.

Місце та роль Верховної Ради України в організації боротьби з організованою злочинністю та корупцією (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
129 1661
Скачать документ

Реферат

на тему:

Місце та роль Верховної Ради України в організації боротьби з
організованою злочинністю та корупцією

Відповідно до пунктів 3, 5 статті 85 Конституції України до повноважень
Верховної Ради України належить прийняття законів та визначення засад
внутрішньої і зовнішньої політики [1].

Поточна законодавча діяльність, тобто прийняття законів, здійснюється за
широким переліком питань, віднесених до виключного регулювання законом
(ст. 92 Конституції України), у тому числі – судоустрій, судочинство,
статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність
прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ
виконання покарань; основи організації та діяльності прокуратури (п.
14); засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами,
адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та
відповідальність за них (п. 22).

Досить значним для конституційних повноважень Верховної Ради України є
повноваження визначати засади внутрішньої і зовнішньої політики, яке й
реалізується, насамперед, шляхом прийняття законів. Законодавче
регулювання засад внутрішньої і зовнішньої політики корелюється з
повноваженнями Президента України на здійснення керівництва
зовнішньо-політичною діяльністю держави (п. 3 ст. 106 Конституції
України) та повноваженнями Кабінету Міністрів України на здійснення
внутрішньої і зовнішньої політики держави (п. 1 ст. 116 Конституції
України). Це уособлює принцип поділу влад: кожна гілка влади має
здійснювати свої повноваження через властиві їй методи у визначених
Конституцією України межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст.
6 Конституції України) [2].

Виходячи з цього, законодавча діяльність є головною для Верховної Ради
України в організації боротьби з організованою злочинністю та корупцією
в країні.

У сучасному законодавстві України систематизованими нормативно-правовими
актами щодо прямого регулювання боротьби з організованою злочинністю і
корупцією можна вважати закони України: “Про організаційно-правові
основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. і
“Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р.

Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю” від 30 червня 1993 р. визначає головні напрями
загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з
організованою злочинністю.

Основними завданнями цього Закону згідно зі ст. 3 є:

– створення загальних правових і організаційних засад у сфері боротьби з
організованою злочинністю, сприяння в її попередженні та ліквідації;

– визначення системи державних органів, що ведуть боротьбу з
організованою злочинністю, та їх взаємовідносин;

– встановлення повноважень спеціальних державних органів по боротьбі з
організованою злочинністю та спеціальних заходів, що здійснюються ними;

– встановлення обов’язків інших державних органів у сфері боротьби з
організованою злочинністю;

– правове забезпечення фінансових, матеріально-технічних та інших умов,
необхідних для боротьби з організованою злочинністю;

– забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб під час
здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю [3].

Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. визначає
правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення і
припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і
юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Боротьба з
корупцією здійснюється на основі чіткої правової регламентації
діяльності державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання
функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і
юридичних осіб [4].

Цей Закон вперше визначив поняття “корупція” і “корупційне діяння” та
заклав основу для створення нормативно-правової бази з питань подальшої
боротьби з корупцією.

Проте, його застосування не змінило криміногенної ситуації на краще.
Більш того, масштаби корупції збільшилися, її дії поширилися фактично на
весь державний апарат, що, у свою чергу, негативно відбилося на всіх
сферах суспільного життя.

Така ситуація значною мірою стала наслідком того, що боротьба з
корупцією здійснюється безсистемно, за відсутності стратегії запобігання
і протидії. Для боротьби з корупцією замало тільки досліджень масштабів
корупції, викриття великих афер, зняття з посад чиновників, але й
необхідно спрямувати основні зусилля на усунення причин та умов, що
сприяють корупції.

Слід констатувати, що на сьогодні Закон України “Про боротьбу з
корупцією” потребує докорінної переробки.

1. У ньому не встановлено чіткого критерію визначення поняття
“корупція”. Поняття “корупція”, яке міститься у ст. 1 Закону України
“Про боротьбу з корупцією”, не повною мірою відображає суть вказаної
категорії і може застосовуватися лише в контексті цього Закону, що не
відповідає вимогам сьогодення і не дозволяє ефективно протидіяти
корупційним проявам.

При визначенні поняття “корупція” необхідно виходити з того, що корупція
– це соціальне явище, а не конкретне суспільно небезпечне діяння.
Корупція охоплює сукупність взаємопов’язаних правопорушень
(кримінально-правових, адміністративних, дисциплінарних,
цивільно-правових). За таких умов потрібне чітке визначення підстав
відповідальності за конкретне корупційне діяння.

2. Передбачені чинним Законом України “Про боротьбу з корупцією” норми
адміністративної відповідальності не адекватні процесам, що відбуваються
у суспільному житті, звужено коло державних органів, на які покладено
функції боротьби з корупцією, а також суб’єктів корупційних діянь.
Визначені ним інституційні механізми боротьби з корупцією є
недосконалими та малоефективними. В цілому Закон прийнято без урахування
основних чинників корупції, норми його побудовані переважно на забороні
займатися тією чи іншою підприємницькою діяльністю. Він вирішив лише
одну із проблем – встановив адміністративну відповідальність за
корупційні діяння.

3. Чинний Закон не містить норм, які б забезпечували виконання таких
важливих і найбільш превентивно значущих його санкцій, як обов’язкове
звільнення правопорушника з посади за мотивами вчинення ним корупційного
діяння та заборони цим особам протягом трьох років займати посади у
державних органах та їх апаратах. Здебільшого, ще до розгляду
адміністративної справи судом вони звільняються за власним бажанням або
за угодою сторін, що дає їм можливість безперешкодно займати посади в
інших державних органах і уникати правових наслідків, які настають в
результаті застосування Закону України “Про боротьбу з корупцією”.

4. Суперечить загальноприйнятим нормам права інститут відповідальності
за корупційні діяння. З одного боку, встановлений розмір матеріальної
відповідальності настільки мізерний, що не спроможний зупинити
корупціонера у сприянні ним вирішенню будь-якого питання для
зацікавленої особи, за яке він одержить винагороду у сотні раз більшу,
ніж розмір штрафу.

5. Не спрацьовують і норми про внутрішній контроль та відповідальність
керівників відомств за викорінювання корупції. Керівники міністерств,
відомств, органів влади та управління самостійно роботу з виявлення та
припинення корупційних діянь практично не ведуть.

6. В Україні повинна бути створена і закріплена законодавством система
органів, які, поряд з правоохоронними відомствами, несли б
відповідальність за стан боротьби з корупцією. Це ті державні органи,
які у межах виконання своїх головних функцій одночасно забезпечують
антикорупційну профілактичну роботу.

До таких органів, крім правоохоронних, необхідно віднести органи
виконавчої влади, які покликані протидіяти корупції усередині самого
відомства шляхом контролю та правового регулювання.

7. Потребують суттєвого доповнення відповідні статті Закону України “Про
боротьбу з корупцією”, якими визначений перелік корупційних діянь та
спеціальних обмежень. Останнім часом з’явилися нові форми корупційних
діянь, це: участь посадових осіб, державних службовців та депутатів усіх
рівнів і членів їх сімей у комерційній діяльності для одержання
особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища
для “перекачування” державних коштів та матеріальних цінностей в
комерційні структури і переведення грошей у готівку; надання пільг для
своєї корпоративної групи (політичної, релігійної, національної,
кланової та ін.) з “відтягненням” державних ресурсів; використання
службового становища для впливу на засоби масової інформації з метою
здобуття особистої чи корпоративної вигоди; використання посадовими
особами, державними службовцями, депутатами, політичними діячами
підставних осіб та родичів у комерційних структурах з метою особистого
чи корпоративного прибутку; використання службового становища для
маніпулювання інформацією з метою одержання особистої чи корпоративної
вигоди; лобіювання при прийнятті нормативних актів в інтересах
зацікавлених угруповань; не переслідуване у кримінальному порядку
зловживання службовим становищем у процесі приватизації, передачі в
оренду, ліцензування, квотування і т. ін.

Положення цих двох інститутів (його двох взаємозалежних складових:
організована злочинність і корупція) публічного права базуються на
прийнятих Верховною Радою України законодавчих актах, норми яких
розглядаються в контексті правовідносин щодо боротьби з організованою
злочинністю і корупцією.

Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. Основними завданнями
міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і
свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх
припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і
розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки
дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання
кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні
соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї
компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у
виконанні покладених на них законом обов’язків (ст. 2) [5].

Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. До
завдань Служби безпеки України входить попередження, виявлення,
припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства,
тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері
управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо
створюють загрозу життєво важливим інтересам України (ст. 2) [6].

Закон України “Про Державну податкову службу в Україні” від 4 грудня
1990 р. Серед функцій Державної податкової адміністрації України
визначено, що при виявленні фактів, що свідчать про організовану
злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності,
направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по
боротьбі з організованою злочинністю (ст. 8).

Завданням податкової міліції є запобігання злочинам та іншим
правопорушенням, віднесеним Законом до компетенції податкової міліції,
їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про
адміністративні правопорушення (ст. 2) [7].

Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. Відповідно до
Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру”
від 12 липня 2001 р. до функцій прокуратури відносяться:

– підтримання державного обвинувачення в суді;

– представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,
визначених законом;

– нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

– нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст. 5)
[8].

Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від І8 лютого
1992 р. визначає завдання оперативно-розшукової діяльності, а саме:
пошук і фіксацію фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та
груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України,
розвідувально-підривна діяльність спеціальних служб іноземних держав і
організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах
кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах
безпеки громадян, суспільства і держави (ст. 1) [9].

Серед законів України, що регулюють опосередковано відносини щодо
боротьби з організованою злочинністю та корупцією, у контексті загальних
заходів боротьби з правопорушеннями необхідно відзначити такі закони:
“Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.; “Про митну
справу в Україні” від 25 червня 1991 р.; “Про статус народного депутата
України” від 17 листопада 1992 р.; “Про статус суддів” від 15 грудня
1992 р.; “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р.; “Про Державну
контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 р.; “Про
Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 р.; “Про державну
службу” від 16 грудня 1993 р. З метою запобігання корупції серед
державних службовців статтею 16 Закону визначені певні обмеження,
пов’язані з проходженням державної служби – державний службовець не має
права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України “Про
боротьбу з корупцією” [10]; “Про державний захист працівників суду і
правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р.; “Про забезпечення безпеки
осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня
1993 р.; “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р.; “Про статус
депутатів місцевих рад ” від 11 липня 2002 р.; “Про Державну виконавчу
службу” від 24 березня 1998 р.; “Про основи національної безпеки
України” від 19 червня 2003 р.; “Про органи і служби у справах
неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня
1995 р.; “Про державну охорону органів державної влади України та
посадових осіб” від 4 березня 1998 р.; “Про демократичний цивільний
контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”
від 19 червня 2003 р.; “Про Державну прикордонну службу України” від
3 квітня 2003 р.; “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 р.;
“Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р.; “Про
заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів та зловживанню ними” від 15 лютого 1995 р.; “Про
громадянство України” від 18 січня 2001 р.; “Про Військову службу
правопорядку у Збройних силах України” від 7 березня 2002 р.; “Про
судоустрій України” від 7 лютого 2002 р.; “Про Національний банк
України” від 20 травня 1999 р.; “Про Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини” від 23 грудня 1997 р.; “Про Рахункову палату” від
11 липня 1996 р.; “Про Раду національної безпеки і оборони України” від
5 березня 1998 р.; “Про попереднє ув’язнення” від 30 червня 1993 р.;
“Про джерела фінансування органів державної влади” від 30 червня
1999 р.; “Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 р.; “Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місцевої
міліції” від 4 березня 2004 р. та ін.

Система законодавства щодо нормативно-правового забезпечення боротьби з
організованою злочинністю і корупцією, поряд із законами, включає в себе
також акти нормативного змісту – постанови Верховної Ради України.
Практика регулювання ними суспільних відносин широко застосовувалася до
прийняття у 1996 році Конституції України, серед них особливе місце
займають, наприклад, “Про створення Тимчасової депутатської комісії
Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю,
корупцією і хабарництвом” від 19 грудня 1992 р. № 2894-XII.

Постановою “Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України
з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю”
від 26 січня 1993 р. № 2931-XII Верховна Рада визначила низку
невідкладних заходів, спрямованих на забезпечення виконання актів
законодавства з питань зміцнення законності і правопорядку та
направлених на боротьбу з організованою злочинністю і корупцією.

7 травня 1993 року була прийнята Постанова № 3207-ХІІ “Про невідкладні
заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією”. З огляду
на загострення криміногенної ситуації, цією Постановою були визначені
заходи щодо підготовки та внесення на розгляд Верховної Ради України
низки законопроектів.

З метою забезпечення правових, організаційних та матеріально-технічних
передумов для більш ефективної боротьби зі злочинністю Постановою від
25 червня 1993 р. № 3325-ХІІ була затверджена Державна програма боротьби
зі злочинністю.

Постановами від 16 грудня 1993 р. № 3720-ХІІ і від 12 жовтня 1994 р.
№ 199/94-ВР затверджені Положення про порядок комплектування,
матеріально-технічного, військового, фінансового та соціального
забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою
злочинністю Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України по
боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.

У червні 1994 року Постановою № 51/94-ВР створена постійна Комісія
Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і
корупцією.

Основні засади та напрями становлення економіки України у кризовий
період визначені Постановою від 15 червня 1994 р. № 61/94-ВР “Про
основні засади та напрями становлення економіки України в кризовий
період”. Зокрема, серед заходів зазначено наступні: знищення можливостей
для корупції та безконтрольної приватизації; справжня боротьба з
організованою злочинністю, корупцією, “тіньовою” економікою, подолання
дезорганізації в структурах державної влади, очікування чергових
реорганізацій та кадрових змін; певна чистка апарату, орієнтуючись на
сучасні вимоги до нього, специфіку ситуації в економіці та управлінні
нею.

Постановою від 15 жовтня 1996 р. № 412/96-ВР була схвалена Програма
діяльності Кабінету Міністрів України. У цій Програмі, серед іншого,
окреслені заходи подолання “тінізації” економіки.

Визначено, що “тіньова” економіка є економічною базою для антидержавних,
антиконституційних дій, корупції.

“Тіньова” економіка набула такого розповсюдження, яке почало суттєво
впливати на всі сторони економічної діяльності, політичного та
громадського життя в країні. Її негативними наслідками є значне
зростання “тіньового” капіталу, вивезення його до інших держав,
порушення грошового обігу, скорочення податкових надходжень,
неможливість забезпечити збалансованість державного бюджету, розвиток
інфляційних процесів, неконтрольоване розшарування населення за рівнем
доходів.

Накопичення значних капіталів у “тіньовій” економіці дає можливість
певним групам людей монополізувати окремі види діяльності у сфері
підприємництва, впливати на державні, регіональні владні структури,
депутатів, політичні партії, засоби масової інформації і т. п.,
призводить до криміналізації суспільства, боротьби за перерозподіл
власності, встановлення контролю за каналами незаконного збагачення,
розподілу сфер впливу.

Постановою від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР була схвалена Концепція
(основи державної політики) національної безпеки України.

Серед основних можливих загроз національній безпеці України у найбільш
важливих сферах життєдіяльності визначена відсутність ефективних
механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби зі
злочинністю, особливо з її організованими формами, і тероризмом.

Постановою від 18 листопада 1997 р. № 640/97-ВР “Про стан боротьби зі
злочинністю та забезпечення законності в державі” визнано, що корупція
та організована злочинність реально загрожують національній безпеці та
конституційному порядку України і визначений ряд заходів щодо протидії
означеним явищам.

До грунтовного переліку нормативних актів, що опосередковано регулюють
відносини стосовно боротьби з організованою злочинністю та корупцією,
віднесено також Постанову від 28 квітня 1992 р. “Про Концепцію
судово-правової реформи в Україні”, а також Постанову від 8 лютого
2001 р. “Про Закон України “Про Тимчасові слідчі та спеціальні комісії
Верховної Ради України” та деякі інші.

Верховною Радою України нинішнього скликання серед інших комітетів
Верховної Ради України затверджено Комітет з питань боротьби з
організованою злочинністю і корупцією.

З огляду на перелічене, можна дійти висновку, що нормативно-правова
діяльність Верховної Ради України має велике значення для організації
боротьби з організованою злочинністю та корупцією в країні.

 

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –
№ 30. – Ст. 141.

2. Конституція України: Наук. — практ. коментар / В.Б. Авер’янов, О.В.
Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.В. Битяк, Ю.М.
Грошовий та ін. – Х.: Вид-во “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін
Юре”, 2003. – 808 с.

3. Закон України від 30 червня 1993 р. із змінами і доповненнями “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” //
Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.

4. Закон України від 5 жовтня 1995 р. із змінами і доповненнями “Про
боротьбу з корупцією” // Голос України. – 1998. – 18 лют.

5. Закон України від 20 грудня 1990 р. із змінами і доповненнями “Про
міліцію” (станом на 1 жовтня 1999 року) // Офіц. видання Верховної Ради
України. – К.: Парламентське вид-во, 1999.

6. Закон України від 25 березня 1992 р. “Про Службу безпеки України” //
Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.

7. Закон України від 4 грудня 1990 р. із змінами і доповненнями “Про
Державну податкову службу в Україні” // Офіц. вісник України. – 1998. –
№ 6. – Ст. 210.

8. Закон України від 5 листопада 1991 р. із змінами і доповненнями “Про
прокуратуру” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 44. – Ст.
233.

9. Закон України від 18 лютого 1992 р. із змінами і доповненнями “Про
оперативно-розшукову діяльність” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – № 22. – Ст. 303.

10. Закон України від 16 грудня 1993 р. із змінами і доповненнями “Про
державну службу” // Голос України. – 1996. – 6 квіт.

І.В. Бондаренко. Місце та роль Верховної Ради України в організації
боротьби з організованою злочинністю та корупцією. “Боротьба з
організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 10’2004.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020