Реферат

на тему:

Місце і роль права

в системі соціальних норм

Соціальні норми — це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що
зумовлені об’єктивними закономірностями, є результатом свідомої вольової
діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються
різноманітними засобами соціального впливу.

Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні норми
класифікують як: юридичні; моральні; корпоративні (громадських
організацій, політичних партій, інших об’єднань громадян); звичаї чи
традиції.

Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх
поділяють на: економічні; політичні; сімейні; релігійні; етики та
естетики; організаційні; соціально-технічні.

Юридичні (правові) норми — загальнообов’язкові, формально визначені
правила поведінки, що встановлені (санкціоновані) державою,
охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в
нормативно-правових актах.

Моральні норми — правила поведінки, що базуються на моральних поглядах
суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й
негуманне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та
силою громадської думки.

Корпоративні норми — правила поведінки, що встановлюються й
забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та
іншими об’єднаннями людей.

Звичаї чи традиції — правила поведінки, що історично склались і увійшли
(перетворились) у звичку людей.

Аби показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти
ознаки правових та інших соціальних норм.

Так, правові норми, що у своїй сукупності утворюють право:

• виникають разом із виникненням держави;

• встановлюються чи санкціонуються державою;

• виражають волю керівної частини суспільства;

• утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права);

• існують у суспільстві як одна система норм;

• формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов’язків;

• правила поведінки формально визначені за змістом;

• мають певні форми зовнішнього виразу;

• мають точно визначені межі дії;

• забезпечуються державним примусом та іншими засобами.

Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального регулювання:

• існують у будь-якому суспільстві;

• встановлюються чи санкціонуються іншими суб’єктами;

• виражають волю різноманітних частин населення;

• можуть існувати й безсистемне, не будучи внутрішньо узгодженими;

• існують здебільшого у вигляді декількох відносно самостійних систем
нормативного регулювання;

• виражаються не тільки через права та обов’язки, а й через загальні
принципи, цілі, гасла тощо;

• зазвичай позбавлені формальної визначеності;

• можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих, формах;

• не завжди мають точно визначені межі дії;

•  забезпечуються  звичкою,  внутрішнім  переконанням,  моральним, 
громадським впливом та іншими позадержавними засобами. Отож, право, як
особливий вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм
взаємозв’язком із державою, напрямками впливу на суспільні відносини.

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати
охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних
відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм
право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають
як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою та
обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями
суб’єктів суспільного життя, що об’єктивно зумовлені розвитком
суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних
суб’єктів. З таких позицій право поділяють на: права людини; права
об’єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.

Юридичне право — це свобода та обґрунтованість поведінки людей
відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.

Твердження про те, що право відірване від держави, привело до виникнення
різноманітних концепцій праворозуміння: природного права, позитивного
права, права реалістичного, психологічного тощо.

Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об’єктивне і
суб’єктивне.

Юридичним об’єктивним правом називають систему всіх правових приписів,
що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають
загальнообов’язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної
поведінки та Існують незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта
права.

Юридичне суб’єктивне право — це певні можливості, міра свободи, що
належить суб’єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як
волевиявлення держави можна віднести такі:

• право — це система правових норм;

• це — правила поведінки загального характеру;

• ці правила мають загальнообов’язковий характер;

• вони тісно зв’язані між собою, діють у єдності, складаються в правові
інститути, правові галузі та інші частини системи права;

• формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших
джерелах права;

• установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою
та її органами;

• у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми;

•   правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням
принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.

Кожне право, як елемент правової системи, складається з багатьох
правових норм. Аби вірно вибрати ту чи ту норму, треба знати, що вони
об’єднуються не за випадковими ознаками, — між ними існують конкретна
схожість і відмінності. Завдяки цій об’єктивній обумовленості й
характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все
право можна подати як визначену систему.

Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має
соціальне призначення з регулювання поведінки не якоїсь конкретної
особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регулюються.

Право має загальнообов’язковий характер. Його положення, що їх містить
уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво
до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи
оцінці під кутом зору їх доцільності, раціональності, бажаності чи
небажаності здійснення.

Право характеризується внутрішньою формою, тобто об’єднанням правових
норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.

Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка
суб’єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як
права та обов’язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра
реакції держави (санкції), застосовані в разі порушення велінь, що
містяться в нормативних приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в
тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне
закріплення в тексті правової норми.

Право стає обов’язковим лише тоді, коли воно видається чи санкціонується
уповноваженим на те суб’єктом, у межах його компетенції та в порядку,
передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням
установлених вимог, що подаються до розроблення, обговорення, прийняття,
набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.

Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що
держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють
безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб’єктами
сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого —
відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення
бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання
вимог правових норм.

Отже, право як волевиявлення держави — це система загальнообов’язкових,
формально визначених, установлених чи санкціонованих державою,
гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою
зв’язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної
частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неоднорідному
суспільстві.

У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм
взаємодіє. Розгляньмо деякі аспекти цього явища.

У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні
положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб
сприяють повнішому і швидшому досягненню бажаних результатів.

Різні соціальні норми криють у собі вимоги, що виключають одна одну, а
це веде до конкуренції різних моделей поведінки. Така ситуація утруднює
реалізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна
одній.

Під час формування основ правової держави в регулюванні суспільних
відносин зростає значення моральних вимог, у яких знаходять відображення
загальнолюдські цінності. Саме тому посилення моральної обґрунтованості
правових розпоряджень — необхідна умова подальшої активізації їх ролі та
ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцнення дисципліни,

Правова вимога зміцнення законності та правопорядку водночас є й
важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її
чесність, совість, обов’язок. Тому законність може виступати і як один
із моральних критеріїв поцінування поведінки особи та інших суб’єктів —
адже в умовах беззаконня годі й казати про мораль.

Найбільшої ефективності право досягає в разі збігу його вимог і вимог,
що формулюються в моральних нормах. Під час формування правової держави
співіснування цих двох видів соціальних норм загалом збігається або
наближається до цієї умови.

Говорячи про зближення вимог права і моралі, не слід забувати, що між
ними можуть існувати протиріччя і негативні явища.

Коли протиріччя своєчасно не виявляються і, отже, не усуваються, вони
можуть призвести до порушень закону (за суспільного пріоритету вимог
моралі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежній
ситуації). Однією з причин таких протиріч є відносна стабільність
моралі. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби конкретних
життєвих ситуацій у процесі суспільного розвитку.

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через
відповідну систему.

Система права — це внутрішня форма права, яка має об’єктивний характер
побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм,
диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями,
інститутами й нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи
ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об’єднуються не
за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності.
Завдяки цій об’єктивній зумовленості й характерним ознакам схожості,
відмінностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.

Об’єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є
явищем другорядним відносно економіки і входить до надбудови
суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься
правовою. Тому праву притаманні такі об’єктивні властивості:

• воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними
відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою;

•  під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки
норма права, право, а й правова система і правова надбудова;

• право не слід зводити тільки до правових норм, його належить
розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад,
правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість та
ін.);

• система норм права є елементом системи правого регулювання, взаємодії
об’єктивного та суб’єктивного права, правідносин і правосвідомості.
Водночас у правових джерелах існують і антисистемні    тенденції   
(приміром,    конкуренція норм права);

•  ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому
залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему
права слід вивчати в межах певної правової системи.

До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності
норм права на взаємозв’язані правові комплекси, галузі, підгалузі,
інститути права; єдність і узгодженість між собою норм права, що
складають систему права; об’єктивний характер побудови системи права.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридичне цільна,
внутрішньо узгоджена система загальнообов’язкових правил поведінки.
Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як
закономірна організація його елементів.

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма
права). Це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки
суб’єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного
характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для
регулювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового
припису:

• вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються,
життєві ситуації;

• розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

• адресовані неперсоніфікованому колу суб’єктів, дозволяють окреслити
межі поведінки всіх суб’єктів, що підпадають під таку ситуацію;

• діють у часі та просторі неперервно;

• чинність дії правової норми припиняється або скасовується
уповноваженими суб’єктами.

Список використаної літератури:

Правознавство. / За ред. Копєйчикова В.В. – К., 1999.

Основи права. Посібник. – Харків, 2000.

Похожие записи