Місце проживання фізичної особи

Правове регулювання вибору місця проживання фізичної особи
детерміновано міжнародним законодавством. Основні концептуальні його
положення полягають у тому, що людина вільна самостійно обирати місце
свого проживання, не допускаються обмеження цієї свободи не інакше як на
підставі закону і в судовому порядку, обмеження місця проживання
пропискою у даній країні вважається порушення права, кожна із країн
учасниць міжнародних угод повинна гарантувати реалізацію права на вибір
місця проживання.

Разом з тим місце проживання детерміновано здатністю особи усвідомлювати
значення такого вибору (малолітніх втікачів з дому в разі їх розшуку
повертають їх батькам чи навчально-виховним закладам), майновим станом
(можливістю придбати житла у респектабельному житловому масиві чи
елітному будинку), інколи професією чи фахом, якщо за ним необхідне
проживання безпосередньо на території підприємства (обхідники
магістральних трубопроводів, залізничних колій) чи поблизу нього.

Таке право тісно зв’язане з іншим правом – правом на свободу
пересування, яке більш детально врегульоване ЗУ “Про свободу пересування
та вільний вибір місця продивання в Україні” від 11 грудня 2003р., що
деталізував відносини, пов’язані зхі свободою пересування та вільним
вибором місця проживання в Україні відповідно до її Конституції,
загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та
політичні права. В ньому право пересування визначено як право фізичної
особи )громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які на
законних підставах перебувають в Україні) вільно та безперешкодно за
своїм бажання переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у
будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які
встановлюються законом. Вільним місцем проживання чи пересування є право
зазначених вище осіб на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на
території якої вони хочуть проживати та перебувати.

Таким чином закон розрізняє два поняття:

місце проживання – адміністративно-теритторіальна одиниця, на території
якої особа проживає строком понад шість місяців на рік;

місце перебування — адміністративно-теритторіальна одиниця, на території
якої особа проживає строком менше шість місяців на рік.

З місцем проживання фізичної особи у цивільному праві зв’язано ряд
правових наслідків. Це реєстраційні процедури (народження, смерті,
переміна імені, реєстрація шлюбу, реєстрація як суб’єкта підприємницької
діяльності), виконання зобов’язань, відкриття спадщини, судочинства,
розшук зниклої особи, адміністративний нагляд. При наданні соціального
житла на квартирний облік особи беруться за місцем свого проживання.

Місце проживання фізичної особи має важливе значення для публічних
процедур: здійснення активного виборчого права, сплата податків,
військовий облік тощо. У зв’язку з тим у поточному законодавстві може
бути функціональне визначення місця проживання. Так у п.4 ст.1 ЗУ “Про
державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”
конкретизовано місце проживання фізичної особи., Ним визнано житловий
будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому
(гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому
фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться
за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною
особою-підприємцем”. Приємно відзначити, що воно співпадає із загальним
визначенням місця-проживання фізичної особи.

Місце проживання фізичної особи – елемент її правової характеристики,
умова участі в цивільних правовідносинах. Інколи місце проживання
фізичної особи зумовлює її фах спосіб життя. Наприклад жителі курортних
місцевостей в основному зайняті обслуговуванням відпочиваючих. Жителі
шахтарських поселень (селищ) залежні від того як і чи працює шахта.

Місце проживання фізичної особи у чинному законодавстві максимально
деталізується. Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦКУ місцем проживання фізичної
особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для
проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному
пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або
тимчасово. Така конструкція норми дає підставу для альтернативності у
виборі місця проживання. Але основне правило полягає у тому, що воно
мусить бути одне і більш-менш формалізоване місце проживання. Переважне
чи тимчасове місце проживання характерне для певних категорій професій:
геологи, артисти цирків, археологи, будівельники тощо. Тим самим для цих
осіб правове значення має те місце, де найчастіше особа перебуває.

З відміною інституту прописки і введенням інституту реєстрації громадян
вони домінуюче місце для приватного права втратили. Така реєстрація
здійснюється відповідно до статей 6-9 ЗУ “Про свободу пересування та
вільний вибір місця проживання в Україні”. Реєстрація – внесення
відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце
перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до
реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого
центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Для публічних
обов’язків основне значення надається все таки місцю реєстрації
громадянина. Місце реєстрації осіб без громадянства та біженців є умовою
здійснення деяких приватних прав: працевлаштування, реєстрація як
суб’єкта підприємництва.

Фізична особа можу мати одночасно декілька місць проживання. Це зв’язано
з розширенням кількості об’єктів права власності, свободою вибору свого
місця проживання (зимою у квартирі, літом – у будинку (на дачі, садовому
будиночку), найнятому будинку тощо. Таким чином повністю дієздатна особа
обирає місце свого проживання самостійно згідно своїх уподобань і
можливостей.

&

F

gd?>Z

????Z

???????$??Z

?????????Z?Правом обирати вільно своє місце проживання наділені
(неповнолітні) неповністю дієздатні особи. Так згідно ч.2 ст. 29 ЦКУ
фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце
проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Здебільше
для неповнолітніх вибір місця проживання зв’язаний з набуттям фахової
освіти. Якщо така особа навчається у військовому ліцею та правилами
навчання у ньому передбачено необхідність проживання у гуртожитках цього
ліцею.

Законодавство встановлює певні обмеження для вибору свого місця
проживання. Так, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до
чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або
одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження
навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона
проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між
дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка
виконує щодо неї функції опікуна. Але і у цьому разі передбачена
альтернатива. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від
десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування
або судом. При цьому враховується здатність надати малолітньому належне
виховання, утримання. Може враховуватись бажання самого неповнолітнього.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце
проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона
проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу
охорони здоров’я, в якому вона проживає. При спорі розлучених батьків
про місце проживання такої особи суд виходить із інтересів дитини.
Здебільше такі діти зостаються проживати із матір’ю. Виключення
складають випадки коли мати внаслідок своїх особистих пристрастей
(п’янство, вживання наркотиків, розгульний спосіб життя тощо)
відноситься до ризикових категорій, нехтує виконанням своїх батьківських
обов’язків і не може надати належного виховання дитині.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або
місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції
опікуна. Для таких осіб їх місце проживання визначається або за місцем
проживання опікуна, або місце знаходження відповідної організації як
юридичної особи. Згідно ст. 91 ЦКУ місце знаходження юридичної особи
визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлене
законом. Чинне законодавство встановлює що місце знаходження юридичної
особи – місце проживання її засновника, або одного із засновників чи
місце знаходження будівлі на яку юридична особа має у встановленому
порядку підтверджені права (свідоцтво про право власності, договір
купівлі-продажу. оренди, дарування, обміну тощо).

Фізична особа може мати кілька місць проживання. З місцем проживання
фізичної особи зв’язуються певні правові наслідки. Деякі з прав фізична
особа може реалізувати лише за місцем свого проживання. Наприклад
реєстрація актів цивільного стану здійснюється на місцем проживання.
Відповідно до ст. 62 ЦКУ опіка або піклування встановлюються за місцем
проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за
місцем проживання опікуна чи піклувальника.

За місцем проживання здійснюється розгляд цивільних справ.

Свободу пересування та свободу вибору місця проживання може бути
обмежено. Зокрема відповідно до ст. 13 ЗУ “Про свободу пересування та
вільний вибір місця проживання в Україні” вільний вибір місця проживання
обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться:

у прикордонній смузі;

на територіях військових об’єктів;

у зонах, які відповідно до закону належать до зон із обмеженим доступом;

на території, де в разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і
отруєнь людей ввведені особливі умови і режим проживання населення та
господарської діяльності;

на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.

Крім цього вільний вибір місця обмежується в залежності від правового
становища людини, зокрема для:

осіб, які не досягли 16 років;

осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано
запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі;

осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або
обмеження волі;

осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним
наглядом;

осіб, які згідно із законодадавством про інфекційні захворювання та
психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для
перебування на території України.

Цей перелік є виключеним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Література

Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950, Советское
гражданское право. Субъекты гражданского права. М., 1984, Цивільне право
України: Підручник: У 2-х кн.

О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери,
Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком Інтер, 2002, Гражданское право: В 2 т.
Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп.
М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.;

Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998,
353с.,

Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів
юридичних спеціальностей вищих закладів освіти

Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.
Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. –Х., Право. 2000.,

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва,
А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком
Інтер, 2002,

Урядовий кур’єр. – 2004.-№7.-С.22

Слід мати на увазі, що Конституційний суд України дав тлумачення місця
проживання як місце проживання за територіальною ознакою (село, селище,
місто чи інша адміністративно-територіальна одиниця), а не конкретне
жиде приміщення (будинок, квартира, службова квартира).

Похожие записи