РЕФЕРАТ

на тему:

“Міжнародний договір

в системі внутрішнього права в Україні”

1. Поняття міжнародного договору України, конституційний статус,
особливості укладення

Міжнародний договір України — укладений у письмовій формі з іноземною
державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється
міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному
чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його
конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол
тощо).

Міжнародні договори України укладаються:

Президентом України або за його дорученням — від імені України;
Кабінетом Міністрів України або за його дорученням — від імені
Уряду України;

міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади,
державними органами — від імені міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади, державних органів.

Від імені України укладаються міжнародні договори України:

а) політичні, мирні, територіальні і такі, що стосуються державних
кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і
континентального шельфу України;

б) що стосуються прав, свобод та обов’язків людини і
громадянина;

в) про участь України в міждержавних союзах та інших
міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної
безпеки;

г) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил
України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних
держав на територію України, умови їх тимчасового перебування,
включаючи терміни виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші
наслідки і компенсації;

ґ) про використання території та природних ресурсів України;

д) яким за згодою сторін надається міждержавний характер. 3

Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори України з
економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та
інших питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України.

Міжвідомчими є міжнародні договори України з питань, віднесених
до відання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Пропозиції щодо укладення від імені України, Уряду України міжнародних
договорів України подаються відповідно Президентові України або
Кабінету Міністрів України.

Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України включають
такі документи:

а) подання відповідно Президентові України або Кабінету Міністрів
України;

б) пояснювальну записку, в якій обґрунтовується доцільність укладення
міжнародного договору, визначаються вірогідні політичні, правові,
соціально-економічні, фінансові, гуманітарні та інші наслідки його
укладення, а також суб’єкти виконання міжнародного договору;

в) проект міжнародного договору українською мовою;

г) текст міжнародного договору українською мовою в офіційному перекладі
та мовою оригіналу в разі подання пропозиції щодо його ратифікації,
затвердження, прийняття або приєднання до нього;

ґ) довідку про погодження проекту міжнародного договору
зацікавленими міністерствами та іншими центральними органами
виконавчої влади;

д) проект рішення про утворення делегації чи доручення
представникові України щодо підготовки тексту міжнародного
договору, його прийняття, встановлення його автентичності, а також
проект директив делегації чи представникові України;

е) електронні версії текстів документів, зазначених у пунктах «в», «г»
та «д» цієї частини.

Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України подаються
Міністерством закордонних справ України. Інші міністерства та центральні
органи виконавчої влади, а також Верховний Суд України, Національний
банк України, Генеральна прокуратура України подають пропозиції щодо
укладення міжнародних договорів України разом з Міністерством
закордонних справ України. Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, обласні державні адміністрації подають пропозиції щодо
укладення міжнародних договорів України через Міністерство закордонних
справ України, інший центральний орган виконавчої влади, до
компетенції якого належать питання, які пропонуються для врегулювання
міжнародним договором.

Пропозиції про укладення міжнародних договорів України подаються
після проведення Міністерством юстиції України правової експертизи
щодо відповідності проекту міжнародного договору Конституції (
254к/96-ВР ) та законам України.

У разі внесення пропозицій щодо укладення міжнародного договору
України, який встановлює інші правила, ніж ті, що містяться в
актах законодавства України, до них додаються у формі порівняльних
таблиць пропозиції щодо внесення змін до відповідних актів законодавства
України або пропозиції щодо прийняття нових актів законодавства
України; при цьому дотримуються вимоги пункту «е» частини другої цієї
статті.

Практика регулювання правовідносин у договірній формі важлива для
держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем є
основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного
приватного права.

Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять
уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання
міжнародних невладних відносин.

Зазначені угоди можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за:

предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні відносини, з
авторського права тощо);

видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові,
змішані);

кількістю учасників (дво- та багатосторонні);

суб’єктами, які створюють їх, чи під егідою яких вони укладаються
(держави, їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність
Незалежних Держав, Міжнародна організація праці. Всесвітня організація
охорони здоров’я (далі — відповідно СНД, МОП);

ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав (потребують
трансформації в національне законодавство або ж «самовиконувані», тобто
такі, що потребують тільки національної норми-відсилання).

У будь-якій державі більшість норм міжнародного договору застосовують до
правовідносин унаслідок трансформації, тобто перетворення їх у норми
внутрідержавного права. Форми здійснення трансформації передбачаються
національним законодавством держав. До них належать, зокрема,
ратифікація, прийняття актів про застосування міжнародного договору,
видання іншого національного нормативного акта.

У законодавстві України визначено принципи та правила дії міжнародних
угод з її участю, чисельність яких щороку зростає. Значна їх частина
стосується питань, що становлять предмет міжнародного приватного права.
У цьому зв’язку актуальним є положення Декларації про державний
суверенітет України від 16 липня 1990 p., яким вказано на застосування у
нашій державі норм міжнародного права, що визнані нею (розділ IV). Це
означає й застосування норм міжнародних угод.

Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12
вересня 1991 р. на території нашої держави діють акти, ухвалені
Верховною Радою УРСР, оскільки вони не суперечать законам України,
прийнятим після проголошення незалежності України (ст. 3). Наша держава
підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними
УРСР до проголошення незалежності України (ст. 6). Вона стала також
правонаступницею прав та обов’язків за міжнародними договорами Союзу
РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст.
7). Отже, з питань міжнародного приватного права діючими є певні
міжнародні угоди, укладені свого часу СРСР та визнані у відповідній
формі Україною. Вони будуть чинними, зокрема, до прийняття нових
міжнародних угод із тих же питань.

Підтвердженням цього є, наприклад, домовленість, виражена в Протоколі
між Урядом України та Урядом Королівства Бельгії про правові основи
співробітництва від 10 березня 1992р. Ним передбачено, що угоди,
укладені між СРСР і Королівством Бельгія, а також
Бельгійсько-люксембурзьким економічним союзом, якщо вони не суперечать
законодавству та інтересам України й Королівства Бельгії, будуть діяти
до укладення двосторонніх угод, які регламентуватимуть їхнє
співробітництво у галузях, що становлять взаємний інтерес.

Меморандумом щодо подальшого застосування двосторонніх угод у відносинах
між Україною і Республікою Австрія від 8 листопада 1993 p. вказані
держави підтвердили свій намір врегулювати через обмін нотами
двосторонні договірні відносини у нових умовах, що склалися після
проголошення України незалежною державою відповідно до положень їхніх
конституцій. Дй здійснення обміну такими нотами Сторони зобов’язались
надалі застосовувати ті двосторонні угоди, які свого часу були чинними
між Республікою Австрія та СРСР. Сторони також вирішили інтенсивно
продовжувати взаємні консультації з метою з’ясування, які угоди й надалі
будуть чинними, а які мають бути замінені новими.

Аналогічно вирішуються питання щодо угод, укладених Україною чи СРСР з
деякими іншими державами. Зокрема, під час проведених 1994 p.
консультацій між делегаціями України та США з питань правонаступництва
щодо двосторонніх міжнародних договорів, укладених між СРСР та США, було
вирішено, що Угоди про взаємне падают у безплатне користування земельних
ділянок під посольства у Москві та Вашингтоні від 16 травня 1969 р. та
Угоди у вигляді обміну нотами з цього питання від ЗО березня 1977 p. є
предметом правонаступництва України, оскільки існує справедливий інтерес
України в майні СРСР за кордоном. Проте щодо Угоди про умови будівництва
комплексів будівель посольств від 4 грудня 1972 p. було домовлено, що
вона не матиме свого застосування в українсько-американських відносинах,
оскільки її умови виконано. Стосовно Угоди про рибальство біля узбережжя
США від 26 листопада 1976 р. та обміну нотами у зв’язку з нею на
консультаціях було констатовано, що вони вичерпали термін дії на момент
правонаступництва.

Складнішими є питання про правонаступництво трьох та більше держав. Так,
з питань правонаступництва України стосовно двосторонніх міжнародних
договорів, укладених між колишніми СРСР та Чехословацькою Республікою,
ще тривалий час проводитимуться міжпарламентські консультації, адже
державами-правонаступницями останньої стали Чехія та Словаччина. Вони,
як і Україна, відповідно до ст. 34 Віденської конвенції 1978 p.,
вважаються зобов’язаними за угодами держави-попередниці з огляду на
норми міжнародного публічного права.

2. Міжнародний договір України у відповідності з Розділом Х Декларації
про державний суверенітет України

Згідно розділу Х Декларації про державний суверенітет України Україна як
суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими
державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними,
консульськими, торговельними представництвами, бере участь у
діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для
ефективного забезпечення національних інтересів держави у
політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій,
технічній, культурній і спортивній сферах. Українська РСР
виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно
сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки,
безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та
європейських структурах.

Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими,
пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами
внутрішньодержавного права.

З багатьма державами Україна, ставши суверенною, уклала нові міжнародні
угоди. Порядок їх дії на території України визначається, зокрема,
Законом «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. Так,
статті 7-10 встановлюють форми здійснення трансформації міжнародних
угод, ст. 20 — порядок їх опублікування. До цих угод належать:

1. Договори про надання правової допомоги у цивільних та/чи сімейних і
кримінальних справах. Норми цих договорів вказують обсяг правової
допомоги, яка надається громадянам договірних держав та їх юридичним
особам і полягає в зносинах центральних органів держав, таких як
Міністерства юстиції, Генеральної Прокуратури, з метою використання
нових процесуальних дій на території держави, наприклад, допит свідка,
виконання рішення іноземного суду. Норми договорів відсилають до
законодавства держави, яке слід застосовувати для вирішення питань про
право- та дієздатність фізичної особи, правоздатність юридичної особи,
обмеження в дієздатності або визнання особи недієздатною, визнання
безвісно відсутнім, оголошення померлим і встановлення факту смерті,
укладення, розірвання та визнання шлюбу недійсним, особисті й майнові
стосунки подружжя, правові стосунки між батьками і дітьми, усиновлення,
опіку й піклування, нерухоме та рухоме майно, зобов’язання з деліктів,
спадкування, трудові правовідносини, визнання й виконання рішення суду.

Договори про надання правової допомоги у цивільних справах підписані з:

Китайською Народною Республікою 31 жовтня 1992 p. (ратифікований
Верховною Радою України 5 лютого 1993 p., чинний з 22 березня 1993 p.);

Республікою Польща 27 травня 1993 p. (ратифікований 24 травня 1993 p.,
чинний з 14 серпня 1994 p.);

Литовською Республікою 7 липня 1993 p. (ратифікований 17 грудня 1993 p.,
чинний з 20 листопада 1994 p.);

Республікою Молдова 13 грудня 1993 p. (ратифікований 10 листопада 1994
p., чинний з 27 квітня 1995 p.);

Республікою Грузія 9 січня 1995 p. (ратифікований 22 листопада 1995 p.);

Латвійською Республікою 23 травня 1995 p. (ратифікований 22 листопада
1995 p.);

Естонською Республікою 15 лютого 1995 p. (ратифікований 22 листопада
1995 p.)

Монголією 27 червня 1995 p. (ратифікований 1 листопада 1997 p.);

Республікою Узбекистан 19 лютого 1998 p. (ратифікований 5 листопада 1998
p.)

На стадії опрацювання знаходяться проекти договорів про правову допомогу
з Чеською Республікою, КНДР, Іспанією, Португалією. Парафований і
готовий до підписання договір із США.

Крім зазначених, Україною 22 січня 1993 p. підписано та 10 листопада
1994 p. ратифіковано (із застереженнями) Конвенцію про правову допомогу
і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з участю
держав СНД1 (далі — Мінська конвенція про правову допомогу 1993 p.).

Ці та інші угоди про правову допомогу регулюють питання щодо її обсягу,
компетенції органів юстиції держав. Вони містять як матеріально-правові,
так і колізійні норми.

2. Консульські угоди (статути) регламентують, зокрема, повноваження
консула щодо правового статусу громадян України, майна, що знаходиться
на території консульського округу. Так, Україною укладені консульські
конвенції з Угорщиною ЗО травня 1991 p., Румунією 3 вересня 1992 p.,
Росією 15 січня 1993 p., В’єтнамом 8 липня 1994 p., Корейською
Народно-Демократичною Республікою 8 липня 1994 p., Болгарією 24 липня
1996 p., Молдовою 5 січня 1997 p., Грузією 14 лютого 1997 p.,
Азербайджаном 24 березня 1997 p., Туркменистаном 29 січня 1998 p.,
Узбекистаном 19 лютого 1998 р. та іншими державами.

3. Угоди, які спрямовані на регламентацію окремих інститутів
міжнародного приватного права, розглядатимуться далі. Доречно зазначити,
що найбільша кількість угод за участю України укладається з питань
зовнішньоекономічної діяльності; взаємного захисту інвестицій;
транспортних перевезень;

авторського права. Нині для України характерним є укладення регіональних
угод в рамках СНД. Такими є, наприклад:

Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням
господарської діяльності (підписана Україною 20 березня 1992 p.,
ратифікована 19 грудня 1992 р,)2;

Угода про забезпечення населення лікарськими засобами, вакцинами та
іншими імунобіологічними препаратами, виробами медичного призначення і
медичної техніки, що виробляються на території держав-учасниць
Співдружності Незалежних Держав (підписана 24 грудня 1993 p.,
ратифікована 26 квітня 1996 p.);

Тимчасова угода країн Співдружності про перевезення пасажирів, багажу
залізницею в міждержавному сполученні від 12 березня 1993 р. Відповідно
до цієї угоди 1 січня 1994 р. введено в дію Правила перевезення
пасажирів, поклажі, вантажопоклажі залізницею в міждержавному
сполученні;

Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої
кооперації підприємств і галузей держав—учасниць Співдружності
Незалежних Держав (підписана 23 грудня 1993 p., ратифікована 14 березня
1995 p.)2.

В деяких випадках міжнародний договір є основним актом, який дозволяє
встановлення певних правовідносин. Так, відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону
України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня
1995 р.5 промисел рибних та інших живих ресурсів, а також дослідження,
розвідка та інші операції, пов’язані з таким промислом у виключній
(морській) економічній зоні України, здійснюються іноземними юридичними
та фізичними особами лише на підставі міжнародних угод.

З плином часу кількість міжнародних угод, порівняно з іншими джерелами
права, зростає. Ця тенденція характерна для сфер економічного,
науково-технічного співробітництва, регулювання різних видів перевезень,
авторського, винахідницького, патентного права, трудових правовідносин,
правової допомоги з питань застосування матеріального та процесуального
права.

Розвиток договірного права привів до того, що на початку XX століття
юристи пропонували розробити єдиний універсальний акт, застосовуваний до
регулювання правовідносин у всіх державах. Цю місію мав виконати,
зокрема, Кодекс міжнародного приватного права від 25 листопада 1928 р.
Розроблений латиноамериканським юристом Бустаманте, він став відомий під
назвою Кодекс Бустаманте. Його підписало 19 латиноамериканських держав,
але чинним він став тільки у деяких державах. Норми зазначеного договору
декларують національний режим у здійсненні прав іноземцями, які є
громадянами держав-учасниць Кодексу. Договір регулює й інші загальні
питання міжнародного приватного права, наприклад, застосування норм про
публічний порядок. Врегульовані питання, пов’язані з місцезнаходженням
фізичних та юридичних осіб, виникненням та припиненням їх право- та
дієздатності. Кодекс містить норми про шлюбно-сімейні відносини,
власність, зобов’язання, позовну давність, міжнародний цивільний процес.
Оскільки ці норми не знайшли широкого застосування, зазначені питання
сьогодні регулюються іншими міжнародними договорами. Після прийняття
цього Кодексу було констатовано, що досягти всесвітньої уніфікації
неможливо. Проте міжнародне співтовариство й до сьогодні шукає шляхи
гармонізації та уніфікації норм приватного права. Зокрема, ефективною є
праця у вузьких його сферах. Так, у 1976 p. датський вчений, професор О.
Ландо запропонував підготувати Європейський Звід Контрактного Права
(European Restatement of Contract Law). Ця ідея стала реалізовуватися
шляхом створення документа за назвою «Принципи Європейського
Контрактного Права».

У 1989 p. Європейський Парламент приймає резолюцію про початок
підготовчих робіт, спрямованих на створення Європейського Кодексу
Приватного Права. Запропоновано обмежити предмет регулювання майбутнього
Кодексу тільки контрактами, квазі-контрактами, деліктами та речевим
правом. У ньому не буде проводитися зовнішньої різниці між цивільним,
комерційним та споживчим правом. Кодекс, принаймні на першому етапі його
формування, не регулюватиме правовий статус фізичних осіб, не матиме
норм сімейного та спадкового права. Європейський Кодекс Приватного Права
поділятиметься на дві частини: Загальні принципи (сфера, загальні
принципи, джерела, тлумачення) та Загальні положення (строки й позовна
давність, правочини, представництво, речі та права, грошові вимоги,
фідуціарні відносини, виконання, невиконання, залік, відповідальність
тощо). Згадані «Принципи Європейського Контрактного Права» є першим
кроком у напрямі створення зазначеного Кодексу.

Затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не потребують
ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх
затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в
актах Президента України або Кабінету Міністрів України.

Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Президентом
України у формі указу щодо: а) міжнародних договорів, які
укладаються від імені України; б) міжнародних договорів, які
укладаються від імені Уряду України, якщо такі договори встановлюють
інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України.

Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Кабінетом
Міністрів України у формі постанови щодо: а) міжнародних
договорів, які укладаються від імені Уряду України, крім договорів,
зазначених у пункті «б» частини другої цієї статті; б)
міжвідомчих договорів, якщо такі договори встановлюють інші правила,
ніж ті, що містяться в актах Кабінету Міністрів України.

Рішення про приєднання України до міжнародних договорів або про їх
прийняття приймаються:

а) щодо договорів, які потребують ратифікації, — у формі закону
України про приєднання до міжнародного договору або закону України про
прийняття міжнародного договору, невід’ємною частиною яких є текст
міжнародного договору;

б) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені України,
які не потребують ратифікації, — у формі указу Президента України;
в) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду
України, які не потребують ратифікації, — у формі постанови Кабінету
Міністрів України.

Пропозиції щодо приєднання України до міжнародних договорів або
щодо прийняття нею міжнародних договорів подаються та розглядаються:
а) щодо договорів, зазначених у пункті «а» частини першої цієї
статті, — в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону для
ратифікації міжнародних договорів України; б) щодо договорів,
зазначених у пунктах «б» і «в» частини першої цієї статті, — в
порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону для затвердження
міжнародних договорів України.

Рішення про приєднання України до міжвідомчих договорів або про їх
прийняття приймаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України.

Набрання чинності міжнародними договорами України Міжнародні
договори набирають чинності для України після надання нею згоди
на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього
Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший
узгоджений сторонами спосіб.

Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню
Україною відповідно до норм міжнародного права.

Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів
Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів
України неухильно виконували свої зобов’язання за цими договорами.

3. Виконання міжнародних договорів України у відповідності

до Розділу ІІІ Закону України “Про міжнародні договори України”

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади,
до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними
договорами України, забезпечують дотримання і виконання
зобов’язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за
здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за
виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх
зобов’язань. 2. Зазначені у частині першій цієї статті органи
державної влади, а також відповідні підприємства, установи та
організації надають Міністерству закордонних справ України
інформацію, що стосується виконання міжнародних договорів України.

Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України, в
тому числі й іншими їх сторонами, здійснює Міністерство закордонних
справ України.

На запит органів, які застосовують міжнародні договори України,
Міністерство закордонних справ України надає інформацію з питань, що
виникають у зв’язку з виконанням міжнародних договорів України.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань України за
міжнародними договорами Міністерство закордонних справ України
інформує про це відповідно Президента України або Кабінет Міністрів
України і вносить пропозиції щодо вжиття необхідних заходів.

У разі порушення зобов’язань за міжнародним договором України
іншими його сторонами Міністерство закордонних справ України
вносить Президентові України або Кабінету Міністрів України
пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм
міжнародного права.

Інші міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим вносять відповідні пропозиції
через Міністерство закордонних справ України.

У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його
сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним
інтересам України, а також в інших випадках, передбачених
міжнародним правом, дію такого договору може бути припинено або
зупинено в порядку, встановленому статтею 24 цього Закону.

Чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і
застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного
законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому
порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у
відповідному акті законодавства України, то застосовуються
правила міжнародного договору.

Використані літературні джерела:

Конституція України. – К., 1996.

Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної
Ради (ВВР), 1990, N 31, ст.429.

Основи міжнародного публічного права. Підручник. – Харків, 2000.

Словник-довідник юриста. – К., 2001.

PAGE

PAGE 15

Похожие записи