Реферат на тему:

Механізм забезпечення екологічної безпеки в Україні

Під механізмом забезпечення екологічної безпеки розуміють комплекс
взаємопов’язаних державно-правових засобів, спрямованих на досягнення
екологічної безпеки шляхом регулювання і контролю діяльності суб’єктів
екологічних правовідносин за допомогою еколого-правових норм.

Екологічна безпека населення є найбільш гуманним, благородним і
відповідальним завданням екологічного законодавства, яке, по-перше,
закріплює екологічні права громадян України, по-друге, гарантує їх
реалізацію, по-третє, визначає правові, економічні та соціальні основи
охорони навколишнього природного середовища. Так, відповідно до ст. 9
Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від
25.06.91 кожний громадянин України має право на: безпечне для його життя
та здоров’я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні
проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і
реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан
навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних
і господарських органів, установ та організацій з цих питань; участь у
розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного
середовища, раціонального і комплексного використання природних
ресурсів; здійснення загального і спеціального використання природних
ресурсів; об’єднання в громадські природоохоронні формування; одержання
у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан
навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення;
участь у проведенні громадської екологічної експертизи; одержання
екологічної освіти; подання до суду позовів до державних органів,
підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди,
заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на
навколишнє природне середовище.

Разом з цим потрібно зазначити, що громадяни України несуть і відповідні
обов’язки, а саме: берегти природу, охороняти, раціонально
використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про
охорону навколишнього природного середовища; здійснювати діяльність з
додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів і
лімітів використання природних ресурсів; не порушувати екологічні права
і законні інтереси інших суб’єктів; вносити плату за спеціальне
використання природних ресурсів і штрафи за екологічні правопорушення;
компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом
на навколишнє природне середовище (ст. 12 Закону України «Про охорону
навколишнього природного середовища»).

У той же час екологічні права громадян забезпечуються системою гарантій.
Так, згідно зі ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього
природного середовища» ними є: проведення широкомасштабних державних
заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього
природного середовища; зобов’язання міністерств, відомств, підприємств,
установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання
шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє
природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні,
розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації
народногосподарських об’єктів; участь громадських об’єднань і громадян у
діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища; здійснення
державного та громадського контролю за додержанням законодавства про
охорону навколишнього природного середовища; компенсація в установленому
порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок порушення
законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону
навколишнього природного середовища.

У системі правових заходів, спрямованих на охорону екологічних прав
громадян, важливе місце посідають: екологічні програми, екологічна
експертиза, контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного
середовища; освіта і виховання в зазначеній галузі.

Екологічні програми розробляються з метою проведення ефективної і
цілеспрямованої діяльності з організації і координації заходів щодо
охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної
безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів.
Наприклад, ними є загальнодержавна Програма формування національної
екологічної мережі України на 2000—2015 рр., яка затверджена Законом
України від 21.09.00; Програма запобігання та реагування на надзвичайні
ситуації техногенного і природного характеру на 2000—2005 рр.,
затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.00;
загальнодержавна Програма поводження з токсичними відходами, затверджена
Законом України від 14.09.00; Програма пошуку та знешкодження залишків
хімічної зброї, затопленої у виключній (морській) економічній зоні
України, на 1997—2002 рр., затверджена постановою Кабінету Міністрів
України від 25.11.96; загальнодержавна Програма охорони та відтворення
довкілля Азовського і Чорного морів, затверджена Законом України від
22.03.01 та ін.

Екологічна експертиза в Україні — вид науково-практичної діяльності
спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань
та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному
дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших
матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати
або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на
підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної
діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього
природного середовища, раціональне використання і відтворення природних
ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про екологічну експертизу» від 09.02.95
метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу
антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та
здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської
діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Охороні екологічних прав громадян значною мірою сприяють контроль і
нагляд за охороною навколишнього природного середовища. Існує державний
і громадський контроль.

Державний контроль здійснюється місцевими радами та їх виконавчими
органами, Міністерством екології та природних ресурсів України, його
органами та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекціями відповідно до
Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженого
наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 27.02.02,
згідно з яким громадський контроль у галузі охорони навколишнього
природного середовища здійснюють громадські інспектори з охорони
довкілля. Діяльність громадських інспекторів організовують і координують
органи, що належать до сфери управління Мінекоресурсів, а саме: Державна
екологічна інспекція, Республіканський комітет Автономної Республіки
Крим з екології та природних ресурсів, державні управління екології та
природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, державні
інспекції охорони Чорного і Азовського морів.

Також слід зазначити, що механізм забезпечення екологічної безпеки
передбачає наявність певних державних і недержавних інститутів
(установ). Їх система була зазначена в попередньому параграфі.

Вирішення проблем охорони екологічних прав громадян значною мірою
залежить від їхньої освіти і виховання в галузі охорони навколишнього
природного середовища. Підвищення екологічної культури суспільства і
професійна підготовка спеціалістів забезпечуються загальною обов’язковою
комплексною освітою та вихованням у галузі охорони навколишнього
природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах,
системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищення
кваліфікації та перепідготовки кадрів.

Належить звернути увагу на те, що сукупний негативний вплив техногенних
аварій і катастроф в Україні на сьогодні має чітку тенденцію до
зростання. Це насамперед зумовлено активним нарощуванням обсягів
виробництва, невизначеністю економічних важелів державного регулювання у
сфері запобігання та ліквідації негативних техногенних впливів на
навколишнє природне середовище та відсутністю ринку страхових
екологічних послуг.

7рійного забруднення навколишнього природного середовища. Екологічне
страхування здійснюватиметься в обов’язковій формі. Йому підлягатиме
діяльність підприємств, установ, організацій, що становить підвищену
екологічну небезпеку і пов’язана з аварійним забрудненням навколишнього
природного середовища.

Досвід практичної діяльності у сфері екологічної безпеки свідчить, що
механізм її правового забезпечення включає такі види державно-правових
заходів, як організаційні, нормативно-регулятивні, розпорядчо-виконавчі
та забезпечувальні. Причому кожен з них є також поліструктурним і
складається з кількох складових.

Організаційні заходи — це комплекс дій, спрямованих на виявлення
екологічно небезпечних об’єктів і видів діяльності, природних зон і
територій, що характеризуються погіршенням екологічної ситуації, з метою
профілактики запобігання їх шкідливого впливу на здоров’я людини і
навколишнє природне середовище. До них належать такі заходи: державна
реєстрація паспортизації екологічно небезпечних підприємств і
сертифікація екологічно небезпечної продукції; моделювання і
прогнозування змін стану навколишнього природного середовища;
інформування населення та органів державної влади про стан навколишнього
природного середовища. Так, наказом Міністерства України з надзвичайних
ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи «Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно
небезпечних об’єктів» від 18.12.00 було затверджено відповідне
Положення. Воно визначає загальні засади паспортизації потенційно
небезпечних об’єктів для створення загальнодержавного реєстру потенційно
небезпечних об’єктів техногенного і природного характеру як складової
Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні
ситуації техногенного та природного характеру.

Нормативно-регулятивні заходи в механізмі правового забезпечення
представляють собою діяльність уповноважених державних органів із
створення системи нормативно-правових актів, спрямованих на досягнення
екологічної безпеки через визначення принципів державної політики у
галузі екологічної безпеки, визначення пріоритету життя та здоров’я
людини, встановлення нормативно-технічних показників і регламентація
діяльності екологічно небезпечних об’єктів. До них належать: розробка
стандартів у галузі екологічної безпеки; зонування екологічно
небезпечних територій; розробка обґрунтування нормативів екологічної
безпеки, нормування лімітування екологічно небезпечної діяльності;
впровадження нормативно-економічних засобів забезпечення екологічної
безпеки. Так, спільним рішенням Міністерства з питань надзвичайних
ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи та Національної академії наук України «Про стан та подальший
розвиток співпраці між Міністерством України з питань надзвичайних
ситуацій та у справах захист населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи та Національною академією наук України» від 21.04.00 були
затверджені Пріоритетні напрями наукової діяльності та Перелік наукових
організацій — координаторів напрямів наукових досліджень відповідного
Міністерства України.

Розпорядчо-виконавчі заходи — це цілеспрямована діяльність спеціально
уповноважених органів з приводу реалізації організаційних,
управлінських, контрольно-наглядових функцій з метою забезпечення
безпечного функціонування виробничих, наукових, інших структур й
об’єктів в галузі екології, погодження екологічних правопорушень і
досягнення екологічної безпеки. Наприклад, наказом Міністерства охорони
навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України «Про
затвердження Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через
державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць»
від 08.09.99, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України
15.11.99, затверджено Положення про екологічний контроль у пунктах
пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних
митниць і митниць. Дане Положення розроблено з метою встановлення
загальних вимог здійснення екологічного контролю для: транспортних
засобів, у тому числі автомобілів, літаків, суден, військових кораблів,
паромів та інших плавучих засобів; вантажів, що містять промислову
сировину, відходи виробництва, хімічні сполуки, токсичні хімічні,
радіоактивні та інші небезпечні для навколишнього природного середовища
і здоров’я людей речовини; засобів захисту рослин, стимуляторів їх
росту, добрив; усіх видів диких тварин, водних живих ресурсів і рослин,
зоологічних, ботанічних, мінералогічних колекцій, мисливських трофеїв.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.02 затверджено
Положення про карантинний ветеринарно-міліцейський пост, який забезпечує
проведення спеціальних заходів карантинного режиму, зокрема щодо повної
або часткової заборони, а саме: перевезення або перегону тварин через
карантинну зону, ввезення в цю зону, вивезення (виведення) з неї тварин;
вивезення з карантинної зони продукції тваринного і рослинного
походження та інших вантажів, у тому числі кормів усіма ви-

дами транспортних засобів, її винесення та пересилання посилками; т. ін.

Забезпечувальні заходи — це сукупність дій, спрямованих на попередження
і припинення екологічно небезпечної діяльності та екологічних
правопорушень. До них належать такі заходи: припинення екологічно
небезпечної діяльності за систематичне порушення нормативів екологічної
безпеки, встановлення відповідальності (дисциплінарної,
адміністративної, кримінальної) за забруднення навколишнього природного
середовища і порушення вимог і норм екологічної безпеки, майнової
відповідальності за заподіяння шкоди здоров’ю і майну громадян та
здійснення їх органами судочинства.

Так, наказом Міністерства аграрної політики України від 06.09.00
затверджено Методичні вказівки про порядок притягнення до
адміністративної відповідальності порушників законодавства у сфері
захисту рослин, які роз’яснюють порядок притягнення до адміністративної
відповідальності посадових осіб підприємств, установ, організацій
незалежно від форм власності та громадян у разі порушення ними
законодавства України у сфері захисту рослин. Або згідно з п. 1 ст. 1
Міжнародної конвенції щодо втручання у відкритому морі у випадках
аварій, які призводять до забруднення нафтою, від 29.11.69, затвердженої
постановою Верховної Ради України від 17.12.93, сторони за цією
Конвенцією можуть вживати у відкритому морі таких заходів, які можуть
стати необхідними для запобігання, зменшення або усунення серйозної і
реально загрожуючої їх узбережжю або пов’язаними з ним інтересами
небезпеки забруднення або загрози забруднення моря нафтою внаслідок
морської аварії або дій, пов’язаних з такою аварією, що, як розумно
можна передбачати, потягнуть за собою шкідливі наслідки у великих
розмірах. Основна мета Конвенції — запобігання забрудненню узбережжя
прибережних держав нафтою внаслідок морських аварій, що сталися у
відкритому морі, тобто на значній відстані від узбережжя і за межами дії
юрисдикції прибережної держави. Цей фактор має важливе значення,
оскільки захисні дії прибережної держави (включаючи можливість спалення
або затоплення аварійного судна) мають бути відповідними небезпеці, що
загрожує узбережжю.

Підсумовуючи наведене слід зазначити, що екологічна безпека досягається
тільки комплексним застосуванням вказаних заходів.

Слід також зазначити, що у галузі екології, крім національних
нормативно-правових актів, є й міжнародні угоди. Наприклад, відповідно
до Угоди між Україною та Сполученими Штатами Америки щодо Регіонального
екологічного центру в Україні від 08.12.99, в Україні створено
Регіональний екологічний центр. Згідно з п. 9 статуту Регіонального
екологічного центру «РЕЦ-Київ», затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 24.04.00, центр здійснює: підтримку громадських,
місцевих та інших ініціатив, спрямованих на розв’язання конкретних
екологічних проблем; організацію, фінансування та проведення досліджень
з актуальних екологічних проблем в Україні та інших державах регіону (за
винятком фундаментальних наукових досліджень), участь у фінансуванні
міжнародних проектів, спрямованих на розв’язання транскордонних
екологічних проблем; тощо.

Дмитренко І. А. Екологічне право України: Підручник. — 2-е вид.,
перероб. і доп. — К.: Юрінком-Інтер, 2001. — С. 31.

Дмитренко І. А. Екологічне право України: Підручник. — 2-е вид.,
перероб. та доп. — К.: Юрінком-Інтер, 2001. — С. 32.

Дмитренко І. А. Екологічне право України: Підручник. — 2-е вид.,
перероб. та доп. — К.: Юрінком-Інтер, 2001. — С. 36.

Тищенко Г. В. Екологічне право: Навч. посібник. — К.: Юмана, 2001. — С.
68—72.

Похожие записи