кваліфікуюча ознака злочину
див. коментар до ст. 423.

3. Суб’єктом злочину у першій його формі є військовий начальник (про
його поняття див. коментар до ст. 423), у другій — командир військової
частини (полку, корабля 1 чи 2 рангу, окремого батальйону), з’єднання,
начальник військової установи ЗС чи іншого військового формування
(скажімо, ректор військової академії, начальник шпиталю, директор
військового господарства, начальник військового ремонтного підприємства
тощо), у третій — будь-яка військова службова особа.

4. З суб’єктивної сторони бездіяльність військової влади
характеризується умисною або змішаною формою вини. При цьому ставлення
військової службової особи до невиконання нею певних дій завжди є
умисним.

5. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах
воєнного стану або в бойовій обстановці.

Кримінально-процесуальний кодекс України (ст. ст. 94, 101)

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.
(ст. ст. 59, 67).

Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст.
ст. 5, 45).

Інструкція про проведення дізнання у Збройних Силах України. Затверджена
наказом МО № 235 від 28 серпня 1995 р.

Положення про організацію роботи з охорони праці у військових частинах,
військово-навчальних закладах, установах, організаціях та на
підприємствах Міністерства оборони України. Затверджене наказом МО № 20
від 28 січня 1998 р.

Положення про розслідування та облік нещасних випадків з
військовослужбовцями Служби безпеки України. Затверджене наказом
СБ№77від31 березня 1999р.

Положення про розслідування та облік нещасних випадків з
військовослужбовцями Прикордонних військ України. Затверджене наказом
Держкомкордону № 405 від 28 серпня 1999 р.

Здача або залишення ворогові засобів ведення війни

Здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, а також не
зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та
спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, якщо зазначені дії
вчинені не з метою сприяння ворогові,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

1. Об’єктом злочину є порядок виконання військовим начальником свого
військового обов’язку в умовах бойової обстановки.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечними
діями або бездіяльністю, які можуть виразитися у формі: 1) здачі
ворогові начальником ввірених йому військових сил; 2) не зумовленого
бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної
техніки чи інших засобів ведення війни.

Військові сили — це особовий склад, діями якого доручено керувати даному
начальникові та який може бути озброєний засобами ведення бою або в
даній конкретній обстановці не мати таких засобів.

Під засобами ведення війни треба розуміти, зокрема, зброю, боєприпаси,
засоби пересування (транспортні засоби), у т.ч. бойову техніку, предмети
технічного постачання, поняття яких розглядалися в коментарі до ст. 410,
а під укріпленнями — ділянку місцевості, обладнану системою
фортифікаційних споруд у поєднанні з різними інженерними загородженнями
та підготовлену для довготривалої оборони.

Здача військових сил може полягати у капітуляції (передачі особового
складу разом з засобами ведення війни ворогу після переговорів з ним)
або у фактичному повному чи частковому припиненні військових дій, що дає
ворогу змогу без особливих перешкод захопити військові сили. Здача
військових сил, навіть зумовлена бойовою обстановкою, за конструкцією
норми однак має каратися за ст. 427. Проте, в окремих випадках
(наприклад особовий склад, потрапивши в оточення, не має необхідних
засобів для ведення бою) дії військового начальника мають оцінюватися з
урахуванням відповідних положень про крайню необхідність (ст. 39).

Залишення ворогові укріплень та засобів ведення війни — це залишення їх
під час відступу або маневру у такому вигляді, в якому вони являють
собою цінність для ворога.

Зазначені дії є такими, що викликані бойовою обстановкою, коли начальник
отримує наказ про відступ з метою збереження військ, отримання виграшу в
часі, створення сприятливих умов для ведення наступних бойових дій за
рахунок втрати території, для зайняття більш вигідних рубежів,
скорочення літі фронту та вивільнення сил для інших напрямів тощо. Але у
будь-яких випадках начальник зобов’язаний вжити всіх можливих заходів
для виведення з-під ударів ворога ввірених йому військових сил. Здача їх
ворогові не може бути викликана жодними змінами в бойовій обстановці.

3. Суб’єктом злочину є військовий начальник (про його поняття див.
коментар до ст. 423).

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або
необережністю. При цьому вказані діяння повинні бути вчинені не з метою
сприяння ворогові. В іншому ж випадку їх треба кваліфікувати за ст. 111
як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного
конфлікту або як подання іноземній державі допомоги у проведенні
підривної діяльності проти України.

Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти
зброєю —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Об’єкт злочину — порядок виконання військового обов’язку в бою.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечними
діями і може проявитися в таких формах: 1) самовільне залишення поля бою
під час бою; 2) відмова під час бою діяти зброєю,

Про поняття самовільне залишення, відмова, зброя див. коментар,
відповідно, до ст. ст. 407, 402, 404 і 410.

Місце і час є обов’язковими ознаками об’єктивної сторони розглядуваного
злочину, за якими його перша форма відрізняється, зокрема, від злочинів,
передбачених ч. 4 ст. 407, ч. З ст. 408, а друга форма — від злочинів,
передбачених ч. З ст. 402 і ч. З ст. 409 (у формі обману чи відмови від
несення обов’язків військової служби).

Поле бою — це земельна, у т.ч. у межах населеного пункту, ділянка,
морський чи повітряний простір, в якому ведеться бій, а час бою — це
проміжок, упродовж якого цей бій триває. Початок і закінчення часу бою
звичайно визначаються наказами відповідного командира (начальника).
Існування бою у його часовій і просторовій характеристиках свідчить про
наявність бойової обстановки, поняття якої визначено у коментарі до ст.
402. Оскільки бойова обстановка може виникнути і в мирний час (у разі
прикордонного конфлікту, при порушенні недоторканності повітряного чи
морського простору тощо), то злочин, передбачений ст. 429, може мати
місце і поза межами воєнного стану.

Самовільне залишення поля бою означає залишення місця не тільки в окопі,
а й у будь-якому бойовому порядку під час наступу чи оборони, у т.ч.
ухилення від ведення повітряного, протиповітряного чи морського бою.
Відхід із займаних позицій, ухилення від бою можуть здійснюватися лише з
дозволу відповідного командира (начальника), і в іншому випадку вони є
самовільними.

Умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, військової
техніки з метою унеможливити їх застосування під час бою кваліфікується
за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 411 і 429.

3. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець. Якщо військова
службова особа, скажімо, сама, без дозволу вищого командира, залишає
поле бою і наказує зробити таке саме своїм підлеглим, вона має нести
відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 424 і 429,
а у разі не зумовленого бойовою обстановкою залишення ворогові засобів
ведення війни — і ст. 427.

4. 3. суб’єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини.
Хоча у нормі ст. 429 це прямо не зазначено, дух закону підказує, що
вказані дії повинні бути вчинені не з метою сприяння ворогові. В іншому
ж випадку їх треба кваліфікувати за ст. 111 як перехід на бік ворога в
умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту.

Похожие записи