Реферат на тему:
Людська гідність у правових актах ООН
На сучасному етапі розвитку світової спільноти, проблема людської
гідності набуває дедалі більшої актуальності. Проте розуміння змісту
людської гідності не відрізняється одностайністю, що зумовлено
насамперед історико-соціальними чинниками.
У результаті опрацювання правових актів ООН автор дійшла висновку про
те, що людська гідність є онтологічною основою прав і свобод людини.
Ключові слова: людська гідність, гідність людини, права людини.
Людська гідність як багатоаспектна цінність людини глибоко проникла у
зміст права. Ознаки і якості, що характеризують та визначають людську
гідність, є онтологічною основою прав і свобод людини, її правового
становища. Своєю чергою, людська гідність через систему соціальних
зв’язків є вихідною у взаємовідносинах між людьми і знаходить своє
безпосереднє відображення у гідності кожної людини.
Гідність не належить до понять, яким можна легко дати дефініцію. Проте
ідея людської гідності як вищої цінності і призначення людини була
висунута вже гуманістами кінця середньовіччя. Визнання цінності і
високого призначення людини незалежно від її станової належності,
соціального походження, раси, нації та ін. – було важливою стороною цієї
ідеї [1, c.12]. Зокрема, Кант вважав, що гідність є внутрішня
безвідносна цінність, а те, чому притаманна гідність, вище будь-якої
ціни і не допускає ніякого еквіваленту, тобто є ціллю самою по собі. На
його, думку це може бути лише мораль і людство, оскільки тільки воно
здатне мати гідність. Кант поставив гідність у центр свого етичного
вчення і вже з визнання гідності абсолютною цінністю вивів свої моральні
правила [2, c.63,87].
У процесі розвитку ідея гідності стала основним поняттям гуманізму як
цілісної системи поглядів на особу, її становища в суспільстві і праві
[3, c.18]. Проте людська гідність є постійно змінюваним суспільним
явище. ЇЇ сутність може бути теоретично виражена лише поняттями, що
розвиваються, перетворюються, змінюють одне одного. Вона склалась як
відображення у свідомості людей того особливого становища, яке посідає
людина, а також як відображення її соціальної цінності [4, c.12].
У суспільній етиці вживаються три засадничі способи застосування слова
“гідність”: гідність людини, гідність певної спільності та людська
гідність [5, c.165; 6, c.103; 7, c.10]. Гідність людини розглядається як
поняття, що виражається у почутті власної цінності конкретної людини,
яка ґрунтується на схваленій суспільством моральній самосвідомості і
готовності її охорони за будь-яких умов, а також очікування з цього
приводу поваги з боку інших. Можна сказати, що гідність людини – це
внутрішня оцінка людиною власної самоцінності, яка ґрунтується на
об’єктивно існуючій значущості певної людини для інших суб’єктів
[8, c.7].
Людина набуває свою особисту (власну) гідність і може її втратити як у
власних очах, так і в оцінці інших людей. Гідність, що розуміється в
такий спосіб, не належить автоматично кожній людині, а залежить від його
поведінки в щоденному житті. На думку деяких вчених, особиста гідність
притаманна людині:
діє згідно з власною системою цінностей і переконань, намагається бути
вірною собі. Вище цінує правду ніж одноразову користь. Життя розуміє як
акт самоствердження;
вміє захищати свою самобутність і індивідуальність. У випадку загрози
панує над собою, контролює свої емоції та агресію;
не піддається на маніпуляції, не вимінює своєї індивідуальності на
матеріальну користь чи доступ до влади;
з обережністю сприймає нові ідеї щодо світосприйняття. Лише достатні
аргументи можуть її переконати змінити свою систему цінностей і засади
поведінки;
поводить себе достойно і розважливо [9, c.13].
Власне оцінний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є суттєвим
засобом впливу на самосвідомість людини, на основі якого формується
еталон вимог, що висувається до дій людей в конкретній ситуації з
конкретного приводу. Враховуючи ці вимоги, людина самостійно (але тільки
на основі практики своїх стосунків з іншими суб’єктами!) набуває
уявлення про особисту (власну) гідність [10. с.22].
Універсальною і, скажімо, мінімально константною гідністю людини є
людська гідність. Йдеться про гідність, якою наділена кожна людина без
винятку, безвідносно до її індивідуальних особливостей чи соціального
статусу. В основу такої інтерпретації покладено так званий
об’єктивістсько-антропологічний підхід до розуміння гідності [11, c.3].
Його втілено у тих положеннях міжнародно-правових та конституційних
актів, згідно з якими гідність людини є властивістю усіх членів людської
сім’ї й усі люди є рівними у своїй гідності. Людську (антропну) гідність
розглядають як самоцінність людини як біосоціальної істоти – унікального
родового суб’єкта, який уособлює найвищий рівень розвитку буття на Землі
[8, c.7].
Особливе значення в цьому сенсі має Загальна декларація прав людини
1948 р., яка спричинила засадничий ідейний вплив на розвиток
міжнародного захисту прав людини. Людська гідність стала однією з
центральних категорій міжнародних правових актів власне через її
закріплення у вказаному правовому акті. Так Загальна декларація прав
людини звертається до поняття людської гідності шість разів. Серед них
виділимо:
1. Загальне чи абстрактне звернення до людської гідності. Застосовується
з метою виділення основних соціальних цінностей і засад функціонування
суспільства.
Зокрема, у преамбулі Загальної декларації вказано, що визнання гідності,
притаманної всім членам людської сім’ї та рівних і невід’ємних їхніх
прав, є основою свободи, справедливості та загального миру в усьому
світі. Підкреслено, що народи ООН підтвердили свою віру в основні права
людини та в гідність і цінність людської особи.
2. Нормативне. Таке звернення до людської гідності визначає систему
ідеальних або бажаних соціальних зв’язків, які лежать в основі
взаємовідносин між людьми.
Так ст.1 вказує, що всі люди народжуються вільними й рівними за своєю
гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти
один стосовно одного в дусі братерства.
3. Позанормативне, або таке, що застосовується для реалізації чи
закріплення конкретних прав людини.
th
~
th
и тортур або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує людську
гідність ставлення чи покарання. Стаття 22 закріплює право кожної людини
на соціальне забезпечення, а також на реалізацію необхідних для
підтримки її гідності й вільного розвитку особистості прав у
економічній, соціальній і культурній сферах. Стаття 23 закріплює право
кожного, хто працює, на справедливу й задовільну винагороду, яка
забезпечує гідне людини існування.
Однак не лише Загальна декларація прав людини закріплює поняття “людська
гідність”. Багато інших міжнародних правових актів містять звернення до
людської гідності. Так серед проаналізованих нами 97 міжнародних
правових актів звернення до людської гідності містять 54 правові акти.
Серед масиву міжнародних правових актів особливе місце посідають
Міжнародні пакти 1966 р., зокрема Міжнародний пакт про економічні,
соціальні та культурні права і Міжнародний пакт про громадянські та
політичні права. У преамбулах вказаних актів міститься посилання на
Загальну декларацію прав людини (загальне звернення до людської
гідності). Однак визначальне місце у цих правових актах посідає
нормативне звернення до людської гідності: “всі права випливають з
властивої людській особі гідності”. З такого формулювання випливає
кілька істотних висновків:
людська гідність розглядається як джерело прав людини, тобто підноситься
на рівень принципу права;
людська гідність належить кожному, незалежно від законодавчого
закріплення;
право людини на гідність випливає з принципу людської гідності.
У інших міжнародних правових актах застосування поняття “людська
гідність” застосовується у двох випадках:
а) відсилкове застосування – у випадку посилання у преамбулах
міжнародних правових актів на відповідні формулювання Загальної
декларації прав людини;
б) безпосереднє застосування поняття “людська гідність”, здебільшого
нормативне чи позанормативне.
Виділимо також такі головні випадки безпосереднього застосування поняття
“людська гідність”, що розглядається як:
філософська основа, елемент антропологічної концепції. Так Декларація
про ліквідацію всіх форм расової дискримінації наголошує на необхідності
забезпечення поваги гідності людської особистості;
морально-правовий стандарт. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і
з експлуатацією проституції третіми особами визнає проституцію і
торгівлю людьми несумісними з гідністю і цінністю людської особи і
загрожують благополуччю людини, сім’ї та суспільства. Декларація про
ліквідацію дискримінації стосовно жінок визнає, що “вона несумісна з
гідністю жінки як людини, благополуччям сім’ї та суспільства”;
елемент законодавчих дефініцій, що приймається для конкретних цілей
відповідного міжнародного правового акту. Міжнародна конвенція про
запобігання злочину апартеїду і покарання за нього визначає “злочин
апартеїду” як посягання на свободу чи гідність;
стандарт, з яким вступає в суперечність явище, що засуджене відповідним
міжнародним правовим актом. Це може бути голод, неповага релігійна,
дискримінація жінок, расова дискримінація, тортури, нелюдське або таке,
що принижує гідність поводження чи покарання;
об’єкт протиправних порушень, без одночасної вказівки таких протиправних
порушень. Декларація про захист жінок та дітей в надзвичайних ситуаціях
і в період збройних конфліктів зазначає, що гідність людської особи і в
подальшому зазнає значних порушень;
об’єкт можливих протиправних порушень з одночасною вказівкою таких
порушень. Декларація про використання науково-технічного прогресу в
інтересах миру і на благо людства зазначає, що науково-технічні
досягнення можуть потягнути за собою небезпеку для громадянських і
політичних прав окремої особи чи групи осіб і для людської гідності;
об’єкт державно-правового захисту. Зокрема, Декларація про використання
науково-технічного прогресу в інтересах миру і на благо людства
зазначає, що “всі держави вживають ефективних заходів, включаючи
законодавчі, з метою попередження і недопущення використання
науково-технічних досягнень на шкоду правам людини і основним свободам і
гідності людської особистості”;
ідеал, до якого має призвести процес підтримуваний даним міжнародним
правовим актом. Декларація про поширення серед молоді ідеалів миру,
взаємної поваги і взаєморозуміння між народами. Послання Тегеранської
конференції 13.05.1968 р. підкреслює, що головною ціллю ООН у галузі
прав людини є досягнення кожною людиною максимуму свободи і гідності.
Одночасно настійно закликає до подвоєння зусиль з метою забезпечення
всім людям життя, що відповідає вимогам свободи і гідності.
Поряд з цим жоден з міжнародних правових актів не містить загального
визначення поняття “людська гідність”. Це зумовлює неоднозначне
розуміння зазначеного поняття і може призвести до його невиправдано
звуженого тлумачення. Чітке ж визначення поняття “людська гідність”
могло б виступати формальною підставою для розширення можливостей
використання прав людини.
Література
Власов А.А. Проблемы судебной защиты чести, достоинства и деловой
репутации. – М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2000. – 344с.
Кант И. Основоположения к метафизике нравов. – М., 1912.
Попков В.Д. Гуманизм советского права. – М.: Изд–тво Моск. ун-та, 1972.
Придворов Н.А. Достоинство личности и социалистическое право. – М.:
Юрид. лит–ра, 1977. – С.12.
Малеин Н.С. Охрана прав личности советским законодательством. – М.:
Наука, 1985. – 165с.
Бару М.И. Охрана трудовой чести по советскому законодательству. – М.,
1966. – 103с.
Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. –
К.: Науковий світ, 2001. – 306с.
Грищук О.В. Право людини на компенсацію моральної шкоди
(загальнотеоретичні аспекти). Автореф. дис…канд. юрид. наук. – К.,
2002. – 20с.
Chytrowski W. Obrona ludzkiej godnosti podczas konfliktu zbrojnego i
stanow nadzwyczajnych// Miedzynarodowe prawo humanitarne/ Red.
T.Jasudowicza. – Torun, 1997.
Рабінович П.М., Грищук О.В. Право людини на компенсацію моральної шкоди
(загальнотеоретичні аспекти) // Бюлетень міністерства юстиції України. –
№3. – 2003. – С.19-28.
Рабінович П.М. Право людини на компенсацію моральної шкоди // Юридичний
вісник України. – 2002. – №3. – С.1-4.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
