.

Кримінологія. Трасологія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
696 13583
Скачать документ

Реферат на тему

Кримінологія. Трасологія

План

1. Поняття трасології та її значення

2. Поняття сліду в трасології. Механізм слідоутворення

3. Класифікація слідів

4. Основи дактилоскопії

5. Виявлення, фіксація і вилучення слідів рук. Сутність дактилоскопічної
експертизи

6. Сліди ніг та взуття людини

7. Сліди знарядь злому та інструментів

8. Сліди транспортних засобів

1. Поняття трасології та її значення

У криміналістиці сліди, що залишаються після вчинення злочину,
вивчаються з метою швидшого його розкриття, виявлення злочинців,
встановлення істини по справі. Дослідження слідів має також важливе
криміналістичне значення, оскільки допомагає встановити знаряддя
злочину, отримати відомості про злочинця, визначити механізм злочинної
події. Вивчення матеріально-фіксованих слідів (слідів-відображень)
здійснює трасологія — криміналістичне вчення про сліди.

Трасологія — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає
матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє
прийоми, методи та науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації,
вилучення і дослідження.

Трасологія базується на таких наукових положеннях:

1) об’єкти матеріального світу індивідуальні. Кожний об’єкт
індивідуальний і тотожний тільки самому собі. Індивідуалізація об’єкта
здійснюється за збігом загальних і окремих ознак;

2) за певних умов зовнішня будова одного об’єкта може відбитися на
іншому. Точність відображення залежить від фізичних властивостей
слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів, механізму слідоутворення.
За матеріально-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встановлення
тотожності) об’єкта, який їх залишив;

Від франц. trace — слід і грецьк. logos — слово, вчення; букв. —
вчення про сліди.

3) відносна стійкість об’єктів. Об’єктами механічної контактної
взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають достатньо стійкі
зовнішні ознаки;

4) відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перетвореним (має вид
негативу). У сліді ознаки зовнішньої будови предмета переважно мають
дзеркальне відображення.

Криміналістичне значення слідів визначається існуванням причинного
зв’язку з подією злочину. У трасології за слідами можна встановити:

1) індивідуальну тотожність об’єкта, яким утворений слід
(ідентифікувати об’єкт);

2) групову належність об’єктів (тип, клас, рід, вид, різновид);

3) механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду,
напрямок і кут взаємодії об’єктів тощо);

4) окремі обставини злочинної події (спосіб проникнення у житло,
кількість учасників події, їх анатомо-фізіологічні особливості, напрямок
пересування злочинців, використання транспортних засобів, орієнтовно час
вчинення злочину та ін.).

Трасологічні дослідження дозволяють вирішувати ідентифікаційні та
діагностичні завдання.

2. Поняття сліду в трасології. Механізм слідоутворення

Вчинення багатьох злочинів супроводжується певними змінами у
навколишньому оточенні. Такі зміни прийнято називати слідами злочину.
Слід являє собою відображення злочинних дій, окремих елементів
злочинного акту. У криміналістичному розумінні цінність слідів
обумовлена існуючою залежністю між злочином та його відбиттям (слідами).
Історично використання слідів з метою розкриття злочинів відомо з давніх
часів (особливо це стосується держав Стародавнього Сходу: Індії,
Китаю, Камбоджі, Японії).

У сучасній криміналістиці поняття сліду розглядається за кількома
аспектами. У широкому розумінні, слід — це результат будь-якої
матеріальної зміни первинної обстановки внаслідок учинення злочину:
матеріально-фіксовані зміни одного об’єкта на інший; поява чи зникнення
тих чи інших предметів, порушення первинного положення,
місцезнаходження, стану різних об’єктів (наприклад, загублені злочинцем
на місці події власні речі, скалки розбитого віконного скла). Сліди в
широкому розумінні охоплюють: комплекси елементів, властивих певним
подіям (сліди дорожньо-транспортної події, сліди пожежі тощо); зміни
обстановки (поява або зникнення предметів, зміна їх місця розташування);
зміна вигляду або стану предмета (зламаний замок). На сучасному етапі
розвитку криміналістики як сліди розглядаються: звукові сліди, запахові
сліди, сліди-мікрочастки, сліди-речовини, сліди генетичного коду людини.

Традиційно трасологія вивчає сліди тільки у вузькому розумінні, а саме
матеріально-фіксовані відображення зовнішньої будови одного об’єкта на
іншому (сліди-відображення). Сліди-відображення виникають внаслідок
взаємодії двох об’єктів і мають достатньо широке розповсюдження: це
сліди рук людини, ніг, взуття, зубів, транспортних засобів, знарядь та
інструментів тощо. Сліди-відображення є головним предметом вивчення у
трасології.

Механізм слідоутворення — це система компонентів процесу утворення
слідів-відображень. Такий механізм може бути різним: слідоутворення може
здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших
процесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають у результаті механічної
контактної взаємодії двох об’єктів: один об’єкт утворює слід (той, який
залишив слід) — слідоут-ворюючий об’єкт, інший — сприймає змінення (на
якому утворився слід) — слгдосприймаючий. Ділянки поверхні об’єктів,
якими вони стикаються під час утворення сліду, називаються контактними
поверхнями, а факт взаємодії — слідовим контактом. Сліди завжди
залишаються на слідосприймаючих об’єктах.

Слід виникає за умови, що слідоутворюючий об’єкт є твердішим, ніж
слідосприймаючий і діє з такою силою, яка зможе викликати його відбиття.
Утворення слідів при взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого
об’єктів залежить від низки чинників: твердості об’єктів, напрямку
взаємодії, розташування об’єктів, сили і характеру взаємодії.

3. Класифікація слідів

У трасології сліди класифікуються за різними підставами. Залежно від
роду слідоутворюючих об’єктів виділяють сліди людини, сліди тварин,
сліди предметів. Стосовно конкретних слідоутворюючих об’єктів, то
найчастіше зустрічаються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів,
знарядь злому та інструментів. Залежно від механізму утворення слідів
розрізняють сліди об’ємні та поверхневі; статичні й динамічні; локальні
та периферичні.

Об’ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню будову слідоутворюючого
об’єкта в об’ємі, тобто у всіх трьох його вимірах — за довжиною, шириною
і глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об’єкта у
податливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується.
Достатньо часто об’ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні
(наприклад, ґрунті, деревині, пластиліні, замазці) в результаті
натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на
пластиліні та ін.). Об’ємний слід дає змогу уявити зовнішню будову та
окремі елементи слідоутворюючого об’єкта. Якість сліду залежить від
властивостей речовини слідосприймаючої поверхні, сили і напрямку
натискання (удару), інших умов слідоутворення.

Поверхневі (площинні) сліди виникають в результаті змін, що відбуваються
на поверхні слідосприймаючого об’єкта (за двома вимірами — довжиною і
шириною). Обидва об’єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за
твердістю приблизно однакові. До поверхневих слідів можуть бути
віднесені, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меблів, сліди босих
ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на
асфальті.

Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашарування і
сліди відшарування. Сліди нашарування формуються внаслідок накладення на
слідосприймаючий об’єкт речовини, яка має на собі слідоутворюючий об’єкт
(потожирові сліди пальців рук, сліди, залишені забрудненою підошвою
взуття, та ін.). Сліди відшарування формуються з речовини, частки якої
відокремлюються від слідосприймаючого об’єкта і залишаються на
слідоутворюючому об’єкті (наприклад, сліди пальців рук, утворені на
вкритій порохом або свіжопофарбованій поверхні).

Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Видимі сліди — це
такі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а
невидимі — відшукання і сприйняття яких передбачає застосування
спеціальних засобів або пристосувань.

Залежно від стану об’єктів на момент слідоутворення виникають статичні
або динамічні сліди.

Статичні сліди виникають в момент спокою (статики), котрий наступає під
час механічної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів,
які контактують у перпендикулярному напрямку. У більшості випадків такі
сліди зберігають зовнішні ознаки слідоутворюючого об’єкта, відображають
його без істотних перекручувань, тому їх називають також відтисками.
Типовими прикладами статичного сліду є відбиток пальця руки з
відображенням капілярного візерунка та відбиток підошви взуття на
ґрунті. Різновидом статичних слідів є сліди кочення, які утворюються при
прокатуванні слідоутворюючого об’єкта по слідосприймаючому (наприклад,
слід протектора транспортного засобу, утворений при
поступально-обертальному русі по якій-небудь поверхні).

Динамічні сліди виникають в результаті самого руху одного або обох
об’єктів слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні залишає слід у
вигляді лінії (траси). До динамічних можуть бути віднесені сліди
розрубу, розпилу, ковзання, свердління, різання, тертя тощо.

Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об’єкта,
вирізняють локальні та периферичні сліди.

Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об’єктів
(наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев’яної
підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об’єкта
залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії
слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів (наприклад, слід від
забрудненого борошном (цементом, пилюкою) верху взуття, утворений «на
периферії», навколо взуття, за межами підошви).

Сліди бувають механічного, хімічного, біологічного, термічного
походження. У криміналістиці переважно вивчаються сліди механічної дії,
як найбільш поширені об’єкти трасологічного дослідження.

4. Основи дактилоскопії

Шкірні візерунки на пальцях і долонях рук належать до перших об’єктів,
про які навіть первісні люди мали певні відомості. Серед малюнків
печерної людини є й такі, що зображують відбитки руки людини. Так, у
1832 р. під час розкопок курганів на Гавр Інісе, маленькому острові в
Морбіганській затоці (Франція), було виявлено підземний коридор
завдовжки 13 м з двома рядами кам’яних стовпів, на 23-х з них були
знайдені малюнки у вигляді повної колекції папілярних ліній рук людини.

Велике значення слідам рук приділялося у східних народів. Так, в Японії
та Китаї здавна була відома дактилоскопія. Згідно з сімейним правом
Японії, аби розірвати шлюб, чоловік повинен був видати жінці документ,
який мав бути написаний рукою чоловіка, а у випадку його неписьменності
на ньому проставлявся відбиток його пальця. У XII—XIII ст. китайці
використовували відбитки пальців не тільки під час розірвання шлюбу, а й
у розслідуванні злочинів.

Сучасний стан криміналістики дає можливість з високою достовірністю
встановити особу за слідами її долоней чи пальців рук. Сліди рук, що
виявлені на місці події, є незаперечним доказом того, що певна особа
знаходилась на цьому місці. Останнім часом в Україні висловлювались
пропозиції щодо необхідності введення системи загального
дактилоскопіювання та створення відповідного банку даних.

Дактилоскопія— розділ трасології, що вивчає властивості й будову
капілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення
особи і розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1) контактування руки з яким-небудь об’єктом відбувається переважно
долонною поверхнею кисті;

2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди
нашарування;

3) шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів:
верхнього шару — епідермісу та нижнього, що розташований під
епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених
рядами, кожен з яких займає певне місце протягом усього життя людини.
Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює капілярні лінії — лінійні
пагорби, розділені борозенками. капілярні лінії становлять основу
рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людини
ширина папілярної лінії сягає 0,4—0,6 мм, а висота — 0-Д—0,4 мм.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуальність,
стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних візерунків
полягає в тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а
будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дозволяє відрізнити один
візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у
мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його доньки Марі, у яких зовсім
відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність
папілярних ліній — це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук
людини, яка дозволяє їх ідентифікувати.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього
життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони
виникають на 3—4-му місяці розвитку плоду людини, а остаточне їх
формування відмічається на 6-місячному розвитку плода. Розвиток
організму людини пов’язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини
папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількість папілярних
ліній залишаються незмінними. В експертній практиці мали місце випадки
пересадки злочинцям, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок
шкіри папілярного візерунка. Однак і в цих випадках є певні ознаки, що
дозволяють встановити факт пересадки шкіри та ідентифікувати особу. Про
відновлюваність папілярних ліній свідчать такі дані. Пошкоджений
епідерміс через певний час відновлюється у початковому вигляді, а
пошкодження дерми призводить до порушення папілярних ліній та утворення
шрамів або рубців.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за
складністю візерунки. Більшість узорів на нігтьових фалангах пальців
складається з трьох потоків папілярних ліній: а) внутрішній малюнок у
вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; б) верхній потік
зовнішнього малюнку; в) нижній потік зовнішнього малюнку; г) дельта —
місце зближення чи з’єднання всіх трьох груп папілярних ліній; д)
основа, яка підкреслює малюнок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений
папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основних
типи: дугові, пет-льові та завиткові (рис. 4). Якщо візерунки за своєю
будовою не можуть бути віднесені ні до одного з основних типів, то це
атипові (аномальні) візерунки.

98

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і
складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок
біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в
середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки
поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із
зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки становлять близько 5 %
загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки складаються не менше ніж із трьох потоків
ліній, мають одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б
одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки
поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні
(основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють такі види
петльових візерунків, як прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті,
рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 %
загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будовою, їх внутрішній
малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи
петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо,
опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають
дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділяються на
кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього
малюнка. Завиткові візерунки становлять близько ЗО % загальної кількості
візерунків.

5. Виявлення, фіксація і вилучення слідів рук. Сутність дактилоскопічної
експертизи

На місці події зустрічаються такі види слідів пальців рук, як об’ємні
(утворюються на пластичних речовинах) та поверхневі (видимі,
слабковидимі та невидимі; відшарування і нашарування). Поверхневі сліди
рук можуть бути безбарвними або забарвленими. Механізм утворення слідів
та їхній вид обумовлюють техніку їх виявлення.

Способи виявлення слідів рук. При пошуках слідів рук на місці події
необхідно уявляти, до яких предметів міг торкатися злочинець. Виявлення
об’ємних і забарвлених слідів не викликає значних труднощів. Поверхневі
сліди рук виявляють:

1) оглядом у косопадаючих променях;

2) оглядом в проникаючому світлі (якщо об’єкт огляду прозорий);

3) обробкою поверхні дактилоскопічними порошками;

4) скурюванням парами йоду;

5) використанням хімічних реактивів (розчинів азотнокислого срібла,
нінгідрину та алоксану).

Об’ємні сліди виявляють візуальним оглядом.

Фізичні способи виявлення слідів рук засновані на здатності потожирового
сліду утримувати частки іншої речовини (порошка). Існує загальне правило
про те, що слідчий або спеціаліст повинні уникати застосування порошків
з метою виявлення слідів на місці події: краще не використовувати ніяких
порошків, а вилучати предмети цілими разом з виявленими слідами. Якщо
немає іншої можливості у виявленні та вилученні слідів рук, то виникає
необхідність у їхньому копіюванні або застосуванні дактилоскопічних
порошків.

Дактилоскопічні порошки — це порошки, які використовуються для виявлення
невидимих або слабковидимих потожирових слідів рук (двооксид титану,
основний вуглекислий свинець, бронзовий порошок, порошки алюмінію та
заліза, сажа, графіт). Серед них розрізняють магнітні та немагнітні
дактилоскопічні порошки; прості та складні.

Найбільш відомі такі магнітні порошки, як «Агат», «Сапфір», «Рубін»,
«Малахіт», «Топаз» та ін. Існують універсальні суміші порошків, що
придатні для забарвлення слідів на різних поверхнях (темна суміш:
родамін — 3 %, оксид кобальту — 60 %, живиця — 37 %; світла суміш: оксид
цинку (оброблений спиртовим розчином оксихінолу) — З %, оксид свинцю —
60 %, живиця — 37 %). Принцип використання порошків полягає в тому, що
потожирові виділення на відбитках пальців рук тривалий час залишаються
зволоженими, тому до них прилипають часточки порошків. Слід на темній
поверхні забарвлюють світлим порошком, а на світлій — темним.

До способів виявлення слідів рук належить також обробка поверхні об’єкта
парами йоду. Скурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у
разі невдачі застосування інших методів. Сліди забарвлюють парами йоду
за допомогою йодної трубки (складається з гумової груші, безпосередньо
йодної трубки і скляної лійки). За таким способом добре виявляють сліди
рук на найрізноманітніших поверхнях: папері, картоні, дереві, пластмасі,
лакованих меблях. Однак сліди, що виявлені за допомогою парів йоду,
швидко знебарвлюються. Пари йоду не стійкі, швидко випаровуються
(протягом 10—15 хв). Забарвлені парами йоду сліди фіксують
фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином
крохмалю або порошком заліза.

Хімічні способи засновані на взаємодії деяких складових частин
потожирової речовини з певними реактивами: хімічні реактиви вступають в
реакцію з амінокислотами поту і забарвлюють сліди рук. Найбільше
розповсюдження отримали такі хімічні реактиви, як водний розчин
азотнокислого срібла (5—10 %), розчин нінгідрину (0,2—2 %) або алоксану
в ацетоні (1 %), розчин бензидину в перекису водню (у 100 см3 етилового
спирту розчиняється 0,25 г бензину). Робота з хімічними реактивами
провадиться в лабораторних умовах.

Способи фіксації слідів рук: 1) основний спосіб — опис у протоколі; 2)
фотографування; 3) копіювання слідів.

Після виявлення слідів рук їх необхідно сфотографувати, а потім описати
у протоколі слідчого огляду. В протоколі зазначається: на якому предметі
виявлено сліди та їх місцезнаходження; розташування слідів на об’єкті;
характер і стан поверхні об’єкта; вид сліду; розміри кожного сліду; які
способи виявлення і фіксації використовувалися; яким чином упаковані
об’єкти зі слідами.

Копіювання потожирових слідів, забарвлених дактилоскопічними порошками,
здійснюється на спеціальну слідокопіювальну плівку (темну або світлу).
Для копіювання об’ємних слідів рук використовують полімерні матеріали:
силіконові пасти «К», «У-4», «СКТН-1», «Сиеласт».

Упакування предметів зі слідами рук. Вилучені предмети зі слідами рук
повинні бути певним чином упаковані. Способи упакування: циліндричні
предмети (наприклад, склянку) можна помістити між двома дощечками, які
перев’язують шпагатом; предмет може бути затиснутий листами картону,
поміщений у коробку, яка перев’язується шпагатом.

Сутність дактилоскопічної експертизи. Дактилоскопічна експертиза
(експертиза слідів рук) є різновидом трасологічної експертизи, основним
завданням якої є ідентифікація особи за слідами рук, залишеними на місці
події.

Для проведення дактилоскопічної експертизи слід підготувати:

1) постанову про призначення експертизи;

2) протокол огляду місця події (інші матеріали кримінальної справи);

3) досліджувані об’єкти зі слідами або сліди, перенесені на плівки,
фотознімки слідів тощо;

4) зразки для порівняння.

Типовими питаннями, які вирішує дактилоскопічна експертиза, є такі: чи
залишені сліди рук даною особою; чи залишені сліди рук, вилучені з місця
події, однією особою; чи є на даному предметі сліди рук і чи придатні
вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності;
якою рукою і якими пальцями руки залишені сліди; які особливості мають
руки людини, яка залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів
тощо); якими ділянками поверхні долоні залишені сліди; внаслідок якої
дії залишений слід (хапання, торкання тощо).

Процес експертного дослідження з метою ідентифікації складається з
кількох послідовних етапів: підготовчий етап, роздільний аналіз,
порівняльне дослідження, формулювання висновків. При роздільному аналізі
окремо досліджують слід (чи його копію) та об’єкт (експериментальні
зразки), який міг залишити слід на місці події. Основним завданням етапу
є виявлення і вивчення загальних і окремих ознак зовнішньої будови, які
відбиті в сліді та притаманні об’єкту. Спочатку виявляються загальні
ознаки папілярного візерунка (його тип і вид, взаємне розташування
частин і елементів узору, загальна спрямованість окремих потоків ліній
узору, його розмір, ширина ліній узору, загальна кількість деталей в
узорі тощо), а потім окремі ознаки (початок та кінець лінії, місток,
гачок, розвилок, згиб, зтоншення чи утовщення папілярної лінії, форми
країв, пори та ін.).

Під час експертного дослідження слідів рук доцільним є використання
папіляроскопа (дактилоскопа) — прилада, що призначений для розглядання,
порівняльного дослідження і фотографування двох порівнюваних
дактилокарт, або вивчення папілярних візерунків у збільшеному вигляді.

Порівняння ознак здійснюється з метою встановлення співпадіння або
відмінностей щодо кожної ознаки та їх сукупності. Порівняльне
дослідження папілярного візерунка дозволяє дійти висновку про наявність
або відсутність тотожності.

6. Сліди ніг та взуття людини

Сліди ніг і взуття — це відбитки морфологічних особливостей будови ніг,
шкірного рельєфу (або рельєфу підошви взуття). Види слідів ніг (взуття)
поділяються на об’ємні (утворюються на поверхні ґрунту) і поверхневі
(видимі, невидимі), статичні та динамічні. Об’єктом трасологічного
дослідження можуть бути сліди ніг людини, сліди взуття і доріжка слідів.

Сліди босої ноги бувають об’ємні й поверхневі; в них виділяють пальці,
плюснову частину, звід і п’ятку. На поверхні ступні розташовані
папілярні лінії, які утворюють певні візерунки. За статичними слідами
босої ноги можна встановити особу, яка їх залишила.

На місці події може бути виявлено одиночний слід або кілька послідовно
залишених слідів ніг чи взуття (рис. 5). Доріжка слідів ніг — це група
слідів ніг людини, яка складається з кількох (три і більше) послідовно
розташованих відбитків босих ніг або взуття (рис. 6). Елементи доріжки
слідів ніг: лінія напрямку руху; лінія ходьби; довжина кроку; ширина
кроку; кут розгортання стопи. Доріжка слідів ніг має діагностичне
значення (дозволяє дійти висновку про напрямок, швидкість і характер
пересування, зріст, стать, фізичний стан і приблизний вік, фізичні
вади).

Способи фіксації слідів ніг (взуття):

1) опис у протоколі;

2) фотографування;

3) копіювання;

4) виготовлення зліпків (із гіпсу, пасти «К», «СКТН», сірки, парафіну);

5) складання схем і замальовок.

У протоколі слідчого огляду слід зазначити: місце і час виявлення
слідів; на якій поверхні вони виявлені (пісок, глина, сніг, асфальт
тощо); вид сліду (об’ємний, поверхневий); форма (сліди черевиків, чобіт,
босої ноги); розміри сліду; індивідуальні особливості підошви; дані
вимірів елементів доріжки слідів; спосіб виявлення і фіксації сліду;
спосіб вилучення сліду та його упаковка.

Сліди ніг (взуття) фотографуються за правилами масштабної зйомки.
Об’ємні сліди ніг на снігу фотографують із жовтим або жовтогарячим
світлофільтром і з блендою. Доріжка слідів фотографується панорамним
способом.

Під час огляду одиночного сліду взуття підлягають вимірюванню такі
параметри: 1) довжина сліду; 2) довжина і ширина підметки; 3) довжина і
ширина проміжної частини; 4) довжина і ширина підбора.

Завжди необхідно намагатися вилучити слід в натурі. Якщо це неможливо,
вдаються до копіювання слідів ніг.

Виготовлення зліпків. Після фотографування та опису в протоколі слідів з
них виготовляються зліпки, використовуючи при цьому гіпс, парафін,
сірку, полімерні матеріали.

Порядок виготовлення гіпсового зліпка: із сліду видаляють сторонні
предмети; готують арматуру для каркаса (за довжиною і шириною) і бирку;
готують розчин гіпсової маси; заповнюють слід насипним, наливним або
комбінованим способом; після затвердіння зліпка його видаляють і
промивають чистою водою (рис. 7).

Наливний спосіб. У посуд із водою невеличкими дозами сиплять сухий гіпс,
рівномірно перемішуючи до утворення «сметаноподібної» маси. Заливають у
слід гіпсову масу на 10—15 мм, розміщають арматуру, потім виливають іншу
частину гіпсового розчину. Для виготовлення одного зліпка необхідно мати
0,5 л води і 0,5—0,7 кг медичного гіпсу.

Якщо сліди взуття залишені на снігу, рекомендується застосовувати
комбінований спосіб. Слід покривається невеличким прошарком сухого
гіпсу, а потім туди виливають гіпсовий розчин. У цьому випадку розчин
повинен мати температуру повітря, а при дуже низькій температурі розчин
гіпсу роблять на антифризі (суміш води зі спиртом).

Якщо сліди взуття залишені на сипучому ґрунті, їх попередньо укріплюють,
поливаючи навколо них на відстані 50 мм водою, а потім застосовується
наливний спосіб.

Якщо в сліді є вода, рекомендується застосовувати насипний спосіб. Для
цього в слід насипають на 2—2,5 мм сухого гіпсу, кладуть арматуру,
поверх знову насипають стільки ж гіпсу і крізь зволожену марлю ллють
воду, поки вона не буде на його поверхні. *

Поверхневі сліди-нашарування копіюють на глянцевий фотопапір чи
дактилоплівку, а на нерівних поверхнях копії виготовляють за допомогою
полімерних матеріалів — паст «К», «У-4», «СКТН-1».

7. Сліди знарядь злому та інструментів

Сліди знарядь злому — це сліди, залишені різними засобами, які
використовувалися злочинцем для відкриття сховищ і руйнування перепон.
Сліди знарядь злому поділяють на такі види: сліди натискання, сліди
ковзання (тертя), сліди різання, розпилу, розрубу і свердління (рис. 8).
Залежно від умов слідоутворення вони можуть бути об’ємними та
поверхневими, статичними і динамічними. Сліди знарядь злому та
інструментів виявляють на зламаних вікнах, дверях, проламаних підлогах
або стелях, на замикаючих пристроях.

Знаряддя злому — це будь-який твердий предмет (металевий прут, лом,
труба, сокира тощо), який може бути використаний для подолання перешкод.
Звичайно застосовується різний столярський або слюсарський інструмент,
металеві предмети. До особливої групи знарядь злому належать спеціально
виготовлені у злочинних цілях інструменти та пристрої: «гусяча лапа»,
«рак», «фомка», «уїстіті», «відмички» та ін.

Фіксація слідів здійснюється за загальними правилами в протоколі
слідчого огляду, де відображається, що зламано, з якого матеріалу
виготовлено цей об’єкт, де він розташований, які на ньому пошкодження,
їх розміри, контур, форма, механізм утворення, вид слідів, наявність в
них сторонніх речовин тощо. Виявлені на місці події знаряддя злому
підлягають ретельному огляду і опису в протоколі. Сліди знарядь злому та
інструментів необхідно сфотографувати за правилами масштабної зйомки.
Дрібні сліди відображення доцільно фотографувати методом макрозйомки.

Способи фіксації слідів знарядь злому:

1) опис у протоколі;

2) фотографування;

3) виготовлення схем;

4) копіювання;

5) виготовлення зліпків.

Для виготовлення зліпків використовуються різні матеріали: пластилін,
гіпс, синтетичні матеріали — пасти «К», «У-4», «СКТН-1», зуболікарські
зліпочні маси (стіракрил, стене, дентол, тіодент). Виготовлені зліпки
слід упакувати та опечатати.

Дослідження слідів знарядь злому та інструментів дозволяє з’ясувати
механізм злому, навички злочинця, встановити групову належність
знаряддя, яке було застосовано, або ідентифікувати його.

8. Сліди транспортних засобів

Сліди транспортних засобів — це сліди, які відображають зовнішню будову
частин транспортного засобу: сліди— відображення (сліди коліс на
ґрунті); предмети, що відокремилися від транспортного засобу (частки
фарного скла); речовини (плями мастила).

Колісний транспорт залишає сліди статичного походження — сліди кочення,
а під час різкого гальмування утворюються сліди динамічного походження
—сліди гальмування. Сліди автотранспорту залишаються у вигляді відбитків
протектора (рис. 9). Вони можуть бути об’ємними (на снігу, глині, іншому
ґрунті) і поверхневими (на асфальті).

За слідами транспортного засобу можна визначити: групову належність
(тип, марку, модель); ототожнити транспортний засіб або його частину;
встановити деякі обставини розслідуваної події (напрямок руху, довжину
шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер ушкоджень
та ін.). Вивчення слідів дозволяє встановити: колію (відстань між
середніми лініями слідів колес, встановлених на одній осі), базу
(відстань між передньою та задньою осями), кількість осей та колес,
ширину бігової доріжки, довжину кола колес.

Способи фіксації слідів транспортних засобів: 1) опис у протоколі; 2)
фотографування; 3) виготовлення схем, замальовок; 4) копіювання; 5)
виготовлення зліпків.

У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: місцезнаходження слідів
і час їх виявлення; вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено
сліди; вид слідів (об’ємні, поверхневі); кількість слідів, їх
розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об’ємних слідів
стосовно поверхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх
розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса;
довжину шляху гальмування; ознаки напрямку руху; ознаки шляху
гальмування і ступінь його відображення.

Поверхневі сліди протектора можуть бути скопійовані на фотопапір або
прошкурену листову гуму. У випадку виявлення слідів на картоні, фанері,
папері, одязі потерпілого вони вилучаються в натурі.

З об’ємних слідів транспортних засобів виготовляють гіпсові зліпки
(зліпки повинні бути завдовжки 600—700 мм). Для фіксації окремих деталей
використовують полімерні матеріали.

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020