Міжнародні договори та законодавство України про усиновлення

Неоднакові умови, порядок, наслідки усиновлення, підстави, порядок і
наслідки його припинення, зміна, визнання недійсним у різних правових
системах викликають колізії, які врегульовуються нормами міжнародних
договорів, зокрема про правову допомогу, та внутрішнім законодавством
України.

Більшість договорів про правову допомогу містять колізійні норми щодо
усиновлення. Виняток становлять Договори з Грецією. Іраком, Італією,
НДРЙ, Китаєм, Кіпром, Тунісом, Фінляндією. У випадках усиновлення
найчастіше застосовується законодавство тієї договірної держави,
громадянином, якої є усиновитель під час подання клопотання. Якщо
усиновитель є громадянином однієї договірної держави, а місце проживання
має на території іншої, то застосовується законодавство держави — його
місця проживання.

Якщо законодавство договірної держави, громадянином якої є
усиновлюваний, вимагає згоди усиновлюваного, його законного
представника, дозволу компетентного державного органу, то вимоги цього
законодавства повинні бути виконані. У договорах зазначається, що
можливі обмеження усиновлення, пов’язані зі зміною місця проживання
усиновлюваного на місце проживання в іншій державі.

Якщо подружжя, яке усиновлює, є громадянами різних договірних держав,
повинні бути дотримані вимоги законодавства обох держав. У разі
проживання подружжя на території однієї з договірних держав
застосовується законодавство цієї держави. Зазначене стосується і
скасування та визнання усиновлення недійсним.

У справах про усиновлення, скасування та визнання усиновлення недійсним,
компетентним є орган тієї договірної держави, громадянином якої є
усиновитель під час подання клопотання. Якщо усиновлюваний є
громадянином однієї договірної держави, а проживає на території іншої,
де має місце проживання також усиновитель, компетентним є й орган цієї
договірної держави (ст. 29 Договору з Грузією, ст. 29 — з Естонією, ст.
29 — з Литвою, ст. ЗО — з Польщею).

У деяких договорах передбачено, що у справах про усиновлення чи його
скасування особами з різним громадянством компетентними є установи тієї
договірної держави, на території якої подружжя має чи мало останнє
спільне місце проживання або місцеперебування (ст. 33 Договору з
Албанією, ст. 26—3 Алжиром, ст. 33 — з КНДР; ст. 35 — з
Чехосло-ваччиною).

Окремі договори про правову допомогу для вирішення питань про
усиновлення пропонують застосовувати тільки одну колізійну прив’язку —
закон громадянства усиновлюваного. Вона застосовується і до визначення
установи, яка є компетентною у винесенні рішення про усиновлення (ст. ЗО
Договору з Молдовою).

У разі відсилання колізійної прив’язки до законодавства України про
усиновлення використовуються норми КпШС України із змінами та
доповненнями, внесеними, зокрема, Законом України від ЗО січня 1996 р.;
гл. 35-А Цивільного процесуального кодексу України1; інші норми цього
кодексу; Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на
усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення
контролю за умовами їх проживання у сім’ях усиновителів, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 p.2 (далі —
Порядок передачі дітей на усиновлення).

Стаття 199 КпШС України (в редакції від ЗО січня 1996 p.)3 встановлює
прив’язку до законодавства України, що застосовується до усиновлення
іноземними громадянами дітей, які є громадянами України і проживають
поза межами України. Інші норми, якими відповідно до Закону від ЗО січня
1996 p. доповнено КпШС України, відображені у Порядку передачі дітей на
усиновлення. Так, згідно з зазначеними нормами законодавства усиновлення
дітей, які є громадянами України, іноземними громадянами, що перебувають
у шлюбі з громадянами України, на території України провадиться з
урахуванням норм гл. 14 КпШС України в порядку, передбаченому для
громадян України та у випадках, коли вичерпано всі можливості щодо
усиновлення, взяття під опіку (піклування) чи на виховання цих дітей у
сім’ї громадян України, а також коли ці діти перебувають на обліку в
Центрі з усиновлення дітей при Міністерстві освіти України (далі —
Центр) не менше одного року.

У разі, коли іноземні громадяни перебувають у родинних стосунках із
дітьми або усиновлюють дітей, які мають захворювання, зазначені в
Переліку, затвердженому Міністерством охорони здоров’я України,
усиновлення провадиться без дотримання термінів перебування дітей на
обліку в Центрі.

Права та обов’язки іноземних громадян — кандидатів в усиновителі чи
усиновителів передбачені законодавством України, зокрема Порядком
передачі дітей на усиновлення. Іноземні громадяни, що виявили бажання
усиновити дитину, яка є громадянином України, повинні звернутися з
письмовою заявою до Центру про взяття їх на облік кандидатами в
усиновителі та надання скерування на відвідання відповідного державного
дитячого закладу для підбору, знайомства та установлення контакту з
дитиною. До заяви додаються документи, передбачені Порядком передачі
дітей на усиновлення, легалізовані в установленому порядку, перекладені
українською мовою. Ці документи мають бути легалізовані в установленому
порядку, якщо інше не передбачено законодавством України або міжнародним
договором України. Термін дії цих документів один рік. Переклад
засвідчується в консульській установі України в державі проживання
кандидатів в усиновителі або в органах державного нотаріату на території
України.

Кандидати в усиновителі повинні отримати дозвіл компетентного органу
країни, де вони проживають, на в’їзд і постійне проживання усиновлюваної
дитини. У разі усиновлення вони зобов’язуються в місячний термін
поставити дитину на консульський облік у консульській установі України
за місцем проживання та надавати цій установі періодичну інформацію (не
менше одного разу на рік) про умови проживання й виховання дитини.
Усиновителі повинні надавати можливість представникові консульської
установи спілкуватися з дитиною. За усиновленим зберігається
громадянство України до досягнення ним 18-річного віку.

Від імені іноземних громадян, що бажають усиновити дитину, яка є
громадянином України, можуть діяти й інші особи на підставі
легалізованого доручення, за винятком випадків, коли іноземець має
особисто: а) ознайомитися з документами усиновлюваної дитини; б)
познайомитись і встановити контакт із дитиною; в) бути присутнім під час
розгляду справи в суді про усиновлення; г) отримати рішення суду про
усиновлення; д) забрати дитину з місця її проживання за пред’явленням
копії рішення суду про усиновлення.

Для вирішення питання про можливість усиновлення конкретної дитини
іноземні громадяни подають заяву до відділу освіти за місцем проживання
дитини. Орган опіки і піклування за місцем проживання усиновлюваної
дитини на підставі заяви кандидата в усиновителі та документів,
зазначених у Порядку передачі дітей на усиновлення, готує висновок про
доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. На
підставі звернення іноземних громадян про надання Їм дозволу для
усиновлення конкретної дитини і висновку органу опіки і піклування про
доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини Центр
протягом 3 днів розглядає необхідні матеріали і дає письмовий дозвіл на
проведення усиновлення, а в разі відмови — обгрунтовану відповідь у
письмовій формі.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами
провадиться за рішенням районного (міського) суду за місцем проживання
усиновленої дитини або за місцем проживання заявника (заявників). Стаття
265 Цивільного процесуального кодексу України встановлює зміст і форму
заяви до суду. Іноземними громадянами до заяви додається також дозвіл
Центру. Суддя в порядку підготовки справи про усиновлення вирішує
питання доцільності участі представників згадуваного Центру.

Відповідним органом опіки й піклування або Центром до суду подаються
документи, що підтверджують доцільність усиновлення, зокрема дозвіл
компетентного органу країни усиновителя на в’їзд і постійне проживання
усиновлюваної дитини, нотаріально засвідчене зобов’язання усиновителя
про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном
інформації про усиновлену дитину та можливість спілкування з нею.
Документи оформляються відповідно до вимог, передбачених законодавством
України. Усиновлення виникає з часу набрання рішенням суду законної
сили. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія
рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів громадянського
стану за місцем винесення рішення, а також до Центру.

Усиновлення іноземними громадянами дитини, яка є громадянином України та
проживає за межами України, провадиться в консульській установі України
за умови одержання в кожному окремому випадку дозволу Центру.
Особливістю усиновлення дітей іноземними громадянами на відміну від
усиновлення громадянами України є незбереження таємниці цього юридичного
факту (ч. 5 ст. 12 КпШС України).

Визнається дійсним усиновлення дитини, яка є громадянином України,
проведене в органах держави, на території якої проживає дитина, за умови
попереднього одержання дозволу Центру на таке усиновлення.

Для здійснення нагляду за станом утримання та виховання дітей,
усиновлених іноземними громадянами, Центр після отримання копії рішення
суду про усиновлення дитини надсилає до Міністерства закордонних справ
України (далі — МЗС) документи щодо усиновлення. Це Міністерство після
їх отримання надсилає до відповідної консульської установи України в
країні проживання усиновленої дитини дорученнящодо поставлення її на
консульський облік та організації нагляду за умовами проживання й
виховання усиновленої дитини.

Відповідна консульська установа на підставі доручення МЗС та міжнародних
договорів України, а також загальновизнаних принципів і норм
міжнародного права щодо захисту прав дитини вживає заходів до
встановлення нагляду за умовами проживання та виховання усиновленої
дитини і протягом перших 3 років один раз на рік, а потім через кожні 3
роки надсилає інформацію МЗС для подальшої передачі Центрові.

Якщо внаслідок усиновлення порушено права дитини, передбачені
законодавством України й міжнародними угодами, або усиновлення не
відповідає інтересам дитини, воно може бути скасоване або визнане
недійсним судом згідно з законодавством України.

Загалом указане та інше законодавство України про усиновлення відповідає
Конвенції про права дитини, що схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 20
листопада 1989 р. та ратифікована Україною 27 лютого 1991 p., зокрема її
основному положенню — врахуванню інтересів дитини за усиновлення.

Похожие записи