Реферат на тему:
Методологічні передумови проходження державної служби в ДПС України
За змістом і характером проходження державної служби в ДПС близьке до
теорії державного управління та є управлінською проблемою держави і
права тому, що сам об’єкт проходження державної служби є, по-перше,
активною частиною державного управління; по-друге, предмет дослідження
стосується безпосередніх відносин у системі державного управління
органами влади; по-третє, джерелами основних масивів вихідної інформації
є наукові праці державного управління в органах ДПС, де проводився
комплекс емпіричних робіт, і які є самі органами державного управління.
Відомий методолог науки Роберт Мертон вважав, що в наукових дослідженнях
необхідно поєднати “емперії” з теорією. “Стереотип теоретика, що літає
високо у світі чистих ідей, не заплямованих низькими фактами, також
швидко старіє, як і стереотип дослідника, озброєного анкетою й олівцем,
який, висунувши язика, женеться за ізольованими і безглуздими
статистичними даними”.
Проблемою державного управління, на нашу думку, є теоретичний голод і
недостатність емпіричної бази особливо в тій її частині, що
безпосередньо досліджує проблеми функціонування органів управління та
діяльності державних службовців. У першу чергу це стосується діяльності
ДПС як наймолодшої із усіх сфер державного управління в Україні. Це
найбільші теоретико- і фактомісткі частини теорії державного управління,
тому що в ній поєднані об’єктивні і суб’єктивні дані, джерело яких
знаходиться в діючому законодавстві, з одного боку, і думках працівників
органів ДПС – з іншого. Але звичайно, на першому місці серед джерел
теоретико-методологічних ідей були і є роботи вчених у різній галузі
знань. На жаль, дане питання вивчене ще недостатньо.
Ми припускаємо, що проблему, зміст якої складає науковий пошук деяких
підходів для визначення можливостей оптимізації організаційно-правових
засад проходження державної служби працівників ДПС України з метою
підвищення їхнього функціонування, можна вирішити як за допомогою
удосконалювання механізму проходження служби, так і більш повного
задоволення їхніх інтересів за умови, якщо:
– організаційно-правові засади проходження державної служби в ДПС
займуть належне місце в системі наукових досліджень проблем державного
управління;
– будуть розроблені та прийняті більш удосконалені та діючі нормативні
документи, які регламентують проходження державної служби в ДПС;
– буде правильно визначено і використано потенціал проходження державної
служби кожного працівника ДПС;
– враховуватимуться і правильно використовуватимуться всі основні
фактори проходження державної служби в ДПС;
– мотиваційний комплекс працівників ДПС відповідатиме реальним
можливостям його задоволення з боку органів ДПС;
– буде розроблена і введена в дію ефективна система оцінки діяльності
працівників ДПС;
– будуть використані ефективні форми стимулювання проходження державної
служби в ДПС;
– правовий і соціальний захист працівників ДПС прийме такі реальні
форми, що повною мірою зможуть захистити інтереси, здоров’я і життя
працівників ДПС;
– усі вжиті заходи будуть реально впливати на підвищення
соціально-правової відповідальності працівників ДПС.
На нашу думку, до працівників органів ДПС необхідно віднести осіб, які
виконують службові обов’язки з організації розробки і практичної
реалізації податкової політики в Україні. Вони складають наступні групи
працівників:
– керівники – особи, відповідальні за прийняття та організацію виконання
управлінських рішень, а також за управління персоналом (керівники всіх
органів ДПС, організацій, підприємств, їх структурних підрозділів, а
також заступники керівників);
– фахівці – найбільш чисельна та структурно складна категорія. Базовим
критерієм віднесення працівників до спеціалістів є використання ними
професійних знань, умінь, навичок, набутих у результаті спеціалізованого
навчання.
Серед них можна виділити декілька підгруп:
а) працівники, які приймають і виконують управлінські рішення в рамках
функціональних обов’язків у сфері зовнішнього управління. Незважаючи на
відсутність підлеглих за посадою, можуть справляти управляючий вплив
(підрозділи з примусового стягнення податків, оперативні уповноважені
податкової міліції тощо);
б) працівники, зайняті переважно або винятково обробкою інформації,
підготовкою управлінських рішень (управлінням апеляцій, управлінням
міжнародних зв’язків, фінансуванням тощо);
в) спеціалісти у вузькому розумінні слова (управління економічного
аналізу, оперативної звітності та статистики тощо);
– технічні виконавці – особи, які зайняті переважно виконанням
технологічних операцій щодо збирання, фіксації, обробки, оформлення,
зберігання, тиражування матеріалів (діловодні підрозділи, підрозділи
оперативного друку малої поліграфії тощо).
Єдиною методологічною основою такої класифікації є функціональна
приналежність названих груп працівників до різних сфер діяльності ДПС.
Всі вони повинні мати правові, організаційні, соціальні, психологічні,
економічні та інші характерні риси. Це дає можливість виявити й
проаналізувати загальні тенденції та закономірності процесів і відносин,
тому що більшість із перерахованих груп працівників ДПС мають ідентичні
службові проблеми незважаючи на те, що процес проходження державної
служби в ДПС розставив їх за різними соціальними та
організаційно-правовими службовими статусами. Це дало можливість кожному
з них виробити власну стратегію діяльності.
До реальних умов проходження державної служби можна віднести ряд
соціально-демографічних характеристик, зміст і характер діяльності,
професійно-кваліфікаційні дані та деякі соціально-побутові умови
життєдіяльності працівників ДПС.
Тільки співставлення, а не протиставлення реальних умов життєдіяльності
працівників і їхніх соціально-демографічних характеристик може дати
правильне розуміння характеру проходження державної служби в ДПС. Але,
на нашу думку, і воно буде не повним, якщо не враховувати суб’єктивну
сторону – оцінку самих працівників.
До методології проблеми безсумнівно належать і питання аналізу основних
категорій. У першу чергу це стосується поняття “проходження державної
служби”, що є похідним від поняття “державна служба”. Відповідно до
Закону України “Про державну службу”, державна служба в Україні – це
професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та
їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та
одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Дане визначення,
прийняте майже десять років тому, з честю витримало практичну апробацію
і з ним необхідно тільки погодитися. На його основі дано визначення
поняттю “проходження служби” як “прийняття на державну службу,
просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших
питань, пов’язаних із службою, яке повинно проводитися відповідно до
категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм
присвоюються”. Проходження державної служби включає послідовну зміну
станів і рівнів професійних знань працівників і умінь кваліфіковано
виконувати задані їм функції.
Законом України обумовлена також класифікація посад за семи категоріями,
ранги державних службовців – 15 рангами, просування по службі, навчання
і підвищення кваліфікації державних службовців, припинення державної
служби.
Таким чином, проходження державної служби представлено
організаційно-правовим і соціальним процесом, у якому визначається,
формується й удосконалюється особистість державного службовця, при якому
відбувається закономірна, послідовна і беззупинна зміна одного за одним
моментів кваліфікаційного розвитку працівника ДПС у своїй
професійно-функціональній діяльності.
Процес проходження державної служби може бути реальним і потенційним,
відкритим і прихованим, швидким і повільним, прямим і зворотним тощо.
Реальне проходження державної служби означає фактичну зміну службової
позиції, що займає службовець (підвищення по службі, офіційне навчання
чи підвищення кваліфікації, звільнення з роботи тощо). Потенційне
проходження державної служби – це стан свідомості службовця, його
обізнаність з роботою на новій посаді, із заробітною платою в його мріях
чи у планах керівників. Все це працюючий чи його керівник готові
здійснити при сприятливому збігу обставин, тобто якщо вони реально
підготовлені до бажаних службових змін. Як правило, обізнаність особи
про потенційні службові зміни на голому ґрунті не виникають а мають під
собою реальні підстави. Наприклад, власне відчуття працівника того, що
він може виконувати більш складні завдання на більш високій посаді чи в
іншому органі ДПС. Найчастіше це відчуття з’являється тоді, коли
працівник одержав додаткову освіту, кваліфікацію чи коли він упевнений,
що його колеги на рівних із ним посадах працюють гірше, ніж він тощо.
Виходячи з цього можна стверджувати, що будь-яку зміну в професійній
діяльності працівника ДПС можна вважати елементами проходження державної
служби. Використовувати це доцільно, якщо не в адміністративній практиці
управління державною службою (вона відповідає офіційному законодавству),
то хоча б для удосконалення практики управління.
Підставою для такої пропозиції є матеріали проведених нами досліджень.
Вони показали, що, по-перше, самі працівники вважають, що проходження
державної служби – це не тільки просторове чи посадове переміщення
працівників ДПС, але й якісні зміни, що відбуваються у свідомості
працівників у ході цього процесу; по-друге, зміни стосуються не тільки
безпосередньо працівника чи його здібностей до роботи, але і тих
атрибутів роботи, що визначають умови їхньої життєдіяльності; по-третє,
зміни можуть мати виражений характер і бути фіксуючими чи нефіксованими
– латентними, тобто різні форми постійного професійного, розумового
розвитку працівників, що за зовнішніми проявами не завжди вдається
помітити.
Усе це дає підстави вважати проходженням державної служби в ДПС не
тільки прийняття на службу, просування по службі і стимулювання праці
працівників, як зазначено в Законі України “Про державну службу”, але і
визначені якісні зміни у свідомості і здібностях працівників ДПС на
основі природного стану їхньої життєдіяльності. Особливість проходження
державної служби полягає в тому, що воно здійснюється не тільки з
ініціативи адміністрації, але, що дуже важливо, – з ініціативи самого
працівника відповідно до інтересів не тільки працівника, але й органу
ДПС, де він працює. Ці інтереси повинні ідентифікуватися і становити
найважливішу методологічну основу для підвищення ефективності діяльності
всієї ДПС.
На нашу думку, у понятті “проходження державної служби” приховані деякі
аналогії з поняттям “кар’єра”. У Законі України “Про державну службу” є
спеціальний розділ, який так і називається “Службова кар’єра”. На жаль,
у розділі немає ніякого визначення поняття кар’єри. Але судячи з тексту,
це поняття включено в розділи: Проходження служби – ст. 24; Класифікація
посад – ст. 25; Ранги державних службовців – ст. 26; Просування по
службі – ст. 27; Кадровий резерв державної служби – ст. 28; Навчання і
підвищення кваліфікації державних службовців – ст. 29.
Проходження служби і кар’єру характеризують як процес
організаційно-правових, адміністративних, соціальних та інших заходів,
що висвітлюють зміни працівника у службовому,
професійно-кваліфікаційному і матеріально-побутовому положенні.
У більшості відомих нам джерел поняття “кар’єра” вживається в змісті
успішного проходження державної служби, швидкого досягнення посад і
нагород, що супроводжуються популярністю, славою тощо. “Кар’єра, – писав
В. Даль у 1863 р., – шлях, хід, поприще життя, служба, успіх у
досягненні чогось“ Словник російської мови, складений другим відділенням
Імператорської академії наук ( З – П, 1906 – 1907 р.) , визначає кар’єру
як рід занять, професію. У ньому переважно говориться про “успішне
проходження державної служби у змісті швидкого досягнення високого
положення, чинів і орденів. Усякого роду заняття, особливо ж суспільної
діяльності. Зробити, скласти кар’єру – досягти більш-менш високого
службового становища”.
Виданий у 1956 р. “Словник сучасної російської мови” визначає кар’єру як
“шлях, просування кого-небудь до зовнішніх успіхів, вигоди, слави,
пошани, а також досягнення ким-небудь особистого благополуччя, який
супроводжує ту чи іншу суспільну діяльність у буржуазно-дворянському
середовищі, рід занять, діяльності, професія”. Неважко помітити, що в
такому розумінні практично відкидається можливість використання кар’єри
в позитивному змісті в умовах соціалістичного суспільства.
У БСЭ 1973 р. дано наступне визначення поняття “кар’єра”: “Кар’єра
(італ. Carriera – біг, життєвий шлях, поприще; від лат. саrrus – віз,
візок), швидке й успішне просування в сфері суспільної, наукової,
службової чи іншої діяльності; досягнення популярності чи слави,
матеріальної вигоди”.
У книзі “Службова кар’єра” вміщено кілька визначень поняття кар’єри: як
активного просування людини в освоєнні й удосконаленні способу
життєдіяльності, що забезпечує його стійкість у потоці соціального життя
“кар’єра державного службовця – це спосіб, шлях досягнення людиною
поставлених цілей у професійно-трудовому й особистісному самовираженні.
Це досягнутий людиною соціальний статус, результат життя” “Кар’єра – це
мистецтво плодотворності і просування у визнанні”.
В усіх наведених визначеннях кар’єра розуміється як процес,
організований самим суб’єктом кар’єри, процес, у якому відбуваються
закономірні, послідовні, безупинні зміни один за одним з моментів
розвитку людини.
Проходження державної служби також процес, але від кар’єри його
відрізняє те, що кар’єра – це дорога нагору, до постійного, кращого,
більшого задоволення своїм службовим чи життєвим положенням, а
проходження служби – шлях виконання запропонованих функцій на кожному
його етапі. Тут йдеться в цілому про етапи проходження служби, а в
кар’єрі – про щабель службового просування. Етап – природне положення
службовця, а щабель – ніби додаток до цього етапу, він може відбутися, а
може і не відбутися. Проходження служби може початися і закінчитися на
кожному з етапів, а кар’єри при цьому не зробить особа.
Тому автори Закону України “Про державну службу”, якщо вже зважилися
ввести поняття “кар’єри” у Закон, закріплюючи тим самим не тільки саме
поняття в службовому офіційному побуті і створюючи простір для кар’єри
як необхідну сферу і способи поводження службовців, повинні були дати
йому однозначне тлумачення.
Кар’єру, очевидно, розуміють як проходження державної служби з
урахуванням посадового підвищення за категоріями – за рангами, від
інспектора податкової служби III рангу до головного державного радника
податкової служби, від прапорщика податкової міліції до
генерал-лейтенанта податкової міліції; просування по службі шляхом
заняття більш високої посади на конкурсній основі в результаті
досягнення найкращих показників у роботі, прояв ініціативи, постійного
підвищення свого професійного рівня, зарахування до кадрового резерву та
ін.
Деякі з службовців ДПС нібито народилися “у сорочці”. Вони без
проходження всіх етапів і щаблів були призначені на вищі посади, зробили
“запаморочливу” кар’єру і проходження державної служби для них має
зовсім іншу форму, чим, наприклад, для інспектора податкової інспекції
чи оперативного працівника райвідділу міліції. І те й інше закономірно,
тому що вони довели свій талант до адміністративної роботи в різних
державних органах ще до створення ДПС.
Не кожному працівнику ДПС призначено пройти всі етапи проходження
державної служби за його професійне життя, так само як і стати
начальником навіть первинного підрозділу. Але більшість із тих, хто
пов’язав свою долю з ДПС, прагне реалізувати себе на кожному з етапів чи
щаблів проходження служби. Наші дослідження показали, що абсолютна
більшість опитаних респондентів-працівників ДПС проходження державної
служби розглядають як засіб самовдосконалення, самореалізації, росту
суспільної значимості своєї праці, духовної зрілості і творчої
діяльності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
