.

Методологія юридичної деонтології (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
514 4952
Скачать документ

Реферат на тему

Методологія юридичної деонтології

План

1. Культура особи

2. Правова соціалізація

3. Культурологія права

Література 1. Культура особи

Культура (від лат. — обробіток ґрунту, розвиток, виховання, освіта,
шанування) — це сукупність матеріальних і духовних надбань людини, які
втілені в результатах продуктивної діяльності (те, що твориться людиною,
на відміну від того, що твориться природою). Культура є не стільки
продуктом людської діяльності, скільки сукупністю умов, в яких ця
діяльність може здійснитися. Культура розглядається у таких сферах:
мораль, звичаї, мова, писемність, характер одягу, поселення, економіка,
техніка, мистецтво, релігія, судочинство, суспільно-політичний устрій,
виховання і т. д. Відрізняють культуру тіла людини від її культури душі
і культури духу.

Невіддільним від поняття “культура” є поняття “цивілізація”. Воно не
тільки означає рівень суспільного розвитку матеріальної та
нематеріальної культури, а й вказує на історичні типи культур. Поняття
“цивілізація” змістом наближається до поняття “культура”, та все ж вони
різні.

Культура має постійно підживлювати цивілізацію, інакше остання
заперечуватиме, руйнуватиме культуру, нехтуватиме нею. Цивілізація є
тимчасовим явищем і означає перетворену людиною, окультурену природу,
засоби цього перетворення, соціальну культуру, людину, яка засвоїла
духовну та інші види культур. Культура — загальнолюдське надбання, вона
виступає своєрідним кодом, матрицею цивілізації.

Загалом рівень цивілізації не обов’язково збігається з рівнем культури
суспільства чи окремої особи. Це пояснюється тим, що культура спрямована
на безперервний духовний, а цивілізація, як правило, — на фізичний
розвиток членів суспільства. Причина криється в тому, що нехтується
використання здобутків окремих видів культур. Це бачимо на прикладі
того, що культуру творять етноси, а цивілізацію — нації. Тому при
розкритті змісту цивілізованого суспільства та цивілізованого
правопорядку потрібно враховувати культурний чинник.

Культура особи — це максимальні якісні, індивідуальні здобутки людини у
матеріальній і духовній сферах та впровадження набутих цінностей у її
життєдіяльність.

Індивідуальні здобутки повинні інтегруватися з колективними, суспільними
досягненнями, інакше вони можуть виявитися не потрібними, марними.

2. Правова соціалізація

Правова соціалізація юриста — це віддзеркалення діалектики його
становлення як особистості, усвідомлення ним службових, юридичних
обов’язків, вироблення почуття правової та моральної відповідальності.

Професійна соціалізація (професіоналізація) відзначається активним
засвоєнням правових норм, розумінням цінності прав, умінням
користуватися правовим інструментарієм у практичній діяльності. Однак
сьогодення вимагає від юриста знань не тільки позитивного, а й
природного права, творчого поєднання духовних, моральних та
позитивістських норм.

Активна професійна соціалізація розпочинається з усвідомлення юристом
власного “я”, свого місця у соціумі, з оволодіння навичками застосування
своїх знань на практиці. Цей перший етап професійної соціалізації тісно
пов’язаний з виконанням службових обов’язків.

Службові обов’язки скеровують юриста до конкретизації у використанні
засвоєних правових норм, до усвідомлення необхідності і корисності
власних професійних дій. Це формує у нього переконання в цінності права.
Загалом службові обов’язки є головним засобом професіоналізації юриста.
Сумлінне виконання ним службових обов’язків виявляється у позитивних
діях, спрямованих на охорону прав і свобод громадян.

Важливим структурним елементом професійної соціалізації юриста є
формування почуття відповідальності. Усвідомлення необхідності
відповідальності за власні вчинки перед державою та суспільством має
запобіжне значення, застерігає юриста від застосування необдуманої
примусової сили держави, що виявляється у санкціях кримінальних,
цивільних, адміністративних та інших норм. Почуття правової та моральної
відповідальності — необхідні стимулятори правомірної поведінки юриста.
Почуття правової і моральної відповідальності активізують професійну
свідомість правника, скеровують його на свідоме розв’язання суспільних
суперечностей, які виникають у його практичній діяльності.

Доцільно розглядати професійну соціалізацію у культурологічному вимірі.
Адже юрист, виконуючи службові обов’язки, органічно поєднує функції
знавця букви і духу права, духовно-морального наставника, політолога,
психолога-педагога, економіста, актора та ін. Зрозуміло, що це вимагає
засвоєння певних видів культур, розкриває творчий потенціал юриста,
сприяє його реалізації у суспільстві, підносить рівень та міру включення
культур у правове середовище. Але у діяльності юриста існують певні
домінанти.

У юридичній соціалізації вагомим соціальним контролем виступає природне
право. Саме з природного права розпочинається розуміння норм поведінки,
формування позитивного права. На вимогах природного права побудовані
міжнародні конвенції про права людини, дитини та ін.

Видається можливим вважати соціальним контролем й позитивне право, яке
“пройшло” відповідне визнання суспільством. Зокрема, найбільш визнаними
нормами позитивного права в Україні є норми Конституції. Тому процес
правової соціалізації так чи інакше відбувається під впливом (контролем)
конституційних норм. Найбільші здобутки юридичної практики в Україні
також позитивно впливають на соціалізацію юриста. Користуючись принципом
аналогії, юрист має змогу звіряти свої професійні дії з цими здобутками,
використовувати їх на практиці.

oooooooooonoaaaaaoaaaaaaoa

H:K?QxS-VAeXp[?[F\A\^]e]?^@_A_?aoooooooocooooooooooooooooo

dh`„7a$

від багатьох суб’єктивних та об’єктивних чинників. На правову
соціалізацію юриста впливають усі види культур, умови його
життєдіяльності, трудовий шлях, характер обраної спеціалізації, сімейний
стан, атмосфера в сім’ї, місце проживання, перебування в соціальних
групах та ін. Культура виступає каналом соціалізації. Тому філософія
правової освіти становить світоглядно-ціннісне підґрунтя соціалізації
юриста, розуміння ним права як національного і загальносвітового
культурного феномена.

3. Культурологія права

Культурологія (культурознавство, теорія культури) права – це наука про
множину культур які відображаються у праві. У цілому право
характеризується багатьма видами (множиною) культур (культура не існує
абстрактно, а лише у множині). Проте не сумарна кількість видів культури
визначає право, оскільки це — здобутки загальнолюдської культури.
Йдеться про окремі складові елементи (культурологічні аспекти) кожної
окремої культури, які мають пряме або хоча б дотичне відношення до
права.

Зміст культурології права полягає у дослідженні такого явища, як спектр
культур у праві. Річ у тім, що кожен з видів культури не впливає на
право самостійно, ізольовано. Тут спостерігається явище дифузії культур.
Адже між усіма видами культури існують спільні структурні елементи. У
кожній культурі вони відіграють певну роль. Внаслідок цього можливе
виникнення культурних конфліктів у праві, які можна розв’язати методом
врівноваження (згладжування). Суть цього методу полягає в тому, щоб у
конкретній ситуації надати перевагу лише одному, більш важливому для неї
елементу культури, нехтуючи іншими. Це означає, що вимушено створюються
культурні східці, які ще називають ієрархією культур. Вона залежить від
ступеня важливості кожного структурного елемента конкретного виду
культури для певної норми права.

Предметом культурології права є загальні і спеціальні закони розвитку
права як феномена культури; система знань про сутність, суспільне
призначення культури у формуванні права, їх зв’язки з іншими соціальними
явищами; загальні закономірності виникнення і розвитку права, вплив
різних видів цінностей (множини культур) на право, його формування та
реалізацію, утворення культурно-правової реальності.

Предмет культурології права дає відповідь на питання, які закономірності
досліджуваних явищ вивчає наука, яка сутність і призначення цих явищ.
Тобто культурологія права — проблемна, суспільна, філософсько-юридична,
теоретична наука, яка має власний предмет. Загалом — це вступ до права,
до філософії права. Культурологія права впливає на юридичну думку особи,
формує її мислення і стимулює справжню правотворчість. Вона
характеризується нескінченним процесом розвитку думки у пізнанні явищ.
Для цього потрібні високий рівень абстрактності, творче теоретичне
мислення, уміння досліджувати духовні та моральні норми. Завданням
культурології права є створення теорії “мирного співіснування” всіх
видів культури з метою блокування протиріч між їхніми складовими
елементами, які формують національне право.

Культурологія права ґрунтується на основних спеціальних і загальних
принципах. Основним спеціальним принципом є єдність права, культури і
моралі (узгоджена з природними нормами) та необхідність (постійні вимоги
суспільства) регулювання правовідносин.

Такі традиційні принципи позитивного права, як демократизм, гуманізм,
справедливість, рівність усіх перед законом, науковість, законність
тощо, здебільшого відповідають загальним принципам культурології права.
Однак у культурології права їх треба розглядати у контексті культури,
враховуючи досягнення народу в кожному напрямі діяльності.

Культурологія права виконує певні функції, серед яких найвагоміші такі:
відображення культурних парадигм та тенденцій у праві; пояснення
процесів перетворення стихійного у правові норми; втілення національних
ідей у право; відображення соціокультурної ситуації у правовому
регулюванні; формування у громадян ціннісної правової орієнтації.

Мета культурології права полягає у виявленні правових аспектів усіх
видів культури з метою формування цінних позитивних юридичних норм
професійної культури юриста. Ця мета завжди актуальна, оскільки будь-яка
діяльність неможлива без культури, а точніше, без єдності її видів. У
цьому й виявляється універсальне значення культурології права.

Література

1. Волченко В.Н. Миропонимание и экоэтика ХХІ века. Наука — Философия —
Религия. — М., 2001.

2. Гончаренко С. Український педагогічний словник. К., 1997.

3. Горшнев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология. — Харьков, 1988,
1993.

4. Гусарев С.Д., Тихомиров О.Д. Юридическая деонтология. — К., 1999.

5. Этика: Энциклопедический словарь / Под ред. Р.Г. Акресяна и
А.А. Гусейнова. — М., 2000.

6. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття / Пер. з фр. — К., 2001.

7. Немов Р.С. Психология: Словарь-справочник: В 2 ч. — М., 2003.

8. Новая философская энциклопедия: В 4т. / Ин-т философии РАН, Нац. общ.
— науч. фонд; 9. Научно-ред. совет: предс. В.С.Степин, заместители
предс. А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семигин, уч. секр. А.П. Огурцов. — М.: Мысль,
2001. — Т.2. — 638 с.

10 .Основы валеологии: В 3 кн. / Под ред. В.П. Петленко. — К.,
1998-1999.

11. Потер К.Р. Объективное знание. Эволюционный перевод / Пер. с англ. —
М., 2002.

12. Рікерр П. Сам як інший / Пер. із фр. — К., 2002.

13. Скакун О.Ф. Юридическая деонтология. Харбков, 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020