Реферат

На тему:

Насильницькі статеві злочини

Зґвалтування (ст. 152 КК). Зґвалтування — це статеві зносини із
застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з
використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є статева свобода, а у разі
зґвалтування особи, яка в силу певних обставин не є носієм статевої
свободи (наприклад, є психічно хворою або дитиною),- статева
недоторканість особи. Додатковим об’єктом може бути нормальний фізичний
і психічний розвиток неповнолітнього (за наявності відповідного
потерпілого) та здоров’я особи (у разі зґвалтування, поєднаного з
фізичним насильством).

Потерпілим від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в
офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. На кваліфікацію за ст.
152 не впливає моральний аспект характеристики потерпілої особи
(наприклад, вона є повією, веде безладне статеве життя), наявність
попередніх статевих зносин з тим, хто притягується до відповідальності
за її зґвалтування, досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості.

З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які
поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства, 2) погрозою його
застосування (воля потерпілого придушується) або 3) з використанням
безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується).

Під статевими зносинами розуміється природний (гетеро сексуальний)
статевий акт між особами протилежної статі. Йдеться про коітус —
сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, яке може викликати
вагітність. Злочин вважається закінченим з моменту початку статевого
акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається
обов’язкової еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному
розумінні).

Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між
особами жіночої і чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним.
Тому не є кримінальне караними, наприклад, настирливі, неодноразово
повторювані пропозиції особі вчинити з нею природний статевий акт. Дії
особи, яка домоглася згоди потерпілого на статевий акт не за допомогою
фізичного чи психічного насильства або використання безпорадного стану,
а шляхом обману, зловживання довірою, наприклад, освідчення у коханні,
обіцянки укласти шлюб, подачі заяви до відділу РАГСу, не містять
розглядуваного складу злочину.

Фізичне насильство при зґвалтуванні спрямовується на те, щоб подолати
здійснюваний або очікуваний з боку потерпілої особи фізичний опір,
пов’язаний з її небажанням (справжнім, а не удаваним) вступити у
статевий контакт. Зґвалтування відсутнє в тому разі, коли суб’єкт
застосовує фізичне насильство з помсти за відмову потерпілої особи
вступити з ним у статеві зносини. У таких випадках посягання на тілесну
недоторканість треба розглядати як злочин проти життя або здоров’я
особи.

Фізичне насильство при зґвалтуванні може полягати у нанесенні потерпілій
особі удару, побоїв, у заламуванні рук, позбавленні або обмеженні
особистої волі, заподіянні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості,
спричиненні смерті.

Нанесення під час зґвалтування або замаху на нього удару, побоїв,
заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень потрібно
кваліфікувати лише за ч. 1 ст. 152.

Поняттям фізичного насильства при зґвалтуванні охоплюється і посягання
на внутрішні органи тіла людини — застосування без згоди потерпілої
особи з метою викликати її безпорадний стан наркотичних засобів,
психотропних, отруйних або сильнодіючих речовин (наприклад, клофеліну в
поєднанні з міцними спиртними напоями).

Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу
статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом
МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6, містять спеціальні положення,
присвячені характеру та механізму виникнення ушкоджень при вчиненні
насильницького статевого акту (пункти 2.3.1-2.3.6).

Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану
потерпілої особи внаслідок дії на її організм зазначених речовин не має
значення, привів винний потерпілу особу до такого стану або вона
перебувала у безпорадному стані незалежно від його дій. Якщо введення в
організм потерпілої особи вказаних вище засобів і речовин відбулося без
її згоди (під впливом обману чи під погрозою застосування насильства) і
після цього було вчинено природний статевий акт, дії винного треба
кваліфікувати як зґвалтування, вчинене із застосуванням фізичного
насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи. У
тому разі, коли психотропні, сильнодіючі або інші речовини чи засоби
вживались особою добровільно, за власною волею, а згодом безпорадний
стан був використаний винним для скоєння статевих зносин, його дії слід
розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої
особи.

Погроза — це залякування потерпілої особи застосуванням фізичного
насильства. Вона може виявитися у формі висловлювань, жестів, інших дій
(наприклад, демонстрації зброї). У будь-якому разі погроза повинна
сприйматись як реальна, тобто у потерпілої особи має скластись враження,
що, якщо вона буде протидіяти ґвалтівникові й не виконає його вимог, ця
погроза буде негайно реалізована. При цьому для визнання психічного
насильства способом вчинення зґвалтування не має значення те, чи мав
ґвалтівник насправді намір і фактичну можливість реалізувати заявлену
ним погрозу.

Адресатом погрози може бути не лише потерпіла особа, а й інші особи,
наприклад, її близькі родичі (зокрема, діти, батьки). Важливо лише, щоб
психічне насильство мало на меті зламати волю потерпілої особи й
отримати від неї згоду на природні статеві зносини.

Погроза вчинити вбивство потерпілої або інших осіб, заявлена з метою
вчинити насильницький статевий акт, охоплюється розглядуваним складом
злочину і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.

Зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорадного стану
потерпілої особи у тих випадках, коли вона за своїм фізичним або
психічним станом не може розуміти характеру й значення вчинюваних з нею
дій (психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір
ґвалтівникові (фізична безпорадність). Поняттям безпорадного стану не
охоплюється вкрай несприятливе майнове становище особи, потреба у
засобах до існування. Примушування до вступу у статевий зв’язок особою,
від якої жінка або чоловік залежать матеріально, за наявності до цього
підстав треба кваліфікувати за ч, 1 ст. 154.

Причинами фізичної безпорадності потерпілої особи виступають зокрема, її
фізичні вади (наприклад, відсутність кінцівок або їх параліч, сліпота),
малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке захворювання, яке не є
психічним, сильне сп’яніння. Психічна безпорадність, за наявності якої
воля потерпілої особи на вступ у статеві зносини взагалі відсутня або є
неповноцінною, недійсною, може бути викликана, наприклад, психічним
захворюванням, малолітнім віком, непритомним станом, застосуванням
сильнодіючих або інших речовин.

Для інкримінування ст. 152 потрібно, щоб винний, вступаючи у статеві
зносини з потерпілою особою, усвідомлював, що вона перебуває у
безпорадному стані, або міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла
особа перебуває саме у такому стані .

Стан сп’яніння може бути визнаний безпорадним станом лише у тому разі,
коли внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або токсичних
речовин особа не усвідомлювала навколишню обстановку або була позбавлена
фізичної можливості протидіяти ґвалтівникові. Слід мати на увазі, що
згода на спільне вживання алкоголю чи інших речовин, знаходження в
інтимній обстановці, яка сприяє фізичному зближенню, ще не є згодою на
статеві зносини.

Юридична оцінка природного статевого акту з малолітньою особою за умови
її згоди на це залежить від того, усвідомлювала вона чи ні характер і
значення вчинюваних з нею дій. Взятий сам по собі малолітній вік особи,
тобто недосягнення нею 14-річного віку, не завжди свідчить про наявність
безпорадного стану як ознаки зґвалтування. Питання про наявність або
відсутність цього стану та кваліфікацію дій винного за ст. 152 або ст.
155 необхідно вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням
індивідуальних особливостей розвитку і виховання малолітньої особи. В
сучасних умовах вирішальну роль при цьому, очевидно, повинен відігравати
не стільки певний вік як своєрідна презумпція наявності безпорадного
стану, скільки ступінь обізнаності та інформованості конкретної
малолітньої особи у питаннях статевого життя.

З урахуванням ст. 17 добровільна відмова від доведення зґвалтування до
кінця виключає кримінальну відповідальність за замах на цей злочин. Для
визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що
особа, маючи реальну можливість довести злочин до кінця, відмовилась від
цього і з власної волі припинила злочинні дії. Мотиви добровільної
відмови від доведення зґвалтування до кінця можуть бути різними. Така
відмова може бути обумовлена, наприклад, заявою (байдуже — правдивою чи
ні) потерпілої особи про те, що вона хвора на СПІД або венеричне
захворювання, обіцянкою жертви вступити з винним у добровільний статевий
зв’язок у більш сприятливій обстановці або погрозою потерпілої особи
вчинити після зґвалтування самогубство.

Суб’єктом розглядуваного злочину є осудна особа чоловічої або жіночої
статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього
виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи. При так
званому посередньому вчиненні злочину стать ґвалтівника може збігатися
зі статтю потерпілої особи. Співвиконавцем злочину — учасником групового
зґвалтування може бути особа, яка фізіологічне неспроможна вчинити
природний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим.

Суб’єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його повторно або
особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями
153-155 (ч. 2 ст. 152), групою осіб або зґвалтування неповнолітньої чи
неповнолітнього (ч. З ст. 152), а особливо кваліфікуючими ознаками —
спричинення особливо тяжких наслідків та зґвалтування малолітньої чи
малолітнього (ч. 4 ст. 152).

Зґвалтування, вчинене повторно, має місце у тому разі, коли його скоїла
особа, яка раніше вже вчинила злочин, передбачений ст. 152, або один із
злочинів, передбачених статтями 153, 154, 155. На кваліфікацію за цією
ознакою не впливає те, була особа засуджена за раніше вчинений злочин
або ні, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину, скоїла вона
раніше закінчений злочин або замах на нього.

Вчинення двох або більше природних статевих актів з однією й тією ж
потерпілою, коли винний діє без значної перерви у часі з єдиним
злочинним наміром, є одиничним злочином і не утворює повторності
зґвалтування’.

При вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які
передбачена різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному
випадку замаху на зґвалтування або співучасті у цьому злочині, а в
іншому — закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за
сукупністю вказаних злочинів. Якщо перше і друге зґвалтування, вчинені
винним, не містять кваліфікуючих ознак, то остаточна кваліфікація дій
особи здійснюється лише за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності.

Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування слід вважати осіб віком від
14 до 18 років, з. малолітніми — осіб, яким на момент вчинення злочину
не виповнилось 14 років.

Ці кваліфікуючі ознаки інкримінуються в судовій практиці винному не лише
тоді, коли він знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з
неповнолітньою чи малолітньою особою, а й у тому разі, коли він міг і
повинен це передбачити. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої
особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування,
якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фактичного
віку’.

Зґвалтування, вчинене групою осіб, має місце тоді, коли група з двох або
більше осіб — співвиконавців діє узгоджено з метою вчинення
насильницького статевого акту з однією або декількома потерпілими
особами. Група осіб відсутня, якщо декілька суб’єктів ґвалтують одну
потерпілу особу, однак не узгоджують при цьому свої дії і не сприяють
один одному. Кожен з винних несе у такій ситуації самостійну
відповідальність за тією чи іншою частиною ст.152.

Для інкримінування розглядуваної кваліфікуючої ознаки не вимагається
попередньої домовленості між учасниками злочину. Узгодженість дій
співвиконавців може виникнути вже безпосередньо в процесі зґвалтування.
На кваліфікацію зґвалтування групою осіб як закінченого злочину для всіх
співвиконавців не впливає те, вдалося чи ні кожному із ґвалтівників
вчинити природний статевий акт з потерпілою особою. Злочин, передбачений
ч. З ст. 152, є закінченим з моменту початку статевих зносин хоча б
одним учасником групового зґвалтування.

Як співвиконавство зґвалтування розглядаються дії особи, яка не вчинила
і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала
фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного
стану з метою зґвалтування її іншою особою». Тобто учасником групового
зґвалтування визнається і той, хто нездатен бути суб’єктом
індивідуального зґвалтування (імпотент, жінка при зґвалтуванні особи
жіночої статі тощо), однак може виконати частину об’єктивної сторони
злочину.

Постанова ПВСУ від 27 березня 1992 р. № 4 «Про судову практику у справах
про зґвалтування та інші статеві злочини» (п. 17). 2 Там само (п. 14).

Від зґвалтування, вчиненого групою осіб, потрібно відрізняти співучасть
у цьому злочині, яка не є співвиконавством. Це, наприклад, сприяння його
вчиненню шляхом надання для статевих зносин приміщення, заманювання
жертви у місце посягання на неї, застосування насильства до того, хто
намагається перешкодити вчиненню злочину.

Особливо тяжкими наслідками зґвалтування (оціночне поняття) можуть бути
визнані, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата
будь-якого органа чи його функцій, психічна хвороба або інший розлад
здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на
одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності,
зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом.

Особливо тяжкі наслідки можуть бути викликані діями як винної, так і
потерпілої особи (наприклад, реакцією останньої на злочин стало те, що
вона накладає на себе руки або спричиняє собі тілесні ушкодження,
намагаючись уникнути сексуального насильства).

Якщо при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин винний заподіяв потерпілій
особі смерть через необережність (наприклад, якщо потерпіла вистрибнула
з вікна будинку або транспортного засобу під час руху останнього і
одержала смертельні ушкодження), дії винного охоплюються ч.4 ст. 152 і
додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребують.

У судовій практиці визнається, що психічне ставлення винного до особливо
тяжких наслідків може характеризуватися як умисною, так і необережною
формою вини.

Не визнаються особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні дефлорація,
вагітність (за винятком випадків, коли є медичні протипоказання до
пологів, про що знала винна особа), а також свідоме поставлення
потерпілої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини або
іншою невиліковною інфекційною хворобою, якщо захворювання не настало
(ці дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — відповідною частиною
ст. 152 і ч. 1 ст. 130).

Заподіяння при зґвалтуванні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило
смерть потерпілого, охоплюється ч. 4 ст. 152 і додаткової кваліфікації
за ч. 2 ст. 121 не потребує.

Водночас умисне вбивство потерпілої особи, вчинене в процесі
зґвалтування чи замаху на цей злочин або відразу після нього, потрібно
кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 (вбивство, поєднане із
зґвалтуванням) і відповідно ст. 15 та ч. 4 ст. 152 або ч. 4 ст. 152 (за
ознакою особливо тяжких наслідків).

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст.
153 КК). Потерпілим від злочину є особа, яка всупереч своїй волі виконує
роль сексуального партнера винного.

Об’єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті
неприродним способом, що поєднується із застосуванням фізичного
насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного
стану потерпілої особи.

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно
розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро-
або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту, що
охоплене диспозицією ст. 152), які здатні збудити і задовольнити статеву
пристрасть чоловіка або жінки. Це, зокрема, мужолозтво, лесбіянство,
орогенітальний контакт жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком,
аногенітальний контакт чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих
зносин, які імітують природний статевий акт (наприклад, проникнення у
статеві органи жінки рукою або іншим предметом), садистські дії
сексуального характеру, сексуальний мазохізм, при якому задоволення
статевої пристрасті винного відбувається в процесі заподіяння потерпілій
особі фізичних мордувань. Кримінальна караність даної поведінки
визначається не так званою неприродністю способів задоволення статевої
пристрасті, можливою гомосексуальною спрямованістю чи аморальністю дій,
описаних у ст. 153, а їх насильницьким характером, в результаті чого
відбувається посягання на такі важливі соціальні цінності, як статева
свобода і недоторканість, нормальний розвиток неповнолітніх.

Під мужолозтвом розуміють один із різновидів чоловічого гомосексуалізму
— педерастію, тобто аногенітальний сексуальний контакт чоловіка з
чоловіком.

Лесбіянство (жіночий гомосексуалізм) — це форма задоволення статевої
пристрасті жінки шляхом вчинення нею різноманітних дій сексуального
характеру з особою жіночої статі (наприклад, доторкання до статевих
органів, мастурбація, орально-генітальні контакти, вплив на ерогенні
зони партнерші за допомогою штучних пристосувань).

Поняття фізичного насильства, погрози його застосування та використання
безпорадного стану потерпілого у даному складі злочину за своїм змістом
є такими ж, що й при зґвалтуванні. Перелік способів, які трансформують
сексуальну поведінку людей у злочин, є вичерпним і поширювальному
тлумаченню не підлягає.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення дії сексуального
характеру, спрямованої на задоволення статевої пристрасті.

Суб’єкт та суб’єктивна сторона за своїм змістом аналогічні таким
елементам складу зґвалтування.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його повторно, групою осіб
або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачений ст. 152
або ст. 154, скоєння злочину щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч.
2 ст. 153 КК), а особливо кваліфікуючими ознаками — вчинення злочину
щодо малолітнього або малолітньої, а також спричинення злочином особливо
тяжких наслідків (ч. З ст. 153). За своїм змістом вказані ознаки
аналогічні обставинам, які обтяжують відповідальність за зґвалтування.

Примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК). Основним
безпосереднім об’єктом злочину є статева свобода особи. Додатковими
об’єктами злочину, передбаченого ч. 2 ст. 154 КК, виступають честь і
гідність людини, право власності.

Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої статі незалежно від
того, виповнилось їй 18 років чи ні.

З об’єктивної сторони злочин виражається у примушуванні особи жіночої
або чоловічої статі до вступу у статевий зв’язок. Статевий зв’язок
природним або неприродним способом (ці поняття розкриваються вище)
охоплює як одноразові, так і неодноразові статеві контакти незалежно від
їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості. Якщо потерпіла особа
добровільно погоджується на одні форми сексуальних контактів, але
заперечує проти інших, її примушування до них за наявності до цього
підстав утворює об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 154 КК.

Жінка або чоловік може примушуватись до вступу в статевий зв’язок як з
винною, так і з іншими особами (знайомі, родичі, керівництво тощо). При
цьому для кваліфікації за ст. 154 КК не має значення те, чи знала про
вчинене примушування особа, статева пристрасть якої задовольняється
потерпілою жінкою або чоловіком.

Як протиправний психічний вплив, примушування за своїм змістом включає
відкриту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи
небажаних для неї наслідків матеріального, службового або особистого
характеру (позбавити утримання або можливості проживати на житловій
площі, звільнити з роботи, зменшити зарплату, поставити незадовільну
оцінку тощо). Дана погроза відрізняється за своїм змістом і характером
від погрози при зґвалтуванні та насильницькому задоволенні статевої
пристрасті неприродним способом тим, що у разі скоєння злочину,
передбаченого ст. 154 КК, життя і здоров’я потерпілої особи або її
близьких родичів не ставиться у небезпеку. Воля жінки або чоловіка не
придушується і повністю не ігнорується, хоч на неї і чиниться
протиправний тиск. Крім цього, негайна реалізація погрози, притаманної
аналізованому складу злочину, неможлива, бо вона спрямовується у
майбутнє.

Відповідальність за ст. 154 КК настає лише за умови доведеності, що
вплив на потерпілу особу здійснювався з використанням її матеріальної
або службової залежності від винного.

Матеріальна залежність передусім означає, що матеріальна допомога з боку
суб’єкта злочину виступає єдиним, основним або істотним джерелом
існування потерпілої особи, і позбавлення такої допомоги здатне
поставити жінку або чоловіка у скрутне становище. Матеріальна залежність
має місце, зокрема, тоді, коли жінка або чоловік перебуває на повному
або частковому утриманні винного, проживає на його житловій площі.

Службова залежність означає, що: 1) потерпіла особа є підлеглою винного
по роботі (наприклад, керівник організації і секретар); 2) потерпіла
особа підлягає службовому контролю з боку винного (скажімо, ревізор і
комірник); 3) реалізація істотних інтересів потерпілої особи залежить
від поведінки винного по службі (слідчий і обвинувачений, вчитель і
учень, викладач і студент, науковий керівник і аспірант, комендант
гуртожитку і особа, яка мешкає у гуртожитку, тощо).

Не є кримінальне караними обіцянки створити жінці або чоловіку кращі
матеріальні чи службові умови (наприклад, призначити на більш
високооплачувану посаду), надання подарунків і пільг з тим, щоб схилити
особу до сексуальних контактів. У подібних випадках відсутнє
примушування до статевого зв’язку — йдеться про вигідність вступу у
такий зв’язок.

Цей злочин вважається закінченим з моменту здійснення на волю потерпілої
особи психічного тиску у висвітлених вище формах. Та обставина, що жінка
або чоловік погодились вступити у статевий зв’язок або, навпаки,
відхилили домагання, не впливає на кваліфікацію за ст. 154, однак може
бути врахована при призначенні покарання.

Суб’єкт злочину є спеціальним — це особа жіночої або чоловічої статі,
якій виповнилось 16 років і від якої жінка або чоловік матеріально чи
службове залежні.

Кваліфікуючими ознаками злочину є погроза: 1) розголошення відомостей,
які ганьблять жінку або чоловіка, їх близьких родичів; 2) знищення,
пошкодження або вилучення майна цих осіб (ч. 2 ст. 154 КК). До близьких
родичів належать батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба,
внуки (ст. 32 КПК).

Відомості, що ганьблять потерпілу особу або її близьких родичів, це
справжні або вигадані дані про них, їх дії або дії, вчинені щодо них,
які потерпіла особа бажає зберегти у таємниці і розголошення яких, на її
думку, здатне скомпрометувати або принизити честь і гідність людини
(дані про інтимні сторони життя, венеричні захворювання, аморальні
вчинки, злочинну діяльність тощо).

Погроза розголосити відомості — це погроза повідомити у будь-який спосіб
(наприклад, з використанням засобів масової інформації, у публічних
виступах, в усній формі) про відповідні дані особам або принаймні одній
особі, яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для
потерпілої особи.

Під погрозою знищити (пошкодити) майно розуміється погроза довести
майно, яке належить потерпілій особі або її близьким родичам на праві
приватної власності, до повної (часткової) непридатності цього майна за
його цільовим призначенням. Погроза вилучити майно — це погроза
протиправним шляхом (наприклад, шляхом крадіжки, грабежу або розбою)
позбавити власника належного йому майна.

Література.

Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем:
навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.-
208с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 352 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 656 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид.
спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.
Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Похожие записи