Реферат на тему:

Можливість використання результатів оперативно-розшукової діяльності при
виявленні та розслідуванні податкових злочинів

Враховуючи норми податкового законодавства України, що врегульовує
відносини, які виникають у процесі здійснення податкового контролю і
притягнення до відповідальності за скоєння податкового правопорушення,
органи податкової міліції займають особливе місце в системі забезпечення
економічної безпеки країни. Вони зобов’язані удосконалювати систему
збору інформації про злочини, передбачені ст. 212 КК України, тому
доцільно використовувати законні методи і джерела отримання інформації
про дану категорію злочинів і удосконалювати криміналістичні методики їх
виявлення, розкриття і попередження. Оперативно-розшукова діяльність
органів податкової міліції здійснюється відповідно до Закону України
„Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року №
2135-ХІІ. У ході здійснення даної діяльності їм надано такі права:
проводити оперативно-розшукові заходи, здійснювати проникнення в
злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу, вести
облік, залучення громадян до співробітництва, нагороди за їх
співробітництво тощо.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”
органи державної податкової служби (оперативні підрозділи податкової
міліції) уповноважені здійснювати оперативно-розшукову діяльність і є її
суб’єктами. Це є основою для узгодженого і спільного виявлення і
розкриття злочинів у сфері оподаткування та інших пов’язаних з ними
злочинів. На думку вчених і практиків, від правильної організації
взаємодії зі збирання первинної інформації про злочини у сфері
оподаткування залежить якість і результативність роботи з
правоохоронного забезпечення економічної безпеки держави [1, С. 125].

У цих умовах важливо підвищити рівень взаємодії зі зібрання оперативної
чи іншої інформації про злочини в сфері оподаткування, передусім у
криміналізованих сферах, у тому числі і зовнішньоекономічній [2, С.
355]. При організації взаємодії оперативних підрозділів „слід постійно
володіти інформацією про стан справ і обстановку, яка склалася або
реально може скластися на господарюючих об’єктах різних форм
власності”[3, С. 12].

Як правило, податкові злочини здійснюються таємно, із активним
застосуванням різноманітних документальних хитрощів, що ускладнюють їх
виявлення і, як правило, відомості про них можуть бути отримані
оперативним або іншим шляхом. До оперативних аспектів діяльності
відповідних підрозділів податкової міліції й інших правоохоронних
органів, яким надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність,
необхідно віднести роботу з резидентами, агентурним апаратом,
кандидатами на вербування, довіреними особами. Без агентів виявлення
злочинних діянь у сфері оподаткування важко виконувати, а їх участь
дозволяє скоротити часові затрати і матеріальні засоби в даній роботі.
На нашу думку, діяльність податкової міліції та інших правоохоронних
органів передусім пов’язана з удосконаленням методів агентурної роботи
зі встановлення об’єктів, суб’єктів, об’єктивної та суб’єктивної сторін
даних видів злочинів. Повнота документування всіх епізодів злочинної
діяльності розроблюваних осіб, успіх легалізації отриманих оперативних
матеріалів, якість слідчих дій прямо залежить від кваліфікованої роботи
оперативного працівника з підбору, розстановки і навчання агентури.
Наприклад, зі збору інформації про активи платників і майно
правопорушників податкового законодавства; готовності осіб, які мають
відношення до скоєних злочинів, дати правдиві свідчення місцезнаходження
речових доказів або дієво розкаятися; про осіб, які здійснюють податкові
правопорушення та інші, пов’язані з ними. Найбільш тяжким є збір
інформації про особисту зацікавленість фізичних осіб чи керівників
організацій, бухгалтерів, фінансових робітників в ухиленні від сплати
податків.

З метою підвищення результативності спільної та узгодженої роботи
органів податкової міліції та інших оперативних підрозділів при
виявленні і розслідуванні злочинів у сфері оподаткування необхідно:

– безпосередньо перед виходом на перевірку створювати оперативну групу
із співробітників оперативних підрозділів вказаних правоохоронних
органів, юристів і спеціалістів підрозділів документальних перевірок
податкової міліції, які забезпечать належне правове супроводження
перевірочних заходів із зібрання доказів про скоєння злочину,
передбачених ст. 212 КК України;

– на основі відомостей правоохоронних органів, з узгодження із
співробітником підрозділу документальних перевірок, керівник органу
податкової міліції приймає рішення про проведення документальної
перевірки платника податку. Оперативне супроводження перевірки повинен
здійснювати оперативний співробітник правоохоронного органу, від якого
надійшла інформація, а правове супроводження забезпечує відповідний
юридичний підрозділ органу податкової міліції.

Метою і спрямованістю оперативної розробки є максимальне одержання
інформації, яку можна використати в кримінальному судочинстві. Вибір
відповідних способів і засобів визначається на підставі характеру і
змісту наявної інформації про обставини вчиненого злочину, умов, за яких
він був вчинений, а також осіб, які його скоїли. Реалізації матеріалів
оперативної розробки передує ретельне планування майбутньої діяльності,
де в перспективному майбутньому плані повинен бути зазначений перлік
заходів, визначених для виконання, а також сил і засобів взаємодії у
ході реалізації. В основному взаємодія на даному етапі здійснюється
співробітникам (керівниками) відповідних слідчих підрозділів [4, С.
20].

Використання результатів оперативно-розшукової діяльності в інтересах
кримінального судочинства припускає надання їх відповідним слідчим
органам. Однак виникають ситуації, коли виявлений злочин не підслідний
слідчому того відомства, оперативний підрозділ якого здійснював
оперативно-розшукову діяльність. Наприклад, оперативні підрозділи
податкової міліції можуть виявити злочини, розслідування яких віднесено
до компетенції слідчого ОВС, СБУ. У таких випадках результати
оперативно-розшукової діяльності правомірно надавати прокурору, який у
межах своєї компетенції має право сам порушити кримінальну справу і
направити матеріали компетентному органу досудового слідства [5, С.
108].

Проблема використання оперативної інформації в ході розслідування
кримінальних справ пов’язана з питанням про форми і межі ознайомлення
слідчого з оперативними матеріалами. На нашу думку, якщо слідчий володіє
всіма навичками використання таких матеріалів, доцільно знайомити його з
усіма матеріалами оперативно-розшукової діяльності, незалежно від джерел
і способів їх отримання. Володіючи отриманими оперативним шляхом
матеріалами, де міститься різноманітна інформація, слічий може її
використати при підготовці і здійсненні слідчих дій, або як докази з
кримінальної справи. Використання слідчим результатів
оперативно-розшукової діяльності для підготовки і здійснення слідчих
дій, як правило, не викликає труднощів, оскільки оперативні матеріали не
мають самостійного доказового значення і є лише орієнтирами інформування
при проведенні розслідування [6, С. 133]. На нашу думку, проблема
полягає в тому, щоб використовувати ці дані, не розшифровуючи негласного
способу їх отримання. Слідчому надаються дані про ще не доказані
процесуальним шляхом обставини злочину, про спільників підозрюваного,
про місцезнаходження доказів тощо. Отримавши такі дані, слідчий може
відповідним чином побудувати допит підозрюваного, правильно провести
обшук, виїмку, отримавши в результаті цих та інших слідчих дій необхідні
докази. Крім того, співробітники слідчих підрозділів можуть надавати
кваліфіковану допомогу щодо аналізу, оцінки матеріалів оперативної
розробки і можливості їх застосування як фактичних даних у розслідуванні
злочинів у сфері оподаткування.

Найбільші проблеми виникають при використанні результатів
оперативно-розшукової діяльності як доказів з кримінальних справ, так як
у цьому випадку необхідно, зберігаючи конспіративний характер
оперативно-розшукових заходів, знайти способи легалізації їх результатів
і перетворення оперативної інформації в докази. Можливість використання
результатів ОРД як доказів розглядається з різних позицій. Наприклад, на
думку Е.А. Долі, результати ОРД не стають доказами навіть після їх
перевірки відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства,
оскільки перевірці підлягають докази, а не результати
оперативно-розшукової діяльності [7, С. 42]. Така думка базується на
тому, що в КПК України не передбачено використання доказів як
результатів оперативно-розшукової діяльності.

Таким чином, проблема використання матеріалів оперативно-розшукової
діяльності в кримінальному процесі є нагальною, завжди стоїть досить
гостро і в теперішній час набуває особливої актуальності [6, С. 134]. Це
пов’язано передусім з підвищенням організованної злочинності, з її
професіоналізмом, з ростом активності протидії правоохоронним органам
[8, С. 125], збільшенням кількості погроз, шантажу, направлених проти
свідків, потерпілих та інших осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві.

Доцільно виділити групи матеріалів, які можуть бути отримані в
результаті ОРД, напрями їх використання, а також розглянути можливість
реалізації кожної групи матеріалів по кожному напряму. Таким чином,
матеріали ОРД поділяються за такими напрямами: ті, що вказують на
місцезнаходження інформації; предмети і документи, які отримано в
результаті проведених оперативних заходів, пов’язаних з обмеженням
конституційних прав громадян або не пов’язаних з такими; сигнали
(негласна інформація, отримана від освідомлювачів).

Вказані матеріали можуть бути реалізовані як:

– привід до порушення кримінальної справи;

– орієнтуюча інформація при підготовці і проведенні слідчих дій, якщо
закон не пов’язує таке рішення з наявністю доказів;

– джерела фактичних даних після їх отримання у встановленому законом
порядку.

Ці групи матеріалів можуть бути використані за всіма напрямами, за
винятками першої і третьої. Вони не можуть бути використані як фактичні
дані, а особи, які їх повідомили, повинні бути допитані як свідки [9, С.
41].

У деяких джерелах ідеться про виділення додаткових напрямів реалізації
матеріалів ОРД [6, С. 135]:

– прийняття рішень щодо допуску осіб, які перевіряються, до різного
роду робіт і документів;

– прийняття рішень про необхідність оперативної перевірки або розробки
осіб, які скоїли протиправні діяння або мають до них відношення;

– прийняття різних управлінських рішень, які мають
кримінально-процесуальні наслідки;

– обґрунтування необхідності проведення оперативно-розшукових заходів,
пов’язаних з втручанням у конституційно охоронювані права і свободи
людини;

– поповнення загальнонаціональних і регіональних банків інформації про
елементи і структуру злочинності в нашій країні.

Специфіка реалізації матеріалів про факти ухилення від сплати податків,
зборів та інших обов’язкових платежів полягає в тому, що вона
здійснюється до порушення кримінальної справи за матеріалами дослідчої
перевірки [4, С. 20]. Для цього є належні підстави, і викликано це тим,
що за даною категорією злочинів досить важко прийняти рішення про
порушення кримінальної справи лише за матеріалами оперативної розробки,
потрібно виконати ще ряд певних необхідних заходів. Перш за все, це
вилучення, витребування документів, проведення документального
дослідження діяльності суб’єктів підриємницької діяльності, отримання
пояснень службових і інших осіб про обставини здійснення
фінансово-господарських операцій та вчинення правопорушень у сфері
оподаткування.

У процесі проведення оперативно-розшукових заходів у розпорядженні
оперативного підрозділу податкової міліції також формується певний банк
даних, які матеріалізовані у вигляді письмових документів і предметів, а
також даних, зафіксованих на різних носіях інформації [10, С. 129].

Не можна не зазначити той факт, що у період визначення готовності
матеріалів до реалізації, тобто на стадії прийняття рішення про
порушення кримінальної справи, виникають проблеми взаємодії слідчих і
оперативних працівників. До цих проблем можна віднести такі [10, С.
129]:

– обсяг і важливість матеріалів оперативно-розшукової діяльності, які
надаються слідчому для ознайомлення;

– момент, з якого доцільно ознайомити з матеріалами, отриманими у
результаті проведення оперативно-розшукових заходів;

– усунення або узгодження різних думок, що виникають між слідчим і
оперативним підрозділом податкової міліції;

– вибір слідчих дій і оперативно-розшукових заходів при складанні плану
оперативно-розшукових заходів щодо реалізації та порушення кримінальної
справи;

– матеріально-технічне та фінансове забезпечення.

Крім того, як зазначають О.М. Бандурка та О.В. Горбачев [11, С. 92],
виділяються залежно від ступеня інформованості про суттєві ознаки
злочину такі ситуації:

– повна інформованість про факти скоєння злочинів і про осіб, які їх
вчинили;

– інформованість лише про деякі злочини, скоєні певною особою або
злочинною групою;

– повна інформованість про подію злочину та осіб, які їх вчинили, за
умови, що місце перебування останніх невідоме;

– досить повна інформованість про подію злочину за відсутності даних про
осіб, причетних до його вчинення;

– інформованість про подію, кримінально-правова кваліфікація якої
ускладнена.

Таким чином, можна зробити висновок, що ознайомлення слідчого з
матеріалами оперативної розробки і надання ним певних рекомендацій
будуть не процесуальною, а організаційною формою взаємодії працівників
оперативного підрозділу та слідства, що не порушує чинного законодавства
і позитивно впливає на розкриття злочину. При підготовці матеріалів
необхідно також враховувати, що використані відомості при проведенні
негласних заходів сили, засоби, джерела, методи, плани і результати
оперативно-розшукової діяльності, про осіб, які були упроваджені в
злочинні групи, про штатних негласних співробітників і про осіб, які
надавали допомогу їм на конфіденційній основі, а також про організацію і
тактику проведення оперативно-розшукових заходів складають державну
таємницю. Про взаємні обов’язки щодо дотримання вимог щодо
конфіденційності йдеться у ст. 232 КПК України та ст. 9 Закону України
„Про оперативно-розшукову діяльність”.

Багато питань виникає при використанні і ралізації фактичних даних,
отриманих при проведенні оперативних заходів із застосуванням скритої
відеозйомки і прослуховуванням телефонних і інших переговорів, що на
сьогодні є досить актуальними оперативно-розшуковими заходами при
розслідуванні злочинів у сфері оподаткування.

Таким чином, можна говорити про те, що стосовно злочинів у сфері
оподаткування успішна реалізація матеріалів оперативно-розшукових
заходів можлива в тих випадках, коли спільна робота почалася на ранній
стадії отримання оперативної інформації оперативними співробітниками, за
матеріалами був закріплений відповідний спеціаліст підрозділу
документальних перевірок органу податкової міліції (враховуючи специфіку
злочинів у сфері оподаткування), який надавав би необхідну методичну
допомогу в реалізації оперативних матеріалів (давав рекомендації зі
збору необхідної інформації і документів, оцінював матеріали, які
надходять, з погляду перспектив проведення документальної перевірки,
приблизну суму несплачених податків порівняно з розміром мінімальної
місячної заробітної плати), безпосередньо перед виходом на перевірку
була створена оперативна група із співробітників оперативних підрозділів
перерахованих правоохоронних органів, юристів, спеціалістів, які
забезпечили б належне правове вирішення перевірочних заходів зі збирання
доказів про злочин з ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов’язкових платежів.

Література:

1. Андреев Г.В. Взаимодействие Федеральных органов налоговой полиции и
органов внутренних дел при выявлении, раскрытии и расследовании
преступлений в сфере налогообложения: Дис. … канд. юрид. наук. – М.,
2001. – С. 125.

2. Ларичев В.Д., Милякина Е.В., Орлова Е.А. и др. Преступность в сфере
внешнеэкономической деятельности . – М., 2002. – 512 с.

3. Богданов Б.Е., Токарев Е.В. Организация оперативного обслуживания
аппаратами БЭП МВД, УВД объектов отраслей народного хозяйства в период
перехода к рыночной экономике. – М.: Академия МВД СССР, 1991. – С. 12.

4. Лисенко В.В. Виявлення податковою міліцією ухилень від сплати
податків. – К., 2002. – 168 с.

5. Зажицкий В.М. Использование результатов оперативно-розыскной
деятельности: Комментарий к Федеральному закону ”Об оперативно-розыскной
деятельности”/ Под ред. Шумилова. – М., 1997. – 108 с.

6. Громов Н.А., Пономаренко В.А., Гущин А.Н., Франциров Ю.В.
Доказательства, доказывание и использование результатов
оперативно-розыскной деятельности: Учебное пособие. – М.: ПРИОР, 2001. –
208 с.

7. Доля Е.А. Использование результатов оперативно-розыскной деятельности
в доказывании по уголовным делам // Российская юстиция. – 1994. – № 6. –
С. 42.

8. Аркуша Л.И. Основы методики выявления и расследования организованной
преступной деятельности при наличии коррумпированных связей: Дисс. …
канд. юрид. наук. – Одесса, 2001. – 232 с.

9. Вопросы использования материалов оперативно-розыскной деятельности на
предварительном следствии // Следователь. – 1997. – № 4. – С. 41.

10. Гриценко В. Деякі організаційні проблеми взаємодії оперативних
працівників та слідчих податкової міліції у боротьбі зі злочинністю у
сфері оподаткування // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. –
Львів, 1999. – № 2 (10). – С. 129.

11. Бандурка А.М., Горбачев А.В. Опреативно-розыскная деятельность:
правовой анализ. – К.: РИО МВД Украины, 1994. – 92 с.

Похожие записи