Реферат на тему:

Напрями розвитку криміналістики

Криміналістика – міжгалузева (синтетична) юридична прикладна наука, яка
за відносно незначний історичний строк пройшла шлях від
науково-технічної дисципліни, що виконувала винятково практичні завдання
у ході розслідування злочинів, до, за словами В.Г. Гончаренка,
методологічно зрілої системи знань з розвиненими пізнавальними,
інформаційними і прогностичними функціями [1, с.12]. Криміналістика на
основі своїх наукових досліджень пропонує оперативно-розшуковим та
прокурорським працівникам, слідчим, експертам, адвокатам і суддям
науково обґрунтовані й перевірені практикою засоби, прийоми та методи
досудового і судового провадження у кримінальних справах. Це наука, яка
постійно в русі: вона розвивається, змінюються її межі, сфери впливу.
Стислий аналіз стану і тенденцій розвитку сучасної криміналістики дасть
змогу реально оцінити її значення як з позицій науки, так і з погляду
потреб у ній судочинної практики.

Аналізу, узагальненню й оцінці досягнень науки криміналістики,
дослідженню нових тенденцій її розвитку приділено увагу багатьма
юристами науковцями та практиками як України, так і низки пострадянських
держав простору. Свідченням цього є проведена 25-26 вересня 2003 р. у
Харкові Міжнародна науково-практична конференція за темою «Актуальні
проблеми криміналістики», матеріали якої опубліковані в окремому
збірнику. Серед її авторів є такі відомі вчені, як В.О. Коновалова,
Т.В. Аверьянова (РФ), В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевой, І.М. Даньшин,
Г.А. Матусовський, А.В. Дулов (Республіка Бєларусь), М.П. Яблоков (РФ),
В.К. Гавло (РФ), В.Ю. Шепітько, А.В. Іщенко, В.А. Журавель та ін.

Сучасний стан розвитку криміналістики вирізняється активним дослідженням
всіх складових її системи: загальної теорії криміналістики,
криміналістичної техніки, криміналістичної тактики і криміналістичної
методики.

У галузі загальної теорії криміналістики, за словами проф. О.Я. Баєва,
триває процес самоідентифікації предмета цієї науки [2, с.11-13].
Зокрема, можна констатувати, що важливим напрямом розвитку науки
криміналістики на сучасному етапі виступає адаптація її досягнень до
умов діяльності тих професійних учасників кримінального судочинства, які
раніше не перебували у переліку суб’єктів судового дослідження злочинів,
власне, криміналістичними засобами – прокурора і адвоката-захисника.
Теоретичні дослідження в цьому напрямі, зокрема щодо криміналістичних
аспектів діяльності адвоката-захисника, останнім часом проводяться
досить активно, відображаючи тим самим потребу в них правозахисної
практики [3]. Разом з тим спостерігаються певні надмірно радикальні і
далеко не безспірні ідеї. Зокрема, пропагується думка про існування двох
підсистем у криміналістиці – криміналістика обвинувачення і
криміналістика захисту. Другу підсистему пропонують називати
«криміналістична адвокатологія» [4, с.19].

Криміналістична адвокатологія як підсистема криміналістики, на думку
окремих її авторів, повинна мати свою загальнотеоретичну концепцію
стратегії й тактики професійного захисту та відповідні рекомендації для
організації й здійснення захисту у конкретних видах кримінальних справ
[5,с.10-16]. Інші вважають, що повинна бути напрацьована специфічна
криміналістична методика захисту від обвинувачення у вчиненні окремих
видів (груп) злочинів. Ця методика має бути протидією традиційній
криміналістичній методиці розслідування й розгляду окремих видів
злочинів у змагальному процесі [6, с.52-55].

Отже, за рахунок вивчення криміналістикою закономірностей, пов’язаних із
захисною діяльністю професійних адвокатів пропонується розширити її
предмет, характер і зміст з тим, щоб все це відповідало принципам
змагального процесу.

У чому спірність цієї позиції про потребу розширення предмета
криміналістики і зміни її системи?

Головним завданням криміналістики у контексті загальних завдань
кримінального судочинства, визначених ст.2 КПК України, виступає
боротьба із злочинністю, а точніше, напрацювання технічних засобів,
прийомів і методів розкриття й розслідування злочинів, викриття
будь-якої протидії розслідуванню. Власне тому, як справедливо зауважує
М.П. Яблоков, органічно неприродно для криміналістики і морально
невиправдано одночасне напрацювання нею прийомів і методів, які можуть
ускладнити розслідування або ж навіть слугувати засобом протидії
встановленню істини у справі [7, с.15-16]. Перед адвокатом, на відміну
від органів досудового слідства, державного обвинувача, не стоїть
завдання боротьби із злочинністю та викриття злочинців. Його професійний
обов’язок – захистити особу, навіть якщо вона причетна до вчинення
злочину, використовуючи для цього визначені законодавством прийоми і
способи, з тим, щоб не було покарано невинного, чи покарано невідповідно
із вчиненим. Тому про «криміналістичну адвокатологію» варто вести мову,
але не у контексті самостійного розділу криміналістики, а як складової
криміналістичної тактики, напрацювання якої вже частково можна
використовувати адвокату – захиснику у своїй діяльності як учаснику
процесу дослідження у кримінальній справі.

Крім цього, характер захисної діяльності адвоката не потребує якоїсь
специфічно особливої стратегії та тактики. Адвокат не розпочинає, не
організовує і не планує свій відокремлений хід розслідування та судового
розгляду справи. Він не виконує жодних слідчих і судово-слідчих дій, а
лише бере в них участь. Способи і засоби самостійного збирання доказів
адвокатами є, але вони досить обмежені. Стратегія і тактика захисної
діяльності є дещо простішою й похідною від стратегії та тактики
розслідування й судового розгляду у кримінальній справі. Тому для її
самостійної розробки адвокатам необхідно першочергово добре знати
криміналістичну тактику і методику.

Криміналістиці ж унаслідок розширення функцій професійних захисників у
кримінальному судочинстві властиве не напрацювання стратегії й тактики
захисту, а тільки розробка тактики виконання окремих слідчих та
судово-слідчих дій з участю адвоката.

Діяльність професійного захисника і прокурора повинна бути тактично і
методично оснащена. Тактико-методичний арсенал їхньої діяльності у
рамках змагального кримінального процесу повинен розроблятись не лише у
рамках теорій професійного захисту та прокурорського нагляду [7, с.17],
а також у рамках криміналістики з урахуванням властивих їй завдань,
функцій, принципів і законів.

Відтак, якщо повернутись до аналізу сучасних тенденцій у
криміналістичній науці, можна стверджувати, що досить перспективними
видаються поглиблені монографічні дослідження деяких окремих
криміналістичних теорій: про загальний метод розслідування злочинів,
криміналістичні класифікації, криміналістичне прогнозування і
просторово-часові зв’язки і відносини, переборення протидії
розслідуванню тощо [8].

Вкрай загострена і динамічно прогресуюча кримінальна обстановка в
державі, яка щораз ускладнює і без того нелегкий процес розкриття й
розслідування злочинів, закономірно зумовила й об’єктивно визначила
якісно нові, інтенсивні наукові дослідження в усіх прикладних розділах
криміналістичної науки.

У сфері криміналістичної техніки започатковано напрацювання й
впровадження в практику нових способів ідентифікації особи за слідами з
місць вчинення злочинів або що виявляються у ході їхнього розслідування:
від створення «банків запахів» до так званої «генної дактилоскопії»;
нових і раціональних методик експертних досліджень раніше не поширених
криміналістичних об’єктів, таких як, наприклад, саморобні вибухові
пристрої, голос людини, зафіксованої на аудіо – і відеокасетах тощо.

Важливим для судової практики стає напрацювання науково обґрунтованих
методик виявлення й з’ясування різних фальсифікацій доказів, зокрема тих
самих аудіо- і відеозаписів, зміни до яких можуть вноситись
зацікавленими у протидії розслідуванню особами шляхом монтажу із
використанням найновіших технологічних досліджень (для прикладу, «справа
з підслуховуванням майором СБУ Мельниченком розмов Президента України»
або «банна справа» екс-міністра юстиції РФ Ковальова, в яких потерпілі
наполягали, що «інкриміновані їм звуко- та відеозаписи сфальсифіковані
шляхом, відповідно, звукомонтажу та комп’ютерної графіки). У зарубіжній
криміналістиці вже виникла проблема (як видається, якщо вона ще не
настала, то скоро може стати актуальною й для наших суб’єктів процесу
дослідження доказів) розпізнавання ШПУ (штучних папілярних узорів). ЇЇ
суть полягає ось у чому: сучасні полімерні молекулярні технології дають
змогу створити рукавички, на яких практично адекватно відтворюються
папілярні узори пальців рук певної людини. Ці відбитки зацікавлена
особа, яка вчинила злочин у таких рукавичках, власне і залишає на місці
злочину з тим, щоб скерувати слідство по хибному шляху.

Перспективними, хоча й такими, що породжують в окремих науковців різке
не сприйняття, видаються дослідження у галузі використання для
діагностування інформаційного стану особи технічних засобів типу
поліграфа [9].

Без сумніву, є актуальними теоретичні та практичні напрацювання у галузі
побудови оптимально діючих різноманітних інформаційно-пошукових систем
(ІПС) на базі комп’ютерних технологій. В ідеалі всі ці системи повинні
утворювати єдину державну мережу, а окремі з них мати вихід на
аналогічні ІПС інших держав, передусім країн СНД і міждержавних
кримінальних установ (зокрема, Інтерполу).

??$???????¤?¤?$????O???????¤?$????O?снов. Зокрема, відбувається
усвідомлення того, що предметом її цілеспрямованого вивчення є
діяльність слідчого та інших суб’єктів кримінально-процесуального
дослідження злочинів за умов протидії (реальної і потенційної,
безпосередньої й опосередкованої) виконанню кожним з них своєї
судочинної функції. Саме для цих умов і напрацьовуються відповідні
тактичні засоби роботи слідчого, адвоката й інших професійних учасників
кримінального судочинства.

Однак, щоб бути об’єктивним, необхідно зазначити, – що таке розуміння
криміналістичної тактики викликало колись і викликає тепер різке не
сприйняття з боку окремих відомих науковців – процесуалістів і
криміналістів (М.С. Строговича, О.М. Ларіна, І.Ф. Пантелєєва та ін.),
які вважають, що випливаюча із такого розуміння тактики концепція
«конфліктного слідства» зумовлює порушення закону, і що для прибічників
цієї концепції «сто обвинувачених – це сто злочинців» [10].

Як видається, саме тому системне, поглиблене вивчення тактики як
діяльності, спрямованої на попередження і переборення протидії в ході
процесуального дослідження злочинів, дасть змогу забезпечити його
суб’єктів не тільки раціональними, але – і головне – законними та
допустимими криміналістичними засобами цієї діяльності.

Вирішенню цих проблем присвячені першочергово поглиблені дослідження
теорії слідчих ситуацій [11], а також доволі, як видається, значущі і
перспективні праці в галузі тактичних операцій, тактичних комбінацій.
Сутність цього нещодавно виниклого напряму розвитку криміналістичної
тактики, проглядається вже безпосередньо зі змісту, що міститься у
понятті тактичної операції. Під тактичною операцією здебільшого
розуміють сукупність слідчих дій, тактичних прийомів і
оперативно-розшукових заходів, спрямованих на досягнення певного
локального завдання розслідування злочинів. Зокрема, серед таких можна
розглядати тактичні операції «затримання на місці злочину», «перевірка
алібі», «перевірка показань особи, яка визнавала себе винною у вчиненні
злочинів» та ін. [12].

Розвиток сучасної криміналістичної тактики характеризується також
зверненням науковців до напрацювання «нетрадиційних методів
розслідування»: можливостей використання під час розслідування теорії й
практики біоритмології, одорології, гіпнології, поліграфології тощо.
Можна і необхідно дискутувати про наукову обґрунтованість й допустимість
цих методів, але спростовувати їх апріорі, «з порога», як це робить
О.М. Ларін (і не тільки він [13]), називаючи все, з чим він не згідний у
криміналістиці «паракриміналістикою», все ж не варто. І навіть не тому,
що це за великим рахунком науково некоректно, а тому, що такі ідеї, при
всій їхній, повторимо, дискусійності, виникли не на пустому місці; їхня
поява зумовлена найперше потребами практики розслідування й судового
провадження у кримінальних справах, яка надмірно ускладнена загрозливою
кримінальною й криміналістичною обстановкою в українському суспільстві і
державі.

Ще одним напрямом розвитку криміналістичної тактики, який, відповідно,
започаткує комплекс цікавих і значущих теоретичних і практичних проблем,
є адаптація її досягнень до вже наявних і в майбутньому можливих
серйозних змін кримінально-процесуального законодавства. Йдеться про те,
що виступаючи правовою основою тактики, кримінально-процесуальний закон
зумовлює форми та можливості використання її засобів у процесуальних
рамках і за умов законом, встановлюваних. Стосуються ці проблеми
першочергово тактики виконання слідчих та судово – слідчих дій. Мова
може йти, для прикладу, про ті положення майбутнього КПК України,
відповідно до яких слідчий огляд жилого приміщення допускатиметься з
урахуванням позиції осіб, які там мешкають, а одержання зразків та
провадження судової експертизи щодо свідків і потерпілих – тільки з
їхньої на те письмової згоди. Зрозуміло, що це та багато іншого
впливатиме на тактику виконання цих дій. Передбачається також, що у
майбутньому, відповідно до світових стандартів, сторони обвинувачення та
захисту надаватимуть суду ними складені списки осіб, які підлягатимуть
виклику в судове засідання і що першими цих осіб повинна допитувати
власне сторона-ініціатор виклику (а не суд, як це передбачено нині
чинним КПК). Очевидно, це також вплине на тактику державного
обвинувачення та професійного захисту від нього на стадії судового
слідства.

Важливим і перспективним напрямом є дослідження можливостей і шляхів
щонайефективнішого використання криміналістичних знань у здійсненні
правосуддя [14]. Щоб усунути однобічний розвиток криміналістичної науки
як важливої складової системи юридичних наук взагалі і, зокрема, тих, що
покликані забезпечити належне функціонування кримінального судочинства,
а також, щоб максимально адаптувати її досягнення до умов діяльності не
тільки суддів, а також інших професійних учасників судового провадження
у кримінальних справах, про що вже наголошувалось, існує принципова
можливість використання напрацювань криміналістики в судовому розгляді
кримінальних справ. Окрім того, є потреба в активізації теоретичних
досліджень та напрацюванні комплексу рекомендацій щодо тактики
планування й реалізації дослідження доказів професійними учасниками
судового доказування; тактики судового усунення прогалин, суперечностей,
які є в матеріалах досудового розслідування; тактики виконання окремих
судово-слідчих дій; тактики ведення судових дебатів державним
обвинувачем тощо.

Діяльність професійного захисника і прокурора повинна бути тактично і
методично оснащена. Тактико-методичний арсенал їхньої діяльності у
рамках змагального кримінального процесу має розроблятись не лише у
рамках теорій професійного захисту та прокурорського нагляду, а також у
рамках криміналістики з урахуванням їй властивих завдань, функцій,
принципів і законів.

Розвиток криміналістичної методики – кінцевого розділу науки
криміналістики, який акумулює в собі за суттю всі досягнення попередніх
розділів, «пристосовує» їх до потреб кримінально-процесуального
дослідження окремих видів і категорій злочинів, відбувається, як
видається, у таких напрямах.

1. Поглиблене на сучасному рівні розвитку науки вивчення теорії
криміналістичної методики, сутності наукових і методичних основ
дослідження (переважно розслідування) окремих видів і категорій злочинів
[15].

2. Створення дієвих криміналістичних характеристик окремих видів та
підвидів злочинів: вони дають можливість оптимізувати процес слідчого
пошуку у ході розслідування конкретних злочинів певних видів, зокрема
шляхом обґрунтованого конструювання найімовірніших слідчих і
оперативно-розшукових версій [16]. У цьому контексті неабиякий науковий
і практичний інтерес становлять дослідження щодо побудови узагальнених
криміналістичних портретів (їх ще називають у літературі «психологічними
профілями») осіб, які вчиняють злочини окремих видів, переважно серійних
злочинців. Такі портрети допомагають з великим ступенем ймовірності
встановлювати до і посткримінальну поведінку цих осіб, а тому не тільки
цілеспрямовано вести їхній розшук, але й визначати тематику і методику
розслідування вчинених ними злочинів [17].

3. Адаптація окремих уже напрацьованих методик до реалій сьогодення, яка
призвела як до модифікування способів учинення вже відомих злочинів
(вбивства, шахрайства тощо), так і виникнення деліктів, які раніше не
розглядались як злочини (захоплення заручників, незаконне позбавлення
волі, злочини у сфері комп’ютерної інформації тощо). Особливу увагу
криміналістів сьогодні привертають проблеми криміналістичного
забезпечення розслідування серійних вбивств і вбивств на замовлення, а
також злочинів, що вчинюються групами, у тому числі організованими [18].

Самоочевидно, що у межах короткого повідомлення неможливо скільки-небудь
докладно висвітлити численну кількість напрямів розвитку, а отже, і
проблеми такої динамічної науки як наука криміналістика. Відтак нами
зроблено спробу лише позначити деякі з них, які вважаємо
найперспективнішими і теоретично та практично значущими.

Література

Гончаренко В.Г. Методологічні проблеми вчення про предмет криміналістики
// Актуальні проблеми криміналістики: Матеріали Міжнародної
науково-практичної конференції (Харків) 25-26 вересня 2003 р. – Х.,
2003. – С.11-13.

Див.: Баев О.Я. Основы криминалистики: Курс лекций. – 2-е изд., перераб.
и доп. – 2003. – С.49.

Див.: Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность
защитника. – К., 1987; Царев В.М. Эффективность участия защитника в
доказывании на предварительном следствии. – Красноярск, 1990;
Лобанов А.М. Правоотношения адвоката-защитника по уголовным делам. –
Тверь, 1993; Баев М.О., Баев О.Я. Защита от обвинения в уголовном
процессе. – Воронеж, 1995; Сорокин В.С. Стратегия и тактика защиты по
уголовным делам. – Гродно, 1995; Криминалистические аспекты
профессиональной защиты по уголовным делам. – Екатеринбург, 2001;
Тактика и стратегия профессиональной защиты / Сборник статей. –
Екатеринбург, 2002 та ін.

Баев О.Я. Криминалистическая адвокатология как подсистема науки
криминалистики // Профессиональная деятельность адвоката как объект
криминалистического исследования. – Екатеринбург, 2002.

Баев М.О., Баев О.Я. Стратегические принципы тактики защиты по уголовным
делам // Профессиональная деятельность адвоката как объект
криминалистического исследования. – Екатеринбург, 2002.

Зашляпин Л.А. Криминалистика как основа разработки теоретических
аспектов профессиональной деятельности // Профессиональная деятельность
адвоката как объект криминалистического исследования. – Екатеринбург,
2002.

Похожие записи