Наслідки спливу позовної давності

Сплив позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості
захистити своє порушене матеріальне право у суді.

Сплив позовної давності погашає право на позов у матеріальному значенні,
тобто можливість примусового здійснення суб’єктивного цивільного права
за допомогою позову. Але при визначенні наслідків спливу позовної
давності слід розрізняти вимоги основні, тобто такі, що існували до
порушення (наприклад, вимога про погашення боргу) та вимоги додаткові,
встановлені для забезпечення прав від можливих порушень (наприклад,
стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Для
кожної вимоги позовна давність перебігає самостійно. Основна вимога
продовжує захищатися позовною давністю навіть, якщо основної вимога вже
погашена давністю. Але коли позовна давність спливла для основної вимоги
вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (ст. 266
ЦК України).

Право на позов у процесуальному значенні не залежить від збігу тих чи
інших строків і не погашається сплином позовної давності. Тому суддя
зобов’язаний прийняти заяву про захист цивільного права або інтересу
навіть в тому випадку, якщо під час її подачі очевидно, що позовна
давність сплила (п.2 267 ЦК України). Така вимога закону не є
формальною. Як відзначалося вище, позовна давність може зупинятися,
перериватися; з’ясувати ж та встановити з повною достовірністю юридичні
підстави для зупинення та переривання перебігу строків позовної
давності, можливо тільки в результаті судового розгляду справи. Відмова
в прийняті позову з самого початку виключає можливість перевірити
реальні обставини і, відповідно, надати необхідний захист порушеним
правам або інтересам особи. В тому випадку, коли буде встановлено факт
пропуску позовної давності і не знайдено підстав для її відновлення, суд
відмовить особі в позові (п. 4 ст. 267 ЦК України). Треба, однак,
підкреслити, що позовна давність застосовується судом лише за заявою
сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п. 3 ст. 267 ЦК
України).

За загальним правилом, зі сплином строку позовної давності втрачається
можливість отримати захист порушеного матеріального суб’єктивного права
у примусовому порядку за допомогою позову (вимагати виконання обов’язку
боржником за допомогою примусу). Не можна, однак виключати, що боржник
сам виконає свій обов’язок, не дивлячись на пропуск позовної давності.
Це може відбутися по причині неосвіченості про сплив позовної давності
або навмисно. Але які б причини не були особа, яка виконала зобов’язання
після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення
виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив
позовної давності (п. 1 ст. 267 ЦК України).Зазначене правило
поширюється на всі цивільні правовідносини – правовідносини власності,
зобов’язання и т.д.

Відмова в позові означає відмову в позовному захисті суб’єктивного права
або інтересу і як наслідок неможливість його примусового здійснення.
Стосовно існування самого суб’єктивного цивільного права після спливу
позовної давності, думки вчених розійшлися.

8 гашає лише можливість вимагати у примусовому порядку виконання
обов’язку боржником і відповідно захисту матеріального суб’єктивного
права кредитора, саме ж суб’єктивне право не погашається (І.Б.
Новицький, Б.Б. Черепахін, М.Я. Кирилова та інші).

Вважаємо, що саме остання точка зору в найбільшій мірі відповідає нормам
сучасного цивільного законодавства. Підтвердженням тому, як відзначалося
є положення, згідно з яким особа, яка виконала зобов’язання після спливу
позовної давності не має права вимагати повернення виконаного, навіть
якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Закріплюючи вказане правило, закон виходить з того, що боржник виконує
свій юридичний, а не тільки моральний обов’язок. Крім того, можливість
відновлення позовної давності при наявності поважних причин, свідчить
також про збереження у позивача матеріального суб’єктивного права. Якщо
ж виходити з того, говорить проф. А.П. Сергєєв, що сплив строку позовної
давності автоматично погашає суб’єктивне право, прийшлося б
констатувати, що в такому випадку суд наділяє особу суб’єктивним правом,
що не входить в його повноваження і суперечить основним принципам
цивільного судочинства. Більш того, позовна давність застосовується
судом лише за заявою сторони у спорі. Якщо зв’язувати зі сплином
давності існування матеріального права, а не тільки можливість його
примусового здійснення, необхідно було з прийти до висновку, що питання
про право позивача залежить від розсуду відповідача, що також суперечить
принципам цивільного права. Насамкінець, введення в ЦК набувальної
давності (ст. 344 ЦК України), тобто набуття права власності на рухоме
чи нерухоме майно за давністю відкритого, безперервного володіння, також
свідчить про те, що факт спливу позовної давності не припиняє
матеріального права.

Таким чином, зі сплином позовної давності суб’єктивне цивільне право не
припиняється, хоча управоможена особа лишається можливості здійснити це
право у примусовому порядку.

Література

Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,

Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. — № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /

Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;

Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,

Гурвич М.А. Пресекательные сроки в советском гражданском праве. М.,
1961. С.15; Ринг М.П. Действие исковой давности в советском гражданском
праве // Советское государство и право, 1978. — № 13. – С.5; Иоффе О.С.
Советское гражданское право. М., 1967. С 352-354.

Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. М.,
1972. С.252-253; Корнеев С.М. Право государственной собственности. М.,
1964. С.75.

Новицкий И. Б. Сделки. Исковая давность. М., 1954. С.223, 231;
Черепахин Б.Б. Спорные вопросы понятия и действия исковой давности //
Советское государство и право. – 1957. №7. – С.64; Советское гражданское
право: Учеб. В 2-х томах. Т. 1 / Илларионова Т.И., Кириллова М.Я.,
Красавчиков О.А. и др.; Под ред. О.А. Красавчикова. 3-е изд., испр. и
доп. М.: Высш. шк., 1985. С.289.

Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное и
дополненное. / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: Проспект,
1998. – С.311.

Там же С.311.

Похожие записи