Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

Під час вивчення зазначеної теми слід звернути увагу, що питання
матеріальної відповідальності регулюються Кодексом законів про працю
України (322-VІІІ), Законом України «Про визначення розміру збитків,
завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням
(псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного
каміння та валютних цінностей» (217/95-ВР) та іншими
нормативно-правовими актами.

Необхідно запам’ятати, що суб’єктами матеріальної відповідальності у
трудовому праві України є працівник з одного боку та роботодавець, з
яким він перебуває у трудових відносинах, з іншого.

Матеріальну відповідальність слід відрізняти від майнової
відповідальності, передбаченої цивільним правом. Так, матеріальна
відповідальність сторін трудового договору настає тільки в разі
заподіяння шкоди внаслідок порушення покладених на них трудових
обов’язків. Відшкодуванню підлягає лише пряма дійсна шкода, як правило,
в обмеженому вигляді — не більше середнього місячного заробітку
працівника, який заподіяв шкоду, і лише в межах та порядку, передбачених
законодавством, а також за умови, коли такої шкоди заподіяно
підприємству, установі, організації винними протиправними діями
(бездіяльністю) працівника.

Трудове законодавство України передбачає матеріальну відповідальність
роботодавця перед працівником та матеріальну відповідальність працівника
перед роботодавцем.

Працівник компенсує шкоду, заподіяну ним наявному майну роботодавця, а
роботодавець компенсує працівникові шкоду, яка виникала внаслідок
протиправного позбавлення його можливості здійснювати трудову функцію та
отримувати заробітну плату, обумовлені трудовим договором, або за шкоду,
заподіяну здоров’ю працівника.

Трудове законодавство зобов’язує роботодавця компенсувати працівникові
шкоду, яка виникла внаслідок неправильного або такого, що не відповідає
законодавству, формулювання причини звільнення у випадках, коли це не
тягне за собою поновлення працівника на роботі (ч. 3 ст. 235 КЗпП
України); затримки видачі в разі звільнення трудової книжки (ч. 4 ст.
235 КЗпП України); відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного
укладення трудового договору в разі, якщо працівник мав вимушений прогул
(п. 6 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 р. «Про
практику розгляду судами трудових спорів»); звільнення без законної
підстави або незаконного переведення на іншу роботу (ч. 2 ст. 235 КЗп П
України).

Обов’язок із компенсування шкоди, заподіяної роботодавцеві у зв’язку з
оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові
часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи,
покладається на винних службових осіб, за наказом (розпорядженням) яких
звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими
затримано виконання рішення суду в разі поновлення на роботі.

Відповідальність настає незалежно від форми вини у таких випадках:
затримка виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про
поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу
роботу працівника (ст. 236 КЗпП України); у разі ушкодження здоров’я,
яке заподіяно каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із
виконанням трудових обов’язків (ст. 173 КЗпП України).

Крім того, слід звернути увагу, що за наявності порушення прав
працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або
переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у
небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його
моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від
нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок із
компенсування моральної (немайнової) шкоди покладається на роботодавця
незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Підставою притягнення до матеріальної відповідальності сторони трудового
договору є протиправне та винне заподіяння нею іншій стороні цього
договору шкоди, якщо законодавством не передбачено інше.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну
підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на
них трудових обов’язків. У разі покладення матеріальної відповідальності
права й законні інтереси працівників гарантуються шляхом установлення
відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку,
передбачених законодавством, і за умови, що такої шкоди заподіяно
підприємству, установі, організації винними протиправними діями
(бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується
певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного
розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених
законодавством.

Слід запам’ятати, що за наявності зазначених підстав і умов матеріальну
відповідальність може бути покладено незалежно від притягнення
працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної
відповідальності.

На працівників не може бути покладено відповідальність за шкоду, яка
належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а
також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки та
за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у становищі крайньої
необхідності.

Трудове законодавство України передбачає три види матеріальної
відповідальності працівників: обмежену, повну та кратну. Обмежена
матеріальна відповідальність — обов’язок працівника відшкодувати шкоду
лише в межах, передбачених законодавством. Цією межею є певна частина
заробітку працівника, яка не повинна перевищувати повного розміру
заподіяної шкоди. Шкоду, яка перевищує цю межу, не може бути стягнуто з
працівника.

За шкоду, заподіяну роботодавцеві під час виконання трудових обов’язків,
працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну
відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого
середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад
середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у
законодавстві.

Випадки обмеженої матеріальної відповідальності передбачено Кодексом
законів про працю України (322-VІІІ) у ст. 133.

AE

.

0

AE

D

<печення цілості майна та інших цінностей, переданих працівникові для зберігання або для інших цілей (письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено роботодавцем із працівниками за наявності одночасно двох умов: у разі досягнення вісімнадцятирічного віку та обіймання посади або виконання робіт, безпосередньо пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей). У випадку спільного виконання працівниками окремих видів робіт, пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника та укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, яка є повною матеріальною відповідальністю. Умови колективної (бригадної) матеріальної відповідальності визначаються письмовим договором, у якому зазначається дата, місце укладення договору, номер та дата наказу про встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності, погодженого з профспілковим комітетом або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, найменування роботодавця та колективу (бригади), загальні положення, права й обов’язки членів колективу (бригади) та роботодавця, порядок ведення обліку й звітності, відшкодування шкоди, дата набрання чинності договору та термін його дії, підписи роботодавця та керівника колективу (бригади) та його членів. Слід запам’ятати, що колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється роботодавцем за погодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом за наявності одночасно таких умов: закріплення в Переліку робіт, для виконання яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність та які виконуються працівниками спільно; розмежування матеріальної відповідальності кожного працівника й укладання з ним договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність неможливе; роботодавцем створено працівникам умови, необхідні для нормальної роботи та забезпечення повного збереження переданих їм цінностей. Повна матеріальна відповідальність також настає у випадках, передбачених Кодексом законів про працю України (322-VІІІ). Варто звернути увагу, що, окрім зазначених видів матеріальної відповідальності, існує третій — кратна матеріальна відповідальність у випадках, коли межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану роботодавцеві розкраданням, умисним псуванням, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Зокрема, за збитки, завдані роботодавцеві працівниками, які виконують операції, пов’язані з закупівлею, продажем, обміном, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених із використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали й дорогоцінне каміння, а також валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних їх втратах (крім втрат, що сталися у зв’язку з непередбаченими порушеннями технологічного процесу), якщо їх допущено внаслідок недбалості в роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій, визначаються у подвійному розмірі вартості металів у чистому вигляді за ринковими цінами, що діють на день виявлення завданих збитків (дорогоцінні метали — золото, срібло, платина й метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо)). Слід запам’ятати, що трудовим законодавством України передбачено покриття шкоди працівниками за розпорядженням роботодавця шляхом відрахування із заробітної плати працівника та за рішенням комісії з трудових спорів, суду. Покриття працівниками шкоди за розпорядженням роботодавця відбувається за наявності таких умов: неперевищення розміром шкоди середньої заробітної плати працівника; згоди працівника з відрахуванням або його розміром; видання розпорядження не пізніше, ніж упродовж двох тижнів із дня виявлення заподіяної працівником шкоди; звернення розпорядження до виконання не раніше ніж через сім днів із дня повідомлення про це працівникові. Проте у випадку незгоди працівника з відрахуванням або його розміром трудовий спір розглядається комісією з трудових спорів, судом. Вивчаючи зазначену тему, слід узагалі обдумати питання про доцільність існування матеріальної відповідальності в теперішньому вигляді у трудовому праві України, оскільки норми матеріальної відповідальності було зорієнтовано на соціалістичну систему господарювання та єдине державне підприємство. Література Кодекс законів про працю України, затверджений Законом № 322-VIII від 10 грудня 1971 р. Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 р. № 217/95-ВР. Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність», затверджений наказом Міністерства праці України № 43 від 12 травня 1996 р. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 р. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14. Трудовое право Украины: Учебн.-справ. пособие // Под ред. Г. И. Чанишевой, Н. Б. Болотиной — Х.: Одіссей, 1999. — 480 с. Яковлєв В. Договір про повну матеріальну відповідальність — юридична підстава матеріальної відповідальності працівників // Право України. — 2001. — № 12. — С. 87.

Похожие записи