Методи наукового пізнання в цивільній доктрині
Зазвичай метод розглядається як спосіб досягнення певної мети. Отримання
нового знання відбувається внаслідок застосування певних прийомів і
операцій розумової праці, які в сукупності сприяють досягненню мети
дослідження. Метод пізнання правової дійсності сприяє цілеспрямованості,
планомірності і як наслідок результативності наукового дослідження. По
суті метод – двигун науки, засіб її розвитку і збагачення новими
здобутками.
Метод наукового пізнання включає у себе ряд компонентів: формулювання
мети та завдання наукового дослідження. При тому може бути декілька
завдань теоретичного в прагматичного спрямування. Після того як чітко
сформульована мета та завдання дослідження слід описати проблему, в
рамках якої вирішується певне завдання (онтологічний аспект). Після
цього визначається й процедура проведення дослідження – встановлюється
певні операції, що можуть призвести у сукупності або строгій
послідовності до досягнення мети дослідження.
При виборі методу проведення наукового дослідження слід звернути увагу
на вимоги до нього:
детермінованість – обумовленість закономірностями об’єкта дослідження
певної правової дійсності;
заданість методу – спричинена закономірностями дослідження, і
необхідністю його підкорення меті;
результативність і надійність – здатність вирішити за його допомогою
певну наукову проблему з великою вірогідністю;
економічність – мінімум витрат при максимумі ефективності. Інакше
говорячи затрати з використання методу повинні бути менше фінансових,
кадрових і інших витрат;
ясність і ефективність – доступність для його використання при даній
підготовці;
відтворюванність – можливість його використати необмежену кількість
разів, як і певних компонентів цього методу;
навчальність – можливість навчити йому інших осіб, які мають здібність
до наукової діяльності.
Формування методу дослідження може бути стихійним, що зразу ж
проявляється при ознайомлені з ходом роботи і її результатами, а в науці
цивільного права підходом до викладення емпірики, аналітичного апарату і
результату. Цілеспрямований метод заснований на розрахунку, знанні
методології та її особливості.
Прийнято виділяти декілька рівнів методів дослідження. Серед найбільш
поширених (лапідарних) у цивілістичних дослідженнях методів виділяють
так як: спостереження, рідше експеримент, а ще рідше модельний
експеримент.
Спостереження – такий спосіб пізнання об’єктивної дійсності, який
заснований на безпосередньому сприйняття предметів і явищ за допомогою
органів відчуття. При цьому вирішується декілька завдань: зв’язок
вирішуваного питання (проблеми) з певною гіпотезою, повторюваність
правового явища, його систематичність, проблематичність в теорії чи
практиці. Спостерігання включає у себе: визначення його мети і завдання,
вибір об’єкта і предмета спостереження, способу спостереження, способів
реєстрації результатів спостереження, обробка і інтерпретація отриманих
даних.
На цьому рівні використовується узагальнення практики застосування тих
чи інших норм права, опитування (тестування) спеціалістів чи інших
учасників правовідносин (респондентів). Їх відповіді у подальшому
слугують основою для моделювання теоретичних конструкцій, а на їх основі
– норм права.
На другому рівні застосовуються такі методи як аналіз і синтез, індукція
і дедукція, аналогія, систематизація, класифікація. При аналізі предмет
дослідження розчленовується (розукомплектовується) на його складові.
Наприклад зважаючи, що предметом дослідження здебільше є правовідносини,
то вони розукомплектовуються на елементи: об’єкт, суб’єкт, зміст, норма
права, специфіка юридичного факту. Розукомплектація переслідує мету
звуження наукового пошуку через аналіз окремих частин з допуском певного
абстрагування однієї частини єдиного цілого від іншої. При аналізі слід
вияснити внутрішню структуру єдиного цілого, характер його дії, закони
внутрішнього розвитку через специфіку елементів. Разом з тим слід
уникати спокуси надати розукомплектованому елементу самостійне правове
значення, наприклад одному із обов’язків сторони по договору надати
самостійне правове значення як договору.
При синтезі в єдине зводяться окремі частини складного явища для
вияснення його сутності в єдності всіх елементів. Іншими словами синтез
– зворотній бік розукомплектації. Тому ці методи завжди доповнюють один
одного.
За допомогою індукції знання окремих фактів переводяться в знання
загального явища одного і того ж логічного ряду. Це крок до емпіричного
узагальнення і встановлення загальної закономірності встановлення
сутності явища взагалі чи його сутнісних зв’язків. Розрізняють повну і
неповну індукцію. Неповна індукція має такі види: індукція через просте
перечислення проявів правового явища, наприклад прояву принципу
розумності в нормах цивільного права (популярна індукція); індукція
через відбір лише певних фактів з їх загального масиву за певним
правилом (відбір судових справ про захист немайнових прав авторів
літературних творів, зокрема права на ім’я); наукова індукція
здійснюється на основі знання причинного зв’язку явищ і властивостей
певного класу.
При дедукції здійснюється перехід від загальних суджень до окремих.
Наприклад, якщо обмеження в дієздатності призводить до зменшення
цивільної дієздатності, то визнання К. обмежено дієздатним призведе до
таких же наслідків. Такий метод доцільний при складних висхідних
теоретичних конструкціях.
1/4
i
1/4
??????зка завдань пізнавального характеру: велика маса різноманітного
матеріалу зводиться до певних груп (класів, типів, форм, видів),
виявляються висхідні критерії для їх аналізу, перевірки та
протиставлення. При класифікації значно легше виявити повторюваність
правових явищ, сталі ознаки певної сукупності, закономірності їх прояву.
На основі класифікації підводяться підсумки попередніх досліджень,
попереднього підрозділу, що при певній долі наукового передбачення
дозволяє за допомогою екстраполяції передбачити нові правові явища чи їх
прояви, виявити зв’язки і залежності між певними правовими явищами.
При аналогії знання про правові явища виводиться із таких що мають
подібні риси із досліджуваним. При цьому слід мати на увазі, що
застосування аналогії вимагає певної поміркованості. Наприклад доктрина
відповідальності як перетерпівання у цивільному праві власне виведена із
сутності кримінальної відповідальності. Незнання цього призводить до
отожнювання відповідальності і покарання, покарання і санкції, санкції і
відповідальності.
На теоретичному рівні виділяються такі методи як абстрагування,
ідеалізація, формалізація, розумовий експеримент, моделювання. При
абстрагування дослідник подумки відволікається від несуттєвих
властивостей, зв’язків, відносин, і виділяється лише те, що його
найбільше цікавить. Ідеалізація – мислене конструювання практично
нездійсненних ситуацій, з наділенням їх гіпотетичними властивостями. При
мисленому експерименті будуються ідеальні конструкції і їх чистому виді,
і так вони досліджуються (наприклад, що б було якби ми не знали
інституту розлучення, або всі беззаперечно і вчасно виконували свої
юридичні обов’язки). При моделюванні реальні правовідносини заміщаються
їх моделлю. Моделювання може бути застосоване до всіх етапів
дослідження. При формалізації правове явище відображається в символьній
знаковій системі (здебільше математики) і розробляється певний алгоритм
чи стереотип поведінки.
Крім цього при сучасних дослідженнях вельми актуальні загальнонаукові
методи дослідження: структурний, функціональний, системний,
алгоритмічний, вірогіднісний, інформаційний.
Найчастіше при проведенні правничих досліджень використовуються загально
філософські методи: діалектичний, формально-юридичний,
системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий.
Новітніми методами, що пробивають собі дорогу і використовуються в
дослідженнях є філософська антропологія, онтологія, феномелогія.
Не варто ігнорувати такими методами як зіткнення альтернатив – висунення
альтернативної однієї чи декілька конструкцій і їх перевірка через певні
критерії, та апріорна фолебійність – здатність вченого перебороти самого
себе, відступитися від ранніх помилкових концепцій.
У своїй масі ці методи пересікаються. Тому зупинимося на деяких з них.
Так при структурному методі звертається увага на внутрішню побудову
структури, виявлення закономірностей упорядкування її елементів, аналізу
характеру причинно-наслідкових зв’язків між ними. Безпосереднім проявом
цього методу є метод розу комплектації (розчленування) і абстрагування.
При функціональному підході дослідник орієнтується на необхідність
збереження функціональності системи при різних режимах. Системний підхід
проявляється і необхідності опиратися на науковий апарат не однієї, а
декількох наук. Мова йде про дослідження комплексних правовідносин де
присутня наприклад адміністративна преюдиція, чи приватноправове і
публічно правове (владне) регулювання є запорукою досягнення його мети.
Кінцевою метою застосування системного методи є формування цілісної
комплексної моделі досліджуваного правового явища (охорони права
інтелектуальної власності). Алгоритмічний метод зв’язаний з кібернетикою
і конструктивним напрямком в математиці. Він можливий у цивілістиці при
дослідженні особливостей корпоративного управління. Вірогіднісний підхід
орієнтує на вивчення процесів як цілісних явищ. Проявом такого підходу є
статистичний метод. При значній кількості випадковостей кожна
випадковість є проявом певної закономірності.
Проявом діалектичного методу є звичайна індукція і дедукція, синтез,
розу комплектація. Формально-юридичний метод заснований на аналізі
легальних конструкцій і правових явищ як таких. Він має два напрямки:
легальний і доктринальний. При аналізі правових явищ виходять здебільше
із легальної конструкції, прослідують її розвиток (історичний підхід),
детермінанти модифікації висхідного визначення до чинного на певному
проміжку дослідження, можливості запозичення альтернативних правових
конструкцій національного (порівняльний) або міжнародного права (права
інших зарубіжних країни (компоративістичний метод).
Антропологічний метод в основу дослідження бере саму людину, в даному
випадку як суб’єкта цивільного права. Так, доктрина цивільної
дієздатності побудована саме на антропологічній особливості людей:
малолітніх, неповнолітніх, душевнохворих тощо.
Література
Гонгало Б.М. Мысли и речи о науке гражданского права /Цивилистические
записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. М.: Статут,
-Екатеринбург: Институт частного права. 2002. –С.3-17,
Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та
перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Х., Вид-во НУВС, 2004,
160с.,
Основы научных исследований /Под ред. В.И.Крутова, В.В.Попова, М.,
Высшая школа, 1989.,
Селиванов А.О. Наука і закон. К.: Логос.-2003. –263с., Философия и
методология науки /Под ред. В.И.Купцова, М.: Аспект-Пресс, 1996;
Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;
Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Покровский И.А. Основные проблемы
гражданского права.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
