Контрольна робота з правознавства
Місце і роль права в системі соціальних норм, поняття системи права як
внутрішньої його організації, загальна характеристика основних галузей
права України.
План
Місце і роль права в системі соціальних норм.
Поняття системи права як внутрішньої його організації.
Загальна характеристика основних галузей права України.
Вступ
Формування духовного світу людини, має актуальне значення для побудови
незалежної Української держави з соціальними відносинами і правовою
системою.
Важливий етап правого виховання молоді був ознаменований прийняттям у
1996 р. Конституції України.
Одним з найоптимальніших шляхів формування правової свідомості та
правової культури молоді є засвоєння основ правознавства в навчальному
процесі. Зокрема, усні професійно-технічних навчальних закладів для
законодавчої орієнтації в подальшому житті та професійній діяльності
повинні здобути необхідний мінімум правових знань.
Виходячи з конституційних положень молодь повинна чітко усвідомлювати як
власні права і свободи, так і обов’язки перед суспільством, володіти
правовою свідомістю, правовою культурою.
1) Місце і роль права в системі соціальних норм
Стаття 8. В Україні визначається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і
повинні відповідати їй.
Норми конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для
захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо
на підставі Конституції України.
Соціальні норми — це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що
зумовлені об’єктивними закономірностями, є результатом свідомої вольової
діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються
різноманітними засобами соціального впливу.
Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні норми
класифікують як: юридичні; моральні; корпоративні (громадських
організацій, політичних партій, інших об’єднань громадян); звичаї чи
традиції.
Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх
поділяють на: економічні; політичні; сімейні; релігійні; етики та
естетики; організаційні; соціально-технічні.
Юридичні (правові) норми — загальнообов’язкові, формально визначені
правила поведінки, що встановлені (санкціоновані) державою,
охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в
нормативно-правових актах.
Моральні норми — правила поведінки, що базуються на моральних поглядах
суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й
негуманне, л забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та
силою громадської думки.
Корпоративні норми — правила поведінки, що встановлюються й
забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та
іншими об’єднаними людей.
Звичні чи традиції — правила поведінки, що історично склались і увійшли
(перетворились) у звичку людей.
Аби показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти
ознаки правових та інших соціальних норм.
Так, правові норми, що у своїй сукупності утворюють право:
• виникають разом із виникненням держави;
• встановлюються чи санкціонуються державою;
• виражають волю керівної частини суспільства;
• утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права);
• існують у суспільстві як одна система норм;
• формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов’язків;
• правила поведінки формально визначені за змістом;
• мають певні форми зовнішнього виразу;
• мають точно визначені межі дії;
• забезпечуються державним примусом та іншими засобами.
Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального регулювання:
• існують у будь-якому суспільстві;
• встановлюються чи санкціонуються іншими суб’єктами;
• виражають волю різноманітних частин населення;
• можуть існувати й безсистемне, не будучи, внутрішньо узгодженими;
• існують здебільшого у вигляді декількох відносно самостійних систем
нормативного регулювання;
• виражаються не тільки через права та обов’язки, а й через загальні
принципи, цілі, гасла тощо;
• зазвичай позбавлені формальної визначеності;
• можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих, формах;
• не завжди мають точно визначені межі дії;
• забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, моральним,
громадським впливом та іншими позадержавними засобами.
Отож, право, як особливий, вид соціальних норм, відрізняється від інших
соціальних норм взаємозв’язком із державою, напрямками впливу на
суспільні відносини.
2) Поняття системи права як внутрішньої його організації
Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через
відповідну систему.
Система права — це внутрішня форма права, яка має об’єктивний характер
побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм,
диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями,
інститутами й нормами права.
Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи
ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об’єднуються не
за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності.
Завдяки цій об’єктивній зумовленості й характерним ознакам схожості,
відмінностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.
Об’єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, вона є
явищем другорядним відносно економіки і входить до надбудови
суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься
правовою. Тому праву притаманні такі об’єктивні властивості:
• воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними
відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою;
• під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки
норма права, право, а й правова система і правова надбудова;
• право не слід зводити тільки до правових норм, його належить
розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад,
правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість та
ін.);
• система норм права є елементом системи правого регулювання, взаємодії
об’єктивного та суб’єктивного права, правовідносин і правосвідомості.
Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції
(приміром, конкуренція норм права);
• ступінь розвиненості системних властивостей прана багато в чому
залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему
права слід вивчати в межах певної правової системи.
До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності
норм права на взаємозв’язані правові комплекси, галузі, підгалузі,
інститути права; єдність і узгодженість між собою норм права, що
складають систему права; об’єктивний характер побудови системи права.
Отже, для будь-якої держави право функціонує як едина, юридично цільна,
внутрішньо узгоджена система загальнообов’язкових правил поведінки.
Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як
закономірна організація його елементів.
Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма
прана). Це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки
суб’єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного
характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для
регулювання суспільних відносин.
Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового
припису:
• вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються,
життєві ситуації;
• розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;
• адресовані неперсоніфікованому колу суб’єктів, дозволяють окреслити
межі поведінки всіх суб’єктів, що підпадають під таку ситуацію;
• діють у часі та просторі неперервно;
• чинність дії правової норми припиняється або скасовується
уповноваженими суб’єктами.
Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права
і нормативно-правового припису як цільного, логічно завершеного
державно-владного веління нормативного характеру. Стаття
нормативно-правового акта і норма права часто збігаються, коли
структурні елементи норми права відображено в статті .чакону. Проте
здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. Залежно
від цього розрізняють прямий, посилальний чи бланкетний (відсильний)
способи викладення норми в статті.
Прямий спосіб застосовується тоді, коли всі елементи норми права
містяться в статті нормативно-правового акта; посилальний — коли
робиться посилання на іншу статтю чи статті; бланкетний (відсильний) —
коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.
Норма права мас внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому
поділі на окремі елементи, зв’язані між собою: гіпотезу, диспозицію,
санкцію.
Гіпотеза — частина норми права, яка містить умови, обставини, з
настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в
диспозиції.
Диспозиція — частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні
обов’язки, тобто само правило поведінки.
Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки
виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції.
Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи
заохочувальними (позитивними).
Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості й
складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту — на
абсолютно чи відносно визначені.
Правові норми можна групувати залежно від підстав у різні види. Залежно
від суб’єктів, що прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть
бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими,
контрольно-наглядовими органами, громадськими об’єднаннями, трудовими
колективами, населенням.
Загальна характеристика основних галузей права України.
Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні,
фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми; за характером
диспозиції зобов’язальні, заборонні; за способом виразу правила в
диспозиції — імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому
регулюванні — матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії
в часі — такі, що діють постійно і тимчасово; за терміном дії у просторі
— загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою
дію, — загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на
певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб’єктів).
Можна розглядати й інші підстави для класифікації норм права.
Трудове право – право система правових норм, які регулюють трудові
відносний, що виникають у процесі праці, без якої не може існувати жодне
суспільство.
Цивільне право сукупність правових норм, які регулюють майнові,
товарно-грошові та деякі інші підносний, пов’язані чи не пов’язані з
майновими, а також особисті немайнові відносини, засновані на рівності
учасників цих відносин.
ІПлюбно-сімейне право — система правових норм, які регулюють
правовідносини шлюбу, сім’ї, усиновлення опіки і піклування та
реєстрації актів громадянського стану.
Житлове право в Україні регулює специфічний вид суспільних відносин, які
виникають у сфері задоволення людиною та громадянином природної потреби
в житлі.
Екологічне право — система правових норм, які регулюють суспільні
відносини між людьми у сфері використання та охорони навколишнього
природного середовища.
Підприємницьке право система правових норм, які регулюють суспільні
підносний у сфері підприємництва, тобто самостійної, ініціативної,
систематичної на власний ризик діяльності з виробництва продукції,
виконання робіт, надання послуг і торгівлі к метою одержання прибутку.
Кримінальне право — система кримінальних норм, установлених законодавчим
органом, що визначають основи і принципи кримінальної відповідальності,
встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами, які вид і
міра покарання можуть застосовуватися до особи, котра скоїла злочин.
Земельне право — система правових норм, які регулюють правовідносини у
сфері володіння, розпорядження й користування землею, визначають землі
сільськогосподарського призначення, населених пунктів,
промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, землі природооздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового і водного
фондів, землі запасу.
Юридичний процес — система взаємопов’язаних правових форм діяльності
уповноважених державних органів, посадових осіб, а також визначення
Інших суб’єктів, що виражається v здійсненні операцій для вирішення
юридичних справ, які спричиняють відповідні юридичні наслідки (документи
чи рішення) і регулюються процедурно-процесуальними нормами,
Конституційне процесуальне право — система правових норм, які регулюють
порядок проведення конституційного провадження, ухвалення та виконання
рішень і висновків Конституційного Суду України,
Адміністративне процесуальне право — система адміністративних
процесуальних норм, які регулюють порядок реалізації норм
адміністративного права.
Кримінальна процесуальне право — система кримінально-процесуальних норм,
які регулюють порядок порушення кримінальних справ, проведення щодо них
дізнання і попереднього слідства, судового розгляду, винесення вироків
та інших судових рішень, організації їх виконання.
Цивільно-процесуальне право — система цивільно-процесуальних норм, які
регулюють порядок судові по розгляду і винесення рішень у цивільних,
трудових, шлюбно-сімейних, житлових, земельних тa деяких інших справах
та організація виконання ухвалених рішень.
Арбітражне процесуальне право — система арбітражно-процесуальних норм,
які регулюють порядок застосування норм господарського права та визнання
суб’єктів господарської діяльності банкрутами.
Висновок
Для будь-якої держави право функціонує як єдина юридично цільна,
внутрішньо узгоджена система загальнообов’язкових правил поведінки.
Право можна однаковою мірою застосовуватись до різних людей, бути
однаковим за масштабом їхнього можливого і належного поводження і
розвитку відносин між ними.
Отже, право –це система загальнообов’язкових юридичних норм, які
видаються і забезпечуються державою, спрямовані на регулювання поведінки
людей та суспільних відносин, виражають зумовлену політичними,
соціально-економічними, духовними й іншими умовами життя державну волю
суспільства, її загальнолюдський характер.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
