Реферат на тему

Морально-правові виміри юридичної діяльності

План

1 Позитивне та природне право.

2 Етика права.

3 Морально-етичні норми юриста.

4 Аксіологія вищої етики юриста.

Література

Методичні рекомендації для підготовки до семінарського заняття

Ключ-завдання: при підготовці до семінарського заняття необхідно вивчити
матеріал особливої частини “Аспекти духовно-морального почуття юриста”,
де висвітлені такі види культур: моральна, правова, інтуїтивна. Можна
заглибитися у звичаї, традиції народу, корпоративні норми трудових
колективів, показати їх специфіку в юридичних установах. Курсант
(студент) повинен знати визначення, принципи і функції зазначених видів
культур, вміти здійснювати науково-практичні дискусії.

Також необхідно вивчити ”Поняття правничої етики”, “Правнича етика як
юридична наука”, “Норми юридичної деонтології, правничої етики та
професійної культури”, “Норми природного права в юридичному, загальному
й особливому”.

1. Розглядаючи “Позитивне та природне право” курсанти (студенти) мають
вивчити зміст філософської течії — позитивізму, яка виникла в Європі у
другій половині ХІХ століття і пройшла три етапи: класичний,
емпіріокритицистський, неопозитивістський.

Позитивізм, засновником якого був Огюст Конт — (французький філософ),
скерований проти метафізики (вважався спекулятивною філософією).
Позитивісти вважали, що справжні наукові (тобто позитивні) знання
містяться у практичному розумінні людини, підкоренні явищ природи.

У юридичній науці появилося відгалуження позитивізму — юридичний
позитивізм. Дослідники нового напряму зосереджували увагу на вивченні
лише діючих нормативно-правових актів, права, яке встановила держава,
законодавча влада. Заперечувалось природне право, інтуїціонізм. Тим
самим вони обмежили завдання юридичної науки. Доповненням до позитивного
права допускається морально-етичні та деякі інші соціальні норми, без
метафізичних обґрунтувань. Поява юридичного позитивізму завдячує серії
нових наукових відкриттів у природничих науках (фізика, хімія,
біологія), мінералогія. Ці нововідкриті закони мають реальне
застосування — на відповідних дослідах, а природне право таких дослідів
(наочно-демонстративних за бажанням людини) влаштувати не може. Тому
появилась зневіра до природного права, а появилась віра у нове право —
позитивне.

Але юридичний позитивізм не є послідовним, тому почали виникати оновлені
позитивістські течії: емпіріокритицизм, неопозитивізм, постпозитивізм та
ряд інших. Ці раціоналістичні теорії здійснювали агонію опонентів
позитивізму. Заміна однієї позитивістської теорії іншою згодом до заміни
і першої. Цей процес нескінченний і безрезультативний, оскільки
підтвердити ту чи іншу позитивістську теорію немає чим, а заперечити
завжди можна.

Наголосимо, що відомості про природне право можна отримати із
підручника “Юридична деонтологія” Київ, 2001 (С.96-105), а також з інших
джерел.

У наукових колах поступово формується прихильність до природного права,
до його чергового відродження. Позитивістські течії не знищили вчення
про природне право, а зробили його більш струнким і стабільним. Первинне
поняття про природне право в античні часи мало релігійний зміст. В епоху
Відродження релігійний зміст природного права насичується законами
розвитку природи, утворюючи певну систему норм. Ця система норм
доповнюється у Новому часі моральними нормами, що регламентують дух
людини. Тоді природне право формує конкретний порядок дій людини, які
необхіні для її практичної життєдіяльності, для задоволення
деонтологічних потреб.

Епоха сучасної філософії (ХІХ – ХХ ст.) сприяла появі природного права
як науки. Природне право, загартоване у боротьбі з юридичним
позитивізмом, формулює власні теоретичні засади, здійснює наукові
обґрунтування деонтологічного процесу людини, але не заперечує позитивне
право (хоча заперечення в бік природного права існують і сьогодні).
Навпаки природне право намагається покращити позитивне право, зробити
його більш динамічним, мобільним, наближеним до себе.

Для кращого співставлення позитивного і природного права необхідно
виділити їхні спільні та відмінні риси.

Спільні риси між позитивним та природним правом:

Як позитивне право, так і природне право скеровані на регулювання
поведінки людини, підтримання гармонійності Всесвіту;

У позитивному і природному праві спільними є значна частина моральних
норм;

Природно-правові принципи й функції знаходять своє відображення також в
позитивному праві;

Існує процедурне позитивне право і процедурне природне право;

Чотири ознаки злочину у позитивному праві: суспільне небезпечність,
протиправність, винність і караність характерні й для природного права;

Чотири ознаки складу злочину у позитивному праві, об’єкт, об’єктивна
сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона притаманні також й природному
праву;

Позитивне і природне право мають спільну логіку;

Позитивне і природне право підтримують державні органи.

Відмінні риси між позитивним та природним правом:

Позитивне право створила людина, чого не можна сказати про природне
право. Теорія природного права завжди онтологічна, а теорія позитивного
права в кращому випадку намагається випливати з онтології;

Природне право є досконалим, вічним а позитивне — недосконалим,
короткочасним;

Частина норм природного права є незмінною а норми позитивного права —
змінні, хоча й консервативні;

Природне право регулює онтологічні й деонтологічні процеси, а позитивне
право — лише деонтологічні;

Природне право змінюється повільно й еволюційно, позитивне право —
швидко й революційно;

Не всі норми позитивного права відповідають природному праву. Природне
право — еталон для позитивного;

Природне право — метафізичне, а позитивне право — раціональне. Існує
надприродне право, але надпозитивного права немає;

Для позитивного права важливим є елементарна мораль, а для природного —
вища мораль;

Позитивне право заперечує природне, а природне право підтримує
позитивне;

Позитивне право обмежує свобідну волю, застосовує примус, сприяє
виконанню волі іншої людини, а природне право підтримує, охороняє
свобідну волю людини.

Далі курсантам (студентам) необхідно приступити до висвітлення змісту
правової культури юриста, її компонентів, принципів та функцій. Із
історії права потрібно навести дефініції правової культури і зіставити
її з філософським змістом правової культури юриста.

2. До питання “Етика права” слід підійти творчо, розглянувши окремо
поняття етики, етики позитивного права й етики природного права.

Етику (від грецьк. — звичай, моральний характер) дослідники вважають:
як філософську дисципліну, об’єктом вивчення якої є мораль, моральність
і як систему моральних норм та цінностей що є характерною для певної
культурної або релігійної спільноти, соціальної чи професійної групи
людей. Цей термін вперше вжив Арістотель, який позначив таку ділянку
дослідження як практична філософія (регулює практичні, побутові дії
людини).

Етика як філософська наука зосереджує увагу на проблемах сутності й
функціонування моралі, досліджує специфіку моральних норм і цінностей та
шляхи їх обґрунтування, з’ясовує моральні аспекти людської свідомості,
діяльності, спілкування і світоставлення, аналізує мову моралі, значення
і функції моральних висловлювань. Етика досліджує, що в житті і світі
володіє цінністю, які містяться у всіх ситуаціях, в тому числі і в
людині. Етика сприяє пробудженню оцінюваної свідомості у практичному
житті.

Розрізняють три основні види етики: описова (дискриптивна), нормативна,
філософсько-методологічна. У даному випадку необхідно розглянути
нормативну етику, яка концептуалізує нормативно-ціннісний підхід до
моральності, досліджує проблеми регуляції поведінки, кодифікує й
систематизує принципи моралі. Оскільки мораль є елементарною вищою, то
й відповідно моральні норми діляться на елементарні і високі.
Елементарні норми досліджує елементарна етика, а вищі моральні норми —
вища етика.

Позитивне право формують в основному елементарні моральні норми, які
регулюють поведінку (дію) людини. Тому етика позитивного права досліджує
ті елементарні моральні норми, які зафіксовані у праві або повинні бути
зафіксованими у ньому. Йдеться не тільки про етику правового впливу на
поведінку людини, а й етику формування самого позитивного права, навіть
культурологію права.

Позитивним правом охоплюється все те, що склалося в суспільстві, що
прийнято владою, що заставляє влада сприймати як догму. Часто позитивне
право не враховує наявність цінності моралі, не відкидає тимчасові
негативні моральні норми, а вносить їх у правові. У цьому випадку
класичним прикладом слугує етика римського права (зупинитися
детальніше). Етику позитивного права слід формувати також з
використанням досягнень природознавства, фізики, хімії, біології,
астрології та інших наук.

I

(j(Z)o)?*$+<,\-3/4-..’."0A0?1P23?3A4j5th507oooooooooooooooooooooooooooo 0789:9D:[email protected] LaXoZoZ?\u]Oa eOeiOiOjOo`sLuHzE{p} ?i?c†oe‡oooooooooooooooooooooooooooo можна вести мову про етику природного права як процесу формування його, оскільки людина не причетна до створення природно-правових норм Йдеться лише про етику сприймання, пізнання, дослідження природного права. Правова етичність в даному випадку полягає в тому, щоб своїми думкам, пристрастями підтримувати гармонійність світу, щоб мікровсесвіт не суперечив Всесвіту. Вічні суперечки навколо природного права, його заперечення приносять як шкоду етиці, так і сприяють виробленню більш аргументованих доказів впливу онтології на онтологію. Велику роль в цьому відіграє етика попереднього виховання та етика зусиль у творчому пошуку. 3. Зміст “Морально-етичних норм юриста” міститься у таких поняттях як “моральна культура юриста”. Тому курсантам (студентам) потрібно розпочати з аналізу цих видів культур, їх компонентів, принципів та функцій. При цьому слід мати на увазі, що морально-етичні норми — це норми елементарної і вищої моралі, обґрунтовані наукою етикою. Ці норми мають як практичну, так і наукову цінність. Зокрема, існують дві етичні теорії: гетерономна (чужа) і автономна. Гетерономні етичні теорії виводять мораль із іншої (позаморальної, надморальної, зверхморальної) основи — космосу, природи людини, суспільства. Тому вони бувають космологічними, натуралістичними, соціологічними. До них відносяться теорії, які виводять мораль із позалюдської ідеї або іншого потойбічного джерела. Автономна етика виходить з того, що мораль містить свої засади в собі, зокрема у професійній діяльності юриста. Нормативна програма діяльності юриста формується відповідними інстанціями, які беруть за основу професійну мораль. Виходячи із професійних завдань, які повинен виконувати юрист, формуються етико-прикладі норми вигляді своєрідних інструкцій, морально-етичних кодексів, юридичних ритуалів тощо. І навпаки, теоретизація професійної моралі веде до професійної етики юриста, до онтологічного обґрунтування призначення юриста в суспільстві, філософської природи як юриста, так і суспільства. Морально-етичні норми претендують на високу ступінь, якість, максимальну наближеність до природно-правових норм в абсолютному варіанті Адже юрист завдяки практиці та етичній науці має можливість глибше пізнати правову дійсність, більш точно прийняти рішення, проявити справедливість, усвідомивши попередньо сенс життя людини на Землі. В результати морально-етичних норм формується природно-правова рефлексія та відповідна інтуїція. Тому інтуїтивна культура юриста є наслідком моральної, правової культури, засвоєння морально-етичних норм. 4. З особливою увагою слід підготуватися до питання “Аксіологія вищої етики юриста”, (де аксіологія — це наука про цінності). Абсолютно (вищу) мораль досліджує вища етика, яка відображає вчення про онтологію і аксіологію юриста в природно-правовому просторі. Йдеться не про дію позитивного права, його моральний дух, а про дух природного права, який керує діями юриста, формує етичний мотив його професійного вчинку. Звичайно, при цьому вбачається адекватність духу права деонтологічним вимірам. Тобто індивідуально сформована думка, свідомість переходить безпосередньо у службову дію юриста: встановлення правової істини і прийняття справедливого рішення. Такий підхід до визнання вищої етики обумовлений вимогами соціуму, загальнолюдськими моральними цінностями. Вища етика визначає особливий загальнолюдський вимір пізнання і творчість. Пізнання — це дія “на себе”, а творчість — “від себе”, а точкою відліку (серединою) для юриста є вища етика. Тому вища етика, яка має духовно-моральну основу, виступає справедливою характеристикою юриста. Тобто, у вищій правничій етиці ніби зашифрована вся таємниця професійної діяльності юриста, професійна гармонія. Розглядати її можна лише завдяки духовно-етичній освіченості. Отже, вища етика юриста — це акмеологчна оцінка впливу правосвідомості на дотримання юристом встановленої системи принципів, вияву його свобідної волі, дотримання духовно-моральних приписів та збереження професійної гармонії у сфері етики права. Аксіологія вищої етики у юридичній діяльності полягає в тому, що вона вчить мудростям професійного життя Адже біологічне життя потребує певних регуляторів, якими служать духовні норми, що покладені в основу вищої етики юриста. Звісно, ці норми враховують синергетичні процеси, дозволяють розібратись юристові у процесах самоорганізації. Тобто, необґрунтованість службових дій, поспішність прийняття рішень свідчать про нехтування процесами самоорганізації, які позитивні норми не враховують. Доповнюючи державні вимоги до особи юриста, вища правнича етика стає результатом його професійної діяльності, культури здобутком у галузі права. Вища етика формує належний духовний статус юриста у практичній діяльності. Це його власна наука про вироблення власних норм професійної поведінки, яка виражена в думках, почуття, пристрастях. Відомо, що думка є актом мислення, частиною процесу мислення або його результатом, змістом, продуктом мислення, і ідеєю. Думки бувають моральними (духовними) і аморальними. По це свідчить хоча б процес мислення. Мислення — один із самих складних пізнавальних процесів, повне визначення якого передбачає використання деяких окремих понять, в яких підкреслюються різні сторони процесу мислення. У людини є такі види мислення: теоретичне і практичне, продуктивне (творче) і репродуктивне (нетворче), інтуїтивне (емоційне) і логічне (раціональне), аутистичне і реалістичне, наочно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне. Мислення — це внутрішнє, активне намагання оволодіти своїми власними уявленнями, поняттями, спонуканнями почуттів та волі, спогадами, очікуваннями і т.д. з тою метою, щоб отримати необхідну для оволодіння ситуацією директиву. Спосіб мислення залежить від того, що являє собою людина як така, і що визначає її індивідуальність. Чи думає дана людина, що і як думає в даний момент, і чи інша людина, залежить від її настрою. Зауважимо, що мислення здійснюється на свідомому і підсвідомому рівнях. Зокрема, на підсвідомому рівні людина здійснює багато різноманітних видів мислительної діяльності: висунення і апробація гіпотез, судження, інтерпретація і т.д. Однак, людина не завжди може проаналізувати процес мислення на підсвідомому рівні. Це завдання когнітивної науки. Висхідною формою процесу мислення є судження. Його зміст розкривається у міркуванні, що відбувається у формі умовиводів і здійснюється шляхом зіставлення різних суджень. Цінність вищої етики юриста полягає також в уміннях володіти ним своїми почуттями як вищими емоціями, які властиві людині і пов’язані з відносинами між людьми, предметів, явищ, подій, що оточують людину. Почуття є також мотивами поведінки, вони є вродженими, а формуються у людини і можуть протягом життя багато разів змінюватися. Адже юрист чи не найбільше має можливість відчувати радість, сум, схвильованість, огидність у собі особисто і в інших людях. Тому здатність до правомірного почуттєвого сприйняття є вищим етичними необхідностями у професійній діяльності людини. Етика пристрастей є також аксіологічною характеристикою юридичної діяльності. Адже, пристрасть — це сильна, подавляюча, підкоряюча собі захопленість людини чимось і кимось, переважно супроводжуюча глибокими позитивними і негативними почуттями по відношенню до об’єкта захоплення. Пристрасті є живою природою людини, коли практично є автономними від мислительних зусиль. Серед основних пристрастей є здивування, любов, ненависть, бажання, радість, сум, страх. До речі, страх як один з афектів має дві крайності: боягузтво і нестримна відвага. Результатом вищої етики юриста є сформована його інтуїтивна культура. Тому, доцільно завершити розгляд даного пункту плану семінарського заняття висвітленням змісту інтуїтивної культури юриста з розкриттям її компонентів, принципів та функцій. Література Сливка С.С. Українська національна філософія права: онтологічний ракурс. — Львів, 2001. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права. — М., 1998. Рябошапко В.І. Менеджмент податкової міліції. — Харків, 2000. Сенека, Луцій Аннет. Моральні листи до Луцілія. — К., 1999. Вишиякова О.В. Этика Бердяева. — М., 2000. Гельдебрант Д. Етика. — Львів, 2002. Гарин И.И. Что такое єтика, культура, религия? — М., 2002. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій. — К., 1996. Розин А.В. Етика: история и теория. Учебное пособие. — М., 2002. Кондрашов В.А., Чичина Е.А. Этика. Эстетика — Ростов н/Д., 2000. Шрейдер Ю.А. Этика — М., 1998. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. — М., 1998. Судаков А.К. Абсолютная правстветность: этика автономии и безусловный закон. — М., 1998. Мильнер-Иринин Я.А. Этика, или Принципы истинной человечности. — М., 1999. Мур Дж. Э. Природа моральной философии / Пер. с англ. — М., 1999. Дробницкий О.Г. Моральная философия: Изб. труды. — М., 2002. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. — Харьков, 2000. Бентам И. Введение в основания правственности и законодательства. — М., 1998.

Похожие записи