Кримінологічне прогнозування і планування попереджувальної діяльності

Поняття і види кримінологічного прогнозування.

Методи кримінологічного прогнозування.

Значення кримінологічного прогнозування.

Поняття, завдання і види кримінологічного планування.

Поняття і види кримінологічного прогнозування

Прогнозування злочинності — це передбачення ймовірних змін тенденцій і
закономірностей злочинності в майбутньому.

Розроблені кримінологією прогнози про майбутній стан злочинності в тому
чи іншому регіоні або у країні загалом є підґрунтям для планування
заходів, спрямованих на попередження злочинів.

Прогнозування взагалі — це процес наукового пізнання майбутнього за
допомогою вивчення тенденцій розвитку будь-якого явища, а прогноз є
підсумковим судженням, висновком прогнозування.

Відповідно кримінологічне прогнозування (за А. Зелінсь-ким) — це процес
отримання, обробки й а,налізу інформації з метою визначення майбутнього
стану злочинності або ймовірності вчинення конкретного злочину, а
кримінологічний прогноз — це висновок, який отримують у результаті
прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру і динаміку
злочинності, а також про небезпеку вчинення злочину конкретною особою.

Деякі вчені поняття «прогнозування злочинності» і «кримінологічне
прогнозування» вважають тотожними, а інші, навпаки, підкреслюють їх
відмінність. Останні аргументують свою думку тим, що поняття
«кримінологічне прогнозування» ширше, оскільки охоплює прогнозування не
лише злочинності, а й інших антисуспільних явищ, а також тенденцій і
закономірностей розвитку правоохоронних органів, каральної практики,
системи органів, що беруть участь у попередженні злочинів, тощо.

Проте умовно вважатимемо ці поняття тотожними.

Отже, основна мета прогнозування злочинності полягає у визначенні
найзагальніших показників, що характеризують розвиток (зміну)
злочинності в майбутньому, виявленні її позитивних і негативних
тенденцій, а також у пошуку на цій основі способів зміни або
стабілізації цих тенденцій у необхідному для суспільства і держави
напрямі.

Особливою наукою про закони й методи прогнозування є прогностика.
Значення цієї науки в усіх галузях людської діяльності важко
переоцінити. Хоча прогноз завжди є ймовірним судженням, це не суперечить
його об’єктивності. Злочинність належить до явищ, розвиток яких
підпорядковується тільки законам теорії ймовірності. Як масове явище
злочинність становить відносно стійку імовірнісну систему, параметри і
динаміка якої підпорядковуються статистичним закономірностям. Визнання
злочинності імовірнісною системою зі стійкими параметрами теоретично
обґрунтовує принципову можливість надійного кримінологічного
прогнозування.

Максимальне підвищення надійності кримінологічного прогнозування є одним
з найосновніших завдань сучасної науки. Ступінь імовірності
кримінологічного прогнозу залежить від урахування комплексу факторів,
які використовують у прогнозуванні. У процесі прогнозування необхідно
враховувати не тільки статистичні дані про злочинність і осіб, які
вчинили злочини, а й дані, що характеризують розвиток (зміну) інших
соціальних процесів, які в будь-який спосіб впливають на злочинність.
Факторів, що безпосередньо й опосередковано впливають на злочинність,
дуже багато. Прогнозуючи, зокрема, злочинність слід ураховувати такі
фактори, як появу нових форм власності, підвищення або зниження рівня
достатку населення, розшарування населення на багатих і бідних,
безробіття, міграцію, стан моралі, ставлення населення до норм права,
діяльності правоохоронних органів. Важливою обставиною, що впливає на
прогноз злочинності, є зміни, що вносяться у кримінальне законодавство.

Прогнозування злочинності ґрунтується на статистичних закономірностях
масового соціального явища і може здійснюватися на кількох рівнях:

злочинності загалом;

певної категорії злочинності (рецидивної, насильницької,неповнолітніх та
ін.);

окремих видів злочинів (вбивство, вимагання, бандитизмта ін.).

Прогнозування може здійснюватися також в межах різних соціальних груп,
що сформовані за певними ознаками, такими як сімейний стан, вік,
професія, освіта.

За територіальною ознакою розрізняють прогнозування загальнодержавне,
регіональне і місцеве. Існує також відомче кримінологічне прогнозування
— у відповідній галузі народного господарства, на окремому підприємстві.

За тривалістю прогностичного періоду прогнози злочинності можуть бути
короткостроковими (на один-два роки), се-редньостроковими (на 3-5 років)
і довгостроковими, або перспективними (на 10-20 років).

Крім загального прогнозування злочинності самостійне значення має
індивідуальне прогнозування (передбачення індивідуальної злочинної або
правомірної поведінки). На відміну від прогнозування злочинності взагалі
прогнозування індивідуальної злочинної поведінки теоретично розроблене
ще недостатньо, а на практичному рівні зроблено тільки перші кроки.

Методологічне обґрунтування можливості прогнозування поведінки людини
пов’язане з детерміністичною концепцією поведінки, яка розглядається як
результат складної взаємодії особи, середовища і конкретної життєвої
ситуації. Безумовно, складна сутність людини і різні властивості її
природи зумовлюють труднощі методології пізнання і прогнозування
поведінки, ускладнюють їх практичне здійснення, але не роблять їх
неможливими. На думку А. Зелінського, індивідуальне прогнозування
повинно виходити з психології особи та її минулої діяльності.

Здійснювати індивідуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише
щодо осіб, які в минулому вже вчинили злочини або припускалися
антигромадської поведінки. Роль індивідуального прогнозування полягає
саме в тому, щоб із зазначеного контингенту осіб визначити тих, до яких
необхідно вживати індивідуальних попереджувальних (профілактичних)
заходів з метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому.

На практиці досвідчені працівники органів внутрішніх справ можуть
здійснювати чіткий прогноз щодо дій тих чи інших осіб, які
скомпрометували себе антигромадською поведінкою. Маючи інформацією про
властивості таких осіб і середовище, в якому вони перебувають,
працівники органів внутрішніх справ своєчасно виконують профілактичну
роботу, запобігаючи тим самим вчиненню злочинів.

Кримінологічне прогнозування повинно бути неупередже-ним, обґрунтованим
і надійним.

Вимога неупередженості прогнозування полягає в тому, що прогноз
злочинності не повинен залежати від особистих або групових інтересів і
видавати бажане за істину.

Вимога обґрунтованості прогнозування полягає в тому, що воно повинно
ґрунтуватися на аналізі криміногенних факторів в їх динаміці.

Вимога надійності полягає в тому, що високий ступінь прогнозу має
здійснюватися з достовірності.

Методи кримінологічного прогнозування

Для кримінологічного прогнозу злочинності використовують дані, які
отримують у результаті аналізу й узагальнення соціальної, економічної та
правової інформації з використанням методів кримінології.

У процесі прогнозування злочинності застосовують найрізноманітніші
методи. Метод — це спосіб, прийом отримання й аналізу інформації, що
необхідна для розв’язання завдань прогнозування злочинності. Найширше
при прогнозуванні злочинності застосовують методи екстраполяції,
моделювання і експертних оцінок.

Необхідно розрізняти прогнозування зареєстрованої злочинності й
передбачення її реального стану, оскільки латентна злочинність істотно
ускладнює прогнозування і може призвести до спотворення прогнозу.

Для передбачення змін у динаміці й структурі злочинності найчастіше
використовують метод екстраполяції. Цей метод призначений для пошуку
показників майбутнього виходячи з того, що тенденції минулого й
теперішнього діятимуть і в подальшому. Аналіз показників динаміки
злочинності та її окремих видів за кілька попередніх років дає змогу
виявити тенденцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення
коефіцієнта злочинності). На підставі цього за допомогою спеціальних
математичних розрахунків можна визначити, як коефіцієнти змінюватимуться
в майбутньому. Метод екстраполяції дає точні результати за умови
відносної стабільності криміногенних факторів, і тому його застосовують
тільки для короткострокового прогнозування. Основний недолік цього
методу полягає в ігноруванні криміногенних факторів — їх зміни у
прогнозованому майбутньому.

Сучаснішим і складнішим є метод математичного моделювання, що передбачає
побудову кількісної моделі злочинності, яка відбиває її залежність від
дії низки факторів. Підставивши в модель значення факторів злочинності
напланований період, визначають майбутній стан злочинності.Складність
цього методу полягає в недостатньому пізнанніфакторів злочинності й
механізму їх дії, ступені зв’язку цихфакторів із злочинністю. Проте за
окремими даними такі моделі можна побудувати. Зокрема, можливою є
побудова прогнозу злочинності на основі демографічного прогнозу змін
учисельності та структурі населення. Дані про соціально-демографічний
склад правопорушників накладають на припустимудемографічну структуру,
внаслідок чого визначають імовірний рівень злочинності. Найефективнішим
цей метод є длякороткострокових прогнозів.;

4

6

6

<м методом опитування експертів здійснюють у такий спосіб: запитання експертам ставлять так, щоб вони мали будь-яку кількісну характеристику; опитування здійснюється в кілька турів, під час яких питання і відповіді уточнюються; у разі відхилення прогнозів від думки більшості, експерти обґрунтовують свою думку. До експертизи можуть залучати додаткових експертів. Так формується мережа експертів, яких можна використати для повторної експертизи. Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у визначенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину або навпаки її виправлення й відмови від злочинної діяльності. З цього приводу заслуговує на увагу думка А. Зелінського, який піддає критиці позицію вчених-кримінологів, які заперечують взагалі можливість індивідуального кримінологічного прогнозування. Свою позицію А. Зелінський обґрунтовує так. Людські стосунки завжди будуються на передбачуванні вчинків, а характеристика особи в кінцевому підсумку полягає в судженні про імовірну поведінку в певних умовах. Аргументом, яким обґрунтовують свою думку опоненти індивідуального кримінологічного прогнозування, є посилання на унікальність і неповторність індивіду, внаслідок чого до нього не можна застосовувати статистичні закономірності. Безперечно, кожна людина унікальна як особа, проте всі люди мають багато спільного. Імпульсивний, спонтанний характер людських вчинків не перекреслює стандартності поведінки у більшості вчинків, а типовим є те, що часто повторюється. Групові статистичні закономірності і отримані на їх основі прогнози поширюються й на окремих людей, але достовірність прогнозу знижується внаслідок індивідуальних відмінностей. В однорідних групах прогноз індивідуальної злочинної поведінки особи буде достовірніший. Менша надійність прогнозування індивідуальної поведінки (порівняно з прогнозами масових явищ) не перекреслює його пізнавального та практичного значення. Таке прогнозування дає змогу своєчасно зупинити особу на шляху до злочину й попередити злочин. Імовірні судження про майбутню поведінку підсудного є підставою для прийняття судових рішень при розгляді кримінальних справ, визначають необхідність застосування тих чи інших запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійсненні попереднього розслідування. Побудова прогностичної моделі передбачає два підходи: прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда; прогнозування на основі аналізу внутрішнього духовногожиття індивіда, його установок і мотивів. Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли злочини й були засуджені, можна отримати з офіційних документів (зокрема, вироків, довідок). Ці відомості створюють можливість для прогнозування рецидиву злочинів. Для вирішення такого завдання метод екстраполяції малопродуктивний, у цьому разі ефективніше застосовувати метод моделювання або кібернетичний метод розпізнавання образу. Значення кримінологічного прогнозування Завдання підвищення ефективності боротьби зі злочинністю зумовлює необхідність обґрунтованого прогнозування злочинності. Прогноз злочинності є насамперед інформацією для потреб практики, причому такою інформацією, на підставі якої визначають і оцінюють можливості боротьби із злочинністю в майбутньому з урахуванням усіх наявних сил і засобів. По суті прогноз злочинності є основою для організації боротьби зі злочинністю взагалі, що здійснюється не тільки державними органами, а й громадськими організаціями. Прогноз є важливим етапом планомірної боротьби зі злочинністю — тільки на основі прогнозу можна вирішити питання прийняття своєчасних рішень про вплив на злочинність, її види, причини, що її породжують, і умови, які їй сприяють. Кримінологічний прогноз сприяє зміцненню і розвитку системи органів, що реалізують попереджувальні та інші заходи боротьби зі злочинністю. Оцінюючи рівень, структуру, динаміку та інші характеристики злочинності з позицій теперішнього й майбутнього, ці органи в разі потреби ставлять перед законодавцями питання про внесення змін і доповнень у чинне кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче законодавство. Отже, кримінологічне прогнозування забезпечує визначення не тільки оптимального варіанта науково обґрунтованої стратегії й заходів підвищення організаційної діяльності державних і громадських органів у сфері боротьби зі злочинністю, а й тактики і методики цієї боротьби. Прогнозування злочинності тісно взаємопов'язане з плануванням боротьби зі злочинністю, хоча вони різняться цілями і завданнями. Прогнозування має на меті виявити можливі варіанти зміни злочинності в майбутньому й обставини, які сприятимуть зниженню (збільшенню) рівня злочинності, а план встановлює, що для цього необхідно зробити, в який термін, які потрібні ресурси, засоби тощо. Прогнозування злочинності передує формуванню плану в часі й визначає його сутність і зміст. Прогнозування є науковою основою для складання планів боротьби зі злочинністю та її попередження. Між надійністю прогнозу й обґрунтованістю плану існує прямий зв'язок: що точніший прогноз, то більше підстав для забезпечення опти-мальності плану. Поняття, завдання і види кримінологічного планування Розглянуте кримінологічне прогнозування є вихідним етапом кримінологічної політики. Кримінологічна політика (за А. Зелінським) — це науково обґрунтована стратегія і тактика попередження злочинності із застосуванням системи профілактичних заходів соціально-кримінологічного характеру, а також шляхом запобігання й припинення конкретних злочинів. Політика профілактики злочинів реалізується з урахуванням зміни соціальної та економічної ситуації в державі на основі кримінологічного прогнозування і планування. Кримінологічне планування охоплює процес підготовки, складання і затвердження планів попередження злочинів. План — це окреслена система заходів, що передбачає їх певний порядок, послідовність і строки виконання, а також відповідальних виконавців. Планування є однією з форм координації попереджувальної діяльності як в окремому регіоні, так і в державі загалом. Розрізняють територіальне (регіональне) і відомче (галузеве) планування профілактики злочинів. За змістом такі плани є комплексними, оскільки охоплюють велику кількість суб'єктів профілактики і передбачають різні заходи впливу. Відомчі плани, як правило, мають функціональний характер, що відповідає профілю відомства (наприклад, план профілактики дорожньо-транспортних пригод УДАІ УМВС області). Ці плани називають ще функціонально-відомчими. Територіальне кримінологічне планування може здійснюватись у масштабі адміністративного району, міст, областей, Автономної республіки Крим, України загалом. За строком дії (виконання) розрізняють плани короткострокові (на один-два роки), середньострокові (до 5 років) і перспективні (на 10-15 років). Можливе також поточне планування профілактичних заходів на нетривалі проміжки часу (наприклад, літній сезон, святкові дні). Процес планування складається з п'яти основних етапів: організаційно-підготовчого; інформаційно-аналітичного; безпосередньої розробки плану; організація виконання плану; оцінювання попереджувальної діяльності й висновки. На першому, організаційно-підготовчому етапі відповідний орган виконавчої влади приймає рішення про розробку плану, створює спеціальну комісію (робочу групу), попередньо визначає джерела матеріально-технічного забезпечення роботи комісії, джерела необхідної інформації, розподіляє обов'язки. На другому, інформаційно-аналітичному етапі комісія вивчає й аналізує злочинність у регіоні, її динаміку й тенденції. У разі потреби комісія організовує конкрЬтно7соціологічні дослідження, витребовує відомості кримінологічного характеру з правоохоронних органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ), а також збирає іншу необхідну інформацію: про територіальну, економічну, демографічну характеристики регіону, матеріальні та житлово-побутові умови населення, соціально-політичну ситуацію в регіоні, соціальну інфраструктуру, міграцію населення тощо. Безпосередньо розробка комплексного плану ^профілактики злочинів передбачає: статистичну обробку й аналіз отриманої інформації, її оцінку і формулювання висновків; кримінологічне прогнозування на певний строк; розробку планових попереджувальних заходів з визначенням строків виконання і конкретних виконавців; узгодження, рецензування й обговорення проекту плану,його коригування і доопрацювання; затвердження плану. Організація виконання комплексного кримінологічного плану полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, проведенні нарад з виконавцями. Попереджувальну діяльність оцінюють не за формальними ознаками намічених заходів, а на основі реальної ефективності, тобто за станом правопорядку в регіоні. До кримінологічного планування всіх рівнів висувають такі основні вимоги: планування повинно бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців; виконавці плану повинні мати необхідні повноваження; намічені заходи повинні взаємоузгоджуватись і не суперечити один одному; заходи слід планувати з урахуванням конкретної обстановки в регіоні (відомстві) і своєчасно коригувати з урахуванням її змін. Форми плану можуть бути різноманітними. Найпоширенішою є форма плану, що складається з назв заходів, виконавців, строків виконання, відповідальних за виконання. Можуть використовуватися й інші форми плану.

Похожие записи