Методи фінансового контролю

Методи фінансового контролю — це прийоми і засоби його здійснення, їх
нараховується багато залежно від об’єкта контролю, мети контролюючого
органу. До методів фінансового контролю слід віднести різноманітні
перевірки (стан обліку і звітності, списання недостач, зберігання
фінансових документів тощо); аналіз фінансово-господарської діяльності;
звіти про фінансову діяльність на сесіях представницьких органів усіх
рівнів, засіданнях органів виконавчої влади, ревізії тощо.

Перевірка — як спосіб контролю за дотриманням суб’єктами фінансового
законодавства І дотриманням фінансової дисципліни проводиться багатьма
органами держави.

До органів, які мають право здійснювати перевірки та обстеження
фінансової діяльності, належать:

1.  Антимонопольний комітет України, на який покладено функцію
проведення контрою за дотриманням законодавства про захист економічної
конкуренції.

2.  Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації
України, який проводить державний контроль з питань

Фінансове право України

використання у заявлених цілях імпортованих в Україну товарів, що
підлягають державному експортному контролю.

3.  Державна служба експортного контролю провадить контроль з питань
використання імпортованих в Україну товарів, які підлягають державному
експортному контролю.

4.  Державна інспекція з контролю за цінами здійснює контроль з питань
державної дисципліни цін при встановленні і -застосуванні державних
фіксованих цін і тарифів.

5.  Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України
провадить контроль за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на
території України, дотримання законодавства у цій сфері, дотримання
емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про
випуск цінних паперів, умов продажу цінних паперів, передбачених такою
інформацією.

6.  Міністерство екології та природних ресурсів України здійснює
державний контроль за дотриманням норм і правил використання і охорони
природних ресурсів.

7.  Міністерство внутрішніх справ провадить контроль за суб’єктами
господарювання в межах компетенції, встановленої для нього
законодавством’.

Державна податкова служба, Державна митна служба, Контрольно-ревізійна
служба провадять державний контроль за дотриманням фінансового
законодавства про податки, інші платежі, за витрачанням коштів і
матеріальних цінностей. їх повноваження будуть розглянуті більш
детально.

Інші центральні й місцеві органи виконавчої влади можуть провадити
обстеження діяльності суб’єктів господарювання щодо дотримання ними
чинного законодавства з питань, віднесених законодавством до їх
компетенції.

Перевірку стану бюджетної дисципліни і витрат цільових фондів здійснюють
два контрольних органа: Рахункова палата і Головне контрольно-ревізійне
управління з регіональними підрозділами. Перед Рахунковою палатою стоять
питання, пов’язані з бюджетною політикою, з політикою витрат
централізованих державних ресурсів. Головне контрольно-ревізійне
управління (ГоловКРУ) покликане здійснювати внутрішній державний
контроль за використанням коштів затвердженого бюджету, грошових потоків
(у тому числі місцевих органів влади) і цільових фондів. Указом
Президента України від 27 серпня 2000 р. № 1031 «Про заходи щодо
підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи» Головному
контрольно-ревізійному управлінню України надано статус центрального
органу виконавчої влади. ГоловКРУ здійснює контроль за використанням
державного майна, комунальної власності І земельних ресурсів, а також за
поверненням кредитів, виданих під гарантію уряду. За десять років роботи
органи КРУ провели 500 тисяч ревізій та перевірок підприємств, установ
та організацій різних форм власності. Підприємства недержавної форми
власності перевіряються за завданнями правоохоронних органів. Головною
формою діяльності органів державної контрольно-ревізійної служби є
проведення ревізій та перевірок фінансової діяльності. План перевірок на
рік затверджується першим віце-прем’єром. Як правило, перевірки
провадяться за планом. Позапланові перевірки провадяться за завданнями
правоохоронних органів. Так, у 2002 р. було перевірено 37 тисяч
підприємств і організацій і на 16,6 тисяч з них виявлено 1 млрд. гривень
нецільового, незаконного витрачання коштів і недостач. У 2002 р. було
проведено ще й 6100 позапланових перевірок за проханням правоохоронних
органів.

Планові перевірки дотримання фінансового законодавства провадяться за
місцем знаходження органу управління цього суб’єкта або за місцем
знаходження його відокремленого структурного підрозділу, згідно з
передбаченим планом-графіком перевірок, що щороку складає ДПАУ за
узгодженням з усіма органами контролю.

Планову виїзну перевірку провадять не частіше одного разу на календарний
рік у виробничій сфері, а у невиробничій — не рідше як двічі на рік.

Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулюван-ня і
підприємницької діяльності» передбачив можливість проводити і
позапланові виїзні перевірки. їх можна проводити:

— якщо за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти порушення норм
законодавства;

— якщо підприємцем не подано в установлений строк документи обов’язкової
звітності;

— при виявленні не достовірності даних, заявлених у звітних документах;

Право на проведення документальної перевірки надається на підставі
посвідчення, що оформляється на спеціальному бланку суворої звітності
податкового органу, форму якого затвердила Державна Податкова
Адміністрація України, і засвідчується гербовою печаткою та підписом:

— на планову перевірку — керівником податкового органу або його
заступником, якому підпорядкований підрозділ, що очолює перевірку;

— на позапланову перевірку — виключно керівником податкового органу.

Посвідчення на перевірку видається окремо на кожного працівника, який
бере участь у перевірці. Це посвідчення дає право на перевірку тільки
одного підприємства.

П. 7 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегу-лювання
підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р. № 817/98 рекомендує
підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності вести
журнали відвідування їх та їх структурних підрозділів представниками
контролюючих органів з обов’язковим зазначенням у цих журналах строків
та мети відвідання, посади і прізвища представника, який обов’язково
ставить свій підпис у цьому журналі. Відмова представника контролюючого
органу від підпису в журналі є підставою для недопущення його до
проведення перевірки. Про факт цієї відмови суб’єкт підприємницької
діяльності повідомляє письмово у триденний строк контролюючий орган, в
якому працює контролер. Усі акти, якими завершуються контрольні
перевірки усіх форм і методів, повинні прийматися в певні, установлені
законодавством терміни, бути підписані контролерами та суб’єктами, які
підлягають контролю.

Президія Вищого арбітражного суду України у постанові від 26 січня 2000
р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із
визнанням недійсними актів державних та Інших органів» визначила:
«Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта,
у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути
підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли
відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт
в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства та прийнятий
відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то
окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути
підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено
законодавством».

Перевірка як правило не триває більше ЗО робочих днів, і на цей термін
видається контролеру посвідчення. Винятком з цього правила є перевірка
підприємств із річним сукупним валовим доходом понад 20 мли. гривень.
Для цього треба отримати дозвіл керівника органу податкової служби,
якому підпорядкована податкова Інспекція. Цей керівник видає контролеру
і нове посвідчення.

Керівники контрольованих підприємств І організацій мають право не
допускати перевіряючих у випадках, передбачених законодавством:

` i

i

(

e

???????¤?¤?$???????th?перевірок, якщо за 10 днів до початку перевірки
юридичну особу письмово не повідомили про її проведення;

— якщо контролер не пред’явив службового посвідчення на перевірку.

Про такі випадки недопущення контролера необхідно скласти акт. Якщо
перевіряючий відмовляється підписувати цей акт, необхідно запросити
третю особу і повідомити про це контролюючий орган.

Основним методом фінансового контролю є ревізія. Ревізія — метод
документального контролю за фінансово-господарською діяльністю
підприємства, установи, організації дотриманням законодавства з
фінансових питань, достовірністю обліку І звітності, спосіб
документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок
коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань1.

Законодавство закріплює обов’язковий і регулярний характер ревізії. Вона
повинна провадитися, як правило, на місці і засновується на перевірці
первинних документів, бухгалтерської, статистичної звітності, фактичної
наявності готівки. Як правило, ревізії провадяться за планом І
заздалегідь складеною програмою перевірки. Нормативно-правові акти
передбачають координацію перевірок підконтрольних об’єктів з тим, щоб
контролюючі органи не заміняли один одного на підконтрольному об’єкті, а
починали роботу або одночасно, або один із них.

Ревізори перевіряють на об’єктах первинні документи, бухгалтерську
звітність, плани, кошториси, наявність готівки, цінних паперів,
товарно-матеріальних цінностей, основних фондів. Вони мають право
проводити часткові й суцільні інвентаризації, опечатувати склади, каси;
залучати фахівців та експертів для проведення ревізії; одержувати
письмові пояснення до питань, які виникають під час перевірок тощо3.

За змістом ревізії поділяються на документальні та фактичні.
Документальні ревізії включають в себе перевірку різних фінансових
документів, аналіз яких дає можливість встановити законність,
доцільність та ефективність витрачання конідіє або матеріалів.

При проведенні фактичної ревізії перевіряється наявність готівки, цінних
паперів, матеріальних цінностей.

За часом здійснення ревізії поділяються на планові й позапланові.

Періодичність перевірок контролюючими органами встановлюється
нормативно-правовими актами .

Документальна перевірка великих платників податків стосовно дотримання
податкового й валютного законодавства, правильності та своєчасності
сплати обов’язкових платежів до бюджетів усіх рівнів проводиться
комплексно один раз на рік за затвердженими планами.

Зустрічні перевірки дозволяються при виникненні необхідності в їх
проведенні на підставі звернення органів податкової служи, які взяли на
облік юридичних або фізичних осіб за місцем їх проживання протягом
десяти робочих днів з моменту одержання завдання.

Перевірки на подання правоохоронних органів провадяться незалежно від
кількості раніше проведених перевірок у цього господарюючого суб’єкта.

Перевірки всіх суб’єктів підприємницької діяльності у зв’язку з
надходженням оперативної інформації стосовно протиправних дій посадових
осіб, правопорушень у сфері оподаткування, ухилення від сплати податків
здійснюється при надходженні такої інформації.

У Контрольно-ревізійних органів з’явилися нові форми роботи, зокрема
аудит ефективності виконання державних програм із метою комплексної
оцінки зробленого. Основною метою перевірки КРУ стало: не констатувати
факт порушення, а виявити причини збиткової діяльності, щоб внести
пропозиції щодо реорганізації збиткової галузі.

Під час запровадження нової форми контролю необхідно враховувати таке:
результати аудиту ефективності будуть більш вагомими, коли його елементи
будуть поєднані з ревізією. Такий підхід вимагає підвищення кваліфікації
ревізорів з питань експертизи нормативно-правових актів, економічного
аналізу й менеджменту, а також потребує посиленої аналітичної роботи
ГоловКРУ та його галузевих управлінь. Аудит ефективності — це форма
контролю, яка складається з сукупності статистичних, ревізійних та
аналітичних дій, спрямованих на визначення рівня ефективності державних
вкладень при реалізації запланованих цілей, встановлення факторів, що
перешкоджають досягненню максимального результату при використанні
визначеного обсягу трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, та
обгрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності використання
державних ресурсів1.

Відомчий фінансовий контроль проводиться в системі міністерств й інших
центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською
діяльністю підприємств, установ і організацій, що віднесені до сфери їх
управління2.

Відомчий фінансовий контроль покладається на міністерства та відомства,
контрольно-ревізійні підрозділи яких провадять ревізії та перевірки
фінансово-господарської діяльності на підпорядкованих їм державних
(казенних) підприємствах, установах і організаціях.

Ревізії та перевірки проводяться комплексно на підставі річних планів,
узгоджених із ГоловКРУ або з його підрозділами на місцях. В окремих
випадках за наказом міністра або керівника іншого центрального органу
виконавчої влади можуть відбуватися позапланові ревізії і перевірки.

Законодавством заборонено дублювання ревізій і перевірок, тому робота
органів відомчого контролю координується із роботою органів державної
контрольно-ревізійної служби. Державна контрольно-ревізійна служба може
провадити загальні ревізії та перевірки разом Із органами відомчого
контролю.

Ревізори мають право перевіряти на контрольованих об’єктах плани,
кошториси, грошові та інші документи, наявність готівки, цінностей. У
випадках виявлення підробок або інших зловживань вилучати необхідні
документи на термін проведення ревізії або перевірки, залишаючи у справі
акт вилучення, копії або реєстри документів.

Ревізори перевіряють наявність сировини, правильність її списання,
можуть вимагати проведення інвентаризації цінностей, опечатувати каси,
касові приміщення, склади тощо. Ревізор діє, користуючись вимогами
законодавства і зобов’язаний брати участь у розробці пропозицій щодо
покращення справ у підконтрольного об’єкта, посилення контролю за
фінансово-господарською діяльністю та дотриманням фінансової дисципліни.

Внутрішньогосподарський контроль являє собою перевірку виробничої і
господарської діяльності підприємств, «їх структурних підрозділів, яка
здійснюється бухгалтерією, фінансовим відділом господарюючого суб’єкта.
Основний обов’язок з проведення внутрішньогосподарського контролю лежить
на головному бухгалтерові, який несе відповідальність за ведення
бухгалтерського обліку, своєчасно подає повну і достовірну бухгалтерську
звітність; забезпечує відповідність господарських операцій законодавству
України, контроль за виконанням зобов’язань, рухом майна.

Здійснюючи свої повноваження, головний бухгалтер має право другого
підпису фінансових документів і безпосередньо підпорядкований керівнику
своєї організації, ним призначається й звільняється з роботи.

Якщо між керівником і головним бухгалтером виникли непорозуміння з
приводу підпису фінансового документа, то у випадку підпису документа
керівником головний бухгалтер свій підпис може не ставити. Повну
відповідальність у таких випадках несе керівник.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Похожие записи