Реферат на тему:
Межі доказування
Законне, обґрунтоване і справедливе вирішення кримінальної справи по
суті передбачає правильне вирішення питання не тільки про предмет
доказування, а й про межі до-казувдння по справі.
У теорії і практиці доказування використовуються як поняття «предмет
доказування», такі поняття «межі доказування», оскільки вони тісно
пов’язані і залежні між собою при встановленні фактичних обставин по
кожній кримінальній справі.
Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність
доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне його вирішення.
Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути вияснено,
встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг
і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правильне
встановлення межі доказування передбачає:
а) забезпечення з необхідною повнотою вияснення обставин, що складають
предмет доказування;
б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі,
необхідному для достовірних висновків у справі.
Аналізуючи низку праць з цього питання, слід зазначити, що у різних
процесуалістів різні погляди на предмет і межі доказування. Так, В. Т.
Hop під межами доказування розуміє такі межі, які забезпечують повне і
достовірне встановлення всіх обставин, що можуть мати значення для
справи; вони є колом доказів, які залучаються для встановлення факторів
вчинення злочину; це необхідна і достатня сукупність доказів, зібрання
яких забезпечують вияснення всіх обставин предмета доказування, а отже,
і правильне вирішення кримінальної справи.
Ф. Н. Фаткуллін пише, що під межами доказування розуміють такі межі цієї
діяльності, які виражають повноту слідчих версій, які перевіряються,
глибину дослідження фактів (обставин), які підлягають встановленню,
обсяг доказів і їх джерел, обов’язкових для визнання наявності чи
відсутності цих фактів, і достатність обґрунтування висновків по справі.
М. М. Михеєнко, навпаки, не включає до меж доказування перевірку версій,
слідчих і судових дій, направлених на одержання доказів та їх джерел і
визначає межі доказування тільки такого доказового матеріалу (доказів та
їх джерел) який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх
обставин, які охоплюються предметом доказування.
Р. Д. Рахунов зазначає: «Межідоказування — цеменгц вдале викладення
обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі». Таке
розуміння меж доказування не дістало підтримки в юридичній літературі і
було піддано обгрунтованій критиці, оскільки предмет і межі доказування
— поняття хоч і взаємопов’язані, але не рівнозначні; кожне з них має
властивий тільки йому юридичний зміст і призначення в
кримінально-процесуальному доказуванні. Межі доказування визначають
глибину, ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло,
обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій,
необхідних для цього. Якщо предмет доказування слід розглядати як межі
дослідження обставин справи по горизонталі, то доказування, що
визначають глибину їх дослідження, можна умовно визначити як межі по
вертикалі, — зазначає Л. М. Карнєева.
В юридичній літературі поширена думка (і вона в цілому правильна), що
предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб їх
досягнення. Деякі автори уявляють співвідношення предмета доказування і
меж доказування у вигляді системи координат, на одній вісі якої
знаходиться предмет доказування, на іншій — межі доказування. Чим далі
просуватися по вісі меж доказування, тим більше глибоко і детально
будуть встановлюватися елементи предмета доказування, тим більше доказів
буде зібрано по справі, тим більш буде їх значущість. Під час
доказування у міру накопичення доказів відбуватиметься процес пізнання,
процес, який проходитиме від незнання до знання.
У своїх роботах, присвячених проблемам доказування, О.С. Зеленецький
правильно відзначає, що тільки повнота яослідження обставин кримінальної
справи може привести формування досить повної сукупності доказів. З
огляду на цю обставину варто дійти до висновку, що розкриття сутності
сукупності (належності, допустимості, достатності) доказів неможливо без
характеристики як повноти дослідження предмета доказування, так і
повноти сукупності доказів. Оскільки тільки повно здійснене дослідження
обставин справи може привести до формування досить повної сукупності
доказів, остільки їх спільний розгляд є не тільки виправданим, але і
необхідним, а вимога повного дослідження є об’єктивною, тому що вона
обумовлюється реально існуючою повнотою предмета доказування.
Варто враховувати також, що правильно виділений з реальної дійсності
предмет дослідження завжди має визначену цілісність, а значить, і
повноутворюючий зміст його елементів. Саме їх і потрібно пізнати. Така
вимога закону. Виконати його можна лише при достатній сукупності
доказів. При цьому предмет варто вважати повним, а значить, і цілісним
утворенням тільки в тому випадку, якщо в ньому є така сукупність
елементів, єдність яких утворює загальну структуру даного елемента,
забезпечуючи в такий спосіб його цілісність, а значить, і повноту. Якщо,
наприклад, у справі необхідно встановити п’ять конкретних обставин, що
підлягають доказуванню, то повнота предмета буде тільки при їх
наявності, а повнота дослідження, так само як і повнота сукупності
доказів, буде забезпечена (або досягнута), якщо в процесі пізнання всі
названі п’ять обставин встановлено з вірогідністю.
Таким чином, оскільки предмет пізнання є утворенням Цілісним, то і сам
підхід до дослідження повинен бути Цілісним, а значить, і завершеним.
Така ж цілісна і завершена повинна бути і сукупність отриманих доказів1.
Непра-ильне визначення меж доказування (сукупності доказів) °Же
призвести до його звуження або необґрунтованого розширення. При звуженні
меж доказування деякі елеаден ти предмета доказування будуть недостатньо
досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо
буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх
дослідження, що забезпечує надійність висновків Необґрунтоване
розширення меж доказування обумовлює невиправдану надмірність доказової
інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.
Так, А. Ф. Коні бачив серйозний недолік слідства в пору. іпенні слідчим
меж доказування в справі, коли недостатнє з’ясування властивості злочину
і його необхідних ознак заводило слідчого на шлях дослідження таких
обставин, що для висновку про чию-небудь вину в цьому злочині значення
мати не можуть і не повинні, «коли нерозумна ретельність спонукувала
його (слідчого) до недоречної допитливості про такі дії або події, що
ніякого відношення до справи не мають».
Наприкінці XIX ст. І. Я. Фойницький також відмічав з цього приводу, що
зовсім безцільно було б захаращувати справи обставинами, дослідження
яких зайве внаслідок їх встановлення. Предметом розгляду на суді завжди
буває яка-не-будь суперечка; якщо дана обставина є безперечною,
доказувати її непотрібно. У змагальному порядку вирішення цього питання
надається повністю сторонам; визнання їх усуває необхідність
доказування. Кримінальний процес при його зма-гальницькій побудові
усуває або зменшує свавілля кожної сторони, ставлячи діяльність сторін
під контроль суду2.
Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне3, повне й
об’єктивне дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК) однакові як для
стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і
межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але в силу
пошуко- дослідницького характеру процесуальної діяльності на стадіях, а
також неправильного або неточного визначення меж доказування, ці межі в
них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширші на досудовому
слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширші в суді, а не на
досудовому слідстві.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
