Майнові права та обов’язки подружжя за національним правом
Майнові права та обов’язки подружжя досить детально регламентуються у
правових системах сучасності. Це відносини з приводу режиму майна
подружжя, порядку управління ним, надання матеріального утримання одне
одному. Існують три основні види правового режиму майна подружжя:
спільності, роздільності та змішаний режим.
Режим спільності майна подружжя означає право спільної сумісної
власності на майно, нажите за час шлюбу. Одначе майно, яке належало їм
до шлюбу, а також отримане під час шлюбу в дар чи спадок, залишається в
роздільній власності. Режим роздільності передбачає належність кожному з
подружжя не тільки його дошлюбного майна, а й майна, набутого під час
шлюбу за власні кошти. Змішаний режим означає, що в період перебування у
шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це
майно стає загальним і ділиться порівну. У законодавстві держав можуть
міститися й інші норми, зміст яких не відповідає традиційному тлумаченню
режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від
роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана,
Айдахо), а в інших — ні.
Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон
держави або шлюбний договір (контракт) (легальний та договірний режим
майна). Легальний режим спільності майна подружжя передбачається
законодавством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим
роздільного майна існує в більшості держав “сім’ї загального права”, в
т. ч. у Великобританії; легальний змішаний режим майна — у Данії,
Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах.
За шлюбним договором (контрактом) подружжю надається можливість
урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися
статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі
розлучення. В державах “сім’ї загального права” роль шлюбного договору
відіграє інститут довірчої власності (траст).
Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного
договору. Зазвичай для цього обов’язковою є присутність обох сторін і
нотаріальне посвідчення Їхніх підписів (ст. 1410 Цивільного зводу
Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст.
1294 Цивільного кодексу Франції). Угода про майнові відносини між
подружжям найчастіше укладається тільки до шлюбу і може породжувати
правові наслідки лише з часу його реєстрації (ст. 1395 Цивільного
кодексу Франції). У державах, де відсутній легальний режим майна,
подружжя обов’язково укладає шлюбний контракт.
Стаття 27 КпШС України та Порядок укладення шлюбного контракту,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993
p., встановлюють, що шлюбний контракт може передбачати майнові права
подружжя. Якщо такий контракт не укладено, то на майно подружжя
поширюватиметься режим, передбачений законодавством. У разі виникнення
спору між подружжям з приводу майна, за наявності контракту, суд
передовсім братиме до уваги умови шлюбного контракту. Вказане є
суттєвим, адже норми КпШС України та шлюбний контракт по-різному можуть
трактувати ті самі поняття, наприклад, щодо юридичної долі майна.
Порядок управління майном також може бути встановлений законом або
шлюбним договором. Так, у законодавстві Аргентини, Бразилії, Іспанії
передбачено, що спільним майном управляє чоловік. Одначе розпорядження
нерухомістю подружжя здійснює здебільшого спільно (ст. 1356 Цивільного
зводу Німеччини). Водночас шлюбний контракт може передбачати й інші
умови щодо зазначених питань.
Умови утримання подружжя зазвичай регулюються законодавством. В одних
правових системах передбачаються обов’язки подружжя із взаємного
утримання (ст. 32 КпШС України, ст. 67 Цивільного кодексу Іспанії), в
інших цей обов’язок покладається на одне з подружжя (ст. 208 Цивільного
кодексу Франції в редакції від 3 січня 1972 р.). На теперішній час норми
права, які передбачають принцип взаємного утримання подружжя (сім’ї) за
рахунок праці чи майна, витісняють норми про односторонній обов’язок
матеріального утримання одного з подружжя.
Якщо в державах “сім’ї континентального права” кожне з подружжя може
вимагати надання допомоги іншим, то в державах “сім’ї загального права”
заявления й задоволення такої вимоги не завжди є гарантованим.
Англійське право, наприклад, як і право держав Європи, зобов’язує
дружину надавати матеріальну допомогу своєму чоловікові, обмежуючи це
зобов’язання випадками, коли чоловік гостро потребує допомоги. Проте в
державах “сім’ї загального права” обов’язок подружжя щодо взаємного
утримання, і насамперед обов’язок чоловіка утримувати свою дружину, в
основному визначається виконанням нею своїх шлюбно-сімейних обов’язків і
знаходиться в безпосередньому зв’язку з концепцією єдності подружжя та
обов’язку спільного подружнього проживання (“консорціуму”). Нині
одружена жінка в Англії не має чітко визначеного та гарантованого права
на отримання від чоловіка необхідних їй засобів до існування.
У правових системах, де передбачено укладення шлюбного контракту,
питання утримання подружжя переважно ним і регламентується. В такому
разі норми шлюбного контракту не повинні протирічити нормам моралі (ст.
1392 Цивільного кодексу Франції) та ставити подружжя в гірше становище,
ніж запропоноване нормами законодавства (ч. 2 ст. 27 КпШС України).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
