Реферат

на тему:

Міжнародний захист прав дитини в умовах формування інформаційного
суспільства

Забезпечення прав дитини є глобальною проблемою сучасності,
у розв’язанні якого має бути зацікавленим все людство. І це пояснюється,
перш за все, визначальною роллю молодого покоління у гарантуванні
життєздатності суспільства та прогнозуванні його розвитку. Дитяча
проституція, дитяча порнографія, продаж дітей і торгівля ними — це
злочини, що пов’язані з безпосереднім насильством над дитячою
особистістю, їх фізичною та психологічною незрілістю. Виходячи
з небезпечного характеру для суспільства будь-якої форми такої злочинної
діяльності, вона має кваліфікуватися за тяжкі злочини і боротьба у цьому
напрямі має вестися наполегливо і безкомпромісно. Сьогодні є очевидним,
що розв’язання цих проблем тільки завдяки національним засобам
неможливе, а тому необхідно об’єднати зусилля світового співтовариства
в цілому, що і зумовило виникнення інституту міжнародно-правового
захисту прав дитини.

Міжнародний захист прав дитини є системою взаємоузгоджених дій держави
та неурядових міжнародних організацій, спрямованих на повноцінне та
гармонійне формування дитячої особистості, надання міжнародної допомоги
дітям, особливо з тих країн, що розвиваються [1].

Відповідно до Конвенції про права дитини [2], що була ухвалена
Резолюцією Генеральної асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 р., яка
набула чинності 2 вересня 1990 р. після здачі на збереження
20 ратифікаційних грамот [3] і отримала найбільше число ратифікацій за
всю історію людства (впродовж неповних десяти років її ратифікувала
191 держава), діти мають право на повагу та індивідуальність
(ст. 2,7,8,23,26 та 40), а також широкі права на економічний, соціальний
та культурний розвиток (ст. 6, 24). Держави-учасниці Конвенції також
взяли на себе зобов’язання щодо захисту цих прав шляхом створення або
покращення умов захисту дітей (ст. 3,9,11,16,19–22,24,25,30 і 32–38) та
особливого піклування про них (ст. 18,23,24,26,31 і 39). Ці стандарти
прав дитини, встановлені в Конвенції, прямо чи опосередковано стосуються
захисту дитини від сексуальної експлуатації. Так, стаття 34 наголошує на
тому, що держави-учасниці беруть на себе зобов’язання захищати дитину
від будь-яких форм сексуальної експлуатації, вживати всіх необхідних
заходів для попередження схиляння дітей до будь-якої незаконної
сексуальної діяльності, використання їх з метою експлуатації
у проституції або в іншій нелегальній сексуальній практиці, включаючи
використання дітей у порнографії та порнографічних матеріалах. В ній
забороняється також будь-яке незаконне втручання в реалізацію права
дитини на особисте життя або незаконне посягання на її честь
і репутацію, а також надається право на законний захист від такого
втручання або посягання (ст.16). У Конвенції визнається, що важливу роль
у попередженні таких порушень прав дітей мають відігравати система
освіти та засоби масової інформації. Відповідно до статті
17 держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації
і забезпечують доступ дитини до інформації та матеріалів з різних
національних та міжнародних джерел, спрямованих на сприяння соціальному,
духовному і моральному добробуту, а також здоровому фізичному
і психічному розвиткові дитини. А стаття 13 спеціально передбачає право
дитини вільно висловлювати свою думку, що включає свободу пошуку,
отримання і передачі інформації та ідей усякого роду в усній, письмовій
чи друкованій формі, у формі творів мистецтва або за допомогою інших
засобів на вибір дитини. Відповідно до статей 28 і 29 діти мають право
на освіту, інформацію та професійну підготовку, і саме це їх право
становить основу для розвитку дитини, її талантів, розумових та фізичних
здібностей у повному обсязі.

Водночас система Internet та інтерактивний доступ до неї через
персональні комп’ютери відкрили принципово новий та небезпечний аспект
зловживання правами дитини. Десятий Конгрес ООН з попередження
злочинності та поводження з правопорушниками (квітень 2000 р., Відень)
наголосив, що поширення дитячої порнографії є однією з форм комп’ютерної
злочинності, для боротьби з якою необхідні нові форми міжнародного
співробітництва у здійсненні розслідування, судового переслідування та
покарання осіб, які вчиняють злочини такого роду [4]. Широке
впровадження нових технологічних досягнень у повсякденне життя людей
свідчить про те, що існуючі в законодавстві багатьох країн визначення
порнографії, викликають спори, і часто вони пов’язуються з дотриманням
такого конституційного права особи, як право на свободу переконань та їх
вираження, основних прав дитини та моральних цінностей. Раніше доступ до
порнографічних матеріалів у вигляді ілюстрованих журналів та
відеофільмів набагато легше піддавався контролю, ніж зараз, коли
в системі Інтернет існує велика кількість джерел. Тому полягає головне
завдання сьогодні в узгодженні конституційних прав громадян з основними
правами дитини. Необхідно, щоб боротьба з порнографією не зачіпала
свободи слова та художньої творчості. Наприклад, в судах США аргументи,
що стосуються свободи слова, є більш переконливими, ніж аргументи, що
випливають з правових підходів, згідно з якими порнографія розглядається
як насильство по відношенню жінок [5]. У всьому світі проблема боротися
з порнографією є домінуючою в програмах жіночого руху. Більшість
феміністок вважають, що вона покладена в основу патріархату; крім того,
висловлена теорія, згідно з якою порнографія слугує основою для влади
чоловіків та залежного становища жінок. Порнографія еротизує панування
чоловіків [6] та розділяє повноваження. Іншими словами, вона сексуалізує
владу, сприяє статевому насильству, а підвладність жінки представляється
як природне явище. Порнографія узаконює верховенство чоловіків
у сексуальній сфері, змішуючи еротизацію панування та підвладності
з соціальним характером взаємин чоловіків та жінок. Отже, порнографія
є своєрідною формою насильства стосовно жінок, створюючи романтичний
ореол навколо розтління жінок та дітей, закріплюючи їх підвладність
чоловікові. Людство йшло шляхом законодавчої заборони порнографії,
справедливо вважаючи, що вона розбещує людину, принижує її гідність.

Матеріал чи предмет вважається порнографічним, якщо він спрямований на
збудження похоті та у цинічній формі зображує статеву поведінку людини
і не представляє суттєвої літературної, художньої чи наукової цінності.
Для міжнародного співтовариства проблема полягає також у тому, що
держави мають знайти спільну мову і юридично визначити поняття
порнографії з урахуванням тих уявлень, що є непристойним або пристойним
в культурах різних народів.

Саме моральна вимога суспільства стосовно заборони порнографії
спричинила необхідність розробки ряду міжнародних угод, першою з яких
стала Міжнародна угода про боротьбу з поширенням порнографічних видань,
прийнята 15 державами ще у 1910 р. у Парижі. Її учасницею стала і Росія.
Вперше держави взяли на себе зобов’язання обмінюватися інформацією
стосовно розшуку осіб, що виготовляють та розповсюджують порнографічні
матеріали, а також ознайомлювати одна одну із законодавством та судовими
процесами у цій сфері. Дана Угода, однак, не містила переліку злочинів,
пов’язаних зі злочинною діяльністю осіб у галузі порнографії.

У 1923 році у Женеві було укладено Міжнародну конвенцію про знищення
обігу порнографічних видань та торгівлі ними. Радянський Союз приєднався
до Конвенції у 1935 р. У цьому міжнародно-правовому акті вперше було
встановлено певний перелік такого роду злочинних діянь: 1) виготовлення,
зберігання порнографічних видань з метою їх продажу, поширення чи
публічного показу; 2) ввезення, перевезення, вивезення з вищевказанною
метою таких видань чи випуску їх в обіг; 3) торгівля, поширення,
публічний показ, прокат порнографічних видань; 4) анонсування чи
оголошення способів отримання порнографічних видань [7]. Але згідно
з Конвенцією зберігання порнографічних творів не становить складу
злочину.

Конвенція ратифікована 63 державами, причому це мало місце ще в перші
роки її прийняття. Оскільки згідно з Конвенцією покарання за порнографію
встановлювалося національним кримінальним законодавством, то більшість
держав, не визнаючи такі діяння за злочин, застосовували лише
адміністративні заходи з конфіскацією порнографічних творів.

Сьогодні порнографія все більше проникає у світ мистецтва, що ускладнює
проведення межі між художніми уявленнями і злочинними діями, що
випливають з положень зазначеної Конвенції; і це також фактично
призводить до ігнорування її положень. Поняття “порнографія”
витісняється некримінальним поняттям “еротика”, а непристойні твори
з точки зору моральності іменуються еротичними, тобто дозволеними.
Зокрема, в Данії, яка вважається законодавцем “порнографічної моди”,
Кримінальний кодекс країни, хоча й передбачає покарання за діяння,
названі у Конвенції 1923 р., але на практиці вони вже давно не
застосовуються. Аналогічна ситуація склалася і в Австрії, де й сьогодні
існує Закон про боротьбу з непристойними публікаціями та про захист
молоді від небезпечного морального зіпсування.

За даними світової преси за 1992 р., індустрія порнографії щорічно
приносить її ділкам прибутки понад 22 млрд дол. США, від яких, звичайно,
вони ніколи добровільно не відмовляться [8]. Визнаючи, що порнографія
є злочином міжнародного характеру та враховуючи її суспільну небезпеку,
виникла необхідність переглянути Конвенцію 1923 р. чи прийняти нову
універсальну конвенцію про боротьбу з порнографічними злочинами,
удосконаливши національне законодавство про відповідальність за їх
вчинення, виходячи з реалій сьогодення.

Подальший розвиток комп’ютерної технології, особливо Internet, відкрили
принципово нові можливості передачі рухомого зображення і звуку, що
стало серйозною небезпекою для дітей у разі злочинного використання цієї
технології. Особи, що поширюють порнографічну інформацію через засоби
масової інформації, а також Internet, виходячи за права на вільне
висловлення думок та свободу пошуку, одержання і поширення інформації
відповідно до ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні
права, також зобов’язані на підставі ст. 17 того ж Пакту поважати право
дітей на особисте життя і не втручатися в нього. Отже, згадана стаття
19 Пакту передбачає, що користування правом на вільне висловлювання
своєї думки накладає особливі обов’язки і відповідальність на тих, хто
розповсюджує інформацію, що може бути пов’язане з певними обмеженнями,
передбаченими законом і необхідними для поважання прав і репутації інших
осіб.

Великі труднощі у сфері захисту прав дитини викликає й необхідність
визначення поняття дитячої порнографії. За своїм змістом стаття
34 Конвенції про права дитини повинна тлумачитися як така, що забороняє
і псевдодитячу порнографію, в тому числі “морфінг” дитячих та дорослих
тіл з метою створення порнографічного зображення дитини. Саме такі зміни
зазнало законодавство Великобританії, Північної Ірландії та Канади, і,
як свідчить практика, це сприяло боротьбі з дитячою порнографією.

Засоби масової інформації є найбільш ефективним засобом масової
комунікації на національному та міжнародному рівнях. Вони
характеризуються багатьма особливостями і можуть забезпечити залучення
широких і різноманітних аудиторій щодо заохочення та захисту основних
прав дитини, а також сприяти здійсненню стандартів, закріплених
в Конвенції про права дитини. У ході дискусії проблеми “Діти та засоби
масової інформації”, проведеної 7 жовтня 1996 р. Комітетом з прав людини
ООН, було визначено три основні сфери, що мають враховуватися у цьому
контексті: 1) участь дітей в діяльності засобів масової інформації; 2)
захист дітей від негативного впливу засобів масової інформації; 3)
повага особистості дитини ЗМІ.

Internet є децентралізованою глобальною мережею комунікації, що
забезпечує безпосередній зв’язок між людьми, установами, корпораціями та
урядами у всьому світі. Комп’ютерні мережі належать державним
і публічним установам, благодійним організаціям і приватним корпораціям
і можуть безконтрольно використовуватися ними та фізичними особами. Не
існує жодної структури — державної, корпоративної чи некомерційної, яка
б керувала роботою Internet. Не існує також і єдиного центру для
збереження і поширення інформації, у зв’язку з чим жодна установа
з технічної точки зору не здатна контролювати всю інформацію, що
передається через Internet. Хоча останній, безперечно, має високу
просвітницьку цінність, ряд його інформаційних ресурсів викликають
занепокоєння у світовій громадськості. Основною небезпекою для дітей,
яку несе Internet, є дитяча порнографія, що стосується тих випадків,
коли дітей в цілях дитячої порнографії знімають відеокамерою і коли вони
отримують такий матеріал як глядачі. Досягнення в області комп’ютерної
технології, включаючи використання портативних відеокамер,
відеомагнітофонів, персональної відеомонтажної апаратури, комп’ютерної
графіки та відеомонтажу, зробили створення та поширення дитячих
порнографічних матеріалів легким, дешевим та більш складним для
виявлення бізнесом. Дитяча порнографія перетворилася на потужну
індустрію з багатомільйонним доларовим оборотом. Особа, що експлуатує
у такій формі дітей, може керувати цим злочинним процесом навіть із
власного будинку. Зокрема, Internet може використовуватися педофілами
для взаємних контактів, створення дошок оголошень з метою обміну
інформацією, що торкається їх сексуального інтересу до дітей, або для
ведення бесід з таких тем в межах “дискусійних клубів”.

Кожна фотокартка чи відеоплівка з дитячою порнографією є доказом
жорстокого поводження з тією чи іншою дитиною. Поширення таких зображень
повторює це жорстоке поводження багаторазово на протязі тривалого часу
після створення первісного матеріалу. Прикладом може служити загибель
12-річного хлопчика у Верхній Австрії, який покінчив життя самогубством,
дізнавшись, що після сексуальної наруги над ним, що вже було для нього
великою травмою, фотокартки з зображенням цієї наруги були вміщені
в Internet [9]. Наявність дитячої порнографії в Internet призводить до
систематичної віктимізації дитини. Згідно із Заявою Конгресу США, “у тих
випадках, коли діти використовуються для виготовлення матеріалів дитячої
порнографії, порушення прав жертв цієї порнографії набуває постійного
характеру, і збереження присутності цих матеріалів в системі наносить
дітям — жертвам сексуальної наруги — неприпиняючу шкоду, оскільки цей
вид наруги над правами дитини продовжується й в наступні роки”[10].
У зв’язку з цим, на превеликий жаль, далеко не всі представники влади,
зокрема прокурори та судді, визнають подібну неодноразову віктимізацію
як обтяжуючу обставину при визначенні покарання.

Матеріали, схожі на справжню дитячу порнографію, сьогодні можуть
виготовлятися навіть взагалі без використання реальних дітей. Незвичайна
справа виникла у 1993 р. в Канаді, коли було засуджено чоловіка, який
помістив в Internet зображення, що представляли сцени його статевих
зносин з дівчатками, хоча він ніколи не фотографував і не знімав на
відеоплівку реальних дітей та не здійснював маніпуляції із зображеннями
для створення псевдофотокарток. Відповідно до законодавства Канади
дитяча порнографія включає й матеріали, що створюють уяву про участь
дітей у статевих зносинах чи пропагують статеві зносини з дитиною
молодше 18 років. Один з принципів, що закладено в основу законодавства
цієї країни, полягає в тому, що негативні наслідки, що випливають
з дитячої порнографії, виходять далеко за межі факту відтворення
безпосередньої сексуальної наруги над дітьми, тому що такий матеріал
значною мірою може сприяти стимулюванню подібної сексуальної поведінки,
незалежно від того, чи є реальним зображення дитини.

Матеріали відвертого сексуального змісту, що поширюються через Internet,
містять текстові повідомлення, графічні зображення та “розмови” між
користувачами, представлені, зокрема, на “дошках оголошень”,
в “інформаційних групах” та інших формах обміну в Internet. Незважаючи
на те, що сайти порнографічного змісту відносяться до найбільш поширених
вузлів в Internet, точних даних про кількість таких сайтів на сьогодні
не існує. Як тільки провайдер розташовує будь-який матеріал в Internet,
то матеріал стає доступним для всіх інших користувачів мережі у всьому
світі.

У США дитяча порнографія кваліфікується за кримінальний злочин. Пункт
2 252 глави 110 Кримінального кодексу США забороняє перевезення,
відправку чи отримання дитячої порнографії за каналами зв’язку між
штатами, включаючи поштові та комп’ютерні засоби зв’язку. До кола трьох
федеральних установ, що займаються розслідуванням випадків сексуальної
експлуатації дітей у комерційних цілях, відноситься функціонуюче при
Міністерстві юстиції Федеральне бюро розслідувань (ФБР), на яке
покладено основну відповідальність. ФБР щільно контактує у своїй
діяльності з Митною та Поштовою службами США. Всі злочини, що розслідує
ФБР стосовно дітей, відносяться до категорії насильницьких, тобто
найбільш тяжких злочинів.

У 1993 році Митна служба США провела операцію “Довга рука” з метою
розслідування злочинної діяльності, діючої в рамках мережі Internet
європейської довідниково-інформаційної системи з штаб-квартирою у м.
Бамсі (Данія), що використовувалася для імпортування до США друкованих
матеріалів дитячої порнографії. Спеціальні агенти цієї служби у ході
операції, анонімно підключившись до системи, проглядали “дошки
оголошень” у пошуках слів “відмичок” (наприклад, слово “Лоліта”)
і просили підозрілих осіб направити їм відповідні порнографічні
матеріали. У ході вивчення датської електронної дошки спеціальні агенти
виявили ще дві злочинні електронні довідниково-інформаційні системи, що
постачали клієнтам у США матеріали дитячої порнографії. Після копіювання
інформації з 18 дисководів було виявлено понад 16 000 приватних осіб,
які користувалися послугами “електронних дошок оголошень”.

Для успішного проведення Митною службою США операцій щодо викриття
злочинних груп в Internet вкрай необхідним є створення каналів
міжнародного співробітництва держав. Прикладом цього може слугувати
випадок, коли у м. Сан-Хосе (Каліфорнія) було виявлено асоціацію
“Оркін-клаб”, члени якої займалися сексуальним розбещенням дітей,
фотографували їх та обмінювалися відеозображеннями через Internet.
Виготовлені ними порнографічні матеріали переправлялися до Канади, де
митники, попереджені Митною службою США, вилучили 38 000 фотознімків, що
відносилися до категорії дитячої порнографії. З метою посилення боротьби
з цим явищем на міжнародному рівні американські митники підтримують
постійний зв’язок та обмінюються інформацією стратегічного характеру зі
своїми колегами з Канади, Мексики, Франції, Швеції, Нової Зеландії та
інших країн.

Цікавим є також досвід Данії, яка, будучи занепокоєною швидким
зростанням використання мережі Internet для поширення дитячої
порнографії, прийняла ряд заходів щодо боротьби з цим явищем.
У 1997 році Міністерство юстиції країни створило Комітет з боротьби
проти економічних і комп’ютерних злочинів, на який покладено оцінку
злочинів, пов’язаних з інформаційною технологією, а також визначення
необхідності у перегляді відповідних норм Кримінального кодексу.
У 1998 році Національний комісар поліції Данії відкрив власну
web-сторінку в мережі Internet, що уможливило отримання поліцією від
громадян інформації про дитячу порнографію [11].

За законодавством Японії караються позбавленням волі на термін до трьох
років особи, які поширюють через Internet порнографічні зображення
дітей. У 1998 році до Закону про регулювання діяльності у сфері розваг
було внесено поправку, що передбачає вжиття заходів стосовно контролю за
виробниками, які поширюють порнографічні матеріали в Internet. Якщо
слідчі органи поліції знаходять такі зображення в Internet, то вони
зобов’язують фірми, які надають доступ до Internet, вилучати такі
матеріали з мережі. Професійне об’єднання японських фірм, що надають
доступ до Internet, розробило правила вилучення з Internet протизаконної
та шкідливої інформації, в тому числі порнографічних зображень дітей.
Вони можуть застосовувати такі заходи, як попередження, вилучення
матеріалів та призупинення обслуговування тих, хто розташовує в Internet
такі матеріали.

Використання персональних комп’ютерів і розширення доступу до мережі
Internet супроводжується тим, що злочинці знаходять і експлуатують нові
жертви. Зростають масштаби використання піратського програмного
забезпечення. За даними міжнародної Асоціації виробників програмного
забезпечення і Союзу виробників комерційного програмного забезпечення,
використання піратського програмного забезпечення відбувається по всьому
світу, причому у Східній Європі цей рівень перевищує 80 %. Глибоку
занепокоєність викликає також нав’язливе поширення через Internet
дитячої порнографії.

Використання системи Internet для поширення дитячої порнографії не
тільки відкриває перед всесвітньою аудиторією легкий доступ до дитячої
порнографії, але й висуває складні завдання перед посадовими особами,
відповідальними за дотримання законів, від яких тепер вимагається
створення аналогічної глобальної мережі для міжнародного співробітництва
у даній сфері. До кола особливо гострих проблем, що постали перед
міжнародним співтовариством, відносяться й відмінності у законодавстві
та практиці його застосування різних країн, що часто є серйозною
перешкодою для проведення ефективного розслідування справи. Головні
труднощі стосуються елементів звинувачення, відповідних видів покарання
та термінів розслідування. Наприклад, в одній країні реальне
використання існуючої дитини як суб’єкта порнографії може бути одним
з елементів, необхідним для класифікації злочину, в той самий час як
в іншій країні для визнання такої особи винною може бути достатнім лише
візуальне зображення дитини. Процес міжнародного співробітництва
ускладнюється з тими країнами, де існують відмінності у системах
вчинення таких злочинів та покарання за них.

Останні ініціативи в Європі, що стосуються екстериторіальної юрисдикції
судів щодо переслідування правопорушників за сексуальні злочини, вчинені
їх громадянами за кордоном, може сприяти підвищенню рівня
відповідальності за дотримання відповідних законів в межах країни та
стимулювати міжнародне співробітництво у цій сфері. У законі Бельгії про
боротьбу з торгівлею людьми та дитячою порнографією (1995 р.) положення
про екстериторіальність дозволяє притягнути до відповідальності
громадянина Бельгії чи іноземця, який перебуває на її території за
вчинення за кордоном статевих злочинів проти неповнолітніх (що не
досягли 16 років) [12].

Відповідно до рекомендацій, прийнятих на Стокгольмському конгресі проти
сексуальної експлуатації дітей у комерційних цілях (27–31 серпня
1996 р.), необхідно враховувати некаральний підхід до дітей — жертв
сексуальної експлуатації — відповідно до загальновизнаних прав дітей та
проявляти особливу турботу про те, щоб участь дитини у процедурах
кримінального судового розгляду не поглиблювало вже завданої травми.
Саме на цій проблемі зауважив спеціальний доповідач з питання торгівлі
дітьми Офелія Кальсетас-Сантос на VІІІ-ій сесії Комісії з попередження
злочинності та кримінального правосуддя у Відні (27 квітня — 6 травня
1999 р.). Вона наголосила, що поряд із подальшими зусиллями
держав-учасниць форуму, спрямованими на ефективне виконання міжнародних
стандартів щодо захисту дітей, які порушили Закон, необхідно розробити
аналогічні стандарти для дітей-жертв, що потребують захисту відповідно
до Закону.

29 вересня — 1 жовтня 1999 року Уряд Австрії організував у Відні
Міжнародну конференцію з боротьби проти дитячої порнографії в Internet,
в якій взяли участь експерти та представники урядів, співробітники
працюючих з Internet фірм, міжнародних організацій, “гарячих” ліній
телефонного зв’язку та неурядових організацій. Конференція розглянула,
зокрема, шляхи розвитку координації та співробітництва виконавчих та
судових органів; питання розробки кодексів поведінки для працюючих
з Internet фірм; засоби підвищення ефективності “гарячих” ліній
телефонного зв’язку та заохочення створенню таких нових ліній, а також
заходи щодо сприяння розвитку мереж Internet. Учасники Конференції
погодились з тим, що судові системи всіх країн мають проводити курс на
повну заборону дитячої порнографії, для чого необхідно прийняти
ефективне законодавство та вживати рішучі заходи щодо забезпечення його
дотримання; вони закликали також встановити кримінальну відповідальність
за виробництво, поширення, експорт, імпорт, передачу, усвідомлене
зберігання та рекламу дитячої порнографії.

Конференція запропонувала можливі шляхи попередження розташування
в Internet матеріалів з дитячою порнографією, що полягають
у використанні національної правової системи та ініціатив у сфері
саморегулювання. Останні покладають на користувачів Internet
зобов’язання стосовно того, які матеріали мають вилучатися з мережі.
Зокрема, Міністерство закордонних справ Нідерландів сприяло
розповсюдженню впливу суспільства на вилучення з Internet порнографічних
матеріалів з неповнолітніми за рахунок “самоцензури” замість введення
регламентації з боку Уряду, що може суперечити праву окремих осіб на
свободу вираження [13]. Деякі фірми-виробники програмного забезпечення
вже створили штат спеціалістів для пошуку в Internet сайтів потенційно
непристойного змісту, які щотижня включаються до особливого списку, а на
персональних комп’ютерах користувачів, що мають відповідне програмне
забезпечення, ці нові дані автоматично включаються до переліку
заблокованих сайтів.

Деякі країни розглядають можливість прийняття кодексу поведінки для
провайдерів та користувачів послуг як заходи, що дозволять створити
систему саморегулювання в Internet і запобігти передачі сумнівних
матеріалів. У Нідерландах фонд провайдерів Internet, національні
користувачі Internet, Національна служба з розслідування кримінальних
злочинів, Національне бюро з боротьби проти расової дискримінації
створили в Internet пряму лінію зв’язку з питань дитячої порнографії.
Такі лінії зв’язку створюються в інших країнах і функціонують саме за
допомогою користувачів Internet.

Стрімкий розвиток сучасних технологій висуває перед правоохоронними
органами нові проблеми у сфері боротьби з порнографією, зокрема,
у системі Internet виникла проблема, пов’язана з практикою анонімних
підписчиків. Будь-який користувач може привласнити собі відповідне ім’я
і вказати інформаційний маршрут з однієї країни до іншої з поверненням
у свою країну. У цьому разі визначити місце, з якого направлено перший
сигнал, є практично неможливим. Крім того, промисловість високими
темпами розробляє дешеві та зручні у застосуванні кодовані комп’ютерні
програми, якими часто користуються особи, що займаються виготовленням
дитячої порнографії. Декодування файлів для правоохоронних органів часто
виявляється виключно складною справою. При виявленні правоохоронними
органами будь-якого порнографічного зображення призупинити його
розповсюдження практично неможливо, оскільки занесене одного разу до
системи Internet, воно може переписуватися будь-якою кількістю
підписчиків.

З метою боротьби з розповсюдженням порнографічних матеріалів
співробітники поліції, митної та поштової служб повинні більш тісно
координувати свої зусилля. Ефективним засобом тут може стати укладання
двосторонніх договорів та інших домовленостей.

Генеральна асамблея ООН у своїй Резолюції від 25 травня 2000 р.
54/263 прийняла Факультативний протокол до Конвенції про права дитини,
що стосується торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої
порнографії [14]. Станом на 27 листопада 2000 р. цей Протокол підписали
68 держав, включаючи Україну, та одна держава його ратифікувала. Стаття
2 Протоколу визначає дитячу порнографію за будь-яке зображення дитини
незалежно від засобів, якими воно зроблене, і яка вчиняє реальні чи
змодельовані відверто сексуальні дії, чи будь-яке зображення статевих
органів дитини головним чином у сексуальних цілях. Кожна
держава-учасниця Протоколу зобов’язується забезпечити визнання таких
діянь кримінальним злочином незалежно від місця його вчинення
(національний чи транснаціональний рівень).

Дитяча порнографія за жодних обставин не може визнаватися за законну,
а тому її заборона не суперечить свободі вираження думки. Держави
повинні установити кримінальну відповідальність за виробництво,
поширення, експорт, імпорт, передачу, усвідомлене зберігання та рекламу
дитячої порнографії. Наявність її в Internet призводить до систематичної
віктимізації дитини, а це вимагає визнання її всіма представниками
влади, зокрема прокурорами та суддями, як обтяжуючої обставини при
визначенні покарання порушникам Закону.

Законодавство більшості держав, хоча і розглядає осіб віком від 15 до
18 років за неповнолітніх, не вважає їх вже дітьми, що, однак,
суперечить Конвенції про права дитини та позбавляє цю категорію
неповнолітніх відповідної правової захищеності. На наш погляд, до дітей
цієї вікової категорії не може застосовуватися каральний підхід,
зокрема, вони не можуть визнаватися співучасниками при виготовленні
порнографічних матеріалів, коли до такого роду занять їх схиляють
дорослі. До того ж використання дітей віком до 18 років у такій
злочинній практиці, що порушує права дитини та принижує їх гідність,
повинно кваліфікуватися за обтяжуючу обставину. Необхідно узгодити
законодавство та практику його застосування у різних країнах, з тим, щоб
злочинці не могли користуватися відмінностями у національних системах
покарання. Використання системи Internet вимагає від міжнародного
співтовариства негайного створення аналогічної глобальної мережі для
міжнародного співробітництва у цій сфері.

 

Література

1. Див.: Павлова Л.В. Международная защита прав ребенка // Права
ребенка — законодательство и практика: Материалы республиканской
научно-практической конференции. — Минск., 1991. — С.4.

2. Див.: Конвенція про права дитини / Збірн. документів. — Львів:
Оксарт, 1995. — С.29–49.

3. Див.: Politics of childhood and children at risk: Provision —
protection — participation [Intern, expert meeting, 22-24 Aug. 1992]. —
Budapest, 1993. — P. 135.

4. Див.: Десятый конгресс ООН по предупреждению преступности и обращению
с правонарушителями. A/CONF.187/PM.1/Add.1 от 22 сентября 1998 года. —
С. 10.

5. Див.: Комиссия по правам человека ООН: E/CN.4/1995/42. — C. 57.

6. Див.: Mackinnon C. Pornography, civil rights and speech, in
20 Harvard Civil Rights-Civil Liberties Law Review. — 1985, pp.1–70.

7. Международное уголовное право / Под общ. ред. акад.
В. Н. Кудрявцева. — М.: Наука, 1999. — С. 173–174.

8. Известия. — 1992. — 10 июля.

9. Див.: Комиссия по правам человека ООН: Доклад Специального
докладчика. — 1998. — 13 янв. — E/CN.4/1998/101. — С. 23.

10. Див.: Комиссия по правам человека ООН. Права ребенка: Доклад
Специального докладчика. — 1997 г. — 7 февр. — E/CN.4/1997/95/Add.2. —
С. 33.

11. Див.: Комиссия по правам человека ООН: Доклад Специального
докладчика. — 1999. — 29 янв. — E/CN.4/1999/71. — С.7.

12. Див.: Комиссия по правам человека: Доклад Специального докладчика. —
1999. — 27 дек. — E/CN.4/2000/73/Add.1 — С. 14.

13. Див.: Комиссия по правам человека: Доклад Специального
докладчика. —1999. —29 дек. — E/CN.4/2000/73/Add.1. — С. 30.

14. Див.: Резолюция Генеральной ассамблеи ООН: Генеральная ассамблея
ООН. — 2000. — 26 июня. — A/RES/54/263.

Н.В. Плахотнюк. Міжнародний захист прав дитини в умовах формування
інформаційного суспільства. “Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика)” 4’2001

Похожие записи