Курсова робота

Кримінальна відповідальність неповнолітніх злочинців ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………….
…………………………………………. 4

1. Кримінальна відповідальність неповнолітніх злочинців.

Вік, як критерій застосування кримінальної відповідальності на
Україні………………………………………………………..
………………………………………… 6

2. Неповнолітність, як обставина, що пом’якшує кримінальну
відповідальність………………………………………………..
…………………………………. 9

3. Проблеми застосування позбавлення волі до неповнолітніх
злочинців………………………………………………………
…………………………………….. 11

4. Умовно дострокове звільнення неповнолітніх від відбуття

покарання………………………………………………………
……………………………………. 14

5. Погашення і зняття судимості
………………………………………………………….. 15

6. Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із
застосуванням примусових заходів виховного характеру, які не є
кримінальним
покаранням……………………………………………………..
……………. 20

Висновок……………………………………………………….
……………………………………. 24

Список використаних
джерел…………………………………………………………
…… 25

Вступ

У цій роботі я спробую висвітлити деякі питання кримінальної
відповідальності неповнолітніх і при цьому викласти своє бачення по
питаннях теми.

Кримінальну відповідальність несуть особи, яким до вчинення злочину
виповнилось 16 років. Але за деякі злочини, спеціально зазначені в
законі (ст. 22), кримінальна відповідальність може настати з 14 років.

Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають
кримінальній відповідальності лише за:

умисне вбивство (ст. 115-117);

умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. 3 ст. 345, 346,350,377,
398);

зґвалтування (ет. 152);

насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст.
153);

бандитизм (ст. 257);

вимагання (ст. 189, 262, 308);

умисне середньої тяжкості тілесні ушкодження (ст. 122, ч.2 ст. 345,
346, 350, 377, 398);

терористичний акт (ст. 258);

умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194, 347, 352, 378, ч.
2 та 3 ст. 399);

диверсію (ст. .113);

пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277),

розбій (ст. 187, ч. 3 ст. 262, 308);

захоплення заручників (ст. 147, 349);

грабіж (ст. 186, 262, 308);

угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного,
морського чи річкового судна (ст. 278);

хуліганство (ст. 296);

крадіжку (ст. 185, ч. 1 ст. 262, 308);

незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 2, 3 ст. 289);

посягання на життя громадського діяча, працівника правоохоронного
органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і
державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя
чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням
правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю,
пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави
(ст. (12, 348, 379, 400,443).

Якщо неповнолітній у віці від 14 до 16 років брав участь у злочині,
відповідальність за яке наступає з 16 років, то він не підлягає
кримінальній відповідальності.

Суд, прокурор, слідчий має право закрити кримінальну справу у
відношенні неповнолітнього, який вчинив злочин, що не несе великої
небезпеки та передати матеріали справи для застосування примусових
заходів виховного характеру або громадського впливу (ст. 97 КК України).

До осіб, засуджених до позбавлення волі або виправних робіт за злочин,
вчинений у віці до 18 років, застосовуються пільгові умови. Умови
дострокового звільнення від покарання і заміни покарання більш м’яким,
визначені ст. 107 КК України. При цьому ст. 107 може бути застосована до
всіх без винятку засуджених осіб незалежно від характеру злочину і віку,
якого досяг засуджений до моменту звільнення.

В останні роки на Україні значно поширилася злочинність серед
неповнолітніх. Так за останніми даними неповнолітні щодня скоюють у
країні 100 кримінальних злочинів, в тому числі — 1 вбивство, чи тяжке
тілесне ушкодження, 1 зґвалтування, 26 пограбувань державного і 45 —
особистого майна, 2-3 озброєні напади. Це пояснюється недостатньою
увагою зі сторони суспільства, держави, а також незадовільним
матеріальним забезпеченням (на підставі чого здійснюється більшість
злочинів).

Отже, як ми бачимо питання неповнолітньої злочинності є досить гострим і
потребує негайного вирішення. Вирішення цієї проблеми, на мій погляд, є
досить складним процесом і погребує детального аналізу всього
законодавства, що більшою чи меншою мірою торкається неповнолітньої
злочинності. З метою виявлення недоліків, які, можна сказати гальмують
процес подолання злочинності. Виділення особливостей кримінальної
відповідальності неповнолітніх, як мені здається, дозволяє виявити такі
недоліки.

1. Кримінальна відповідальність неповнолітніх. Вік, як критерій
застосування кримінальної відповідальності.

В статті 68 Конституції України записано: «Кожен зобов’язаний неухильно
додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на
права і свободу, честь і гідність інших людей. Незнання законів не
звільняє від кримінальної відповідальності».

Кримінальна відповідальність неповнолітніх має свою специфіку, яка
обумовлена як соціально-психологічними особливостями неповнолітньої
особи, так і кримінологічною характеристикою злочинів, що здійснюються
цією категорією правопорушників. Така специфіка, безумовно, впливає на
характер покарання, на його каральний зміст. Бабєв М.М. з цього приводу
говорить, що аналіз всього комплексу кримінально-законодавчих норм про
кримінальну відповідальність неповнолітніх переконує, що створений для
підлітків режим відповідальності істотно більш пільговий ніж дорослим
злочинцям при рівних обставинах.1.

Це видно із норм, які встановлюють віковий критерій кримінальної
відповідальності та визначаючих перелік діянь, за здійснення яких
кримінальна відповідальність настає з 14 років:

із законоположення, що визначає умови звільнення від покарання із
застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК
України);

із визнання самого факту здійснення злочину неповнолітнім в якості
обставини, що пом’якшує відповідальність і впливає на призначення
покарання (ст. 66 КК України);

із встановлення для неповнолітніх, порівняно, більш пільгових вимог
умовно-дострокового звільнення від покарання (ст. 107 КК України).

Вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності
особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене законом.

Виключно важливе значення має визначення віку. Вік — це одна із основних
ознак суб’єкта злочину. В.С. Орлов пише: «Суб’єкт злочину — це людина ,
яка скоїла злочин в осудному стані і досягла віку, з якого за законом,
наступає кримінальна відповідальність».

Таким чином вік суб’єкту злочину має юридичне значення та підлягає
обов’язковому визначенню. Особливо це необхідно у тих випадках, коли він
наближається до мінімального, тобто мова іде про неповнолітніх.

Стаття 22 КК України визначає вік, при якому наступає кримінальна
відповідальність на Україні. За загальним * правилом до кримінальної
відповідальності притягається особа, якій до скоєння злочину виповнилося
16 років та їй, за вчинений злочин, передбачений ч. 2 ст. 22 КК України,
призначається кримінальне покарання. До таких злочинів законодавцем
віднесено: посягання на життя громадського діяча, працівника
правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді,
народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною
із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з
діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника
іноземної держави (ст. 112, 348, 379, 400, 443); умисне вбивство (ст.
115-117);

зґвалтування (ст. 152); бандитизм (ст. 257); вимагання (ст. 189, 262,
308);

терористичний акт (ст. 258); диверсію (ст..113); розбій (ст. 187, ч. З
ст. 262, 308); грабіж (ст. 186, 262, 308); хуліганство (ст. 296);
крадіжку (ст. 185, ч. 1 ст. 262, 308); умисне тяжке тілесне ушкодження
(ст. 121, ч. З ст. 345, 346, 350, 377, 398); насильницьке задоволення
статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153); умисне середньої
тяжкості тілесні ушкодження (ст. 122, ч.2 ст. 345, 346, 350, 377, 398);
умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194, 347, 352, 378, ч. 2
та’3 ст. 399); пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст.
277); захоплення заручників (ст. 147, 349); угон або захоплення
залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна
(ст. 278); незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 2, 3 ст. 289).

В основу встановлення віку, з якого наступає кримінальна
відповідальність покладені вікові межі соціалізації особистості
підлітків. Вікова класифікація неповнолітніх найбільш відпрацьована в
розділах психології, пов’язаних з педагогікою. Весь підлітковий вік
поділяється на З групи:

— перший підлітковий вік (12-13 років);

— другий підлітковий вік (14-15 років);

— третій підлітковий вік (16-18 років).

Для нас особливий інтерес становить другий підлітковий вік (14-15
років), саме в цей період відбувається інтенсивний фізичний і
психологічний розвиток неповнолітнього. Він починає розуміти і
об’єктивно оцінювати свою поведінку, суспільну небезпеку тих чи інших
дій.

Особи, що досягли раннього юнацького віку (16-18 років) досягли згідно
закону кримінальної правосуб’єктності, визнаються повністю осудними і
підлягають кримінальній відповідальності, але, у той же час, в
соціальному смислі вони залишаються неповнолітніми, відрізняються від
дорослих своїми особливостями і це, на мій погляд, повинно впливати на
вирішення питання про їх кримінальну відповідальність.

В наслідок контрастності та суперечливості неповнолітніх підліткового
віку як за ступенем фізичного, так і за рівнем соціально-психологічного
розвитку особистості питання про кримінальну відповідальність
неповнолітніх, як я вважаю, не може бути вирішено однозначно та
категорично. І я повністю погоджусь з визначенням, за рівнем власного
розвитку, неповнолітніх першого підліткового віку (12-13 років)
неосудними.

Відносно осудності осіб другого підліткового віку (14-15 років) і
встановленню кримінальної відповідальності останніх за ті дії, суспільна
небезпека і протиправність яких повністю усвідомлюються у цьому віці.

Та визнанню осіб третього підліткового віку (16-18 років) осудними та
кримінально-відповідальними відповідно до їх соціально-психологічних
характеристик. Однак і в цей період не наступає повна соціальна
зрілість, що, безумовно, повинна впливати на визначення
кримінально-правового стану цієї категорії неповнолітніх у порівнянні із
дорослими.

В наш час великої важливості набуває проблема омолодження злочинності.
Безумовно, цьому сприяють політичні та економічні негаразди, що склалися
в нашій країні. Однак, на мій погляд, не останню роль в цьому,
негативному для нашого суспільства процесі, грає таке явище як
акселерація підлітків.

Думки багатьох вчених про підвищення чи зниження вікової межі настання
кримінальної відповідальності випливають саме із акселерації. Група
вчених , представником якої можна назвати К.С. Лебединську, вважають. Що
так як акселерація не вдосконалює психологічні якості особистості, а
науково-технічний прогрес розвивається досить швидко, то підростаюче
покоління у своєму психологічному розвитку відстає від умов соціального
життя і не завжди здатне розуміти суспільну значущість своїх дій,
вчинків, в тому числі і суспільно-небезпечних. Тому вони пропонують
підвищити вікову межу настання кримінальної відповідальності
неповнолітніх. К.С. Лебединська пише «… у підлітків з акселерацією
частіше ніж у дітей із звичайними темпами розвитку спостерігається явище
афективної неврівноваженості, нетерпимості опіки та схильності до
реакції опозиції».3 Також вчені пропонують підвищити вік кримінальної
відповідальності лише за деякі злочини. М.С. Грінберг відносить злочини,
пов’язані з керуванням автотранспортних засобів, оскільки неповнолітні
не здатні забезпечити безпечне використання технічних засобів -джерел
підвищеної небезпеки.4

Друга група вчених займає протилежну позицію в оцінці акселерації. Одним
із них є С.А. Тарарухін, який вважає, що прискорений розвиток

3 Див. Лебединская К.С. «О возможном влнянии акселерацни на формированне
протавоправного поведенім» В книге «Вопросьі судебной психологии» /
Москва. 1971г.—с. 51.

фізичної, статевої та інтелектуальної сфер створює реальні можливості
більш реального засвоєння соціальних норм.5

Пропозиція про зниження мінімального віку настання кримінальної
відповідальності обґрунтовується також даними психології. Деякі
психологи та педагоги вважають, що якщо раніше підлітковим віком
вважався вік від 12-13 до 16 років, то у наш час слід вважати
підлітковим віком з і 1 до 14-15 років.6

І на кінець третя група вчених вважає, що акселерація взагалі не є
переконливим фактором підвищення або зниження вікової межі
відповідальності неповнолітніх.

А.А. Примачонок, підтримуючи ідею про підвищення вікової межі настання
кримінальної відповідальності неповнолітніх, аргументує її сучасними
умовами життя суспільства, великими темпами розвитку науково-технічного
прогресу, інститутами соціалізації особистості, і, вважає, що вік
настання кримінальної відповідальності необхідно привести у
відповідність з виникненням дієздатності у підлітка. Він пропонує такі
межі: з 15 років -обмежена, з 17 років — повна, а з 18 років — зі
спеціальним суб’єктом.

Всі ці думки та пропозиції про підвищення або зниження вікової межі
кримінальної відповідальності направлені перш за все на боротьбу зі
злочинністю неповнолітніх. Але я вважаю, що це не вирішить такої
проблеми, як неповнолітня злочинність. Якщо ми зменшимо вік притягнення
до кримінальної відповідальності, то тим самим збільшимо кількість
засуджених. Якщо підвищимо вік кримінальної відповідальності, от багато
злочинців залишаться непокараними. Отже, як ми бачимо, шляхи подолання
злочинності слід шукати не у маніпуляції з віком, а в чомусь іншому.
Мені здається. Що боротьба зі злочинністю повинна здійснюватись шляхом
посилення правової пропаганди серед молоді, проведення профілактичних
бесід серед учнів не у 10-11 класі, а у 6-7 класі, забезпечення
ефективності роботи комітетів, службових органів кримінальної міліції у
справах неповнолітніх.

Див Гринберг М.С. «Пснхофнзнческме возможностн человека н у головная
ответственность» II Сов. государство й право. 1994г. № 12 — с. 70-71. 5
Див. Тарарухин С.А. «Преступное поведение» / К. 1986г. — с.Ю.

2. Неповнолітність, як обставина, що пом’якшує кримінальну
відповідальність.

Одною із особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх є
визначення самого факту скоєння злочину неповнолітньою особою, як
обставини, що пом’якшують кримінальну відповідальність (ст. 66 КК
України). Це означає, що суди, визначаючи вид покарання обов’язково
повинні враховувати вік злочинця.

Наявність в кримінальному праві положення про те, що вчинення злочину
неповнолітньою особою є пом’якшуючою обставиною, являється досягненням
права України і свідчить про гуманність кримінального законодавства
України.

Кримінальне покарання неповнолітніх має декілька особливостей, які
виявляються не тільки в обмеженні застосування до неповнолітніх
визначених його різновидів, не тільки у формах його проявлення і у
строках відбування, але й у обсязі покарання.

Велике значення при призначенні покарання підлітку за скоєний ним злочин
є визначення виду покарання, повний перелік всіх видів покарань, що
застосовуються на Україні міститься в ст. 98 КК України. Перелічимо їх:

— штраф;

— громадські роботи;

— виправні роботи;

— арешт;

— позбавлення волі на певний строк.

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді
штрафу та’ позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю.

‘Див. КрутецкийВ.Н. «Основи педагогики й психологам». М. 1992г. -с.727.

Але слід зауважити, що ці покарання можуть бути застосовані до
неповнолітніх з певними обмеженнями, а деякі з них зовсім не
застосовуються. Так не можуть приговорити до довічного ув’язнення особу,
якій на момент скоєння злочину не виповнилося 18 років.

Одиничні випадки застосування до неповнолітніх таких видів покарань, як
конфіскація майна (ст. 59 КК України); позбавлення права займати
визначені посади або займатися визначеною діяльністю (ст. 55 КК України)
досить обмежено застосовуються до неповнолітніх такі покарання як
позбавлення волі (ст. 63 КК України). Обмежене застосування штрафу або
конфіскація майна пов’язано з тим, що ці покарання застосовуються до
осіб, які мають у приватній власності майно, неповнолітні ж не завжди, в
силу вікових особливостей, мають у приватній власності якесь майно.
Виправні роботи без позбавлення волі (ст. 57 КК України) не
призначаються особам до 15 років та обмежено призначається особам яким
не виповнилось 16 років. Ц пов’язано з тим, що таке покарання буде
заважати неповнолітнім у навчанні.

Досить рідко до неповнолітніх злочинців застосовується таке покарання як
направлення в дисциплінарний батальйон (ст. 62 КК України), тому що це
покарання використовується у випадках, якщо суб’єктом злочину є
військовослужбовці, тобто особи, яким виповнилося 18 років і які
проходять строкову військову службу або військову службу за контрактом.
Але

^

законодавцем визначені випадки, коли військову службу можуть нести
особи, які не досягли 18-ти річного віку, це особи, які мають загальну
середню освіту і навчаються у військових учбових закладах.

3. Проблеми застосування позбавлення волі до неповнолітніх злочинців.

Позбавлення волі є одним із поширених видів покарання, що застосовується
до неповнолітніх злочинців. Однак, призначення його таким особам має
низку специфічних особливостей.

Перш за все, це зменшення строку позбавлення волі неповнолітніх
злочинців. Зокрема, ст. 102 КК України говорить, що покарання у виді
позбавлення волі, особам, які не досягли до вчинення злочину 18 років,
не може бути призначене на строк більше 10 років, а у випадку, якщо
особа вчинила особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавлення
життя людини -більше 15 років.

Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають
його у спеціальних виховних установах. Їхні види і режим відбування
покарання у них, визначаються згідно з кримінально-виконавчим
законодавством. Залежно від умов покарання виховно-трудові колонії
поділяються на 2 види:

— загального режиму;

— посиленого режиму.

^

У виховно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання
неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені до позбавлення волі за
злочини, що не є тяжкими і вперше засуджені на строк не більше 3-х років
за тяжкі злочини, а також всі засуджені цього віку жіночої статі.

У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають покарання
неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді
позбавлення волі. А також засуджені за тяжкі злочини до позбавлення волі
на строк більше 3-х років.

Неповнолітні. Що відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, в
порівнянні з дорослими, які відбувають покарання у в’язниці та виправно-

трудових колоніях, мають певні пільги, які полегшують відбування
покарання. Так, підлітки проживають у покращених житлово-побутових
умовах, для них підвищені норми годування, їм дозволяється частіше мати
зустрічі з близькими, отримувати дещо більші передачі.

В останні роки в юридичній літературі, в тій чи іншій мірі, ставляться
питання про позбавлення волі неповнолітніх і місце цього покарання в
системі засобів боротьби із злочинністю неповнолітніх. А.П- Кондусов
наполягає на тому, що цьому покаранню повинно належати ведуче місце
серед всіх інших мір, так як позбавлення волі пов’язане з докорінними
змінами умов життя і виховання підлітків, здатне викликати такі зміни в
їх характері, які необхідні для виправлення, перевиховання засуджених.7

На відміну від нього Г.В, Дровосєков досить справедливо вважає, що
позбавлення волі не можна розглядати як головних засіб боротьби із
злочинністю неповнолітніх і що воно повинно застосовуватися тільки за
тяжкі злочини, а також до рецидивістів з числа неповнолітніх.8

Досить складним є питання про ефективність позбавлення волі
неповнолітніх.

Позбавлення волі має свою специфіку яка виражається у таких
властивостях, які дозволяють надійно захищати інтереси суспільства та
його члені від нових посягань з боку осіб, які вже скоїли злочини, не
дозволити їм це зробити можна шляхом ізоляції і вимагати виправлення для
того. Щоб не допустити скоєння ними нових злочинів після звільнення. Це,
можна сказати, позитивні якості позбавлення волі, однак поряд з цим,
необхідно виділити і негативну сторону — нераціональне використання
цього покарання може призвести до того , що особи, які відбувають
покарання, стануть ще більш суспільне небезпечними, чим були до
засудження. Особливо це, на мій погляд, стосується неповнолітніх ,
оскільки вони легко піддаються впливу негативних обставин, що склалися в
місцях позбавлення волі.

Див. Кондусов А.П. «Лншение свободьі, как вид наказання, применяемьій к
несовершеннолетннм по советскому уголовному праву»//Автореферат
кандидатской диссертации. -Саратов 1986г. с-6.

Про доцільність застосування позбавлення волі до неповнолітніх В.
Якубсон, який саме виступав проти стверджень про недопустимість
позбавлення волі неповнолітніх, стверджував, що ізоляція допомагає
дисциплінуванню правопорушників, які виявляють свою розпущеність та анти
моральність схильності, заважає йому робити все щозавгодно.9

На противагу П.1. Стучка стверджував, що збирання всіх
правопорушників в одній установі, звичайно, є негативним фактором і
являє собою спеціально створену організацію злочинців. —

На мій погляд, позбавлення волі пов’язане* з відривом неповнолітніх від
родини, а також з тим, що підлітки позбавляються піклування батьків, що
має важливе значення в їх життєдіяльності і вихованні, це є негативним
фактором. Але, політична і соціальна економічна криза не дають нашій
державі не тільки відмінити, але, навіть, замінити цей вид покарань. І
тут необхідно погодитись із словами 1.С. Ноя, що необхідність
призначення позбавлення волі, як засобу досягнення покарання, викликана
неможливістю реалізації його іншими видами покарання на даному етапі
розвитку вашого суспільства.10

8 Днв. Дровосеков Г.В. «Основньїе вопросм применения наказаній в виде
лишеная свободи по советскому уголовному праву»//Автореферат
кандидатской диссертацни. -Свердловск 1985г. с.-8.

Див. Якубсон В. «Лишение свободи в системе мер борьбьі с детской
преступностью’7/ Сборник «Проблеми преступности» вьіп. №2 М. 1967г.
С.-270. 1 Див. Ной И.С. «Политические вопросьі лишения свободьі’7/
Саратов 1965г. с.-5.

4. Умовно-дострокове звільнення неповнолітніх від покарань.

У зв’язку з тим, що неповнолітня особа, яка вчинила злочин і відбуває
за нього покарання, виправилася, кримінальне право (ст. 107 КК України)
передбачає можливість умовно-дострокового звільнення її до закінчення
строку покарання, призначеного судом або заміну покарання більш м’яким.

В ст. 107 КК України визначено, що умовно-дострокового звільнення або
заміна покарання на більш м’яке, застосовується лише до осіб, засуджених
до позбавлення волі або до виправних робіт. Головними умовами для
застосування цієї статті кримінального кодексу є те, що особа доброю
поведінкою та сумлінним відношенням до праці та навчання довела своє
виправлення , а також відбула, визначену в законі, частину покарання, це
не менше 1/3, 1/2, або 2/3, в залежності від тяжкості злочину та
призначеного строку покарання.

Особливостями умовно-дострокового звільнення або заміни покарання більш
м’яким по відношенню до неповнолітніх є те, що воно застосовується на
пільгових умовах. Це, перш за все, виявляється у строках фактичного
відбування покарання, встановлених для цього законом для неповнолітніх,
а також осіб, які вчинили злочин до 18-ти років, встановлені такі строки
як 1/3, 1/2, або 2/3, призначеного судом строку покарання.

Для осіб, які вчинили злочини після досягнення повноліття, законодавець
встановив такі строки фактичного відбування покарання, як 1/2, 2/3 та
3/4, призначеного судом строку покарання.

Ще однією особливістю застосування умовно-дострокового звільнення або
заміни покарання більш м’яким є те, що до неповнолітніх злочинців воно
застосовується незалежно від тяжкості злочину, а до повнолітніх
злочинців за умов, якщо особа відбуває покарання у виді виправних робіт,
службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі,
тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або
позбавлення волі.

5. Погашення і зняття судимості

Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочини до
досягнення ними 18-ти років, здійснюється на загальних засадах з
урахуванням положень передбачених ст. 108 КК України. Ч. 2 ст. 108 КК
України визначає такими, що не мають судимості, неповнолітніх:

— засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після
виконання цього покарання;

— засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої
тяжкості, якщо вони протягом одного року, з дня відбуття покарання, не
вчинять нового злочину;

— засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом 3-х
років, з дня відбуття покарання, не вчинять нового злочину;

— засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони

протягом 5-ти років, з дня відбуття покарання, не вчинять нового

злочину.

Дострокове зняття судимості з осіб що вчинили злочин, у віці до 18-ти
років застосовуються на підставі передбаченій у ст. 91 КК України, з
урахуванням таких особливостей:

— відбуття покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо
тяжкий злочин;

— закінчення не менше половини строку погашення судимості, визначеного в
п. З, 4 ч. 2 ст. 108 КК України тобто, якщо вони відбули покарання за
тяжкий злочин, то дострокове зняття судимості можливе після 1-го року і
6 місяців після відбуття покарання, а якщо вони відбули покарання за
особливо тяжкий злочин — то після 2-х років і 6 місяців. Але загальною
умовою залишається не вчинення в ці строки нового злочину.

Правові наслідки судимості, які настають для дорослих осіб, повністю
поширюються і на осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-ти років.
Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

— може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину;

— враховується при визнанні рецидиву злочину (ст. 34 КК України);

— є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку
з дійовим каяттям (ст. 45 КК України), примиренням, винного з потерпілим
(ст. 46 КК України), передачею особи на поруки (ст. 47 КК України) і
зміною обстановки (ст. 48 КК України); 1

— враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу
строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. З ст.
49 КК України);

— враховується при виборі окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62 КК
України), а протягом строку відбування покарань створює підстави для
застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч. 2 ст. 58 КК
України);

— за умисний злочин виступає як обставина, яка обтяжує покарання при
призначенні покарання (п. 1 ст. 67 КК України), хоча може і не
враховуватися при призначенні покарання з підстав, вказаних у ч. 2, 4
ст. 67 КК України;

— за загальним правилом, є підставою для відмови в призначені більш
м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України);

— може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання
з

випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК України).

Таким чином, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що
вона враховується при вирішенні цілої низки питань, пов’язаних з
кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням.

Загально-правові наслідки судимості полягають в різноманітних
обмеженнях, що встановлюється законом щодо осіб, які. мають непогашену
або не зняту судимість, зокрема:

- заборона приймати на певні посади;

— обмеження в здійсненні підприємницької діяльності;

— обмеження в допуску до державної таємниці;

— обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у
прийнятті до громадянства України;

— позбавлення права на отримання певних пільг;

— обмеження у застосуванні амністії

Судимість у осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-ти річного віку,
погашається відповідно до положень, визначених у ст. 108 КК України. Для
таких осіб встановлено значно коротші строки погашення судимості ніж для
дорослих.

Дострокове зняття судимості щодо осіб, які до досягнення 18-ти річного
віку вчинили злочин невеликої або середньо тяжкості, законом не
передбачене, оскільки її тривалість і так не велика. Дострокове зняття
судимості з особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці
до 18 років і відбула за нього покарання у вигляді позбавлення волі,
допускається за наявності 2-х умов:

— така особа зразковою поведінкою і сумлінним, ставленням, до праці
довела своє виправлення;

— сплило не менше половини строку погашення судимості зазначеного в п.

З і 4 ч. 2 ст. 108 КК України.

Порядок зняття судимості та наслідки зняття судимості щодо осіб. які
вчинили злочин до досягнення ними 18-ти років, такі ж як і щодо осіб,
які вчинили злочин у повнолітньому віці.

Підстави дострокового зняття судимості визначені в кримінальному законі,
його процесуальний порядок регламентований КПК України. Відповідно до
положень, сформульованих в ч. 1 І 2 ст. 91 КК України, судимість може
бути знята лише за таких умов:

— особа відбула покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

- сплило не менше половини строку погашення судимості зазначеної у ст.
89 КК України;

— зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці особа
довела

своє виправлення.

Дострокове зняття судимості можливе лише щодо осіб, які відбули
покарання у виді позбавлення волі або обмеження волію. Таким чином, ст.
91 КК України застосовується щодо осіб, яким за вироком суду було
призначено покарання у виді позбавлення або обмеження волі, і вони
реально відбували його. При цьому не має значення, повністю було відбуте
покарання, чи особа відбувала його частково, будучи звільненою
достроково з підстав, передбачених законом.

Особи, які відбули інші покарання не мають право на дострокове зняття
судимості.

Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менше половини
строку погашення судимості, встановленого законом.

Встановлення в законі вимоги щодо обов’язкового відбування частини
строку погашення судимості означає, що засудженому має бути наданий
достатньо тривалий термін для того, щоб вія довів своє виправлення,
перетерпів обмеження, які пов’язані із судимістю.

Крім формальних вимог закон встановлює і вимоги щодо поведінки особи,
яка претендує на погашення судимості. Ця особа повинна довести своє
виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці
протягом усього відбутого строку погашення судимості.

Оскільки судимість є наслідком відбування покарання за конкретний
злочин, то і зняття судимості здійснюється стосовно кожного з них
окремо.

Зняття судимості, на відміну від її погашення відбувається не
автоматично. Особа вважається такою, що не має судимості, яка з неї
знята, з моменту набрання чинності відповідної постанови суду.

Судимість може бути достроково знята і на основі актів амністії чи
помилування.

Наслідком зняття судимості як і її погашення є припинення дій всіх її
правових наслідків як кримінально-правового характеру так і загально
правових.

Положення ч. 5 ст. 90 КК України про переривання строків погашення
судимості у разі вчинення нового злочину повністю поширюється і на осіб,
які вчинили злочин до досягнення 18-ти річного віку.

6. Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності з
застосуванням заходів виховного характеру, які не є кримінальним
покаранням.

Як ми переконалися в кримінальному праві України є цілий комплекс норм,
які регулюють кримінальну відповідальність неповнолітніх порушників. На
цей раз мені хотілося б виділити норми, в яких закріплені підстави
звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх та форми
участі державних органів і громадських організацій у виправленні і
перевихованні вищеназваних осіб.

Ці норми містяться у деяких статтях кримінального кодексу України,
зокрема у ст. 105 КК України «Звільнення від покарання з застосуванням
заходів виховного характеру». За цією статтею звільнення від
кримінальної відповідальності неповнолітніх правопорушників відбувається
із застосуванням заходів виховного характеру.

Законом визначаються умови, за наявності яких суди можуть застосовувати
такі заходи. До них належать:

— неповноліття винної особи;

— здійснення цією особою злочину, що не являє великої суспільної
небезпеки;

— можливість виправлення неповнолітньої особи без застосування
кримінального покарання.

За загальним правилом всі три умови необхідно розглядати у сукупності.
Однак деякі вчені дотримуються іншого погляду. Так С. Г. Келіна називає
підставами звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності і
покарання із застосуванням заходів виховного характеру:

— здійснення підлітком злочину, що не являє великої суспільної
небезпеки;

— невелику ступінь суспільної небезпеки самої неповнолітньої особи»11

11 Див.Келина С.Г. «Теоретнческие вопросьі освобождения от уголовной
ответственности’7/ М. 1974г. с. — 119.

За її думкою неповнолітність не можна розглядати в якості однієї з
«підстав» для даного виду звільнення від кримінальної відповідальності і
покарання, оскільки закон не зв’язує таке звільнення з фактом
неповноліття особи, а допускає його лише до тих неповнолітніх, які
представляють невелику небезпеку для суспільства.

Однак я з ним не погоджуюсь, оскільки вищевказані умови є підставами для
звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх і дорослих
осіб. Тільки лише у зв’язку з неповнолітністю підлітків, які вчинили
злочин, законодавець ввів особливий кримінально-правовий інститут
звільнення від кримінальної відповідальності і покарання із
застосуванням до правопорушника специфічних заходів впливу —
примусових заходів виховного характеру.

Вказані норми встановлені законодавцем з урахуванням тих вікових
особливостей, з якими може бути пов’язана можливість виправлення
неповнолітніх правопорушників, не застосовуючи кримінальне покарання, за
допомогою примусових заходів виховного характеру.

Порівняння умов, передбачених у кримінальному кодексі з відповідними
умовами, встановленими для інших видів звільнення від кримінальної
відповідальності, свідчить про те, що для звільнення неповнолітніх
правопорушників від кримінальної відповідальності і покарання з
застосуванням примусових заходів виховного характеру в законі визначені
мінімальними вимогами. Це обумовлено гуманним підходом держави до
вирішення питання про відповідальність неповнолітніх правопорушників.

У кримінальному кодексі України міститься перелік примусових заходів, що
можуть застосовуватись судом, їх умовно можна поділити на 3 категорії.

Заходи, направлені на відновлення порушених прав або відшкодування
завданих збитків; — зобов’язання неповнолітнього, який досяг 15-ти
річного віку та має майно та заробіток, відшкодувати завдані збитки.

Заходи, що зобов’язують посилити контроль за поведінкою підлітка та
підвищити інтенсивність виховання в дусі поваги і дотримання
морально-правових норм:

— передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, що їх замінюють,
під нагляд викладацького або трудового колективу за його погодженням а
також окремим громадянам за їх бажанням;

— направлення неповнолітнього у спеціальний учбово-виховний заклад для

дітей і підлітків, для його виправлення, але на строк, який не перевищує
З

років.

І третя категорія — застереження. Цей захід полягає в оголошенні судом
на судовому засіданні засудження поведінки неповнолітнього, який вчинив
злочин, що не являє собою великої суспільної небезпеки або
суспільно-небезпечного діяння. Я вважаю, правильним відокремлення цього
заходу в окрему категорію, так як його не можна віднести до першої
категорії примусових виховних заходів тому, що особа, до якої
застосовано застереження не чинить ні яких дій направлених на поновлення
порушених прав або відшкодування завданих збитків. Не можна цей виховний
захід віднести до другої категорії так як примусові виховні заходи, що
містяться в ній, безперервно вживаються протягом визначеного судом
строку і застереження має, як це видно із суті, разовий характер.

Як правило, примусові заходи виховного характеру застосовуються до осіб,
які вперше вчинили злочин, який не являє великої суспільної небезпеки.

Застосування тих чи інших примусових заходів залежить від ступеню
суспільної небезпеки діяння і особи, яка винна у вчиненні злочину.

Обов’язок публічно або в іншій формі вибачитися перед потерпілим
застосовується у тих випадках, коли суд дійшов до висновку про те, що
неповнолітній усвідомив неправильність своєї поведінки і кається про це.

Застосування застереження полягає в оголошенні судом на судовому
засіданні засудження поведінки неповнолітнього, який вчинив злочин, що
не являє великої суспільної небезпеки або суспільне — небезпечного
діяння.

Ці виховні заходи, як правило, недооцінюються судами і застосовуються
досить рідко.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, що їх замінюють,
під нагляд виховного або трудового колективу за їх згодою, а також
окремим особам за їх проханням, полягає у покладенні на таких осіб
обов’язку посилити виховний вплив, систематично контролювати поведінку
неповнолітнього. При застосуванні цього заходу суд повинен бути
переконаний про можливість позитивного виховного впливу, з боку
перерахованих вище осіб, на неповнолітніх правопорушників.

При призначенні під нагляд та контроль батькам, особам, що замінюють їх,
трудовим та викладацьким колективам або окремим громадянам, судом не
встановлюється строк нагляду, але на практиці він здійснюється протягом
року.

Покладення на неповнолітнього обов’язку відшкодувати завдані збитки,
може застосуватися судом тільки до неповнолітніх, які досягли 15 —
річного віку, та мають власне майно або заробіток. Цей захід
застосовується лише тоді, коли вчиненим злочином було нанесено
матеріальні збитки.

Крайнім заходом виховного характеру є направлення неповнолітнього у
спеціальний навчальний заклад для дітей та підлітків. Цей захід
застосовується у випадках вчинення неповнолітнім суспільно-небезпечного
діяння, злісного та систематичного порушення норм права і переконання
суду, що іншими примусовими заходами його не можна виправити. При
вирішенні питання про вибір заходу впливу по відношенню до
неповнолітнього правопорушника з мстою його виправлення крім правильної
оцінки загальних вікових психологічних особливостей, потрібний
аналіз індивідуальних психологічних властивостей особистості
конкретного правопорушника, відомостей про риси його характеру, волі та
інших ознак, що визначають його поведінку.

Висновок

Отже, як ми бачимо, що питання неповнолітньої злочинності є досить
гострим і потребує негайного вирішення. Вирішення цієї проблеми, на мій
погляд, є досить складним процесом і потребує детального аналізу всього
законодавства, що більшою чи меншою мірою торкається неповнолітньої
злочинності, з метою виявлення недоліків, які, можна сказати, гальмують

процес подолання злочинності. Виділення особливостей кримінальної »

відповідальності неповнолітніх, як мені здається, дозволяє виявити такі
недоліки.

Для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності
особи, вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене законом.
Виключно важливе значення має визначення віку.

В основу встановлення віку, з якого наступає кримінальна
відповідальність покладені вікові межі соціалізації особистості
підлітків. Вікова класифікація неповнолітніх найбільш відпрацьована в
розділах психології, пов’язаних з педагогікою. Весь підлітковий вік
поділяється на 3 групи:

— перший підлітковий вік (12-13 років);

— другий підлітковий вік (14-15 років);

— третій підлітковий вік (16-18 років).

В наш час великої важливості набуває проблема омолодження злочинності.
Безумовно цьому сприяють політичні та економічні негаразди, що склалися
в нашій країні. Однак, на мій погляд, не останню роль в цьому,
негативному для нашого суспільства процесі, грає таке явище як
акселерація підлітків.

На мій погляд позбавлення волі пов’язане з відривом неповнолітніх від
родини, а також і у зв’язку з тим, що підлітки позбавляються піклування
батьків, що має важливе значення в їх жоттєдіяльносгі і виховані. Але
політична і соціальне — економічна кризи не дають нашій державі не
тільки замінити, але, навіть, замінити цей вид покарання.

Список використаних джерел

1. Кримінальний Кодекс України.

2. АН України держави і права. Застосування заходів до неповнолітніх
правопорушників. К. 1994р.

3. Арькова В.1. Принудительньїе мерьі воспитательного характера,
применяемьіе к несовершеннолетним. // Учебное пособие. Иркутск.

1978г.-С. 14.

»

4. Бабаев М.М. Уголовная ответственность й наказание несовершен-

нолетних // Юридическая литература. М. 1988г. — С. 8

5. Бондаренко М.О., Рудник В.І., Самійлик Г.М.// Кримінальне право
України. Посібник для студентів юридичних спеціальностей.

6. Гринберг М.С. Психофизические возможности человека й уголовная
ответственность. // Сов. госуд. й право; 1994г. №12 — С. 70- 71.

7. Дровосеков Г.В. Основньїе вопросьі применения наказания в виде
лишения свободьі к несовершеннолетним по советскому уголовному праву. //
Автореферат кандидатской диссертации. Свердловск. 1985г. — С.6.

8. Кондусов А.П. Лишение свободьіі как вид наказания, применяемьій к
несовершеннолетним по советскому уголовному праву. // Автореферат
кандидатской диссертации. Саратов 1986г. — С. 5.

9. Калина С.Г. Теоретические вопросьг освобождения от уголовной
ответственности. М. 1974г. — С. 51.

ІО.Крутецкий В.Н. Основьі педагогики й психологии. М. 1992г. — С. 74.

і

П.Лебединская К.С. О возможном влиянии акселерации на формирование
противоправного поведепия // Вопросьі судебной психологии. М.
1971г.-С.51.

12.Миньковский Г.М. Об индивидуальном подходе в предупреждении
преступлений несовершеннолетних. // Социальньїй закон. 1977г. №8 -С.59.

ІЗ.Ной И.С. Теоретические вопросьі лишения свободьі. Саратов. 1965г.
-С.5.

Н.Примачонок А.А. Проблемьі борьбьі с престугюостью несовершеннолетних.
Минск. 1980.

15-Тарарухин С.А. Преступное поведение. К. 1986г. — С. — 42.

Іб.Шевченко Т.С. Правове регулювання відповідальності неповнолітніх. ,К.
1976г.

17.Якубсон В. Лишение свободьі в системе мер борьбьі с детской
преступностью. // Сборник «Проблемьі преступности» вьіп. №2 М. 1967Г.-С.
270.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи