Нагляд та його види

Адміністративний нагляд — це здійснення спеціальними державними
структурами цільового спостереження за дотриманням
виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами і
організаціями та громадянами правил, передбачених нормативними актами.

Його суб’єктами є спеціально створені з цією метою державні структури:
а) інспекції; б) міліція.

Усі інспекції залежно від компетенції можна поділити на дві групи: 1)
ті, що мають повноваження міжвідомчого характеру (ДАІ, Держпожнагляд
тощо); 2) ті, що не мають таких повноважень, тобто здійснюють свої
функції тільки в межах того чи іншого відомства (інспекція польотів
цивільної авіації, інспекція особового складу тощо).

Інспекції, що мають повноваження міжвідомчого (надвідомчого) характеру,
є державними інспекціями. Вони здійснюють свої функції у межах наданої
компетенції незалежно від відомчої підпорядкованості об’єктів.

Державні інспекції. Система державних інспекцій за характером зв’язків з
органами державної виконавчої влади неоднорідна. Класифікуючи за цією
ознакою, можна говорити про дві групи державних інспекцій:

1) організаційно відокремлена група держінспекцій, підпорядкована
безпосередньо уряду (Держгортехнагляд — щодо дотримання правил з
безпечного проведення робіт у промисловості та гірському нагляді);

2) група інспекцій, які є цілком або частково структурними підрозділами
центральних органів державної виконавчої влади (міністерств, відомств).

Характерною щодо цього є діяльність добре нам відомої ДАІ,
Держпожнагляду, органів санітарного нагляду або державної
контрольно-ревізійної служби в Україні. Підпорядкованість державної
інспекції тій чи іншій державній структурі фіксується у відповідному
положенні. Положення про ці інспекції затверджує Кабінет Міністрів
України.

Повноваження державних інспекцій умовно можна поділити на три види:

1) з розробки норм і правил, виконання яких контролює інспекція.
Повноваження даного виду, як правило, полягають у наявності в інспекцій
прав готувати різні проекти норм, правил тощо і вносити їх на розгляд
відповідного органу управління;

2) з організації і здійснення нагляду. Як правило, це такі права:
одержувати та витребувати матеріали (документи); обслідування на місці;
давання обов’язкових приписів і вказівок; дозвільні повноваження (пуск,
введення в експлуатацію, встановлення номерних знаків тощо); давання
експертних висновків (пожежний нагляд, архітектурний будівельний
контроль); мати свого представника в комісії з приймання, розслідування
аварій тощо;

3) із застосування заходів державного примусу. Названа група
повноважень, як правило, закріплюється у відповідних статтях Кодексу про
адміністративні правопорушення. Наприклад, зупинимося на повноваженнях
із застосування заходів державного примусу деяких інспекцій.

Держпожнагляд (ст. 223 КпАП): ст. 120 — порушення правил пожежної
безпеки на транспорті; ст. 174 — порушення встановлених правил пожежної
безпеки.

ДАІ (ст. 222): 122, 1221, 124, 126, 127, 128 (перевищення швидкості;
порушення вимог дорожних знаків, інших правил руху тощо).

Держінспекція по маломірних суднах (ст. 227): 116, 1161, 117, 118, 130
(порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому
транспорті та маломірних суднах; порушення правил випуску судна в
плавання; порушення правил користування маломірними суднами; правил
утримання; управління у стані сп’яніння).

Головна інспекція з безпеки польотів (ст. 228): 43, 111, 112, 120, 133,
135, 137 (санітарно-гігієнічні вимоги; безпека польотів, поведінка під
час польотів тощо).

Держгортехнагляд (ст. 231): безпечне проведення робіт.

Адміністративний нагляд міліції — це систематичний нагляд за точним і
неухильним дотриманням посадовими особами та громадянами правил, що
регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою попередження
і припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і
притягнення ‘їх до встановленої законом відповідальності (кримінальної
чи адміністративної) або вжиття до них заходів громадського впливу.

Методами адміністративного нагляду міліції є: а) безпосереднє
спостереження в громадських місцях за виконанням громадянами та
посадовими особами загальнообов’язкових правил; б) періодичні перевірки
виконання органами, посадовими особами, громадянами встановлених правил;
в) виявлення порушень у ході перевірки скарг, заяв, пропозицій та іншої
інформації про правопорушників.

Адміністративний нагляд поділяється на загальний і спеціальний.

Загальний адміністративний нагляд містить нагляд за дотриманням
загальнообов’язкових та інших правил. До них належать: правила
перебування іноземців, правила дозвільної системи; правила паспортної
системи тощо.

Спеціальний адміністративний нагляд міліції — це нагляд за поведінкою
певної категорії громадян.

Даний вид нагляду є примусовим заходом і встановлюється за звільненими з
місць позбавлення волі відповідно до Закону «Про адміністративний нагляд
за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 p.

Закон формулює поняття цього виду адміністративного нагляду як системи
«тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю
за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що
здійснюються органами внутрішніх справ».

Визначає його завдання: «Адміністративний нагляд встановлюється з метою
запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць
позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них».

Цей вид адміністративного нагляду встановлюється лише стосовно чотирьох
категорій повнолітніх осіб: а) визнаних судами особливо небезпечними
рецидивістами; б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або
засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини,
якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто
не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для
суспільства; в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або
засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини,
якщо вони після покарання або умовно-дострокового звільнення від
відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх
справ, систематично порушують громадський порядок і права інших
громадян, вчиняють інші правопорушення; г) засуджених до позбавлення
волі за один із злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Адміністративний нагляд у всіх випадках встановлюється в судовому
засіданні одноосібне суддею районного (міського) суду або за місцем
дислокації виправно-трудової установи, або за місцем проживання особи,
щодо якої встановлюється адміністративний нагляд.

За місцем дислокації виправно-трудової установи адміністративний нагляд
встановлюється щодо трьох категорій осіб (до моменту їх звільнення):
визнаних особливо небезпечними рецидивістами; засуджених за злочини,
пов’язані з обігом наркотиків, психотропних речовин та їх прекурсорів;
осіб, поведінка яких у місцях позбавлення волі свідчить про те, що вони
залишаються небезпечними для суспільства (пункт «б»).

За місцем проживання адміністративний нагляд встановлюється щодо однієї
категорії осіб: які прибули з місць позбавлення волі після відбування
покарання і систематично порушують громадський порядок (пункт «в»).

Незалежно від будь-яких обставин (зразкова поведінка тощо) ще в місцях
позбавлення волі (до моменту звільнення) адміністративний нагляд
встановлюється щодо двох категорій осіб: визнаних особливо небезпечними
рецидивістами; засуджених за злочини, пов’язані з обігом наркотиків,
психотропних речовин та ‘їх пресурсорів. У цих випадках підставою для
прийняття суддею рішення про встановлення адміністративного нагляду є:
1) вирок суду і 2) подання начальника виправно-трудової установи та
відповідні матеріали.

У інших двох випадках питання про встановлення адміністративного нагляду
вирішується залежно від поведінки особи або в місцях позбавлення волі
(пункт «б»), або після звільнення і прибуття на місце постійного
проживання (пункт «в»). У цих випадках подання і матеріали про
встановлення адміністративного нагляду готуються виправно-трудовою
установою або органом внутрішніх справ.

Отже, існує три види підстав для прийняття рішення про встановлення
адміністративного нагляду: а) вирок суду, що набрав законної сили; б)
подання та матеріали виправно-трудових установ; в) подання та матеріали
органів внутрішніх справ.

Ініціатор встановлення адміністративного нагляду надсилає до суду разом
з поданням копію вироку та матеріали, що свідчать про необхідність
встановлення адміністративного нагляду за відповідною особою.

У судове засідання викликається особа, щодо якої внесено подання про
встановлення адміністративного нагляду, а за їх клопотанням — і
захисник, а також представник органу, начальник якого вніс подання.

Розгляд питання починається доповіддю про зміст подання та матеріалів,
що надійшли разом з ним, після чого заслуховуються пояснення осіб, які
з’явилися у судове засідання.

Після розгляду справи суддя виходить до нарадчої кімнати для прийняття
рішення, після чого повертається в зал засідань і оголошує постанову про
встановлення адміністративного нагляду.

Постанова судді оскарженню не підлягає, проте може бути опротестована в
порядку нагляду.

Постанова судді надсилається для виконання ініціатору встановлення
адміністративного нагляду (начальнику органу внутрішніх справ за місцем
проживання особи, щодо якої встановлено нагляд, або начальнику
виправно-трудової установи).

Адміністрація виправно-трудової установи надсилає постанову судді для
виконання органу внутрішніх справ за вибраним піднаглядним місцем
проживання у день його звільнення.

Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років
і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або
зняття судимості.

У випадку, якщо є підстави вважати, що особа, щодо якої встановлено
адміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства,
адміністративний нагляд за поданням відповідного органу внутрішніх справ
може бути продовжено кожного разу ще на шість місяців, але не більше
терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі
постанови судді про встановлення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких
встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а у
разі необхідності у них беруть відбитки пальців. Працівники міліції
зобов’язані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати
порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти
їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Встановлено два види підстав для припинення адміністративного нагляду:
відповідно до постанови суду і автоматичне припинення адміністративного
нагляду.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням
начальника органу внутрішніх справ:

а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під
наглядом; б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для
суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.

Автоматично адміністративний нагляд припиняється:

а) після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом
внутрішніх справ подано клопотання про продовження нагляду або суддя
відмовив у продовженні нагляду; б) у випадку засудження піднаглядного до
позбавлення волі і направлення його до місця відбування покарання; в) у
разі смерті піднаглядного.

Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов’язані вести
законослухняний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і
додержувати таких правил: а) прибути у визначений виправно-трудовою
установою термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в
органах внутрішніх справ; б) з’явитися за викликом міліції в указаний
термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов’язаних з
виконанням правил адміністративного нагляду; в) повідомляти працівників
міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи
чи проживання, а також виїзд за межі району (міста) у службових справах;
г) в разі від’їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший
населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в
місцевому органі внутрішніх справ.

До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою
начальника органу внутрішніх справ застосовуються частково або у повному
обсязі такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у
визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б)
заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона
виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району
(міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Під час здійснення адміністративного нагляду начальник органу внутрішніх
справ з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки
має право змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг обмежень,
передбачених цією статтею.

За порушення встановлених обмежень передбачена відповідальність згідно
зі ст. 1961 КК і ст. 187 КпАП.

Нагляд прокуратури. У даний час, згідно з п. 9 Перехідних положень
Конституції України, прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за
додержанням і застосуванням законів. У юридичній теорії і практиці ця
функція визначається як загальний нагляд прокуратури. Вона
регламентована Законом «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 p.

Загальний нагляд — це нагляд за виконанням законів
виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами,
організаціями, посадовими особами, громадянами.

Предметом загального нагляду є:

1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами,
установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції
України та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні,
політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі та
гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних
відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та
зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими
повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського
реагування, а за наявності приводів — також з власної ініціативи
прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та
контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така
діяльність не суперечить чинному законодавству.

Загальний нагляд спрямовано на те, щоб акти, які видають
виконавчо-розпорядчі органи, відповідали чинному законодавству і щоб
закони виконувалися адресатами точно і однаково.

Здійснюючи загальний нагляд, прокурор у межах своєї компетенції витребує
для перевірки відповідності закону накази, інструкції, розпорядження та
інші акти, що видаються державними й недержавними органами і
організаціями.

Прокурор має право витребувати від цих органів і організацій необхідні
документи, матеріали, статистичні та інші відомості; вимагати проведення
перевірок, ревізій у зв’язку з наявними даними про порушення законності;
вимагати виділення спеціалістів для з’ясування питань, які виникають при
здійсненні нагляду; має право викликати посадових осіб і громадян і
вимагати від них пояснень з приводу порушень закону.

До повноважень прокурора у сфері загального нагляду також належать:
перевірки виконання законів у зв’язку з заявами, скаргами та іншими
повідомленнями про правопорушення; встановлення законності
адміністративного затримання громадян і вжиття заходів впливу за
адміністративні правопорушення; вжиття заходів для відшкодування
матеріальних збитків, якщо такі збитки було завдано внаслідок порушення
законності.

Вимоги прокурора у зв’язку зі здійсненням загального нагляду обов’язкові
для виконання всіма, кому вони адресовані.

При виявленні порушень закону прокурор або його захисник у межах своєї
компетенції мають право: 1) опротестувати акти Прем’єр-міністра України,
Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим,
міністерств, державних комітетів і відомств, виконавчих і розпорядчих
органів місцевих рад народних депутатів, підприємств, установ,
організацій, громадських об’єднань, а також рішення і дії посадових
осіб; 2) вносити подання або протести на рішення місцевих рад народних
депутатів залежно від характеру порушень; 3) порушувати у встановленому
законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або
провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на
розгляд громадських організацій; 4) давати приписи про усунення
очевидних порушень закону; 5) вносити подання до державних органів,
громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону
та умов, що їм сприяли; 6) звертатись до суду або арбітражного суду з
заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також
підприємств та інших юридичних осіб.

Протест прокурора. Протест на акт, що суперечить закону, приноситься
прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до
вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні
рішення чи дії посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення
його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії
посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає
обов’язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у
десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду
протесту в це й же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може
звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду
може бути подано протягом п’ятнадцяти днів з моменту одержання
повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого
законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію
правового акта.

Припис прокурора. Письмовий припис про усунення порушень закону
вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які
допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу
чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має
очевидний характер і може завдавати істотної шкоди інтересам держави,
підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде
негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що
повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору,
який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рішення
вищестоящого прокурора є остаточним.

Подання прокурора. Подання з вимогами усунення порушень закону, причин
цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його
заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій
особі, які наділені повноваженнями усунути порушення закону, і підлягає
невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито
відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм
сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання
прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.

Постанова прокурора. У разі порушення закону посадовою особою або
громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення
закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження,
провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду
повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний
строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов’язково
зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає
порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до
його усунення.

Похожие записи