Реферат на тему:

Кримінальна відповідальність юридичних осіб за господарські злочини

У зв’язку з переходом до ринкової економіки та зумовленою цим потребою
зміни кримінального законодавства і пристосування його до нових
соціально-політичних і економічних умов у кримінально-правовій
літературі відродився давній спір про встановлення кримінальної
відповідальності юридичних осіб. Це питання привертає до себе увагу як
широких верств населення, так і практичних працівників. Так 45% опитаних
мною в ході анкетування осіб, які займаються підприємницькою діяльністю,
назвали введення кримінальної відповідальності юридичних осіб за цей
делікт, поряд з відповідальністю фізичних осіб, одним із
найоптимальніших способів удосконалення норми про ухилення від сплати
податків, зборів, інших обов’язкових платежів. У науковій літературі ця
проблема активно обговорюється щодо екологічних злочинів, особливо в
сфері екологічної безпеки [2, с.35-36; 8, с.28-29]. На користь введення
кримінальної відповідальності юридичних осіб автори наводять багато
аргументів, зокрема: загострену екологічну ситуацію, безвідповідальну
діяльність міністерств і відомств, наплив у країну міжнародних
підприємців [2, с.35-36; 8, с.28-29], неефективність цивільно-правових
заходів щодо юридичних осіб [14, с.89]; можливість призначати високі
штрафи, можливість великого суспільного резонансу від судових процесів у
справах про кримінальну відповідальність юридичних осіб з участю
прокурора (останні з названих доводів висловлені А.В.Наумовим на
конференції, присвяченій обговоренню проекту КК Російської Федерації [6,
с.69]). Однак прихильники цього нововведення не доводять правової
обумовленості відповідальності юридичних осіб і не показують перспектив
її реалізації в сучасних соціально-політичних умовах [1, с.518]. Деякі
інші аргументи прихильників введення інституту кримінальної
відповідальності юридичних осіб, зокрема той, що виявленням протиправних
діянь, які не є злочинами, майже ніхто не займається [14, с.89],
заслуговують на увагу, проте це проблема не кримінального права. Вона
може і повинна бути подолана іншими методами.

Як відомо, проблема кримінальної відповідальності юридичних осіб у
правовій науці далеко не нова. Вона поставала в юридичній доктрині та
законодавчій практиці в періоди змін в економіці та суспільному житті.
Так, як вказував Н.С.Таганцев, принцип кримінальної відповідальності
осіб юридичних, тобто “всього того, що, не будучи особою фізичною,
здатне знаходитися в юридичних відносинах, мати права і обов’язки”, а
також міст і общин був загальновизнаний в середньовіковій літературі і
законодавстві Німеччини, Італії, Франції. Багато знаних німецьких,
італійських, французьких криміналістів вважали це положення
беззаперечним [11, с.369, 370]. Але, починаючи з праць Савіньї і
Фейєрбаха, відбувається поворот у теоретичних поглядах, і з середини ХІХ
ст.принцип “кримінальної безповідальності” юридичних осіб стає пануючим.
У кінці ХІХ ст., незважаючи на остаточне негативне вирішення питання про
притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб, спір про
його доцільність був відроджений німецькими цивілістами і підтриманий та
розвинений представниками науки кримінального права. Такі позиції
обґрунтовувались тим, що вчинення злочинів юридичними особами в межах їх
дієздатності можливе, і до них, як до носіїв правових благ, кримінальне
покарання може бути застосоване. Вважалося, що юридичні особи можуть
вчиняти такі злочини, як обман за зобов’язаннями, лихварство,
розповсюдження заборонених творів, зловживання на виборах. З можливих
кримінальних покарань, які можуть бути застосовані до юридичних осіб,
називались: смертна кара (у вигляді розпуску чи закриття юридичної
особи); позбавлення волі (у вигляді вигнання, вислання, заборони
перебувати у визначеному місці); позбавлення різних прав; майнові
стягнення; опублікування вироку [11, с.370].

У російському кримінальному праві питання про відповідальність юридичних
осіб було принципово поставлене тільки у зв’язку з виданням Уложення
1845 р. У матеріалах по складанню Уложення ідея відповідальності
юридичних осіб заперечувалась. Можна сказати, що в російському
кримінальному законодавстві юридичні особи не визнавались суб’єктами
злочину, за деякими винятками дискримінаційного характеру. Зокрема, у
виданні Уложення 1885р. встановлена відповідальність єврейських общин за
переховування військових утікачів – євреїв [12, с.391-392].

У сучасному праві зарубіжних країн встановлення кримінальної
відповідальності юридичних осіб досить поширене. Юридичні особи
визнаються суб’єктами злочину за кримінальним законодавством США [10],
ФРН [4]. В результаті нової кодифікаціїї інститут кримінальної
відповідальності юридичних осіб введено у Франції [7, 69-80], Голландії
[6, с.68], Китаї [6, с.68]. Пропонується і підтримується в теорії
введення цього інституту в Японії [13, с.83].

Питання про встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб
порушувалось у зв’язку з обговоренням проекту Кримінального кодексу
Російської Федерації [5, с.82; 6, с.68-69; 14, с.89], а також проекту КК
України, підготовленого комісією Верховної Ради України [3].

Видається, що встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб
взагалі за будь-які злочини, в тому числі і за господарські, а отже,
визнання їх можливими суб’єктами злочину, є неприйнятним для
законодавства України.

Як зазначав ще Н.С.Таганцев, визнання принципу відповідальності
юридичних осіб внесло б безладдя в теорію кримінального права, оскільки
неможливо визначити обсяг і умови такої відповідальності суб’єктів
злочину – юридичних осіб. Кримінальну відповідальність юридичних осіб
можна припустити тільки щодо обмеженої кількості діянь. Інтерпретуючи
висловлювання Н.С.Таганцева щодо сьогоднішньої ситуації, це могли б бути
злочини, які вчиняються в зв’язку з економічною діяльністю юридичних
осіб (екологічні злочини, господарські злочини). Крім того, умовні
обмеження слід було б допускати і при застосуванні покарань до таких
“суб’єктів злочину”. Існуюча система покарань не надається для
застосування їх до юридичних осіб. За виразом того ж таки Н.С.Таганцева,
як можна посадити в тюрму, відправити в заслання чи на каторгу
акціонерне товариство, земство [12, с.388].

Введення кримінальної відповідальності юридичних осіб могло б викликати
незручності при застосуванні права. Як вказує Н.Ф. Кузнєцова, такі
незручності уже виникли у Голландії та Франції, нові КК яких містять
положення про кримінальну відповідальність юридичних осіб. Зокрема, у
Голландії за весь час існування інституту кримінальної відповідальності
юридичних осіб такому суб’єкту був винесений лише один вирок – за
забруднення водойм. На думку Н.Ф.Кузнєцової, труднощі в
правозастосуванні виникають через те, що правопорушення юридичних осіб
не узгоджуються з поняттям злочину як дії або бездіяльності; неможливо
встановити причинний зв’язок між заподіяною шкодою і конкретним діянням
юридичної особи, не дотримується принцип заборони подвійної
відповідальності за один і той же злочин і юридичної особи, і її
керівників; неможливо визначити вину в формі умислу або необережності,
оскільки психічне відношення до наслідків у юридичної особи встановити
не вдається [6, с.68-69]. Крім того, це видається юридично неможливим
здійснити і у нашому правовому полі.

???????¤?$????3/4???3/4?соби, виступаючи суб’єктами цивільних
правовідносин, наділені певною правоздатністю. Причому така
правоздатність обмежена. Її обсяг залежить від задекларованих цілей
діяльності юридичної особи. І “тільки ті дії юридичної особи, які
вчинені у відведеній їй державою правовій сфері, мають юридичне
значення” [11, с.372]. Інші дії – юридично нікчемні. Але неможливо
припустити, як вказував Н.С.Таганцев, щоб держава визнала спеціальну
правоздатність юридичних осіб і у сфері злочинних діянь [11, с.372].
Відзначимо, що самі юридичні особи не вчиняють ніяких юридично значущих
дій. У всіх правовідносинах від імені юридичної особи завжди виступають
її уповноважені представники, які і вчиняють дії, що можуть бути визнані
злочинними.

І далі. В основу кримінальної відповідальності покладено принцип
індивідуальної вини суб’єкта. Це означає, що кожний суб’єкт може
притягатися до кримінальної відповідальності лише за вчинені ним діяння,
які охоплювалися його умислом або необережністю. Неможливо
конкретизувати вину стосовно такого колективного утворення, як юридична
особа. Як зазначав С.В.Познишев, змішати винність усіх членів колективу
і вивести з цього якесь визначене ціле неможливо, вина кожного має свій
особливий відтінок. Якщо ж визнати, що фізичні особи, які входять до
складу юридичної особи, повинні відповідати кожний відповідно до своєї
вини, то втрачається сенс відповідальності юридичних осіб [8, с.52].

Крім того, притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності
суперечить принципу індивідуалізації покарання, бо в результаті
накладення кримінально-правових санкцій на такого суб’єкта постраждають
інтереси як винних тією чи іншою мірою, так і працівників, можливо, й не
винних.

Отже, можна констатувати, що встановлення кримінальної відповідальності
за господарські злочини суперечить основоположним засадам кримінального
права: принципам персональної відповідальності, відповідальності за
вину, недопустимості подвійного ставлення у вину.

Слід також зазначити, що застосування фінансових-штрафних санкцій до
юридичних осіб за шкоду, заподіяну їх протиправною діяльністю, а в
деяких випадках заходів заохочувального характеру (наприклад, надання
пільг добросовісним платникам податків), було б більш доречним і
ефективним впливом на юридичних осіб у напрямку боротьби із вчиненням
ними окремих деліктів, що заподіюють шкоду системі господарства чи
фінансово-кредитній системі, зокрема з несплатою належних з них
податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших господарських
злочинів.

Викладене дає змогу стверджувати, що введення кримінальної
відповідальності юридичних осіб взагалі і за господарські злочини
зокрема є недоцільним, неприйнятним і нездійсненним.

Питання про кримінальну відповідальність юридичних осіб може бути
поставлене в іншому (й, наскільки мені відомо, ще не досліджуваному)
аспекті. А саме, – про відповідальність керівників підприємств за їхню
неналежну діяльність, у тому числі й несплату обов’язкових внесків
державі керованими ними юридичними особами.

Така постановка питання, як видається, дає можливість обминути, чи,
щонайменше, згладити недоліки притягнення до відповідальності лише
фізичних осіб за порушення, допущені у зв’язку з роботою на підприємстві
(де порушення пов’язані, викликані ще й неправильною діяльністю інших
працівників).

Якщо застосовувати таку конструкцію відповідальності, наприклад, за
ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, то в
цьому випадку керівнику ставиться у вину не тільки і не стільки
конкретні дії по ухиленню від сплати обов’язкових внесків державі (які
важко довести, а особливо умисел на їх вчинення), а й загальне неналежне
керівництво. Погана робота керівника може полягати у його
некомпетентності (злочинному невігластві), відсутності контролю за
підлеглими, їх підборі не за діловими якостями, а зовсім за іншими
критеріями. Існуючі конструкції відповідальності, по суті, породжують
безкарність.

Разом з тим відповідальність керівника має бути диференційована на
відповідальність за власні дії, спрямовані на ухилення від сплати
обов’язкових внесків державі, і відповідальність за відсутність контролю
за діями підлеглих працівників щодо сплати податків, зборів
(обов’язкових платежів). Мова, по суті, йде про різновид халатності.
Тому інститут відповідальності за ухилення від сплати обов’язкових
внесків державі повинен містити ще й норму про відповідальність
керівника суб’єкта господарювання, який в результаті халатності допустив
порушення податкової дисципліни.

Викладене дає підставу для висновку про те, що є альтернатива введенню
кримінальної відповідальності юридичних осіб, шлях, який, згладивши
недоліки притягнення до кримінальної відповідальності лише фізичних
осіб, не примушує істотно переглядати ряд положень – основ теорії
кримінального права, як це було б у випадку визнання юридичних осіб
суб’єктами злочину. В цій статті обґрунтовується лише один із можливих
шляхів застосування кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну
податковим відносинам діяльністю юридичних осіб. Стосовно інших
господарських злочинів також можуть бути розроблені і обґрунтовані
відповідні пропозиції.

Література

Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы
теории и развитие законодательства. – Харьков, 1994. – 639с.

Жевлаков Э.Н. Экологические преступления: понятие, виды, проблемы
ответственности. – Автореф. дис. … д-ра.юрид.наук. – М, 1991.

Кримінальний кодекс України (Проект): проблеми теорії та практики //
Науково-практична конференція (Львів 16-17 грудня 1993 року). Доповіді
та виступи. – Львів, 1994.

КК ФРН від 15 травня 1871р. в редакції від 1 січня 1975р.(зараз діє в
редакції від 10 березня 1987р.), §14. “Действие за другого” (Інформацію
про кримінальне законодавство ФРН одержано з Глобальної інформаційної
мережі Інтернет).

Кузнецова Н.Ф. Цели и механизм реформы уголовного кодекса.
// Государство и право. – 1992. – №6. – С. 82.

Кузнецова Н.Ф., Цзян Хуэйлинь.Реформа уголовного законодательства Китая
// Вестник Моск. ун-та.Сер. 11. Право. – 1998. – №4. – С.65-76.

Крылова Н.Е. Уголовная ответственность юридических лиц во Франции:
предпосылки возникновения и основные черты // Вестник Моск. ун-та. Сер.
11. Право. – 1998. – №3. – С.69-80.

Повелицина П.Ф. Уголовно-правовая охрана природы в СССР: Автореф. дис. …
д-ра юрид. наук. – М., 1991.

Познышев С.В. Учебник уголовного права. Общая часть. – М,. 1923.

Примерный Уголовный кодекс (США). М. – 1969 (ст.2.07. Ответственность
корпораций, некорпорированных объединений и лиц: действующих или
обязанных действовать в их интересах).

Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции Н.С.Таганцева. – С.-Пб.:
Госуд. типог, 1902. – Ч.1. – Т.1. – С. 369.

Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву, читанные
Н.С. Таганцевым. Часть общая. Вып. II. – С.-Пб.: Госуд. типогр., 1898.

Такехико Сонэ.Теория и практика хозяйственного уголовного права в
условиях рыночной экономики Японии // Вестник Моск. ун-та. – Сер. 11. –
Право. – 1998. – №4. – С.77-83.

Устинов В.С. Отзыв на проект Уголовного кодекса России // Государство и
право. – 1992. – №6. – С. 89.

Похожие записи