Кримінологічна характеристика і попередження жіночої злочинності
Кримінологічна характеристика злочинів, які скоюють жінки.
Причини й умови вчинення злочинів жінками.
Кримінологічні проблеми проституції.
Попередження жіночої злочинності й проституції.
Кримінологічна характеристика злочинів, які скоюють жінки
Хоча жіноча злочинність в жодному суспільстві не має домінуючого
характеру, її дослідження є важливою кримінологічною проблемою. І
насамперед тому, що рівень і структура цього виду злочинності значною
мірою є показниками морального здоров’я суспільства, індикаторами його
духовності, ставлення до основних людських цінностей.
Злочинність жінок тісно пов’язана із загальною злочинністю, особливо
неповнолітніх. Разом з тим вона має певні особливості, які визначаються
соціально-психологічним і біологічним статусом жінки.
Від злочинності чоловіків, яка домінує практично в усіх показниках
загальної злочинності, жіноча злочинність відрізняється кількісними
показниками, особливостями структури і характеру злочинів, роллю жінок у
злочинах, вчинених разом з чоловіками, способами і знаряддями вчинення
злочинів.
Починаючи з 90-х років показник жіночої злочинності (як і багатьох інших
видів злочинності) різко підвищився з піком у 1996 р. і поступово
знизився в наступні роки.
Частка жіночої злочинності серед злочинності загальної поступово
збільшувалась, але потім повернулась до показників 90-х років (1990 р. —
14,5 %, 1996 р. — 17,5 %, 2001 р. — 13,5 %). У США частка жіночої
злочинності становить близько 17 % , у Німеччині й Нідерландах — близько
25 %.
Жіноча злочинність відрізняється від чоловічої й за якісними
показниками. Можна назвати дві сфери суспільного життя, де жіноче
злочинне “прикладання зусиль” є виразнішим. По-перше, це сфера побуту,
де жінок здебільшого штовхають до злочину негативні обставини
сімейно-шлюбних, родинних і сусідських відносин. У цій сфері жінки
здебільшого вчиняють насильницькі злочини: вбивства, у тому числі й
власної новонародженої дитини, заподіяння тілесних ушкоджень,
хуліганство тощо.
По-друге, це сфера, де жінка працює, виконує професійні функції,
пов’язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей.
Здебільшого це галузі торгівлі, громадського харчування, сільського
господарства, легкої та харчової промисловості. Тут жінки найчастіше
скоюють такі корисливі злочини, як викрадення майна шляхом крадіжок,
привласнення, розтрати, або зловживання службовим становищем, обман
покупців і замовників.
Поширення останнім часом впливу жінок у господарській діяльності
призвело до збільшення кількості службових злочинів, насамперед
зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість,
одержання хабара.
Згідно зі статистичними даними, кількість злочинів, які вчиняють жінки у
названих сферах, приблизно однакова. Жінки скоюють також чимало крадіжок
особистого майна. Характерним злочином серед жінок є шахрайство. Щодо
корисливо-насильницьких злочинів (вбивства з корисливих мотивів,
грабежі, розбійні напади), то вони не характерні для жінок, особливо в
суто жіночому “виконанні”, але останнім часом їх кількість збільшується,
причому спостерігаються випадки вчинення таких злочинів з особливою
жорстокістю.
Останнім часом у зв’язку із значним поширенням жіночої проституції на
тлі загального зниження моральності збільшилась також кількість жінок,
які притягуються до відповідаль-; ності за зараження іншої особи
ВІЛ-інфекцією, венеричними хворобами, а також вбивство власної
новонародженої дитини.
Переважна більшість жінок-злочинців мешкають у містах. У сільській
місцевості жінки найчастіше вчиняють крадіжки й наносять тілесні
ушкодження. Жінки, які входять у змішану злочинну групу, здебільшого
займають у ній другорядне становище. Вони виконують ролі, пов’язані з
переховуванням злочинців, знарядь і засобів вчинення злочину, предметів,
здобутих злочинним шляхом, відіграють роль навідниць, відвертальниць
уваги потерпілих тощо. Однак кількість жінок у змішаних групах має
тенденцію до збільшення, причому злочинна роль жінок подекуди стає
вагомішою, а в окремих випадках вирішальною (скажімо, жінка-керівник
злочинної групи або організатор зґвалтування, розбійного нападу).
Показник жіночого рецидиву не менш вагомий, ніж чоловічого.
Ресоціалізація жінок-рецидивісток важча, ніж чоловіків. Чоловіки вдвічі
частіше кидають засуджених до позбавлення волі жінок, ніж навпаки.
Причому таке явище спостерігається навіть тоді, коли чоловіки
користувалися злочинною здобиччю жінок.
Багато жінок-повій одночасно є злодійками, продавцями наркотиків,
заманювачками чоловіків у місця, де їх грабують спільники. Зауважимо, що
суди, вирішуючи долю жінок-зло-дійок, загалом ставляться до них м’якше,
ніж до чоловіків, і тому у більшості справ про нетяжкі злочини жінок
звільняють від кримінальної відповідальності й покарання. Особливо це
стосується вагітних жінок і таких, хто має малолітніх дітей.
Отже, до особливостей жіночої злочинності належать:
відносно невелика її питома вага в загальній злочинності;
вужча “ділянка роботи” порівняно з чоловічою злочинністю;
менша суспільна небезпека; проте ця тенденція змінюється, оскільки
збільшується кількість тяжких злочинів, яківчиняють жінки, і
підвищується їх кримінальна роль узмішаній злочинності;
як і злочинність загалом, злочинність серед жінок “молодшає”, тобто
збільшується відсоток злочинів, скоєнихнеповнолітніми або молоддю
жіночої статі.
Причини і умови вчинення злочинів жінками
В історичному плані розрізняють такі теорії жіночої злочинності:
моралістичні, антропологічні (біологічні) і соціологічні. Дві перші були
поширені в минулі століття, нині домінує третя.
Моралістична теорія виходила з того, що жінка здатна на злочинні вчинки
з часів Єви. Німецькі інквізитори Шпренгер і Інститоріс писали у “Молоті
відьом” (XV ст.): “як через брак розуму жінки скоріше за чоловіків
відступають од віри, так і через свої незвичайні афекти і пристрасті
вони більш активно шукають, вигадують і здійснюють свою помсту за
допомогою чар або іншими способами. Тому немає нічого дивного в тому, що
серед жінок так багато відьом”.
Антропологічна (біологічна) теорія причини неповноцінності жінки вбачала
в її біологічних особливостях. Ч. Ломброзо у творі “Жінка злодійка й
повія” (кінець XIX ст.) писав, що “у жінки порівняно з чоловіком
визначається відповідний дитині розвиток”. Звідси він дійшов висновку,
що жінка більшою мірою схильна до злочинів, ніж чоловік (до жіночих
злочинів він зарахував і проституцію).
До речі зауважимо, що проведеними у США і Канаді дослідженнями доведено,
що ділянки мозку, які “керують” вищою інтелектуальною активністю, у
жінок приблизно на 11 % мають більше клітин (нейронів), ніж у чоловіків.
Цим пояснюється, наприклад, такий відомий факт, що школярки і студентки
краще і швидше засвоюють навчальний матеріал, ніж хлопчаки того самого
віку.
Загальне визнання у XX ст. примату соціальних чинників у . детермінантах
злочинності повною мірою відобразилось і на жіночій злочинності, хоча
притаманні жінкам особливі біологічні чинники відкидати не можна. Саме
соціальні чинники насамперед визначають зазначені відмінності у жіночій
і чоловічій злочинності. І річ тут не у переважаючій буцімто духовності
жінок. Повинно йтися про відмінність, яка історично склалася в житті й
соціальних ролях жінок і чоловіків, що цілком послідовно відбивається і
на формуванні відмінностей в їх поведінці, у тому числі у сфері
протиправних чинників.
Розглянемо особливості чинників, що впливають на злочинність жінок
сьогодні [2]. Характерний для XX ст. і дотепер процес емансипації жінок
поруч з позитивними має й негативні аспекти. Жінки втрачають властивий
їм раніше соціальний статус, дедалі частіше опановують чоловічі професії
(армія, поліція, політика, спорт тощо), у зв’язку з чим багато з них не
можуть (або не хочуть) вести сімейне господарство і виховувати дітей.
Чоловіки ж традиційно не воліють братися за господарські справи в
родині. Маскулінізація жінок призводить до появи у них чоловічої
психології, що штовхає певну їх частину до “чоловічих” злочинів
(вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, шахрайство, грабежі, розбої).
Розширення кола активного втручання жінок у соціальне життя підвищує їх
частку в таких злочинах, як службові, господарські, майнові.
Збільшення чоловічих рис у характері жінок дедалі ширше втягує їх
неодружену частину у статеве життя, часто безладне, зловживання
алкоголем (кожна десята жінка), тютюном (кожна п’ята), наркотиками, які
значно швидше, ніж у чоловіків, призводять до залежності від них при
гірших показниках до виліковування. Ці чинники сприяють становленню
частини жінок на шлях злочинності і проституції. Так, ЗО % злочинів
жінки вчиняють у нетверезому стані. Часто жінка стає “повноправним”
учасником протиправних дій чоловіків, а подекуди навіть організовує й
очолює такі дії. (Наприклад, Любов С. у Києві створила організовану
групу вбивць. Особисто брала участь у вбивстві чотирьох чоловіків.
Підручні боялися її більше, ніж суду. Мала прізвисько “Леді смерть”).
До речі, цікаві процеси спостерігаються в італійській мафії. За останні
роки сотні її босів заарештовані й засуджені. І тепер кланами керують
переважно їх жінки — “хрещені матері”. Головне полягає в тому, що ці
“босині” діють не гірше від своїх чоловіків, і тому мафіозні “маси”
визнають їх і не мають заперечень проти їх керівництва.
Водночас вольові якості пересічної жінки м’якші, вона швидше піддається
навіюванню, що часто дає змогу чоловікам-зло-чинцям з її оточення
втягувати жінку у кримінальну діяльність, особливо коли це стосується
інтересів чоловіка, батька, сина, коханця. При вчиненні посягань на
власність жінка здебільшого виправдовується тим, що “всі так роблять” і
“жити хочеться не гірше від інших”. Для жінок, які вчиняють крадіжки,
шахрайство, характерними є небажання чесно працювати, неорганізований
побут, безладне статеве життя. До речі, останнє, як і проституція, міцно
пов’язане з жіночою злочинністю взагалі.
Негативні явища спостерігаються і в сім’ї, її послабленню сприяють потяг
жінки до суспільного виробництва, з одного боку, як прояв емансипаційної
хвилі, з іншого — як сувора потреба підтримати життєздатність родини,
яку не може матеріально забезпечити чоловік, не кажучи вже про родини
без чоловіка (майже 15 %). Це відбувається у частині сімей на тлі
саморуйнівної поведінки (алкоголь, наркотики тощо) одного, а то й обох
членів подружжя.
Усе перелічене призводить до поширення конфліктів у сім’ях, збільшення
їх тривалості й агресивності. У сімейних конфліктах підвищується
активність саме жінок, їх поведінка часто набирає провокуючого характеру
або вони стають “рівноправними” учасниками конфлікту з непередбачуваними
наслідками щодо того, хто буде в ньому зрештою злочинцем, а хто жертвою.
Кожне сьоме вбивство на сімейно-побутовому ґрунті вчиняють жінки
безпосередньо або хтось на їхнє замовлення. Спостерігається також
збільшення конфліктів між матір’ю й дітьми, коли вона на них зганяє
злобу за “життя, яке не вдалося”. Часто відбувається не просто лайка, а
побої й мордування, відмова у годуванні, вигнання з дому. На ґрунті
розпачу від самотності, вагітності без чоловіка, через небажання
виховувати дитину у складних матеріальних умовах або щоб утримати
коханця спостерігаються факти вбивства матерями своїх дітей і не лише
новонароджених.
Зазначені негативні явища відбуваються на тлі подальшого зростання
конфліктності й агресивності в суспільстві загалом, зниження моралі,
посилення напруження і побоювання за майбутнє, подальшого матеріального
розшарування суспільства. Це призводить до збільшення кількості жінок
так званого психологічного типу “контініо”, коли особа постійно
заряджена на конфлікт, негативно ставиться до переважйої більшості
людей, не має до них ані жалю, ані поваги.
Отже, до основних специфічних причин жіночої злочинності належать такі:
значно більша і дедалі зростаюча активність жінок у суспільному
виробництві й соціальному житті як наслідокемансипації;
набуття жінками чоловічих рис, “захоплення” керівнихпозицій (окремі
дослідники передрікають настання в недалекому майбутньому ери
матріархату);
значне послаблення основних соціальних інститутів і насамперед сім’ї;
поширення серед жінок наркоманії, алкоголізму, проституції,
бродяжництва;
вплив на лабільну жіночу психіку зростаючого в суспільстві напруження і
конфліктності..
Інші причини жіночої злочинності збігаються з причинами чоловічої
злочинності.
Тепер розглянемо біологічні чинники, які можуть негативно впливати на
психіку жінки і призвести до протиправної її поведінки. Вони можуть бути
умовами певних злочинів, які скоюють жінки, але не мають домінуючого
значення. Насамперед це фази менструального циклу, вагітність і
післяпологовий період, а також період клімаксу.
?рання у вигляді довічного позбавлення волі (ч. 2 ст. 64 КК України) або
через клімактеричні зміни у психіці (скажімо, маячіння, ревнощі). Усе це
треба враховувати, оцінюючи злочинну поведінку жінки.
У світовій художній, психологічній і кримінологічній літературі дістали,
як нам здається, зайвого поширення твердження про особливу мстивість
жінок, які кохали чоловіка й були ним зраджені. Такі історичні й
літературні приклади відомі, проте не можна вважати, що такі факти мають
поширений характер. Так, іноді жінки з істеричними реакціями вважають
своїх чоловіків (або коханців) особистою власністю, їхня зрада тягне
жінок до помсти, проте абсолютну більшість останніх цивілізація і страх
перед відповідальністю відвертають від злочину. Що ж до випадків помсти
покинутих жінок, то їх називають “синдромом Медеї”. За першоджерелом
зміст п’єси “Медея” (431р. до Р. X.) великого стародавнього грецького
драматурга Еврипіда полягає в тому, що дочка колхідського царя Медея
закохалася у ватажка грецького загону Ясона, який прибув до Колхіди за
золотим руном. Вона зрадила батькові, через смерть свого брата допомогла
Ясону заволодіти золотим руном і втекла разом з ним. Через деякий час
Ясон кинув Медею, щоб одружитися з дочкою царя Коринфу. Медея жорстоко
помстилася за зраду: вона вбила царя Коринфу і його доньку, а згодом і
своїх двох синів від Ясона.
Здійснюючи індивідуальну профілактичну роботу, слід ураховувати що
психіка чоловіка раціональніша і він здатен швидше переключатися з
однієї особи й події на інші. Жінка ж частіше “зациклюється” на
хворобливих ситуаціях, пов’язаних з особистими стосунками. Серед інших
синдромів, які можуть “мати вихід” у злочин, можна назвати синдром “Леді
Мак-бет” (героїня однойменної трагедії Шекспіра). Це так звана фатальна
жінка, яка вміє підкоряти чоловіків і для досягнення своєї мети підбурює
їх на злочини.
Щодо синдрому “Мюнхаузена”, який зустрічається і серед чоловіків, то
йдеться про випадки, коли людина здатна на все заради того, щоб на неї
звернули увагу, щоб опинитися в епіцентрі подій, які вона може
спровокувати, перейшовши межу закону.
Специфічний для жінки злочин, коли вона робить завідомо неправдиву заяву
про її зґвалтування. Причинами цього найчастіше бувають звинувачення
колишнього чоловіка (або коханця) з метою його засудження як акт помсти,
ревнощів; отримання грошей за рахунок шантажу (“заплатиш — заберу
заяву”); примушування взяти шлюб; виправдання своєї вагітності чи аборту
(“приховування гріху”); присилування родичів.
Кримінологічні проблеми проституції
Поняття “проституція” (від лат. ргозііРиІіо — осквернення, збезчещення)
означає продаж свого тіла для задоволення сексуальних бажань. Вважається
ще найстародавнішою професією, бо не потребує великих здібностей і
вміння. З давніх часів проституцію поділяють на жіночу й чоловічу.
Розглянемо проблему жіночої проституції, що значно поширеніша й
небезпечніша для суспільства.
Згідно із законодавством під проституцією розуміється систематичне
надання сексуальних послуг з метою отримання доходу (ст. 303 КК
України).
У сучасному суспільстві проституція вважається аморальною поведінкою. Що
ж до її визнання правопорушенням існують різні погляди: від визнання її
злочином (частина мусульманських країн) до дозволу при дотриманні певних
правил зайняття проституцією (так звана регламентація). В Україні
систематичне зайняття проституцією вважається злочином (ст. 303 КК
України).
Слід визнати, що проституція є одним з найтісніше пов’язаних із
злочинністю фонових явищ. Вони значною мірою зумовлюють одне одного.
По-перше, проституцію як засіб наживи широко використовує злочинність,
яка на її основі створює систему сексбізнесу зі звідниками, утримувачами
будинків розпусти, сутенерами й охоронцями. По-друге, проституток
(повій) широко використовують як співучасниць крадії, грабіжники,
вимагачі, шахраї. По-третє, повії й самі вчиняють багато злочинів,
передусім крадіжок у клієнтів. По-четверте, для того щоб мати можливість
платити повіям і їх господарям, скоюється багато корисливих злочинів.
По-п’яте, повії є найактивнішими поширювачами венеричних хвороб і СНІДу.
По-шосте, проститутки часто самі стають потерпілими від корисливих і
насильницьких злочинів або гинуть під впливом алкоголю чи наркотиків.
Проте основним негативним чинником поширення проституції є значне
зниження моралі суспільства. А це означає, що суспільство погоджується з
аморалізмом і це безпосередньо негативно впливає на підлітків і молодь.
На жаль, нині спостерігається тенденція до збільшення кількості повій і
підвищення попиту на них, а наступальної боротьби з цим явищем
достатньою мірою не ведеться.
Класифікують повій за категоріями (наприклад, за місцем “роботи”,
вартістю послуг):
валютні (путани), які “працюють” у готелях, ресторанах,барах, театрах і
мають стосунки з іноземцями за валюту(проте не гребують і “своїми”).
Частина з них має вищуосвіту, володіє іноземною мовою, має приємний
зовнішнійвигляд, як правило, усі “охоплені” сутенерами й рекетирами;
які “працюють” за кордоном; частина їх виїздить сама, ачастину вивозять
“організовано” постачальники “живого товару”, іноді їх вивозять обманним
шляхом. Для виявлення бажаючих злочинці використовують оголошення у
пресі, рекламні щити тощо. “Організовані” повії за кордоном діють під
контролем “своїх” і місцевих сутенерів, “неорганізовані” — на власний
ризик;
• “за викликом”, тобто які “працюють” під керівництвом “секс-бригади”,
яка поставляє їх у певне місце на замовлення і “прикриває”, тобто збирає
платню, захищає від мордувань тощо.
Перелічені категорії можна умовно зарахувати до вищих верств світу
повій. Нижчими є повії вокзальні (місцеві й заїжджі), які “промишляють”
на автострадах, у кемпінгах (так звані плечові). На найнижчому щаблі
перебувають вуличні повії, здебільшого алкоголічки, наркоманки, тобто
покидьки суспільства. У сучасних умовах на шлях проституції жінки стають
з різних причин. Іноді до цього жінок штовхає скрутне матеріальне
становище (матері-одиначки з малим заробітком, через тяжку хворобу
когось із членів незаможної родини тощо). Відомі випадки примусу з боку
злочинців. Але навіть за умов сьогодення не ці чинники зумовлюють
проституцію як соціальне явище.
Рівень проституції, яка, як і злочинність, є постійним супутником
цивілізації, багато в чому залежить від морального стану суспільства. Це
спотворені погляди на поняття честі, гідності, на ставлення суспільства
до себе і своєї “професії”, коли для жінки стає привабливішим заробляння
грошей у такий спосіб. Значну частину повій їх спосіб життя засмоктує й
робить психічно залежними так само, як алкоголь або наркотики.
Звичайно, проституцію стимулюють також розшарування суспільства, поява
чоловіків, які здатні витратити на повій великі гроші; недостатня
боротьба з цим явищем правоохоронних органів; можливість для повії
дивитись на жінок, які чесно працюють, як на людей жалюгідних, не
здатних “проявити” себе у вирі життя.
Попередження жіночої злочинності й проституції
Без сумніву профілактика правопорушень з боку жінок буде ефективною лише
тоді, коли жіноча доля, жіночі проблеми
стануть головними в державі й суспільстві. Нагальне потрібно розробити і
втілити в життя дійові програми допомоги сім’ї, материнству й дитинству.
Держава це розуміє, але скрутний економічний стан, соціальна
напруженість не дають фактичної змоги реалізувати такі програми, хоча
певні кроки щодо цього робляться. В основу таких програм повинні
закладатися загальносоціальні заходи.
Кабінет Міністрів України постановою № 479 від б травня 2001 р.
затвердив Національний план дій щодо поліпшення становища жінок і
сприяння провадженню тендерної рівності в суспільстві на 2001-2005 роки.
Ця постанова зазначає, що в галузях економіки зайнято понад 6,5 млн
жінок. Водночас серед безробітних частка жінок становить 60 %, серед
звільнених — 62,6 %, а при прийнятті на роботу — 45 %. Рівень середньої
заробітної плати жінок становить 73 % середньої заробітної плати
чоловіків. Значних масштабів набрали проблеми насильства в сім’ї,
торгівля й вивезення жінок за кордон з метою сексуальної експлуатації.
У згаданому Плані передбачений комплекс пріоритетних і першочергових
заходів на 2001-2005 роки. Щодо поліпшення становища жінок, зокрема,
передбачається реалізувати на всеукраїнському та регіональному рівнях
такі програми: “Велика родина”, “Моя власна справа”, “Сільська жінка”,
“Жінки малих міст”.
Реалізація запланованих заходів сприятиме розв’язанню комплексу
соціально-економічних проблем щодо становища жінок.
Як засвідчують соціологічні дослідження, більшість працюючих жінок, не
заперечуючи проти емансипації як такої, погодилися б залишити роботу і
присвятити себе сім’ї, якби мали для цього матеріальну можливість.
Жінкам, які мають дітей, але бажають працювати, має бути надана
можливість працювати скорочений робочий день без зниження заробітної
платні. Матерям-одиначкам і багатодітним сім’ям необхідно подавати,
матеріальну допомогу у значно більших розмірах.
Потребує розробки концепція виховання дітей і особливо дівчат. В її
основу повинна бути покладена моральність і порядність. Без оголошення
рішучої боротьби з аморалізмом, пропагандою вседозволяючої сексуальності
й насильства, які значною мірою панують нині в духовній сфері
суспільства, не може бути й мови про нормальне виховання підростаючого
покоління. У зазначеній концепції потрібний чіткий і розумний розподіл
форм, методів і кінцевої мети виховання хлопчиків і дівчат. Властиві їм
від природи особливості фізичної і психічної структури мають не
нівелюватись, а повністю використовуватися для досягнення мети
виховання. Можливо, доцільно повернутися до ідеї роздільного навчання у
школі дітей різної статі.
Розвіювання образу повії як привабливого для жінки — важливе завдання
засобів масової інформації, усіх, хто займається вихованням. Нині ж
спостерігається відсторонений погляд на цю проблему, а подекуди
відбувається приховане милування “найстародавнішою професією”. На
поширення проституції націлені пропозиції, які закликають до її
легалізації, завдяки якій держава буцімто отримуватиме надзвичайні
доходи у вигляді податків. Суспільство повинно боротися з такими
проявами. Треба позитивно оцінити встановлення в новому Кримінальному
Кодексі України кримінальної відповідальності за систематичне зайняття
проституцією.
Зауважимо, що Кабінет Міністрів України своєю постановою від 25 вересня
1999 р. № 1768 затвердив Програму запобігання торгівлі жінками і дітьми.
Необхідно рішуче змінити ставлення до боротьби із секс- бізнесом, який
наживається на проституції. Нове кримінальне законодавство за прикладом
багатьох країн світу створило систему норм, які передбачають
відповідальність усіх, хто прямо чи опосередковано паразитує на
проституції (ст. 301-303 КК України). Потрібно створити повноцінну
службу у структурі карного розшуку міліції і перші кроки в цьому напрямі
вже зроблені.
Гуманними є положення нового Кримінального Кодексу України про
звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають
дітей. У разі призначення покарання у виді обмеження волі або
позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до
семи років, крім засуджених до позбав-•лення волі на строк більше п’яти
років за тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких
засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з
встановленням іспитового строку в межах строку, на який згідно із
законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю,
пологами і до досягнення дитиною семирічного віку (ч. 1 ст. 79 КК
України).
Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали
вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім
засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні
тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування
покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути
звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення
дитиною трирічного віку (ч. 1 ст. 83 КК України).
Безсумнівно, потребують теоретичної й практичної розробки методи
групової та індивідуальної профілактичної роботи з жінками різного віку
як тих, від кого можна очікувати вчинення злочину, так і тих, кого вже
було засуджено і звільнено від відбування покарання.
Важливого значення набуває виховна робота із засудженими жінками до
позбавлення і обмеження волі з метою зниження рецидиву. Потрібно
впровадити комплексну систему психоло-го-педагогічного впливу на
засуджених із застосуванням ауто-генних тренувань, індивідуальних
програм самовиховання, занять у споріднених групах, семінарів, бесід,
вікторин, лекцій з правових та інших питань. Завдання цих заходів мають
полягати в самопізнанні засуджених, їх умінні володіти власними
емоціями, прагненні до вдосконалення, формуванні почуття впевненості у
собі, створенні позитивних установок. Усе це сприятиме ресоціалізаціїї
особи засудженої жінки, потягу до переосмислення власної особистості й
шляху свого подальшого життя. А в основу всієї роботи мають бути
покладені повага, чуйність і доброта.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
