Наукові засади формування екологічного права

ПЛАН

1. Об’єктивні передумови розвитку еколого-правових норм.

2. Механізм формування екологічного права.

3. Місце екологічного права в системі екологічних і правових наук.

4. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави.

5. Основні напрями державної екологічної політики.

6. Реалізація державної політики України в галузі охорони навколишнього
природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки.

Об’єктивні передумови розвитку еколого-правових норм

Об’єктивні передумови розвитку еколого-правових норм — реально існуючі
природні та соціальні умови виникнення і становлення
загальнообов’язкових правил у галузі використання природних ресурсів,
збереження (охорони) навколишнього природного середовища та захисту
людини від його несприятливого впливу.

Право і зовнішня форма його прояву — законодавство, регулюючи суспільні
відношення, виконує політичну, економічну, ідеологічну та інші соціальні
функції, висловлюючи державну волю та інтереси народу.

В здійсненні правом екологічних функцій можна виділити чотири етапи, які
характеризують процес формування та матеріалізації в суспільних
відносинах у галузі взаємодії суспільства і природи (див. мал.1):

• формування державної волі на основі пізнаних законів суспільного та
природного розвитку;

• реалізація державної волі в конкретних правових нормах, визначених на
базі виявлених соціаіїьно-екологічних закономірностей, співвідношення
економічних і екологічних інтересів у процесі регулювання господарської
діяльності суспільства;

• спрямованість на організацію застосування та виконання приписів права;

• на досягнення відповідних еколого-правових результатів правового
регулювання.

Форми задоволення екологічних потреб:

• використання природних ресурсів;

• збереження (охорона) навколишнього природного середовища та його
компонентів;

• захист людини від несприятливого впливу навколишнього природного
середовища.

Механізм формування екологічного права

Механізм формування екологічного права -сукупність історичних,
соціальних, екологічних, правових та інших передумов і чинників,
спрямованих на виникнення, становлення і розвиток екологічного права.

екологічні інтереси людей:

• регулювання використання природних ресурсів;

• забезпечення охорони об’єктів навколишнього природного середовища;

• забезпечення охорони здоров’я громадян від несприятливого впливу
навколишнього природного середовища.

Форми взаємодії людини і навколишнього природного середовища:

• економічна;

• еколого-біологічна;

• еколого-соціальна.

Форми екологічної політики держави:

• внутрішня; зовнішня.

Забезпечення екологічноїполітики держави:

• політична;

• економічна;

• правова;

• управлінська;

• науково-технічна;

• контрольна.

Механізми забезпечення екологічного права:

• еколого-правова ідеологія;

• еколого-правова психологія;

• еколого-правова свідомість;

• еколого-правова культура;

• еколого-правова освіта;

• еколого-правова наука.

Все це можна назвати механізмом формування, забезпечення і реалізації
екологічного права.

Місце екологічного права в системі екологічних і правових наук

Правова екологія формується в складі соціальної екології як сукупність
норм різних галузей права, які регулюють суспільні відносини в сфері
взаємодії суспільства і природи. Вона не відноситься до числа цілісних
правових структур. Наше право ділиться на окремі галузі права та
інститути за предметом правового регулювання, а не за функціями, які
виконуються правом. Відповідно, в системі права нема місця «екологічному
праву». Екологічне навантаження несуть всі галузі права, його інститути
і норми права, так чи інакше пов’язані з регулюванням взаємодії
суспільства та природи.

Співвідношення екологічного та цивільного права. Екологічні відносини
мають схожість із цивільно-майновими відносинами:

• право власності та інші майнові права на природні ресурси;

• відшкодування шкоди природному середовищу;

• відшкодування шкоди здоров’ю та майну громадян від несприятливого
впливу навколишнього середовища;

• відповідальність власників джерела підвищеної екологічної небезпеки.

Однак між названими відносинами існує і певна різниця, що дозволяє
вважати їх різнорідними відносинами зі своїми правовими формами і
методом правового регулювання:

• екологічні відносини існують лише в період звичайного розвитку
об’єктів без відриву їх від єдиного природного середовища;

• екологічні відносини, зміст яких становлять природні об’єкти, що
розвиваються за законами природи, підлягають впливу цих законів, тому
вплив людей і права на дані відносини обмежений;

• суб’єкти екологічних відносин зобов’язані дотримуватись екологічних
нормативів, що обумовлюється єдиною екологічною системою, лімітами при
використанні природних об’єктів тощо;

• в екологічних відносинах правовий режим містить значну кількість
імперативних розпоряджень, виконання яких є обов’язковим для суб’єктів
цих відносин.

Співвідношення екологічного та адміністративного

права.

Існує схожість і різниця між екологічними та адміністративними
відносинами. В них суб’єкти підлягають владним розпорядженням, проте в
екологічних відносинах це проявляється не в усіх випадках, тоді як в
адміністративних відносинах владні розпорядження в управлінні є основним
елементом.

Екологічна функція права — складова частина його загальної соціальної
функції, яка спрямована на регулювання суспільних відношень у сфері
взаємодії суспільства і природи з метою забезпечення якості
навколишнього природного середовища.

У структурі права виділяються декілька еколого-правових галузей,
основними з яких с: природноресурс-не та природоохоронне.

Прирооноресурсне право -система правових норм, які регулюють
природноресурсні відносини на основі державної власності на ресурси
природи з метою раціонального використання, охорони та відновлення
земельних, лісових тощо ресурсів, охорони прав природокористувачів і
держави, зміцнення законності в даній галузі відношень.

Природоохоронне право — система правових норм, які регулюють
природоохоронні відносини в галузі охорони навколишнього природного
середовища, раціонального використання природних ресурсів тощо.

Природоресурсне право Природоохоронне право

Об’єкт ресурси природи, які с джерелом матеріального виробництва та
об’єктами виключно власності держави навколишнє природне середовище як
система природних модифікованих екологічних систем, природні об’єкти і
комплекси, взяті у взаємодії взаємозв’язку з іншими об’єктами та
комплексами середовища

Мета забезпечення господарських інтересів держави та суспільства у
використанні природних ресурсів з урахуванням вимог їх раціональної
експлуатації та охорони навколишнього природного середовища реалізація
екологічних інтересів суспільства в попередженні та ліквідації
забруднення, виснаження, руйнування навколишнього природного середовища

Правове регулювання направлено на організацію охорони та раціонального
використання земель, лісів тощо як об’єктів права виключної власності
держави направлено на організацію охорони земель, лісів тощо як
складових частин навколишнього середовища

Законодавство сукупність нормативних актів, які встановлюють порядок
раціонального використання природних ресурсів (земельних, водних тощо)
як об’єктів права державної власності сукупність нормативних актів, які
встановлюють порядок охорони природи, раціонального використання
природних ресурсів, захисту навколишнього середовища з метою
забезпечення якості середовища життя людини в інтересах теперішнього та
майбутнього поколінь

Відмінність природоресурсного права від екологічного права

Відмінність природоресурсного права від екологічного права відображена в
предметі, методі правового регулювання та його джерелах.

Предметом екологічного права є суспільні відносини особливої природи,
які стосуються не стільки самих природних процесів, скільки внутрішніх
та зовнішніх зв’язків цих об’єктів, їх властивостей, стану, процесів,
які відбуваються в них. А природоресурсне право звужує коло цих
відношень до економічно значимих.

На відміну від екологічного права, яке регулює загальні екологічні
відношення, природоресурсне право вивчає тільки суспільні відносини, які
пов’язані з природними комплексами: землею, водою, лісами тощо;

Предмет природоресурсного права більш вузький, ніж, предмет екологічного
права.

За методом правового регулювання екологічне право також відрізняється
від природоресурсного права. Воно має більш обумовлений вольовий метод
правового регулювання і ця обумовленість відображає дію основних законів
екології.

Екологічне право — це система правових норм, які специфічним способом
регулюють екологічні суспільні відношення з метою досягнення гармонійних
відношень між суспільством та природою, і, на думку переважаючої
більшості фахівців-юристів, екологічне право є самостійною,
некомплексною галуззю права з підгалузевою структурою та з існуючою
назвою.

Екологічне право як галузь права становить сукупність правових норм, що
регулюють адміністративно-цивільним методом екологічні відносини, які
складаються з приналежності використання, відтворення природних об’єктів
в їх неподільному стані з природним середовищем, охороною навколишнього
природного середовища з метою реалізації різноманітних інтересів
відповідних суб’єктів і забезпечення нормального екологічного стану в
країні і в окремих її регіонах (містах, селах, селищах тощо).

Предметом екологічного права є загальні (екологічні) відношення в галузі
взаємодії суспільства та природи, які поділяються на дві групи:

• галузеві — земельні, водні, лісові тощо.

• комплексні — відношення до природних територій, комплексів,
рекреаційних зон (що охороняються) тощо.

Специфіка — вони виникають та розвиваються з охорони навколишнього
природного середовища в цілому.

Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави

Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави -це
виявлення соціальної спрямованості і місця екологічного права у
визначенні функцій, форм та змісту діяльності держави у галузі
використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного
середовища і забезпечення екологічної безпеки умов існування людини.

функції екологічного права в галузі екологічної політики:

• юридична база механізму правового забезпечення екологічної політики;

• засіб досягнення мети і завдань екологічної політики;

• правова форма реалізації екологічної політики;

• гарантія забезпечення екологічної безпеки. Форми діяльності:

• концепції в галузі екології;

• екологічні програми;

• нормативно-правові акти в галузі екології;

• закони;

• підзаконні акти;

• галузеві нормативно-технічні акти.

Механізм правового забезпечення екологічної політики — сукупність
правових норм, що забезпечують регулювання та здійснення внутрішньої і
зовнішньої екологічно спрямованої діяльності держави.

Структура:

• правове регулювання;

• організаційно-функціональне забезпечення;

• юридична відповідальність.

Основні напрями державної екологічної політики

В Україні завершено розробку «Основних напрямів державної політики
України у галузі охорони навколишнього природного середовища,
використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».

o

oe

oe

?Протягом останніх років у вирішенні проблем охорони довкілля
продовжували зберігатися тенденції попереднього періоду, а саме, з
одного боку — спад виробництва сприяв зменшенню викидів забруднюючих
речовин у природне середовище, водночас зростали чинники негативного
впливу на нього, що обумовлювалося погіршенням роботи очисних споруд,
або й припиненням їх функціонування, застосуванням низькоякісного палива
та сировини, зростанням числа та масштабу аварій у промисловості,
комунальному господарстві, на транспорті, невиконанням технологічних
регламентів.

Здійснення природоохоронної політики відбувалося у відповідності з
програмою дій уряду, яка була спрямована на реформування відносин у
галузі природокористування.

Основні напрями здійснення екологічної політики:

• удосконалення природоохоронного законодавства і регламентації режимів
природокористування з метою їх адаптації до умов реформування економіки,
зміни форм власності:

• впровадження програмно-цільових методів реалізації екологічної
політики шляхом розробки різного рівня програм охорони довкілля та
невиснажливого використання природних ресурсів;

• удосконалення економічного механізму природокористування відповідно до
здійснюваних економічних реформ;

• послідовний перехід на міжнародні екологічні стандарти технологічних
процесів переробки і виробництва Продукції;

• організація єдиної системи нагляду і контролю за станом природних
ресурсів та об’єктів навколишнього природного середовища;

• гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного
захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу
наслідків аварії на ЧАЕС;

•поліпшення екологічної освіти і виховання, удосконалення інформування
населення про стан навколишнього природного середовища.

Реалізація державної політики України в галузі охорони навколишнього
природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки

На виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України в галузі
екологічної та техногенної безпеки, мінімізації наслідків Чорнобильської
катастрофи, безпечної життєдіяльності населення здійснено такі основні
заходи:

Розроблено та внесено на розгляд Верховної Ради України проекти
стратегічних документів — Концепції сталого розвитку України та Основних
напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля,
використання природних ресурсів та ядерної безпеки.

Продовжувався процес удосконалення економічного механізму
природокористування. Затверджені відповіде ними постановами Кабінету
Міністрів України:

• нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів;

• базові нормативи плати за користування надрами для видобування
корисних копалин;

• порядок справляння плати за користування надрами для видобування
корисних копалин.

Розроблено методику визначення розмірів відшкодування втрат державі,
зумовлених забрудненням і засміченням земельних ресурсів при порушенні
природоохоронного законодавства.

Продовжувалась розробка нормативно-правового забезпечення механізму
реалізації державної політики щодо безпечного поводження з відходами та
раціонального їх використання, був організований контроль за
транскордонним перевезенням відходів, розроблений проект Закону України
«Про відходи» (затверджено постановою Верховної Ради України від
05.03.98 р. № 187/98-ВР). Підготовлено Положення «Про контроль за
транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням», яке
затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 р. №
Ю16 «Про впорядкування контролю за транскордонним перевезенням відходів
і їх утилізацією/видаленням», а також наказ Мінекобезпеки’ України
(Згідно Указу Президента України «Про змінн у структурі центральних
органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 називається,
міністерство екології та природних ресурсів України)

від 10.10.97 р. № 164, зареєстрований Мінюстом, «Про затвердження
переліків відходів і їх небезпечних властивостей та інструкцій щодо
контролю за транскор-і донним перевезенням відходів і їх
утилізацією/видаленням».

Разом з Мінекономіки розроблено Програму використання відходів
виробництва і споживання на період до 2005 р., яка прийнята Постановою
Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. № 668. Доопрацьовано проект
Державної програми поводження з токсичними відходами. Постановою
Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 647 «Про створення
Національного центру поводження з небезпечними відходами» створено
однойменний центр.

Зроблено перші кроки у впровадженні екологічного аудиту. Для цього
створено міжвідомчу робочу групу щодо вирішення проблем нормативного
забезпечення та впровадження екологічних вимог під час приватизації
майна державних підприємств.

Вдосконалювалась система державного: управління в сфері заповідної
справи.

Головним управлінням національних природних парків і заповідної справи
Мінекобезпеки України розроблено та реалізовано низку організаційних
заходів на виконання завдань Програми перспективного розвитку заповідної
справи в Україні, на вдосконалення системи державного управління
заповідниками і національними природними парками та механізму
природокористування на заповідних територіях.

Прийнято Укази Президента України «Про створення національного
природного парку «Святі Гори» (від 13.02.1997 р. № 135) та «Про
розширення території Карпатського біосферного заповідника» (від
11.04.1997 р. № 325/97).

Проводиться робота по узгодженню проектів Указів Президента України:
«Про розширення території природного заповідника «Розточчя», «Про
створення національного природного парку «Сколівські Бескиди», «Про
створення Дунайського біосферного заповідника», «Про розширення
території Чорноморського біосферного заповідника», «Про резервування
цінних природних територій для наступного заповідання», «Про створення
заповідника «Казантіпський», «Про створення природного за-і повідника
«Опукський», «Про створення об’єктів природно-заповідного фонду
загальнодержавного значення».

3 метою реалізації вимог Конвенції про біологічне різноманіття був
підготовлений проект Національної програми збереження біологічного
різноманіття в Україні на 1998-2015 рр., доопрацьовано проекти Законів У
країн й:

• «Про рослинний світ»;

• «Про приєднання України до міжнародної Конвенції про торгівлю дикими
видами флори та фауни»;

• «Про ратифікацію Угоди по збереженню афро-евразійських мігруючих
водно-болотних видів птахів»;

• «Про приєднання України до Конвенції СІТЕС».

Постановою Верховної Ради України № 123/97 27.02.97 р. затверджено
Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра і
поліпшення якості питної води. Для забезпечення реалізації Національної
програми за участю зацікавлених міністерств, відомств та
облдержадміністрацій підготовлено «План розробки та реалізації
організаційно-правових, науково-технічних та інших заходів». Діяльність
щодо забезпечення здійснення Національної програми зосереджена на
розробці плану її реалізації, розробленні першочергових заходів для
зменшення забруднення водних джерел басейну та відновлення і збереження
природних ресурсів, активізації зусиль міністерств і відомств, обласних
та міських державних адміністрацій, підприємств і громадських
організацій на виконанні завдань, встановлених Національною програмою,
залученні міжнародної технічної допомоги та інвестицій для відродження
Дніпровської басейнової системи.

Серед головних завдань Мінекобезпеки ставить вирішення питань, що
стосуються удосконалення організаційно-фінансового механізму формування
та цільового використання коштів природоохоронного призначення, основним
результатом яких має стати суттєве збільшення видатків на цільові заходи
Національної програми, пов’язані з відновленням та збереженням природних
ресурсів, забезпечення їх реалізації, фінансування та контролю за
виконанням.

Розроблено проекти «Положення про державну систему екологічного
моніторингу довкілля», «Положення про взаємодію міністерств і відомств у
надзвичайних екологічних ситуаціях», «Міжгалузевого класифікатора
надзвичайних екологічних ситуацій», «Методичних рекомендацій з
екологічного контролю об’єктів довкілля», «Класифікації і кодування
небезпечних природних явищ та надзвичайних екологічних ситуацій», «Форми
оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій»,
«Форми повідомлень про розслідування надзвичайних ситуацій» та ін.

Протягом останніх років здійснювались заходи щодо мінімізації наслідків
Чорнобильської катастрофи: проведено роботу з перевірки виконання Закону
«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи», розглянуто Концепцію захисту населення
України у зв’язку з Чорнобильською катастрофою та ін.

Організовано проведення Державних екологічних експертиз:

• проекту першої черги комплексу виробництв по дезактивації,
транспортуванню, переробці та захоронен-ню РАВ з територій, забруднених
внаслідок аварії на ЧАЕС;

• техніко-економічного обґрунтування комплексу з переплавки
радіоактивного металу на ЧАЕС;

• матеріалів ТЕО першочергових водоохоронних заходів у 10-кілометровій
Зоні відчуження ЧАЕС.

Верховна Рада України 17.12.97 р. ухвалила Закон України «Про
ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку». Внесено до Верховної Ради
України проекти Законів України «Про фізичний захист ядерних установок,
ядерного матеріалу та джерел іонізуючого випромінювання», «Про дозвільну
діяльність у галузі використання ядерної енергії».

Прийняті постанови Кабінету Міністрів:

•від 29.11.97 р. № 1332 «Про порядок ввезення в Україну та вивезення за
її межі відпрацьованого ядерного палива».

•від 25.12.97 № 1471 «Про затвердження Порядку спеціальної перевірки для
надання дозволу для роботи на ядерних установках, з ядерними
матеріалами»;

• від 4.03.97 р. № 207 «Про затвердження Порядку взаємодії органів
виконавчої влади та причетних юридичних осіб у разі виявлення джерел
іонізуючого випромінювання, які перебувають у незаконному обігу»;

• від 25.12.97 № 147 «Порядок спеціальної перевірки для надання дозволу
для роботи на ядерних установках, з ядерними матеріалами».

Затверджено наказом Міністра № 185 від 18.11.97 р. нормативний документ
ГНД 306.0.01/1-97, що визначає основні положення побудови системи норм і
правил з ядерної та радіаційної безпеки.

Література

Андрейцев В. 1. Екологічне право (Загальна частина).- К., 1996.

Андрейцев В. І. Екологія і закон: еколого-правова
відповідальність.-1991.

Андрейцев В. /.. Пустовойт М. А., Калшовський С. В. Екологічна
експертиза: право і практика.- К.: Урожай, 1992.

Андрейцев В. Й. Правовое обеспечение зкологической зксперти-зьі
проектов.- К.: Будівельник, 1990.

Водний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради України-1995 .-№24.
Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана окружающей средьі •Украиньі.
Проблеми теории й развитие законодательства.- Харьков, 1994.

Гетьман А. П. Процессуальньіе нормьі й отношения в зколо-гическом
праве.-Харьков: Основа, 1994.

Государственное управление охраной окружающей средьі в союзной
республике.- Под ред. Ю. С. Шемшученко.- К.: Наукова думка,1990.

Дмитренко I; А. Екологічне право України: Навч. посіб- К.,1996.

Похожие записи

Наукові засади формування екологічного права

ПЛАН

1. Об’єктивні передумови розвитку еколого-правових норм.

2. Механізм формування екологічного права.

3. Місце екологічного права в системі екологічних і правових наук.

4. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави.

5. Основні напрями державної екологічної політики.

6. Реалізація державної політики України в галузі охорони навколишнього
природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки.

1.1. Об’єктивні передумови розвитку еколого-правових норм

Об’єктивні передумови розвитку еколого-правових норм — реально існуючі
природні та соціальні умови виникнення і становлення
загальнообов’язкових правил у галузі використання природних ресурсів,
збереження (охорони) навколишнього природного середовища та захисту
людини від його несприятливого впливу.

Право і зовнішня форма його прояву — законодавство, регулюючи суспільні
відношення, виконує політичну, економічну, ідеологічну та інші соціальні
функції, висловлюючи державну волю та інтереси народу.

В здійсненні правом екологічних функцій можна виділити чотири етапи, які
характеризують процес формування та матеріалізації в суспільних
відносинах у галузі взаємодії суспільства і природи (див. мал.1):

• формування державної волі на основі пізнаних законів суспільного та
природного розвитку;

• реалізація державної волі в конкретних правових нормах, визначених на
базі виявлених соціаіїьно-екологічних закономірностей, співвідношення
економічних і екологічних інтересів у процесі регулювання господарської
діяльності суспільства;

• спрямованість на організацію застосування та виконання приписів права;

• на досягнення відповідних еколого-правових результатів правового
регулювання.

Форми задоволення екологічних потреб:

• використання природних ресурсів;

• збереження (охорона) навколишнього природного середовища та його
компонентів;

• захист людини від несприятливого впливу навколишнього природного
середовища.

1.2. Механізм формування екологічного права

Механізм формування екологічного права -сукупність історичних,
соціальних, екологічних, правових та інших передумов і чинників,
спрямованих на виникнення, становлення і розвиток екологічного права.

екологічні інтереси людей:

• регулювання використання природних ресурсів;

• забезпечення охорони об’єктів навколишнього природного середовища;

• забезпечення охорони здоров’я громадян від несприятливого впливу
навколишнього природного середовища.

Форми взаємодії людини і навколишнього природного середовища:

• економічна;

• еколого-біологічна;

• еколого-соціальна.

Форми екологічної політики держави:

• внутрішня; зовнішня.

Забезпечення екологічної політики держави:

• політична;

• економічна;

• правова;

• управлінська;

• науково-технічна;

• контрольна.

Механізми забезпечення екологічного права:

• еколого-правова ідеологія;

• еколого-правова психологія;

• еколого-правова свідомість;

• еколого-правова культура;

• еколого-правова освіта;

• еколого-правова наука.

Все це можна назвати механізмом формування, забезпечення і реалізації
екологічного права.

1.3. Місце екологічного права в системі екологічних і правових наук

Правова екологія формується в складі соціальної екології як сукупність
норм різних галузей права, які регулюють суспільні відносини в сфері
взаємодії суспільства і природи. Вона не відноситься до числа цілісних
правових структур. Наше право ділиться на окремі галузі права та
інститути за предметом правового регулювання, а не за функціями, які
виконуються правом. Відповідно, в системі права нема місця «екологічному
праву». Екологічне навантаження несуть всі галузі права, його інститути
і норми права, так чи інакше пов’язані з регулюванням взаємодії
суспільства та природи.

Співвідношення екологічного та цивільного права. Екологічні відносини
мають схожість із цивільно-майновими відносинами:

• право власності та інші майнові права на природні ресурси;

• відшкодування шкоди природному середовищу;

• відшкодування шкоди здоров’ю та майну громадян від несприятливого
впливу навколишнього середовища;

• відповідальність власників джерела підвищеної екологічної небезпеки.

Однак між названими відносинами існує і певна різниця, що дозволяє
вважати їх різнорідними відносинами зі своїми правовими формами і
методом правового регулювання:

• екологічні відносини існують лише в період звичайного розвитку
об’єктів без відриву їх від єдиного природного середовища;

• екологічні відносини, зміст яких становлять природні об’єкти, що
розвиваються за законами природи, підлягають впливу цих законів, тому
вплив людей і права на дані відносини обмежений;

• суб’єкти екологічних відносин зобов’язані дотримуватись екологічних
нормативів, що обумовлюється єдиною екологічною системою, лімітами при
використанні природних об’єктів тощо;

• в екологічних відносинах правовий режим містить значну кількість
імперативних розпоряджень, виконання яких є обов’язковим для суб’єктів
цих відносин.

Співвідношення екологічного та адміністративного

права.

Існує схожість і різниця між екологічними та адміністративними
відносинами. В них суб’єкти підлягають владним розпорядженням, проте в
екологічних відносинах це проявляється не в усіх випадках, тоді як в
адміністративних відносинах владні розпорядження в управлінні є основним
елементом.

Екологічна функція права — складова частина його загальної соціальної
функції, яка спрямована на регулювання суспільних відношень у сфері
взаємодії суспільства і природи з метою забезпечення якості
навколишнього природного середовища.

У структурі права виділяються декілька еколого-правових галузей,
основними з яких с: природноресурс-не та природоохоронне.

Прирооноресурсне право — система правових норм, які регулюють
природноресурсні відносини на основі державної власності на ресурси
природи з метою раціонального використання, охорони та відновлення
земельних, лісових тощо ресурсів, охорони прав природокористувачів і
держави, зміцнення законності в даній галузі відношень.

Природоохоронне право — система правових норм, які регулюють
природоохоронні відносини в галузі охорони навколишнього природного
середовища, раціонального використання природних ресурсів тощо.

Природоресурсне право Природоохоронне право

Об’єкт ресурси природи, які с джерелом матеріального виробництва та
об’єктами виключно власності держави навколишнє природне середовище як
система природних модифікованих екологічних систем, природні об’єкти і
комплекси, взяті у взаємодії взаємозв’язку з іншими об’єктами та
комплексами середовища

Мета забезпечення господарських інтересів держави та суспільства у
використанні природних ресурсів з урахуванням вимог їх раціональної
експлуатації та охорони навколишнього природного середовища реалізація
екологічних інтересів суспільства в попередженні та ліквідації
забруднення, виснаження, руйнування навколишнього природного середовища

Правове регулювання направлено на організацію охорони та раціонального
використання земель, лісів тощо як об’єктів права виключної власності
держави направлено на організацію охорони земель, лісів тощо як
складових частин навколишнього середовища

Законодавство сукупність нормативних актів, які встановлюють порядок
раціонального використання природних ресурсів (земельних, водних тощо)
як об’єктів права державної власності сукупність нормативних актів, які
встановлюють порядок охорони природи, раціонального використання
природних ресурсів, захисту навколишнього середовища з метою
забезпечення якості середовища життя людини в інтересах теперішнього та
майбутнього поколінь

Відмінність природоресурсного права від екологічного права

Відмінність природоресурсного права від екологічного права відображена в
предметі, методі правового регулювання та його джерелах.

Предметом екологічного права є суспільні відносини особливої природи,
які стосуються не стільки самих природних процесів, скільки внутрішніх
та зовнішніх зв’язків цих об’єктів, їх властивостей, стану, процесів,
які відбуваються в них. А природоресурсне право звужує коло цих
відношень до економічно значимих.

На відміну від екологічного права, яке регулює загальні екологічні
відношення, природоресурсне право вивчає тільки суспільні відносини, які
пов’язані з природними комплексами: землею, водою, лісами тощо;

Предмет природоресурсного права більш вузький, ніж, предмет екологічного
права.

За методом правового регулювання екологічне право також відрізняється
від природоресурсного права. Воно має більш обумовлений вольовий метод
правового регулювання і ця обумовленість відображає дію основних законів
екології.

Екологічне право — це система правових норм, які специфічним способом
регулюють екологічні суспільні відношення з метою досягнення гармонійних
відношень між суспільством та природою, і, на думку переважаючої
більшості фахівців-юристів, екологічне право є самостійною,
некомплексною галуззю права з підгалузевою структурою та з існуючою
назвою.

Екологічне право як галузь права становить сукупність правових норм, що
регулюють адміністративно-цивільним методом екологічні відносини, які
складаються з приналежності використання, відтворення природних об’єктів
в їх неподільному стані з природним середовищем, охороною навколишнього
природного середовища з метою реалізації різноманітних інтересів
відповідних суб’єктів і забезпечення нормального екологічного стану в
країні і в окремих її регіонах (містах, селах, селищах тощо).

Предметом екологічного права є загальні (екологічні) відношення в галузі
взаємодії суспільства та природи, які поділяються на дві групи:

• галузеві — земельні, водні, лісові тощо.

• комплексні — відношення до природних територій, комплексів,
рекреаційних зон (що охороняються) тощо.

Специфіка — вони виникають та розвиваються з охорони навколишнього
природного середовища в цілому.

1. 4. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави

Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави — це
виявлення соціальної спрямованості і місця екологічного права у
визначенні функцій, форм та змісту діяльності держави у галузі
використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного
середовища і забезпечення екологічної безпеки умов існування людини.

функції екологічного права в галузі екологічної політики:

• юридична база механізму правового забезпечення екологічної політики;

• засіб досягнення мети і завдань екологічної політики;

• правова форма реалізації екологічної політики;

• гарантія забезпечення екологічної безпеки. Форми діяльності:

• концепції в галузі екології;

• екологічні програми;

• нормативно-правові акти в галузі екології;

• закони;

• підзаконні акти;

• галузеві нормативно-технічні акти.

Механізм правового забезпечення екологічної політики — сукупність
правових норм, що забезпечують регулювання та здійснення внутрішньої і
зовнішньої екологічно спрямованої діяльності держави.

Структура:

• правове регулювання;

• організаційно-функціональне забезпечення;

• юридична відповідальність.

1.5. Основні напрями державної екологічної політики

В Україні завершено розробку «Основних напрямів державної політики
України у галузі охорони навколишнього природного середовища,
використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».

o

o

?
-%?%21b1f1I1Oe1?3ue3th3*4\4f4‚6¬6°6OBFC®Jiss?3/4ss3/4ss3/4ss3/4ss3/4ss3/
4ss3/4ssiss©3/4ss3/4ss3/4ssiss©ss3/4ss3/4ss3/4ss3/4ss3/4ss3/4ss3/4ss3/4s
siss3/4ss©3/4ssiss3/4ss©ssiss©3/4ss3/4ss( hA

» hA

hA

» hA

o

h Lae hA

» hA

hA

» hA

( hA

?????????$??$?????????5?м роботи очисних споруд, або й припиненням їх
функціонування, застосуванням низькоякісного палива та сировини,
зростанням числа та масштабу аварій у промисловості, комунальному
господарстві, на транспорті, невиконанням технологічних регламентів.

Здійснення природоохоронної політики відбувалося у відповідності з
програмою дій уряду, яка була спрямована на реформування відносин у
галузі природокористування.

Основні напрями здійснення екологічної політики:

• удосконалення природоохоронного законодавства і регламентації режимів
природокористування з метою їх адаптації до умов реформування економіки,
зміни форм власності:

• впровадження програмно-цільових методів реалізації екологічної
політики шляхом розробки різного рівня програм охорони довкілля та
невиснажливого використання природних ресурсів;

• удосконалення економічного механізму природокористування відповідно до
здійснюваних економічних реформ;

• послідовний перехід на міжнародні екологічні стандарти технологічних
процесів переробки і виробництва Продукції;

• організація єдиної системи нагляду і контролю за станом природних
ресурсів та об’єктів навколишнього природного середовища;

• гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного
захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу
наслідків аварії на ЧАЕС;

• поліпшення екологічної освіти і виховання, удосконалення інформування
населення про стан навколишнього природного середовища.

1. 6. Реалізація державної політики України в галузі охорони
навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки

На виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України в галузі
екологічної та техногенної безпеки, мінімізації наслідків Чорнобильської
катастрофи, безпечної життєдіяльності населення здійснено такі основні
заходи:

Розроблено та внесено на розгляд Верховної Ради України проекти
стратегічних документів — Концепції сталого розвитку України та Основних
напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля,
використання природних ресурсів та ядерної безпеки.

Продовжувався процес удосконалення економічного механізму
природокористування. Затверджені відповіде ними постановами Кабінету
Міністрів України:

• нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів;

• базові нормативи плати за користування надрами для видобування
корисних копалин;

• порядок справляння плати за користування надрами для видобування
корисних копалин.

Розроблено методику визначення розмірів відшкодування втрат державі,
зумовлених забрудненням і засміченням земельних ресурсів при порушенні
природоохоронного законодавства.

Продовжувалась розробка нормативно-правового забезпечення механізму
реалізації державної політики щодо безпечного поводження з відходами та
раціонального їх використання, був організований контроль за
транскордонним перевезенням відходів, розроблений проект Закону України
«Про відходи» (затверджено постановою Верховної Ради України від
05.03.98 р. № 187/98-ВР). Підготовлено Положення «Про контроль за
транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням», яке
затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 р. №
Ю16 «Про впорядкування контролю за транскордонним перевезенням відходів
і їх утилізацією/видаленням», а також наказ Мінекобезпеки’ України
(Згідно Указу Президента України «Про змінн у структурі центральних
органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 називається,
міністерство екології та природних ресурсів України)

від 10.10.97 р. № 164, зареєстрований Мінюстом, «Про затвердження
переліків відходів і їх небезпечних властивостей та інструкцій щодо
контролю за транскор-і донним перевезенням відходів і їх
утилізацією/видаленням».

Разом з Мінекономіки розроблено Програму використання відходів
виробництва і споживання на період до 2005 р., яка прийнята Постановою
Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. № 668. Доопрацьовано проект
Державної програми поводження з токсичними відходами. Постановою
Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 647 «Про створення
Національного центру поводження з небезпечними відходами» створено
однойменний центр.

Зроблено перші кроки у впровадженні екологічного аудиту. Для цього
створено міжвідомчу робочу групу щодо вирішення проблем нормативного
забезпечення та впровадження екологічних вимог під час приватизації
майна державних підприємств.

Вдосконалювалась система державного: управління в сфері заповідної
справи.

Головним управлінням національних природних парків і заповідної справи
Мінекобезпеки України розроблено та реалізовано низку організаційних
заходів на виконання завдань Програми перспективного розвитку заповідної
справи в Україні, на вдосконалення системи державного управління
заповідниками і національними природними парками та механізму
природокористування на заповідних територіях.

Прийнято Укази Президента України «Про створення національного
природного парку «Святі Гори» (від 13.02.1997 р. № 135) та «Про
розширення території Карпатського біосферного заповідника» (від
11.04.1997 р. № 325/97).

Проводиться робота по узгодженню проектів Указів Президента України:
«Про розширення території природного заповідника «Розточчя», «Про
створення національного природного парку «Сколівські Бескиди», «Про
створення Дунайського біосферного заповідника», «Про розширення
території Чорноморського біосферного заповідника», «Про резервування
цінних природних територій для наступного заповідання», «Про створення
заповідника «Казантіпський», «Про створення природного за-і повідника
«Опукський», «Про створення об’єктів природно-заповідного фонду
загальнодержавного значення».

3 метою реалізації вимог Конвенції про біологічне різноманіття був
підготовлений проект Національної програми збереження біологічного
різноманіття в Україні на 1998-2015 рр., доопрацьовано проекти Законів У
країн й:

• «Про рослинний світ»;

• «Про приєднання України до міжнародної Конвенції про торгівлю
дикими видами флори та фауни»;

• «Про ратифікацію Угоди по збереженню афро-евразійських мігруючих
водно-болотних видів птахів»;

• «Про приєднання України до Конвенції СІТЕС».

Постановою Верховної Ради України № 123/97 27.02.97 р. затверджено
Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра і
поліпшення якості питної води. Для забезпечення реалізації Національної
програми за участю зацікавлених міністерств, відомств та
облдержадміністрацій підготовлено «План розробки та реалізації
організаційно-правових, науково-технічних та інших заходів». Діяльність
щодо забезпечення здійснення Національної програми зосереджена на
розробці плану її реалізації, розробленні першочергових заходів для
зменшення забруднення водних джерел басейну та відновлення і збереження
природних ресурсів, активізації зусиль міністерств і відомств, обласних
та міських державних адміністрацій, підприємств і громадських
організацій на виконанні завдань, встановлених Національною програмою,
залученні міжнародної технічної допомоги та інвестицій для відродження
Дніпровської басейнової системи.

Серед головних завдань Мінекобезпеки ставить вирішення питань, що
стосуються удосконалення організаційно-фінансового механізму формування
та цільового використання коштів природоохоронного призначення, основним
результатом яких має стати суттєве збільшення видатків на цільові заходи
Національної програми, пов’язані з відновленням та збереженням природних
ресурсів, забезпечення їх реалізації, фінансування та контролю за
виконанням.

Розроблено проекти «Положення про державну систему екологічного
моніторингу довкілля», «Положення про взаємодію міністерств і відомств у
надзвичайних екологічних ситуаціях», «Міжгалузевого класифікатора
надзвичайних екологічних ситуацій», «Методичних рекомендацій з
екологічного контролю об’єктів довкілля», «Класифікації і кодування
небезпечних природних явищ та надзвичайних екологічних ситуацій», «Форми
оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій»,
«Форми повідомлень про розслідування надзвичайних ситуацій» та ін.

Протягом останніх років здійснювались заходи щодо мінімізації наслідків
Чорнобильської катастрофи: проведено роботу з перевірки виконання Закону
«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи», розглянуто Концепцію захисту населення
України у зв’язку з Чорнобильською катастрофою та ін.

Організовано проведення Державних екологічних експертиз:

• проекту першої черги комплексу виробництв по дезактивації,
транспортуванню, переробці та захоронен-ню РАВ з територій, забруднених
внаслідок аварії на ЧАЕС;

• техніко-економічного обґрунтування комплексу з переплавки
радіоактивного металу на ЧАЕС;

• матеріалів ТЕО першочергових водоохоронних заходів у 10-кілометровій
Зоні відчуження ЧАЕС.

Верховна Рада України 17.12.97 р. ухвалила Закон України «Про
ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку». Внесено до Верховної Ради
України проекти Законів України «Про фізичний захист ядерних установок,
ядерного матеріалу та джерел іонізуючого випромінювання», «Про дозвільну
діяльність у галузі використання ядерної енергії».

Прийняті постанови Кабінету Міністрів:

•від 29.11.97 р. № 1332 «Про порядок ввезення в Україну та вивезення за
її межі відпрацьованого ядерного палива».

•від 25.12.97 № 1471 «Про затвердження Порядку спеціальної перевірки для
надання дозволу для роботи на ядерних установках, з ядерними
матеріалами»;

• від 4.03.97 р. № 207 «Про затвердження Порядку взаємодії органів
виконавчої влади та причетних юридичних осіб у разі виявлення джерел
іонізуючого випромінювання, які перебувають у незаконному обігу»;

• від 25.12.97 № 147 «Порядок спеціальної перевірки для надання дозволу
для роботи на ядерних установках, з ядерними матеріалами».

Затверджено наказом Міністра № 185 від 18.11.97 р. нормативний документ
ГНД 306.0.01/1-97, що визначає основні положення побудови системи норм і
правил з ядерної та радіаційної безпеки.

Література

Андрейцев В. 1. Екологічне право (Загальна частина).- К., 1996.

Андрейцев В. І. Екологія і закон: еколого-правова
відповідальність.-1991.

Андрейцев В. /.. Пустовойт М. А., Калшовський С. В. Екологічна
експертиза: право і практика.- К.: Урожай, 1992.

Андрейцев В. Й. Правовое обеспечение зкологической зксперти-зьі
проектов.- К.: Будівельник, 1990.

Водний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради України-1995 .-№24.

Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана окружающей средьі •Украиньі.
Проблеми теории й развитие законодательства.- Харьков,

1994.

Гетьман А. П. Процессуальньіе нормьі й отношения в зколо-гическом
праве.-Харьков: Основа, 1994. Государственное управление охраной
окружающей средьі в союзной республике.- Под ред. Ю. С. Шемшученко.- К.:
Наукова думка,1990.

Дмитренко І. А. Екологічне право України.-К., 1999 .-300.

Дудовик О. Л., Жалинский А. 3. Причини зкономических пре-ступленин.- М.:
Наука, 1994.

Ерофеев Б. В. Зкологическое право. Учебник для вузов.-М.,

1999-448с.

Земельний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради

України- 1992- № 25.

Кодекс України про адміністративне порушення.- Львів,

1995.

Похожие записи